РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2018 року

Справа № 160/7317/18

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді

ОСОБА_1

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу №160/7317/18 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА _2 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якому позивач просить суд:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у призначення пенсії по втраті годувальника ОСОБА_2;

зобов’язати Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_2 пенсію по втраті годувальника.

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 160/7317/18.

Адміністративний позов поданий ОСОБА_2 не відповідав вимогам ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, тому ухвалою суду від 05.10.2018р. був залишений без руху, з встановленням позивачу терміну для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної зави без руху.

На виконання ухвали суду від 05.10.2018р. позивач виправив вказані недоліки позовної заяви.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.10.2018р. відкрито провадження по справі №160/7317/18 за вищезазначеним позовом та ухвалено здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження згідно ч. 2 ст. 257 та ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України у письмовому провадженні.

Згідно ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України сторони були належним чином повідомлені про розгляд справи №160/7317/18 у спрощеному провадженні з урахуванням положень ст. 269 Кодексу адміністративного судочинства України.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначає, що вона з серпня 2008 року перебуває на обліку у Пенсійному фонді України та отримує пенсію за віком, а 14.12.2017р. помер її чоловік – ОСОБА_3, на утриманні якого перебувала позивач у відповідності до рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу від 17.05.2018р. ОСОБА_2 звернулась до відповідача щодо переведення її з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника, однак 14.08.2018р. Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області відмовило їй у переводі на даний вид пенсії з підстав того, що позивач не досягла пенсійного віку. З огляду на, що ОСОБА_2 отримує пенсію за віком, оскільки набула зменшення пенсійного віку за рахунок важких і шкідливих умов праці, то позивач, на її думку, є непрацездатною особою і має право на призначення пенсії по втраті годувальника, що також зазначено у рішенні Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу від 17.05.2018р. З огляду на гарантоване статтею 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право на призначення пенсії по втраті годувальника, ОСОБА_2 вважає таку відмову протиправною та просить позов задовольнити повністю.

Позиція Головного управління Пенсійного фонду України відображена у відзиві на позовну заяву та полягає у безпідставності та необґрунтованості позовних вимог. Так, відповідач зазначив, що умови призначення пенсії у зв’язку з втратою годувальника передбачені статтею 36 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», у якій, зокрема, зазначено, що пенсія у зв’язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім’ї померлого годувальника, які були на його утриманні. При цьому, відповідач зауважив, що непрацездатними в розумінні статті 36 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» є особи з інвалідністю або особи, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 вищевказаного Закону. Відповідач вважає, що позивачем помилково ототожнено поняття «досягнення пенсійного віку» і «досягнення віку для призначення пенсії на пільгових умовах». Також відповідач зауважив, що посилання ОСОБА_2 щодо встановлення її факту непрацездатності рішенням Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу від 17.05.2018р. по справі №211/1616/18 не заслуговують уваги, оскільки даним рішенням суду встановлено факт перебування позивача на утриманні її померлого чоловіка, а тому, на думку відповідача, даний факт не породжує виникнення права позивача на призначення їй пенсії по втраті годувальника за відсутності факту досягнення нею пенсійного віку.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наступне.

Рішенням Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17.05.2018р. по справі №211/1616/18 (провадження №2-о/211/48/18) встановлено той факт, що ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1; РНОКПП НОМЕР_1; пенсійне посвідчення №2320109163 серії ААБ №866681 (вид пенсії – за віком) перебувала на утриманні свого чоловіка – ОСОБА_3, який помер 13.12.2017р.

У позовній заяві ОСОБА_2 зазначає, що також підтверджується у відзиві на позов відповідачем, що позивач отримує пенсію за віком на пільгових умовах з огляду на важкі та шкідливі умови праці (зокрема, згідно довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області позивач у період з липня по грудень 2017 року отримала пенсійні виплати у розмірі 9450, 57 грн.).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 зверталась до «Урядової гарячої лінії» та відповідача щодо питання про призначення позивачу пенсії по втраті годувальника.

Так, у листах за вих. №С4050-/8/УКЦ від 27.03.2018р. та за вих. №110/03-13-35 від 02.08.2018р. Головним управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області роз’яснено позивачу, що вона матиме право на призначення пенсії у зв’язку з втратою годувальника по досягненню нею пенсійного віку, у зв’язку з чим пенсійний орган відмовив позивачу у переведенні ї з пенсії за віком на пенсію у разі втрати годувальника, як особі, яка не досягла пенсійного віку.

Не погодившись із вищезазначеною позицією пенсійного органу, ОСОБА_2 звернулась до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

У статті 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.

Спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел є Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003р. (надалі - у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються, зокрема: коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» - види пенсійного забезпечення, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення.

У частині 1 статті 9 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» наведено види пенсійних виплат: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Статтею 10 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачено право вибору пенсійних виплат для особи, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Порядок призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника врегульований статтями 36-39 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до ч. 1 ст.36 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» - пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров’я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (ОСОБА_4), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.

Таким чином даною правовою нормою визначено виключний перелік самостійних підстав для призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, якими є: непрацездатність членів сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті відповідного страхового стажу; втрата батьками і чоловіком (дружиною) померлого, які не були на його утриманні, джерел засобів до існування.

