ПОСТАНОВА

Іменем України

23 листопада 2018 року

Київ

справа №242/537/16-а

адміністративне провадження №К/9901/33585/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 242/537/16-а

за позовом ОСОБА_2

до Управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою Селидівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області

на постанову Селидівського міського суду Донецької області від 22 березня 2016 року (у складі судді Кротінова В.О.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2017 року (у складі колегії суддів Гаврищук Т.Г., Блохіна А.А., Сухарька М.Г.)

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Селидове Донецької області (далі - відповідач або Управління), в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив:

визнати протиправними дії по перерахунку пенсії, яким визначено як надміру виплачену суму пенсії за період з 21 червня 2012 року по 31 січня 2016 року в розмірі 35 758,32 грн.;

скасувати розпорядження від 18 січня 2016 року № 163401 про перерахунок пенсії з 21 червня 2016 року по 31 січня 2016 року;

визнати неправомірними дії щодо щомісячного стягнення з пенсії у розмірі 20% пенсії за період роботи з 21 лютого 2016 року по 31 січня 2016 року в розмірі 35 758.52 грн. з 01 лютого 2016 року;

зобов'язати повернути безпідставно стягнену суму в розмірі 20% пенсії з лютого 2016 року, що складає 1005,40 грн., з одночасною сплатою суми пені, що визначається виходячи з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що протягом всього часу аж до фактичного поновлення на посаді він не працював, заробітну плату та її індексацію не отримував, оскільки був звільнений з державної служби, тобто діяльність, пов'язану з отриманням доходу, що в розумінні частини третьої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не здійснював. За таких обставин, вважає, що відповідач не мав права проводити перерахунок пенсії з 21 червня 2012 року, зазначає про незаконність дій відповідача по визначенню суми пенсії в розмірі 35 758,52 грн. як надміру виплаченої, а також те, що звернення стягнення на пенсію вчинено Управлінням поза межами повноважень, не у спосіб і не у порядку, визначеному Конституцією і законами України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Селидівського міського суду Донецької області від 22 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2017 року, позовні вимоги задоволено, визнано протиправними дії по перерахунку розміру пенсії, якими визначено як надміру виплачену суму пенсії за період з 21 червня 2016 року по 31 січня 2016 року в розмірі 35 758,52 грн.; скасовано розпорядження від 18 січня 2016 року № 163401 про перерахунок пенсії з 21 червня 2012 року по 31 січня 2016 року; визнано неправомірними дії щодо місячного стягнення з пенсії у розмірі 20% пенсії за період з 21 червня 2012 року по 31 січня 2016 року у сумі 35 758,52 грн.; зобов'язано повернути безпідставно стягнену суму в розмірі 20% пенсії за лютий 2016 року, що складає 1005,40 грн. з одночасною сплатою суми пені, що знаходиться виходячи з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України; зобов'язано подати звіт про виконання постанови в частині зобов'язання повернути безпідставно стягнену суму в розмірі 20% пенсії за лютий 2016 року, що складає 1005,40 грн. з одночасною сплатою суми пені, що визначається виходячи з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, протягом одного місяця з дня набрання постановою законної сили.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем не доведено факт зловживань з боку позивача, або подання страхувальником недостовірних даних, а тому відсутні правові підстави для стягнення з нього надміру виплачених сум пенсій.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Селидівського міського суду Донецької області від 22 березня 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2017 року та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позову в повному обсязі.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 04 липня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 242/537/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 березня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів: суддя-доповідач Берназюк Я.О., судді Гриців М.І. та Коваленко Н.В.

Верховний Суд ухвалою від 05 червня 2018 року прийняв до провадження адміністративну справу № 242/537/16-а та призначив її до розгляду ухвалою від 22 листопада 2018 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 23 листопада 2018 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач перебуває на обліку в Управлінні як отримувач пенсії за віком на пільгових умовах з 10 лютого 2011 року.

Згідно запису у трудовій книжці за № 46 позивачем припинено державну службу відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ.

23 вересня 2015 року Донецьким окружним адміністративним судом ухвалено постанову в адміністративній справі № 805/3311/15-а, якою постановлено поновити позивача з 21 червня 2012 року на державній службі на посаді начальника Красноармійської обласної Державної Податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області (далі - Красноармійська ОДПІ).

Наказом Міндоходів України від 15 жовтня 2015 року № 973-о, на виконання цього судового рішення, позивача поновлено на посаді начальника Красноармійської ОДПІ з 21 червня 2012 року.

Листом від 03 лютого 2016 року № 222 Управління повідомило позивача, що розмір його пенсії було переглянуто згідно рішення суду про поновлення на посаді, і ним було незаконно, за період з 21 червня 2012 року по 31 січня 2016 року, отримано 35 758,52 грн.

Переодержана сума пенсії за період з 21 червня 2012 року по 31 січня 2016 року у сумі 35 758,52 грн. буде утримана в розмірі 20% щомісячно з 01 лютого 2016 року.

03 лютого 2016 року Донецький апеляційний адміністративний суд скасував постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2015 року та прийняв нову постанову, якою зобов'язав Державну фіскальну службу України визнати недійсним запис № 46 у трудовій книжці позивача про припинення державної служби за частиною другою статті 30 Закону № 3723-ХІІ, поновив його з 05 грудня 2011 року на державній службі на посаді начальника Красноармійської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Донецькій області.

Ухвалюючи це рішення про поновлення трудових прав, суд керувався статтею 6 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР (далі - Закон № 266/94-ВР), пунктом 18 Положення № 6/5/3/41 про застосування Закону № 266/94-ВР, згідно яким у випадку скасування вироку, що став підставою до звільнення працівника і кримінальну справу закрито з реабілітуючи підстав чи постановлення виправдувального вироку громадянин, звільнений з роботи (посади) у зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, має бути поновлений на колишній роботі (посаді).

З листа Управління від 19 лютого 2016 року № 3-М/2-01-01 встановлено, що стягнення на пенсію позивача звернуто за рішеннями відповідача, прийнятими у виді розпоряджень від 18 січня 2016 року № 16341, про перерахунок пенсії з 21 червня 2012 року.

Згідно з розпорядженнями від 18 січня 2016 року № 16341 підставою для перерахунку пенсії вказано працевлаштування, а позивача, заявника за змістом цього розпорядження, зазначено таким, що працює з 21 червня 2012 року.

Вважаючи незаконними дії відповідача, позивач звернувся до суду з позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанції незаконно, з порушенням норм матеріального та процесуального права, задоволено позовні вимоги. Відповідач наголошує, що судами не були належним чином встановлені обставини справи та їх висновки не ґрунтуються на належному дослідженні матеріалів справи і не відповідають фактичним даним. Управління зазначає, що неправомірність отримання пенсії пов'язана зокрема з неналежним та несвоєчасним повідомленням територіального органу Пенсійного Фонду України, в частині звернення до суду з позовом про поновлення позивача на посаді, не доведенням Управління відомостей, які надали би можливість встановити факт неправомірності відповідних дій. Крім того, позивач був ознайомлений з пам'яткою про зобов'язання повідомляти Управління про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсійних виплат, але позивачем не було здійснено наміру стосовно надання відомостей про оскарження дій стосовно звільнення позивача за основним місцем роботи, не була надана довідка з основного місця роботи стосовно індексування розміру заробітної плати в спірний період.

25 липня 2017 року на касаційну скаргу відповідача надійшло заперечення, в якому позивач наголошував на тому, що касаційна скарга відповідача є цілком незаконною та безпідставною. Позивач зазначає, що відповідно до норм, чинних у сфері пенсійного забезпечення, Пенсійному фонду України надано лише такі підстави для самостійного утримання чи звернення до суду за стягненням переплати пенсії: зловживання з боку пенсіонера та подання страхувальником недостовірних даних. Пенсія, отримана пенсіонером за будь-яких інших підстав, поверненню не підлягає. Отже закон встановлює два виключення із цього правила: якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату або у разі недобросовісності з боку набувача. Також, позивач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 46 Основного Закону України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади, уповноважений приймати закони відповідно до статей 85, 92 Конституції України, встановила наступний порядок перерахунку пенсії державним службовцям.

Умови пенсійного забезпечення державних службовців до 01 травня 2016 року визначалися Законом України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ. Зокрема, відповідно до статті 37 цього Закону позивачу у цій справі призначено пенсію.

Стаття 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачає, що суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку. Відрахування з пенсії провадяться в установленому законом порядку на підставі судових рішень, ухвал, постанов і вироків (щодо майнових стягнень), виконавчих написів нотаріусів та інших рішень і постанов, виконання яких відповідно до закону провадиться в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Відповідно до статті 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

Згідно зі статтею 103 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, надміру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім'ї тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії.

Відповідно до статті 106 Закону України «Про пенсійне забезпечення» посадові особи суб'єктів солідарної системи та накопичувальної системи пенсійного страхування, винні в порушенні законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Згідно з частиною третьою статті 107 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» суми коштів, безпідставно стягнені органами Пенсійного фонду з юридичних і фізичних осіб, підлягають поверненню в триденний строк із дня прийняття рішення виконавчим органом Пенсійного фонду або судом про безпідставність їх стягнення, з одночасною сплатою нарахованої на ці суми пені, що визначається виходячи з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України.

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Селидівського міського суду Донецької області від 22 березня 2016 року та ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2017 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Системний аналіз зазначених вище положень актів законодавства дозволяє стверджувати, що обов'язковою умовою стягнення надміру виплачених пенсій є допущення зловживань з боку пенсіонера та в жодному випадку вказані суми не можуть бути стягнуті у випадку призначення її на підставі недостовірних даних, формування яких не залежить від пенсіонера. В такому разі суми зайво виплаченої пенсії стягуються зі страхувальника. Крім того, відповідальність за правильність та достовірність документів, що подаються для призначення пенсій, в тому числі персоніфікованих відомостей про заробітну плату, які вносяться до реєстру застрахованих осіб, покладено на роботодавця (страхувальника).

Судами встановлено і визнається відповідачем, що причиною звернення стягнення на пенсію позивача слугувало судове рішення про поновлення позивача на колишній посаді, на підтвердження чого свідчить повідомлення Управління від 03 лютого 2016 року № 222, лист від 19 лютого 2016 року № 3-М/2-01-01. Крім того, встановлено, що будь-яких даних про зловживання з боку позивача або подання ним недостовірних відомостей відповідачем не надано.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що в період часу з 21 червня 2012 року по 15 жовтня 2015 року позивач фактично не працював, заробітну плату не отримував, індексація зарплати не проводилась, тобто діяльність, пов'язану з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не здійснював, що не заперечувалось відповідачем і під сумнів не поставлено.

Таким чином, суд зазначає, що в розумінні вищезазначених норм законодавства та з урахуванням встановлених обставин справи, у відповідача відсутні будь-які правові підстави на вчинення дій з утримання сум з пенсії позивача.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 28 квітня 2015 року у справі № 21-138а15, Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду в постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 712/9936/17.

Крім того, оскільки статтею 50 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначений вичерпний перелік підстав для утримання надміру виплачених сум пенсій, колегія суддів Верховного Суду дійшла до висновку, що суди першої та апеляційної інстанції правомірно задовольнили позовні вимоги ОСОБА_2.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, які задовольняючи позов дійшли висновку, що відповідачем не доведено факт зловживань з боку позивача, або подання страхувальником недостовірних даних, а тому відсутні правові підстави для стягнення з нього надміру виплачених сум пенсій.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведений висновок суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("Stretch V. The United Kingdom " № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS V. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

У пункті 40 справи "Пономарьов проти України" (№ 3236/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що "право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції , має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Проаналізувавши наведені норми законодавства в сукупності з обставинами даної справи й наявними у ній доказами, колегія суддів дійшла висновку про те, що неповідомлення позивачем відповідача про подання позову до суду про поновлення на роботі не свідчить про факт зловживань з його боку.

Таким чином, оскаржуване розпорядження прийняте відповідачем без повного і всебічного з`ясування тих обставин, що належали з`ясуванню, мотиви, якими відповідач обґрунтовує це рішення суперечать дійсним обставинам, оскаржуване рішення порушує права позивача на належне пенсійне забезпечення.

Крім того, внаслідок безпідставного стягнення з пенсії позивача, йому заподіяно майнову шкоду у вигляді недоотриманої суми пенсії, що значно погіршило його матеріальний стан.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Селидівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області залишити без задоволення.

Постанову Селидівського міського суду Донецької області від 22 березня 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко