ПОСТАНОВА

Іменем України

27 листопада 2018 року

Київ

справа №817/1819/17

адміністративне провадження №К/9901/56055/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гімона М.М., судді Гриціва М.І., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», від імені якого діє Регіональна філія «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій за касаційною скаргою Регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» на рішення Рівненського окружного адміністративного суду у складі судді Комшелюк Т.О. від 19 лютого 2018 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі судді Мацького Є.М., судді Шевчук С.М., судді Шидловського В.Б. від 06 червня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2017 року Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», від імені якого діє Регіональна філія «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», подало до Рівненського окружного адміністративного суду адміністративний позов, у якому просило:

- визнати протиправними дії відповідача щодо застосування у витязі з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки від 07 лютого 2017 року, коефіцієнту функціонального використання земельної ділянки площею 0,7886 га, кадастровий № 5622610100:00:005:0078, яка розташована в межах м. Здолбунів, на території Здолбунівської міської ради, Рівненської області, (Кф) у розмірі 2,0;

- зобов'язати відповідача видати позивачу витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки даної земельної ділянки із застосуванням коефіцієнту функціонального використання земельної ділянки (Кф) 1,0 при визначенні даних про нормативну грошову оцінку земельної ділянки площею 0,7886га, кадастровий №5622610100:00:005:0078, яка розташована в межах м. Здолбунів, на території Здолбунівської міської ради, Рівненської області, у розмірі як для земель транспорту для розміщення та експлуатації будівель і споруд залізничного транспорту.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до пункту 5 Розділу ІІ Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф) встановлюється на підставі Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01 листопада 2010 року за № 1011/18306, для земель із цільовим призначенням для розміщення та експлуатації будівель і споруд залізничного транспорту Код КВЦПЗ 12.01, застосовується Кф із значенням 1,0.

Крім того, пунктом 4 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр» встановлено, що відомості про земельні ділянки, зареєстровані в Державному земельному кадастрі до набрання чинності цим Законом, підлягають перенесенню до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку, без подання заяв про це їх власниками, користувачами та без стягнення плати за таке перенесення.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2018 року, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2018 року, у задоволені позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що визначення нормативної грошової оцінки земель застосування коефіцієнта функціонального використання земельної ділянки (Кф), із значенням 2,0 відбувається за тих умов, коли у відомостях Державного земельного кадастру відсутні дані про код цільового призначення земельної ділянки, визначений у відповідності до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548. Відповідач позбавлений права самостійно визначати цільове призначення земельних ділянок у випадку наявності у Державному земельному кадастрі застарілої інформації з Українського класифікатора цільового використання землі або відсутності коду класифікації видів цільового призначення відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548, тому дії Головного управління Держгеокадастру в Рівненській області, щодо застосування у витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки: площею 0,7886 га, кадастровий № 5622610100:00:005:0078, яка розташована в межах міста Здолбунів, на території Здолбунівської міської ради Рівненської області, коефіцієнта функціонального використання земельної ділянки (Кф) у розмірі 2,0 є такими, що вчинені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством.

Регіональна філія «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», не погоджуючись з рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2018 року та постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, звернулась із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов.

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що згідно з пунктом 5 Розділу ІІ Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів Коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф) встановлюється на підставі Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженого наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01 листопада 2010 року за № 1011/18306, для земель із цільовим призначенням для розміщення та експлуатації будівель і споруд залізничного транспорту Код КВЦПЗ 12.01, застосовується Кф із значенням 1,0.

Крім того, пунктом 4 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр» встановлено, що відомості про земельні ділянки, зареєстровані в Державному земельному кадастрі до набрання чинності цим Законом, підлягають перенесенню до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку, без подання заяв про це їх власниками, користувачами та без стягнення плати за таке перенесення.

Від ГУ Держгеокадастру у Рівненській області надійшов відзив на касаційну скаргу Регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», у якому зазначається про законність рішень судів попередніх інстанцій та необґрунтованість вимог касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 251788 від 15 червня 2007 року, позивач є постійним користувачем земельної ділянки площею 0,7886 га, кадастровий №5622610100:00:005:0078, яка розташована в межах м. Здолбунів, на території Здолбунівської міської ради, Рівненської області.

Згідно із витягом з технічної документації про нормативно грошову оцінку сформованим 07 лютого 2017 року, посадовою особою відповідача зазначений коефіцієнт функціонального використання земельної ділянки (Кф) у розмірі 2,0.

Так як позивачу були не зрозумілі підстави зазначення у витягу коефіцієнту 2,0, він звернувся до відповідача за роз'ясненням, на який отримав відповідь від 22 травня 2017 року № 28-17-0.2-4153/2-17 «Про приведення у відповідність кодів цільового призначення».

У відповідь відповідач рекомендував позивачу звернутися до Державного кадастрового реєстратора, через ЦНАП, із заявою про внесення змін до відомостей про земельну ділянку за формою, згідно з додатком 12 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 105, до якої також додати електронний документ із визначеним цільовим призначенням земельної ділянки.

