Справа № 420/5367/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2018 року

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (пров. Килимовий,4,м. Одеса 65033) до Одеської міської ради (Думська площа,1, м. Одеса, 65004), ОСОБА_2 з питань поновлення прав реабілітованих Одеської міської ради (вул. Катерининська,14, м. Одеса, 65026), про зобовязання вчинити пені дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (дівоче прізвище ОСОБА_3) з адміністративним позовом (а.с.41-44) до Одеської міської ради (далі ОМР), ОСОБА_2 з питань поновлення прав реабілітованих Одеської міської ради (далі ОСОБА_2 ОМР), в якому позивач просить:

- зобовязати Одеську міську раду створити комісію з питань поновлення реабілітованих Одеської міської ради;

- зобовязати ОСОБА_2 з питань поновлення прав реабілітованих Одеської міської ради розглянути її заяву про визнання такою, що постраждала у наслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 рр., встановити розмір відшкодування завданої матеріальної шкоди, видати посвідчення жертви репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 рр. (примусове виселення особи з місця її проживання, спецпоселення, встановлення проживання в установленій місцевості, релігійний мотив, незаконне позбавлення волі) та виплатити їй суму нарахованої компенсації.

Позивач зазначила, що 25.05.1931 року її батьки -ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були вислані з Білоруської СРСР на спеціальне поселення в селище Усть-Онолва Кочевського району Пермської області РСФСР (Російська Федерація). Вона народилася 11.10.1943 року в селищі Усть-Оновла Кочевського району Пермської області РСФСР. Згідно наказу МВС СРСР за №0519 від 16.05.1947 року батьки разом з дітьми були звільнені з поселення з дозволом проживання в режимних місцевостях та переселилися в м. Юрга Кемеровської області Російської Федерації.

Після закінчення навчання вона поселилася в селі Боков Кочевського району Пермської області. Вироком від 11.03.1966 року була засуджена за ст. 136-1 ч. 1 КК Киргизької Республіки до п'яти років позбавлення волі. Відбувала покарання у виправній колонії УЩ-34916 м. Нижній Тагіл. Після відбуття покарання вона виїхала до м. Одеси, де зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 та змінила прізвище на ОСОБА_5.

Постановою Президії Верховного Суду Киргизької Республіки від 17.07.1997 року за №9-29 вирок Сокулукського районного суду від 11.03.1966 року відносно неї і ОСОБА_6 скасований за відсутністю в діях складу злочину. Її сестра в Російській Федерації визнана жертвою репресій комуністичного тоталітарного режиму, у зв'язку з народженням в спец поселенні. ОСОБА_6, яка виїхала до Німеччини визнана також жертвою репресій комуністичного тоталітарного режиму. Їм в Російській Федерації виплачені компенсації та надані пільги.

Вона неодноразово зверталася з заявами в різні державні установи, у тому числі до регіональної комісії з питань поновлення прав реабілітованих ОМР про визнання ї особою, яка є жертвою від репресій комуністичного тоталітарного режиму в період 1917-1991 років, встановити розмір виплати матеріальної шкоди та видачу посвідчення потерпілої від репресій комуністичного тоталітарного режиму в період 1917-1991 років.

Проте її заяви не були розглянуті ОСОБА_2 ОМР. 21.09.2018 року вона отримала лист, що ОСОБА_2 ОМР не працює у зв'язку з набранням чинності з 13.03.2018 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 рр.», тому що не прийнято положення про комісію та не створена національна комісія з реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму в період 1917-1991 років.

Згідно Прикінцевих перехідних положень Регіональні комісії з реабілітації утворюються протягом трьох місяців з дня затвердження центральним органом виконавчої влади положення про національну комісію. Тобто до створення національної комісії з реабілітації діє «Положення про комісії ОСОБА_7 народних депутатів з питань поновлення прав реабілітованих» від 18 лютого 1993 р.

Також позивач в обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона зверталася з заявами до ОСОБА_2 ОМР до прийняття вказаного Закону України, але її заяви комісією не були розглянуті, а підлягали розгляду згідно Закону України «Про реабілітацію жертв репресій тоталітарного режиму 1917-1991 рр.» та Положення про комісії ОСОБА_7 народних депутатів з питань поновлення прав реабілітованих».

За відсутністю рішення комісії до цього часу вона не отримала компенсацію за незаконне відбування покарання, їй не зараховано в стаж роботи при призначенні пенсії знаходження на засланні та в місцях позбавлення волі за відсутністю посвідчення реабілітованого.

Позивач вважаючи порушеними свої права звернулась до суду.

Позов надійшов до суду 16.10.2018 року (а.с.5-8).

Ухвалою суду від 27.09.2018 року позов залишений без руху та позивачу наданий строк для усунення недоліків (а. с. 33-36).

Ухвалою суду від 09.11.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та вирішено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Зобовязано ОСОБА_2 ОМР надати суду відомості щодо отримання заяв ОСОБА_5 (дівоче прізвище ОСОБА_4) ОСОБА_8 та результати розгляду, надати копії відповідних документів (а.с. 2-4).

Представник відповідача ОСОБА_2 ОМР на виконання ухвали суду надав відомості щодо отримання заяв позивача та копії відповідей на них (а.с.82-98), відзив на позов не наданий.

Представник відповідача ОМР надав до суду відзив на адміністративний позов (а.с.102-105), в яких вважав позовні вимоги не обґрунтованими та зазначив, що відповідно до ст. 9 Закону УPCP «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (в редакції від 01.11.1992 року), п.1 Положення про комісії ОСОБА_7 народних депутатів з питань поновлення прав реабілітованих, затвердженого постановою КМУ від 18.02.1993 року №112 (в редакції від 13.09.1995 року) розпорядженням Одеського міського голови від 16.11.1998 року № 267-01р затверджено Положення про комісію Одеської міської ради з питань поновлення прав реабілітованих, яким визначені завдання та повноваження ОСОБА_2.

Водночас,13.03.2018 року прийнято Закон України №2325-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» (далі Закон України №2325-VІІІ), яким внесено ряд змін до законів та підзаконних актів, що регулюють порядок та повноваження при процедурі реабілітації жертв репресій. Зокрема, відповідно до ст. 7 чинної редакції Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму1917-1991 років» прийняття рішень з питань визнання осіб реабілітованими або потерпілими від репресій здійснюється Національною комісією з реабілітації за поданням регіональних комісій з реабілітації.

Згідно зі ст. 72 вказаного Закону регіональні комісії є постійно діючими колегіальними органами, що утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та ОСОБА_7 міністрів АРК, головами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій

Відповідно до абз. 22 вказаної статті Положення про регіональну комісію розробляється і затверджується, зокрема головами обласних державних адміністрацій на основі типового положення про регіональну комісію, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах культури та мистецтв, відновлення та збереження національної памяті.

Вказане кореспондується із доповненими Закону України «Про місцеві державні адміністрації», відповідно до ч. 3 ст. 39 якого голови обласних державних адміністрацій утворюють регіональні комісії з реабілітації у порядку, визначеному Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», призначають їх персональний склад, а також затверджують положення про відповідні регіональні комісії з реабілітації.

Таким чином, зазначає представник відповідача, на сьогодні уповноваженими органами з прийняття рішенні щодо визнання осіб реабілітованими або потерпілими від репресій є Національна комісія з реабілітації та регіональні комісії з реабілітації. При цьому, створення регіональних комісій здійснюється головами обласних державних адміністрацій, з урахуванням чого вказане питання на території ОСОБА_9 належить до компетенції Голови Одеської обласної державної адміністрації, а не Одеської міської ради.

Також у відзиві представник відповідача звертає увагу, що у своїй позовній заяві ОСОБА_1 просить зобовязати ОМР створити комісію з питань поновлення прав реабілітованих ОМР, яка вже створена та діяльність якої не припинена. Якщо ж йдеться про регіональну комісію з питань реабілітації, то будь-яких повноважень щодо їх створення у Одеської міської ради немає.

Разом з тим, відповідно до п. 3 ч.3 Розділу 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №2325-VІІІ регіональні комісії з реабілітації утворюються головами обласних державних адміністрацій протягом трьох місяців з дня затвердження центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах культури та мистецтв, відновлення та збереження національної памяті, типового положення про регіональні комісії з реабілітації.

Наказом Міністерства культури України від 25.10.2018 року №926 затверджено Положення про Національну комісію з реабілітації та Типове положення про регіональну комісію з реабілітації.

За інформацією, яка міститься на офіційному сайті Міністерства культури України, станом на 15.11.2018 року вказаний наказ знаходився на державній реєстрації в Міністерстві юстиції України, після чого Типове положення про регіональну комісію з реабілітації мало бути направлене до обласних та Київської міської державних адміністрацій з метою створення відповідних регіональних комісій з реабілітації.

Представник відповідача також зазначає, що «Прикінцевими та перехідними положеннями» Закону України №2325-VІІІ не передбачено можливості здійснення повноважень діючими на цей час комісіями міських рад з питань поновлення прав реабілітованих до створення Національної та регіональних комісій.

При цьому, чинне Положення про порядок виплати грошової компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим громадянам або їхнім спадкоємцям, затверджене постановою КМУ від 18.02.1993 року №112, на даний момент не приведене у відповідність до внесених змін, з урахуванням чого не може застосовуватися комісією ОМР за відсутності передбачених на це законодавством повноважень. Представник просив відмовити у задоволенні позову.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 (дівоче прізвище ОСОБА_4), ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії КЕ 335237. Місце народження позивача згідно з паспортом с. Б-Когино Кочевського району Пермської області (а.с.45).

У наданій копії свідоцтва про народження ОСОБА_9 її батьками вказані ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.47). Згідно з довідками УВС виконкому Гомельської облради народних депутатів МВС Республіки Беларусь від 28.04.1993 року,24.12.1993 року,28.04.1993 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 з 1931 року по 21.06.1947 року знаходились на спеціальне поселення в селище Усть-Онолва Кочевського району Пермської області та реабілітовані 15.04.1993 року. ОСОБА_9 народилась у родині спецпоселенців та проживала разом з батьками до 1947 року. Звільнені зі спецпоселення 21.06.1947 року (а.с.49-51,53).

Вироком від 11.03.1966 року позивач була засуджена за ст. 136-1 ч. 1 КК Киргизької Республіки до п'яти років позбавлення волі. Після відбуття 18.02.1971 року покарання виїхала до м. Одеси, де зареєструвала шлюб з ОСОБА_5, змінила прізвище на ОСОБА_5 та мешкає до теперішнього часу у місті ОСОБА_9.

Постановою Президії Верховного Суду Киргизької Республіки від 17.07.1997 року за №9-29 вирок Сокулукського районного суду від 11.03.1966 року відносно ОСОБА_9 і ОСОБА_6 скасований за відсутністю в діях складу злочину (а.с.15,55,56).

В копії листа УВС виконкому Гомельської облради народних депутатів від 21.04.1993 року на адресу комісії про надання сприяння в забезпеченні жертв політичних репресій 20-80 років при Гомельському облвиконкомі та на адресу ОСОБА_4 (мати позивача) в комісію направлені матеріали перевірки по заяві ОСОБА_4 про відшкодування шкоди для розгляду. Одночасно вислані довідки про реабілітацію (а.с.19).

ОСОБА_2 Одеської обласної ради народних депутатів з питань відновлення прав реабілітованих від 02.10.1997 року позивачу на її заяву, яку вона направила до Верховної ОСОБА_7 України, та отримана ОСОБА_2, надані розяснення щодо умов застосування до неї норм Закону "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" (а.с.29).

Листом від 12.02.1998 року на звернення ОСОБА_9 Верховний Суд Киргизської республіки повідомив її про порядок відшкодування шкоди у звязку з не законним осудженням, зокрема, право виборам міста отримання компенсації по законодавству держав колишніх союзних республік (а.с.17).

Верховний Суд Киргизської республіки на лист ОСОБА_2 Одеської облради з питань відновлення прав реабілітованих від 12.05.2016 року підтвердив, що Постановою Президії Верховного Суду Киргизької Республіки від 17.07.1997 року вирок Сокулукського районного суду від 11.03.1966 року відносно ОСОБА_9 і ОСОБА_6 скасований за відсутністю в діях складу злочину, а також повідомив які особи підпадають під дію ст.3 Закону Киргизської республіки «Про права та гарантії реабілітованих громадян, які постраждали в результаті репресій за політичні, релігійні переконання, по соціальним, національним та іншим ознакам» (а.с.18).

19.01.2017 року позивач звернулась до управління соціального захисту населення в Малиновському районі міста ОСОБА_9 про зарахування їй до стажу роботи для призначення пенсії строку незаконного відбування покарання та виплатити їй компенсацію за часи перебування під вартою. Видати посвідчення особи потерпілої від політичних репресій, дитина війни (а.с.98).

Вказана заява позивача була направлена у ОСОБА_2 з питань поновлення прав реабілітованих Одеської міської ради, яка листом від 18.02.2017 року повідомила позивача про перелік документів, які необхідно надати для отримання посвідчення (а.с.96).

Через рік 05.02.2018 року позивач звертається із заявою (повторно), де не погоджується з відповіддю від 18.02.2017 року та просить вдруге розглянути питання про визнання її потерпілою від політичних репресій та видати свідоцтво реабілітованого (а.с.94).

Листом від 09.02.2018 року ОСОБА_2 ОМР повідомила позивача про необхідність надати довідку Верховного Суду Киргизької Республіки для отримання посвідчення, всі інші документи наявні (а.с.93).

12.04.2018 року позивач знов подає до ОСОБА_2 ОМР заяву (повторно) про визнання її особою, потерпілою від незаконних репресій радянської влади та видати їй посвідчення. У заяві ОСОБА_1 повідомляє, що Верховний Суд Киргизької Республіки не може видати в даний час довідку тому, що справа була передана до Сукулуського районного суду, де справа знищена за терміном зберігання (а.с.91-92).

10.05.2018 року ОСОБА_2 ОМР повідомила позивача про направлення пакету документів щодо прийняття рішення про її реабілітацію в Прокуратуру Одеської області, яка повідомила 11.06.2018 року ОСОБА_2 ОМР про неможливість підтвердження достовірність наявних документів щодо прийняття рішення про її реабілітацію (а.с.87,88,90).

Листом від 26.04.2018 року ОСОБА_2 ОМР повідомила позивача ОСОБА_1, що 13.03.2018 року прийнятий Закон України зі змінами «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», за яким реабілітацію буде здійснювати Національна комісія з реабілітації, яка буде утворена упродовж 3-х місяців після набрання чинності Законом. В цю комісію буде направлено висновок ОСОБА_2 ОМР (а.с.89)

21.08.2018 року та 10.09.2018 року позивач направила заяви в ОСОБА_2 ОМР з клопотанням передати її заяву та документи на розгляд комісії (а.с.86.84).

Листом від 13.09.2018 року позивача було знов повідомлено по передачу вирішення вказаного питання за новим законом до Національної комісії з реабілітації при її утворенні (а.с.83,85).

Позивач вважаючи порушеними її права звернулась до суду з даним позовом.

Дослідивши надані сторонами докази суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову. При цьому суд виходить з наступного.

Закон УРСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» прийнятий 17.04.1991 року.

