Постанова

Іменем України

14 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 465/7043/14-ц

провадження № 61-22424св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Сімоненко В. М., Штелик С.П.,

учасники справи:

позивач - Головне управління Міндоходів у Львівській області (правонаступник - Головне управління державної фіскальної служби у Львівській області),

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Головного управління державної фіскальної служби у Львівській області на рішення Апеляційного суду Львівської області від 01 березня 2017 року у складі колегії судів: Савуляка Р. В., Крайник Н. П., Мельничук О. Я.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2014 року Головне управління Міндоходів у Львівській області звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про виселення із службового житлового приміщення без надання іншого житла.

Позовна заява мотивована тим, що згідно з наказом Державної податкової адміністрації у Львівській області від 05 грудня 2003 року за ОСОБА_4 закріплено квартиру АДРЕСА_1. Вказана квартира є службовим житлом Державної податкової адміністрації у Львівській області. Наказом Державної податкової адміністрації у Львівській області від 12 червня 2009 року полковник податкової міліції ОСОБА_4 був відряджений для подальшого проходження служби у розпорядження Міністерства внутрішніх справ України та звільнений з посади старшого оперуповноваженого відділу оперативних заходів із скорочення податкового боргу головного відділу податкової міліції Державної податкової інспекції у м. Львові. Позивач зазначав, що у зв'язку з тим, що відповідач припинив трудові відносини з Державною податковою адміністрацією у Львівській області та був відряджений для подальшого проходження служби в Міністерство внутрішніх справ України, він підлягає виселенню зі службового житла.

З урахуванням зазначеного позивач просив виселити ОСОБА_4 зі службового житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1, без надання іншого житла.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 23 лютого 2015 року позов Головного управління Міндоходів у Львівській області задоволено. Виселено ОСОБА_4 із службової квартири АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до вимог статті 124 ЖК Української РСР, пункту 34 Положення про службові жилі приміщення, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 04 лютого 1988 року (далі - Положення) відповідач у червні 2009 року був звільнений зі служби у Державній податковій адміністрації в Львівській області, а тому підлягає виселенню із службової квартири без надання іншого житла.

Справа переглядалася в апеляційному порядку неодноразово.

Останнім рішенням Апеляційного суду Львівської області від 01 березня 2017 року рішення Франківського районного суду м. Львова від 23 лютого 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Вирішено питання судового збору.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_4 не може бути виселений із службової квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення, оскільки не припиняв трудових відносин з організацією, яка надала це приміщення. За сукупністю роботи в органах податкової поліції та Міністерства внутрішніх справ стаж ОСОБА_4 становить 10 років 4 місяці та 28 днів, із них стаж служби в органах податкової поліції 5 років 6 місяців та 24 дні.

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Головне управління державної фіскальної служби у Львівській області, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що після прийняття наказу від 12 червня 2009 року № 233-о ОСОБА_4 припинив трудові відносини з ДПА у Львівській області, оскільки був відряджений для подальшого проходження служби в Міністерство внутрішніх справ України, у зв'язку з чим на підставі пункту 35 Положення, статті 124 ЖК Української РСР підлягає виселенню з службового жилого приміщення без надання іншого житла. Проте, апеляційним судом не було взято до уваги зазначені доводи та не надано належної оцінки тому факту, що станом на дату звільнення з посади в ДПА у Львівській області (наказ від 12 червня 2009 року) у ОСОБА_4 була відсутня необхідна вислуга, понад 10 років служби в органах податкової міліції. Крім того, судом не враховано, що відповідача звільнено у відставку за віком не з органів податкової міліції ДПА у Львівській області (юридична особа, яка закріпила за відповідачем службове житло), а з органів внутрішніх справ, де він отримував грошове забезпечення. Тому є помилковим посилання апеляційного суду на наказ МВС України від 10 вересня 2004 року № 1039 «Про надання службових житлових приміщень і користування ними особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України».

У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_4 зазначав, що наказом від 12 червня 2009 року 233-о його з органів податкової поліції звільнено не було, а відряджено для подальшого проходження служби у розпорядження Міністерства внутрішніх справ України не як гр. ОСОБА_4, як полковника податкової поліції ОСОБА_4, при цьому ніяких виплат, які проводяться з працівником при звільненні позивачем проведено не було. Відповідно до наказу Головного управління МВС України у Львівській області від 17 квітня 2014 року №140 а/с його звільнено з органів внутрішніх справ у відставку за віком, тобто на пенсію. Вислуга років на день звільнення складає понад 10 років, до яких увійшла служба в органах податкової міліції. Таким чином, доводи касаційної скарги, що з 12 червня 2009 року він втратив право користування службовою квартирою є безпідставними та не ґрунтуються на законі.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

27 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Судами встановлено, що рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 20 червня 2003 року № 518 квартирам АДРЕСА_1 надано статус службового житла. Державну податкову адміністрацію у Львівській області зобов'язано провести закріплення вказаних квартир згідно з вимогами чинного законодавства (а. с. 4).

Наказом Державної податкової адміністрації у Львівській області від 05 грудня 2003 року № 222 службову квартиру № 106 закріплено за ОСОБА_4 заступником голови Державної податкової адміністрації у Львівській області - начальником слідчого відділу податкової міліції (одноособово) (а. с. 5).

Розпорядженням Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради від 30 грудня 2003 року вказану квартиру закріплено за заступником голови - начальником слідчого відділу податкової міліції Державної податкової адміністрації у Львівській області ОСОБА_4 та оформлено ордер.

