Провадження № 2/463/403/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2018 року Личаківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді: Стрепка Н.Л.,

з участю секретаря судового засідання: Коник О.Б.,

представника позивача: ОСОБА_1,

відповідача: ОСОБА_2,

представника відповідача: ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Львові справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини, визнання недійсним частини договору між батьками щодо здійснення батьківських прав, визначення місця проживання та утримання дитини, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору між батьками щодо здійснення батьківських прав, визначення місця проживання та утримання дитини,-

встановив:

позов ОСОБА_4 про стягнення з відповідача ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, за минулий час (останні три роки) в розмірі 3000 гривень щомісяця; стягнення додаткових витрат на утримання сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 15 175 гривень; визнання недійсним п. 2 договору між батьками щодо здійснення батьківських прав, визначення місця проживання дитини та утримання дитини, укладеного 30 травня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на утримання малолітньої дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Онищак Н.М. за реєстровим №894, надійшов до суду 23 травня 2017 року.

Позов мотивує тим, що 14 листопада 2009 року між сторонами було укладено шлюб, від якого в них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_5. 17 червня 2013 року рішенням Личаківського районного суду м. Львова шлюб між сторонами було розірвано. 13 травня 2013 року сторони у справі уклали договір щодо здійснення батьківських прав, визначення місця проживання дитини та утримання дитини, що посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Онищак Н.М. за реєстровим № 894. Пункт 2 вказаного договору визначає обов'язок відповідача сплачувати аліменти в розмірі 250 гривень щомісячно до досягнення дитиною повноліття. Однак позивач вважає, що вказана умова договору порушує права дитини, оскільки визначений розмір аліментів є меншим мінімального розміру, встановленого законом. З часу укладення договору відповідач жодного разу не сплатив кошти на утримання дитини, а позивач самостійне несе всі витрати на утримання дитини. Позивач вважає, що розмір аліментів повинен відповідати ст. 182 СК України. Крім того, договір не містить даних щодо індексації аліментів. Також позивач несе додаткові витрати на дитину, а саме дитина відвідувала дошкільний навчальний заклад «Дивосвіт» в період з 1 лютого 2016 року по 15 листопада 2016 року, на що позивач понесла витрати в розмірі 3 500 гривень на місяць, загальна сума - 30 350 гривень. Як на підставу вимог посилається на положення ст.ст. 8, 180, 181, 182, 183, 184, 185, 198, 191 СК України, ст.ст. 203, 215, 217 ЦК України.

Автоматизованою системою документообігу суду 23 травня 2017 року для розгляду такої визначено суддю Лакомську Ж.І.

25 травня 2017 року ухвалою суду позов було залишено без руху.

Після усунення недоліків позову ухвалою суду від 13 липня 2017 року відкрито провадження у справі.

28 листопада 2017 року позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача аліменти на утримання сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, за минулий період (з травня 2014 року до травня 2017 року) в твердій грошовій сумі в розмірі 108 000 гривень; визнати недійсним п.2 договору між батьками щодо здійснення батьківських прав, визначення місця проживання дитини та утримання дитини, укладеного 30 травня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на утримання малолітньої дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Онищак Н.М. за реєстровим №894.

7 лютого 2018 року ОСОБА_2 заявлено зустрічний позов до ОСОБА_4 про визнання договору між батьками щодо здійснення батьківських прав, визначення місця проживання та утримання дитини, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, недійсним.

Позов мотивує тим, що 13 травня 2013 року між сторонами було укладено договір щодо здійснення батьківських прав, визначення місця проживання дитини та утримання дитини, що посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Онищак Н.М. за реєстровим № 894. Вважає даний договір таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства. Зокрема, договором не передбачено жодних прав батька на спілкування з сином, зустрічей з ним, у часті у вихованні. Не погоджується з пунктами щодо місця проживання дитини (пункт 1), розміру аліментів (пункт 2), визначення обов'язків і прав матері щодо дитини (пункт 3.1, 3.2), суперечностей пунктів 5 та 2 щодо форми сплати аліментів, терміну дії договору (пункт 15). Як на підставу позову посилається на положення ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст. 103 СК України.

Ухвалою суду від 8 лютого 2018 року зустрічний позов прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.

27 лютого 2018 року представником позивача ОСОБА_4 ОСОБА_1 подано відзив на зустрічний позов, відповідно до якого в задоволені зустрічного позову просила відмовити з наступних підстав. Вважає, що чинному законодавству не відповідає лише п. 2 спірного договору щодо розміру аліментів. Договором передбачено, що зі всіх питань не врегульованих ним сторони керуються чинним законодавством, а тому посилання батька на ущемлення його прав є недоречним. Вважає, що договором визначено всі істотні умови такого, а тому просила в задоволені зустрічного позову відмовити.

1 червня 2018 року здійснено повторний автоматизований розподіл даної судової справи у зв'язку з неможливістю судді Лакомської Ж.І. брати участь у розгляді справи.

У відповідності до вимог ч. 3 ст. 14 ЦПК України автоматизованою системою документообігу суду визначено суддю Стрепка Н.Л. для розгляду вказаної справи.

Ухвалою суду від 5 червня 2018 року справу прийнято до провадження суддею Стрепком Н.Л. та призначено її до розгляду в підготовче засідання.

2 липня 2018 року підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримала вимоги первісного позову з мотивів викладених в ньому, проти зустрічного позову заперечила з мотивів викладених у відзиві. Додатково пояснила, що відповідач ухилявся від виконання обов'язків щодо сплати аліментів за укладеним договором, що є підставою для стягнення аліментів за минулий час. Тільки після подачі позову відповідач почав здійснювати сплату аліментів.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 проти первісного позову заперечили, а зустрічний позов підтримали, вказали, що договір від 30 травня 2013 року не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує його права та права малолітнього сина. Внаслідок цього позивач зловживає своїми правами щодо дитини, ігнорує його правами щодо сина та правами дитини на спілкування з батьком.

Заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, суд приходить до наступного.

Сторони у справі з 14 листопада 2009 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 17 червня 2013 року (а.с. 4). Під час перебування у шлюбі в сторін народився син ОСОБА_5.

13 травня 2013 року між батьками укладено Договір щодо здійснення батьківських прав, визначення місця проживання дитини та утримання дитини. У відповідності до ст. 189 СК договір укладено у письмовій формі і нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Онищак Н.М. за реєстровим №894 (далі - Договір).

Пунктом 2 Договору встановлено, що батько дитини - ОСОБА_2 - зобов'язується надавати матері дитини ОСОБА_4 на утримання сина ОСОБА_5 аліменти у розмірі 250 гривень (двісті п'ятдесят гривень) щомісяця до досягнення дитиною повноліття, шляхом безготівкового перерахування грошей на рахунок, відкритий на ім'я ОСОБА_4 в ПАТ «ІДЕА БАНК» або у будь-якому іншому банку. У випадку зміни банківських реквізитів або банку мати зобов'язується повідомити батькові нові реквізити рахунку для виплати аліментів (а.с. 8).

Позивач зазначає, що з часу укладення цього Договору відповідач ОСОБА_2 не виконував взятих за договором зобов'язань щодо сплати аліментів на утримання сина, ухилявся від виконання обов'язків щодо сплати аліментів за укладеним Договором. Враховуючи зазначене позивач просила стягнути з відповідача аліменти за минулий період - останні три роки (травень 2014 року по травень 2017 року) в твердій грошовій сумі в розмірі 108 000,00 гривень (а.с. 49-50).

Позивач не надала суду доказів про вжиті заходи щодо одержання аліментів з відповідача. Зазначила, що не відповідають дійсності те, що ОСОБА_2 не було відомо реквізити для сплати аліментів, оскільки він жодного разу не звертався до ОСОБА_4 з питань надання номера рахунку, крім цього, такий можна було отримати в банківській установі. Крім того звернула увагу суду, на те що сам позивач за зустрічним позовом, зазначив, що він не працював та не працює, не отримує жодних доходів» (а.с. 81).

