Справа № 201/7450/18

Провадження № 2/201/2429/2018

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

19 листопада 2018р. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого - судді - Ткаченко Н.В.

за участю секретаря - Сидоренко І.С.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 в особі законного представника - ОСОБА_2 (треті особи - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Управління-служба у справах дітей Соборної районної у м. Дніпро ради) про визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою, усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом зняття з реєстрації,

В С Т А Н О В И В:

10.07.2018р. ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в особі законного представника - ОСОБА_2, про визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою, усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом зняття з реєстрації, визначивши третіми особами без самостійних вимог на предмет спору Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Управління-служба у справах дітей Соборної районної у м. Дніпро ради (а.с. № 3 - 7).

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Ткаченко Н.В. від 13.07.2018р. відкрито провадження по справі і розгляд справи призначено в порядку спрощеного провадження з повідомленням сторін (а.с. № 22).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він 06.06.2018р. придбав через публічні торги у ПАТ «Фідобанк» шляхом укладення договору купівлі-продажу квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

14.06.2018р. він звернувся до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур управління у сфері державної реєстрації відділу обліку проживання фізичних осіб з запитом про зареєстрованих осіб, на який отримав відповідь від 19.06.2018р. № 10/5-1187 про те, що зареєстрованих осіб у квартирі не значиться, у зв'язку з не переданням обслуговуючим кооперативом відповідних картотек.

Згідно з Довідкою №1665 про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, виданої 25.06.2018р. обслуговуючим кооперативом «ЖБК №213», у квартирі зареєстровані ОСОБА_2 і малолітня ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1

Актами від 17.11.2016р., від 22.08.2017р. та від 16.02.2018р. підтверджений факт не проживання осіб за місцем реєстрації. Отже, відповідачі втратили право користування не тільки у зв'язку зі зміною власника, а й на підставі не проживання за адресою реєстрації більше 5-ти років. Їх фактичне місце проживання позивачу не відоме, а формальна реєстрація тягне невиправдані додаткові витрати на утримання житла.

На підставі викладеного, просив суд визнати ОСОБА_2 і ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою, усунути йому перешкоди у користуванні квартирою шляхом зняття їх з реєстрації.

Від третьої особи - Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР 25.09.2018р. надійшли пояснення (а.с. № 32 - 36) і 19.11.2018р. надійшли додаткові пояснення (а.с. № 57, 58), у яких Департамент не погодився із заявленими вимогами, посилаючись на те, що по суті позивач у позові просить суд позбавити права на житло малолітню дитину - доньку відповідачки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1

З огляду на приписи норм ст. 6 СК України, ст.ст. 41, 47 Конституції України і ст. 321 ЦК України, Законів України «Про охорону дитинства», «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», Конвенції ООН «Про права дитини» не можуть бути порушені права дитини на житло, а вимога про виселення ОСОБА_2 і ї малолітньої дитини з їх єдиного житла, є свідченням наміру позивача порушити права дитини і вимоги законодавства.

На момент укладання договору купівлі-продажу з ПАТ «Фідобанк» (06.06.2018р.) дитина ОСОБА_3 була зареєстрована у квартирі. Проте позивачем не наданий дозвіл органу опіки та піклування на укладення цього правочину.

На думку Департаменту, за правилами ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» у разі вчинення правочину щодо нерухомого майна (договору купівлі-продажу нерухомого майна), право власності на яке або право користування яким, мають діти, попередня згода органу опіки та піклування є обов'язковою. Укладення батьками, іншими особами правочинів, предметом яких є житлові приміщення, право користування якими мають малолітні або неповнолітні діти, без попередньої згоди органу опіки та піклування є підставою для визнання цих правочинів недійсними, як передбачено статтями 203, 215 ЦК України.

Крім того, посилався на Постанову КМУ від 02.03.2016 № 207, якою затверджені Правила реєстрації місця проживання, згідно із п. 26 яких реєстрації місця проживання, зняття з реєстрації здійснюється на підставі документів, які свідчать про припинення підстав на право користування житловим приміщенням.

Проте позивач не звертався до Департаменту у позасудовому порядку, а останнім не відмовлено у знятті з реєстрації відповідачів, що виключає наявність спору між сторонами.

