ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 810/546/18 Суддя (судді) першої інстанції: Лапій С.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2018 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

Суддів: Собківа Я.М.,

Степанюка А.Г.,

при секретарі: Мідянці А.А.,

за участю:

позивача ОСОБА_3,

представників відповідача ОСОБА_4 , ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА _3 звернулася до суду з даним позовом, в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 01.11.2017 № 344-56 та № 169179-13.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що належні їй об'єкти нежитлової нерухомості не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки відноситься до будівель та споруд промислового призначення.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушенням норм матеріального права, просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідачем зазначено, що застосування пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, а тому сама лише наявність виробничих приміщень, які використовуються для цілей забезпечення діяльності позивача, не дає підстав для віднесення такої будівлі до категорії «будівель промисловості». Тобто, об'єкти нерухомого майна позивача не підпадають під дію пункту «є» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України. Крім того, відповідачем подано додаткові пояснення, в яких той наводить практику Верховного Суду на підтвердження своєї позиції.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що апеляційна скарга є безпідставною, необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції є законним та прийнятим без порушення норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представники відповідача доводи апеляційної скарги підтримали та просили її задовольнити, в той час, як позивач проти доводів апеляційної скарги заперечувала і просила залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як установлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 19.08.2016, укладеного між ОСОБА_3 і ТОВ «А-РІАЛТІ», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. 19.08.2016 та зареєстрованого в реєстрі за № 3630, позивачу належать нежитлові будівлі та споруди загальною площею 1 415,2 м2, що знаходяться за адресою: м. Ірпінь, вул. Стельмаха, 9-Б. До складу даного майна входять: арочний склад (номер, літера С1) площею 441 м2; склад (номер, літера С2) площею 432 м2; склад (номер, літера СЗ) площею 533 м2; операторна (номер, літера К) площею 9,2 м2; прохідна (номер, літера 3), вольєр (номер, літера В), навіс (номер, літера Н), сушка (номер, літера під Д), погріб (номер, літера Т), огорожа (номер, літера 1-3), навіс (номер, літера Д), навіс (номер, літера У), навіс (номер, літера під У) (а.с. 9 - 11).

Право власності на вказане майно зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. згідно з рішенням про державно реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 31029898 від 19.08.2016, номер запису про право власності 16005499, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 213874832109, що підтверджується наявною в матеріалах справи Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 19.08.2016 № 66300124 (а.с. 12 - 13)

Також, відповідно до Договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного між ОСОБА_3 і ТОВ «А-РІАЛТІ», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. 19.08.2016 та зареєстрованого в реєстрі за № 3624, належать нежитлові будівлі та споруди - група приміщень № 2 загальною площею 7 894,5 м2, що знаходяться за адресою: м. Ірпінь, вул. Стельмаха, 9-в (а.с. 14 - 16).

Відповідно до даних інвентаризаційної справи № 7634 (технічний паспорт) до складу вказаної групи приміщень № 2 входить: цех, площею 496,6 м2; щитова Т-2, площею 7,2 м2; щитова Т-1, площею 7,2 м2; щитова РУ-0,4кВт, площею 11,8 м2; щитова РУ-ІОкВт, площею 25,3 м2; кабінет, площею 18,1 м2; бойлерна, площею 1,3 м2; душова, площею 15,3 м2; ГРП, площею 8,6 м2; коридор, 107,7 м2; кабінет, площею 16,9 м2; коридор, площею 28,2 м2; коридор, площею 42,0 м2; компресорна, площею 31,9 м2; цех, площею 3 272,8 м2; кабінет, площею 22,2 м2; кабінет, площею 18,9 м2; кабінет, 52,8 м2; щитова, площею 37,7 м2; цех, площею 612,6 м2; кабінет, 35,4 м2; коридор, площею 24,5 м2; санвузол, площею 12,0 м2; санвузол, площею 5,0 м2; санвузол, площею 8,8 м2; туалет, площею 4,5 м2; сушка, площею 11,3 м2; сушка, площею 15,3 м2; коридор (а.с. 18 - 23).

Право власності на вказане майно зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. згідно з рішенням про державно реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 31029869 від 19.08.2016, номер запису про право власності 16005456, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 238278632109, що підтверджується наявною в матеріалах справи Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 19.08.2016 № 66300041 (а.с. 17).

Згідно з пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54, пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України ГУ ДФС у Київській області винесено податкові повідомлення-рішення від 01.11.2017 № 344-56 та № 169179-13, якими позивачу визначено суму податкових зобов'язань за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості».

Вказані податкові повідомлення-рішення є предметом цього позову.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч.1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість підстав для нарахування позивачу податку на нерухоме майно, проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Приписи пп. 266.2.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України визначають, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування у відповідності до пп. 266.3.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

За правилами пп. 266.3.2 п. 266.1 ст. 266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно пп. 266.3.3 п. 266.3 ст. 266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об'єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт.

При цьому пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 ст. 266 ПК України закріплено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Згідно пп. 266.7.2 п. 266.6 ст. 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Контролюючі органи за місцем проживання (реєстрації) платників податку в десятиденний строк інформують відповідні контролюючі органи за місцезнаходженням об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості про надіслані (вручені) платнику податку податкові повідомлення-рішення про сплату податку у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцезнаходженням об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності таких нерезидентів.

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України 01.01.2015 року, власники об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за виключенням випадків, визначених пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Підпункт «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України встановлює, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Вирішуючи питання про правозастосування даної норми, Верховний Суд у постановах від 15.05.2018 року у справі 806/2676/17 та у справі 806/2461/17 прийшов до таких висновків.

Системне тлумачення пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від «а» до «л») передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв'язок об'єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами «е» та «і», на відміну від пункту «є». Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування («д»), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу («е»), сільськогосподарський товаровиробник («ж»), громадські організації інвалідів та їх підприємства («з»), релігійні організації («и»)), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання («ґ»), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів («і»), будівлі промисловості («є») тощо).

Буквальний аналіз пункту «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як «будівлі промисловості промислових підприємств». При цьому законодавець використав прислівник «зокрема», який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.

В силу пп. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).

Відповідно до п. 5.3 ст. 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості».

До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 - «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 - «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 - «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 - «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 - «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 - «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».

Говорячи про промислове підприємство, необхідно зауважити, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала дане поняття.

Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар'єрів», C «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».

Промисловість у розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.

Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

На підставі викладеного Верховний Суд в указаних постановах дійшов до висновку, що застосування п. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

У межах спірних відносин наявна лише одна з обов'язкових умов - виробничі приміщення.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що відповідач як суб'єкт владних повноважень довів суду правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення, яке є предметом цього позову, в той час, як позивач свої доводи належними та допустимими доказами не обґрунтував і не довів.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені позову.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області - задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року - скасувати.

Прийняти постанову, якою у задоволені адміністративного позову ОСОБА_3 - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Постанова в повному обсязі складена 12.12.2018.

Головуючий -суддя Л.В.Губська

Судді Я.М.Собків

А.Г.Степанюк