П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 806/469/18

Головуючий у 1-й інстанції:Панкеєва В.А.

Суддя-доповідач: Франовська К.С.

22 листопада 2018 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Франовської К.С.

суддів: Кузьменко Л.В. Іваненко Т.В.

за участю:

секретаря судового засідання: Черняк А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Житомирської обласної ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Пержанська рудна компанія" на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2018 року (час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення- м.Житомир, дата складення рішення в повному обсязі - 06 квітня 2018 року) у справі за адміністративним позовом заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави до Житомирської обласної ради, треті особи- Поліський природний заповідник, Державна служба геології та надр України, Товариство з обмеженою відповідальністю "Пержанська рудна компанія" про визнання незаконним та скасування тринадцятої сесії Житомирської обласної ради VII скликання №866 від 02 листопада 2017 року "Про погодження продажу на аукціоні спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування берилію Пержанського родовища( звернення Держгеонадр України від 12.09.2017 р. № 20606/03/12-17",

В С Т А Н О В И В :

У січні 2018 року Заступник прокурора Житомирської області в інтересах держави звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Житомирської обласної ради № 866 від 02.11.2017 року "Про погодження продажу на аукціоні спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування берилію Пержанського родовища". Позов прокурора мотивований тим, що відповідач, надаючи погодження продажу на аукціоні спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування берилію Пержанського родовища, порушив вимоги природоохоронного законодавства, оскільки зі схем розташування встановлено, що контури родовища розміщені безпосередньо на території Поліського природного заповідника, який охороняється як національне надбання України щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання. Крім того, зазначає прокурор, відповідачем в порушення норм Законів України "Про місцеве самоврядування" та "Про доступ до публічної інформації" не було оприлюднено необхідну інформацію щодо розгляду погодження продажу на аукціоні спеціального дозволу.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2018 року, за клопотаннями представника Житомирської обласної ради, залучено Державну службу геології та надр України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

12 березня 2018 року ухвалою залучено до участі у справі в якості третьої особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Пержанська рудна компанія».

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2018 року позов заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Житомирської обласної ради № 866 від 02.11.2017 року "Про погодження продажу на аукціоні спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування берилію Пержанського родовища".

Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржила Житомирська обласна рада та ТОВ «Пержанська рудна компанія», які покликаючись на те, що вказане рішення є незаконним та прийнятим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просять рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові прокурору відмовити.

Так, в апеляційній скарзі Житомирська обласна рада зазначає про безпідставність висновку суду першої інстанції про порушення при прийнятті оскаржуваного рішення вимог Регламенту роботи обласної ради VII скликання, необхідності проведення екологічної експертизи можливості видобутку берилію на території Поліського природного заповідника. Окрім того, скаржник звертає увагу на те, що суд першої інстанції не врахував, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави і що ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави». Ці питання залишились поза увагою суду, що зумовило постановлення незаконного рішення.

В апеляційній скарзі ТОВ «Пержанська рудна компанія» звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що процедура прийняття рішення Житомирською обласною радою була дотримана, проте суд в цій частині неповно з'ясував обставини та не дослідив належним чином нормативно-правову базу, якою врегульована процедура. Не погоджується скаржник з твердженням, що Пержанське родовище розміщується безпосередньо на території Поліського заповідника і вказує на різні висновки суду з цього питання. Безпідставними, на думку скаржника, є висновки суду про необхідність ініціювання обласною радою проведення екологічної експертизи можливості видобутку берилію на території Поліського природного заповідника, оскільки з набранням з 18.12.2017 року чинності Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» таке поняття та термін «екологічна експертиза» не передбачено. Крім того, скаржник вважає необґрунтованим висновок суду, який погодився з позовними вимогами прокурора, щодо негативного впливу видобування берилію на природу, рівень ґрунтових вод, флору і фауну в межах Поліського природного заповідника.

У відзивах на апеляційну скаргу Житомирської обласної ради та ТОВ «Пержанська рудна компанія» Заступник прокурора Житомирської області зазначає, що доводи апеляційних скарг є необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні апеляційного суду представник Житомирської обласної ради апеляційну скаргу підтримав.

Решта учасників справи в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про дату судового засідання. Відповідно до частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають до задоволення з наступних міркувань.

Суд встановив, що 12 вересня 2017 року Державна служба геології та надр України (далі-«Держгеонадра») звернулась до Житомирської обласної ради з листом за № 20606/03/12-17 з проханням надати погодження щодо продажу на аукціоні спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування берилію Пержанського родовища, яке знаходиться в знаходиться в Олевському районі Житомирської області, 1 км на південь від с. Перга у міжріччі р. Уборть і р. Перга. До звернення долучено схеми розташування, пояснювальну записку та копію програми робіт (а.с.20-28 т.1).

02 листопада 2017 року на пленарному засіданні Житомирська обласна рада прийняла рішення №866 «Про погодження продажу на аукціоні спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування берилію Пержанського родовища».

