Постанова

Іменем України

15 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 369/11512/16-ц

провадження № 61-17576св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 листопада 2017 року у складі судді Ковальчук Л. М. та постанову апеляційного суду Київської області від 07 березня 2018 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Ігнатченко Н. В., Кулішенка Ю. М.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом ОСОБА_5 про визнання права власності на 5/9 частин жилого будинку в порядку спадкування за заповітом.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 був власником житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами та земельної ділянки площею 0,1954 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 згідно договорів дарування від

30 серпня 2008 року, укладених між ним та його батьком ОСОБА_6

У 2013 році ОСОБА_5 звернувся до суду із позовом про скасування рішень сільської ради, визнання недійсними свідоцтв про право власності, державних актів на право власності на земельну ділянку, договорів дарування та визнання права власності на житловий будинок. Справа розглядалась судами неодноразово. В результаті розгляду справи Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ вищезазначені договори дарування були визнані недійсними.

Із вступом в силу судових рішень у ОСОБА_4 відсутні правовстановлюючі документи на будинок і він позбавлений можливості отримати нові, оскільки його частка в рішеннях суду не визначена. Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії ОСОБА_4 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки він не надав документи, що підтверджують право власності спадкодавця, а також не можливо встановити розмір часток спадкового майна.

Позивач також посилався на те, що його брат та батько залишили на його ім'я заповіти, якими заповідали ОСОБА_4 все належне їм на час смерті майно.

Тому просив суд визнати за ним - ОСОБА_4 право власності на 5/9 частини будинку загальною площею 78,7 кв.м, житловою площею 55,3 кв.м з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_2 у порядку спадкування за заповітом після смерті брата - ОСОБА_7, який помер

ІНФОРМАЦІЯ_2 року та батька - ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 листопада 2017 року позовні вимоги задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 5/9 частин жилого будинку загальною площею 78,7 кв.м, житловою площею 55,3 кв.м і господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_3 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 року, та ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 479,27 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 доведено заявлені позовні вимоги та надано в обґрунтування своїх доводів належні докази.

Також суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_4 вважав себе власником будинку та земельної ділянки згідно договору дарування та не звернувся на той час з заявою про прийняття спадщини після смерті батька, тому після винесення вказаних вище судових рішень він вимушений звернутися до суду з позовом про визнання за ним право власності на 5/9 частин будинку загальною площею 78,7 кв.м, житловою площею 55,3 кв.м з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_2 у порядку спадкування за заповітом після смерті брата ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року (1/3 його частка + 1/9 частка після смерті матері) та батька - ОСОБА_6, який помер

ІНФОРМАЦІЯ_3 року (1/9 частку після смерті дружини).

Постановою апеляційного суду Київської області від 07 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від

02 листопада 2017 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_5, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

16 квітня 2018 року ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Київської області від 07 березня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Аргументи касаційної скарги зводяться до того, що судами попередніх інстанцій неповно з?ясовано обставини справи, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

У квітні 2018 року матеріали цивільної справи № 369/11512/16-ц надійшли до Верховного Суду.

14 травня 2018 року ОСОБА_4 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Київської області від 07 березня 2018 року залишити без змін.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_6 є батьком, а

ОСОБА_8 є матір'ю позивача - ОСОБА_4

На підставі наказу від 17 квітня 1957 року колгосп імені 13-річчя Жовтня згідно з рішенням загальних зборів колгоспників, затвердженого рішенням виконкому Києво-Святошинської районної ради депутатів трудящих, приєднано до радгоспу «Бучанський».

Згідно з довідкою Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 25 грудня 2013 року № 2186/7 у житловому будинку по АДРЕСА_2 проживали та були зареєстровані чотири особи: ОСОБА_9 - власник, ОСОБА_10, ОСОБА_6, ОСОБА_7

14 грудня 1945 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_12 укладено шлюб.

Відомості про наявність актового запису про розірвання вказаного шлюбу відсутні.