При цьому частина 2 статті 36 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» зазначає, що непрацездатними членами сім'ї, зокрема, вважаються чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Згідно із приписами статті 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

При цьому, до досягнення 60-річного віку право на призначення пенсії за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки ІНФОРМАЦІЯ_2 і старші.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи та дослідженої судом в якості письмового доказу копії паспорта серії АН №423712, виданого Довгинцівським РВ Криворізького МУ УМВС України у Дніпропетровській області 30.01.2006 року, ОСОБА_2 народилась 10.07.1963 року, у зв’язку з чим на момент звернення до пенсійного органу не досягла пенсійного віку, визначеного статтею 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Отже, враховуючи наведене, з огляду на те, що позивач не досягла 60-річного віку та не є особою з інвалідністю, оскільки доказів протилежного до суду сторонами не надано, ОСОБА_2 не є непрацездатним членом сім'ї померлого годувальника в розумінні положень ч. 2 ст. 36 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», що давало б їй право на призначення відповідної пенсії.

Щодо посилань позивача на рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу від 17.05.2018р., слід зазначити таке.

Статтею 78 Кодексу адміністративного судочинства України визначено підстави звільнення від доказування, згідно із ч. 1 та ч. 4 якої - обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Слід зауважити, що як слідує зі змісту відзиву на позовну заяву відповідачем, як учасником справи, не визнається обставина того, що ОСОБА_2 є непрацездатною особою в розумінні статті 36 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

При цьому, у рішенні Довгинцівський районний суд м.Кривого Рогу від 17.05.2018р. по справі №211/1616/18 (рішення суду набрало законної сили – 19.06.2018р.) зазначено, що: «ОСОБА_2 перебуває на обліку в Управлінні ПФУ ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, розмір її пенсії за липень-грудень 2017 рік складає 9450, 57 грн. (а.с. 12 – копія довідки), а отже є непрацездатною особою».

Слід зазначити, що обставини, які встановлені в іншому судовому рішенні, що набрало законної сили та не підлягають доведенню мають бути зазначені у мотивувальній чи резолютивній частинах такого рішення суду.

Так, у рішенні від 17.05.2018р. по справі №211/1616/18 Довгинцівський районний суд м.Кривого Рогу встановив обставини щодо перебування ОСОБА_2 на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України та щодо отримання нею у період з липня по грудень 2017 року пенсії у розмірі 9450, 57 грн., у зв’язку з чим суд дійшов до висновку про те, що позивач є непрацездатною особою.

Натомість, відповідний висновок Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу стосовно того, що ОСОБА_2 є непрацездатною особою – не можна вважати обставиною, яка встановлена в іншому судовому рішенні і не потребує доведення, оскільки правові висновки суду і встановлені ним обставини не є тотожними поняттями. Преюдиційне значення мають не правові висновки суду, а обставини (факти), встановлені судом в іншій справі.

Водночас, зі змісту рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу від 17.05.2018р. по справі №211/1616/18 слідує, що предметом розгляду у даній цивільній справі було питання встановлення судом факту перебування ОСОБА_2 на утриманні її чоловіка (ОСОБА_3О.), який помер 13.12.2017р., за результатами якого судом у резолютивній частині рішення встановлено факт перебування ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, корп. А – на утриманні ОСОБА_3, який помер 13 грудня 2017 року.

Отже, у рішенні Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу від 17.05.2018р. по справі №211/1616/18 не встановлювався факт того, ОСОБА_2 (10.07.1963р.н., РНОКПП НОМЕР_1) є непрацездатною особою (в т.ч. в розумінні ст. 36 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»).

Так, законодавством про пенсійне забезпечення визначено, що непрацездатними членами сім'ї які мають право на призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника, з-поміж інших категорій осіб, вважаються, зокрема, чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

А, отже, необхідною умовою для призначення зазначеним особам пенсії у зв'язку з втратою годувальника або переведення на такий вид пенсії є встановлення їм інвалідності або досягнення ними пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Водночас, отримання цими особами пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до законодавства, яке регулює призначення такої пенсії на пільгових умовах, не дає підстав для призначення їм до досягнення передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» віку пенсії у зв'язку з втратою годувальника чи переведення на цей вид пенсії.

Згідно із ч. 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони:

1) були на повному утриманні померлого годувальника;

2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.

Слід зазначити, що вищенаведена умова для призначення пенсії у зв’язку з втратою годувальника також не може бути підставою для призначення позивачу пенсії у зв'язку з втратою годувальника, оскільки позивачем не надано до суду доказів втрати нею джерел засобів до існування, в той час як у матеріалах справи наявне пенсійне посвідчення №2320109163 серії ААБ №866681 та довідка Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №1453 від 03.04.2018р., які підтверджують факт отримання ОСОБА_2 пенсійних виплат.

Крім того, слід зауважити, що у рішенні Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу від 17.05.2018р. по справі №211/1616/18 не встановлювався факт того, ОСОБА_2 була на повному утриманні померлого годувальника (ОСОБА_3О.) та/або отримувала від останнього допомогу, що була для позивача постійним і основним джерелом засобів для існування.

Таким чином, з вищевикладених обставин слідує, що на момент звернення позивача до пенсійного органу визначених чинним законодавством України підстави для призначення ОСОБА_2 пенсії у зв'язку з втратою годувальника відсутні.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

За приписами статті 19 Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України - розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин у справі, суд дійшов висновку, що у відповідача на момент звернення позивачки стосовно призначення ій пенсії (переведення її на пенсію) у зв'язку з втратою годувальника у відповідності до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не було правових підстав для здійснення такого призначення.

За вищевказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позивач не довів обставин, які б свідчили про порушення його прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, то у суду відсутні підстави для задоволення позову.

З огляду на викладене, позов ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити певні дії – задоволенню не підлягає.

Підстави для розподілу судових витрат у відповідності до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України - у суду відсутні.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 (зазначене позивачем у позовній заяві місце проживання/перебування: 50000, Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, вул. Володимирівська, 212/а; РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26; код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії – відмовити.

Копію рішення суду направити учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя

ОСОБА_1