Постанова

Іменем України

08 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 344/7205/16-ц

провадження № 61-22110св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - державне міське підприємство «Івано-Франківськтеплокомуненерго»,

відповідач - ОСОБА_4,

представник відповідача - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 15 травня 2017 року у складі колегії суддів: Матківського Р. Й., Горблянського Я. Б., Малєєва А. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року державне міське підприємство «Івано-Франківськтеплокомуненерго» звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень просило стягнути з ОСОБА_4 заборгованість з оплати теплопостачання у розмірі 18 769,19 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що державне міське підприємство «Івано-Франківськтеплокомуненерго» надає послуги теплопостачання для квартири, в якій проживає ОСОБА_4, однак остання їх не оплачує, внаслідок чого станом на 01 березня 2016 року наявна заборгованість у розмірі 40 631,30 грн.

У зв'язку з тим, що 16 листопада 2011 року видано судовий наказ про стягнення заборгованості за теплопостачання на суму 22 323,46 грн, несплаченими залишились 18 769,19 грн.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 лютого 2017 року у задоволенні позову державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» відмовлено.

Судом не встановлено фактичне надання послуг позивачем з теплопостачання до квартири відповідача, крім того, вона не є власником житлового приміщення, у зв'язку з чим дійшов висновку про необґрунтованість вимог про стягнення з заборгованості.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 15 травня 2017 року рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 лютого 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» 18 176,38 грн заборгованості за послуги теплопостачання, нарахованої з 01 вересня 2011 року до 01 березня 2016 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що самовільне відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення від оплати за послуги теплопостачання.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 через свого представника ОСОБА_5 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішенні спору.

Зазначала, що апеляційний суд порушив її, передбачене законодавством, право на відмову від отримання послуг з централізованого опалення, не взявши до уваги та не дослідивши наявність дозволу та акта на відключення від мереж централізованого опалення.

Крім того, не врахував та порушив її право на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни в квартирі, зокрема, встановлювати альтернативне опалення, також не врахував, що проведені зміни у квартирі не шкодять іншим мешканцям та не порушують їхніх прав.

У серпні 2017 року державне міське підприємство «Івано-Франківськтеплокомуненерго» подало заперечення на касаційну скаргу, в яких просить залишити без змін рішення апеляційного суду як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справу № 344/7205/16-ц передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. Тлумачення як положень частини першої статті 714, так і інших норм глави 54 ЦК України дозволяє стверджувати, що по своїй суті договір, на підставі якого відбувається постачання теплової енергії споживачу, є видом договору купівлі-продажу.

Такий же висновок можливо зробити й при тлумаченні норм, закріплених в Законі України «Про теплопостачання» (в редакції, чинній на час виникнення боргу). У тексті Закону України «Про теплопостачання» (в редакції, чинній на час виникнення боргу) неодноразово вживається словосполучення «договір купівлі-продажу» (зокрема: стаття 1, частина четверта статті 19, частина перша статті 25, пункти б, 7, 8 частини першої статті 31).

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.

Встановлено, що державне міське підприємство «Івано-Франківськтеплокомуненерго» постачає теплову енергію до житлового будинку АДРЕСА_1.

ОСОБА_4 проживає та зареєстрована у квартирі № 111 за зазначеною адресою, яка на праві власності з 01 червня 2013 року належить її доньці ОСОБА_6

29 вересня 2003 року ОСОБА_4 звернулася до начальника комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна контора № 5» про надання дозволу на відключення квартири АДРЕСА_1від центрального опалення у зв'язку з встановленням у квартирі автономного опалення, про що було складено акт від 13 листопада 2003 року про під'єднання газових приладів і встановлення лічильника (ПГ-4; котел).

Згідно з листом першого заступника міського голови від 02 червня 2016 року ОСОБА_6 (доньці відповідача) надано дозвіл на отримання технічних умов та виготовлення проектної документації з влаштування автономної системи опалення у зазначеній квартирі, при умові погашення заборгованості за раніше надані послуги з централізованого опалення.

04 вересня 2014 року Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області був виданий судовий наказ про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості в сумі 51 596,53 грн, який скасований за заявою останньої ухвалою року Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 15 березня 2016 року.

Станом на 01 березня 2016 року ОСОБА_4 нараховано заборгованість за теплопостачання у розмірі 18 306,60 грн.

Апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 212 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи), встановивши, що позивач постачає теплову енергію до будинку, у якому проживає відповідач, проте остання її не оплачує, зробив правильний висновок про стягнення заборгованості, що утворилась.

Аргументи касаційної скарги колегія суддів відхиляє, оскільки вони не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінкистосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом. У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Посилання у скарзі на те, що судом не враховані наявність дозволу та акта на відключення від мереж централізованого опалення, а також встановлене альтернативне опалення у квартирі АДРЕСА_1, колегія суддів також відхиляє, оскільки відключення квартири ОСОБА_4 проведено без дотримання Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), ні відповідач, ні члени її сім'ї не виготовили технічні умови для правомірного відключення від центральної системи теплопостачання.

Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим.

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 15 травня 2017 року, оскільки судове рішення є законними та обґрунтованим.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 15 травня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 15 травня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

В.І. Крат