ПОСТАНОВА

Іменем України

14 листопада 2018 року

м. Кропивницький

справа №383/233/18

№ провадження 22-ц/4809/329/18

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С.М., суддів: Карпенка О.Л., Мурашка С.І.

секретар судового засідання Савченко Н.В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Благодатненська сільська рада Бобринецького району Кіровоградської області,

третя особа - фермерське господарство «ОСОБА_3»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, який представляє інтереси ОСОБА_1, на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 05 вересня 2018 року у складі головуючого судді Адаменко І.М. за позовом ОСОБА_1 до Благодатненської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області, третя особа без самостійних вимог на стороні позивача - фермерське господарство «ОСОБА_3» про повернення безпідставно набутих коштів,

УСТАНОВИВ :

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Благодатненської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області, та з урахуванням уточнення позовних вимог, просила стягнути з відповідача на її користь 61192,83 грн. безпідставно набутих коштів.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 16.05.1994 року ОСОБА_3 одноособово було створено селянське (фермерське) господарство «ОСОБА_3», як юридичну особу. У постійному користуванні фермерського господарства перебуває земельна ділянка площею 41,9 га, розташована на території Благодатненської (Куйбишевської) сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області на підставі державного акту на право постійного користування землею від 16.05.1994 року зареєстрованого за № 24, яка належить до земель комунальної власності Благодатненської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області. Після смерті ОСОБА_3 позивач успадкувала корпоративні права фермерського господарства, стала засновником та головою фермерського господарства.

Здійснюючі законну господарську діяльність фермерське господарство в травні 2017 року засіяло вказану земельну ділянку насінням соняшника.

У липні 2017 року від інспектора з відділу контролю за використанням та охороною земель на адресу фермерського господарства надійшло повідомлення про виклик для надання пояснень.

Під час надання пояснень голові господарства було вручено акт обстеження земельної ділянки №125-ДК/219/АО/10/01/-17 від 20.07.2017 року, акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом-земельної ділянки №125-ДК/121/АП/09/01/-17 від 20.07.2017 року та розрахунок розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного заняття земельної ділянки ОСОБА_1 на території Благодатненської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області, згідно якого було зобов'язано ОСОБА_1 сплатити кошти в розмірі 61192,83 грн. на рахунок сільської ради.

Відповідно до вказаних документів підставою нарахування суми коштів є стягнення з фермерського господарства збитків, завданих відповідачу самовільним зайняттям земельних ділянок, якими користується фермерське господарство на підставі акту на право постійного користування. 17.08.2017 року позивачем як фізичною особою на рахунок відповідача було сплачено кошти у вищевказаному розмірі.

Позивач вважає, що оскільки фактичним землекористувачем земельної ділянки є фермерське господарство «ОСОБА_3», воно і має нести відповідальність за завдані збитки відповідно до актів, а не фізична особа ОСОБА_1

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 05 вересня 2018 року відмовлено у задоволенні позовних вимог за їх є необґрунтованістю і безпідставністю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, від імені якої діє її представник ОСОБА_2, ставить питання про скасування вказаного судового рішення, з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

Зазначає, що суд неповно з'ясував усі фактичні обставини справи, не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

Громадянка ОСОБА_1 в серпні 2017 року перерахувала на рахунок відповідача власні кошти у сумі 61192,83 грн. Кошти було перераховано безпідставно і тому позивач звернулась до суду, в порядку ст.15,16,1212,1214 ЦК України, з позовними вимогами щодо стягнення з відповідача зазначеної грошової суми. З метою обґрунтування належності такого способу захисту вказувалось на судову практику (Як приклад застосування судами норми Закону Постанова ВС від 30 серпня 2018 року у справі №334/2517/16-ц).

Вважає, що відповідач заволодів грошовими коштами позивача безпідставно і зобов'язаний їх повернути.

Стверджує, що ОСОБА_1 як посадова особа притягнута до адміністративної відповідальності, нею сплачено відповідний штраф у розмірі визначеному ст. 53 КУпАП України, але вона не зобов'язана нести відповідальність за юридичну особу.

Для встановлення можливості застосування до правовідносин норми ст. 1191 ЦК України суд мав би застосувати норми ч. 3 ст. 157 ЗК України, Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам затвердженого ПКМ України від 19 квітня 1993 р. № 284 та Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу затвердженої ПКМ України від 25 липня 2007 р. № 963.

Звертає увагу, що в матеріалах справи відсутній акт комісії затверджений головою Бобринецької РДА, що є ще одним свідченням відсутності правових підстав для відшкодування збитків і у позивача і у ФГ «ОСОБА_3.».

