ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 810/2181/18 Суддя (судді) першої інстанції: Щавінський В.Р.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2018 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Судді-доповідача - Троян Н.М.,

суддів - Костюк Л.О., Ключковича В.Ю.

за участю секретаря - Рейтаровської О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 липня 2018 року, що ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Пенсійного фонду України про визнання протиправними дій,-

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2018 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

1) визнати протиправними /дії/ бездіяльність Пенсійного фонду України за ненадання відповіді в передбачений законодавством термін, за надання неповної, необґрунтованої відповіді ОСОБА_3 на його звернення від 16 лютого 2018 року та взаємовиключних мотивів, за надання недостовірної інформації, та розгляд скарги за його відсутності без повідомлення способу оскарження прийнятої відповіді;

2) зобов'язати Пенсійний фонд України розглянути скаргу ОСОБА_3 від 16 лютого 2018 року та надати відповідь на його звернення відповідно до законодавства України;

3) визнати протиправними дії Пенсійного фонду України за відмову провести перевірку пенсійної справи ОСОБА_3;

4) зобов'язати Пенсійний фонд України провести перевірку пенсійної справи позивача, та надати правову оцінку правомірності нарахування пенсійних виплат ОСОБА_3;

5) визнати протиправними дії Пенсійного фонду України за відмову розглянути вимоги ОСОБА_3, щодо його прав на змінення виду пенсії на пенсію за віком;

6) зобов'язати Пенсійний фонд України розглянути вимоги ОСОБА_3, та його права на вибір пенсійних виплат згідно ст.ст. 6, 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

7) з метою забезпечення повних прав ОСОБА_3 встановити в судовому рішенні, чи має ОСОБА_3 право на вибір пенсійних виплат та зміну виду пенсії на пенсію за віком, чи можливо ОСОБА_3 є «рабом», та не має жодних прав в Україні;

8) зобов'язати Пенсійний фонд України компенсувати завдані ОСОБА_3 матеріальні збитки в розмірі 10000 гривен (десять тисяч гривен), та стягнути з Пенсійного фонду України кошти в розмірі 10000 гривен (десять тисяч гривен), за відмову в переведенні ОСОБА_3 на пенсію за віком, за надання неповної, необґрунтованої відповіді, безпідставну відмову вчинити дії, відмову запросити ОСОБА_3 на розгляд його заяви та ненадання способу оскарження відповіді;

9) зобов'язати Пенсійний фонд України компенсувати ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 10 000 гривен (десять тисяч гривен), за порушення прав позивача гарантованих ст.40 Конституції України, та стягнути з Пенсійного фонду України кошти в розмірі 10000 гривен (десять тисяч гривен), за виявлену зневагу до ОСОБА_3, вчинену з цинізмом, виявлену в безпідставній відмові повідомити останнього, чи має він право на зміну пенсійних виплат та зміну виду пенсії на пенсію за віком, та відмову провести перевірку пенсійної справи, що на думку ОСОБА_3 має ознаку дискримінації позивача, що завдало йому тяжких моральних страждань.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він є інвалідом війни II групи, яка призначена безстроково та має право на пільги, передбачені в Законі України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Також він відноситься до інвалідів III групи, що підтверджується відповідним посвідченням, та має право на пільги і переваги встановлені законодавством СССР для інвалідів Великої Вітчизняної війни, ці пільги передбачені в міждержавній угоді «Угода про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав, сімей загиблих військовослужбовців», яка набрала чинності 27.06.1996.

Позивач зазначив, що він відноситься до постраждалих від ЧАЄС III категорії, та був відселений із території зони безумовного /обов'язкового/ та гарантованого добровільного відселення в 1990 році, та має пільги передбачені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Пояснив, що він 16.02.2018 звернувся до Пенсійного фонду України зі скаргою «На відмову Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, Київської області у м. Бровари перевести його на обрахування пенсійних виплат згідно пенсії за віком, та відмову надати інформацію щодо моїх пенсійних виплат».

Однак, у відповіді датованій 02.04.2018, та отриманій позивачем 07.04.2018 відповідач не визнаючи Законів та Конституції України відмовився запросити позивача на розгляд його заяви, відмовився повідомити про правові підстави заборони позивачу змінити вид пенсійних виплат.

На думку позивача відповідь від 02.04.2018, надана відповідачем з порушення строку розгляду скарги, без присутності позивача та без роз'яснення порядку оскарження прийнятого рішення, є неповною, необґрунтованою і у ній наведені суперечливі та взаємовиключні мотиви, також немає жодної відповіді, щодо скарги позивача та порушених в них питань.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11 липня 2018 року, що ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд скасувати рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити.

