ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/0430/307/18 Справа № 212/1282/17-ц

Суддя у 1-й інстанції - Козлов Ю.В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2018 року м.Кривий Ріг

Справа № 212/1282/17-ц

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.

секретар судового засідання - Чубіна А.В.

сторони :

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2, від імені та в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3, яка діє як законний представник ОСОБА_2, на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 28 лютого 2018 року, яке ухвалено суддею Козловим Ю.В. о 12 годині 37 хвилин у місті Кривому Розі Дніпропетровської області (відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні), -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, від імені та в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, Відділ опіки та піклування виконкому Покровської районної у місті ради м. Кривого Рогу, Відділ реєстрації місця проживання громадян виконкому Покровської районної у м. Кривий Ріг ради про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є наймачем неприватизованої квартири АДРЕСА_1. За вказаною адресою, крім нього, зареєстровані його син - ОСОБА_4 (третя особа по справі) та онук ОСОБА_2 (відповідач по справі).

01 жовтня 2011 року син позивача - ОСОБА_4 зареєстрував шлюб з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 року у них народився син ОСОБА_5 та з цього часу вони переїхали проживати до позивача в квартиру. Зі спливом часу їх стосунки погіршились, тому 15 січня 2014 року ОСОБА_3, забравши сина та особисті речі, виїхали з квартири до своєї матері за адресою: АДРЕСА_2, де вони разом і проживають до теперішнього часу. Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було розірвано 28 лютого 2014 року.

Протягом більше трьох років відповідач - неповнолітній ОСОБА_2 та його мати в спірному житлі не проживають, комунальні платежі не сплачують, бажання повернутись та вселитись до житла не виявляли. Зняти в добровільному порядку з реєстраційного обліку неповнолітнього сина ОСОБА_3 не бажає.

Посилаючись на те, що відповідач без поважних причин не мешкає за постійним місцем реєстрації більше ніж 6 місяців, позивач просив визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 28 лютого 2018 року позовні вимоги задоволено.

Визнано ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що втратив право користування житловим приміщення квартири за адресою: АДРЕСА_1.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, яка діє як законний представник ОСОБА_2, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог, посилаючись на те, що судом не було надано належної оцінки всім обставинам справи та не враховано того, що малолітній ОСОБА_2 був зареєстрований у квартирі зі згоди позивача за місцем проживання батьків. При цьому, зазначає, що вона не має власного житла для реєстрації місця проживання дитини, а представник Органу опіки та піклування Покровської районної у місті ради в судовому засіданні вказувала на те, що задоволення позовних вимог призведе до порушення законних прав неповнолітньої дитини. Вважає, що суд порушив норми ст. 160 СК України та ст. 29 ЦК України щодо визначення місця проживання дитини разом з батьками, тоді як батько ОСОБА_5 проживає та зареєстрований саме у квартирі позивача.

Також, вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та розгляд справи за її відсутності та без належного повідомлення про час та місце розгляду справи.

Крім того, в апеляційній скарзі ОСОБА_3 повідомила суд про те, що в березні 2018 року позивач ОСОБА_1 помер , однак більш точної інформації вона не має.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, законного представника малолітнього ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_6, які, кожна окремо, підтримали доводи апеляційної скарги та наполягали на її задоволенні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню із закриттям провадження у справі, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та не спростовано у суді апеляційної інстанції, що Виконавчим комітетом Жовтневої районної Ради депутатів робітників, ОСОБА_1 надано на сім'ю, яка складається з чотирьох чоловік, ордер №1748 від 25 червня 1969 року на право зайняття квартири АДРЕСА_1

Відповідно до довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія» ДОМ.КОМ», станом на 21.02.2017 року, за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровані: ОСОБА_1 (наймач), ОСОБА_4 (син), ОСОБА_2 (онук).

Згідно акту від 23 лютого 2017 року, складено у присутності свідків: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та затвердженого представником ТОВ «Керуюча компанія» ДОМ.КОМ», ОСОБА_2 не проживає за адресою: АДРЕСА_1, з 15.01.2014 року.

Задовольняючи позовні вимоги та визнаючи малолітнього ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 суд першої інстанції виходив з того, що малолітній ОСОБА_2 проживає за іншою адресою разом зі своєю матір'ю ОСОБА_3, яка не сплачує комунальні платежі за проживання сина у спірній квартирі.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна, оскільки він зроблений судом з порушенням норм цивільного законодавства.

Так, відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам закону.

Житлове законодавство покликане сприяти забезпеченню права громадян на житло, ефективному використанню та охороні житлового фонду. Завданнями житлового законодавства України є регулювання житлових відносин з метою забезпечення гарантованого Конституцією права громадян на житло, належного використання і схоронності житлового фонду, а також зміцнення законності в галузі житлових відносин (ст.2 ЖК УКраїни). Право на житло забезпечується розвитком і охороною державного і громадського житлового фонду, сприянням кооперативному та індивідуальному житловому будівництву, справедливим розподілом під громадським контролем жилої площі (ст.1 ЖК України).

Гарантованому ст.9 ЖК України праву громадян на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення, кореспондує обов'язок використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення (ч.1 ст.10 ЖК України).

Відповідно до ст.61 ЖК України порядок користування жилими приміщеннями в будинках державного житлового фонду регулюється нормами ЖК та положеннями укладеного договору найму.

За змістом ст.64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки, але членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, які входили до складу сім'ї наймача, перестали бути членами його сім'ї, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач і члени його сім'ї.

Аналіз змісту зазначеної норми закону свідчить, що умовою реалізації членом сім'ї наймача його права на користування житлом є набуття ним права на проживання та фактичне використання житла для особистого проживання. До того ж право члена сім'ї наймача на користування житловим приміщенням залежить від дії договору найму, укладеним між основним наймачем та наймодавцем.

В контексті обставин даної справи колегія суддів дійшла виснвоку, що відповідач ОСОБА_2 набув право користування спірною квартирою, як малолітня дитина, яка є членом сім'ї наймача.

За змістом ст.ст.71, 72 ЖК України у випадку відсутності члена сім'ї наймача в житловому приміщенні понад шість місяців, то він може бути визнаний таким, що втратив право користування таким житлом, якщо відсутні підстави для збереження його права.

Статтею 3 Сімейного кодексу України передбачено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Згідно ч.2 ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з наймачем.

За змістом ст.160 СК місце проживання дитини визначається наступним чином: дитини віком до десяти років - за згодою батьків; дитини, яка досягла десяти років - за спільною згодою батьків та самої дитини; якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до частини 3 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Частиною 4 зазначеної статті передбачено, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачі) або одного них, з ким вона проживає.

Судом встановлено, що малолітній ОСОБА_2 фактично не проживає у спірній квартирі з січня 2014 року, оскільки з того часу його батьки, через припинення шлюбних стосунків, стали проживати окремо. З січня 2014 року по теперішній час малолітній ОСОБА_2 проживає з матір'ю, але залишаючись членом сім'ї своїх батьків зберігав право користування і спірною квартирою, оскільки продовжує бути членом сім'ї наймача цієї квартири та в ній продовжує проживати його батько - ОСОБА_4 (а.с. 4). Оскільки між батьками відповідача ОСОБА_2 не було спору щодо визначення його місця проживання, то він має право користуватися житлом обох батьків, що не суперечить положенням ч.6 ст.29 Цивільного кодексуУкраїни, відповідно до якої фізична особа може мати кілька місць проживання.

В цьому контексті слід звернути увагу на те, що наявність здійсненої у передбаченому законом порядку реєстрації місця проживання ОСОБА_2 у спірній квартирі свідчить про відсутність заперечень ОСОБА_1, щодо набуття малолітнійм ОСОБА_2 права на користування та проживання у спірній квартирі на правах члена сім'ї наймача.

Таким чином, ОСОБА_2 за згодою позивача ОСОБА_1 набув право користування спірною квартирою.

До теперішнього часу ОСОБА_2 не досяг повноліття, а відтак не набув повної цивільної дієздатності, що свідчить про поважність причин його не проживання у спірній квартирі, оскільки він в силу свого віку не може самостійно виконувати свої обов'язки члена сім'ї наймача і нести відповідальність за їх недотримання. Отже, відповідно до положень ст.ст.71, 72 ЖК України, відсутні правові підстави для втрати малолітнім ОСОБА_2, права користування спірною квартирою.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, доводи позивача про наявність підстав для визнання відповідача таким, що втратив право користування спірною квартирою, не знайшли свого підтвердження, а тому позов не підлягає до задоволення.

Разом з тим, як встановлено судом, позивач ОСОБА_4 помер 23 березня 2018 року, про що Покровським районним у місті ОСОБА_10 відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області вчинено актовий запис №516 від 23 березня 2018 року.

Згідно ст. 377 ЦПК України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги. Якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для застосування вимог частини першої цієї статті.

Згідно п. 7 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Зважаючи на те, що спірні відносини не допускають правонаступництва, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню з закриттям провадження по справі.

Керуючись ст. ст. 367, 374, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 377, 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, яка діє як законний представник ОСОБА_2, - задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 28 лютого 2018 року скасувати.

Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, від імені та в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, Відділ опіки та піклування виконкому Покровської районної у місті ради м. Кривого Рогу, Відділ реєстрації місця проживання громадян виконкому Покровської районної у м. Кривому Розі ради про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному поряду безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 26 листопада 2018 року.

Головуючий :

Судді :