П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 824/436/18-а

Головуючий у 1-й інстанції: Боднарюк О.В.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

13 грудня 2018 року

м . Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Залімського І. Г.

суддів: Смілянця Е. С. Сушка О.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи- підприємця ОСОБА_2 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 червня 2018 року (ухвалене у м. Чернівцях 21 червня 2018 року о 11:24, повний текст якого виготовлено 25 червня 2018 року) у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Управління Держпраці у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці у Чернівецькій області, в якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Чернівецькій області №24-05-48/029/036 від 28.03.2018 року про накладення штрафу в сумі 111690,00 грн.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 червня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 червня 2018 року скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що ним укладені усні цивільно-правові договори з ОСОБА_3 про надання послуг перевезення пасажирів за маршрутами Чернівці - Подвір'ївка через Зелену, рейс № 245/246 та рейс 247/248, транспортним засобом, що належить на праві власності ОСОБА_3. У правовідносинах між позивачем та ОСОБА_3, як стороною цивільно-правових угод, містяться ознаки характерні саме для цивільно-правових відносинах, а не трудових, тобто предметом трудових угод є результат праці, який підлягає вимірюванню у конкретних фізичних величинах, а не процес роботи. Договір про надання послуг не є трудовим договором, а відносини, що виникають між його сторонами вимогами законодавства про працю не регулюються. Безпідставними є твердження відповідача про те, що усні договори з ОСОБА_3 є підміною трудових відносин.

Позивач також зазначив, що спірні відносини між позивачем та ОСОБА_3 виникли на підставі волевиявлення обох сторін і ніяк не порушили ані прав сторін цивільно-правової угоди, ані інтересів держави (за весь період сплачувався єдиний внесок за цивільно-правовим договором в сумі 6684,00 грн).

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу позивача в якому вказав на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги. Зазначив, що стосовно відносин між позивачем та ОСОБА_3 вбачається підмінна трудових відносин, доказом якої є системність здійснення пасажирських перевезень.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2018, з урахуванням п.7 ч.1 ст.306, ст.307, 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, основний вид економічної діяльності - пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення.

Відповідно до інформації Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області у ФОП ОСОБА_2, штатних працівників немає, проте протягом періоду з лютого 2017 року по грудень 2017 року ФОП ОСОБА_2 уклав цивільно-правовий договір з однією фізичною особою.

Згідно наказу від 05.03.2018 року №8 "Про проведення інспекційних відвідувань", направлення про проведення інспекційного відвідування від 05.03.2018 року № 04-027, головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Чернівецькій області Попович Аллі Олександрівні, доручено в межах повноважень здійснити інспекційне відвідування на предмет дотримання вимог законодавства про працю, в тому числі в частині оформлення трудових відносин у ФОП ОСОБА_2 у період з 06.03.2018 року по 07.03.2018 року.

На підставі інформації Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області № 22304/03 від 17.11.2017, № 24938/03 від 12.12.2017 року, № 664/03 від 10.01.2018, №4468/03 від 09.02.2018, щодо роботодавців, у яких 30 і більше відсотків працівників працюють на умовах цивільно-правових договорів, в період з 06.03.2018 року по 13.03.2018 року посадовими особами відповідача проведено інспекційне відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_2.

06.03.2018 року посадовими особами Управління Держпраці складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування № 24-48/002, у зв'язку із ненаданням договору укладеного з ОСОБА_3, розкладу руху автобусів, договору на право перевезення пасажирів.

Згідно вимоги про надання/поновлення документів від 06.03.2018 року № 24-48/002/2, у зв'язку із відсутністю документів, ведення яких передбачено законодавством про працю та неможливості проведення інспекційного відвідування, зобов'язано ФОП ОСОБА_2 надати документи: договори з фізичною особою ОСОБА_3 за період з 08.02.2017 року по 06.03.2018 року; розклад руху автобусів; договору на право перевезення пасажирів між ФОП ОСОБА_2 та Чернівецькою ОДА.

06.03.2018 року, під час проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_2, надав письмове пояснення, в якому зазначив: "що найманих працівників за трудовим договором в нього немає, із ОСОБА_3 існують цивільно-правові відносини по наданню послуг підряду в окремих випадках. Підприємницьку діяльність по перевезенню пасажирів здійснює самостійно рейсом 247/248 (відправлення з Подвір'ївки в 14:00 год., з Чернівців в 16:45 год.)".

12.03.2018 року ФОП ОСОБА_2 надав додаткові пояснення, відповідно до яких зазначив, що цивільно-правові договори з фізичною особою ОСОБА_3 за період з 08.02.2017 року по 06.03.2018 року укладались в усній формі при виникненні необхідності отримання послуг по забезпеченню перевезення пасажирів транспортним засобом, що належить фізичній особі ОСОБА_3 по маршруту Чернівці - Подвір'ївка через Зелену. Посилався при цьому на норми Цивільного законодавства, зокрема на ст.ст. 627, 639 ЦК України. Також вказав, що договори на право перевезення пасажирів по маршрутах № 245/146 та № 247/248 між ним та Чернівецькою ОДА не укладалися. Вказана діяльність проводиться на підставі наданого розкладу руху автобусів затвердженого Управлінням інфраструктури Чернівецької ОДА.

12.03.2018 року ОСОБА_3 в порядку статті 63 Конституції України, відмовився від дачі пояснень.

12.03.2018 року на інформаційний запит посадових осіб Управління Держпраці у Чернівецькій області, директором філії "Чернівецького навчально-координаційного центру з питань організації діяльності автомобільного транспорту", надано відповідь № 674/0/04-18, згідно якої, ФОП ОСОБА_2 27.03.2017 року надано право тимчасово, до рішення конкурсного комітету виконувати перевезення пасажирів на маршруті "Чернівці-Подвір'ївка ч/з Зелену" рейси 245/246, 247/128, які функціонують на сьогоднішній день згідно затвердженого розкладу руху.

Згідно розкладу руху автобуса на маршруті Чернівці - Подвір'ївка ч/з Зелену, на маршруті № 245/246 передбачено рух однієї машини - виїзд 5:05 год., заїзд - 13:55 год.; на маршруті № 247/248 передбачено рух однієї машини - виїзд 13:45 год., заїзд 19:30 год.

13.03.2018 року за результатами інспекційного відвідування складено акт інспекційного відвідування №24-05-48/029, яким встановлено порушення статті 21 та статті 24 КЗпП України.

13.03.2018 року посадовими особами Управління Держпраці у Чернівецькій області складено припис про усунення виявлених порушень, яким надано строк для усунення порушень до 01.04.2018 року.

13.03.2018 року посадовими особами Управління Держпраці у Чернівецькій області складено протокол про адміністративне правопорушення № 24-05-48/023, відносно ФОП ОСОБА_2, щодо не забезпечення дотримання вимог чинного законодавства про працю, під час підприємницької діяльності.

Згідно повідомлення про виконання припису № 24-05-48/017, (зареєстроване Управління Держпраці у Чернівецькій області 30.03.2018 року) вбачається, що на виконання припису № 24-05-48/017 від 13.03.2018 року ФОП ОСОБА_2, було вжито заходів щодо оформлення трудових відносин з фізичною особою ОСОБА_3 шляхом направлення 26.03.2018 року письмової пропозиції про укладення трудового договору на займання посади водія. (а.с.110)

27.03.2018 року ОСОБА_3 письмово повідомив ФОП ОСОБА_2, про відсутність бажання укладати трудовий договір на посаду водія.

28.03.2018 року уповноваженими посадовими особами Управління Держпраці у Чернівецькій області, винесено постанову № 24-05-48/029/036 про накладення штрафу у сумі 111690,00 грн.

29.03.2018 року листом № 851/0/04-2/18 Управління Держпраці у Чернівецькій області направлено позивачу постанову про накладення штрафу.

29.03.2018 року постановою Кельменецького районного суду Чернівецької області, адміністративну справу про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 41 КУпАП, закрито, у зв'язку з відсутністю у його діях події і складу адміністративного правопорушення.

Згідно даних Журналу перед рейсового/після рейсового медичного огляду водіїв, який розпочато з 03.05.2017 року, послуги по проведенню перед рейсового/після рейсового медичного огляду надавалися водіям ОСОБА_3, зокрема в травні 2017 року - 8 разів, в червні 2017 року - 6 разів; в липні 2017 року - 8 разів, в серпні 2017 року - 6 разів; в вересні 2017 року - 7 разів; у жовтні 2017 року - 8 разів; у листопаді 2017 року - 3 рази; у грудні 2017 року - 7 разів; у січні 2018 року - 5 разів; у лютому 2018 року - 5 разів; у березні 2018 року - 3 рази. В інші дні передрейсовий і після рейсовий медичний огляд проходив ОСОБА_2.

Позивач вважає протиправною постанову № 24-05-48/029/036 про накладення штрафу у сумі 111690,00 грн, а тому звернувся до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в ході судового розгляду справи знайшов підтвердження факт допущення позивачем громадянина ОСОБА_3 до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Отже, оскаржувана постанова прийнята відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує викладене нижче.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначено Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 № 877-V (Закон №877-V).

Статтею 1 Закону № 877-V визначено, що державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Відповідно до приписів частини шостої статті 6 Закону №877-V за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт, який повинен містити такі відомості: дату складення акту; тип заходу (плановий або позаплановий); форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); предмет державного нагляду (контролю); найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім'я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід.

Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб'єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці (далі - Положення № 96), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Відповідно до пункту 4 Положення №96, Державна служба України з питань праці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Державна служба України з питань праці та її територіальні органи під час здійснення перевірок з питань дотримання законодавства про працю у своїй діяльності керується Порядком проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 02 липня 2012 року №390, чинним на момент виникнення спірних правовідносин (Порядок №390).

Пунктом 2 Порядку №390 передбачено, що право проведення перевірок мають посадові особи Держпраці України та її територіальних органів, які відповідно до своїх посадових обов'язків мають повноваження державного інспектора з питань праці (далі - Інспектор).

У відповідності з пунктом 3 Порядку №390 інспектор може проводити планові та позапланові перевірки, які можуть здійснюватися за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".

Відповідно до пункту 2 Порядку №295, державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці з питань, зокрема оформлення трудових відносин.

Суд враховує доводи позивача про те, що за визначенням, яке наведене в статті 1 Закону №877-V, заходами державного нагляду (контролю) є планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

Згідно частини четвертої статті 4 Закону №877-V, виключно законами встановлюються спосіб та форми здійснення заходів здійснення державного нагляду (контролю).

Відповідно до статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 259 КЗпП України, яка в даному випадку є спеціальною відносно вказаних норм Закону №877-V та надає право Кабінету Міністрів України визначати порядок, отже і форми, проведення заходів здійснення державного нагляду саме за додержанням законодавства про працю.

Крім того, частина четверта статті 2 Закону №877-V передбачає, що заходи державного нагляду та контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

З урахуванням викладеного суд вважає необґрунтованими посилання позивача на неможливість проведення відповідачем інспекційного відвідування як заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю форма якого не передбачена законом.

Положеннями пункту 5 Порядку №295 передбачено проведення інспекційного відвідування, зокрема, за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту, а також за повідомленням посадових осіб органів державного нагляду (контролю), про виявлені в ході виконання ними контрольних повноважень ознак порушення законодавства про працю.

Відповідно до пункту 8 Порядку №295 про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.

Частиною 3 статті 7 Закону № 877-V визначено, що у посвідченні (направленні) на проведення заходу зазначаються, окрім іншого форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд, інспектування тощо).

Статтею 12 Конвенції МОП № 81, 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі ратифікованої Україною Законом № 1985 - ІV від 08.09.2004 року, яка є частиною національного законодавства України та застосовується в порядку передбаченому Законом України "Про міжнародні договори України" визначено, що інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право: безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції; проходити у денний час до будь-яких приміщень, які вони мають достатні підстави вважати такими, що підлягають інспекції; та здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються, і зокрема: наодинці або в присутності свідків допитувати роботодавця або персонал підприємства з будь-яких питань, які стосуються застосування правових норм; вимагати надання будь-яких книг, реєстрів або інших документів, ведення яких приписано національним законодавством з питань умов праці, з метою перевірки їхньої відповідності правовим нормам, і знімати копії з таких документів або робити з них витяги; зобов'язувати вивішувати об'яви, які вимагаються згідно з правовими нормами; вилучати або брати з собою для аналізу зразки матеріалів і речовин, які використовуються або оброблюються, за умови повідомлення роботодавцю або його представнику про те, що матеріали або речовини були вилучені або взяті з цією метою.

Таким чином, закон містить різні форми заходів контролю, серед яких є і така форма, як інспектування. Тому є безпідставними доводи позивача про те, що чинним законодавством не передбачено такої форми контролю, як інспекційне відвідування.

Встановлено, що позивач уклав з ОСОБА_3 (водієм) цивільно-правовий договір в усній формі, оскільки письмова форма в даному випадку на думку позивача не встановлена законом, отже не є обов'язковою.

Згідно приписів статті 208 Цивільного Кодексу України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частини 1 статті 206 Цивільного кодексу України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно листа Сокирянської об'єднаної податкової інспекції №107/7/24-05/01 від 15.03.2018 року позивачем сплачено податок на доходи фізичних осіб (18%) з доходу, та з'ясовано, що дохід який виплачувався водію ОСОБА_3 становив 1600 грн, а в період з квітня 2017 року по грудень 2017 року в сумі - 3723, 00 грн. Таким чином, сума доходу одержана ОСОБА_3 (водієм) від позивача на виконання усного правочину за виконання послуг, перевищує суму правочину, яка передбачена нормами Цивільного Кодексу України, що спростовує доводи позивача в цій частині. Факт отримання саме такої суми коштів за виконання послуг, також не заперечувався представником позивача.

Отже, правовідносини позивача із водієм ОСОБА_3 повинні бути оформленими в письмовій, а не в усній формі.

Згідно статті 11 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" та наказу Укртрансбезпеки №235 від 10.03.2017 позивачу видано ліцензію на провадження господарської діяльності з внутрішніх перевезень пасажирів автобусом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 року №1001, затвердженні "Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів автомобільним транспортом, міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом" (далі - Ліцензійні умови).

Згідно пункту 3 Ліцензійних умов, передбачено, що дія цих ліцензійних умов поширюється на суб'єктів господарювання юридичних та фізичних осіб-підприємців, які провадять господарську діяльність з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів автомобільним транспортом, міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом (далі - господарська діяльність).

Водії допускаються до роботи за умови: відсутності за результатами медичного огляду протипоказань за станом здоров'я; проходження інструктажів та стажування у порядку, визначеному Мінінфраструктури; проходження періодичного навчання методів надання першої домедичної допомоги потерпілим внаслідок дорожньо-транспортних пригод (п.10 Ліцензійних умов).

Відповідно до вимог пункту 9 Ліцензійних умов, здобувач ліцензії, ліцензіат оформлює трудові відносини з персоналом автомобільного транспорту, визначеним пунктами 10, 12-15 цих Ліцензійних умов, шляхом укладання трудового договору відповідно до статті 24 Кодексу законів про працю України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен громадянин має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Суд зазначає, що право особи на вільну працю може бути реалізоване кількома шляхами. Перш за все, це трудові відносини між роботодавцем і працівником. Чинне законодавство України дозволяє реалізувати право особи вільно обирати собі працю, зокрема шляхом укладання цивільно-правових угод у передбаченому законом порядку.

Відповідно до ст.21 КЗпП України, трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

При цьому, цивільно-правовий договір це угода між організацією (підприємством, установою тощо) і громадянином на виконання останнім певної роботи (договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

Відповідно до статті 626 ЦК України, цивільно-правовим договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Одним із видів цивільно-правових договорів (угод), що спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків, є договір підряду.

В статті 837 ЦК України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти й оплатити виконану роботу.

Незважаючи на деякі спільні риси договорів підряду та трудового договору, вони є різними, оскільки, перш за все, підпадають під сферу дії різних законодавчих актів. При укладанні цивільно-правової угоди (договору) на сторін (замовника та підрядника) поширюються норми цивільного законодавства України.

Основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, оскільки метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

В свою чергу, за цивільно-правовим договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляються актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата.

Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється нормами Кодексу законів про працю України та інших актів трудового законодавства, що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг (підрядника) у цивільно-правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України, зокрема, нормами Цивільного кодексу України.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, колегія суддів вважає, що у правовідносинах між позивачем та ОСОБА_3 (водієм) як сторонами цивільно-правових угод, містяться ознаки характерні саме для трудових, а не цивільно-правових відносин.

Отже, позивач в порушення вимог чинного законодавства про працю та пункту 9 Ліцензійних умов, допустив до роботи без укладення трудового договору водія ОСОБА_3

Як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, дії позивача щодо не укладання трудового договору перешкоджають реалізації працівником права на працю, гарантованого Конституцією та Кодексом законів про працю України, а також права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок, щорічну оплачувану відпустку, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки тощо.

Посилання позивача на рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 29 березня 2018 року, згідно якого закрито у відношенні ОСОБА_2 справу про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 41 КУпАП у зв'язку з відсутністю у його діях події і складу правопорушення, колегія суддів враховує, однак не вважає таким, що беззаперечно свідчить про цивільно-правовий характер відносин позивача із ОСОБА_3

Так, частина 3 статті 41 КУпАП визначає відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства.

Як вбачається з вказаного рішення суду, закриваючи справу у відношенні позивача, суд виходив із того, що цивільно-правові договори між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не визнані недійсними та не скасовані, а тому немає підстав вважати їх трудовими.

Колегія суддів вважає, що висновки Кельменецького районного суду Чернівецької області щодо недійсності правочину не спростовують факт законодавчо визначеного обов'язку здійснювати господарську діяльність виключно на умовах трудового договору з працівниками.

Крім того, відповідно до частини 6 та 7 статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.

Відповідно до статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідач правомірно застосував до позивача штраф згідно статті 265 КЗпП України на підставі постанови №24-05-48/029/036 від 28.03.2018, тобто вказана постанова є правомірною та не підлягає скасуванню.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу фізичної особи- підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 червня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий

Залімський І. Г.

Судді

Смілянець Е. С. Сушко О.О.