Зокрема, апелянт посилався на те, що суд першої інстанції з метою сфальшувати обставини справи, свідомо не встановив особу позивача повністю, зокрема статтю Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», згідно якої позивач отримує пенсійні виплати та не встановив розмір додаткової пенсії як постраждалому від ЧАЕС III категорії згідно Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Суд першої інстанції також не визначив чи має позивач право на розгляд його звернення особисто керівником державного органу або підстави того, що позивач через захворювання отримує пенсійні виплати, чи не позбавив позивача права на розгляд його скарги першими керівниками державних органів особисто та в його присутності, що свідчить про надання неналежної правової оцінки встановлених обставин справи.

На думку позивача, лист Пенсійного фонду України від 02.04.2018 №4110/Л-100 не є відповіддю на звернення позивача, а звичайною відпискою, яка потребувала більше 45 днів вивчення пенсійної справи позивача, та не містить жодної відповіді на скаргу позивача у відповідності до Закону України «Про звернення громадян».

При цьому, заступник директора департаменту - начальник управління контролю та розгляду звернень громадян ОСОБА_5, яка не є керівником державного органу та не виконує його обов'язків не має права підписувати відповіді на звернення всіх громадян, тому позивач не отримав належної відповіді від відповідача уповноваженою особою.

Суд першої інстанції, не визначаючи норми процесуального права, не спростував докази позивача на відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди та не зважаючи на те, що КАС України покладає на відповідача надати докази, поклав на позивача обов'язок забезпечення всіх доказів, в тому числі і які зобов'язаний надати відповідача.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем зазначено, що відповідно до підпункту 2.2.28 пункту 2.2 розділу II Положення про Департамент пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України, затвердженого наказом Пенсійного фонду України від 19.06.2015 №102 Департамент пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України в межах своїх повноважень розглядає та бере участь у розгляді звернень, заяв та скарг, запитів на інформацію, що надходять до Фонду, веде прийом громадян.

Відтак, звернення позивача розглянуто уповноваженою особою фонду та надано обґрунтовану відповідь (а.с. 9).

Крім того, позивач звернувшись 16.02.2018 до Пенсійного фонду України просив притягнути до відповідальності працівників управління Пенсійного фонду України в місті Бровари, щодо відмови надати йому інформацію на його запит від 18.01.2018.

Однак, такі посилання позивача Пенсійний фонд України вважає безпідставними, оскільки Броварським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Київської області надано відповідь на його звернення від 18.01.2018 листом від 29.01.2018 №753/Л-01, про що його було повідомлено.

Твердження позивача про те, що розгляд його скарги повинен бути здійснений лише першим керівником Фонду є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на законодавстві, оскільки на час розгляду скарги позивач не мав статусу ні Героя Радянського Союзу, ні Героя Соціалістичної Праці, ні інваліда Великої Вітчизняної війни.

Посилання позивача на постанову Київського апеляційного адміністративного суду у справі №810/3278/15 відповідач вважає безпідставними, оскільки предметом розгляду справи є розгляд скарги позивача від 19.05.2015 про зобов'язання нараховувати йому пенсію відповідно до статті 22 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та інших осіб» із розміру 110% від 3,5 мінімальних пенсій за віком, виходячи з розміру встановленого частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

При цьому, позовні вимоги про стягнення моральної та матеріальної шкоди є безпідставними і задоволенню не підлягають, оскільки моральна шкода з пенсійного органу може бути стягнута лише у разі, якщо це передбачено спеціальними законами.

Також відповідачем надано додаткові пояснення до відзиву на апеляційну скаргу від 08.11.2018 336842/06-30, в яких зазначено, що позивач неодноразово звертався з різними заявами щодо перерахунку пенсії та переведення на інший вид пенсії.

Так, зокрема згідно з заявою від 25.01.2016 про переведення його на пенсію відповідно до статті 22 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та інших осіб» (а.с. 129), було прийнято рішенням управління Фонду від 02.02.2016 про відмову ОСОБА_3 у перерахунку пенсії, оскільки розмір призначеної пенсії не може бути меншим 2738 грн 70 коп. (1074*255%=2738 грн 70 коп.) (а.с. 130), а розмір пенсії становив 2838 грн 70 коп., що вбачається з розпорядження на перерахунок пенсій з 01.09.2015 (а.с. 131).

Крім того, позивачем подано заяву від 26.10.2016 про перехід на пенсію за віком в разі доцільності за матеріалами пенсійної справи (а.с. 132).

Рішенням управління Фонду від 02.11.2016 ОСОБА_3 також відмовлено у проведенні перерахунку пенсії, оскільки пенсія зменшується 2881 грн 50 коп., що вбачається з розпорядження від 02.11.2016 (умовний перерахунок) (а.с. 133), а виплачувалась станом на 01.05.2016 у розмірі 2981 грн 50 коп. згідно з розпорядженням від 02.11.2016 (а.с. 135).

У подальшому, позивач звернувся з заявою від 10.08.2017 про переведення на пенсію за віком ст. 6 Закону № 1788-ХІІ та ст. 22 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та інших осіб» по інвалідності (а.с. 136).

Згідно з рішенням управління пенсійного Фонду від 15.08.2017 ОСОБА_3 відмовлено в проведенні перерахунку, оскільки положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються лише в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років. ОСОБА_3 отримує пенсію по інвалідності з урахуванням ст. 21 та 22 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та інших осіб» (а.с. 137).

Крім того, позивачем подано заяву від 12.04.2018 про перерахунок згідно статтей 6 та 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» по інвалідності (а.с. 138).

Рішенням управління Фонду від 18.04.2018 ОСОБА_3 відмовлено у перерахунку пенсії, оскільки положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років. Після умовного переведення на пенсію за віком розмір пенсійної виплати зменшується до 3702 грн 60 коп. (а.с. 139), що вбачається з розпорядження (умовний перерахунок) від 18.04.2018 (а.с. 140), а розмір пенсії з 01.10.2017 становив 5522 грн 19 коп., що вбачається з розпорядження на перерахунок пенсії з 01.10.2017 (а.с. 141).

16 травня 2018 року позивач звернувся з заявою про перерахунок згідно ст. 6, 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за віком (а.с. 142).

Враховуючи те, що ОСОБА_3 повідомили про зменшення розміру пенсії, однак, він наполягав на проведенні її перерахунку, управління фонду розпорядженням від 21.05.2018 провело перерахунок пенсії на пенсію за віком, розмір якої зменшився та становив 3702 грн 60 коп. (а.с. 143), до цього перерахунку, розмір пенсії становив 5522 грн 19 коп., що вбачається з зазначеного вище розпорядження на перерахунок пенсії з 01.10.2017 (а.с. 141).

11 червня 2018 року позивач подав заяву про перерахунок згідно ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та ст. 22 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та інших осіб» на пенсію по інвалідності (а.с. 144).

Розпорядженням від 19.06.2018 ОСОБА_3 переведено на пенсію по інвалідності згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та інших осіб» розмір пенсії становить 5522 грн 19 коп. (а.с. 145).

Крім того, у наданих поясненнях зазначено, що Броварське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області листом від 13.09.2018 № 9389-02 ОСОБА_3 повідомило щодо його пенсійного забезпечення (а.с. 146-147).

При цьому, щодо перевірки пенсійної справи, то Пенсійний фонд України листом від 03.03.2017 № 1383/Л-11 вже повідомляв ОСОБА_3 про те, що за результатом перевірки, порушень законодавства не встановлено (а.с. 148).

Також, Пенсійний фонд України листом від 05.05.2018 № 10239/Л-4; № 10467/Л-4 повідомив Міністерство соціальної політики України про те, що порушень при обчисленні розміру пенсії ОСОБА_3 не встановлено (а.с. 149-150).

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач перебуває на обліку у Броварському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України та отримує пенсію по 2 групі інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

16 лютого 2018 року позивач звернувся до Пенсійного фонду України зі скаргою на дії посадових осіб Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області та просив:

1) провести перевірку його пенсійної справи, щодо правомірності відмови управління ПФУ в м.Бровари провести позивачу обрахування пенсійних виплат згідно пенсії за віком та її підвищення згідно ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», на мінімальну пенсію по інвалідності, та прийняти міри, щодо нарахування йому пенсії за віком, з підвищенням її на мінімальних розмір пенсії по інвалідності;

2) притягнути до відповідальності працівників управління ПФУ в м.Броварах, щодо відмови надати йому інформацію, на його запит інформації від 18.01.2018 щодо його пенсійних виплат, та зобов'язання надати відповідну інформацію (а.с. 8).

Відповідач листом № 5908/02-21 від 22.02.2018 повідомив позивача про витребування його пенсійної справи з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, для всебічного та повного розгляду скарги від 16.02.2018 (а.с. 24).

У подальшому, ПФУ листом № 4110/Л-100 від 16.03.2018 позивачу запропоновано для розгляду скарги від 16.02.2018 у його присутності звернутись до приймальні ПФУ з 21.03.2018 по 28.03.2018 (а.с. 25).

Листом від 02.04.2018 №4110/Л-100 позивачу вказано, що оскільки особистий прийом з 21.03.2018 по 28.03.2018 для розгляду скарги від 16.02.2018 не відбувся, а строк розгляду його звернення спливає 01.04.2018, тому звернення було розглянуто без його участі.

Водночас зазначено, що відповіді щодо виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2011 надавались листами Пенсійного фонду України від 20.06.2012 №11625/Л-100 та від 10.02.2017 №5559/Л-100, №663/Л-11.

Відповідь на звернення від 18.01.2018 до Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області надана листом управління від 29.01.2018 №753/Л-01.

Крім того вказано, що копії листа Пенсійного фонду України від 08.09.2011 №18964/02-20 та витяг з протоколу №63 засідання Кабінету Міністрів України від 05.09.2011 надіслано ОСОБА_3 листом Пенсійного фонду України від 22.02.2018 №5908/02-21 (а.с. 9).

Вважаючи порушенням своїх прав з боку відповідача та з метою їх відновлення позивач звернувся за захистом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що термін розгляду звернення позивача від 16.02.2018 Пенсійним фондом України порушено не було, відповідь надана у встановлений законодавством строк, тому вимоги позивача зобов'язати ПФУ розглянути його скаргу від 16.02.2018 та надати відповідь на його звернення відповідно до законодавства України, є необґрунтованими.

Крім того, оскільки рішення про відмову у проведенні перевірки пенсійної справи та про відмову у розгляді вимог щодо права на зміну виду пенсії за віком відповідачем не виносилось, тому вимоги позивача про зобов'язання ПФУ провести перевірку пенсійної справи позивача та надати правову оцінку правомірності нарахування пенсійних виплат позивачу, а також визнати протиправними дії ПФУ за відмову розглянути вимоги позивача щодо його прав на змінення виду пенсії на пенсію за віком є також такими, що не підлягають задоволенню.

Також, відповідно до норм Закону України «Про звернення громадян», було розглянуто звернення позивача від 16.02.2018, в термін, визначений законодавством, надано мотивовану відповідь, та листом від 02.04.2018 № 4110/Л-100 позивача повідомлено про те, що Броварським об'єднаним управлінням ПФУ Київської області, надано відповідь на його звернення від 18.01.2018 листом від 29.01.2018 № 753/Л-01, тому вимоги позивача щодо визнати протиправними дії Пенсійного фонду України за відмову розглянути вимоги позивача, щодо його прав на змінення виду пенсії на пенсію за віком та зобов'язати Пенсійний фонд України розглянути вимоги позивача, та його права на вибір пенсійних виплат згідно ст.ст. 6, 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є необґрунтованими.

Вимоги позивача «встановити, в судовому рішенні чи має позивач право на вибір пенсійних виплат та зміну виду пенси на пенсію за віком, чи можливо позивач є «рабом», та не має жодних прав в Україні» є такими, у задоволенні яких слід також відмовити, оскільки до компетенції адміністративного суду не належить повноваження встановлення юридичних фактів, крім того вказане питання не було предметом скарги позивача від 16.02.2018.

Оскільки позивач не надав жодних доказів на підтвердження причиненої йому матеріальної шкоди в розмірі 10 000 грн та моральної шкоди в розмірі 10 000 грн, заподіяної внаслідок відмови у переведенні на пенсію за віком, за надання неповної, необгрунтованої відповіді, безпідставну відмову вчинити дії, відмову запросити позивача на розгляд його заяви та ненадання способу оскарження відповіді, тому вказані вимоги також є такими, що не підлягають задоволенню.

На думку колегії суддів позиція суду першої інстанції є вірною з огляду на наступне.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною /дії/ бездіяльність Пенсійного фонду України за ненадання відповіді в передбачений законодавством термін, за надання неповної, необґрунтованої відповіді ОСОБА_3 на його звернення від 16 лютого 2018 року та взаємовиключних мотивів, за надання недостовірної інформації, та розгляд скарги за його відсутності без повідомлення способу оскарження прийнятої відповіді та зобов'язати Пенсійний фонд України розглянути скаргу ОСОБА_3 від 16 лютого 2018 року і надати відповідь на його звернення відповідно до законодавства України, слід зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 №393/96-ВР (далі - Закон №393/96-ВР) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно зі статтею 15 Закону №393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Заяви (клопотання) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, інвалідів Великої Вітчизняної війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій особисто.

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Частинами першою-другою статті 16 Закону №393/96-ВР визначено, що скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

Скарги Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, інвалідів Великої Вітчизняної війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, установ, організацій і підприємств особисто.

З матеріалів справи вбачається, що позивач згідно копії посвідчення є інвалідом третьої групи і має права на пільги і привілеї, встановлені законодавством СССР і союзних республік для інвалідів Вітчизняної війни (а.с. 7).

Крім того, у матеріалах справи наявна копія посвідчення інваліда 2 групи, який має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни (а.с. 7).

При цьому, вказана інвалідність не пов'язана з Великою Вітчизняною війною.

Відтак, ОСОБА_3 не відноситься до категорії громадян, скарги яких повинні розглядатись першими керівниками державних органів особисто.

Статтею 18 вищезазначеного Закону передбачено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

У відповідності до ст. 19 Закону №393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев'ятого частини першої цієї статті.

Як свідчать матеріали справи, 16 лютого 2018 року позивач звернувся до Пенсійного фонду України зі скаргою на дії посадових осіб Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області та просив:

1) провести перевірку його пенсійної справи, щодо правомірності відмови управління ПФУ в м.Бровари провести позивачу обрахування пенсійних виплат згідно пенсії за віком та її підвищення згідно ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», на мінімальну пенсію по інвалідності, та прийняти міри, щодо нарахування йому пенсії за віком, з підвищенням її на мінімальних розмір пенсії по інвалідності;

2) притягнути до відповідальності працівників управління ПФУ в м.Броварах, щодо відмови надати йому інформацію, на його запит інформації від 18.01.2018 щодо його пенсійних виплат, та зобов'язання надати відповідну інформацію (а.с. 8).

Частиною першою статті 20 Закону №393/96-ВР визначено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач листом № 5908/02-21 від 22.02.2018 повідомив позивача про витребування його пенсійної справи з Головного управління ПФУ у Київській області, для всебічного та повного розгляду скарги від 16.02.2018 (а.с. 24).

Пенсійний фонд України листом № 4110/Л-100 від 16.03.2018 запропонував позивачу для розгляду скарги від 16.02.2018 у його присутності звернутись до приймальні ПФУ з 21.03.2018 по 28.03.2018 (а.с. 25).

Посилання апелянта на те, що лист № 4110/Л-100 від 16.03.2018 отримано з запізненням, що унеможливлювало ОСОБА_3 з'явитись на прийом до Пенсійного фонду України у час, визначений у такому листі колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказаний лист завчасно 19.03.2018 було направлено відповідачем на адресу позивача: АДРЕСА_1, однак з незалежних від ПФУ причин, вказаний лист у період з 21.03.2018 по 28.03.2018 позивачем у поштовому відділенні отримано не було (а.с. 114-115).

У подальшому, листом від 02.04.2018 №4110/Л-100 позивачу вказано, що оскільки особистий прийом з 21.03.2018 по 28.03.2018 для розгляду скарги від 16.02.2018 не відбувся, а строк розгляду його звернення спливає 01.04.2018, тому звернення було розглянуто без Вашої участі.

Водночас у такому листі зазначено, що відповіді щодо виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2011 надавались листами Пенсійного фонду України від 20.06.2012 №11625/Л-100 та від 10.02.2017 №5559/Л-100, №663/Л-11.

Відповідь на звернення від 18.01.2018 до Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області надана листом управління від 29.01.2018 №753/Л-01.

Крім того повідомлено, що копії листа Пенсійного фонду України від 08.09.2011 №18964/02-20 та витяг з протоколу №63 засідання Кабінету Міністрів України від 05.09.2011, надіслано ОСОБА_3 листом Пенсійного фонду України від 22.02.2018 №5908/02-21 (а.с. 9).

Відповідно до пункту 181 Інструкції з діловодства в Пенсійному фонді України, затвердженої наказом Пенсійного фонду України від 03.07.2012 № 107 якщо останній день строку виконання документа припадає на неробочий день, останнім днем строку виконання документа вважається перший день після неробочого дня.

Враховуючи, що 01.04.2018 являвся вихідним днем (неділя), тому відповідь на звернення позивача від 16.02.2018 надана відповідачем листом від 02.04.2018 № 4110/Л-100, тобто на наступний день після неробочого дня.

Згідно п.п. 17 п. 4 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 23.07.2014 № 280, Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань здійснює розгляд звернень громадян з питань, пов'язаних з діяльністю ПФУ, його територіальних органів, а також підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління ПФУ.

Таким чином, термін розгляду звернення позивача від 16.02.2018 Пенсійним фондом України порушено не було, відповідь надана у встановлений законодавством строк, у повному обсязі з обгрунтованим посиланням на листи, якими надавались відповіді позивачу на поставлені ним питання.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправними дій Пенсійного фонду України за відмову провести перевірку пенсійної справи ОСОБА_3, зобов'язання відповідача провести перевірку пенсійної справи позивача, та надати правову оцінку правомірності нарахування пенсійних виплат ОСОБА_3, та визнання протиправними дій Пенсійного фонду України за відмову розглянути вимоги ОСОБА_3, щодо його прав на змінення виду пенсії на пенсію за віком, колегія суддів звертає увагу на наступні обставини.

Згідно пунктів 2, 4 Порядку розгляду скарг на рішення органів Пенсійного фонду України щодо пенсійного забезпечення, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 12.10.2007 № 18-6 у разі, якщо громадянин вважає, що орган, що призначає пенсію, прийняв рішення, що суперечить законодавству про пенсійне забезпечення або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, громадянин має право оскаржити таке рішення у органі ПФУ вищого рівня.

Скарга на рішення управлінь Пенсійного фонду України у районах, містах, районах у містах, а також об'єднаних управлінь подається відповідно до головних управлінь Пенсійного фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - регіональні органи Пенсійного фонду України), на рішення регіональних органів Пенсійного фонду України - до Пенсійного фонду України та супроводжується документами, що свідчать про прийняття неправильних рішень.

Скарга може бути подана до органу Пенсійного фонду України вищого рівня протягом одного року з моменту прийняття рішення, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення заявника з прийнятим рішенням.

Однак, позивачу не було відмовлено у проведенні перевірки його пенсійної справи, оскільки повідомлено, що за результатами перевірки порушень законодавства не виявлено. Крім того, рішення про відмову у розгляді вимог щодо права на зміну виду пенсії за віком відповідачем також не виносилося.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача зобов'язати відповідача провести перевірку пенсійної справи позивача та надати правову оцінку правомірності нарахування пенсійних виплат позивачу є необґрунтованими.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними дій Пенсійного фонду України за відмову розглянути вимоги ОСОБА_3, щодо його прав на зміну виду пенсії на пенсію за віком та зобов'язання Пенсійний фонд України розглянути вимоги ОСОБА_3, та його права на вибір пенсійних виплат згідно ст.ст. 6, 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», слід зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач неодноразово звертався до ПФУ з питань його пенсійного забезпечення та на всі звернення позивача були надані письмові відповіді.

Так, у відповідності до листа відповідача від 20.06.2012 №11625/Л-100 позивачу роз'яснено, що на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2011 проведено відповідний перерахунок пенсії (а.с. 122-123).

При цьому, вказано, що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14 червня 2011 року № 3491-VI передбачено, що у 2011 роі норми і положення, зокрема статті 22 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та статті 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.

Аналогічні положення закріплені і в Законі України «Про Державний бюджет України на 2012 рік».

Відтак, постанови Кабінету Міністрів України №745 від 06.07.2011, №1210 від 23.11.2011, №1381 від 28.12.2011 встановлюють порядок та розмір пенсії, встановлений для інвалідів 2 групи з числа сержантів строкової служби (а.с. 122-123).

Крім того, листом №5559/Л-100, №663/Л-11 від 10.02.2017 відповідач надав пояснення щодо порядку призначення пенсії у мінімальному розмірі, визначеному статтею 29 Закону України «Про пенсійне забезпечення» не менше трьох мінімальних пенсій за віком, застосувавши мінімальний розмір пенсії за віком, визначений статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та щодо порядку призначення пенсії відповідно до статті 22 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в розмірі 110 % від 3,5 мінімальний пенсій за віком, який визначений відповідно до статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

У вказаному листі також повідомлено, що виплата пенсії по II групі інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю внаслідок Чорнобильської катастрофи здійснюється в розмірах, передбачених постановами Кабінету Міністрів України №745 від 06.07.2011, №1210 від 23.11.2011, №1381 від 28.12.2011 (а.с. 20-23).

Згідно листа Пенсійного фонду України від 03.03.2017 № 1383/Л-11 за результатами перевірки відповідності прийнятих рішень щодо пенсійного забезпечення ОСОБА_3 вимогам чинного законодавства порушень не виявлено (а.с. 148).

При цьому, щодо перевірки пенсійної справи, то Пенсійний фонд України листом від 03.03.2017 № 1383/Л-11 вже повідомляв ОСОБА_3 про те, що за результатом перевірки, порушень законодавства не встановлено (а.с. 148).

Також Пенсійний фонд України листом від 05.05.2018 № 10239/Л-4; № 10467/Л-4 повідомив Міністерство соціальної політики України про те, що порушень при обчисленні розміру пенсії ОСОБА_3 не встановлено (а.с. 149-150).

Колегія суддів звертає увагу, що згідно з заявою від 25.01.2016 про переведення позивача на пенсію відповідно до статті 22 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та інших осіб» (а.с. 129), було прийнято рішенням управління Фонду від 02.02.2016 про відмову ОСОБА_3 у перерахунку пенсії, оскільки розмір призначеної пенсії не може бути меншим 2738 грн 70 коп. (1074*255%=2738 грн 70 коп.) (а.с. 130), а розмір пенсії становив 2838 грн 70 коп., що вбачається з розпорядження на перерахунок пенсій з 01.09.2015 (а.с. 131).

Крім того, позивачем подано заяву від 26.10.2016 про перехід на пенсію за віком в разі доцільності за матеріалами пенсійної справи (а.с. 132).

Рішенням управління Фонду від 02.11.2016 ОСОБА_3 також відмовлено у проведенні перерахунку пенсії, оскільки пенсія зменшується 2881 грн 50 коп., що вбачається з розпорядження від 02.11.2016 (умовний перерахунок) (а.с. 133), а виплачувалась станом на 01.05.2016 у розмірі 2981 грн 50 коп. згідно з розпорядженням від 02.11.2016 (а.с. 135).

У подальшому, позивач звернувся з заявою від 10.08.2017 про переведення на пенсію за віком ст. 6 Закону № 1788-ХІІ та ст. 22 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та інших осіб» по інвалідності (а.с. 136).

Згідно з рішенням управління пенсійного Фонду від 15.08.2017 ОСОБА_3 відмовлено в проведенні перерахунку, оскільки положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються лише в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років. ОСОБА_3 отримує пенсію по інвалідності з урахуванням ст. 21 та 22 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та інших осіб» (а.с. 137).

Крім того, позивачем подано заяву від 12.04.2018 про перерахунок згідно статтей 6 та 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» по інвалідності (а.с. 138).