Наказом Державної податкової адміністрації у Львівській області від 18 травня 2006 року полковника податкової міліції ОСОБА_4 було звільнено з органів податкової міліції в запас Збройних Сил України згідно з положенням про проходження служби начальницьким складом та постановою Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 1998 року за статтею 64 «Є» (за порушення дисципліни).

Постановою Франківського районного суду м. Львова від 10 липня 2008 року, яка набрала законної сили, визнано нечинним наказ Державної податкової адміністрації у Львівській області від 18 травня 2006 року та поновлено ОСОБА_4 у розпорядженні Державної податкової адміністрації у Львівській області з моменту звільнення (а. с 30-33).

Записами в трудовій книжці ОСОБА_4 підтверджується поновлення його на службі в органах податкової міліції з 18 травня 2006 року (а. с. 50).

Наказом Державної податкової адміністрації у Львівській області від 12 червня 2009 року № 233-о полковника податкової міліції ОСОБА_4 відряджено для подальшого проходження служби у розпорядження Міністерства внутрішніх справ України, звільнивши його з посади старшого оперуповноваженого відділу оперативних заходів із скорочення податкового боргу головного відділу податкової міліції Державної податкової інспекції у м. Львові (а. с. 7).

Відповідно до наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 17 квітня 2014 року № 140 о/с ОСОБА_4 звільнено з органів внутрішніх справ у відставку за віком (а. с. 132).

Відповідно до статті 47 Конституції Україникожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Громадяни, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

У статті 124 ЖКУкраїнської PCP та пункті 34 Положення зазначено, що робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Як убачається з наказу Державної податкової адміністрації у Львівській області від 12 червня 2009 року № 233-о, ОСОБА_4 було звільнено з посади старшого оперуповноваженого відділу оперативних заходів із скорочення податкового боргу головного відділу податкової міліції Державної податкової інспекції у м. Львові. Крім того, цим наказом ОСОБА_4 як полковника податкової міліції відряджено для подальшого проходження служби у розпорядження Міністерства внутрішніх справ України (а. с. 7).

Тобто, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_4 з органів податкової поліції звільнено не було.

Також матеріали справи не містять відомостей, що відповідно до наказу від 12 червня 2009 року № 233-о з відповідачем був проведений розрахунок, що підлягає виплаті при звільненні.

У статті 125 ЖКУкраїнської РСР визначено, що без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років, пенсіонерів.

Аналогічне положення міститься і в пункті 35 Положення, згідно з яким без надання іншого жилого приміщення не може бути виселено осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.

Таким чином ОСОБА_4 з 19 листопада 2003 року до 12 червня 2009 року працював в органах податкової міліції і стаж його роботи на момент відрядження для подальшого проходження служби у розпорядження Міністерства внутрішніх справ та звільнення його з посади старшого оперуповноваженого відділу оперативних заходів із скорочення податкового боргу головного відділу податкової міліції (станом на 12 червня 2009 року) становив 5 років 6 місяців та 24 дні.

Із 13 червня 2009 року до 17 квітня 2014 року ОСОБА_4 був відряджений до Міністерства внутрішніх справ, де його стаж обраховувався з 13 червня 2009 року до 17 квітня 2014 року і становив 4 роки 10 місяців та 4 днів, а разом - 10 років 4 місяці та 28 днів.

Отже, за сукупністю роботи в органах податкової поліції та Міністерства внутрішніх справ стаж ОСОБА_4 становить 10 років 4 місяці та 28 днів, із них стаж служби в органах податкової поліції 5 років 6 місяців та 24 дні.

Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_4 з 12 червня 2009 року втратив право на користування спірною службовою квартирою та підлягає виселенню без надання іншого житла, не відповідають обставинам справи та суперечать вимогам закону.

Крім того, суд апеляційної інстанції обґрунтовано врахував, що 12 червня 2014 року ОСОБА_4 видано пенсійне посвідчення № НОМЕР_1 з терміном дії довічно, тому останній незалежно від стажу роботи саме в органах податкової міліції, або в установі за якою закріплено службове житло, як пенсіонер по старості, відповідно до положень статті 125 ЖК Українине може бути виселеним із нього без надання іншого житлового приміщення.

Такі висновки апеляційного суду відповідають позиції ЄСПЛ, зокрема висновкам, викладеним у рішенні від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 19009/04, § 41) ЄСПЛ вказав, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.

Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Згідно з частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Отже, вирішуючи спір, апеляційний суд, урахувавши наведені норми матеріального права та обставини справи, правильно визначився з характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку відповідно до статей 10, 60, 212 ЦПК України 2004 року та дійшов правильноговисновку про відсутність правових підстав, визначених статтею 124 ЖК Української РСР та пунктом 34 Положення для виселення відповідача.

Доводи касаційної скарги Головного управління державної фіскальної служби у Львівській області про помилкове застосування до спірних правовідносин положень наказу МВС України від 10 вересня 2004 року № 1039 «Про надання службових житлових приміщень і користування ними особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України» є обґрунтованими, разом з цим апеляційним судом вірно застосовані інші норми матеріального права, тому посилання на вищевизначений наказ не призвело до неправильного вирішення справи.

Всі інші доводи касаційної скарги стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин рішення апеляційного суду відповідає вимогам статей 213-215, 316 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Львівської області від 01 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:В. С. Висоцька А. О. Лесько В. В. Пророк В. М. Сімоненко С. П. Штелик