Згідно з даними Державного акта на право постійного користування зазначеною земельною ділянкою, інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, код Класифікації видів цільового призначення земель щодо земельної ділянки з кадастровим № 5622610100:00:005:0078, яка розташована в межах м. Здолбунів, на території Здолбунівської міської ради, Рівненської області відсутній.

Дані Публічної кадастрової карти також підтверджують факт відсутності у відомостях Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки із кадастровим номером № 5622610100:00:005:0078 коду Класифікації видів цільового призначення земель, визначеного на підставі Класифікації видів цільового призначення земель, як того вимагає пункт 5 Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2018 року та постанова Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2018 року не відповідають, а вимоги касаційної скарги є безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України, платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України, об'єктами оподаткування земельним податком є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Базою оподаткування є, зокрема, нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом 12 Податкового Кодексу України (підпункт 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України).

Згідно з приписами частини п'ятої статті п'ятої Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні (крім випадків спадкування спадкоємцями першої та другої черги за законом (як випадків спадкування ними за законом, так і випадків спадкування ними за заповітом) і за правом представлення, а також випадків спадкування власності, вартість якої оподатковується за нульовою ставкою) та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, вартості земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд, а також при розробці показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до вимог статті 13 вищевказаного Закону, нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться, зокрема, у разі: визначення розміру земельного податку; визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України «Про землеустрій».

Відповідно до частини другої статті 20 цього ж Закону дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Статтею 18 Закону України «Про оцінку земель» встановлено те, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться:

розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років;

розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7-10 років.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України «Про землеустрій».

За результатами нормативної грошової оцінки земель складається технічна документація.

Статтею 15 цього ж Закону встановлено, що підставою для проведення оцінки земель, у тому числі нормативної грошової оцінки земельних ділянок, є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 23 Закону України «Про оцінку земель» виготовлена технічна документація нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Грошова оцінка земельних ділянок проводиться за методикою, яка затверджується Кабінетом Міністрів України (частина п'ята статті 201 Земельного кодексу України).

У пунктах 1, 2, 3 Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року № 213, визначено, що Нормативна грошова оцінка земель населених пунктів проводиться відповідно до Закону України «Про оцінку земель».

Інформаційною базою для нормативної грошової оцінки земель населених пунктів є затверджені генеральні плани населених пунктів, плани зонування територій і детальні плани території, відомості Державного земельного кадастру, інвентаризації земель та державної статистичної звітності.

Дані за результатами проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель, що видається територіальним органом Держгеокадастру за місцезнаходженням земельної ділянки у строк, що не перевищує трьох робочих днів з дати надходження відповідної заяви.

Згідно із статтею 21 Закону України «Про оцінку земель» технічна документація, зокрема, з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, підлягає державній експертизі відповідно до закону.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» державна експертиза землевпорядної документації (далі - державна експертиза) - це діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка об'єктів експертизи на предмет їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об'єктів експертизи.

Як передбачено частиною 2 статті 7 вищевказаного Закону, виконавцями державної експертизи є експерти, які працюють у складі спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері державної експертизи і мають високу кваліфікацію та спеціальні знання, а також висококваліфіковані спеціалісти або наукові працівники, які залучаються цими органами до її проведення відповідно до закону.

Згідно з пунктом 2.1 Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації, затвердженої Наказом Держкомзему України від 03 грудня 2004 року № 391 організацію і проведення державної експертизи здійснюють Держгеокадастр та територіальні органи Держгеокадастру в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Частиною першою статті 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» передбачено те, що обов'язковій державній експертизі, крім іншого, підлягає: технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Результатом проведення державної експертизи є висновок державної експертизи. Позитивні висновки державної експертизи щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи є підставою для прийняття відповідного рішення органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування, відкриття фінансування робіт з реалізації заходів, передбачених відповідною документацією (частини перша та третя статті 35 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації»).

Статтею 37 вищевказаного Закону, передбачено порядок спростування висновків державної експертизи.

Так, замовники або розробники об'єктів державної експертизи, заінтересовані у спростуванні висновків державної експертизи або їх окремих положень, подають обґрунтоване клопотання (заяву) про це до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, у місячний термін з дня отримання клопотання (заяви) розглядає його і за наявності підстав призначає проведення повторної державної експертизи.

У разі спростування висновків державної експертизи, яку проводив центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, до проведення повторної державної експертизи залучаються незалежні експерти.

У разі відмови у розгляді заяви про спростування висновків державної експертизи або незгоди з висновками повторної державної експертизи замовники або розробники об'єктів державної експертизи мають право звернутися до суду.

Висновки державної експертизи можуть бути скасовані органом, який їх видав, у разі виявлення обставин, що могли вплинути на об'єктивність оцінки висновку.

Позитивні висновки повторної державної експертизи є підставою для прийняття відповідним органом рішення або реалізації заходів, передбачених об'єктами державної експертизи, крім випадків оскарження їх у судовому порядку.