Рішенням управління Фонду від 18.04.2018 ОСОБА_3 відмовлено у перерахунку пенсії, оскільки положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років. Після умовного переведення на пенсію за віком розмір пенсійної виплати зменшується до 3702 грн 60 коп. (а.с. 139), що вбачається з розпорядження (умовний перерахунок) від 18.04.2018 (а.с. 140), а розмір пенсії з 01.10.2017 становив 5522 грн 19 коп., що вбачається з розпорядження на перерахунок пенсії з 01.10.2017 (а.с. 141).

16 травня 2018 року позивач звернувся з заявою про перерахунок згідно ст. 6, 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за віком (а.с. 142).

Враховуючи те, що ОСОБА_3 повідомили про зменшення розміру пенсії, однак він повторно звернувся з заявою про перерахунок пенсії за статтями 6, 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», тому управління фонду розпорядженням від 21.05.2018 провело перерахунок пенсії на пенсію за віком, розмір якої зменшився та становив 3702 грн 60 коп. (а.с. 143), до цього перерахунку, розмір пенсії становив 5522 грн 19 коп., що вбачається з зазначеного вище розпорядження на перерахунок пенсії з 01.10.2017 (а.с. 141).

11 червня 2018 року позивач подав заяву про перерахунок згідно ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та ст. 22 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та інших осіб» на пенсію по інвалідності (а.с. 144).

Розпорядженням від 19.06.2018 ОСОБА_3 переведено на пенсію по інвалідності згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та інших осіб» розмір пенсії становить 5522 грн 19 коп. (а.с. 145).

Статтею 6 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини чи при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов'язку.

У відповідності до статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» призначені пенсії підвищуються:

а) пенсії за віком інвалідам війни - на суму мінімального розміру пенсії по інвалідності, встановленому Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» для інвалідів війни з числа солдатів і матросів строкової служби по відповідній групі інвалідності;

б) іншим учасникам війни з числа військовослужбовців, які проходили службу в складі діючої армії, партизанських загонах і з'єднаннях, військовослужбовцям, які брали участь у бойових діях при виконанні інтернаціонального обов'язку та особам вільнонайманого складу діючої армії, батькам та дружині, якщо вона не взяла повторний шлюб, військовослужбовців, які загинули на фронті, при виконанні інтернаціонального обов'язку або інших обов'язків військової служби, - на 50 процентів мінімальної пенсії за віком;

в) пенсії по інвалідності з дитинства внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, пов'язаних з бойовими діями в період Великої Вітчизняної війни чи пов'язаних з їх наслідками, а також пенсії в разі втрати годувальника інвалідам з дитинства внаслідок зазначених причин - на 15 процентів мінімальної пенсії за віком;

г) громадянам, які необгрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Відтак, вказані норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років, тому підстави для перерахунку пенсії згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення» відсутні, про що було повідомлено позивача Пенсійним фондом України від 10.02.2017 №5559/Л-100, №663/Л-11.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що за правилами статті 5 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та інших осіб» особам, звільненим з військової служби, іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей може призначатися (за їх бажанням) пенсія на умовах і в порядку, передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Згідно листа Пенсійного фонду України від 10.02.2017 №5559/Л-100, №663/Л-11 позивачу також було роз'яснено вказані норми закону.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги позивача про визнання протиправними дій Пенсійного фонду України за відмову розглянути вимоги позивача, щодо його прав на зміну виду пенсії на пенсію за віком та зобов'язати Пенсійний фонд України розглянути вимоги позивача, та його право на вибір пенсійних виплат згідно ст.ст. 6, 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є необґрунтованими.

Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що вимоги позивача «встановити, в судовому рішенні чи має позивач право на вибір пенсійних виплат та зміну виду пенсії на пенсію за віком, чи можливо позивач є «рабом», та не має жодних прав в Україні» є такими, що не підлягають задоволенню, оскільки до компетенції адміністративного суду не належить повноваження встановлення юридичних фактів, крім того вказане питання не було предметом скарги позивача від 16.02.2018.

Посилання позивача на ігнорування відповідачем постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 11.01.2017 у справі 810/3278/15, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки на виконання вказаної постанови Пенсійним фондом України повторно розглянуто звернення позивача та надано відповідь листом від 10.02.2017 № 5559/Л-100 (а.с. 20-22, 124-126).

Обгрунтування апелянта про необхідність врахування рішення Верховного Суду України від 08.06.2016 у справі №331/336/15-а колегія суддів вважає помилковими, оскільки вказаною постановою відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України у справі №361/336/15-а від 03.12.2015, якою постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2015 року про відмову у позові ОСОБА_3 залишено без змін.