Вважаючи, що Житомирською обласною радою рішення № 866 від 02.11.2017 року "Про погодження продажу на аукціоні спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування берилію Пержанського родовища" прийняте з порушенням процедури прийняття та не відповідає нормативним актам природоохоронного законодавства, а відтак, загрожує екологічній обстановці в регіоні, прокурор, в інтересах держави, звернувся в суд з цим позовом.

Вирішуючи спір та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що прокурором доведено наявність державного інтересу у справі, оскаржуване рішення Житомирською обласною радою прийняте з порушенням встановленої Регламентом процедури та з порушенням природоохоронного законодавства.

З такими висновками не може погодитись суд апеляційної інстанції, з огляду на таке.

1. Щодо підстав звернення прокурора до суду.

При цьому, згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У справі, що розглядається, прокурор звернувся до суду з позовною заявою на підставі статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України, посилаючись на те, що відсутній орган, до повноважень якого належить контроль за законністю рішень місцевих, зокрема обласних рад, у сфері надрокористування та який наділений повноваженнями щодо звернення до суду із відповідною категорією позовів про скасування протиправних рішень, що дає право прокурору самостійно звернутись з позовом на захист інтересів держави.

Статтею 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини 3 статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Частина 4 цієї ж статті передбачає, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII), визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Відповідно до частини 5 статі 53 КАС України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Отже, підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді.

Таким законом є Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII.

За приписами частини 3 статті 23 цього Закону, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Таким чином, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

Як зазначив Конституційний Суд України в Рішенні № 18-рп/2004 від 1 грудня 2004 року, поняття" охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України в логічно-значеннєвому зв'язку з поняттям "права", слід розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як обумовлений загальним змістом об'єктивного та прямо не опосередкованого в суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, який є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, що не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим принципам.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Аналіз частин 3, 4 статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України у взаємозв'язку з частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що участь прокурора в судовому процесі в адміністративних судах (в тому числі касаційне оскарження судових рішень) стає можливою за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтвердження відсутності такого органу.

Таким чином, згідно з частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право:

1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб'єктів, у порядку, визначеному законом;

2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

Аналіз частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також копіями документів, отриманих від суб'єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Захист інтересів держави при наданні надр у користування здійснюється уповноваженими органами.

Так, відповідно до частини 1 статті 62 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» державний контроль за додержанням режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду здійснюється центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища, його органами на місцях та іншими спеціально уповноваженими державними органами.

Згідно з пунктом 3 Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.2015 року №32, забезпечення формування державної політики у сфері охорони та використання природно-заповідного фонду, відтворення і охорони природних ресурсів, є основним завданням Міністерства екології та природних ресурсів.

Суд враховує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами судового розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, п. 27).

Пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить про те, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Так, у справі, що розглядається, прокурором не доведено необхідності захисту інтересів держави саме прокурором, а також не обґрунтовано підстави звернення до суду та в чому полягає інтерес держави.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом в постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17 та від 10 травня 2018 року у справі № 918/323/17, ухвалах від 07 травня 2018 року у справі № 910/18283/17 та від 16 травня 2018 року у справі № 826/13768/16.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що підстави для звернення прокурора до суду з даним позовом відсутні.

2. Щодо дотримання обласною радою процедури погодження продажу спеціального дозволу на аукціоні.

За змістом частин 2 та 3 Кодексу України " Про надра" спеціальні дозволи на користування надрами надаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр після попереднього погодження з відповідною радою питання про надання земельної ділянки для зазначених потреб, крім випадків, коли у наданні земельної ділянки немає потреби.

Пунктом 9 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.11 № 615 передбачено, що надання надр у користування, за винятком надання надр на умовах угод про розподіл продукції, погоджується з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, відповідними обласними, Київською і Севастопольською міськими радами - на користування ділянками надр з метою геологічного вивчення, розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення, а також для цілей, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин.

Згідно з п.3 ч.1 ст.9-1 Кодексу України " Про надра" до компетенції обласних, Київської та Севастопольської міських рад віднесено погодження надання надр у користування з метою геологічного вивчення і розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення, а також для цілей, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин.

Відповідно до частини 1 статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються такі питання, зокрема: затвердження регламенту ради (пункт 5); заслуховування звітів постійних комісій, керівників органів, які рада утворює, обирає та призначає (пункт 8); заслуховування звітів голів місцевих державних адміністрацій, їх заступників, керівників структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій про виконання програм соціально-економічного та культурного розвитку, бюджету, рішень ради із зазначених питань, а також про здійснення місцевими державними адміністраціями делегованих їм радою повноважень (пункт 28); прийняття рішення про недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації (пункт 29).

Згідно з пунктом 22 частини 1 статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються питання про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів відповідно районного, обласного значення, а також про скасування такого дозволу.