19 травня 1965 року між ОСОБА_12 та ОСОБА_6 укладено шлюб.

На час перетворення колгоспного двору у двір робітничий членами колгоспного двору були ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_7, оскільки його матір?ю була ОСОБА_13 Так як з ОСОБА_6 на час перетворення колгоспного двору у двір робітничий ОСОБА_9 не перебувала у шлюбі, зареєстрованому у встановленому порядку, тому

ОСОБА_6 не можна вважати членом сім?ї ОСОБА_9, а відтак і членом колгоспного двору.

Після перетворення колгоспного двору на господарство робітника

ОСОБА_10 набув права на 1/3 частин вказаного двору.

Після перетворення колгоспного двору у господарство робітника, майнові правовідносини членів колишнього колгоспного двору були врегульовані загальними нормами цивільного, земельного та сімейного права і на 1975 рік не підлягали регулюванню відповідно до Примірного статуту колгоспу та статей 112, 120, 126 ЦК Української PCP у редакції від 1963 року.

ІНФОРМАЦІЯ_5 року померла ОСОБА_9, тому на спадкові правовідносини після її смерті поширюються норми ЦК Української PCP у редакції від 1963 року.

Після смерті ОСОБА_9 відкрилась спадщина на належну їй 1/3 частини спірного будинку, у зв`язку з чим ОСОБА_10, ОСОБА_6, ОСОБА_7 прийняли у спадщину по 1/9 частини майна ОСОБА_9

Тобто ОСОБА_10 у спірному господарстві належить 1/3 частини як колишньому члену колгоспного двору та (1/3:3=1/9) як спадкоємцю за законом після смерті матері ОСОБА_8 Всього ОСОБА_10 у спірному господарстві належить 1/3 +1/9=4/9 частини.

Згідно з довідкою, виданою виконкомом Горенської сільської ради від 27 квітня 2015 року, № 451/7 ОСОБА_4 І.(позивач) зареєстрований в АДРЕСА_1 з 21 липня 1977 року по теперішній час, на день смерті матері ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 року, він проживав разом з нею по вище вказаній адресі.

Відповідно до довідки від 27 квітня 2015 року, № 453/7, виданої виконкомом Горенської сільської ради, ОСОБА_7 проживав в АДРЕСА_4 з дня народження по день смерті (ІНФОРМАЦІЯ_2 року). На день смерті матері ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 року, він проживав разом з нею по вище вказаній адресі.

Згідно довідки від 12 травня 2015 року № 550/7, що видана виконкомом Горенської сільської ради, ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 року, проживала та була зареєстрована в АДРЕСА_5 з 08 липня 1977 року по день смерті. Разом з нею були зареєстровані: чоловік -

ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року; син - ОСОБА_4, невістка - ОСОБА_14, онука - ОСОБА_15

ІНФОРМАЦІЯ_4 року помер ОСОБА_7

Згідно із заповітом ОСОБА_7 від 20 березня 1999 року, який є братом ОСОБА_4, спадкодавець - ОСОБА_7 все своє майно заповів брату

ОСОБА_4

Відповідно до свідоцтва про право власності на жилий будинок від 20 березня 1999 року ОСОБА_7 належить на праві приватної власності жилий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_6

Згідно з договором дарування від 10 липня 1999 року ОСОБА_7 подарував ОСОБА_16 1/3 частину житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_6

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 05 жовтня 2002 року спадкоємцем майна ОСОБА_7 є ОСОБА_4 Спадкове майно, на яке видане свідоцтво, складається з: 2/3 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться в АДРЕСА_6; грошових внесків з належними по ним відсотками та компенсаційними виплатами, що знаходяться в Ощадбанку № 5396 село Горенка, Києво-Святошинського району, Київської області, на рахунку за № НОМЕР_1 в Ощадбанку № 5393/029 Подільського відділення міста Києва на рахунку за № НОМЕР_2.

