ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2018 р. м. Харків

Справа № 818/2063/18

Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Тацій Л.В.

суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г.

за участю секретаря судового засідання Ткаченка А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Шосткинської міськрайонної філії Сумського обласного центру зайнятості на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 01.08.2018, суддя Павлічек В.О., м. Суми, повний текст складено 01.08.2018 по справі № 818/2063/18

за позовом ОСОБА_1

до Шосткинської міськрайонної філії Сумського обласного центру зайнятості

про визнання наказу недійсним та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач , ОСОБА_1, звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Шосткинського міськрайонного центру зайнятості, в якому просив: визнати наказ Шосткинського міськрайонного центру зайнятості населення від 01.03.2018 року № НТ 180301 про відмову в наданні статусу безробітного недійсним (неправомірним) та зобов'язати Шосткинський міськрайонний центр зайнятості населення надати ОСОБА_1 статус безробітного в установленому чинним в Україні законодавством порядку.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 01.08.2018 по справі № 818/2063/18 позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповноту дослідження обставин у справі.

Позивач надіслав суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого проти задоволення апеляційної скарги заперечує.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши доповідь судді-доповідача змісту судового рішення, що оскаржується, апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 1990 року, будучи одним із засновників, обіймав посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Впроваджуюче підприємство "ІТЕС".

Наказом від 30.12.2016 року № 2/12-П, на підставі п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України позивач звільнений з посади директора за угодою сторін.

У березні 2017 року, після звільнення з посади директора ТОВ "Впроваджуюче підприємство "ІТЕС", позивач звернувся до Шосткинського міськрайонного центру зайнятості населення із заявою про надання йому статусу безробітного, однак відповідачем відмовлено та роз'яснено, що засновник товариства з обмеженою відповідальністю може бути зареєстрований як безробітній тільки після виходу зі складу учасників ТОВ.

В подальшому, наказом від 30.06.2017 року № 1/06-П ОСОБА_1 прийнято на посаду директора товариства з обмеженою відповідальністю "Впроваджуюче підприємство "ІТЕС" з 01.07.2017 року.

Наказом від 27.02.2018 року № 1/02-П ОСОБА_1 звільнено з посади директора ТОВ "Впроваджуюче підприємство "ІТЕС" за угодою сторін відповідно до п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України.

Наведене підтверджуються копією трудової книжки ОСОБА_1 (а.с. 12-14).

Після звільнення, позивач повторно звернувся до Шосткинського міськрайонного центру зайнятості населення із заявою про надання йому статусу безробітного.

Наказом від 01.03.2018 року № НТ 180301 позивачу відмовлено у наданні статусу безробітного відповідно до п.п. 2 п. 7 Порядку реєстрації, перереєстрації, безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 № 198, якою підставою для відмови у наданні статусу безробітного є встановлення факту зайнятості особи (а.с. 15-16).

Позивач, не погодившись із рішенням, оскаржив його до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що наявність у позивача корпоративних прав у ТОВ не свідчить про те, що він є зайнятою особою, який забезпечує себе роботою самостійно.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття визначає Закон України "Про зайнятість населення".

Згідно із п. 7 ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення», зайнятість - не заборонена законодавством діяльність осіб, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім'ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб'єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно.

Згідно ч. 3 ст. 3 Закону України "Про зайнятість населення" зайнятість населення забезпечується шляхом встановлення відносин, що регламентуються трудовими договорами (контрактами), провадження підприємницької та інших видів діяльності, не заборонених законом.

Частина 1 ст. 4 Закону України "Про зайнятість населення" передбачає, що до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, що навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою.

Відповідно до п. 1. ч. 1 ст. 43 Закону України "Про зайнятість населення" статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 43 Закону України "Про зайнятість населення" статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.

Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно із ч. 1 ст. 128 Господарського кодексу України, громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи.

Частиною 3 ст. 128 Господарського кодексу України передбачено, що громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність: безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється; із залученням або без залучення найманої праці; самостійно або спільно з іншими особами.

За приписами ч. 4 ст. 128 Господарського кодексу України, в Україні, громадянин здійснює управління заснованим ним приватним підприємством безпосередньо або через керівника, який наймається за контрактом. У разі здійснення підприємницької діяльності спільно з іншими громадянами або юридичними особами громадянин має права та обов'язки відповідно засновника та/або учасника господарського товариства, члена кооперативу тощо, або права і обов'язки, визначені укладеним за його участі договором про спільну діяльність без створення юридичної особи.

Відповідно до статті 63 Господарського кодексу України, в Україні залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду діють унітарні та корпоративні підприємства, які можуть утворюватися як засновником, так і засновниками відповідно.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, неподілений на частки, паї, затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.

Отже, заснування приватною особою унітарного (приватного) підприємства є господарською діяльністю, яка розглядається як підприємницька діяльність цієї особи.

Разом з тим, статтею 63 Господарського кодексу України визначено, що корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Статтею 1 Закону України «Про господарські товариства» передбачено, що господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

В силу положень ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення.

Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

З копії Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань судом встановлено, що в даному витязі відсутній запис про державну реєстрацію ОСОБА_1 як підприємця, а лише зазначено, що ОСОБА_1 є одним із засновників товариства з обмеженою відповідальністю "Впроваджуюче підприємство "ІТЕС" (а.с. 27-29), що відповідно до статті 63 Господарського кодексу України є корпоративним підприємством.

Виходячи з наведеного, ОСОБА_1 фактично володіє корпоративними правами, що у розумінні ст. 167 Господарського кодексу України не вважається підприємницькою діяльністю, а отже доводи відповідача, що ОСОБА_1 є зайнятою особою, правильно визнані судом першої інстанції безпідставними.

Таким чином колегія суддів зазначає, що наявність у ОСОБА_1 прав засновника товариства з обмеженою відповідальністю "Впроваджуюче підприємство "ІТЕС" не може вважатись підприємницькою діяльністю, а відтак відповідачем протиправно відмовлено ОСОБА_1 у наданні статусу безробітного.

Відповідно до ч. 1 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не надав суду належних доказів правомірності прийнятого рішення, а отже наявні підстави для задоволення позову про його скасування.

З підстав вище викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 246, 250, 308, 310, п. 1 ч.1 ст. 315, 317, 321, 322, 325, 326, 328 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Шосткинської міськрайонної філії Сумського обласного центру зайнятості - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 01.08.2018 по справі № 818/2063/18- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя

Л.В. Тацій

Судді

А.М. Григоров З.Г. Подобайло

Повний текст постанови складено 29.11.2018.