Благодатненська сільська радаподала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Заслухавши пояснення представника позивача адвоката ОСОБА_2, який підтримав доводи апеляційної скарги, представника відповідача Денисова В.М., який заперечував проти задоволення скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним нормам процесуального права.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 15.06.2016 року у справі № 383/411/16-ц встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року засновник та голова СФГ ОСОБА_3 помер та визнано за ОСОБА_1 права засновника Селянського (фермерського) господарства "ОСОБА_3" в порядку спадкування (а.с.9-10).

При розгляді даного позову судом установлено і підтверджується матеріалами справи, що згідно акту обстеження земельної ділянки №125-ДК/219/АО/10/01/-17 від 20.07.2017 року державним інспектором відділу з контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель Бобринецького, Компаніївського, Устинівського районах Управління з контролю Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області Павловським М.О., за участю начальника сектору ВКЗЕ УСБУ в Кіровоградській області Хромей С.М., старшого державного інспектора контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель Коробова Ю.С., в присутності сільського голови Благодатненської сільської ради Денисової В.М., проведено обстеження земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення, загальною площею 41,9 га, яка розташована на території Куйбишевської (Благодатненської) сільської ради Кіровоградської області (а.с.12). За результатами обстеження встановлено, що вказана земельна ділянка використовуються без наявних документів, що підтверджують державну реєстрацію права власності чи права постійного користування або оренди земельної ділянки та на час обстеження засіяна соняшником.

Згідно акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом - земельної ділянки №125-ДК/221/АП/09/01/-17 від 20.07.2017 року, державним інспектором відділу з контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель Бобринецького, Компаніївського, Устинівського районах Управління з контролю Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області Павловським М.О., за участю начальника сектору ВКЗЕ УСБУ в Кіровоградській області Хромей С.М., старшого державного інспектора контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель Коробова Ю.С., в присутності сільського голови Благодатненської сільської ради Денисової В.М., відповідно до вимог статей 6 і 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» проведено перевірку з питань дотримання вимог земельного законодавства (а.с.13).

В результаті проведеної перевірки встановлено, що ФГ "ОСОБА_3." в особі голови ОСОБА_1 використовує на території Благодатненської сільської ради земельні ділянки загальною площею 41,9 га, яка оброблена та засіяна соняшником, без укладання договору оренди землі,та без правових підстав, чим порушено вимоги ч.1 ст.116, ст.ст.125, 126 ЗК України, за що передбачена відповідальність п. б ч. 1 ст. 211, ч. 1 ст. 212 ЗК України, ч. 16 ст. 1 ЗУ «Про державний контроль за використанням та охороною земель», ст.53-1 КУпАП. При перевірці представник ФГ «ОСОБА_3.» був відсутній.

За результатами перевірки голову ФГ «ОСОБА_3.» ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.53-1 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 340 грн., що підтверджується листом Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області №18-11-0.41-3752/2-18 від 11.05.2018 року (а.с.64).

Державним інспектором відділу з контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель Бобринецького, Компаніївського, Устинівського районах Управління з контролю Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області Павловським М.О. здійснено розрахунок розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, яка становить 61192,83 грн. (а.с.14).

Вказані акти не скасовано та не визнано недійсними.

03.08.2017 року головою СФГ «ОСОБА_3.» ОСОБА_1 сплачена шкода у розмірі 61192,83 грн., які зараховані до бюджету Благодатненської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області, що підтверджується квитанцією №0.0.820537692.1 від 03.08.2017 року (а.с.15), та листом Благодатненської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області №509/02-24 від 21.11.2017 року (а.с.16).

З урахуванням наведеного суд дійшов обґрунтованого висновку, що правовідносини з відшкодування збитків виникли внаслідок самовільного зайняття фермерським господарством «ОСОБА_3» земельної ділянки сільськогосподарського призначення, без належних правовстановлюючих документів на землю.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Отже, обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку.

Статями 125, 126 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Преюдиціальне значення у даній справі має рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 29.07.2016 року у справі № 383/596/16-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 27.09.2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 03.08.2017 року, яким відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позову до Куйбишевської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області про визнання права на постійне користування у порядку спадкування земельною ділянкою площею 41,9 га, що була надана спадкодавцю для ведення селянського (фермерського) господарства та встановлено, що ні Законом України від 19.06.2003 року «Про фермерське господарство» ні Земельним кодексом України не визначено механізми успадкування земельних ділянок, які належали спадкодавцям, на праві постійного користування, та ОСОБА_1 як спадкоємиця майна померлого ОСОБА_3 не може набути право на спірну земельну ділянку в порядку спадкування (а.с.87-91).