Однак доводи позивача зводяться до того, що відповідач не вживав заходів щодо оплати аліментів і не міг їх оплатити. У той же час, в силу вимог ч. 2 ст. 191 СК України, позивач повинен довести, що не міг одержати аліменти у зв'язку з ухиленням відповідача від їх сплати. Крім того, аналіз п.2 Договору покладає саме на позивача обов'язок повідомити відповідача нові реквізити рахунку для виплати аліментів. Невиконання позивачем зобов'язання щодо повідомлення реквізитів для сплати аліментів не сприяє добросовісному здійсненню відповідачем своїх зобов'язань. Водночас невиконання цього обов'язку позивачем не звільняє відповідача від сплати аліментів згідно укладеного Договору з використанням правового механізму ст. 194 СК України. У разі невиконання батьком (матір'ю) свого обов'язку за договором, стягнення аліментів здійснюється не за судовим рішенням, а на підставі виконавчого напису нотаріуса органом державної виконавчої служби.

Згідно вимог ч. 2 ст. 191 СК України аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. В силу ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 ЦПК. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем суду не представлено у відповідності до вимог ч. 2 ст. 191 СК України, ч. 1 ст. 81 ЦПК доказів того, що вона вживала заходи щодо одержання аліментів з відповідача, але не могла їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. Тому суд не має правових підстав для задоволення позову в частині стягнення аліментів на утримання дитини за минулий час.

Вирішуючи вимогу про визнання недійсним п.2 Договору, суд звертає увагу на наступне.

Позивач у позовній вимозі, відповідач у зустрічному позові посилаються на недійсність цієї частини договору з підстав її невідповідності закону.

Згідно з ч. 1 ст. 181 СК способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. Сторони домовилися про сплату аліментів у розмірі 250 гривень (двісті п'ятдесят гривень) щомісяця до досягнення дитиною повноліття, шляхом безготівкового перерахування грошей.

Як визначено п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» частиною 1 статті 189 цього Кодексу батькам надано право укласти договір про сплату аліментів на дитину, умови якого (про розмір аліментів, строки їх виплати тощо) не повинні порушувати її права. При цьому розмір аліментів сторони визначають за домовленістю між собою, але за жодних обставин він не може бути меншим від передбаченого у ч. 2 ст. 182 СК. Якщо розмір аліментів визначено у твердій грошовій сумі, до договору треба включати умови про індексацію, як вимагає ч. 2 ст. 184 того ж Кодексу.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Таким чином відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом щодо законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2013 рік» прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для дітей віком до 6 років становив: з 1 січня - 972 гривні, відповідно 30% з цієї суми складає - 291,60 гривень.

Тлумачення статтей 16, 203, 215 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є не лише наявність відповідних підстав для оспорення правочину, але й встановлення того, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Як правило той чи інший спосіб захисту спрямований на відновлення порушених цивільних прав та (або) інтересів. При визнанні правочину недійсним потреба встановлення порушених цивільних прав та інтересів залежить від того, чи виконаний недійсний правочин. Тому якщо він виконаний (або виконується), то слід встановлювати порушені права і (або) інтереси. У ситуації, яка розглядається, коли правочин не виконаний, визнання правочину недійсним, по суті, буде мати превентивний характер, спрямований на недопущення порушення цивільних прав і (або) інтересів.

В судовому засіданні відповідач також погодився із незаконністю п.2 Договору з тих мотивів, що розмір аліментів є нижчим від мінімально допустимого. Крім того, не визначено реквізитів рахунку, куди він має перераховувати кошти.

Суд звертає увагу на те, що п. 9 Договору передбачено, що за згодою сторін в період дії договору зміни та доповнення до нього вносяться шляхом укладення додаткового договору, посвідченого нотаріально. Таким же шляхом цей договір може бути розірвано. Одностороння відмова від виконання договору або одностороння зміна його умов не допускається. При відсутності домовленості між сторонами питання зміни чи розірвання договору вирішується в судовому порядку.

Попри те, що Договір про сплату аліментів містить положення про зміну його умов та припинення договору, а сторони визнають, що розмір аліментів не відповідає вимогам закону, вони не вживали заходів щодо внесення змін у відповідний пункт Договору.

Згідно з ст. 192 СК України, на яку посилається відповідач, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом збільшено або зменшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Однак жодна із сторін не просила суд змінити розмір аліментів.

З урахуванням встановлених судом обставин позов в частині визнання недійсним п. 2 Договору потрібно задовольнити.

Розмір аліментів є істотною умовою договору про сплату аліментів, без якого договір не був би укладеним. Однак за своєю суттю укладений між сторонами Договір містить умови і про сплату аліментів (згідно ст. 189 СК України) і про вирішення батьками питань щодо виховання дитини (згідно ст. 157 СК України). Тому визнання недійсною частини договору про сплату аліментів не тягне за собою визнання недійсним всього Договору.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до статті 217 ЦК України суд може визнати недійсною частину правочину, з'ясувавши думку сторін правочину. Відповідач просив визнати договір недійсним в цілому, не погоджуючись (окрім пункту 2) з пунктами 1, 3.1, 3.2, 5, 15 (а.с. 72 -74), які передбачають наступне:

1.За нашою спільною згодою наш малолітній син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 буде проживати разом з матір'ю - ОСОБА_4, в тому числі і у випадку виїзду матері на постійне проживання за кордон.

3.1. Мати зобов'язується:

- піклуватися про здоров'я дитини, забезпечити дитині достатній рівень освіти, допомагати вибрати дитині школу та позашкільні заняття;

- організувати дитині місце та форму відпочинку;

- до досягнення дитиною повноліття представляти інтереси дитини перед державними органами та управляти майном дитини без згоди батька.

3.2. Батько зобов'язується:

- не перешкоджати матері в виконанню покладених на неї зобов'язань та виплачувати грошові кошти, передбачені цим договором своєчасно і у відповідному розмірі.

5. ОСОБА_4 зобов'язується одержувати грошові кошти та використовувати їх за цільовим призначенням. ОСОБА_4 зобов'язується прийняти і інші платежі, і видавати при кожній виплаті розписку, що підтверджує факт їх отримання.

15. Цей договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до моменту виконання сторонами усіх зобов'язань за цим договором.

На думку позивача п.1 допускає двозначне трактування - відповідач не питає його дозволу на виїзд дитини за кордон та взагалі не ставить його до відома про те, де знаходиться його син.

Стверджує, що позивач трактує пункт 3.1 по своєму, а саме, що він вже даним пунктом Договору позбавлений цих обов'язків.

Зазначає, що суперечить чинному законодавству те, що до повноліття матір представляє інтереси дитини перед державними органами та щодо управління майном без згоди батька.

Оспорює п. 3.2. з огляду на те, що позивач трактує дане формулювання як її право на повне усунення відповідача від спілкування з сином.

Пункт 5 суперечить п. 2, оскільки якщо він переказує кошти на банківський рахунок, то немає механізму отримати розписку.

Зазначає, що у п. 15 визначено, що Договір діє до повного виконання зобов'язань, однак таке формулювання не є строком дії договору, а тому фактично істотної умови договору - строку його дії сторони даного Договору не погодили.

Оцінюючи доводи відповідача, суд приходить до висновку, що підставами його зустрічного позову є різне уявлення щодо свого волевиявлення та волевиявлення іншої сторони. У той же час предметом позову є визнання договору недійсним.

За наявності спору, суд наділений повноваженнями вирішувати вимоги щодо тлумачення змісту правочину в порядку позовного провадження, за наявності відповідного клопотання.

У п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що при розгляді спору суд може ухвалити рішення про тлумачення змісту правочину лише на вимогу однієї або обох сторін правочину чи їх правонаступників (ст. 213 ЦК) в порядку позовного провадження.

Однак сторони не зверталися до суду з відповідним клопотанням. Тлумачення змісту правочину є правом суду, а не обов'язком за умови наявності спору. Тому суд не може зробити висновок про визначеність і однозначність умов договору, оскільки такий є результатом тлумачення договору.

Виходячи із змісту зустрічного позову, позивач з урахуванням принципу змагальності повинен сам визначитися з матеріальним та процесуальним законом, які повинні застосовуватися до цих правовідносин, оскільки від правильної правової кваліфікації правовідносин залежить формування позивачем предмету доказування.

Правовою підставою зустрічного позову є ч. 1 ст. 203 ЦК України, тобто предметом доказування є порушення вимог закону на момент вчинення правочину. Однак різне тлумачення договору його сторонами не свідчить про порушення вимог закону в момент його вчинення.

Правочин - це дія особи, яка відображає її внутрішню волю. Якщо волевиявлення виражене не чітко, можливе різне тлумачення волі сторін правочину. Тому виникає необхідність у встановленні особливих правил тлумачення волі сторони правочину.

У ч. 2 ст. 213 та ст. 637 ЦК України закріплено, що на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину (умов договору).

Статтею 213 ЦК України визначено суб'єктів тлумачення правочину (частини 1, 2 ст. 213 ЦК та правила тлумачення правочину (частини 3, 4 ст. 213 ЦК).

Суб'єктом тлумачення правочину насамперед є його сторона (сторони).

Метою тлумачення правочину є з'ясування того, що в ньому дійсно виражено, а не того, що малося на увазі.

Водночас невизначеність договору може встановлюється після застосування його умов до конкретних відносин сторін, оскільки невизначеність здебільшого є прихованою. Втім сторона, яка його оспорює не надала суду доказів виконання Договору в частині спірних його пунктів.

Разом із тим, суд виходить із презумпції правомірної поведінки особи, й, ухвалюючи рішення у справі, не може ґрунтуватися на припущеннях вчинення протиправних дій позивачем у майбутньому. Тим більше, що жодних фактичних даних в підтвердження позиції відповідача суду не надано.

Перевіривши зміст договору (п. 1) на відповідність вимогам законодавства, суд зазначає наступне:

Пунктом 1 Договору сторони за спільною згодою вирішили, що дитина буде проживати разом з матір'ю, в тому числі і у випадку виїзду матері на постійне проживання за кордон.

В судовому засіданні відповідач пояснив, що не заперечував щодо проживання сина зі своєю матір'ю, проте спір між сторонами виник у зв'язку з виїздом дитини на постійне місце проживання за межі України, оскільки у такому випадку його позбавлено можливості спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні.

Згідно з ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Таким чином чинне законодавство надає батькам свободу розсуду у цьому питанні.

Узгоджується з вимогами закону п. 3.1 Договору, про те, що мати зобов'язується до досягнення дитиною повноліття представляти інтереси дитини перед державними органами та управляти майном дитини без згоди батька. Згідно з ч. 7 ст. 177 СК України батьки вирішують питання про управління майном дитини спільно, якщо інше не передбачено договором між ними. Спори, які виникають між батьками щодо управління майном дитини, можуть вирішуватися органом опіки та піклування або судом. З урахуванням вказаної норми відсутні підстави визнавати відповідний пункт Договору недійсним.

Не суперечить положенням законодавства й обов'язок батька не перешкоджати матері в виконанню покладених на неї зобов'язань та виплачувати грошові кошти, передбачені цим договором своєчасно і у відповідному розмірі, передбачений п. 3.2 Договору.

Пункт 4 Договору, яким сторони погодили, що грошові кошти є власністю ОСОБА_4 суперечить чинному на момент розгляду справи судом законодавству. Зокрема, статтею 179 СК України в редакції Закону №2037-VIII від 17 травня 2017 року встановлено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини.

Однак, на момент укладення договору стаття 179 СК України діяла в редакції від 9 грудня 2012 року, якою встановлено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання.

Пункт 5 не суперечить п. 2 Договору. Пунктом 2 унормовано сплату аліментів, шляхом безготівкового перерахування грошей. Тоді, як п. 5 містить зобов'язання прийняти і інші платежі, і видати при кожній виплаті розписку. Крім цього дослідження вказаної обставини не є предметом доказування оскільки не випливає із ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Суд також відхиляє доводи позивача щодо п. 15 Договору. Відповідач оспорив даний пункт з огляду на те, що ним передбачено дію Договору до повного виконання зобов'язань. На думку відповідача, таке формулювання не є строком дії договору, а тому фактично істотної умови договору - строку його дії сторони даного Договору не погодили.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

У зв'язку з цим необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК).

Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Між тим ст. 180 СК України унормовано, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Статтею 177 СК України визначено, що батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов'язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах. Частиною 8 статті 177 СК України передбачено, що після припинення управління батьки зобов'язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього.

Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), за ст. 31 ЦК України наділяється частковою цивільною дієздатністю та набуває прав самостійно вчиняти дрібні побутові правочини. У віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років фізична особа набуває неповну цивільну дієздатність.

