ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2018 р. м. Київ Справа№ 910/4276/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Скрипки І.М.

Тищенко А.І.

секретар судового засідання: Кондратенко Н.О.

за участю представників учасників процесу:

від позивача: згідно протоколу судового зсідання від відповідача: згідно протоколу судового зсідання

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"

на рішення

Господарського суду міста Києва

від

06.09.2018

суддя

Маринченко Я.В.,

повний текст складений

17.09.2018

за позовом

публічного акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго", м. Львів

до

публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ

про

зобов'язання повернути грошові кошти в розмірі 134 497 грн. 60 коп.

За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "ДТЕК Західенерго" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (надалі - відповідач) про зобов'язання повернути на особовий рахунок відокремленого підрозділу ДТЕК Добготвірська ТЕС публічного акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго" № 8117358 (відновити, збільшити на особовому рахунку) неправомірно списані збори за зберігання вантажів у розмірі 76 593 грн. 60 коп. та неправомірно списану плату за користування вагонами у розмірі 57 904 грн. 00 коп., що загалом становить 134 497 грн. 46 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач з невідомих для позивача причин на станції Красне затримав 55 вагонів поїзда № 2825, який перевозив вугілля кам'яне марки Г-газове, вантажовласником якого є позивач, внаслідок чого позивачу було нараховано 76 593 грн. 60 коп. збору за зберігання вагонів та 57 904 грн. 00 коп. плати за користування вагонами. Вказані суми були списані відповідачем з особового рахунку позивача № 8117358, відкритого за Договором про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізничним транспортом послуги № 8854-є/цт-2016 від 13.10.2017, укладеного між сторонами у даній справі.

Позивач вважає, що оскільки як затримка вагонів, так і списання грошових коштів було здійснено відповідачем внаслідок його неузгоджених дій та оформлено з порушенням вимог чинного законодавства України в сфері перевезення вантажів залізничним транспортом, то відповідач має повернути позивачу неправомірно списані збори за зберігання вантажів та неправомірно списану плату за користування вагонами в загальному розмірі 134 593 грн. 60 коп.

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" заперечував проти позовних вимог, наголошуючи на їх безпідставності та необґрунтованості, просив суд у позові відмовити. На думку відповідача, у зв'язку з накопиченням вагонів із вантажем під вивантаження позивача на ст. Добротвір та на підходах до неї спірна затримка вагонів відбулася саме з вини позивача, що є порушенням Статуту залізниць України.

Відповідач стверджує, що даному випадку збір за зберігання вантажів та плата за користування вагонами були нараховані правомірно, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.09.2018 у справі № 910/4276/18 позов було задоволено. Зобов'язано публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" повернути на особовий рахунок № 8117358 відокремленого підрозділу "Добротвірська теплова електрична станція" публічного акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго" неправомірно списані збори за зберігання вантажів у розмірі 76 593 грн. 60 коп. та неправомірно списану плату за користування вагонами у розмірі 57 904 грн. 00 коп. Стягнуто з публічного акціонерного товариство "Українська залізниця" на користь Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго" витрати зі сплати судового збору в сумі 2 017 грн. 47 коп.

Місцевий господарський суд, посилаючись на ст. ст. 119-126, 129 Статуту Залізниць України та Правила користування вагонами і контейнерами, затверджені наказом Мінтрансу України від 25.02.1999 № 113, зазначив про те, що затримка поїзда здійснювалася на підставі наказу ДН-1 від 11.09.2018 № 128, в якому підставою для затримки зазначено накопичення вантажу на ст. Добротвір". Однак вказаний наказ не відповідає встановленій вищезгаданими Правилами формі, складений щодо іншої дати, ніж фактично були затримані вагони, та не містить інформації про неможливість прийняття вагонів позивачем.

Судом зазначено про відсутність доказів своєчасної передачі позивачу повідомлення про затримку вагонів. Окрім того, зміст наданих відповідачем позивачу актів загальної форми щодо віднесення на відповідальність вантажовласника (позивача) причин затримки вагонів саме 15.02.2018 на ст. Добротвір, не відповідає обставинам, викладеним у акті від 11.02.2018 № 1 щодо затримки вагонів 11.02.2018 та відновлення їх руху 13.02.2018 на ст. Красне.

За висновком суду, у довідках АСК ВП УЗ № 0056 щодо затримки поїздів по вказаним станціям за період 08.02.2018-11.02.2018 не зазначено номери вагонів, що були в складі затриманих поїздів, у той час як в книгах прибуття вантажів та в актах загальної форми вже за період затримки з 09.02.2018 по 12.02.2018 вказано лише номери вагонів та відсутні посилання на номери поїздів, що унеможливлює дійти висновку про складання цих актів саме щодо затримки поїздів на ст. Дубляни та на ст. Сапіжанка відповідно до довідки від 27.06.2018 № 478. Тобто, в даному випадку суду не надано доказів на підтвердження наявності правових підстав для списання відповідачем з особового рахунку позивача грошових коштів у загальному розмірі 134 593 грн. 60 коп., у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (надалі - скаржник, відповідач) звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, порушено норми матеріального і процесуального права, зокрема, ст. ст. 16, 614 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), ст. 20 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), ст. ст. 5, 163, 238, 277 ГПК України, що призвело до прийняття невірного по суті заявлених вимог рішення.

Скаржник зазначав про те, що в матеріалах справи наявні докази повідомлення позивача про затримку вагонів, зокрема, дані з книги прибуття вантажів, форми ГУ-42 АСК ВП УЗ (автоматизованої системи Укрзалізниці) та актами загальної форми станції Добротвір про затримку вагонів.

На думку скаржника, судом не надано належної оцінки наказу відповідача № 128 від 11.02.2018. Посилання суду на відсутність номерів вагонів та номеру поїзду, про що зазначено в оскаржуваному рішенні, не мають жодного значення, оскільки актами загальної форми ГУ-23а встановлено, що перелічені вагони прибули поїздом № 2825 4929 079 3710, що є загальновідомим фактом.

Також скаржник вважає, що позивачем обрано невірний спосіб захисту своїх прав. При цьому в апеляційній скарзі зазначено про те, що за умовами укладеного між сторонами договору від 13.10.2017 про організацію перевезень вантажів та проведення розрахунків за перевезення та надані залізничним транспортом України послуги (п. 7.2) передбачено врегулювання спірних питань шляхом переговорів, а у разі недосягнення домовленості - у претензійно-позовному порядку. Однак скаржник зазначає про те, що в порушення умов названого договору позивач не звертався до відповідача з вимогою, а одразу звернувся з даним позовом до суду.

06.11.2018 через забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від публічного акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго" надійшло заперечення проти відкриття апеляційного провадження в порядку ст. 262 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), обґрунтоване тим, що згідно з інформацією на офіційному сайті Укрпошти, яка є у відкритому доступі, поштове відправлення № 0103047459897 було вручено представнику скаржника за довіреністю 24.09.2018. Отже, фактично рішення суду першої інстанції було отримано значно раніше, ніж 05.10.2018, як на це посилається скаржник в клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2018 (головуючий суддя - Разіна Т.І., судді: Скрипка І.М., Тищенко А.І.) було відхилено заперечення публічного акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго" проти відкриття апеляційного провадження у справі № 910/4276/18. Відкрито апеляційне провадження у справі № 910/4276/18 за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2018 у справі № 910/4276/18 та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 04.12.2018.

Публічне акціонерне товариство "ДТЕК Західенерго" не подало відзив на апеляційну скаргу, однак відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні адвокат публічного акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго" заперечував проти апеляційної скарги, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін, як таке, що було ухвалено з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Відповідач у судове засідання не з'явися, про поважні причини неявки суд не повідомив. Будь-яких заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів до суду апеляційної інстанції не надходило.

Частиною 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі-ГПК України) визначено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони (ст. 42 ГПК України), зважаючи на відсутність клопотань про відкладення розгляду справи з поданням відповідних доказів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення адвоката позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги та письмових пояснень, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення першої інстанції не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 13.10.2017 між публічним акціонерним товариством «Українська залізниця», як перевізником (надалі - відповідач), та публічним акціонерним товариством «ДТЕК Західенерго» (для та в інтересах відокремленого підрозділу «Добротвірська Теплова Електрична станція» ПАТ «ДТЕК Західенерго»), як відправником, одержувачем, експедитором (надалі - позивач, замовник) було укладено договір № 8854-є/цт-2016 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізничним транспортом послуги (надалі - договір організації перевезень).

За умовами договору організації перевезень (п.п. 1.1, 1.2) предметом останнього є надання перевізником замовнику послуг, пов'язаних з організацією та перевезенням вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) і проведення розрахунків за ці послуги. Перевізник зобов'язується доставити прийнятий до перевезення вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а замовник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу та надані послуги, що пов'язані з цим перевезенням.

Зобов'язання сторін визначені у розділі 2 договору організації перевезень, згідно з п.п. 2.2.4 якого перевізник зобов'язався відкрити для проведення розрахунків і обліку сплачених сум для замовника особовий рахунок з наданням коду платнику № 8117358.

Порядок проведення розрахунків погоджений у розділі 4 договору організації перевезень, відповідно до п.п. 4.2, 4.5 якого розмір попередньої оплати та періодичність її винесення визначається позивачем виходячи із очікуваного обсягу перевезень та послуг, на підставі діючих тарифів та умов цього договору. В міру виконання перевезень та надання послуг, філія "ЄРЦ" відображає в особовому рахунку використання позивачем коштів: для оплати перевезень вантажів, за користуванням вагонами (контейнерами), подавання, забирання вагонів, маневрову роботу, зберігання вантажів, інших додаткових послуг, а також штрафів та пені на підставі відповідних перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами (контейнерами) та інше. При незгоді із сумою нарахувань та стягнення платежів позивач письмово повідомляє філію "ЄРЦ" для проведення перевірки. У разі виявлення відповідачем недоборів чи переборів провізних платежів, філія "ЄРЦ" здійснює перерахунок, після чого надлишок стягненої суми перераховує на особовий рахунок позивача, як оплату за майбутні перевезення або ж додатково стягує недобори грошових сум.

В п. 10.6 договору організації перевезень зазначено про те, що даний договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2017. Якщо жодна із сторін не звернеться письмово за один місяць до закінчення дії договору з пропозицією до іншої сторони про припинення його дії, то цей договір діє до надходження такої пропозиції і здійснення всіх розрахунків за виконані перевезення та надані послуги.

02.02.2015 між публічним акціонерним товариством «ДТЕК Західенерго», як власником колії, та державним територіально-галузевим об'єднанням "Львівська залізниця" укладено договір № Л/ДН-1/15/39/М/п про експлуатацію залізничної під'їзної колії.

Відповідно до п.п.1, 7 вказаного договору згідно зі Статутом залізниць України, Правилами перевезення вантажів і на умовах цього договору експлуатується під'їзна колія, яка належить позивачу, що примикає стрілочним переводом № 1 до приймально-відправної колії № 2 станції Добротвір ДТГО "Львівська залізниця" і обслуговується локомотивом власника колії. Максимальна кількість вагонів у кожній партії, що передається позивачу, не повинна перевищувати 25-ти чотирьохвісних вагонів із навантаженням не більше 22250т брутто, як виняток, у випадку ситуаційної необхідності (збереження цілісності партії вагонів по одному посвідченню якості), дозволяється збільшувати одноразову подачу до 30-ти (4-вісних) вагонів.

За твердженням позивача, 11.02.2018 з 10 год. 28 хв. по 23 год. 38 хв. 13.02.2018 на станції Красне було затримано 55 вагонів поїзда № 2825 (інд. 4929-079-3710), який перевозив вугілля кам'яне, вантажовласником якого є позивач, а фактичним одержувачем - відокремлений підрозділ "Добротвірська ТЕС" ПАТ "ДТЕК Західенерго".

Про затримку вагонів було складено акт від 11.02.2018 № 1, згідно з яким затримка відбувається на підставі наказу від 11.02.2018 № 128 та через відмову позивача у прийомі вагонів на п/к з інших причин.

Відповідачем було здійснено нарахування позивачу збору за зберігання у розмірі 76 593 грн. 60 коп. відповідно до накопичувальної картки № 15020047, № 15020049, а також плати за користування вагонами в розмірі 57 904 грн. 00 коп. відповідно до відомості щодо плати за користування № 16020068.

Вищевказані суми були списані з особового рахунку позивача, відкритого у відповідача.

На думку позивача, як затримка вагонів, так і списання грошових коштів були здійснені відповідачем внаслідок його неузгоджених дій та оформлено з порушенням вимог чинного законодавства України в сфері перевезення вантажів залізничним транспортом, у зв'язку з чим позивач просив суд зобов'язати відповідача повернути на особовий рахунок відокремленого підрозділу ДТЕК Добготвірська ТЕС публічного акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго" № 8117358 (відновити, збільшити на особовому рахунку) неправомірно списані збори за зберігання вантажів та неправомірно списану плату за користування вагонами в загальному розмірі 134 593 грн. 60 коп.

Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту загального користування визначено Законом України "Про залізничний транспорт", а відносини, пов'язані з діяльністю транспорту, у тому числі залізничного, регулюються Законом України "Про транспорт", іншими актами законодавства України.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про транспорт" нормативні акти, які визначають умови перевезень, порядок використання засобів транспорту, шляхів сполучення, організації безпеки руху, охорони громадського порядку, пожежної безпеки, санітарні та екологічні вимоги, що діють на транспорті, є обов'язковими для власників транспорту і громадян, які користуються послугами транспорту та шляхами сполучення.

Постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998 (із змінами і доповненнями) було затверджено Статут залізниць України, згідно зі ст. 2 якого останній визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом.

Відповідно до ст. ст. 119, 129 Статуту залізниць України за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами користування вагонами і контейнерами. Обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Наказом Мінтрансу України від 25.02.1999 № 113 (із змінами та доповненнями) було затверджено Правила користування вагонами і контейнерами, які визначають порядок і умови користування вагонами і контейнерами: парку залізниць України; парку залізниць інших держав; які належать підприємствам, організаціям, портам, установам і громадянам, а також орендовані ними (за час затримки на коліях залізниць загального користування). За користування вагонами і контейнерами вантажовідправники, вантажоодержувачі, власники під'їзних колій, порти, організації, установи, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (далі - вантажовласники) вносять плату (п.п. 1, 2 Правил).

Відповідно до п.п. 8, 9 Правил користування вагонами і контейнерами у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери. З вини вантажовласника на підходах до станції призначення залізниця видає наказ (додаток 4). Наказ підписується посадовою особою, визначеною начальником залізниці. У формі наказу, що є додатком 4 до Правил, передбачено, що в останньому зазначається найменування вантажовласника, у зв'язку з неприйняттям вагонів яким здійснюється затримка вагонів через неможливість приймання їх станцією призначення залізниці.

В процесі судового розгляду було встановлено, що затримка поїзда здійснювалася на підставі наказу ДН-1 від 11.09.2018 № 128, в якому підставою для затримки зазначено накопичення вантажу на ст. Добротвір.

Водночас, як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, вищевказаний наказ щодо затримання вагонів складений 11.09.2018, тоді як затримання вагонів мало місце 11.02.2018.

До того ж, в цьому наказі не вказано про те, що затримка вагонів здійснюється через неможливість прийняття їх вантажовласником (позивачем) на станції призначення, а лише зазначено про накопичення вантажу на ст. Добротвір. Наведені дані також суперечать викладеним у акті від 11.02.2018 № 1 обставинам, складеним із посиланням на цей наказ, щодо причини затримки вагонів.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що наданий відповідачем наказ від 11.09.2018 № 128 не відповідає встановленій Правилами формі, складений щодо іншої дати, ніж фактично були затримані вагони, та не містить інформації про неможливість прийняття вагонів позивачем.

Доводи скаржника про те, що місцевим господарським судом не надано належної оцінки наказу відповідача № 128 від 11.02.2018 спростовується вищенаведеним.

В п. 10 Правил користування вагонами і контейнерами передбачено, що облік затриманих на підходах вагонів здійснюється станцією, на якій вони простоюють, на підставі акта про затримку вагонів, що складається станцією. Усі дані, вказані в цьому акті, передаються станцією у "Повідомленні про затримку вагонів" (додаток 5) до інформаційно-обчислювального центру залізниці та на станцію призначення. Акт про затримку вагонів складається у трьох екземплярах - один залишається на станції затримки і два додаються до перевізних документів. Станція призначення інформує вантажовласника про затримку вагонів з його вини, передаючи йому копію Повідомлення про затримку вагонів не пізніше двох годин після його отримання (телефонограмою, телеграфом, поштовим зв'язком, через посильних, факсом або іншим способом, установленим начальником станції за погодженням з вантажовласником).

Згідно зі ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази своєчасної передачі позивачу повідомлення про затримку вагонів. Документи, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, не містять відомостей про направлення (вручення) відповідного повідомлення позивачу.

До матеріалів справи надано акти загальної форми, з яких вбачається, що вони складені 15.02.2018 на станції Добротвір Львівська через затримку вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вантажні операції клієнта, вагони простоюють на коліях станції в очікуванні звільнення вантажного фронту, час початку затримки 55-ти вагонів із 00:20 год.15.02.2018 (акт № 313) до 11:00 год 15.02.2018 (акт № 316 щодо 16-ти вагонів), до 16:30 год. 15.02.2018 (акт № 320 щодо 19-ти вагонів), до 18:30 год. 15.02.2018 (акт № 324 щодо 20-ти вагонів).

Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, зміст наданих відповідачем позивачу актів загальної форми щодо віднесення на відповідальність вантажовласника (позивача) причин затримки вагонів саме 15.02.2018 на ст. Добротвір, не відповідає обставинам, викладеним у акті від 11.02.2018 № 1 щодо затримки вагонів 11.02.2018 та відновлення їх руху 13.02.2018 на ст. Красне.

В своїх запереченнях на позов відповідач зазначав про те, що підставою для затримки вагонів на ст. Добротвір є накопичення вагонів з вантажем на підходах до неї - на ст. Дубляни та на ст. Сапіжанка за період з 17:00 год. 08.02.2018 до 10:28 год. 11.02.2018, на підтвердження чого надав акти загальної форми за період 10.02.2018-12.02.2018, складені на ст. Добротвір, довідку в.о. начальника відділу перевезень філії "Львівська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" від 27.06.2018 № 478 та довідки АСК ВП УЗ № 0056.

Як було з'ясовано судом, у довідках АСК ВП УЗ № 0056 щодо затримки поїздів по вказаним станціям за період 08.02.2018-11.02.2018 не зазначено номери вагонів, що були в складі затриманих поїздів, у той час як в книгах прибуття вантажів та в актах загальної форми вже за період затримки з 09.02.2018 по 12.02.2018 вказано лише номери вагонів та відсутні посилання на номери поїздів, що унеможливлює дійти висновку про складання цих актів саме щодо затримки поїздів на ст. Дубляни та на ст. Сапіжанка відповідно до довідки від 27.06.2018 № 478.

Посилання скаржника на те, що номери вагонів та номер поїзду не мають жодного значення, оскільки актами загальної форми встановлено, що перелічені вагони прибули поїздом № 2825 4929 079 3710, що є загальновідомим фактом, є безпідставним та не відповідає зібраним у справі матеріалам і поясненням.