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ, переглядаючи вказані рішення, в ухвалі від 03.08.2017 року вказав на те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право. Встановивши, що ОСОБА_3 за життя не уклав із власником земельної ділянки договір у відповідності до приписів п. 6 Перехідних положень Земельного кодексу України до 1 січня 2008 року, суд дійшов до висновку про відсутність у гр. ОСОБА_1 права на отримання спірної земельної ділянки в порядку спадкування (а.с.92-93).

Під час розгляду позову ОСОБА_1 про визнання права на постійне користування земельною ділянкою в порядку спадкування судом установлено, що право постійного користування земельною ділянкою площею 41,9 га припинене зі смертю громадянина ОСОБА_3

Такі висновки узгоджуються з правою позицією викладеній у постанові Верховного Суду України від 05.10.2016 року у справі № 6-2329цс16.

Суд дійшов правомірного висновку, що факт самовільного зайняття земельної ділянки ФГ «ОСОБА_3», а саме користування земельною ділянкою без належних правовстановлюючих документів на землю, знайшов своє підтвердження, а тому мали місце порушення зафіксовані в актах перевірки (а.с.12-13).

Позивач не позбавлена права звернутися до органів державної влади чи місцевого самоврядування із заявою про надання спірної земельної ділянки, яка використовувалась для ведення фермерського господарства на праві постійного користування земельною ділянкою, в оренду для ведення фермерського господарства, однак продовжує використовувати спірну земельну ділянку без відповідних правовстановлюючих документів.

Відповідно до положень ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

У відповідності до ч. 1 ст. 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК Українирегулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

За змістом частини першої статті 1213 ЦК України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

З урахуванням обставин справи, відповідач набув кошти у розмірі 61192,83 грн. за існування достатніх правових підстав, що підтверджується письмовими доказами, якими зафіксовано факт порушення земельного законодавства СФГ «ОСОБА_3.», що є чинними.

Згідно ст.4 Закону України «Про фермерське господарство» головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа. Голова фермерського господарства представляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об'єднаннями відповідно до закону. Голова фермерського господарства укладає від імені господарства угоди та вчиняє інші юридично значимі дії відповідно до законодавства України.

Відповідно п.1.2 Статуту селянського (фермерського) господарства ОСОБА_3 (нова редакція), затвердженого протоколом загальних зборів членів селянського (фермерського) від 06.07.2016 року №1 (далі - Статут) засновником/власником та головою господарства є ОСОБА_1 (а.с.105).

Пунктом 5.1 Статуту визначено компетенцію голови господарства, яка зокрема вирішує питання організації господарської діяльності, фінансування, обліку та звітності, зовнішньоекономічної діяльності та інші питання діяльності господарства; представляє господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами організаціями та окремими громадянами, чи їх об'єднаннями відповідно до закону; без довіреності має право підпису на всіх документах від імені господарства, укладає від імені господарства угоди та вчиняє інші юридично значимі дії відповідно до законодавства України (а.с.111).

Ураховуючи встановлені судом обставини і надані сторонами докази, які були належно оцінені суд першої інстанції дійшов правильного віисновку щодо відсутності підстав, передбачених ст.ст. 1212-1213 ЦК України, для повернення сплачених ОСОБА_1 коштів в сумі 61192,83 грн., які зараховані до бюджету Благодатненської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області, з призначенням платежу за шкоду, заподіяну на земельних ділянках державної і комунальної власності, акт № 125-ДК/221/АП/09/01/-17.

З наданої позивачем квитанції (а.с.15) вбачається, що ОСОБА_1 свідомо перерахувала спірні грошові кошти на спеціальний рахунок сільської ради, вказавши підставу внесення коштів і призначення відповідно до вищезазначеного акту та розрахунку (а.с.13-14).

ОСОБА_1 є засновником/власником і головою СФГ «ОСОБА_3», відповідно до статуту СФГ, зокрема, голова господарства без довіреності має право підпису на всіх документах, вирішує питання господарської діяльності, фінансування, представляє господарство перед органами державної влади (а.с. 110-111).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оплата головою СФГ «ОСОБА_3.» ОСОБА_1 шкоди, що заподіяна вказаним фермерським господарством, відповідає вимогам чинного законодавства, прямої заборони щодо цього статут господарства не містить.

Позивач добровільно оплатила шкоду, заподіяну господарством, де вона має права засновника/власника та є його головою, доводи щодо помилки або безпідставності платежу не знайшли свого підтвердження.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, які знайшли свою належну оцінку у мотивувальній частині оскарженого судового рішення.

Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею ст. 375ЦПК України.

Оскільки оскаржене судове рішення залишене без змін, а скарга без задоволення, то згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу, і поверненню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, який представляє інтереси ОСОБА_1, залишити без задоволення.

Рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 05 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий : С.М. Єгорова

Судді : О.Л. Карпенко

С .І. Мурашко