Твердження ОСОБА_3 про протиправність дій відповідача, враховуючи рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 20.11.2017 у справі №810/5763/15, яке набрало законної сили 07.06.2018 на підставі постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2018, рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 13.03.2018 у справі №361/5596/17, рішення Київського окружного адміністративного суду від 07.05.2018 у справі №810/1109/18 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2018 у справі №361/7517/17 суд апеляційної інстанції не бере до уваги, у зв'язку із тим, що вказані рішення набули законної сили та/або прийняті вже після звернення позивача зі скаргою від 16.02.2018 до відповідача.

Доводи апелянта щодо невиконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2011 у справі №2а-1322/10, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2011 у справі №2а-1322/10 та постанови про відкриття виконавчого провадження від 29.07.2011 управлінням проведено відповідний перерахунок пенсії, однак різниця в пенсії за період з 11.10.2010 по 30.09.2011 в сумі 36547 грн 94 коп. включена в додаткові відомості жовтня 2011 року.

Крім того, на виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 13.03.2013 №К/9991/38341/11 (справа №2-а-1322/10) у зв'язку зі зміною дати початку періоду перерахунку пенсії з 11.01.2010 на 11.12.2009 вказана сума боргу становить 37 987 грн 86 коп.

Зазначена сума боргу не була виплачена у зв'язку з відсутністю цільових коштів на фінансування вказаних виплат.

Разом з тим, кошти на виплату, зокрема мінімальних пенсій по інвалідності особам, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та інших осіб» та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, враховані в Державному бюджеті України у розмірах, визначених Постановами Кабінету Міністрів України (а.с. 20-21).

Як роз'яснено в п. 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012, суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Крім того, згідно правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної в ухвалі «Великода проти України» від 03.06.2014, Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

У Рішенні від 2 березня 1999 року № 2-рп/99 у справі про комунальні послуги Конституційний Суд України також вказав, що здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради України; політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення її проведення, відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України, здійснюється Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади наділений конституційними повноваженнями спрямовувати і координувати діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади, до яких належить і Пенсійний фонд України. Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України бюджет Пенсійного фонду України затверджує Уряд України.

Таким чином, Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, а Пенсійний фонд України - органом, який реалізує таку політику, в тому числі за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відтак, відповідач здійснює нарахування та виплату позивачу державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України, що свідчить про відсутність протиправності у діях пенсійного органу щодо невиконання рішення Київського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2011 у справі №2а-1322/10.

Щодо позовних вимог про зобов'язання Пенсійного фонду України компенсувати завдані ОСОБА_3 матеріальні збитки в розмірі 10000 гривен, стягнути з Пенсійного фонду України кошти в розмірі 10000 гривен, та зобов'язати Пенсійний фонд України компенсувати ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 10 000 гривен, та стягнути з Пенсійного фонду України кошти в розмірі 10000 гривен, слід зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Положеннями статей 22, 1192 Цивільного кодексу України передбачено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода), а розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи.

Стаття 23 Цивільного кодексу України встановлює, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 ЦК України).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснив, що моральною шкодою є втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Крім того, Верховний Суд України у вищевказаній постанові Пленуму зазначає, що в позовній заяві про відшкодування моральної шкоди повинні бути зазначені обставини того, у чому полягає моральна шкода, якими діями, рішеннями вона завдана та якими доказами вона підтверджена. Факт заподіяння шкоди доводить позивач.

Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, обов'язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що подає відповідний позов.

Крім того, за правилами частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Однак, матеріали адміністративної справи не містять доказів на підтвердження порушення прав позивача гарантованих ст.40 Конституції України, за виявлену зневагу до нього, вчинену з цинізмом, виявлену в безпідставній відмові повідомити останнього, чи має він право на зміну пенсійних виплат та зміну виду пенсії на пенсію за віком, що на думку ОСОБА_3 має ознаку дискримінації позивача, що завдало йому тяжких моральних та матеріальних страждань.

Щодо наданих позивачем медичних документів про хвороби останнього, як доказів на підтвердження моральної шкоди, то колегія суддів відноситься до них критично, оскільки із вказаних документів не вбачається, що хвороби позивача знаходяться в причинно-наслідковому зв'язку з протиправними діями відповідача при розгляді його скарги від 16.02.2018.

Сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної і матеріальної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами, тому колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість позовної вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Вимоги апелянта щодо необхідності відшкодування за рахунок відповідача судових витрат за складання позовної заяви, апеляційної скарги на підготовку до розгляду справи та витрат, пов'язаних з розглядом справи в розмірі 10 000 грн, колегія суддів відхиляє, оскільки жодних доказів щодо обсягу витраченого часу для виконання зазначених робіт та їх вартості позивачем надано не було.

З огляду на викладені обставини, за результатами розгляду апеляційної скарги, з урахуванням наведених норм права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанцій є законним та обгрунтованим, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в ньому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними.

Згідно з частинами першою-третьою ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Керуючись ст.ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 липня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Суддя -доповідач: Н.М. Троян

Судді : Л.О. Костюк

В.Ю. Ключкович

Повний текст виготовлено: 03 грудня 2018 року.