Доводи апеляційної скарги про те, що спочатку позивач повинен був звернутися до відповідача з вимогою, а вже у разі недосягнення сторонами згоди - з позовом до суду, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки законодавством не передбачено обов'язковість звернення кредитора до боржника з вимогою, а тому неподання позивачем (кредитором) доказів такого звернення не тягне за собою відмови в задоволенні відповідних позовних вимог.

Посилання скаржника на те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав суд апеляційної інстанції вважає безпідставним, з огляду на наступне.

З аналізу статей 13, 15, 16 ЦК України слідує, що право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України передбачено перелік способів захисту цивільних прав, які мають універсальний характер та можуть застосовуватися до всіх чи більшості суб'єктивних прав. Разом з тим, законодавцем передбачено, що такий перелік не є вичерпним та надано право суду захистити цивільне право або інтерес особи іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина 3 статті 16). Особа, законне право або інтерес якої порушено, може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту. Якщо спеціальні норми права визначають конкретні заходи з урахуванням специфіки порушеного права та характеру правопорушення, особа вправі скористатися такими способами захисту. Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання даної норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У пункті 145 рішення ЄСПЛ від 15.11.96 у справі "Чахал проти Об'єднаного королівства" суд зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист. Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2015).

Отже, суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен враховувати критерії "ефективності" таких засобів захисту та вимоги частин 2 - 5 ст. 13 ЦК України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.

Аналіз ст. 62 Статуту залізниць та п.п. 1.10, 2.6 Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 N 644 дозволяє зробити наступний висновок.

В ч. 1 ст. 62 Статуту залізниць регламентовано, що порядок розрахунків за надані залізницею послуги здійснюється згідно з чинним законодавством. Таким законодавством є Правила розрахунків за перевезення вантажів (далі - Правила) та Типовий договір про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 N 644, на підставі яких укладаються договори з конкретними замовниками послуг. Зазначені Правила передбачають відкриття та ведення підрозділом залізниці особового рахунку платника, який відображає надходження розрахункових документів про здійснення передоплати замовником за надані в майбутньому послуги залізниці, документів про здійснені перевезення та надані залізницею послуги. Списання коштів з особового рахунку проводиться на підставі перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами та контейнерами. Усі належні платежі за додаткові послуги включаються в накопичувальні картки. У разі незгоди платника з підставими або розміром нарахування, він має право звернутись до залізниці з вимогою повернути у встановленому Статутом порядку на особовий рахунок зайво нараховану суму (пункт 4.2. Типового Договору) Отже, у випадку не вирішення спору у претензійному порядку, скаржник, захищаючи свої права та інтереси, вправі звернутися до суду з вимогою про відновлення запису на його особовому рахунку шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому незаконно списаної грошової суми.

Таким чином, спосіб захисту майнових прав шляхом відновлення запису на особовому рахунку замовника послуг у залізничному перевезенні та відображення (відновлення, збільшення) суми здійсненої ним передоплати відповідатиме способам захисту, визначеним спеціальними нормами права, та буде узгоджуватися із загальними вимогами щодо належності засобів правового захисту відповідно до ст. ст. 55, 124 Конституції України, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 914/873/17).

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на встановлення судом першої інстанції відсутності доказів неможливості прийняття вагонів позивачем на станції призначення, а також доказів правомірності затримання вагонів з відповідним документальним оформленням такого затримання, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що в даному конкретному випадку були відсутні правові підстави для списання відповідачем з особового рахунку позивача грошових коштів у розмірі 57 904 грн. 00 коп. як плати за користування вагонами та в розмірі 76 593 грн. 60 коп. за зберігання вантажів, у зв'язку з чим вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В ст.ст. 78, 79 ГПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Надані до матеріалів справи докази та пояснення учасників провадження у даній справі свідчать про обґрунтованість та доведеність позовних вимог належними доказами, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України, з викладених в апеляційній скарзі обставин.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи та не спростовують висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до ст. 129 ГПК України покладається судом на скаржника.

Керуючись ст. ст. 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2018 у справі № 910/4276/18 - без змін.

2. Справу № 910/4276/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано - 05.12.2018.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді І.М. Скрипка

А.І. Тищенко