ПОСТАНОВА

Іменем України

20 листопада 2018 року

Київ

справа №820/140/18

адміністративне провадження №К/9901/53562/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні без виклику сторін касаційну скаргу Волинської митниці ДФС на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2018 (суддя - Сагайдак В.В.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2018 (судді - Русанова В.Б., Присяжнюк О.В, Курило Л.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Саноіл» (далі - ТОВ «Саноіл») до Волинської митниці ДФС (далі - Митниця) про визнання протиправними та скасування рішення і картки відмови,

У С Т А Н О В И В:

ТОВ «Саноіл» звернулося до суду з адміністративним позовом до Митниці, у якому просило: визнати протиправними та скасувати рішення Митниці про коригування митної вартості товарів від 07.11.2017 № UA205020/2017/000007/2 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 07.11.2017 № UA205020/2017/00020.

Позивач вважає, що застосування відповідачем резервного методу для визначення митної вартості товару (транспортного засобу) є безпідставним та не дозволяє об'єктивно встановити митну вартість товару. З посиланням на правову позицію Верховного Суду України щодо подібних правовідносинах, викладену у постановах, зазначає, що відповідач не обґрунтував неможливість застосування попередніх методів, а тому підстав для застосування резервного методу немає.

Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 13.02.2018, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2018, адміністративний позов задовольнив: скасував рішення про коригування митної вартості товарів від 07.11.2017 № UA205020/2017/000007/2 та Волинської митниці ДФС та картку в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 07.11.2017 № № UA205020/2017/00020.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач для оформлення товару за першим методом (за ціною контракту) надав усі передбачені чинним законодавством документи для підтвердження ціни товару, що імпортується. Відтак, контролюючий орган безпідставно застосував резервний метод визначення митної вартості товару та не довів неможливість визначення митної вартості товару за ціною контракту та необхідність визначення такої вартості за другорядним методом.

Відповідач подав касаційну скаргу до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що під час здійснення митного контролю правильності визначення митної вартості товару за митною декларацією від 06.11.2017 № UA205020/2017/013197 було встановлено, що подані декларантом документи містять розбіжності та неточності, що унеможливили визнання заявленої ним митної вартості товару. Зокрема, у договорі на поставку товару загальну вартість товару визначено на рівні 73 950,00 євро, у той час як така вартість не відповідає статистичній вартості товару, заявленій у копії митної декларації країни відправлення, в якій таку вартість визначено у розмірі 74 050,00 євро. Відповідач також зазначає, що відповідно до інформації про платіж комісійні витрати мали бути сплачені позивачем, однак не включені останнім до митної вартості товару. Саме наведені розбіжності стали підставаю для обґрунтованих сумнівів щодо недостовірності заявленої позивачем митної вартості товару та подальшого її коригування.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 02.08.2018 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача та ухвалою від 19.11.2018 призначив справу до розгляду у порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні без повідомлення сторін.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача, заперечення позивача та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 27.09.2017 між позивачем (покупець) та його контрагентом - компанією «Ткахім В.V.» (продавець) укладено контракт № UA/Sanoil/1хХF/27.09.2017ІВ, за умовами якого покупець купив один новий тягач DAF ХF 480 FТ. Згідно з пункту 2 названого контракту загальна сума контракту становила 73 950,00 євро. Декларування вказаного товару здійснювалося ТОВ «Ламарін» (декларант) на підставі укладеного з позивачем (довіритель) договору доручення від 07.06.2016 №LA-PP-018/16 про надання послуг декларанта.

Суди також встановили, що з метою здійснення митного оформлення товару, що надійшов на митну територію України за умовами зовнішньоекономічного контракту № UA/Sanoil/1хХF/27.09.2017ІВ, позивач надав до митного органу митну декларацію UA205020/2017/013197. Для підтвердження вказаних у декларації відомостей до митного органу було також подано такі документи: рахунок-фактура (інвойс) від 25.10.2017 № 152-2017/25101702, автотранспортна накладну від 31.10.2017 № 0008173, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу б/н від 27.10.2017, платіжне доручення в іноземній валюті від 19.10.2017 №1126, платіжне доручення в іноземній валюті від 06.11.2017 №1140, документ що підтверджує вартість перевезення товару від 06.11.2017 №6112017, контракт від 27.09.2017 №UA/Sanoil/1хХF/27.09.2017ІВ, специфікація від 27.09.2017 UA/SO/1хХF/27.09.2017ІВ, договір доручення від 07.06.2016 №LA-PP-018/16, інформацію №1600169, сертифікат відповідності виробника б/н від 21.10.2017, документ б/н від 06.11.2017. Митну вартість позивач визначив за першим методом визначення митної вартості товару (за ціною контракту).

За наслідками перевірки наданих декларантом документів, митниця запропонувала надати додаткові документи, а саме: договори (угоди, контракти) із третіми особами, пов'язані із договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних з виконанням умов договору (угодою, контрактом); виписки з бухгалтерської документації; - ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини; - інші документи, що підтверджують митну вартість товару імпортованого товару за бажанням декларанта.

На вимогу контролюючого органу позивач листом від 07.11.2017 №07112017 надав додаткові документи, а саме: лист-роз'яснення банку від 07.11.2017 №2509/04-2-01, комерційну пропозицію угодоутримувача від 25.09.2017 та лист DAF Trucks N.V. від 07.11.2017.

За результатами опрацювання поданих позивачем документів та аналізу інформації за раніше оформленою митною декларацією Митниця прийняла рішення та картку відмову, з приводу правомірності яких виник спір.

Відповідно до статті 49 МК України встановлено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 52 МК України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Відповідно до частини першої статті 53 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

У частині другій цієї статті наведений перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів.

Згідно з частиною п'ятою цієї статті забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. При цьому, положеннями частини 6 цієї статті передбачено, що декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

Відповідно до частини першої статті 54 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Системний правовий аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються виключно у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки виключно з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України, або ж які взагалі не передбачені таким переліком. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Згідно з положеннями статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Відповідно до частини одинадцятої статті 264 Митного кодексу України орган доходів і зборів відмовляє у прийнятті митної декларації виключно з таких підстав: 1) митна декларація не містить усіх відомостей або подана без документів, передбачених статтею 335 цього Кодексу; 2) електронна митна декларація не містить встановлених законодавством обов'язкових реквізитів; 3) митну декларацію подано з порушенням інших вимог, встановлених цим Кодексом.

Як встановили суди, позивач надав, усі необхідні документи, передбачені частиною 2 статті 53 МК України, які у свої сукупності дозволяють визначити митну вартість товару за ціною контракту. Тоді як відповідач не довів, що подані позивачем документи для визначення митної вартості товару містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значенні складових вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. При цьому відповідачем не обґрунтовано та не доведено неможливість визначення митної вартості за ціною контракту.

Крім того, суди вірно зазначили, що Митниця не враховала, що відповідно до роз'яснень, що містяться у Єдиному адміністративному документі Керівництво на час перехідного періоду Регламенту (ЄС) №952/2013 Європейського парламенту та Ради від 09.10.2013 про прийняття Об'єднаного митного кодексу, прийняте Генеральною дирекцією оподаткування та митного союзу Європейської комісії (23.04.2016, Брюсель) під час розрахунку статистичної вартості на умовах поставки «EXW» до вартості товару (суми інвойсу) додається вартість доставки товару до кордону експортуючої держави та витрати на страхування. Отже, за таких умов статистична вартість товару завжди є вищою, ніж вартість, вказана у договорі (контракті).

Суди встановили, що продавцем імпортованого товару, придбаного позивачем, було визначено статистичну вартість товару у розмірі 74 050,00 євро шляхом додавання до вартості товару (73 950,00 євро) ще й вартості доставки товару до кордону експортуючої держави. Відтак, доводи відповідача, що умови поставки «EXW» Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати є безпідставними, оскільки такі правила не звільняють продавця від обов'язку виконувати вимоги законодавства Європейського Союзу.

Що стосується невключення позивачем до митної вартості за митною декларацією комісії банку, що сплачена у національній валюті, то суди також обґрунтовано виходили з того, що комісійні витрати відповідно до частини 10 статті 58 МК України не додаються до ціни товару при визначені митної вартості.

Відповідно до частини 10 статті 58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: комісійні та брокерська винагорода, за винятком комісійних за закупівлю, що є платою покупця своєму агентові за надання послуг, пов'язаних із представництвом його інтересів за кордоном для закупівлі оцінюваних товарів.

Суди встановил, що платіжні документи від 19.10.2017 № 1126 та від 06.11.2017 № 1140 містять інформацію про платіж на умовах ОUR (комісійні витрати сплачує платник) на суму 3 697,50 євро та 70 252,50 євро відповідно, передбачають комісію українському банку, що сплачена в національній валюті, за переказ коштів в іноземній валюті для закупівлі товару. Загальна сума за цими платіжними дорученнями становить 73 950,00 євро, що відповідає вартості імпортованого товару, вказаного у контракті від 27.09.2017, специфікації та інвойсі від 25.10.2017.

На вимогу митного органу позивач надав лист роз'яснення банку від 07.11.2017, в якому зазначено, що комісійні ПАТ «Банк «Гран» є платою покупця своєму агентові за надання послуг, пов'язаних із представництвом його інтересів за кордоном для закупівлі оцінюваних товарів, та банків - нерезидентів за переказ коштів в іноземній валюті сплачуються ТОВ «Саноіл» у гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ.

Таким чином, суди дійшли правильного висновку, що зазначені витрати відповідно до частини 10 статті 58 Митного кодексу України правомірно не враховані позивачем під час визначення митної вартості.

Також суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відхилили доводи відповідача про невідповідність платіжного документу умовам пункту 5 договору поставки від 27.09.2017, яким передбачено першу передплату до 18.10.2017, оскільки дата внесення покупцем передплати не вплинула на виконання договору поставки від 27.09.2017 та на ціну товару, зазначеного в ньому.

Відтак, виявлена відповідачем розбіжність у моменті здійснення оплати ніяким чином не впливає на ціну оцінюваного товару, а тому висновки митного органу про помилкове визначення вартості товару за ціною договору правильно визнано необґрунтованими.

Доводи скаржника про те, що декларант не скористався правом на випуск товару у вільний обіг в порядку, передбаченому частиною 7 статті 55 МК України, також є безпідставними, оскільки наведене не свідчить про неправильне визначення позивачем митної вартості товару та не позбавляє останнього права на оскарження рішень митного органу.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається саме на відповідача.

Встановивши, що позивач правильно визначив митну вартість товару за ціною договору, а також, що об'єктивна можливість застосування першого методу не була спростована відповідачем у ході судового розгляду справи, а документами, поданими до митного оформлення товарів, підтверджено, що заявлена позивачем митна вартість товару базувалась на документально підтверджених відомостях, що піддавалась обчисленню, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про протиправність рішення Митниці про коригування митної вартості товарів від 07.11.2017 № UA205020/2017/000007/2 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 07.11.2017 № UA205020/2017/00020.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 349, статті 350, частинами 1, 5 статті 355, статтями 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Волинської митниці ДФС залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2018 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Р.Ф. Ханова ,

Судді Верховного Суду