Харківський окружний адміністративний суд

61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

11 грудня 2018 р. № 2040/6940/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сагайдака В.В.,

при секретарі судового засідання - Молчановій О.М.,

за участі:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача та третьої особи (Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області) - Коваленко Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 61172, код НОМЕР_1) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, буд. 9, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37508470), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (61057, м. Харків, вул. Римарська, 24, код ЄДРПОУ 37764460), Управління Державної міграційної служби у Київській області (04073, м. Київ, вул. Петропавлівська, 11, код ЄДРПОУ 37826158) про скасування наказу,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач , ОСОБА_3 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд скасувати пункт 6 з підпунктами 6.1, 6.2, 6.3 наказу Державної міграційної служби України № 350 від 27.12.16 р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що пункт 6 з підпунктами 6.1, 6.2, 6.3 наказу Державної міграційної служби України № 350 від 27.12.16 р. є незаконними, відтак підлягають скасуванню.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник відповідача та третьої особи - Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області у судовому засіданні заперечував проти позову, просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на обставини, наведені у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Управління Державної міграційної служби у Київській області, у судове засідання не прибув, був повідомлений своєчасно та належним чином про дату, час та місце судового розгляду справи.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Соціалістичної Республіки В'єтнам (а.с.15-16).

З 1990 р. проживає в Україні та 18.01.2005 р. позивачу оформлено та видано посвідку на постійне проживання в Україні.

Згодом, 07.07.2011 р. позивачу ВГІРФО УМВС України в Харківській області на підставі висновку від 18.01.2005 р. знову оформлено та видано посвідку на постійне проживання в Україні, серія НОМЕР_2(а.с.14).

У позивача на території України народилися двоє дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_8, батьком яких є громадянин Соціалістичної Республіки В'єтнам - ОСОБА_6. Згодом дитина позивача ОСОБА_7 стала громадянином України.

У зв'язку з зверненням громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_3 щодо отримання громадянства дитині головним спеціалістом ГУДМС у Харківській області здійснена перевірка наявності підстав для отримання посвідки, в ході якої були опрацьовані матеріали особової справи №218202 про залишення на постійне проживання в Україні громадянки СРВ ОСОБА_3.

Висновком від 07.11.2017 р. скасовано рішення ВГІРФО УМВС України в Харківській області від 18.01.2005 про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянці СРВ ОСОБА_3 та посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 від 18.01.2005 та НОМЕР_2 від 07.07.2011 видані на ім'я громадянки СРВ ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, визнано неправомірно виданими та вилучено(а.с.22-23).

На підставі висновку від 07.11.2017 р. прийнято рішення від 07.11.2017 р. громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_3 скасовано дозвіл на імміграцію в Україну (а.с.21).

Листом від 27.02.2018 р. повідомлено адвоката позивача, що за обліками ГУ ДМС України в Харківській області значиться громадянка СРВ ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 , якій 07.11.2017 рішенням ГУ ДМС України в Харківській області скасовано дозвіл на імміграцію в Україні на підставі п.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001 р., у зв'язку з вказаним посвідка визнана неправомірно виданою.

Рішення прийнято на підставі висновку про результати перевірки матеріалів щодо правомірності документування посвідкою на постійне проживання в Україні громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_3 від 07.11.2017(а.с.20).

Не погоджуючись з рішенням та висновком від 07.11.2017 р. позивач звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.07.2018 р. (справа №820/3175/18) адміністративний позов ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 61172) до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61057) про скасування рішення та висновку - залишено без задоволення(а.с.32-34).

Як вбачається з програми «Діловодство спеціалізованого суду» ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2018 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2018 р. зупинено провадження по справі №820/3175/18 за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та висновку до набрання законної сили судовим рішенням по справі №2040/6940/18.

При цьому, суд першої інстанції у рішенні від 17.07.2018 р. дійшов до висновку, що «При проведенні перевірки було встановлено, що позивачу надано дозвіл на імміграцію та посвідку на постійне проживання в Україні на підставі п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію», тобто як дружині іммігранта.

У оскаржуваному висновку про результати перевірки матеріалів щодо правомірності документування посвідкою на постійне проживання в Україні громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнаму ОСОБА_3 від 07.11.2017 року, затвердженого першим заступником начальника ГУ ДМС України в Харківській області також зазначено, що з метою підтвердження факту документування посвідкою на постійне проживання в Україні гр. СРВ ОСОБА_6 (чоловік позивачки) було здійснено перевірку матеріалів справи щодо правомірності документування вказаної особи посвідкою на постійне проживання в Україні.

В результаті перевірки встановлено, що посвідка на постійне проживання в Україні на ім'я чоловіка позивача була видана не на підставах, передбачених Законом України "Про імміграцію", тому 27.12.2016 року наказом ДМС України №350 було скасовано посвідку на постійне проживання в Україні р. СРВ ОСОБА_6 (померлий чоловік позивачки) у зв'язку з порушенням абз.4 п.4 розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", а громадянин СРВ ОСОБА_6 не вважається таким, що має дозвіл на імміграцію в Україну, тобто не є іммігрантом, що слугувало підставою для скасування ГУ ДМС України в Харківській області позивачу дозволу на імміграцію в Україні від 18.01.2005 р. як такого, що оформлений на підставі незаконно виданих документів.

Суд зауважує, що наказ ДМС України № 350 від 27.12.2016 року не був оскаржений позивачем ні в адміністративному ні в судовому порядках та є чинним на даний час.»

У зв'язку з чим позивач, звернулась з даним позовом до Харківського окружного адміністративного суду про скасування наказу №350 в частині.

Видача посвідки на постійне проживання ОСОБА_6 здійснювалась відповідно до абз. 4 п. 4 розділу V Прикінцеві положення Закону України «Про імміграцію», згідно з яким вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 06.03.1998 за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.1981, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

Згідно абз. 6 ст. 1 Закону України "Про імміграцію" (в редакції, чинній на момент видачі посвідки), посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Відповідно до п.18 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 № 251, посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України Про імміграцію.

Так, згідно абз. 6 п.4 Розділу V Прикінцеві положення Закону України Про імміграцію, особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12-15 цього Закону.

Тобто, з аналізу вказаної норми вбачається, що посвідка на постійне проживання видається уповноваженим органом за заявою, та не передбачає попереднього оформлення дозволу на імміграцію. А відтак, ОСОБА_6 отримав посвідку на постійне проживання в межах законодавства.

Суд зазначає, що ОСОБА_6 не надавався дозвіл на імміграцію в Україні, при цьому Закон України "Про імміграцію" прийнятий 07.06.2001, передбачав набуття дозволу на імміграцію позивачем в силу цього Закону без окремої дії чи рішення суб'єкта владних повноважень. І ОСОБА_6, в силу дії цього Закону щодо набуття права на дозвіл на імміграцію, надана посвідка на постійне місце проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію.

При наданні у 2004 році ОСОБА_6 посвідки на постійне місце проживання в Україні, УДМС України в Київській області проводило перевірку законності залишення його на постійне проживання на території України та керувалось положеннями Закону України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявлено та надано посвідку на постійне місце проживання в Україні серії НОМЕР_4 від 02.06.2004 р.

Зазначена посвідка наказом №350 визнана недійною та такою, що підлягає вилученню.

Згідно положень ст. 12 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

При цьому, відповідачем не враховано, що перелік підстав для прийняття такого рішення визначений ст. 12 Закону України "Про імміграцію", а "інших випадків", зокрема, з підстав пропуску шестимісячного строку для подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні, чинним законодавство не було передбачено.

До того ж, Порядок формування квоти імміграції, Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, Порядок оформлення і видачі посвідки на постійне проживання було затверджено Постановою Кабінету Міністрів України лише 26 грудня 2002 року, тобто поза межами шестимісячного строку, визначеного абз. 4 п. 4 розділу V Прикінцеві положення Закону України «Про імміграцію».

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про імміграцію», в редакції, чинній на момент отримання тимчасового посвідчення на постійне проживання в Україні ОСОБА_6, повноваження Кабінету Міністрів України визначає порядок формування квоти імміграції і встановлює квоту імміграції на кожний календарний рік; визначає порядок провадження за заявами про надання дозволів на імміграцію і поданнями про скасування дозволів на імміграцію та виконання прийнятих рішень затверджує зразок посвідки на постійне проживання, правила та порядок її оформлення і видачі.

Відповідач виходить із того, що граничним терміном звернення з заявою про надання посвідки на постійне проживання є 08 лютого 2002 року (шість місяців з дня набрання чинності Закону України «Про імміграцію»).

Згідно з п. 3 ст. 5 та п. 2 Розділу 5 «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію» Кабінет Міністрів України у двомісячний термін з дня набрання чинності цим Законом зобов'язаний був прийняти нормативно-правові акти, необхідні для реалізації цього Закону.

З метою забезпечення виконання Закону України «Про імміграцію» Президент України видає Указ № 596 від 07.08.2001, яким покладає на Міністерство внутрішніх справ України виконання функцій спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та зобов'язує Кабінету міністрів України затвердити у двомісячний строк зразок посвідки на постійне проживання в Україні, правила та порядок її оформлення і видачі, а також порядок видачі посвідки на постійне проживання в Україні особам, зазначеним у пункті 4 розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію».

Так, Постанова КМУ «Про затвердження Порядку формування квоти імміграції, Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, Порядку оформлення і видачі посвідки на постійне проживання» № була прийнята тільки 26.12.2002, тобто з прострочкою встановленого Законом України «Про імміграцію» терміну понад 1 рік 2 місяці.

Таким чином, документування посвідками на постійне місце проживання в'єтнамських громадян на підставі Закону України «Про імміграцію» відповідними міграційними органами фактично було розпочато після 26.12.2002 у порядку, передбаченому Постановою КМУ від 26.12.2002 № вже після спливу 6 - місячного терміну, передбаченого «Прикінцевими положеннями» Закону України «Про імміграцію».

Відповідно до вищенаведеного, жоден громадянин Соціалістичної республіки В'єтнам не міг звернутися і бути документованим посвідкою на постійне проживання у визначений законом термін до 07.02.2002 року, тому що порядок видачі було затверджено 26.12.2002 року з причини невиконання Кабінетом Міністрів України Указу Президента України № 596 від 07.08.2001р., яким встановлено 2-х місячний термін для затвердження порядку документування посвідками іноземців.

Отже, посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на те, що ОСОБА_6 звернувся з заявою про оформлення посвідки на постійне проживання після спливу законодавчо встановленого шестимісячного терміну для звернення з заявами про видачу посвідок на постійне проживання таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.

Зазначена позиція узгоджується з висновками судів, що викладені в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 22.02.2013 №К-36527/10, від 02.09.2011 №К-36529/10, від 04.10.2016 провадження № К/800/16250/16.

Відповідно ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.

Суд зазначає, що надання іноземному громадянину дозволу на імміграцію в Україні і отримання їм посвідки на постійне проживання в Україні є підтвердженням знаходження його на території країни на законних підставах.

Водночас, положеннями ст. 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Таким чином, державні органи, в тому числі і Державна міграційна служба України і Головні Управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Харківській області, є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.

Таким чином, враховуючи відсутність законних підстав для скасування посвідки ОСОБА_6 на постійне проживання в Україні, висновок У ДМСУ в Київській області від 24.11.2016 суперечить дійсним обставинам справи, відтак, прийнятий ДМС України на його підставі наказ від № 350 в частині пункт 6 (з підпунктами 6.1, 6.2, 6.3), що стосуються ОСОБА_6 є таким, що підлягає скасуванню.

Слід зауважити, що ОСОБА_6, відповідно до свідоцтва про смерть (а.с.28), помер ІНФОРМАЦІЯ_3, тоді як оскаржуваний у даній справі наказ прийнято 27.12.2016 р., відтак відповідачем, не дотримано одного з елементів критерію «необхідності у демократичному суспільстві», а саме - принципу пропорційності. Який, в свою чергу, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень, що призвело до негативних наслідків для позивача за відсутності будь-якої вини останнього.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у справі № 820/2262/17 (провадження №К/9901/1650/18), який викладено в постанові від 18.04.2018.

Верховний Суд у справі №820/2262/17 (провадження № К/9901/1650/18 звернув увагу, що навіть якщо дозвіл на імміграцію позивачу надано через помилку або зловживання посадових осіб суб'єкта владних повноважень, перекладати тягар вкрай негативних наслідків такої помилки або зловживання на особу (позивача у справі) є неприпустимим.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Приписами ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 61172, код НОМЕР_1) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, буд. 9, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37508470), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (61057, м. Харків, вул. Римарська, 24, код ЄДРПОУ 37764460), Управління Державної міграційної служби у Київській області (04073, м. Київ, вул. Петропавлівська, 11, код ЄДРПОУ 37826158) про скасування наказу - задовольнити.

Скасувати пункт 6 (з підпунктами 6.1, 6.2, 6.3) наказу Державної міграційної служби України №350 від 27.12.16 р.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, буд. 9, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37508470) на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 61172, код НОМЕР_1) суму сплаченого судового збору у розмірі 1409.60 грн. (одна тисяча чотириста дев'ять гривень 60 копійок).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, передбаченому п.п. 15.5. п. 15 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 11 грудня 2018 р.

Суддя Сагайдак В.В.