УХВАЛА

Іменем України

Київ

10 грудня 2018 року

справа №9901/747/18

адміністративне провадження №П/9901/747/18

Верховний Суд у складі суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Ханової Р.Ф., суддів Бившевої Л.І., Гончарової І.А., Олендера І.Я., Шипуліної Т.М.,

при секретарі судового засідання Гутніченко А.М.,

за участю сторін, їх представників:

від позивача - ОСОБА_2 - на підставі ордеру серії КВ №7 04629 від 20 серпня 2018 року,

від відповідача - Карлаш Д.О. - за довіреністю від 16 березня 2018 року №19-1243/18,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження позовну заяву ОСОБА_4, подану в її інтересах адвокатом ОСОБА_2, до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення про рекомендацію судді для переведення,

У С Т А Н О В И В:

20 серпня 2018 року ОСОБА_2 (далі - адвокат, представник позивача) в інтересах ОСОБА_4 (далі - позивач у справі) звернувся із позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - Комісія, відповідач у справі), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 20 липня 2018 року №221/пс-18 про рекомендацію судді Яценко О.В. для переведення на посаду судді Харківського апеляційного господарського суду (далі - спірне рішення).

31 серпня 2018 року у Верховному Суді зареєстровано відзив відповідача на позовну заяву ОСОБА_4, в якому представник Комісії зазначає, що за змістом частин сьомої, восьмої статті 101 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 2 червня 2016 року рішення Комісії щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом з рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією. Зазначає, про проміжний характер рішень Комісії щодо надання рекомендацій.

Відповідно до частини четвертої статті 71 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" №1798-VIII від 21 грудня 2016 року вмотивоване рішення за результатами розгляду питання про переведення судді з одного суду до іншого ухвалює Вища рада правосуддя.

У зв'язку з зазначеним представник Комісії просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

4 вересня 2018 року у Верховному Суді зареєстровано відповідь адвоката ОСОБА_2 на відзив відповідача у справі, в якому адвокат позивача зазначає, що представником Комісії не наведено жодних доказів про факт ліквідації Вищого господарського суду України відповідно до норм Конституції та законів України, що виключає правомірність вирішення питання про переведення позивача без проведення конкурсу в порядку, передбаченому статтями 53, 82 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що свідчить про порушення відповідачем вимог частини другої статті 19 Основного Закону.

6 вересня 2018 року у Верховному Суді зареєстровано відповідь позивача на відзив відповідача у справі, в якому позивач не погоджується з доводами щодо відсутності підстав для самостійного оскарження спірного рішення Комісії, з посиланням на положення статей 8 та 29 Загальної декларації прав людини, статей 2 та 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (щодо обов'язку держави забезпечити здійснення права особи на судовий захист у випадку якщо це право порушене), правові позиції Конституційного Суду України щодо можливості оскарження в судах будь-яких рішень, дій чи бездіяльності будь-якого з органів державної влади (абзац 9 пункту 2 мотивувальної частини Рішення №6-зп від 25 листопада 1997 року).

Обґрунтовуючи наявність підстав для самостійного оскарження рішення Комісії від 20 липня 2018 року №221/пс-18 про рекомендацію судді для переведення до іншого суду, позивач посилається також на статтю 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо:

- права на суд (права доступу до суду) в частині того, що рішення адміністративних чи інших органів, що не відповідають статті 6 Конвенції, повинні підлягати судовому контролю "судовим органом, який має повну юрисдикцію" (Letincic v. Croatia, 3 May 2016 року, § 46);

- забезпечення можливості виправлення недоліків інституційних або процедурних вимог перед адміністративним чи іншим органом під час подальшого контролю, зокрема шляхом скасування відповідних рішень органом з повною юрисдикцією у всіх відношеннях питань фактів і права (Bistrovic v. Croatia, 31 May 2007, § 51-53 та Schuler-Zgraggen, v. Switzerland, 24 June 1993, § 46, 52);

- того, що право на справедливий суд передбачає в тому числі право сторони надавати будь-які зауваження, які доречні у справі (Paliutis v. Lithuania, 24 November 2015, § 39); щодо обов'язку суду ("трибуналу") провести належну перевірку подань, аргументів та доказів, поданих сторонами, без упереджень щодо доречності таких аргументів (Perez v. France, 12 February 2004, § 80);

- принципу рівності сторін, як елементу справедливого слухання, в частині того, що сторона повинна мати можливість представити свою справу в умовах, які б не ставили позивача у становище суттєво невигідне порівняно з опонентом (Uћukauskas v. Lithuania, 6 July 2010, §45); забезпечення принципу змагальності у процедурі розгляду спору компетентним органом (Letincic v. Croatia, §49).

10 грудня 2018 року у судовому засіданні представник Комісії просив закрити провадження у справі з підстав, наведених у відзиві.

Адвокат позивача проти такого клопотання заперечував з підстав, наведених у позовній заяві.

