ПОСТАНОВА

Іменем України

28 листопада 2018 року

Київ

справа №815/4141/17

адміністративне провадження №К/9901/25567/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,

суддів - Бевзенка В. М.,

Шарапи В.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної міграційної служби України

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2017 року (головуючий суддя - Балан Я.В., судді - Завальнюк І.В., Харченко Ю.В.)

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року (головуючий суддя - Коваль М.П., судді - Домусчі С.Д., Кравець О.О.)

у справі № 815/4141/17

за позовом ОСОБА_3

до Державної міграційної служби України

про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.

Короткий зміст позовних вимог.

1. В серпні 2017 року ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України, відповідач, скаржник), в якому просив:

- визнати неправомірним та скасувати рішення ДМС України №148-17 від 28.04.2017р. про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов'язати відповідача прийняти рішення про визнання ОСОБА_3 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій.

2. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року, адміністративний позов ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, задоволено частково:

2.1. Визнано неправомірним та скасовано рішення Державної міграційної служби України №148-17 від 28.04.2017р.;

2.2. Зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.;

2.3. В решті позовних вимог відмовлено.

3. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що висновок ГУ ДМС України в Одеській області щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, який був підтриманий відповідачем рішенням від 28.04.2017 року № 148-17, не містить належного аналізу ситуації, що склалася в Сирії, з урахуванням, що відповідачем не спростована можливість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення, також, у висновку відсутні належні дослідження щодо підстав надання особі додаткового захисту, не досліджена в повному мірі інформація щодо вірогідності призиву його до армії у разі повернення в країну походження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень).

4. 19 лютого 2018 року на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року.

5. В касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року, та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

6. В обґрунтування поданої касаційної скарги Державна міграційна служба України вказує на те, що судами попередніх інстанцій використано офіційну позицію УВКБ ООН, що суперечить ст. 5 КАС України (в редакції до 15.12.2017), згідної якої адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. До того ж позиція УВКБ ООН носить рекомендаційний характер і не може бути підставою для прийняття рішення. Також скаржником вказано, що обставина можливого переслідування позивача з представників влади Сирії через власні політичні погляди підлягає сумніву та визнається неправдоподібною через відсутність жодних усних або документальних доказів відносно своєї можливої участі причетності або підтримки діяльності «Вільної армії Сирії». Крім того, доказом відсутності у позивача обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань слугує його несвоєчасне звернення із заявою про надання статусу біженця, суттєві розбіжності у його свідченнях, отриманих під час співбесід. Таким чином, скаржником стверджується, що заявлена позивачем інформація носить загальний характер і не містить відомостей про події переслідувань та утисків на батьківщині його особисто або членів його сім`ї за політичною, релігійною чи іншими ознаками.

7. Позивачем відзиву на зазначену касаційну скаргу не подано, що не перешкоджає її розгляду по суті.

8. Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2018 року за даною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.

9. Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2018 року касаційну скаргу Державної міграційної служби України призначено до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

10. Громадянин ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Алеппо (Сирія), за національністю сирієць, за етнічною належністю араб, за віросподіванням мусульман-суніт. За сімейним станом неодружений, дітей не має. Має середню освіту, яку він здобув у школі «Хама Дібіта» (Сирія, м.Алеппо) протягом 1994-2006 років.

11. У вересні 2012 року ОСОБА_3 виїхав з рідного краю м. Алеппо до м. Латакія (Сирія), де проживав протягом одного місяця. 13.10.2012р. заявник виїхав з м. Латакія (Сирія) до м.Бейрут (Ліван) легально, автобусним транспортом. В м.Бейрут (Ліван) особа перебувала протягом трьох місяців. 21.01.2013р. шукач захисту вибув з Лівану до Російської Федерації легально, на підставі паспортного документу громадянина Сирії та оформленням багаторазової візи типу «М» №224932079 за запрошенням №2z0100196 від ВАТ «Еверест». На території Російської Федерації заявник проживав у с. Мамонтово (Московська область) протягом 3 місяців. У подальшому позивач потрапив в Україну нелегально. Судами попередніх інстанцій не встановлена точна дата прибуття позивача до України.

12. 18.02.2016р. ОСОБА_3 звернувся до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В обґрунтування заяви позивач зазначив, що повернутись до Сирії не має можливості через проведення військових дій на території країни громадянської належності та загрозу переслідування з боку представників державної влади країни громадянської належності. Також, заявник зазначив, що в якості додаткових причин, з якої він не бажає повертатися на батьківщину, шукач захисту називає можливість свого примусового рекрутування до лав збройних сил Сирії та через загрозу свого ув`язнення або застосування по відношенню до нього іншого виду покарання у випадку повернення на батьківщину.

13. 29.03.2017 ГУ ДМС України в Одеській області складено висновок по справі №2016OD0028, яким враховуючи невідповідність заяви вимогам п. п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту» та через наявність умов передбачених абз. 5 п. 1 ст. 6 зазначеного Закону відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Сирії ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

14. 28.04.2017р. ДМС України своїм рішенням №148-17 підтримала висновок ГУ ДМС України в Одеській області та відмовила громадянину Сирії ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 07.08.2017р. позивачем отримано повідомлення №166 від 12.06.2017р. про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

15. Частина 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

16. Пункт 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI): біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

17. Пункт 1 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI: особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

18. Пункт 5 частини 1 статті 6 Закону № 3671-VI: Не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні

19. Частин 3 статті 17 Закону № 3671-VI: Особа, яка отримала повідомлення суду про підтвердження рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, скасування рішення про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, повинна залишити територію України в установлений строк, якщо вона не має інших встановлених Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" законних підстав для перебування в Україні.

20. Підпункт 2 пункту А Конвенції про статус біженців від 28.07.1951 (далі - Конвенція): У цій Конвенції термін "біженець" означає особу, яка: внаслідок подій, які відбулися до 1 січня 1951 р., і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.

21. Пункт 45 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (далі - Керівництва): особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.

22. Пункт 66 Керівництва: для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення достатньо обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

23. Пункт 42 Настанов з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН (далі - Настанов): знання умов країни походження прохача - якщо не основна мета, то вельми важливий елемент в оцінці достовірності відомостей, наданих прохачем. Загалом, побоювання прохача повинні вважатися цілком обґрунтованими, якщо він може довести в межах розумного, що його тривале перебування в країні походження стало нестерпним для нього з причин, вказаних у визначенні, чи з тих же причин було б нестерпним, якби він повернувся назад.

24. Частина 1 статті 5 Директиви 2011/95/EU від 13.12.2011 «Про стандарти для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту, єдиного статусу для біженців, або для осіб, які підпадають під додатковий захист, а також змісту цього захисту» зі змінами (далі - Директива): Обґрунтовані побоювання зазнати переслідування або ризику постраждати від серйозної шкоди можуть ґрунтуватися на подіях, які сталися після виїзду заявника з країни походження.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ.

25. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

26. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

27. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

28. Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженця 1967 року визначено, що поняття «біженець» включає в себе 4 основних підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця: 1) особа повинна знаходиться за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) неможливість або побоювання користуватися захистом країни походження; 3) особа повинна мати цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань; 4) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расова належність; б) релігія; в) національність (громадянство); г) належність до певної соціальної групи; д) політичні погляди.

29. УВКБ ООН в 2001 році надало Тлумачення статті 1 Конвенції про статус біженця, у якій розкривалося поняття терміну «біженець». В п 11 даного тлумачення зазначається, що у випадках, коли суб'єктивні побоювання не висловлюються, а об'єктивні обставини можуть цілком виправдати визнання очевидної небезпеки для будь - якої особи, яка в них опинилася, відсутність побоювань, є неістотною. Таким чином, надзвичайно важливим є прийняття рішення щодо статусу біженців, особливо у частині обґрунтованих побоювань тільки після вивчення та належного зважування всіх відповідних обставин.

