ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
23.11.2018
Справа № 910/12368/18
Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу
За позовом Державного підприємства "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП", м. Миколаїв
до Державного агентства резерву України, м. Київ
про стягнення 18 032,77 грн., -
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Державне підприємство "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Державного агентства резерву України (відповідач) суми заборгованості за Договором № 5/9 відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 09.10.2009р. в розмірі 18 032,77 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків за договором.
Згідно з п. 1 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.
Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2018р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та запропоновано сторонам у встановлені судом строки подати відповідні заяви по суті.
18.10.2018р. до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній вказує на те, що витрати на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву позивачем за 2017 рік з відповідачем не узгоджувались, відповідний акт взаєморозрахунків фактичних витрат у заявленій позивачем сумі не підписувався, у зв'язку з чим, на думку відповідача, у нього відсутні підстави для спали спірної заборгованості та з посилання на п. 4 Договору та п. 2 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2002 р. № 532 заперечує проти задоволення вимог позивача, вважає їх необ'єктивними, нарахованими з порушенням норм законодавства.
02.11.2018р. до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, за змістом якої останній вказує на безпідставність доводів відповідача, викладених у відзиві, з огляду на те, що відповідачем у відповідь на лист позивача було повернено погоджений кошторис витрат на 2017р. на суму 18 088,97 грн., відповідними листами на адресу відповідача було направлено звітні документи, що підтверджують фактичні витрати на зберігання цінностей за чотири квартали 2017 року, рахунки на оплату послуг, а також акти на відшкодування витрат за зберігання цінностей, при цьому, як вказує позивач, акти залишись не підписаними з боку відповідача, вмотивованої відмови від підписання актів чи наявності недоліків у звітних документах на адресу позивача не надходило, у зв'язку з чим позивач зазначає, що ним виконано належним чином свої зобов'язання за договором та якісно, в повному обсязі та сумлінно надано обумовлені договором послуги.
Відповідач своїм правом на подання заперечень щодо відповіді на відзив у запропонований судом строк не скористався.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ :
09.10.2009 року між позивачем (Зберігач) та відповідачем (Комітет) укладено Договір №5/9 відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (далі - Договір), предметом якого є зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках, холодильних камерах, резервуарах, підземних сховищах Зберігача.
За умовами п. 1.2. Договору Комітет передає, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно зі специфікацією (затвердженою номенклатурою) у кількості та за вартістю згідно з актом форми 1мр. Передбачені цим Договором форми актів затверджуються Комітетом.
У п. 4.1. Договору передбачено, що вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затверджених Кабінетом Міністрів України.
В п. 4.2. Договору сторони погодили, що відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється за узгодженням між Комітетом та зберігачем згідно з поданими документами (узгодженого з Комітетом кошторису витрат, затверджених Комітетом акту виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей мобрезерву, наданими до нього копій документів, що підтверджують фактичні витрати, акту звірки заборгованості згідно з даним договором, податкової накладної на момент сплати). У разі коли Комітет визнає за можливе, відрахування суми витрат проводиться частинами протягом поточного року.
Згідно з п. 4.3. Договору оплата робіт із закладення (поставки цінностей до мобілізаційного резерву проводиться після отримання та погодження Комітетом акту встановленої форми на основі попередньо укладеного договору закладення (поставки) цінностей мобілізаційного резерву.
Цей Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами, умови договору застосовуються до відносин сторін, які виникли до його укладення, а саме з 01.01.2009 р., і діє протягом усього терміну зберігання цінностей (п. 7.3. Договору).
Додатковими угодами № № 1-6 до Договору сторони погоджували річний розмір коштів на відшкодування витрат зберігача на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в межах кошторисів за 2010-2016р.р.
У січні 2017р. позивач направив на адресу відповідача лист № 124/1 від 16.01.2017р. про погодження кошторису витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в 2017 році, у відповідь на який відповідач листом (вх. № 824-П від 20.03.2017р. у позивача) повернув позивачеві погоджений кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на 2017 рік на суму 18 088,97 грн. з ПДВ.
Листом № 905/МР від 22.03.2017р. позивач надіслав на адресу відповідача проект Додаткової угоди № 7 до Договору на відшкодування витрат зберігача на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на 2017р. на суму 18 088,97 грн. з ПДВ, який було отримано відповідачем 27.03.2017р., що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.
Листом № 2726/МР від 20.09.2017р. позивач повторно надіслав на адресу відповідача проект Додаткової угоди № 7 до Договору на відшкодування витрат зберігача на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на 2017р. на суму 18 088,97 грн. з ПДВ, який було отримано відповідачем 25.09.2017р., що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.
Як зазначає позивач, а матеріали справи не містять зворотного, відповідач жодним чином на вказані листи не відреагував, а відповідна додаткова угода на відшкодування витрат зберігача на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на 2017р. між сторонами підписана не була.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору, позивач листами №1768/4 від 13.06.2017р., №2747/4 від 21.09.2017р., №3872/4 від 22.12.2017р., №892/4 від 21.03.2018р. направив на адресу відповідача Акти на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 1-4 квартали 2017 року, звіти про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву в двох відокремлених приміщеннях складу інв. № 103-10025 за 1-4 квартали 2017 року, рахунки на оплату послуг по зберіганню матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 1-4 квартали 2017 року, а саме № 94 від 24.05.2017р. на суму 3 807,85 грн., № 172 від 20.09.2017р. на суму 3 974,26 грн., № 225 від 07.12.2017р. на суму 3 195,56 грн., № 25 від 07.03.2017р. на суму 7 055,10 грн., що разом становить 18 032,77 грн. з ПДВ, які були отримані останнім, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень 16.06.2017р., 25.09.2017р., 28.12.2017р., 26.03.2018р. відповідно.
Матеріалами справи також підтверджується звернення позивача до відповідача з претензією № 1502/ю від 08.05.2018р. на суму 18 032,77 грн., у відповідь на яку останній у листі вих. № 1526/0/4 від 31.05.2018р. повідомив про неможливість зареєструвати кредиторську заборгованість перед позивачем у Державній казначейській службі України та відсутність можливості відшкодувати витрати, пов'язані зі зберіганням матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
У зв'язку з тим, що відповідач не розрахувався з позивачем за послуги зі зберігання матеріальних цінностей за договором, останній звернувся до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між позивачем та відповідачем Договір за своєю правовою природою є договором зберігання, правовідносини за яким регулюються положеннями Глави 66 Цивільного кодексу України.
Згідно положень частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі (ч. 1 ст. 942 ЦК України).
За приписами статті 938 Цивільного кодексу України, зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.
Частиною 1 статті 946 Цивільного кодексу України встановлено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.
Абзац 1 п. 2 ст.11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" і п. 4 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 №1129, передбачають можливість розміщення і зберігання запасів матеріальних цінностей державного матеріального резерву на промислових, транспортних сільськогосподарських, постачальницько-збутових та інших підприємствах, установах і в організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах.
Нормами частини 3 статті 7 Закону України "Про державний матеріальний резерв" встановлено, що фінансування витрат підприємств, установ і організацій, пов'язаних з обслуговуванням і зберіганням, списання збитків від уцінки і природних втрат матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, зокрема коштів, одержаних від позичання матеріальних цінностей державного резерву, а також коштів, одержаних від реалізації розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
Відповідно до частини 5 статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п. 2 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532 сума витрат, що підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем.
Судом встановлено, що Додатковими угодами № № 1-6 до Договору сторони погоджували річний розмір коштів на відшкодування витрат зберігача на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в межах кошторисів за 2010-2016р.р., натомість за спірний період (2017р.) відповідна додаткова угода на відшкодування витрат зберігача на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву укладена між сторонами даного спору не була.
Матеріалами справи підтверджується намагання позивача (неодноразові звернення позивача з листами до відповідача) укласти з відповідачем Додаткову угоду № 7 до Договору на відшкодування витрат зберігача на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на 2017р. на суму 18 088,97 грн. з ПДВ, проте такі листи були залишені відповідачем без відповіді.
Суд встановив факт направлення позивачем на адресу відповідача листа № 124/1 від 16.01.2017р. про погодження кошторису витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в 2017 році, у відповідь на який відповідач листом (вх. № 824-П від 20.03.2017р. у позивача) повернув позивачеві погоджений кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на 2017 рік на суму 18 088,97 грн. з ПДВ.