Таким чином, певні права та обов'язки батьків припиняються раніше, у той час як обов'язок щодо утримання залишається до досягнення повноліття.

Різні часові рамки закладено самим законодавцем та залежить в першу чергу від виникнення відповідних прав та обов'язків дитини. З урахуванням зазначеного погодження сторонами умови про дію Договору до повного виконання зобов'язань узгоджується з вимогами законодавства, враховує особливості набуття самою дитиною відповідних прав, і припиненням відповідних обов'язків батьків щодо дитини.

Дослідивши зміст договору та пояснення сторін, перевіривши предмет та підстави позову суд відмовляє у задоволенні вимоги про визнання договору недійсним в цілому.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач просила судові витрати стягнути з відповідача. Згідно п. 2.3 договору про надання правової допомоги від 17 травня 2017 року клієнт несе обов'язок сплатити гонорар адвокату чи його заступнику в розмірі, що визначено в додатку №1 до договору, в строк згідно цього Договору (а.с. 11). Додаток №1 в матеріалах справи відсутній. Представником позивача надано розрахунок витрат на професійну правничу допомогу від 27 лютого 2018 року всього на 14 годин по ціні 680,00 гривень, що становить 40% від прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2018 року. Всього на суму 9 520,00 гривень (а.с. 88). В судовому засіданні представником позивача надано квитанції про оплату від 17 травня 2017 року, 4 травня 2018 року та 11 жовтня 2018 року на загальну суму 3400 гривень.

Відповідачем при поданні зустрічної позовної заяви відповідно до п. 9 ч. 3 ст. 175 ЦПК України надано попередній (орієнтовний) розрахунок витрат, понесених у зв'язку з підготовкою, поданням та розглядом даної справи всього на 13 годин по ціні 680,00 гривень, що становить 40% від прожиткового мінімуму з січня 2018 року. Всього на суму 8840,00 гривень (а.с. 74). Згідно п. 4.1 укладеного договору про надання правової допомоги від 4 вересня 2017 року, клієнт виплачує гонорар в розмірі та в порядку, визначеному Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», а за послуги (види правової допомоги), не передбачені цим Законом - за погодженням сторін (а.с. 41). Згідно п. 4.1 укладеного договору про надання правової допомоги від 29 січня 2018 року, за надані послуги клієнт оплачує витрати на правничу допомогу, пов'язану із справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат, а саме: детального опису робіт (надання послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (а.с. 58).

У відповідності до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ст. 137 ЦПК України витрати пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Представник відповідача ОСОБА_3 вказала, що докази сплати відповідачем витрат на правову допомогу будуть надані протягом п'яти днів.

Враховуючи наведене, суд приходить до переконання про необхідність призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, оскільки як первісний так і зустрічний позови підлягають до задоволення частково.

Керуючись ст.ст. 81, 141, 264, 265 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини за минулий час, визнання недійсним п. 2 договору між батьками щодо здійснення батьківських прав, визначення місця проживання та утримання дитини від 30 травня 2013 року - задовольнити частково.

Визнати недійсним п. 2 договору щодо здійснення батьківських прав, визначення місця проживання дитини та утримання дитини від 30 травня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Онищак Н.М. за реєстровим №894 від 30 травня 2013 року.

В частині стягнення аліментів на утримання дитини за минулий час відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору між батьками щодо здійснення батьківських прав, визначення місця проживання та утримання дитини від 30 травня 2013 року - задовольнити частково.

Визнати недійсним п. 2 договору щодо здійснення батьківських прав, визначення місця проживання дитини та утримання дитини від 30 травня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Онищак Н.М. за реєстровим №894 від 30 травня 2013 року

В задоволенні решти вимог зустрічного позову щодо визнання в цілому недійсним договору щодо здійснення батьківських прав, визначення місця проживання дитини та утримання дитини від 30 травня 2013 року - відмовити.

Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 10 грудня 2018 року о 13 годині 45 хвилин в приміщенні Личаківського районного суду м. Львова (м. Львів, вул. Богдана Лепкого, 16).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду через Личаківський районний суд м. Львова шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.

Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_4: місце проживання АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1).

Відповідач: ОСОБА_2: місце проживання АДРЕСА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2.

Суддя: Стрепко Н.Л.