30. Як вбачається з матеріалів справи, позивач є уродженцем міста Алеппо в Сирії. Судами попередніх інстанцій при винесенні рішення проаналізовано ситуацію щодо громадянської війни в країні походження позивача, станом як на 2014 рік, так і станом на 2015-2016 роки - доповіді Генерального секретаря Ради Безпеки ООН від 18.02.2015, 21.01.2016, 11.12.2015, 11.11.2015 про виконання резолюцій 2139(2014), 2165(2014), 2191(2014), 2258(2015), згідно з якими на всій території Сирії триває конфлікт і відзначається високий рівень насилля, зокрема і в Алеппо відбуваються військові дії, що, водночас, спростовує твердження скаржника щодо використання судами попередніх інстанцій застарілої і неактуальної інформації, виключно - 2012-2014 років щодо конфлікту у Сирії.

31. Щодо доводів відповідача стосовно неправомірності використання судами попередніх інстанцій позицій УВКБ ООН як підставу прийняття рішення у зазначеній справі, то дані доводи не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

32. З текстів рішень судів попередніх інстанцій вбачається, що позиції УВКБ ООН використані судами як актуальна інформація про країну походження позивача, що є необхідним засобом для проведення аналізу обґрунтованості його побоювань при розгляді даного спору та посилання на які не можуть бути підставою для порушення процесуального законодавства, зокрема - ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакцій, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

33. Так, УВКБ ООН у своїй пояснювальній записці про тягар та стандарт доказування в заявах про надання статусу біженця вказує, що нездатність заявника згадати або надати всі дати і незначні подробиці, а також незначні суперечності, невизначеність або помилкові твердження, які не є істотними, можуть бути прийняті до уваги при заключній оцінці достовірності, але не повинні бути вирішальними факторами.

34. Враховуючи наведене, посилання скаржника на суперечність в протоколах співбесід, проведених відповідачем, як на підтвердження необґрунтованості побоювань позивача не можуть заслуговувати на увагу, позаяк, дані суперечності не є ключовими при прийнятті рішення про відмову у наданні позивачу статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

35. Крім того, самі по собі невірні заяви не є причиною для відмови у наданні статусу біженця, і перевіряюча особа зобов'язана оцінювати ці твердження у світлі різних обставин даної справи. Таким чином, необхідність проведення додаткових зустрічей є можливістю прояснити очевидні невідповідності і вирішити протиріччя, а також знайти пояснення стосовно неправильного подання або приховування істотних фактів (п. 199 Настанов).

36. Тобто, розбіжності у відомостях позивача, отриманих під час проведення співбесід, є підставою для проведення суб'єктом владних повноважень - відповідачем додаткової (уточнюючої) співбесіди для з`ясування розбіжностей в отриманій від заявника інформації, а не визначальною підставою для відмови в наданні статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту.

37. Пункт 42 Настанов та частина 1 статті 5 Директиви підкреслює нам про можливість настання обставин переслідування особи, яка звертається із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту чи причин, за яких її повернення в країну походження стане нестерпним.

38. Як вбачається з досліджених судами попередніх інстанцій обставин справи, ситуація щодо захисту прав людини в Сирії погіршується, і в країні вчиняються порушення, рівносильні злочинам проти людяності, що підкріплюються повною відсутністю відповідальності. До групи ризику належать, зокрема, противники сирійського уряду та особи, які такими вважаються, учасники протестів, активісти та інші особи та їх родичі, яких вважають прихильниками опозиції; цивільні особи та їх родичі, які проживають в міських районах, селах та селищах, які вважаються противниками уряду.

39. Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що Державна міграційна служба України, при постановленні рішення, що становить предмет оскарження у даній справі, не врахувала усіх обставин та подій, що відбуваються в країні походження позивача. Відтак, Суд приходить до висновку, що зазначені відповідачем в касаційній скарзі доводи є безпідставними та правомірно спростованими судами першої та апеляційної інстанцій, а висновки судів - правильними, обґрунтованими, та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, з огляду на що і підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

40. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

41. Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

42. Керуючись статтями 341, 343, п.1 ч.1.ст.349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

П О С Т А Н О В И В :

43. Касаційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.

44. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року - залишити без змін.

45. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.А. Данилевич

Судді В. М. Бевзенко

В.М. Шарапа