ПОСТАНОВА

Іменем України

23 листопада 2018 року

Київ

справа №323/870/16-а (2-а/323/13/16)

адміністративне провадження №К/9901/11749/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 323/870/16-а (2-а/323/13/16)

за позовом ОСОБА_2

до Пологівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_2

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2016 року (у складі колегії судді Софронової С.В., Поплавського В.Ю., Царьової Н.П.),

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_2 (далі - позивач або ОСОБА_2.) звернулася до суду з позовом до Пологівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі також - відповідач або Управління), в якому просила:

визнати неправомірними дії Пологівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо припинення виплати ОСОБА_2 пенсії за віком з 01 червня 2015 року;

зобов'язати Пологівське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області поновити виплату ОСОБА_2 пенсії з 01 червня 2015 року та виплати належні їй суми.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Оріхівського районного суду Запорізької області від 12 квітня 2016 року задоволено адміністративний позов ОСОБА_2 повністю.

Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідно до пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" 02 березня 2015 року № 213-VIII від (далі - Закон № 213-VIII), у разі неприйняття до 01 червня 2015 року Закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України. Зазначені положення Закону судом першої інстанції сприйнято таким чином, що з 01 червня 2015 року посада, на якій працює позивачка, не передбачає права на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу», у зв'язку з чим, передбачені статтею 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» підстави для невиплати позивачу пенсії, призначеної відповідно до цього Закону, відпали і з 01 червня 2015 року перешкоди для виплати позивачу вказаної пенсії відсутні.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2016 року апеляційну скаргу Пологівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області задоволено, постанову Оріхівського районного суду Запорізької області від 12 квітня 2016 року скасовано та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що позивач в період з 01 червня 2015 року по 18 листопада 2015 року працювала на посаді, на яку розповсюджується дія Законів України «Про службу в органах місцевого самоврядування» та «Про державну службу», то, відповідно до Закону № 213-VIII, в період з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2016 року виплата пенсії позивачці не мала здійснюватися. Відповідач, припинивши з 01 квітня 2015 року виплату пенсії позивачці, і відновивши виплату після звільнення позивачки з посади сільського голови - діяв відповідно до вимог закону, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову у цій справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернулася з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2016 року і залишити в силі постанову суду першої інстанції.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 29 серпня 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 323/870/16-а (2-а/323/13/16), витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 січня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів: суддя-доповідач Берназюк Я.О., судді Гриців М.І. та Коваленко Н.В.

Верховний Суд ухвалою від 08 червня 2018 року прийняв до провадження адміністративну справу № 323/870/16-а (2-а/323/13/16) та призначив її до розгляду ухвалою від 22 листопада 2018 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 23 листопада 2018 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в період перебування позивача на посаді сільського голови Кіровської сільради, яку вона займала у зв'язку з обранням з 26 квітня 2006 року та з 16 листопада 2010 року на умовах Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», їй була призначена пенсія за віком з 14 травня 2014 року на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплата якої була їй припинена з 01 квітня 2015 року відповідно до Закону № 213-VIII, та відновлена виплатою з 18 листопада 2015 року у зв'язку з її звільненням з посади сільського голови.

Вважаючи, що підстави для припинення виплати призначеної на загальних підставах пенсії за віком згідно Закону № 213-VIII у відповідача були відсутні, позивач 28 січня 2016 року звернулася до пенсійного органу з заявою про поновлення виплати їй пенсії з 01 червня 2015 року, на що відповідач листом від 05 лютого 2016 року № 9/С-7 роз'яснив про відсутність підстав у поновленні виплати пенсії з 01 червня 2015 року, оскільки позивач з 01 квітня 2015 року перебувала на державній службі, і відповідно призначена їй пенсія не виплачувалася правомірно.

Вважаючи дії відповідача незаконними, позивач звернулася до суду з позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що судом апеляційної інстанції незаконно, з порушенням норм матеріального та процесуального права, відмовлено в задоволенні її позовних вимог. Позивач зазначає, що з 01 червня 2015 року посада, на якій працювала позивач, не передбачає права на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу», у зв'язку із цим, передбачені статтею 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» підстави для невиплати позивачу пенсії, призначеної відповідно до цього Закону, відпали і з 01 червня 2015 року перешкоди для виплати позивачу вказаної пенсії відсутні.