З урахуванням цих пояснень, представник третьої особи просив відмовити у задоволені позовних вимог.

Позивач не погодився з доводами Департаменту і 19.10.2018р. надав відповідь на пояснення (а.с. № 54, 55), в якій зазначив, що висновок про порушення прав малолітньої дитини є помилковим, адже він не заявляє вимог про примусове виселення. А ст. 18 ЗУ «Про охорону дитинства» не застосовується до цих правовідносин, оскільки відповідачі не є членами його сім'ї (як власника квартири). Ст. 13 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» також не може застосовуватися, оскільки у справі відсутній предмету спору щодо правочину і розпорядження нерухомістю. Посилання Департаменту на неотримання дозволу органу опіки та піклування на укладання правочину є безпідставним, оскільки договір купівлі-продажу на сьогодні ніким не оспорюється з підстав недійсності.

Позивач ОСОБА_1 19.11.2018р. надав суду заяву, в якій просив справу розглядати без його участі, зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечує (а.с. № 61).

Відповідачка ОСОБА_2, яка дії від себе і в інтересах малолітньої дитини, в судові засідання, призначені на 25.09.2018р. і 19.11.2018р. двічі поспіль не з'явилася. Про дату, місце і час розгляду справи була повідомлена належним чином за адресою, наданою ВОМІ ГУ ДМС України в Дніпропетровській області (а.с.№ 49), а також за адресою, повідомленою суду представником третьої особи (а.с. № 40-41, 48). Двічі до суду поверталися конверти з позначками «за закінченням терміну зберігання». З урахуванням положень п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про дату та час слухання справи (а.с. № 30, 48, 50, 52).

Окрім того, судом на офіційному сайті «Судова влада України» було розміщене оголошення про виклик відповідачки в судове засідання на 19.11.2018р. об 11 год. 00 хв., на яке відповідачка також не відреагувала (а.с. № 59).

Представник третьої особи - Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР - Луценко Н.В. (діє на підставі довіреності від 23.07.2018р. - а.с. № 66) 19.11.2018р. надала суду заяву, в якій просила справу розглядати без її участі, у задоволенні позовних вимог відмовити, звернувши увагу на те, що позивач у позасудовому порядку до Департаменту не звертався і останнім позивачу не було відмовлено у знятті відповідачів з реєстраційного обліку (а.с. № 65).

Представник третьої особи - Управління-служби у справах дітей Соборної районної у м. Дніпро ради - Свердлін О.В. (діє на підставі довіреності від 09.07.2018р. - а.с. № 39) в судове засідання не з'явився, про дату місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином (а.с. № 47), заяв про відкладення розгляду справи не надав. Раніше подавав суду заяву про розгляд справи без його участі (а.с. № 38).

Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 223, ч. 2 ст. 247, ч.1 ст. 280 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази по справі за принципами ст.89 ЦПК України, вважає, позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Позивач ОСОБА_1 06.06.2018р. придбав через електронні публічні торги у ПАТ «Фідобанк» шляхом укладення договору купівлі-продажу, квартиру АДРЕСА_1(а.с. № 8-11). Право власності зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно того ж дня, що підтверджується відповідним витягом (а.с. № 12).

На його запит від 14.06.2018р. до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур управління у сфері державної реєстрації відділу обліку проживання фізичних осіб. отримав відповідь від 19.06.2018р. № 10/5-1187 про те, що зареєстрованих осіб у квартирі не значиться, у зв'язку з не переданням обслуговуючою організацією будинку АДРЕСА_1 картотеки у розпорядження Департаменту (а.с. 15).

Згідно з Довідкою обслуговуючого кооперативу «ЖБК № 213» № 1665 від 25.06.2018р. про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, у квартирі зареєстровані ОСОБА_2 і малолітня ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. № 13).

Актами від 17.11.2016р., від 22.08.2017р. і від 16.02.2018р., складеними і підписаними в присутності трьох свідків (сусідів) і головою ОК «ЖБК № 213), підтверджений факт не проживання вказаних осіб за місцем реєстрації. Встановлено, шо відповідачі за адресою: АДРЕСА_1 фактично не проживають з червня 2013р. (а.с. № 16 - 18), оригінали (а.с. № 62 - 64).

Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеним законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

За змістом ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз вищенаведених норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Відповідно до абз. 1, 2 п. 34 постанови Пленуму ВССУ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014р. № 5, оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (ст. 41 Конституції України, ст.ст.316 - 319 ЦК України), то власник на підставі ст. 391 ЦК України не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин, й такі вимоги регулюються, зокрема, ст.ст. 71, 72, 109, 110, 116 ЖК України. У зв'язку із цим під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК України) із зняттям останнього з реєстрації.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права володіння та користування своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом виселення особи, яка без достатніх підстав займає належну власнику квартиру чи домоволодіння.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 є власником квартири. На цей час в квартирі зареєстровані, але фактично не проживають, відповідачка ОСОБА_2 і її малолітня дочка ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1

Позивач просить усунути перешкоди у користування власністю, зняти їх з реєстрації.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» № 1382-ІV зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Таким чином, як вбачається з указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

З огляду на те, що цей Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення статті 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язано з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

З врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню у повному обсязі, так як саме він є власником квартири.

Будь-які підстави проживання відповідачки і її малолітньої доньки в цій квартирі на сьогоднішній день відсутні, оскільки відповідачі є колишніми власниками квартири, а тому позовні вимоги про усунення перешкод в користуванні шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням і зняття з реєстрації.

Суд не приймає доводи третьої особи (Департаменту) про те, що даним позовом зачіпаються права малолітньої дитини на житло, з огляду на відсутність згоди на укладення правочину органу опіки та піклування, оскільки за змістом ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти, члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

За змістом ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна.

Отже, у разі вчинення правочину стосовно нерухомого майна (договір купівлі-продажу, дарування тощо), право власності на яке або право користування яким мають діти, попередня згода органу опіки та піклування є обов'язковою.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.09.2015р. у справі №6-392цс15.

Згідно із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 10.02.2016р. у справі №6-3005цс15, передбачене статтею 177 СК України, статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» та статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом її батьків є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору.

Тобто дозвіл органу опіки та піклування є обов'язковим саме у разі вчинення правочину стосовно нерухомого майна саме батьками дитини.

У даному випадку, правочин укладений не батьками, а ПАТ «Фідобанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Фідобанк» на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Рішення виконавчої дирекції Фонду від 19.07.2016р. № 1265 «Про початок процедури ліквідації ПУАТ «Фідобанк» і делегування повноважень ліквідатора банку», наказу про початок процедури ліквідації ПУАТ «Фідобанк» та делегування повноважень ліквідатора банку» від 19.07.2016р. № 291.

Необґрунтованими суд вважає доводи Департаменту про те, що підставою відмови у позові є відсутність досудового його врегулювання, оскільки у цій справі рішення, дії або бездіяльність Департаменту не оскаржується (Департамент не є відповідачем), а спосіб обраного позивачем захисту права відповідає вимогам норм законів, що регулюють спірні правовідносини, а також вимогам процесуального закону.

Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, з урахуванням задоволення позову повністю, суд вважає, що на користь позивача з ОСОБА_2 (повнолітньої відповідачки) слід стягнути судовий збір в розмірі 704грн.80коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 16, 319, 321, 346, 383, 391 ЦК України, Постановою Пленуму ВССУ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014р. № 5, Правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена у постановах від 16.09.2015р. у справі №6-392цс15, від 10.02.2016р. у справі №6-3005цс15, ст. ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 128-131, 141, ч.4 ст. 223, ч.2 ст. 247, ст.ст. 259, 263-265, ч.5 ст. 279, ч.1 ст. 280 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 в особі законного представника - ОСОБА_2 (треті особи - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Управління-служба у справах дітей Соборної районної у м. Дніпро ради) про визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою, усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом зняття з реєстрації - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 і малолітню ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, такими, що втратили право користування квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1, шляхом зняття ОСОБА_2 і малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 704 грн. 80коп.

Рішення суду відповідно до положень ст. 289 ЦПК України набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня проголошення заочного рішення.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя Н.В. Ткаченко