Порядок підготовки і розгляду питань та прийняття рішень обласною радою визначено Регламентом роботи обласної ради VII скликання, затвердженим рішенням першої сесії VII скликання від 26 листопада 2015 року №17 (далі - Регламент) (а.с.37-41 т.1).

Регламентом регулюються такі питання, як порядок скликання сесій ради, підготовки і розгляду нею питань, прийняття рішень ради, порядок роботи сесій та пленарних засідань ради, тощо, які випливають з повноважень ради, встановлених Конституцією України і законами України.

Статтею 15 Регламенту Житомирської обласної ради передбачено, що пропозиції до проекту порядку денного сесії вносяться головою обласної ради, постійними комісіями, депутатськими фракціями, депутатами обласної ради, головою обласної державної адміністрації не пізніш, як за двадцять п'ять робочих днів до відкриття сесії.

Згідно зі статтею 46 Регламенту на голосування ставиться спочатку проект рішення, внесений або погоджений відповідною профільною комісією, за основу і після його прийняття - усі пропозиції і поправки, внесені депутатами в ході обговорення питання і подані в письмовій формі через секретаріат сесії. У разі неприйняття за основу проекту рішення, внесеного або погодженого відповідною профільною комісією, розглядається альтернативний проект рішення, якщо він вноситься, і далі процедура прийняття рішення така, як у першій частині цієї статті.

Статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід'ємною частиною протоколу сесії ради.

Статтею 55 Регламенту роботи обласної ради VII скликання визначено, що рішення приймаються на пленарному засіданні , після їх обговорення. Рішення можуть прийматись без обговорення на пленарному засіданні, якщо жоден з депутатів не наполягає на цьому.

Процедура постановлення рішення на голосування визначений статтями 46-51 Регламенту.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, скликана 02 листопада 2017 року сесія Житомирської обласної ради була повноважною для прийняття рішень.

Під час голосування, рішення обласної ради №866 від 02.11.2017 року "Про погодження продажу на аукціоні спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування берилію Пержанського родовища", голова обласної ради, відповідно до Регламенту, спочатку поставив на голосування питання про відмову у погодженні продажу на аукціоні спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування берилію Пержанського родовища, яке було підтримано постійною комісією з питань екології, охорони навколишнього середовища та використання природних ресурсів.

Оскільки даний проект рішення не набрав необхідну кількість голосів депутатів, було внесено альтернативний проект рішення «Про погодження продажу на аукціоні спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування берилію Пержанського родовища", який за результатами голосування був підтриманий більшістю депутатів обласної ради.

Отже, суд апеляційної інстанції, вважає що оскаржуване рішення прийняте відповідно до Регламенту обласної ради та з дотриманням вимог Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», у зв'язку з чим підстави для його скасування відсутні.

Виходячи з наведеного, покликання позивача на порушення процедури прийняття рішення, зокрема, на те , що питання винесене на розгляд ради без його попереднього обговорення на засіданнях постійних комісій та опублікування проекту даного рішення на офіційному веб-сайті обласної ради, апеляційний суд вважає безпідставними і такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Апеляційний суд також зазначає, що Конституція України визнає право за органами місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України, що цілком узгоджується з положеннями пункту 2 статті 4 Європейської Хартії місцевого самоврядування, відповідно до змісту якого місцева влада в межах закону має повне право вирішувати будь-яке питання, що не вилучено із сфери її компетенції і вирішення якого не доручено жодному іншому органу.

Вирішення цього питання зокрема і спору загалом повинно узгоджуватися з міжнародними зобов'язаннями України, зокрема тими, які випливають з Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), яку ратифіковано Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Окрім того, суд враховує і практику ЄСПЛ, який неодноразово звертав увагу на необхідність дотримання принципів «належного урядування». Зокрема, у справі «Рисовський проти України» (рішення від 20.10.2011, заява № 29979/04, п. 71) ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та допущено порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову у позові.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційні скарги Житомирської обласної ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Пержанська рудна компанія" задовольнити .

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2018 року у справі за адміністративним позовом заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави до Житомирської обласної ради про визнання незаконним та скасування тринадцятої сесії Житомирської обласної ради VII скликання №866 від 02 листопада 2017 року "Про погодження продажу на аукціоні спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування берилію Пержанського родовища( звернення Держгеонадр України від 12.09.2017 р. № 20606/03/12-17",- скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким у позові заступнику прокурора Житомирської області в інтересах держави до Житомирської обласної ради про визнання незаконним та скасування рішення тринадцятої сесії Житомирської обласної ради VII скликання №866 від 02 листопада 2017 року "Про погодження продажу на аукціоні спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування берилію Пержанського родовища( звернення Держгеонадр України від 12.09.2017 р. № 20606/03/12-17"- в і д м о в и т и.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Постанова суду складена в повному обсязі 27 листопада 2018 року.

Головуючий Франовська К.С. Судді Кузьменко Л.В. Іваненко Т.В.