26 вересня 2016 року до суду надійшли заперечення відповідача на касаційну скаргу позивача, в яких він зазначає, що оскільки позивач з 01 квітня 2015 року по 17 листопада 2015 року працювала на посаді сільського голови Кіровської сільської ради на умовах Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», то виплата їй пенсії тимчасово зупинена на виконання вимог частини 12 Розділу I Закону № 213-VIII. З 18 листопада 2015 року (з часу припинення роботи) позивачу поновлено виплату пенсії.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2016 року відповідає, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судами попередніх інстанцій встановлено та не заперечується сторонами, що позивач працювала на посаді сільського голови Кіровської сільради, яку вона займала у зв'язку з обранням з 26 квітня 2006 року та з 16 листопада 2010 року на умовах Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», і їй була призначена пенсія за віком з 14 травня 2014 року на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплата якої була їй припинена з 01 квітня 2015 року відповідно до Закону № 213-VIII, та відновлена виплатою з 18 листопада 2015 року у зв'язку з її звільненням з посади сільського голови.

Законом № 213-VIII, у абзаці 2 частини першої статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV викладено в такій редакції: "Тимчасово, у період з 01 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року особам, на яких поширюється дія цього Закону (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у період роботи на посадах, які дають право на призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до цієї статті або право на призначення пенсії у порядку та на умовах, передбачених законами України "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про державну службу", щомісячне довічне грошове утримання, призначене відповідно до цієї статті, не виплачується".

Аналогічні зміни було внесено до статті 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII від 16 грудня 1993 року.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 213-VIII порядок виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) працюючим пенсіонерам, встановлений цим Законом, поширюється на пенсіонерів та на отримувачів щомісячного довічного грошового утримання незалежно від часу призначення пенсії.

Згідно пунктом 1 Прикінцевих положень Закону № 213-VIII цей Закон набирає чинності з 1 квітня 2015 року.

Посилання скаржника на пункт 5 Прикінцевих положень Закону №213-VIII є безпідставними, оскільки позивач є посадовою особою органу місцевого самоврядування, і на нього розповсюджується частина сьома статті 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», відповідно до якої у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2016 року в період служби в органах місцевого самоврядування, пенсії, призначені відповідно до законодавства України, не виплачуються.

Таким чином, враховуючи, що позивач до 18 листопада 2015 року працювала на посаді, на яку розповсюджується дія Законів України «Про службу в органах місцевого самоврядування» та «Про державну службу», то, відповідно до Закону № 213-VIII, в період з 01 квітня 2015 року по 18 листопада 2016 року виплата пенсії позивачу не мала здійснюватися. Відповідач, припинивши з 01 квітня 2015 року виплату пенсії позивачу, і відновивши виплату після звільнення позивача з посади сільського голови - діяв відповідно до вимог закону.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 01 листопада 2018 року у справі № 404/7744/16-а(2-а/404/136/17).

Враховуючи викладене вище, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків, що позивач до 18 листопада 2015 року працювала на посаді, на яку розповсюджується дія Законів України «Про службу в органах місцевого самоврядування» та «Про державну службу», тому, відповідно до Закону № 213-VIII, в період з 01 квітня 2015 року по 18 листопада 2016 року виплата пенсії позивачу не мала здійснюватися. Відповідач, припинивши з 01 квітня 2015 року виплату пенсії позивачці, і відновивши виплату після звільнення позивачки з посади сільського голови - діяв відповідно до вимог закону.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведений висновок суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини у пунктах 16, 17 рішення від 24 листопада 2016 року у справі "ТОВ "Полімерконтейнер" проти України" (Заява N 23620/05) наголосив, що першою і найбільш важливою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання з боку органів державної влади у мирне володіння майном має бути законним (див. рішення у справі "Ятрідіс проти Греції" [ВП], N 31107/96, п. 58, ЄСПЛ 1999-II). Умова законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах "Хентріх проти Франції", від 22 вересня 1994 року, п. 42, серія A N 296-A, та "Кушоглу проти Болгарії", N 48191/99, п. п. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).

У рішенні по справі "Ейрі проти Ірландії" Європейський суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового (Airey v. Ireland № 6289/73). Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" (Kjartan Аsundsson v. Iceland № 60669/00).

У пункті 40 справи "Пономарьов проти України" (№ 3236/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що "право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції , має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновком суду апеляційної інстанцій у справі.

Рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскарженому судовому рішенні повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення апеляційного суду, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко