ПОСТАНОВА

Іменем України

30 листопада 2018 року

Київ

справа №816/125/18

адміністративне провадження №К/9901/56305/18

К/9901/58658/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційні скарги Приватного підприємства «Агроекологія» та Головного управління ДФС у Полтавській області

на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.03.2018 (суддя - Супрун Є.Б.)

та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2018 (головуючий суддя - Сіренко О.І., судді - Калитка О. М., Калиновський В.А.)

у справі № 816/125/18

за позовом Приватного підприємства «Агроекологія»

до Головного управління ДФС у Полтавській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2018 року Приватне підприємство «Агроекологія» (далі - Підприємство) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - ГУ ДФС у Полтавській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.12.2017.

Позов мотивовано тим, що контролюючий орган безпідставно дійшов висновку про порушення Підприємством вимог чинного законодавства під час визначення своїх податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на доходи фізичних осіб.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15.03.2018, залишеним змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2018, позов задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Полтавській області від 27.12.2017 № 0014271401 в частині збільшення Підприємству грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 47 995,31 грн.;

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Полтавській області від 27.12.2017 №0014281401 в частині збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 3279,68 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з судовими рішеннями, Підприємство та ГУ ДФС у Полтавській області звернулися з касаційними скаргами, в яких, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, Підприємство просило їх скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та задовольнити позов в повному обсязі, натомість ГУ ДФС у Полтавській області просило скасувати судові рішення в частині задоволених позовних вимог та відмовити в задоволенні позову. При цьому скаржники зазначили, що суди дійшли помилкового висновку щодо часткової обґрунтованості позовних вимог, невірно оцінивши залучені до справи докази та обставини справи.

Підприємство та ГУ ДФС у Полтавській області вважають касаційні скарги одне одного необґрунтованими та безпідставними.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що Підприємство з 01.01.2009 зареєстровано в якості суб'єкта спеціального режиму оподаткування податку на додану вартість.

За наслідками проведеної ГУ ДФС у Полтавській області документальної планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, правильності нарахування та обчислення єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 30.06.2017 складено акт від 08.12.2017.

В акті перевірки викладено висновки контролюючого органу про виявлення наступних порушень:

- п. 189.1 ст. 189, пп. 192.1.1 п. 192.1 ст. 192, п. 198.5, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201, п. 209.2, пп. 209.15.1 п. 209.15 ст. 209, п. 15-2 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого занижено суму податкового зобов'язання податкової декларації з податку на додану вартість (загальної) на загальну суму 87072 грн.; занижено суму податкового зобов'язання податкової декларації з податку на додану вартість (скороченої) на загальну суму 333641 грн.; порушено терміни реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму податку на додану вартість 8359,33 грн.; неправомірно застосовано пільгу з податку на додану вартість на загальну суму 22 471,70 грн.;

- пп. 212.3.4 п. 212.3 ст. 212 ПК України внаслідок здійснення операцій з реалізації пального без реєстрації платником акцизного податку з реалізації пального на загальну суму 1180 грн.;

- пп. 267.1.1 п. 267.1, пп. 267.2.1 п. 267.2, пп. 267.8.1 б) п. 267.8 ст. 267 ПК України, внаслідок чого занижено податкове зобов'язання з транспортного податку на загальну суму 100 000 грн.;

- п. 46.1 ст. 46, п. 49.1, п. 49.2, пп. 49.18.3 п. 49.18 ст. 49 ПК України внаслідок не подання декларації з транспортного податку за 2016 та 2017 роки;

- ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» при виконанні імпортного контракту № 10-10 від 27.04.2016 стосовно несвоєчасного надходження товару на територію України в сумі 13 767 євро на 2 дні (з 28.07.2016 по 29.07.2016); при виконанні імпортного контракту послуг №BioFach-17/11 від 31.08.2016 стосовно несвоєчасно виконаних робіт в сумі 2950 євро на 8 днів (з 08.02.2017 по 15.02.2017);

- абз. «е» пп. 164.2.17 п. 164.2, п. 164.5 ст. 164, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, пп. 170.9.1 п.170.9 ст. 170, пп. «а» п. 176.2 ст. 176 ПК України, внаслідок чого порушено вимоги податкового законодавства в частині повноти обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 100 279,39 грн.;

- абз. «е» пп. 164.2.17 п. 164.2, п. 164.5 ст. 164, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, пп. 170.9.1 п.170.9 ст. 170, пп. «а» п. 176.2 ст. 176 ПК України, внаслідок чого порушено вимоги податкового законодавства в частині правильності утримання та своєчасності перерахування військового збору до бюджету у загальній сумі 6852,43 грн.;

- пп. 129.1.3 п. 129.1 ст. 129, пп. 129.3.1 п. 129.3 ст. 129 ПК України, в результаті чого нарахована пеня з податку на доходи фізичних осіб та по військовому збору;

- абз. «б» п. 176.2 ст. 176 ПК України та встановленого Порядку заповнення податкового розрахунку суми доходу нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку за формою №1ДФ, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 21.01.2014 №49, а саме: подання податкового розрахунку не у повному обсязі та з недостовірними відомостями про платника податку.

На цій підставі відповідачем, з урахуванням результатів розгляду заперечень позивача, 27.12.2017 прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0014251401, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 492 973,75 грн., з яких податкове зобов'язання - 394 379 грн., штрафні санкції - 98 594,75 грн.;

- № 0014271401, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 130 795,65 грн., з яких податкове зобов'язання - 100279,39 грн., штрафні санкції - 25 069,85 грн., пеня - 5446,41 грн.;

- № 0014281401, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб (військовий збір) на загальну суму 8937,71 грн., з яких податкове зобов'язання - 6852,43 грн., штрафні санкції - 1713,11 грн., пеня - 372,17 грн.;

- № 0014261401, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість шляхом донарахування штрафних санкцій у розмірі 28 089,63 грн.

Свої дії щодо прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень ГУ ДФС у Полтавській області мотивує тим, що перевіркою виявлено факти недотримання Підприємством режиму оподаткування податком на додану вартість, вимог податкового законодавства, що полягає у порушенні правил використання коштів зі спеціального рахунку податку на додану вартість, а також факти отримання додаткового блага працівником підприємства та не нарахування позивачем, як податковим агентом, податків і зборів на таке благо.

Частково задовольнивши адміністративний позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правильність його висновків про те, що всі витрати, понесені працівником Підприємства ОСОБА_2 під час закордонної поїздки та компенсовані позивачем як витрати під час службового відрядження, не пов'язані із господарською діяльністю позивача. Водночас, судом визнано, що отримана вказаною особою грошова сума в розмірі 302 000 грн. не є відшкодуванням витрат на відрядження, хоча в документах бухгалтерської звітності вказану суму було обліковано як кредиторську заборгованість.

У зв'язку з цим судом частково скасовано податкові повідомлення рішення №0014271401 та №0014281401.

Щодо доводів касаційної скарги позивача, то колегія суддів Касаційного адміністративного суду виходить з такого.

Матеріалами справи встановлено, що під час закордонного відрядження працівником Підприємства ОСОБА_2 витрачено на цілі, не пов'язані з господарською діяльністю позивача, а саме - для лікування, 10 000 євро. Вказану суму (у гривневому еквіваленті - 302 000 грн.) враховано у поданому звіті від 05.03.2017 про використання коштів, виданих на відрядження і ця сума на час проведення перевірки контролюючим органом враховувалась у бухгалтерському обліку позивача як кредиторська заборгованість по рахунку 372 «Розрахунки з підзвітними особами», що не заперечується самим Підприємством.

За таких обставин судами обґрунтовано дано критичну оцінку доводам позивача, що суму в розмірі 302 000 грн. працівником Підприємства ОСОБА_2 отримано не як компенсацію понесених ним витрат на закордонне лікування, а в якості поворотної фінансової допомоги на підставі договору позики від 05.03.2017.

З огляду на це, суди, відмовивши в задоволенні позову в цій частині, правильно застосували норми матеріального права, зокрема, положення статті 14, 164, 168 ПК України, розцінивши вищевказану суму як додаткове благо, отримане працівником Підприємства.

Також правильними є висновки судів попередніх інстанцій про порушення позивачем вимог статті 209 ПК України щодо правильності використання обраного Підприємством спеціального режиму оподаткування.

Так, під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій не спростовано обґрунтованість висновків контролюючого органу про безпідставне віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість вартості придбаного легкового автомобіля, оскільки матеріали справи не містять належних доказів того, що позивачем придбано автомобіль Ford Fiesta виключно з метою його використання у виробництві сільськогосподарської продукції та що вказане майно дійсно використовувалось у виробництві сільськогосподарської продукції.

Крім того, судами попередніх інстанцій обґрунтовано зроблено висновок про те, що у правовідносинах, які виникли по господарським операціям між Підприємством та ФОП ОСОБА_3 з перевезення зерна вантажним автомобілем остатнього, позивачем використовувались кошти, акумульовані на спеціальному рахунку без дотримання вимог щодо їх цільового призначення, що призвело до завищення позивачем податкового кредиту в податковій декларації з податку на додану вартість по спеціальному режиму оподаткування у сфері сільського господарства.

Відтак доводи касаційної скарги позивача не спростовують правильність доводів, якими мотивовано судові рішення, зводяться до переоцінки доказів проаналізованих судами, ґрунтуються на помилковому тлумаченні позивачем норм права, що регламентує спірні правовідносини та не дають підстав вважати висновки судів першої і апеляційної інстанцій помилковими, а застосування судами норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Щодо доводів касаційної скарги ГУ ДФС у Полтавській області, то колегія суддів Касаційного адміністративного суду зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Обґрунтовуючи законність прийнятих податкових-рішень № 0014271401 та №0014281401 щодо збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, відповідач вважає, що Підприємством безпідставно віднесено виплачені працівнику позивача ОСОБА_2 грошові суми як компенсацію за витрачені під час закордонного відрядження кошти, оскільки відсутні докази, що останній знаходився у відрядженні, пов'язаному з господарською діяльністю Підприємства.

Судами попередніх інстанцій на підставі системного аналізу доказів, залучених до матеріалів справи, зроблено правильний висновок про те, що в порушення вищенаведених вимог частини другої статті 77 КАС України відповідачем не надано належних та допустимих доказів, що спростовують факт знаходження працівника позивача у відрядженні.

Натомість, зміст наданих позивачем доказів, а саме розпорядження засновників Підприємства «Про направлення у службове відрядження генерального директора» до Німеччини; договір про надання послуг щодо організації та впровадження Національного павільйону України на міжнародній виставці; акт виконаних робіт (наданих послуг); копії укладених контрактів, тощо підтверджує, що ОСОБА_2 знаходився у відрядженні і отримані ним грошові кошти після закінчення відрядження не є додатковим благом в розумінні статті 164 ПК України, а є компенсацією понесених витрат.

Таким чином, доводи ГУ ДФС у Полтавській області також не дають підстав вважати висновки судів першої і апеляційної інстанцій помилковими, а застосування судами норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Приватного підприємства «Агроекологія» та Головного управління ДФС у Полтавській області залишити без задоволення, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.03.2018 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2018 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова