ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

22 листопада 2018 року

м. Ужгород

№ 807/866/16

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді- Луцович М.М.

при секретарі судових засідань - Симканич Ю.В,

та осіб, що беруть участь у справі:

представника позивача - ОСОБА_2

представник відповідача 1 - не з'явився

представник відповідача 2 - не з'явився

представника третьої особи - Петюшка Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Фізичної особи ОСОБА_5 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" ОСОБА_4 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", суд, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа ОСОБА_5 (далі - позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - відповідач 1), Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" ОСОБА_4 (далі - відповідач 2), третя особа без самостійних вимог - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", згідно якого просив суд: визнати протиправною дію Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Дель Банк» ОСОБА_4 щодо включення ОСОБА_5 до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Дельта Банк» до 7 (сьомої) черги, а не до 4 (четвертої) черги, на суму 9156707,46 грн.; зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ПАТ «Дельта Банк» подати на затвердження Виконавчій дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зміни до Реєстру акцептованих кредиторських вимог ПАТ «Дельта Банк», пов'язані із включенням до Реєстру акцептованих кредиторських вимог ПАТ «Дельта Банк» вимог ОСОБА_5 до 4 (четвертої) черги на загальну суму 9156707,46 грн.; зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб затвердити зміни до Реєстру акцептованих кредиторських вимог ПАТ «Дельта Банк», пов'язані із включенням до Реєстру акцептованих кредиторських вимог ПАТ «Дельта Банк» вимог ОСОБА_5 до 4 (четвертої) черги на загальну суму 9156707,46 грн.

Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що 15.04.2014 року між ОСОБА_5 та ПАТ «Дельта Банк» було укладено Договір №2630/120/223571 (далі - Договір вкладу 1) за яким Позивач розмістив у Банку депозит (вклад) у розмірі 6510194,00 грн. строком до 24.04.2016 року. 14.11.2014 року між ОСОБА_5 та ПАТ «Дельта Банк» було укладено Договір №2630/120/227150 банківського вкладу (депозиту) «Багаторічний» у Доларах США (далі - Договір вкладу 2) за яким позивач розмістив у Банку депозит (вклад) у розмірі 58792,22 Долари США, строком до 14 листопада 2019 року. В жовтні 2015 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок здійснення процедури ліквідації ПАТ «Дельта Банк». Позивача було включено до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Дельта Банку», а саме в 7 чергу на суму 9 156 707,46 грн. Дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Дель Банк» щодо включення позивача до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Дель Банк» до 7 (сьомої) черги є протиправними, оскільки Позивач підлягав включенню до 4 (четвертої) черги.

Зважаючи на викладені обставини, позивач просив суд даний адміністративний позов задовольнити повністю з підстав викладених в позовній заяві.

Представник відповідача 1 в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.

Представник відповідача 1 у відповідності до наданого письмового заперечення по справі від 10.08.2016 року №27-34176/16 (а.с.47) заперечував щодо задоволення позовних вимог позивача, вважав їх необґрунтованими та безпідставними, зазначив що Фонд затверджує реєстр акцептованих вимог відповідно до інформації наданої Уповноваженою особою та просив відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Представник відповідача 2 в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.

Представник відповідача 2 згідно наданого відзиву на позовну заяву від 13.03.2018 р. (а.с.177) не погодився з вимогами позовної заяви, вказавши на те, що за результатами перевірки було виявлено наявність ознак нікчемності у ряді договорів банківського вкладу (депозиту), що були укладені маж ПАТ «Дельта Банк» та фізичними особами-клієнтами Банку. Дії певних фізичних осіб щодо перерахування з власних поточних рахунків коштів на вкладні (депозитні) рахунки інших фізичних осіб, відкриті в ПАТ «Дельта Банк», були зумовлені тим, що сума грошових коштів на рахунках клієнтів - ініціаторів на момент здійснення операцій перевищила суму граничного розміру відшкодування грошових коштів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (200 000.00 грн.). Під час перевірки було встановлено, що кошти на рахунок, відкритий на ім'я Позивача надійшли в наслідок «розбивки» великого вкладу іншого клієнта з метою створення в майбутньому штучного зобов'язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на відшкодування грошових коштів за рахунок держави. У зв'язку з наведеним комісією призначеною Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» було визнано нікчемними договори з позивачем.

Представник третьої особи в судовому засіданні заперечив щодо задоволення позовних вимог, вказавши на те, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, такими що не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Як встановлено судом в ході судового розгляду та вбачається із матеріалів даної адміністративної справи, 15.04.2014 року між ОСОБА_5 (Позивач) та ПАТ «Дельта Банк» (Банк) укладено Договір №2630/120/223571 "Найкращий" у гривні (далі - Договір вкладу 1) (а.с.11). До вказаного договору надалі сторонами вносились зміни, а саме: додатковою угодою №1 від 15.04.2014 р. (а.с.12), додатковою угодою №2 від 28.01.2015 р.(а.с.13). За цим Договором (з урахуванням внесених змін) Позивач розмістив у Банку депозит (вклад) у розмірі 6510194,00 грн. (шість мільйонів п'ятсот десять тисяч сто дев'яносто чотири гривні нуль копійок), що підтверджується випискою від 15.04.2014р. (а.с.14), строком до 24.04.2016 року. На момент відкриття ліквідаційної процедури Банку 02.10.2015 року на суму вкладу були нараховані відсотки. Вклад Позивача за Договором вкладу 1 та нараховані відсотки позивачу Банком не повернуті.

14.11.2014 року між ОСОБА_5 та ПАТ «Дельта Банк» укладено Договір №2630/120/227150 банківського вкладу (депозиту) «Багаторічний» у Доларах США (далі - Договір вкладу 2) (а.с.17). За цим Договором позивач розмістив у Банку депозит (вклад) у розмірі 58792,22 (п'ятдесят вісім тисяч сімсот дев'яносто два долари США двадцять два центи) Долари США, що підтверджується випискою від 14.11.2014 року (а.с.19), строком до 14 листопада 2019 року. На момент відкриття ліквідаційної процедури Банку 02.10.2015 року на суму вкладу були нараховані відсотки. Вклад позивача за Договором вкладу 2 та нараховані відсотки позивачу Банком не повернуті.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 02.10.2015 № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 02.10.2015 прийнято рішення № 181 «Про початок здійснення процедури ліквідації ПАТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Дельта Банк» та призначено уповноважену особу Фонду провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_4, строком на 2 років з 05 жовтня 2015 року до 04 жовтня 2017 року включно.

Згідно довідки від 02.02.2016 року вих.№05-3230679 (а.с.22) позивача було включено до реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «Дельта Банку», а саме: в 7 чергу на суму 9156707,46 грн.

15 березня 2016 року Фондом гарантування вкладів фізичних осіб через АБ «УКРГАЗБАНК» було проведено виплату позивачеві суми коштів в розмірі 200000,00 (двісті тисяч) грн. за вкладами в ПАТ «Дельта Банк», в межах гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, що підтверджується заявою на виплату переказу від 15.03.2016 року (а.с.23).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків регулюються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» 23 лютого 2012 року № 4452-VI.

Згідно із положеннями статті 2 Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти

Вкладник - фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката (ст.2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами ч.1 ст.26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Згідно ч.4 ст.26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд не відшкодовує кошти: 1) передані банку в довірче управління; 2) за вкладом у розмірі менше 10 гривень; 3) за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника; 4) розміщені на вклад у банку особою, яка є пов'язаною з банком особою або була такою особою протягом року до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», - протягом року до дня прийняття такого рішення); 5) розміщені на вклад у банку особою, яка надавала банку професійні послуги як аудитор, оцінювач, у разі якщо з дня припинення надання послуг до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», - один рік до дня прийняття такого рішення); 6) розміщені на вклад власником істотної участі банку; 7) за вкладами у банку, за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку проценти за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», або мають інші фінансові привілеї від банку; 8) за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов'язань; 9) за вкладами у філіях іноземних банків; 10) за вкладами у банківських металах; 11) розміщені на рахунках, що перебувають під арештом за рішенням суду.

Порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, визначений статтею 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Так, Уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку (ч. 1 ст. 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Згідно з п. 1 ч. 2 статті 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду. Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду (ч. 3 ст. 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

При цьому, відповідно до ч.1 ст.52 «Черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплата витрат та здійснення платежів» Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у такій черговості: 1) зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян; 2) грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; 3) вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом, у тому числі покриття витрат Фонду, передбачених пунктом 7 частини другої статті 20 цього Закону; 4) вимоги вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов'язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом; 5) вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування; 6) вимоги фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов'язаними особами банку, платежі яких або платежі на ім'я яких заблоковано; 7) вимоги інших вкладників, які не є пов'язаними особами банку, юридичних осіб - клієнтів банку, які не є пов'язаними особами банку; 8) інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом; 9) вимоги кредиторів банку (фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб - підприємців, а також юридичних осіб), які є пов'язаними особами банку; 10) вимоги за субординованим боргом.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 № 2 затверджено «Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку» (далі -Положення), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 вересня 2012 р. за № 1581/21893.

Згідно п.12.1. Розділу V Положення кошти, одержані в результаті реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку на задоволення вимог кредиторів у такій черговості: зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян; грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених статтею 29 Закону, у тому числі щодо повернення цільової позики банку, наданої протягом здійснення тимчасової адміністрації з метою забезпечення виплат відповідно до пункту 1 частини шостої статті 36 Закону та щодо покриття витрат Фонду, передбачених у пункті 17 частини п'ятої статті 12 цього Закону; вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом; вимоги НБУ, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування; вимоги фізичних осіб, платежі яких або платежі на ім'я яких заблоковано (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності); інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом; вимоги за субординованим боргом.

Відповідно до п.4.24. Розділу V Положення протягом 90 днів з дня опублікування відомостей у газетах «Урядовий кур'єр» або «Голос України» відповідно до вимог частини другої статті 45 Закону уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку здійснює такі заходи: визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; відхиляє вимоги в разі, якщо вони непідтверджені фактичними даними, що є в розпорядженні уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку, та в разі потреби заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, установлених цим Положенням та актами Фонду.

Реєстр вимог подається до Фонду на пронумерованих, прошнурованих (прошитих) аркушах та засвідчується підписом уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку і відбитком печатки банку (п.4.24. Розділу V Положення).

Реєстр акцептованих вимог кредиторів підлягає затвердженню виконавчою дирекцією Фонду (п.4.26. Розділу V Положення).

Згідно п.4.31. Розділу V Положення у разі необхідності уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку вносить пропозиції щодо затвердження виконавчою дирекцією Фонду змін до реєстру акцептованих вимог на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

З огляду на наведене, суд зазначає, що фактично дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Дельта Банк» щодо включення позивача до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Дельта Банк» до 7 (сьомої) черги є протиправними, оскільки позивач підлягав включенню до 4 (четвертої) черги відповідно до ч.1 ст.52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та п.12.1. Розділу V «Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку» (далі -Положення), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 вересня 2012 р. за № 1581/21893.

Згідно відзиву на позовну заяву відповідач 2 вказує на те, що певні фізичні особи ініціювали перерахування з власних поточних та вкладних рахунків на вклади (депозити) певної кількості інших фізичних осіб грошових коштів у розмірі, що є необхідним для подальшого відшкодування коштів Фондом ініціатору переказу та/або отримувачу переказу. Зокрема відповідачем вказується, що під час перевірки було встановлено, що кошти на рахунок, відкритий на ім'я позивача, надійшли внаслідок «розбивки» великого вкладу іншого клієнта з метою створення в майбутньому штучного зобов'язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на відшкодування грошових коштів за рахунок держави.

Однак, вищевказані твердження відповідача 2 не підтверджуються належними та допустимими доказами.

Так, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Цивілістичне розуміння правочину побудоване на презумпції його правомірності (ст. 204 ЦК України).

Абзацом третім пункту 8 постанови Пленуму Верхового Суду України від 06.11.2009 N9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлено зокрема, що не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом гарантування за вкладами встановлені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Відповідно до частини четвертої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд не відшкодовує кошти: 1) передані банку в довірче управління; 2) за вкладом у розмірі менше 10 гривень; 3) за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника; 4) розміщені на вклад у банку особою, яка була членом спостережної (наглядової) ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії банку, якщо з дня її звільнення з посади до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік; 5) розміщені на вклад у банку особою, яка надавала банку професійні послуги як аудитор, юридичний радник, суб'єкт оціночної діяльності, якщо ці послуги мали безпосередній вплив на виникнення ознак неплатоспроможності банку і якщо з дня припинення надання послуг до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік; 6) розміщені на вклад власником істотної участі банку; 7) розміщені на вклад особою, яка на індивідуальній основі отримує від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або має інші фінансові привілеї від банку; 8) за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов'язань; 9) за вкладами у філіях іноземних банків; 10) за вкладами у банківських металах.

З аналізу вищевказаних норм вбачається, що уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку наділена повноваженнями щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, з урахуванням обставини, передбаченої частиною другою статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Повноваження уповноваженої особи Фонду передбачені статтею 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Згідно з частинами першою та другою зазначеної норми Закону уповноважена особа Фонду діє від імені Фонду відповідно до цього Закону і нормативно-правових актів Фонду. Уповноважена особа Фонду має право вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку.

Відповідно до частини другої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України (частина третя статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Відповідно до частини п'ятої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Відповідач 1 та відповідач 2 не надали до суду належних та допустимих доказів наявності підстав, які наведені у статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», для визнання нікчемними правочинів, а саме: Договору №2630/120/223571 "Найкращий" у гривні (а.с.11) та Договору №2630/120/227150 банківського вкладу (депозиту) «Багаторічний» у Доларах США (а.с.17) укладених між позивачем та третьою особою.

В ч.1 ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.1 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з частиною другою ст.228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

За правилами частини третьої цієї ж статті у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Разом із тим Відповідачем-2 не наведено, а судом не встановлено доказів наявності підстав для визнання нікчемним договору банківського вкладу у досліджуваному випадку; відповідачами також не надано доказів, які б свідчили, що зазначений правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Крім того, в силу положень ч.3 ст. 228 ЦК України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Судового рішення про визнання недійсним договору банківського вкладу позивача, як і судового рішення за результатами розгляду матеріалів кримінального провадження, відповідачами не надано.

За таких обставин твердження відповідача 2 щодо нікчемності договору банківського вкладу позивача є припущенням, яке не доведено належними доказами у встановленому законом порядку та спростовується матеріалами справи.

Аналогічна правова позиція зазначена в ухвалі ВАСУ від 29.06.2017 р. у справі № К/800/21889/16 (ЄДРСРУ № 67553102) та постанові від 22.06.2017 р. у справі №К/800/11078/16, (ЄДРСРУ № 67553146) де серед іншого зазначено, що доказів на підтвердження нікчемності зазначеного правочину (спрямованості його на порушення прав та свобод особи або держави, незаконне заволодіння майном) уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації банку не наведено, оскільки умови договору банківського вкладу (депозиту) є типовими, та з них не вбачається, які саме пільги або переваги отримав (міг би отримати) позивач.

Обставин, які б беззаперечно свідчили про наявність причинно-наслідкового зв'язку між вчиненим правочином та настанням негативних для банку наслідків, що являються підставами для визнання такого правочину нікчемним, по справі не встановлено (Ухвала ВАСУ від 27.06.2017р. у справі № К/800/10360/16, ЄДРСРУ № 67528661).

Щодо доводів відповідача 2 відносно укладення депозитного договору у період дії Постанови Національного Банку України № 692/БТ від 30.10.2014 року «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії проблемних» суд зазначає наступне.

Вказана постанова НБУ не може стосуватися Договору від 15.04.2014 р. №2630/120/223571 (а.с.11) за якою позивач розмістив у банку депозит у розмірі 6510194 грн., оскільки вона прийнята після укладення договору.

Щодо Договору №2630/120/227150 банківського вкладу (депозиту) «Багаторічний» у Доларах США від 14.11.2014 року (а.с.17) суд враховує те, що відповідно до статті 75 Закону України «Про банки та банківську діяльність» рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею.

Положеннями статті 61 Закону України «Про банки та банківську діяльність» визначено, що банки зобов'язані забезпечити збереження банківської таємниці шляхом: обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю; організації спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю; застосування технічних засобів для запобігання несанкціонованому доступу до електронних та інших носіїв інформації; застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у договорах і угодах між банком і клієнтом.

Службовці банку при вступі на посаду підписують зобов'язання щодо збереження банківської таємниці. Керівники та службовці банків зобов'язані не розголошувати та не використовувати з вигодою для себе чи для третіх осіб конфіденційну інформацію, яка стала відома їм при виконанні своїх службових обов'язків.

Банк має право надавати інформацію, яка містить банківську таємницю, приватним особам та організаціям для забезпечення виконання ними своїх функцій або надання послуг банку відповідно до укладених між такими особами (організаціями) та банком договорів, у тому числі про відступлення права вимоги до клієнта, за умови, що передбачені договорами функції та/або послуги стосуються діяльності банку, яку він здійснює відповідно до статті 47 цього Закону.

З огляду на викладене, рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемних є банківською таємницею, при цьому банк має вживати всіх передбачених законом заходів для її збереження, а коло осіб, яким можливе надання такої інформації, обмежене, і клієнти банку до кола таких осіб не входять.

Отже, позивач, як клієнт банку, на момент укладення договору (а.с.17) не міг знати про встановлення обмежень в діяльності ПАТ «Дельта Банк». При цьому укладення договору у період дії таких обмежень не може свідчити про намір позивача отримати переваги, прямо не встановлені для нього законом. Наведена вище правова позиція викладена в ухвалі ВАСУ від 22.06.2017 р. у справі № К/800/18421/16 (ЄДРСРУ № 67482634).

Надаючи правову оцінку постанові Правління НБУ від 30 жовтня 2014 року №692/БТ Вищий адміністративний суд констатував, що цим рішенням було заборонено здійснювати проведення будь-яких операцій за чинними договорами, які призводять до збільшення гарантованої суми до відшкодування з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, то позивач не знав та не зобов'язаний був знати про таку заборону при укладенні ним відповідного договору (Ухвала ВАСУ від 22.06.2017р. у справі №К/800/10962/16, ЄДРСРУ № 67553570). Суд касаційної інстанції у цій справі погодився з судом апеляційної інстанції, вказавши, що обґрунтовано відзначено, що вказана постанова Правління НБУ стосується встановлення вимог та обмежень щодо діяльності самого банку, а не його клієнтів, при цьому не забороняє здійснювати залучення коштів від фізичних осіб.

Ухвалою суду від 22.11.2018, яка занесена до протоколу судових засідань у задоволенні клопотання відповідача 2 було відмовлено.

Щодо клопотання відповідача 2 про закриття провадження у справі від 25.05.2017 р. (а.с.106, 138) суд зазначає наступне.

Нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 1992 року №2343-XII (далі - Закон №2343-XII) визначено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2343-XII банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Неплатоспроможність - неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності.

Тобто, нормами Закону № 2343-XII регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які вирішуються у порядку, визначеному нормами ГПК України.

Згідно з частиною третьою статті 2 Закону №2343-XII законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

Слід звернути увагу, що у даній справі вирішуються спірні правовідносини у рамках норм Закону №4452-VI.

Закон №4452-VI є спеціальним, нормами якого регулюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України.

Системний аналіз вище викладених норм Закону №4452-VI дає суду підстави дійти до висновку, що, у даному випадку, ліквідаційна процедура, яка застосовується при ліквідації банку у силу відмінного правового регулювання, відрізняється від процедури, передбаченої нормами Закону №2343-XII. Зокрема, відповідно до статті 7 Закону №2343-XII порядок ліквідації банкрута здійснюється шляхом застосування судових процедур банкрутства.

Тобто, необхідною умовою для застосування до спірних правовідносин у частині задоволення кредиторських вимог у рамках норм Закону №2343-XII є безпосередня наявність порушення справи про банкрутство у господарському суді.

У даному випадку, ліквідація банку здійснюється на підставі постанови Правління Національного банку України у рамках норм Закону №4452-VI, якими не передбачено порушення справи про банкрутство у господарському суді, а тому, у даному випадку, норми Закону №2343-XII до спірних правовідносин не застосовуються.

Отже, оскільки Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а уповноважена особа Фонду виконує від імені Фонду делеговані останнім повноваження щодо ліквідації банку та гарантування вкладів фізичних осіб, тому спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають вирішенню за правилами КАС України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України викладену в ухвалі від 10 лютого 2017 року по справі №К/800/1134/17, Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" № 8 від 20 травня 2013 року та ухвалі Вищого адміністративного суду України від 08 лютого 2017 року у справі №К/800/14703/16. Вищевказані висновки також кореспондуються із позицією Вищого адміністративного суду України, що викладена в інформаційному листі № 992/11/14-14 від 25 липня 2014 року.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Враховуючи наявні в матеріалах справи доказів та виходячи із системного аналізу положень чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі наведеного та керуючись статтями 5,6,9,77,78,90,134,139,205,243-246 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Фізичної особи ОСОБА_5 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" ОСОБА_4 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" - задовольнити повністю.

Визнати протиправною дію Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Дель Банк» ОСОБА_4 щодо включення ОСОБА_5 (паспорт НОМЕР_1, виданий 14.07.2006 р. та паспорт НОМЕР_2, виданий 02.04.2015р.) до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Дельта Банк» до 7 (сьомої) черги, а не до 4 (четвертої) черги, на суму 9156707,46 грн.

Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ПАТ «Дельта Банк» подати на затвердження Виконавчій дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зміни до Реєстру акцептованих кредиторських вимог ПАТ «Дельта Банк», пов'язані із включенням до Реєстру акцептованих кредиторських вимог ПАТ «Дельта Банк» вимог ОСОБА_5 (паспорт НОМЕР_1, виданий 14.07.2006 р., та паспорт НОМЕР_2, виданий 02.04.2015 р.) до 4 (четвертої) черги на загальну суму 9156707,46 грн.

Зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб затвердити зміни до Реєстру акцептованих кредиторських вимог ПAT «Дельта Банк», пов'язані із включенням до Реєстру акцептованих кредиторських вимог ПAT «Дельта Банк» вимог ОСОБА_5 (паспорт НОМЕР_1, виданий 14.07.2006 р., та паспорт НОМЕР_2, виданий 02.04.2015 р.) до 4 (четвертої) черги на загальну суму 9156707,46 грн.

Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м.Київ, ВУЛИЦЯ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ, будинок 17, код ЄДРПОУ - 21708016) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_5 (паспорт НОМЕР_1, виданий 14.07.2006 р., та паспорт НОМЕР_2, виданий 02.04.2015р.) витрати зі сплати судового збору в розмірі 1653,63 грн. (одну тисячу шістсот п'ятдесят три гривні 63 копійок), який сплачений згідно квитанції №0.0.578713311.1.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма укісниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється здня складення пивного судової рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подасться у відповідності до вимог п. 15.5 Розділу VII Перехідних положень КАС України (у редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017р.).

Суддя

М.М. Луцович

Відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України рішення суду у повному обсязі складено та підписано суддею 03.12.2018 року.