Аналізуючи наведені вище правові норми, Верховний Суд звертає увагу на те, що чинним законодавством визначено, що перевірка, аналіз та оцінка технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, а саме витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, на предмет його відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам здійснюється під час державної експертизи землевпорядної документації, яка організовується і проводиться Держгеокадастром та територіальними органами Держгеокадастру в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Крім цього, Верховний Суд наголошує на тому, що зазначеними вище правовими нормами визначено порядок спростування чи оскарження висновків експертизи землевпорядної документації, в тому числі тих, що стосуються відповідності витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, який складається на основі розрахованих у встановленому порядку показників (коефіцієнтів), які визначені у технічній документації, вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам.

Право на судовий захист гарантоване статтею 55 Конституції України. Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За змістом частини першої статті 4 КАС України рішення суб'єкта владних повноважень є нормативно-правовим або індивідуальним актом.

Нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

На цій підставі Верховний Суд приходить до переконання в тому, що витяг з технічної документації про грошову оцінку землі не є рішенням суб'єкта владних повноважень, оскільки не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, а лише носить інформаційний характер.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2018 року по справі № 814/789/17

Також Верховний Суд звертає увагу на те, що судами попередніх інстанцій не було враховано, що, згідно з чинним законодавством України, вчинення дій щодо застосування у витязі з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки певного коефіцієнту функціонального використання земельної ділянки належить до повноважень Головного управління Держгеокадастру в Рівненській області.

Тобто, такі дії є частиною процесу реалізації повноважень, наданих відповідачу чинним законодавством, а саме повноважень щодо визначення нормативної грошової оцінки земельних ділянок. Результатом реалізації цих повноважень є затвердження відповідною сільською, селищною, міською радою виготовленої технічної документації нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів, яке породжує юридичні наслідки для позивача, як платника податків, оскільки нормативна грошова оцінка земельних ділянок є базою оподаткування земельним податком, в той час, як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки є тільки засобом (підставою) для встановлення такої оцінки.

Як йшлося вище, перевірка, аналіз та оцінка технічної документації нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а саме витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки на предмет його відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об'єктів експертизи, входить до компетенції Держгеокадастру та територіальні органи Держгеокадастру в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Відтак, суди не вправі втручатися в діяльність державних органів, що застосовують надані їм у межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження в будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами. Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що оскаржуючи дії відповідача щодо застосування у витязі з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки конкретного коефіцієнту функціонального використання земельної ділянки, позивач фактично оскаржує зміст витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, в той час як оформлення такого витягу та його змістове наповнення належить до виключної компетенції відповідача.

Також Верховний Суд наголошує на тому, що чинним законодавством встановлено форму здійснення контролю за достовірністю і правильністю відомостей, що викладені у витязі з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки і такий контроль здійснюється під час проведення державної експертизи землевпорядної документації.

З огляду на вищезазначене, касаційний суд доходить висновку про те, що позивач у даній справі обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки визнання протиправними дії відповідача щодо застосування у витязі з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки від 07 лютого 2017 року, коефіцієнту функціонального використання земельної ділянки площею 0,7886 га, кадастровий № 5622610100:00:005:0078, яка розташована в межах м. Здолбунів, на території Здолбунівської міської ради, Рівненської області, (Кф) у розмірі 2,0 не вплине на обсяг прав та обов'язків позивача, зокрема, не змінить фактичне значення коефіцієнта, що застосований під час здійснення нормативної грошової оцінки землі, так само як і самого значення нормативної грошової оцінки землі, оскільки правомірність застосування саме такого коефіцієнта перевіряється (підтверджується або спростовуєтьсмя) під час проведення державної експертизи землевпорядної документації, а не судом.

При цьому, належним способом захисту у даній справі є оскарження рішення органу місцевого самоврядування, яким затверджено технічну документацію щодо нормативної грошової оцінки землі, або оскарження дій відповідача щодо застосування при розрахунку нормативної грошової оцінки земельної ділянки відповідних локальних коефіцієнтів, з якими позивач не погоджується, після застосування процедури спростування висновків державної експертизи, яка проводиться в позасудовому порядку.

За наведених обставин, касаційний суд приходить до переконання в тому, що висновки судів першої та апеляційної інстанції про правомірність дій відповідача, не відповідають обставинам справи, оскільки оцінка дій відповідача на предмет правильності визначення коефіцієнта, що застосований під час здійснення нормативної грошової оцінки землі здійснюється під час проведення державної експертизи землевпорядної документації та не може бути надана судом під час розгляду справи, без проведення (чи замість проведення) вищевказаної експертизи, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Poland № 30210/96).

Крім того, у пункті 227 рішення у справі «Кудла проти Польщі» Суд вказав, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні доступність засобу юридичного захисту, здатного забезпечувати втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод, незалежно від того, у якій формі вони закріплені в національному правовому порядку. Отже, дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача (рішення у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), пункт 95 та рішення у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), заява № 30210/96, пункт 157).

Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

За правилами п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанції не застосовано закон, який застосуванню, внаслідок чого суди при прийнятті рішення виходили з помилкових мотивів, однак зробили вірні висновки по суті позову, то рішення судів першої та апеляційної інстанції слід змінити в частині мотивів відмови в задоволенні позову.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Регіональної філії «Львівська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» задовольнити частково.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2018 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2018 року змінити у частині мотивів відмови в задоволенні позову, виклавши їх у редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.М. Гімон

М.І. Гриців