Надаючи оцінку доводам сторін та вирішуючи клопотання представника відповідача про закриття провадження, Суд виходить з наступного.

Предметом позову є рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 20 липня 2018 року №221/пс-18, яким рекомендовано суддю Вищого господарського суду України Яценко Олену Василівну для переведення на посаду судді Харківського апеляційного господарського суду.

Ухвалою Вищої ради правосуддя від 23 жовтня 2018 року № 3217/0/15-18 залишено без розгляду рекомендацію Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 20 липня 2018 року №221/пс-18 про переведення судді Вищого господарського суду України Яценко Олени Василівни на посаду судді Харківського апеляційного господарського суду та повернуто Комісії цю рекомендацію.

Спірне рішення, як рекомендація, прийнято Комісією відповідно до приписів статей 53, 82 , 93, 101 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 2 червня 2016 року, зокрема ним рекомендовано перевести позивача до іншого суду без її згоди та без проведення конкурсу.

За змістом частини 4 статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження, серед іншого, актів, дій чи бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Особливості розгляду цієї категорії спорів визначено у статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України.

Водночас, завданням адміністративного судочинства, як визначено у частині 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За змістом частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.

Відповідно до частини третьої статті 82 Закону №1402-VIII переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня може здійснюватися без конкурсу тільки у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.

За змістом вказаної статті Закону №1402-VIII розуміється, що таке переведення можливе виключно за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Необхідною передумовою для захисту права є факт його порушення, а порушення права позивача оскарженим рішенням Комісії об'єктивно неможливе до остаточного вирішення питання Вищою радою правосуддя, відтак наразі відсутні підстави для розгляду в суді заявлених позивачем позовних вимог.

В частині доводів позивача про забезпечення права на суд, закріпленого на рівні міжнародних зобов'язань України, елементом якого є право на доступ до суду, колегія суддів виходить з усталеної практики Європейського суду з прав людини, який неодноразово наголошував, що право на доступ до суду не є абсолютним.

Це право може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").

Посилання позивача про порушення окремих гарантій (елементів) права на суд (доступ до суду, право представляти свою позицію перед "повноважним судом, обов'язковість врахування і оцінки всіх доречних аргументів сторін, змагальність і рівність сторін) внаслідок неможливості самостійного оскарження рішення Комісії щодо надання рекомендації Суд вважає недоречними з підстав того, що в межах спірних правовідносин право на доступ до суду підлягає легітимному обмеженню.

Зміст такого обмеження полягає в тому, що згідно з частиною восьмою статті 101 Закону №1402-VIII рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.

Разом з тим, обмеження права на доступ до суду в даному випадку не суперечить самій суті права на справедливий суд в розумінні статті 6 Конвенції, оскільки відповідне законодавче обмеження не виключає можливість оскарження рішень повноважних суб'єктів владних повноважень про переведення судді, але ставить таку можливість в залежність від прийняття остаточного рішення Вищою радою правосуддя.

Усі подальші гарантії (елементи) права на суд (повноважний, встановлений законом суд, забезпечення права представляти свою позицію на рівних з опонентом умовах, обов'язкове врахування і оцінка усіх значимих доводів, винесення обов'язкового до виконання остаточного рішення у справі тощо) є похідними від права на доступ до суду і повинні забезпечуватись в межах відповідного судового розгляду у випадку звернення до суду на підставі положень частин сьомої-восьмої статті 101 Закону №1402-VIII та частини четвертої статті 71 Закону №1798-VIII.

З викладених законодавчих приписів і матеріалів позовної заяви можна зробити висновок, що рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 20 липня 2018 року №221/пс-18 не може бути самостійним предметом судового розгляду.

Суд також зазначає, що ефективність засобів юридичного (судового) захисту, регламентована статтею 13 Конвенції, зокрема означає, що судовий розгляд повинен завершуватись прийняттям остаточного та обов'язкового судового рішення, яке відновлює особу в правах і виключає необхідність подальших звернень до суду з метою повного захисту відповідного права. У випадку самостійного оскарження рішення Комісії щодо надання рекомендацій до винесення остаточного рішення Вищою радою правосуддя ефективність судового захисту виключається.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З урахуванням правового регулювання вирішення питань переведення суддів і вимог процесуального закону в частині інстанційної юрисдикції (стаття 22) Верховного Суду та особливостей провадження у справах, відповідачами в яких можуть бути Вища кваліфікаційна комісія суддів України і Вища рада правосуддя, Суд вважає, що провадження у цій справі, відкрите ухвалою Суду від 22 серпня 2018 року, підлягає закриттю, оскільки цей позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Водночас, між сторонами на час розгляду справи відсутній спір в розумінні пункту 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, відтак немає необхідності роз'яснювати до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

Керуючись статтями 4, 22, 238, 248, 266, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення про рекомендацію судді для переведення.

Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її прийняття та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Судді : Р.Ф.Ханова

Л.І.Бившева

І.А.Гончарова

І.Я.Олендер

Т.М.Шипуліна