Згідно зі ст. 9 Закону вирішення питань, пов'язаних з встановленням факту розкуркулювання, адміністративного виселення, з відшкодуванням матеріальних збитків, поновленням трудових, житлових, пенсійних та інших прав громадян, реабілітованих відповідно до цього Закону, було покладено на обласні, міські і районні ОСОБА_7 народних депутатів. З цією метою ОСОБА_7 народних депутатів утворити штатні комісії, положення про які затверджується ОСОБА_7 ОСОБА_10 Української РСР. За дорученням цих комісій органи внутрішніх справ встановлюють факти безпідставності заслання і вислання, направлення на спецпоселення, а також конфіскації і вилучення майна у зв'язку з необґрунтованими репресіями і матеріали перевірки надсилають комісіям.

Також 17.04.1991 року була прийнята постанова Верховної ОСОБА_10 УРСР «Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні", якою, крім іншого, ОСОБА_10 Української РСР відповідно до положень даного Закону доручено розробити і затвердити: - положення про порядок виплати компенсацій, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим; - зразок посвідчення про пільги та порядок надання цих пільг; - положення про комісії обласних, міських і районних ОСОБА_10 народних депутатів, утворення яких передбачено статтею 9 даного Закону.

На виконання вказаної постанови Верховної ОСОБА_10 УРСР Кабінетом ОСОБА_10 України прийнята постанова 24.06.1991 року №48 «Про заходи щодо реалізації Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні", якою затверджені: Положення про порядок виплати компенсацій, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим; зразок посвідчення про право на пільги реабілітованих; Положення про комісії місцевих ОСОБА_10 народних депутатів з питань поновлення прав реабілітованих.

Розпорядженням Одеського міського голови від 16.11.1998 року № 267-01р затверджено Положення про комісію Одеської міської ради з питань поновлення прав реабілітованих, яким визначені завдання та повноваження ОСОБА_2, порядок прийняття рішень на засіданні комісії, які вирішуються більшістю голосів присутніх її членів. Рішення комісії підписує голова та відповідальний секретар комісії (а.с.107-110).

13.03.2018 року прийнято Закон України №2325-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».

Вказані зміни встановлюють новий порядок прийняття рішень з питань визнання осіб реабілітованими або потерпілими від репресій, а також утворення нових органів, які мають повноваження на прийняття вказаних рішень. Зокрема, відповідно до ст. 7 Закону прийняття рішень здійснюється Національною комісією з реабілітації за поданням регіональних комісій з реабілітації.

Згідно зі ст. 72 Закону регіональні комісії є постійно діючими колегіальними органами, що утворюються, зокрема, головами обласних державних адміністрацій.

Відповідно були внесені зміни та доповнення у Закон України «Про місцеві державні адміністрації», відповідно до ч. 3 ст. 39 якого голови обласних державних адміністрацій утворюють регіональні комісії з реабілітації у порядку, визначеному Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», призначають їх персональний склад, а також затверджують положення про відповідні регіональні комісії з реабілітації.

Згідно зі ст.7-1 Закону Національна комісія є спеціальним постійно діючим органом, який утворюється при центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері відновлення та збереження національної памяті Українського народу, у порядку, визначеному цим Законом. Вказаною нормою визначені порядок утворення вказаної комісії, порядок прийняття нею рішень.

Відповідно до ст.8 Закону попередній розгляд обставин, повязаних із здійсненням репресій проти конкретної особи, здійснюється регіональною комісією, яка за результатами попереднього розгляду обставин, повязаних із здійсненням репресій проти конкретної особи, готує обґрунтовані пропозиції щодо можливості визнання особи реабілітованою або потерпілою від репресій, які разом із зібраними документами та матеріалами подає Національній комісії.

Рішення про визнання особи реабілітованою або потерпілою від репресій приймається Національною комісією за результатом розгляду на її засіданні документів, матеріалів та обґрунтованих пропозицій, отриманих від регіональної комісії.

Рішення Національної комісії з реабілітації можуть бути оскаржені до суду.

При цьому Законом України №2325-VІІІ внесені зміни також в КАС України щодо юрисдикції вказаних спорів (ст.19), підсудності місцевим загальним судам як адміністративним (ст.20) та розгляд їх у загальному позовному провадженні.

Прикінцевими та перехідними положення Закону України №2325-VІІІ, який набрав чинності 05.05.2018 року, лише встановлено, що Національна комісія з реабілітації утворюється протягом трьох місяців з дня затвердження центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах культури та мистецтв, відновлення та збереження національної памяті, положення про Національну комісію з реабілітації; регіональні комісії з реабілітації утворюються головами обласних державних адміністрацій протягом трьох місяців з дня затвердження центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах культури та мистецтв, відновлення та збереження національної памяті, типового положення про регіональні комісії з реабілітації.

Крім того, Прикінцевими та перехідними положення Закону України №2325-VІІІ визначено Кабінету ОСОБА_10 України у двомісячний строк з дня опублікування цього Закону: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом; забезпечити прийняття та приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Таким чином, під час розгляду заяви позивача ОСОБА_2 ОМР був прийнятий та набрав чинності Закон України №2325-VІІІ. Станом на час набрання чинності нової редакції Закону відповідач ОСОБА_2 ОМР рішення по суті заяви позивача не прийняла. Законом України №2325-VІІІ в новій редакції, яка набрала чинності 05.05.2018 року, виключені повноваження комісій місцевих рад на прийняття рішень про визнання особи реабілітованою або потерпілою від репресій. Прийняття вказаних рішень відповідно до вказаного Закону віднесено до компетенції Національною комісією, яка утворюється при центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері відновлення та збереження національної памяті Українського народу.

При таких обставинах суд вважає правомірним повідомлення ОСОБА_2 ОМР позивача про неможливість прийняття нею рішення по суті заяви у звязку з відсутністю повноважень у відповідності з внесеними змінами до законодавства, а також готовності передати заяву та матеріали її на розгляд нових органів одразу після їх утворення.

На запит відповідача ОМР щодо реалізації Закону України №2325-VІІІ в редакції від 13.03.2018 року, яка набрала чинності 05.05.2018 року, Міністерство культури України повідомило, що наказом Міністерства культури України від 25.10.2018 року №926 затверджено Положення про Національну комісію з реабілітації та Типове положення про регіональну комісію з реабілітації, який на даний час знаходиться на державній реєстрації в Міністерстві юстиції України. Після закінчення процедури реєстрації, Типове положення про регіональну комісію з реабілітації буде направлено до обладміністрацій з метою створення відповідних регіональних комісій з реабілітації (а.с.111).

Отже судом встановлено, що рішення по суті заяви позивача не приймалось ОСОБА_2 ОМР через прийняття змін до Закону України №2325-VІІІ, у звязку з якими у ОСОБА_2 ОМР відсутні повноваження на прийняття такого рішення, а таки повноваження надані Національній комісії, яка створюється у відповідності до вказаних змін до Закону. Тобто Національною комісією з реабілітації відповідне рішення з питань визнання позивача реабілітованим або потерпілими від репресій не приймалось.

Завданням адміністративного судочинства згідно з ч. 1 ст.2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку субєктів владних повноважень.

Разом з тим, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи, таке порушення має бути реальним.

Позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин. Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Незважаючи на залишення позову без руху щодо відповідності вимогам ст.5 КАС України, зазначення про порушення його прав, способу поновлення з урахуванням змін в законодавство, позивач не просить у позові визнати будь-які дії, рішення, бездіяльність відповідачів протиправними. Проте просить зобовязати виконати дії, які вже не є повноваженнями ОСОБА_2. Позивач також просить відповідача ОМР створити комісію з питань поновлення реабілітованих Одеської міської ради. Між тим, вказана комісія була створена Розпорядженням Одеського міського голови від 16.11.1998 року № 267-01р на виконання Закону України №2325-VІІІ в редакції, що діяла до 05.05.2018 року. Законом України №2325-VІІІ в редакції, що діє з 05.05.2018 року не передбачено вказаних комісій при районних, місцевих радах. Визначено створення нових органів, а саме регіональних комісій як постійно діючих колегіальних органів, що утворюються, зокрема, головами обласних державних адміністрацій.

Суд не приймає до уваги доводи позивача в обґрунтування позовних вимог, що вона зверталася з заявами до ОСОБА_2 ОМР до прийняття вказаного Закону України, але її заяви комісією не були розглянуті. При цьому суд враховує, що після повідомлення позивача ОСОБА_2 ОМР листом від 18.02.2017 року про перелік документів, які необхідно надати для отримання посвідчення у звязку з отриманням ОСОБА_2 її заяви з управління соціального захисту населення в Малиновському районі міста ОСОБА_9, вона звернулась до ОСОБА_2 із заявою лише через рік 05.02.2018 року та з нею здійснювалась листування щодо надання документів, а у квітні позивача повідомлено по прийняття Закону України №2325-VІІІ, яким встановлений іншій порядок та органі щодо вирішення вказаного питання.

Суд вважає, ОСОБА_2 ОМР з набранням чинності 05.05.2018 року Закону України №2325-VІІІ втратила свої повноваження на прийняття рішень про визнання особи реабілітованою або потерпілою від репресій, оскільки Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України №2325-VІІІ, не встановлено, що комісії при місцевих радах можуть продовжувати свої повноваження до утворення Національної комісії та регіональних комісій держадміністрацій. Крім того, суд вважає, що комісії при місцевих радах не можуть продовжувати свої повноваження, оскільки внесеними змінами в Закон України №2325-VІІІ змінені не тільки органи, які вирішують вказане питання, при цьому остаточне рішення повинно прийматися Національною комісією, яка утворюється при центральному органі виконавчої влади, але змінений порядок вирішення відповідних заяв.

Посилання позивача на те, що постанови КМУ, яким затверджені положення про комісії обласних, міських і районних ОСОБА_10 народних депутатів є діючими також не може бути прийнято до уваги, виходячи з наступного.

Статтею 7 КАС України визначено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною ОСОБА_10 України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обовязковість якого надана Верховною ОСОБА_10 України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Закон починає діяти з моменту набрання ним чинності до втрати ним чинності, яка може наступити внаслідок його скасування, заміни іншим Законом, у тому числі прийняття його нової редакції, закінчення терміну дії. За загальним правилом дія Закону у часі поширюється лише на майбутнє.

Таким чином, після набрання чинності 05.05.2018 року Закону України №2325-VІІІ норми постанови КМУ, якою затверджено положення про комісії обласних, міських і районних ОСОБА_10 народних депутатів, утворення яких передбачено статтею 9 даного Закону, яка діяла в редакції до 05.05.2018 року, є такими, що не відповідають Закону України №2325-VІІІ в редакції з 05.05.2018 року, тобто нормативному акту вищою юридичної сили.

Саме у звязку з цим Прикінцевими та перехідними положення Закону України №2325-VІІІ в новій редакції визначено Кабінету ОСОБА_10 України у двомісячний строк з дня опублікування цього Закону: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 2,3,6,7,8,9,12,139,241-246 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (пров. Килимовий,4,м. Одеса 65033, РНОКПП НОМЕР_1) до Одеської міської ради (Думська площа,1, м. Одеса, 65004, код ЄДРПОУ 26597691), ОСОБА_2 з питань поновлення прав реабілітованих Одеської міської ради (вул. Катерининська,14, м. Одеса, 65026), про зобовязання Одеської міської ради створити комісію з питань поновлення реабілітованих Одеської міської ради; зобовязання ОСОБА_2 з питань поновлення прав реабілітованих Одеської міської ради розглянути заяву про визнання такою, що постраждала у наслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991рр, встановити розмір відшкодування завданої матеріальної шкоди, видати посвідчення жертви репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991рр (примусове виселення особи з місця її проживання, спецпоселення, встановлення проживання в установленій місцевості, релігійний мотив, незаконне позбавлення волі) та виплатити суму нарахованої компенсації.

Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.

Суддя Е.В. Катаєва

.