Матеріалами справи підтверджується належне виконання позивачем взятих на себе зобов'язань за Договором та направлення на адресу відповідача на виконання умов Договору листів №1768/4 від 13.06.2017р., №2747/4 від 21.09.2017р., №3872/4 від 22.12.2017р., №892/4 від 21.03.2018р., до яких додано відповідні Акти на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 1-4 квартали 2017 року, звіти про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву в двох відокремлених приміщеннях складу інв. № 103-10025 за 1-4 квартали 2017 року, рахунки на оплату послуг по зберіганню матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 1-4 квартали 2017 року, а саме № 94 від 24.05.2017р. на суму 3 807,85 грн., № 172 від 20.09.2017р. на суму 3 974,26 грн., № 225 від 07.12.2017р. на суму 3 195,56 грн., № 25 від 07.03.2017р. на суму 7 055,10 грн., що разом становить 18 032,77 грн. з ПДВ, які були отримані останнім, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень 16.06.2017р., 25.09.2017р., 28.12.2017р., 26.03.2018р. відповідно.
Судом встановлено, що подані позивачем акти на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 1-4 квартали 2017 року відповідачем підписані та повернуті на адресу позивача не були, мотивованої відмови від їх підписання (погодження) відповідачем не надано, жодних зауважень до поданих позивачем звітів про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву відповідачем не висунуто, в тому числі й станом на час вирішення даного спору у суді.
Внаслідок того, що відповідачем не здійснено оплату понесених позивачем витрат зі зберігання матеріальних цінностей за 1-4 квартали 2017 року у відповідача утворилась заборгованість на суму 18 032,77 грн.
Судом не приймаються до уваги доводи відповідача наведені у відзиві на позовну заяву про те, що витрати за зберігання матеріальних цінностей за 2017 рік з ним не узгоджено та не підписано відповідний акт взаєморозрахунків фактичних витрат на заявлену позивачем суму, оскільки це спростовується наявним у матеріалах справи погодженим відповідачем (підписаним Головою Державного агентства резерву України та скріплений печаткою відповідача) кошторисом витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на 2017 рік на суму 18 088,97 грн. з ПДВ та з огляду на те, що всі підтверджуючі документи понесених витрат, як те передбачено умовами договору, було направлено відповідачу та відповідно до повідомлень про вручення поштових відправлень отримано останнім, при цьому вказані звіти та акти не погоджені саме з боку відповідача.
При цьому, суд виходить з того, що сам факт не підписання (відмови від підписання) таких актів та звітів про витрати, за відсутності вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про те, що такі витрати не були понесені позивачем.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 18 032,77 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований належними та допустимими доказами.
Як встановлено судом, умовами Договору не визначено строку здійснення відповідачем оплати за надані й прийняті послуги зі зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву, а тому до даних правовідносин підлягає застосуванню норми частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно п. 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.
Суд встановив, що претензію позивача № 1502/ю від 08.05.2018р., з вимогою про сплату заборгованості на суму 18 032,77 грн. у семиденний строк від дня її отримання, відповідачеві вручено 24.05.2018р., що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.
Таким чином, з урахуванням названих вище положень цивільного законодавства, станом на час розгляду даної справи в суді, обов'язок відповідача по здійсненню оплати за надані належним чином й прийняті послуги зі зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за Договором №5/9 відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 09.10.2009 року настав.
У п. 15 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 17.10.2012 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про державний матеріальний резерв" роз'яснено, що відсутність бюджетного фінансування не є підставою для звільнення Держрезерву України від виконання зобов'язань перед відповідальними зберігачами матеріальних цінностей державного резерву, оскільки відповідно до приписів ст.617 Цивільного кодексу України та ч.2 ст.218 Господарського кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.
Аналогічна правова позиція відповідає статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод та рішенням Європейського суду з прав людини зі справи "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 року та зі справи "Бакалов проти України" від 30.11.2004 року.
За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідачем належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовано.
За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/12368/18 підлягають задоволенню в повному обсязі та до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 18 032,77 грн. суми основного боргу (вартості понесених позивачем витрат зі зберігання матеріальних цінностей за договором).
Судовій збір в розмірі 1 762,00 грн., відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
ВИРІШИВ :
1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути з Державного агентства резерву України (ідентифікаційний код 37472392, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Пушкінська, буд. 28) на користь Державного підприємства "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" (ідентифікаційний код 09794409, місцезнаходження: 54037, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Знаменська, буд. 4) 18 032,77 грн. (вісімнадцять тисяч тридцять дві гривні 77 коп.) суми основного боргу та 1 762,00 грн. (одну тисячу сімсот шістдесят дві гривні 00 коп.) судового збору.
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 23.11.2018р.
Суддя С.М. Морозов