Згідно із свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 30 травня 2007 року ОСОБА_6 належить на праві власності домоволодіння за адресою АДРЕСА_2 на підставі рішення виконкому Горенської сільської ради від 2000 року, № 16/1, що в цілому складається з одного жилого будинку загальною площею 78,7 кв.м, житловою площею 55,3 кв.м з надвірними будівлями та спорудами.

Згідно заповіту ОСОБА_6 від 15 лютого 2008 року, серії ВКЕ № 559717, спадкодавець все своє майно заповідав ОСОБА_4

Згідно Договору дарування від 30 серпня 2008 року серії ВКМ № 035471

ОСОБА_6 подарував ОСОБА_4 житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_2 житловою площею 55,3 кв.м, загальною площею 78,7 кв.м.

На підставі договору дарування від 30 серпня 2008 ОСОБА_4 перейшло право володіння домоволодінням за адресою АДРЕСА_2

ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_6 помер.

Постановою Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори вих. № 3241/02-31 від 25 листопада 2014 року відмовлено ОСОБА_4 у видачі йому свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченим 15 лютого 2008 року Першою Київською обласною державною нотаріальною конторою під реєстровим номером 3-373, на частку житлового будинку АДРЕСА_2 та на частку земельної ділянки площею 0,1954 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 що належали померлому 08 березня

2010 року ОСОБА_6, з підстав ненадання підтверджуючих документів права власності спадкодавця на вказане вище нерухоме майно, а також неможливо встановити розмір часток житлового будинку та земельної ділянки, що належали ОСОБА_6

Рішенням апеляційного суду Київської області від 19 березня 2014 року рішення Києво-Святошинського районного суду від 25 червня 2013 року скасоване та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_10 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення виконкому Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 21 квітня 2000 року № 16/1 в частині передачі у власність ОСОБА_6 житлового будинку АДРЕСА_2 Визнано незаконним та скасовано рішення Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 08 липня 2003 року в частині передачі безоплатно у приватну власність ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,0326 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_3. Визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 площею 0,0326 га, в АДРЕСА_1, Києво-Святошинського району Київської області, виданий

29 квітня 2004 року Горенською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області на ім'я ОСОБА_6 Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно в частині 1/6 на домоволодіння АДРЕСА_2, видане 30 травня 2007 року виконкомом Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області на ім'я

ОСОБА_6, яке складається з одного жилого будинку загальною площею

78,7 кв.м, житловою площею 55,3 кв.м з надвірними будівлями та спорудами. Визнано недійсним договір дарування 1/6 частини житлового будинку загальною площею 78,7 кв.м житловою площею 55,3 кв.м з надвірними будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_2 укладений 30 серпня

2008 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4. Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,0326 га за адресою: АДРЕСА_1 укладений

30 серпня 2008 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0326 га, кадастровий номер НОМЕР_4, по АДРЕСА_2 виданий 23 вересня 2011 року Управлінням Держкомзему у Києво-Святошинському районі Київської області на ім'я ОСОБА_4 Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/6 частину житлового будинку загальною площею 78,7 кв.м, з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_8, померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 року.

Відповідно до рішення від 20 серпня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вирішила касаційні скарги ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Київської області від

19 березня 2014 року в частині визнання незаконним та скасування рішення виконкому Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 21 квітня 2000 року № 16/1 у частині передачі у власність

ОСОБА_6 1/6 частини житлового будинку по АДРЕСА_2 визнання незаконним та скасування рішення Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 18 липня 2003 року у частині передачі безоплатно у приватну власність ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,0326 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 визнання частково недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії КВ № 011900 у частині належної ОСОБА_6 частки розміром 0,0326 га, по АДРЕСА_2 виданого 29 квітня 2004 року Горенською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області на ім'я ОСОБА_6, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно у 1/6 частини на житловий будинок по АДРЕСА_2 виданого 30 травня 2007 року виконкомом Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області на ім'я ОСОБА_6, що складається з одного жилого будинку, загальною площею 78,7 кв.м, житловою площею 55,3 кв.м з надвірними будівлями та спорудами, визнання недійсним договору дарування 1/6 частини житлового будинку загальною площею 78,7 кв.м житловою площею 55.3 кв.м з надвірними будівлями та спорудами, по АДРЕСА_2 укладеного 30 серпня 2008 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, визнання недійсним договору дарування земельної ділянки площею 0,0326 га по АДРЕСА_2 укладеного 30 серпня 2008 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, визнання частково недійсним Державного акта на право власності на земельну ділянку у частині належної ОСОБА_6 частки розміром 0,0326 га (кадастровий номер НОМЕР_4), по АДРЕСА_2 виданого 23 вересня 2011 року управлінням Держкомзему у Києво-Святошинському районі Київської області на ім'я ОСОБА_4, скасовано і залишено у цій частині у силі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 червня 2013 року.

Рішення апеляційного суду Київської області від 19 березня 2014 року в частині визнання за ОСОБА_5 права власності на 1/6 частини житлового будинку загальною площею 78,7 кв.м з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_2 у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 року, змінено, ухвалено рішення такого змісту: визнано за ОСОБА_5 право власності на 4/9 частини житлового будинку загальною площею 78,7 кв.м, житловою площею 55,3 кв.м з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_2. В іншій частині рішення апеляційного суду залишено без змін.

Колегією суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в рішенні від

20 серпня 2014 року було встановлено, що з витягу з погосподарської книги сільської ради Києво-Святошинського району Київської області за 1946 рік, виданого архівним відділом Києво-Святошинської райдержадміністрації, вбачається, що членами колгоспного двору були ОСОБА_11 та

ОСОБА_9, яким належала кожному по 1/2 частини у майні колгоспного двору. З погосподарської книги вбачається, що ОСОБА_11 був членом колгоспу імені 13-річчя Жовтня. Відповідно до Договору від 28 червня

1950 року, укладеного між ОСОБА_11 та ОСОБА_9, житловий будинок по АДРЕСА_2 що входив до складу колгоспного двору, отримавши від ОСОБА_9 грошову компенсацію у розмірі 2 000,00 крб за належну йому 1/3 частину спірного житлового будинку. Із виписки з погосподарської книги за 1950-1951 роки вбачається, що головою колгоспного двору зазначена ОСОБА_9, як член колгоспу імені 13-річчя Жовтня.

Відповідно до ЦК Української PCP (у редакції від 1963 року) у випадку перетворення колгоспного двору у господарство робітника або службовця і збереження в ньому майна колгоспного двору спадщина відкривається після смерті колишнього члена двору на його частку в цьому майні на загальних підставах, тобто виходячи із правил статей 529, 548, 549 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 529 ЦК Української PCP (у редакції від 1963 року) при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є: у рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Відповідно до частини першої статті 549 ЦК Української PCP (у редакції від 1963 року) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він продав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до статті 534 ЦК Української PCP (у редакції від 1963 року) кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов?язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до статті 1235 ЦК України заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежності від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Суд попередніх інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, встановили, що ОСОБА_4 доведено заявлені позовні вимоги та надано в обґрунтування своїх доводів належні докази, а тому дійшли обґрунтованого висновку про визнання за ОСОБА_4 право власності на 5/9 частин житлового будинку загальною площею 78,7 кв.м, житловою площею 55,3 кв.м і господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_2 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 року, та ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Київської області від 07 березня 2018 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2018 року зупинено виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 листопада 2017 року, яке залишене без змін постановою апеляційного суду Київської області від 07 березня 2018 року, до закінчення касаційного провадження.

Враховуючи те, що касаційна скарга ОСОБА_5 підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховних Суд поновлює виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 листопада 2017 року, яке залишене без змін постановою апеляційного суду Київської області від 07 березня

2018 року.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від

02 листопада 2017 року та постанову апеляційного суду Київської області від 07 березня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 листопада 2017 року, яке залишене без змін постановою апеляційного суду Київської області від 07 березня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В. М.Коротун

М. Є.Червинська