ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2018 р. Справа№ 910/1948/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Суліма В.В

Чорногуза М.Г.

за участю секретаря судового засідання Куценко К.Л.,

за участю представників згідно протоколу судового засідання від 03.12.2018

за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Білоцерківська Теплоелектроцентраль»

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2018 (повний текст складено 30.07.2018)

у справі № 910/1948/18 (суддя Усатенко І.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Білоцерківська Теплоелектроцентраль»

до Національного банку України,

Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»

про визнання договору недійсним

Розглянувши справу в порядку ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), Північний апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст заявлених вимог та рух справи

У лютому 2018 року Приватне акціонерне товариство «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» (далі - ПАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України та Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») про визнання договору недійсним.

Позовні вимоги про визнання договору недійсним обґрунтовані тим, що іпотечний договір від 16.02.2015 (зареєстрований в реєстрі за № 746) укладений відповідачами за відсутності у ньому істотних умов, що є підставою для визнання іпотечного договору недійсним у судовому порядку.

Позивач зазначає, що іпотечний договір від 16.02.2015 укладений із порушенням вимог ст. 5 Закону України «Про іпотеку», ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ч. 1 ст. 575 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки фактично в іпотеку було передано майно, якого реально не існує як єдиного об'єкту нерухомого майна, яке можна ідентифікувати як об'єкт нерухомого майна, а також не було зареєстровано в порядку, передбаченому законодавством, як окремий об'єкт права власності, а відтак не набуло статусу об'єкта нерухомості в передбаченому законом порядку, і, відповідно, не може бути предметом іпотеки згідно зі ст. 5 Закону України «Про іпотеку», в зв'язку з чим, за переконанням позивача, на підставі п. 3 ч. 1, ч. 2 ст. 18 Закону України «Про іпотеку» та ч. 1 ст. 203 ЦК України, слід визнати іпотечний договір недійсним.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.07.2018 (повний текст складено 30.07.2018) у позові ПАТ «Білоцерківська теплоелектроцентраль» до Національного банку України; ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання недійсним іпотечного договору від 16.02.2015, укладеного між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ПАТ «Білоцерківська теплоелектроцентраль», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В., зареєстрований в реєстрі за № 746 (з додатками до нього) - відмовлено.

Рішення обґрунтовано тим, що за нормами Закону України «Про іпотеку» визначена можливість передачі в іпотеку нерухомого майна разом з усіма його приналежностями та сторонами погоджено умови такої передачі підписанням спірного іпотечного договору.

Суд першої інстанції, враховуючи ту обставину, що в іпотеку за спірним договором було передано цілісний майновий комплекс, згідно з нормами ст. ст. 1, 5 Закону України «Про іпотеку» та ст. 575 ЦК України, які узгоджуються із приписами ст. 191 ЦК України, за якими до складу єдиного майнового комплексу як підприємства входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом виходив з того, що підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю та може бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів. Господарський суд міста Києва дійшов висновку, що чинним законодавством визначена можливість передачі в іпотеку нерухомого майна разом з усіма його приналежностями та сторонами погоджено умови такої передачі підписанням даного іпотечного договору.

3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду та межі апеляційного перегляду рішення суду.

20.08.2018 ПАТ «Білоцерківська теплоелектроцентраль» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2018 у справі № 910/1948/18 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2018 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2018, призначено справу до розгляду та встановлено строк учасникам судового процесу для подання відзивів, заперечень на апеляційну скаргу, заяв, клопотань.

25.06.2018 на виконання Указу Президента України №454/2017 від 29.12.2017 «Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах», яким ліквідовано Київський апеляційний господарський суд, утворено Північний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Київську, Сумську, Черкаську, Чернігівську області та місто Київ.

03.10.2018 у порядку, передбаченому ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», в газеті «Голос України» №185 (6940) опубліковано повідомлення голови Північного апеляційного господарського суду про початок роботи новоутвореного суду. Зважаючи на викладене, Київський апеляційний господарський суд припинив здійснення правосуддя.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2018 було прийнято апеляційну скаргу ПАТ «Білоцерківська теплоелектроцентраль» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2018 до провадження та призначено до розгляду на 12.11.2018.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2018 відкладено розгляд справи на 03.12.2018 на підставі ч. 11 ст. 270 ГПК України.

В судове засідання 03.12.2018 з'явились представники позивача та відповідачів. Представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати. Представники відповідачів проти доводів апеляційної скарги заперечили та просили відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених в них доводів

ПАТ «Білоцерківська теплоелектроцентраль» в апеляційній скарзі не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, виходячи з того, що судом першої інстанції не було враховано, що:

- передача в іпотеку підприємства, як цілісного майнового комплексу, суперечить вимогам до забезпечення, передбаченого Положенням про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 13.07.2010 №327;

- твердження про передачу частини цілісного майнового комплексу не суперечить законодавству, спростовується вимогами законодавства (ст. ст. 190, 191 ЦК України, ст. 66 ГК України) та позицією Верховного Суду України, згідно з якою частина цілісного майнового комплексу повинна бути виділена у встановленому законом порядку в окремий самостійний об'єкт власності;

- в іпотеку був переданий цілісний майновий комплекс, як об'єкт із завершеним циклом виробництва, є припущенням суду, що не підтверджується наявним в матеріалах справи доказами.

Також скаржник зазначає про те, що суд першої інстанції помилково не врахував Наказ Міністерства юстиції України №660/5 від 14.04.2009 і термін його дії.

Крім того, заявник стверджує про порушення судом першої інстанції ст. ст. 75, 236 ГПК України щодо посилань на справу №910/24073/16 та правову оцінку Верхового Суду у вказаній справі стосовно обґрунтування правової позиції ст. 191 ЦК України.

5. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Національний банк України у відзиві на апеляційну скаргу №12-0007/51490 від 24.09.2018 не погоджується з доводами скаржника та вважає, що доводи апеляційної скарги підлягають відхиленню з огляду на таке.

Предметом оскаржуваного договору іпотеки є цілісний майновий комплекс, яким власник, згідно зі ст. 319 ЦК України, може розпоряджатись (вчиняти дії) на власний розсуд.

Посилання скаржника на неможливість передачі в іпотеку майна, наведеного в додатку 1, 2 до договору, не може бути підставою для визнання недійсним договору іпотеки вцілому на підставах ст. ст. 215, 228 ЦК України.

6. Фактичні обставини, неоспорені сторонами, встановлені судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції

16.02.2015 між Національним банком України (іпотекодержатель), ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» (позичальник) та ПАТ «Білоцерківська теплоелектроцентраль» (іпотекодавець) укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. та зареєстрований в реєстрі за №746, який забезпечує вимоги іпотекодержателя, що випливають з Генерального кредитного договору про надання стабілізаційного кредиту від 16.02.2015 № 44, укладеного між іпотекодержателем та позичальником, а також всіх додаткових договорів (угод), що будуть укладені до нього, а також з усіх окремих кредитних договорів (та змін до них), які укладені/будуть укладені в рахунок Генерального кредитного договору про надання стабілізаційного кредиту (далі разом або окремо згадуються як Кредитні договори), в тому числі, щодо суми зобов'язань, строків їх виконання, розміру процентів та інших умов, у тому числі щодо: повернення позичальником заборгованості за кредитом у сумі, на умовах та в строки, визначені Кредитними договорами; виконання позичальником інших зобов'язань, передбачених Кредитними договорами, у повному обсязі, на умовах і в строки, визначених в Кредитних договорах (у тому числі при зміні строків виконання зобов'язань), у тому числі зобов'язань щодо сплати неустойок (пені та штрафу) та відшкодування збитків.

Згідно з п. 5 вказаного договору, в забезпечення виконання позичальником зобов'язань за Кредитними договорами іпотекодавець надає в іпотеку належне йому на праві власності наступне майно:

1) Єдиний майновий комплекс, що знаходиться за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Запорожця Петра, будинок № 361 (далі - предмет іпотеки-1). Нерухоме майно Єдиного майнового комплексу, складається з наступних складових частин об'єктів нерухомого майна: головний корпус ТЕЦ і майстерні котельників, турбіністів і ЦТАВ, загальною площею 21627,7 кв. м.; об'єднаний допоміжний корпус № 2 (літ. був. Б2,Т), загальною площею 916,8 кв. м.; водогрійна котельня (літ. Т) загальною площею 1032,8 кв. м.; приміщення газоаналізаторів (літ. Ф), загальною площею 24,4 кв.м,; ГРП ТБЦ (літ, Н), загальною площею 154,8 кв. м.; приміщення електролізної (літ. В), загальною площею 154,2 кв. м,; будівля маслоапараторної (літ. М), загальною площею 174,2 кв. м.; головний розподільний пристрій (літ, Ц) загальною площею-1101,4 кв. м.; головний щит управління (літ. Ч), загальною площею 1655,6 кв. м.; побутові приміщення (літ. У), загальною площею 33,3 кв. м.; будівля масломазутогосподарства (літ. З), загальною площею 1698,5 кв. м.; протипожежна насосна (літ. Ж), загальною площею 195,2 кв. м.; об'єднаний допоміжний корпус № 1 (літ. К2), загальною площею 6267,4 кв. м.; насосна станція промзливної каналізації (літ. О), загальною площею 18,2 кв. м,; склад гідразіну, вбудований в ОДК-1 (літ. К), загальною площею 85,6 кв. м.; службовий корпус (літ. Б), загальною площею 3296,4 кв. м.; прохідна (літ. Р), загальною площею 7,9 кв. м.; прохідна ТБЦ (літ. Г), загальною площею 213,1 кв. м.; будівля для залучених: рем. служб (літ. Я2), загальною площею 463,1 кв. м.; каналізаційна насосна станція госп. побутових стоків (літ. П), загальною площею 30, 5 кв. м.; очисні споруди пром. дощових стоків (літ. Ш), загальною площею 45, 9 кв. м.; насосна пінопожежогасіння (літ. X), загальною площею 134,8 кв. м.; мазутонасосна (літ. С), загальною площею 710.0 кв. м.; сховище ізотопів (літ. Р2) загальною площею 19,3 кв. м; автогосподарство (гаражі) (літ. Д). загальною площею 704,6 кв. м.; теплохолодний склад (літ. Ш-3), загальною площею 943,9 кв. м.; склад ППМ (літ. Х2), загальною площею 56.1 кв. м.; резервуари (літ. 1-3); цоколь (літ.4); естакада (літ.5).

Суд першої інстанції встановив, що предмет іпотеки 1 належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності, що зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24.12.2013 та підтверджується витягами з Державного реєстру (перелік свідоцтв про право власності та витягів з Державного реєстру вказаний в тексті іпотечного договору).

2) устаткування, обладнання, машини та інвентар, мережі та передавальні пристрої, перелік яких зазначено в додатку №1 та транспортні засоби, перелік яких зазначено в додатку №2 (предмет іпотеки - 2), що належить іпотекодавцю на праві власності на підставі балансових довідок. Транспортні засоби належать іпотекодавцю на праві власності на підставі свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу (згідно переліку вказаному в тексті договору іпотеки).

Надалі Єдиний майновий комплекс іпотекодавця разом з устаткуванням, обладнанням, транспортними засобами, машинами та інвентарем, мережами та передавальними пристроями іменується «предмет іпотеки».

Відповідно до п. 5 договору ринкова вартість предмета іпотеки становить 2 020 058 843,00 грн, що підтверджується Звітом про оцінку єдиного (цілісного) майнового комплексу ПАТ «Білоцерківська ТЕЦ» від 23.12.2014 № 23/12-14-1о, наданим суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Байкер Тіллі Україна ЕК».

17.06.2015 договором про внесення змін № 1 його сторони внесли зміни, визначивши ринкову вартість предмета іпотеки у сумі 1 971 000 515, 00 грн, що підтверджується звітом про оцінку єдиного (цілісного) майнового комплексу ПАТ «Білоцерківська ТЕЦ» від 05.05.2015 № 05/05-15-1о, наданим суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Бейкер Тіллі Україна ЕК». Договір про внесення змін № 1 посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В. та зареєстрований в реєстрі за № 2927.

Пунктом 24 договору сторони погодили, що термін дії договору встановлений до повного виконання позичальником зобов'язань за Кредитним договором, зазначеними в п. 1 цього договору, та всіма додатковими договорами до них.

Суд першої інстанції дослідив, що у додатку № 1 до договору сторонами наведено перелік майна в кількості 1 461 одиниця, у додатку № 2 - транспортних засобів в кількості 28 одиниць.

У матеріалах справи наявний витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та обтяжень щодо нерухомого майна, переданого в іпотеку за договором від 16.02.2015 та балансова довідка № 1331/10/1 від 17.06.2015, за даними якої передавалось рухоме майно в іпотеку.

ПОЗИЦІЯ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ

7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

За приписами ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до п. 4 ст. 180 Господарського кодексу України умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Перевіряючи застосування судом першої інстанції норм матеріального права з огляду на аргумент скаржника про те, що передача цілісного майнового комплексу за оспорюваним договором суперечить вимогам законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити про таке.

Одним із основоположних принципів приватноправового регулювання є закріплений в п. 3 ст. 3 та ст. 627 ЦК України принцип свободи договору, відповідно до якого укладення договору носить добровільний характер і ніхто не може бути примушений до вступу в договірні відносини.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 цього Кодексу).

Господарюючі суб'єкти вправі самостійно визначати свої взаємовідносини через договори. Відповідно до положень ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами виникли відносини з забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, які врегульовані нормами Цивільного кодексу України (глава 49), Законом України «Про іпотеку», який є спеціальним законом, що регулює відносини у сфері застави нерухомого майна іпотеки.

Вимоги до предмету іпотеки встановлені ст. 5 Закону України «Про іпотеку», згідно з ч. ч. 1, 4 якої предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором. Ризик випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування предмета іпотеки несе іпотекодавець, якщо інше не встановлено іпотечним договором.

Положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: 1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про: для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців; для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про: для громадян України - прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України; 2) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання; 3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер. У разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення; 4) посилання на видачу заставної або її відсутність. У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.

Іпотечний договір може містити інші положення, зокрема, визначення вартості предмета іпотеки, посилання на документ, що підтверджує право власності іпотекодавця на предмет іпотеки, відомості про обмеження та обтяження прав іпотекодавця на предмет іпотеки, визначення способу звернення стягнення на предмет іпотеки.

Укладаючи договір іпотеки, сторони у п. 5 договору погодили, що в забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитними договорами іпотекодавець надає в іпотеку належне йому на праві власності майно: 1) Єдиний майновий комплекс, що знаходиться за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Запорожця Петра, будинок 361 (предмет іпотеки-1). Нерухоме майно Єдиного майнового комплексу складається з наступних складових частин - об'єктів нерухомого майна (перелік майна зазначено вище); 2) устаткування, обладнання, машини та інвентар, мережі та передавальні пристрої, перелік яких зазначено в додатку №1 та транспортні засоби, перелік яких зазначено в додатку № 2 (предмет іпотеки - 2).

Статтею 179 ЦК України визначено, що річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Згідно зі ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

Частиною 1 ст. 184 ЦК України передбачено, що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Відповідно до ст. 191 ЦК України підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Права на земельну ділянку та інші об'єкти нерухомого майна, які входять до складу єдиного майнового комплексу підприємства, підлягають державній реєстрації в органах, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно. Підприємство або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.

Норма ст. 191 ЦК України встановлює обов'язковість реєстрації всіх об'єктів нерухомого майна (індивідуальних), які входять до складу єдиного майнового комплексу підприємства, при цьому реєстрація окремо визначених об'єктів майнового комплексу, не забороняє можливість передачі підприємства в цілому (як майнового комплексу) або його частин у заставу, і не спростовує ті обставини, що підприємство або його частини можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.

При цьому, за приписами ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Отже, в силу ст. 177 ЦК України перелік об'єктів цивільних прав не має вичерпного характеру.

В свою чергу, за приписами ст. 188 ЦК України якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ).

Правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо інше не встановлено договором.

Частино 1 ст. 62 ГК України передбачено, що підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

За приписами ст. 66 ГК України майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Цілісний майновий комплекс підприємства визнається нерухомістю і може бути об'єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених цим Кодексом та законами, прийнятими відповідно до нього.

В силу припису ст. 204 ЦК України правомірність правочину презюмується.

Визначення цілісного майнового комплексу також міститься в Законах України «Про концесії» та «Про оренду державного та комунального майна».

Відповідно до ст. ст. 5, 2 Закону України «Про концесії» під майном підприємств, які є цілісними майновими комплексами або системою цілісних майнових комплексів, що надається у концесію, треба розуміти майно (основні засоби, у тому числі незавершене будівництво, нематеріальні активи), що забезпечує вироблення (створення) відповідної продукції (послуг) у сферах діяльності, визначених частинами другою і третьою цієї статті (теплопостачання, розподіл і постачання природного газу; виробництво та (або) транспортування електроенергії).

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання.

Північний апеляційний господарський суд вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що реєстрація окремих об'єктів єдиного майнового комплексу (рухомого майна), як і відсутність рухомого майна, зазначеного в додатках № № 1, 2 в описі майна, наведеного в п. п. 1 п. 5.1. договору іпотеки не заперечує сутність єдиного майнового комплексу (об'єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання), як і не забороняє передачу його в іпотеку з зазначенням у договорі всіх об'єктів, що є складовими комплексу, з огляду на те, що майном цілісного майнового комплексу є основні засоби, у тому числі незавершене будівництво, нематеріальні активи.

Таким чином, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що в іпотеку за спірним договором було передано саме цілісний майновий комплекс (об'єкт з завершеним циклом виробництва), оскільки, чинним законодавством визначена можливість передачі в іпотеку нерухомого майна разом з усіма його приналежностями, що не суперечить п. 3 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про іпотеку». Тому в цій частині відхиляються доводи скаржника, як необґрунтовані.

При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції сторонами узгоджено умови такої передачі підписанням даного іпотечного договору, а також погоджено безпосередньо у тексті договору, що єдиний майновий комплекс (предмет іпотеки 1) іпотекодавця разом з устаткуванням, обладнанням, транспортними засобами, машинами та інвентарем, мережами та передавальними пристроями (предмет іпотеки - 2) іменується «предмет іпотеки».

Враховуючи ту обставину, що в іпотеку за оскаржуваним договором було передано цілісний майновий комплекс, норми ст. ст. 1, 5 Закону України «Про іпотеку» узгоджуються із приписами ст. 191 ЦК України, за якими до складу єдиного майнового комплексу як підприємства входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю та може бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.

Отже, чинним законодавством визначена можливість передачі в іпотеку нерухомого майна разом з усіма його приналежностями та сторонами погоджено умови такої передачі підписанням даного іпотечного договору.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що у іншій справі №910/24073/16 за позовом ПАТ «Білоцерківська теплоелектроцентраль» до Національного банку України, ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» розглядалась позовна вимога про визнання договору іпотеки від 17.06.2015 недійсним.

Предметом договору іпотеки від 17.06.2015 у справі №910/24073/16 є те саме майно (цілісний майновий комплекс), що підтверджено представниками сторін у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції 03.12.2018, яке є предметом договору іпотеки у даній справі, майно передане в іпотеку за договором від 16.02.2015 було передано в наступну іпотеку за договором від 17.06.2015.

Підставою для зверненням з позовом у справі №910/24073/16 було те, що іпотечний договір не відповідає вимогам ч. 3 ст. 203 ЦК України, оскільки відсутнє вільне волевиявлення позивача, яке відповідає його справжній волі, рішення органу управління позивача (загальних зборів акціонерів), і те, що оспорюваний договір не відповідає вимогам ст. 12 Закону України «Про заставу» щодо відсутності в ньому положення щодо розміру та строку виконання основного зобов'язання.

Постановою Верховного Суду від 07.03.2018 у справі № 910/24073/16 рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2017 було залишено без змін (якими відмовлено в задоволенні позовних вимог).

Окрім іншого, Верховний Суд у постанові від 07.03.2018 дійшов висновку, що за укладеним між позивачем та відповідачами договором від 17.06.2015 в іпотеку передано цілісний майновий комплекс, а згідно ст. ст. 1, 5 Закону України «Про іпотеку», які узгоджуються із приписами ст. 191 ЦК України, підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю та може бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів. Отже, чинним законодавством визначена можливість передачі в іпотеку нерухомого майна разом з усіма його приналежностями та сторонами погоджено умови такої передачі підписанням даного іпотечного договору.

Таким чином, Північний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено наявності підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним на підставі ст. 18 Закону України «Про іпотеку» та ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Необґрунтованими є тверджень скаржника, що підставою для недійсності договору іпотеки є передача в іпотеку не всього майна цілісного майнового комплексу (не передано сировину та кредиторську і дебіторську заборгованість) з огляду на те, що положення ст. 319 ЦК України наділяють власника правом володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Щодо посилань позивача на обставини відсутності в оспорюваному договорі обов'язкових положень щодо розміру та строку виконання основного зобов'язання, забезпеченого згідно з оспорюваним договором, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Пунктом 1 іпотечного договору встановлено, що цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що випливають з генерального кредитного договору про надання стабілізаційного кредиту від 16.02.2015 № 44, укладеного між іпотекодержателем та позичальником, а також всіх додаткових договорів (угод), що будуть укладені до нього, а також з усіх окремих кредитних договорів (та змін до них), які укладені/будуть укладені в рахунок генерального кредитного договору про надання стабілізаційного кредиту (далі разом або окремо згадуються як кредитні договори), в тому числі, щодо суми зобов'язань, строків їх виконання, розміру процентів та інших умов.

Позивачем і відповідачами не заперечується та обставина, що розмір забезпечених іпотекою зобов'язань, визначений у кредитному договорі.

Враховуючи приписи ст. ст. 7, 18 Закону України «Про іпотеку», п. 1 договору іпотеки обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що обставини щодо визначення розміру основного зобов'язання, забезпеченого договором іпотеки в основному - кредитному договорі не можуть бути підставою для визнання договору недійсним так як, вказані обставини не заперечувались сторонами (визнання в основному зобов'язанні розміру), а тому в силу ч. 1 ст. 75 ГПК України не підлягають доказуванню.

Більше того, Законом України «Про іпотеку» передбачено альтернативу зазначення розміру, строку і порядку виконання основного зобов'язання з посиланням на правочин, у якому вказується основне зобов'язання.

Отже, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що іпотечний договір містить всі істоті умови, необхідні для його дійсності та правомірності, а позивачем не було доведено наявність підстав для визнання оспорюваного іпотечного договору недійсним із наведених позивачем обґрунтувань позову (підстав).

Крім того, позивач не вказав і не довів обставини щодо порушення, невизнання або оспорювання його законних прав та інтересів укладанням оспорюваного договору іпотеки, як того вимагають ст. ст. 2, 4, 13 ГПК України в момент укладення такого договору, оскільки, іпотечний договір від 16.02.2015, зареєстрований в реєстрі за № 746, укладений для забезпечення виконання реального зобов'язання за кредитним договором від 16.02.2015 № 44, докази погашення якого відсутні.

Не приймається до уваги посилання скаржника на позицію Верховного Суду України (справа №6-148цс13) з огляду на те, що правовий висновок у вказаній справі зроблено стосовно об'єкту, який може бути предметом реалізації з прилюдних торгів, в той час як предметом розгляду даної справи є визнання недійсним договору іпотеки.

Також безпідставними є доводи заявника стосовно порушення Положення про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 13.07.2010 №327 як підстава для визнання недійсним оспорюваного договору з огляду на те, що зазначена обставина не може бути підставою для визнання договору іпотеки недійсним, а стосується виключно питань, що регулюють укладення, зміни, виконання Генерального кредитного договору про надання стабілізаційного кредиту від 16.02.2015.

Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання апелянта на те, що суд першої інстанції допустився помилки, зазначивши про те, що Наказ Міністерства юстиції України №660/5 від 14.04.2009 втратив чинність. Крім того, методичні рекомендації не є нормативним актом.

Так, сам скаржник зазначає в апеляційний скарзі, що вказаний наказ діяв з 14.04.2009 до 07.04.2014, а оспорюваний договір укладено 16.02.2015, тобто на момент укладення договору іпотеки вказаний наказ втратив чинність. А тому вказаний наказ правомірно не застосовано судом першої інстанції.

8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Зважаючи на викладене, Північний апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого суду про відмову в задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Білоцерківська Теплоелектроцентраль».

Таким чином, керуючись ст. ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, 276, ст. ст. 281, 282 ГПК - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги у даній справі без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

9. Судові витрати

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги по суті, понесені судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції (судовий збір) покладаються на апелянта в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281, 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Білоцерківська Теплоелектроцентраль» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2018 у справі № 910/1948/18 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2018 у справі №910/1948/18 - залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на Приватне акціонерне товариство «Білоцерківська Теплоелектроцентраль».

4. Матеріали справи № 910/1948/18 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст.ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено - 03.12.2018.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді В.В. Сулім

М.Г. Чорногуз