ПОСТАНОВА

Іменем України

21 листопада 2018 року

Київ

справа №805/1239/16-а

адміністративне провадження №К/9901/8737/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26 липня 2016 року (суддя Аляб'єв І.Г.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року (колегія суддів у складі: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Міронової Г.М.) у справі №805/1239/16-а за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,

установив:

У травні 2016 року ОСОБА_4 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (ГУ НП в Донецькій області), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - ГУ МВС України в Донецькій області), в якому просив:

визнати протиправними дії ГУ МВС України в Донецькій області щодо відмови у проведенні розслідування нещасного випадку, що стався 23 лютого 2000 року з позивачем, який перебував на посаді оперуповноваженого ОВС Донецького ВБОЗ УБОЗ УМВС України в Донецькій області, у зв'язку з ураженням іонізуючим випромінюванням;

зобов'язати відповідачів призначити і провести службове розслідування нещасного випадку, що стався 23 лютого 2000 року з позивачем, який перебував на посаді оперуповноваженого ОВС Донецького ВБОЗ УБОЗ УМВС України в Донецькій області, у зв'язку з ураженням іонізуючим випромінюванням, після чого скласти і затвердити акти за формою, встановленою Порядком розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27 грудня 2002 року №1346 (далі - Порядок №1346).

В обґрунтування позову зазначав, що у 2000 році під час виконання службових обов'язків він разом з іншими співробітниками Донецького ВБОЗ УБОЗ УМВС України в Донецькій області отримав дозу радіаційного опромінення, однак відповідачі відмовляються від проведення розслідування обставин захворювання та складення за його результатами відповідних актів. За результатами вказаної події складено висновок службового розслідування, яким встановлено факт отримання позивачем дози радіаційного випромінювання, однак відповідні акти комісією не затверджувались.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 26 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року, позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність ГУ МВС України в Донецькій області щодо непроведення розслідування нещасного випадку, що стався 23 лютого 2000 року з капітаном міліції ОСОБА_4, який перебував на посаді оперуповноваженого ОВС Донецького ВБОЗ УБОЗ УМВС України в Донецькій області, у зв'язку з ураженням іонізуючим випромінюванням, відповідно до Порядку №1346; зобов'язано ГУ МВС України в Донецькій області призначити та провести розслідування нещасного випадку, що стався 23 лютого 2000 року з ОСОБА_4, за фактом ураження іонізуючим випромінюванням, відповідно до Порядку №1346; стягнуто з ГУ МВС України в Донецькій області на користь позивача судовий збір в сумі 1102,42 грн; у задоволенні решти позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ГУ МВС України в Донецькій області звернулось із касаційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове про відмову у задоволенні позову. Заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права, вважає, що суди вибірково дослідили докази у справі та дійшли помилкових висновків при ухваленні судових рішень. Зазначає, що підставою для проведення розслідування є втрата працездатності внаслідок нещасного випадку, і між таким випадком та втратою працездатності має відслідковуватись причинно-наслідковий зв'язок, тоді як жодний із наданих позивачем документів не підтверджує того факту, що отримане ним опромінення в дозі 0,0005 мілізіверта призвело до непрацездатності. Також судами не враховано, що за інформацією Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ України по встановленню зв'язку захворювання, інвалідності та смерті, викликаних іонізуючими випромінюваннями при ліквідації аварії на ЧАЕС та Державної установи «Національний науковий центр радіаційної медицини НАММ України», захворювання позивача не пов'язані з отриманим ним опроміненням. Поза увагою судів залишилась та обставина, що випадок ураження позивачем іонізуючим випромінюванням 23 лютого 2000 року вже встановлювався службовим розслідуванням, і згідно зі складеним за його результатами висновком у позивача не виявлено захворювань, пов'язаних із впливом іонізуючого випромінювання.

Позивач у запереченнях на касаційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, вважає рішення судів першої та апеляційної інстанцій законними і обґрунтованими.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Суди встановили, що ОСОБА_4 у період з 9 жовтня 1990 року по 30 січня 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ.

23 лютого 2000 року капітан міліції, оперуповноважений ОВС Донецького ВБОЗ УБОЗ УМВС України в Донецькій області ОСОБА_4, виконуючи свої службові обов'язки в Будьонівському районі м. Донецька під час затримки та доставки до відділу громадянина ОСОБА_5, у якого був виявлений та вилучений контейнер з іонізуючою речовиною «Стронцій-90», отримав багатогодинний контакт з ним, що призвело до погіршення стану здоров'я позивача.

У зв'язку з цим позивача госпіталізовано до Донецької обласної клінічної лікарні професійних захворювань, де він з 10 березня 2000 року по 22 березня 2000 року проходив обстеження в умовах стаціонару, внаслідок чого йому видано лист непрацездатності №554140.

5 травня 2000 року начальником УМВС України в Донецькій області затверджено висновок службового розслідування за фактом отримання різних доз опромінення співробітниками Донецького ВБОЗ і ОБР «Сокіл» УБОЗ УМВС України в Донецькій області, з якого вбачається, що у період проходження служби в ОВС при здійсненні службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю у боротьбі з злочинністю, ОСОБА_4 отримав дозу опромінення, яка дорівнює 0,0005 мілізіверта.

Позивач вказував, що з приводу гіпертонічної хвороби з гіпертонічними кризами він неодноразово проходив курси лікування, зокрема: з 13 липня 2006 року по 5 серпня 2006 року в лікарні ГУМВС м. Донецька та з 3 червня 2008 року по 19 червня 2008 року в ОКЛПЗ м. Донецька, на підтвердження чого надав медичні документи з лікарняних закладів.

З метою встановлення зв'язку наявного захворювання з фактом отриманої дози іонізуючого випромінювання при виконанні службових обов'язків, за направленням ОКЛПЗ м. Донецька, позивач з 2 грудня 2008 по 19 грудня 2008 рік перебував на стаціонарному обстеженні в Державній установі «Інститут медичної радіології ім. С.П. Григорь'єва АМНУ» у м. Харкові, де Центральною диспансерною комісією з нагляду за особами, які працюють в сфері дії іонізуючого опромінення, складено висновок від 19 грудня 2008 року №1103/09-10, у якому зазначено, що «беручи до уваги безпосередній зв'язок погіршення самопочуття ОСОБА_4 з фактором опромінення в умовах радіаційного інциденту при виконанні ним професійних обов'язків - розвиток і прогресуючий перебіг захворювань в процесі динамічного медичного обстеження хворого протягом 2000-2008 роках, комісія вважає, що розвиток наявної у нього патології міг бути обумовлений впливом іонізуючого випромінювання в умовах виконання ним службових обов'язків».

20 січня 2015 року військово-лікарська комісія ГУМВС України в Запорізькій області за направленням заступника начальника ГУ МВС України в Донецькій області здійснила медичний огляд позивача та склала свідоцтво про хворобу №11/с, згідно з яким травма (ураження іонізуючим опроміненням 23 лютого 2000 року) пов'язана з виконанням службових обов'язків.

Однак пізніше, постановою від 14 травня 2015 року №6 ВЛК скасовано попередню постанову, а в свідоцтві про хворобу від 20 січня 2015 року №11/с з переліку захворювань, пов'язаних із проходженням служби в органах внутрішніх справ, травму після ураження іонізуючим опроміненням 23 лютого 2000 року виключено.

9 червня 2015 року позивач звернувся до УМВС України в Донецькій області із заявою про проведення розслідування нещасного випадку, що стався 23 лютого 2000 року, для отримання відповідних актів за встановленою формою.

Листом від 12 червня 2015 року відповідач повідомив, що для проведення розслідування необхідно надати медичні документи про втрату працездатності на один робочий день чи більше після отримання дози опромінення. У наданій позивачем медичній довідці від 10 березня 2000 року захворювання внаслідок впливу іонізуючого випромінювання не встановлено, внаслідок чого підстав до проведення розслідування нещасного випадку немає.

1 серпня 2015 року позивач повторно звернувся до УМВС України в Донецькій області із заявою про проведення розслідування нещасного випадку.

У відповідь позивач отримав лист від 26 серпня 2015 року, згідно з яким для встановлення погіршення стану здоров'я позивача внаслідок дії на нього іонізуючого випромінювання УМВС України в Донецькій області звернулося до Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ України по встановленню зв'язку захворювання, інвалідності та смерті, викликаних іонізуючими випромінюваннями при ліквідації аварії на ЧАЕС та Державної установи «Національний науковий центр радіаційної медицини НАММ України», після чого буде прийнято остаточне рішення.

В подальшому, листом від 7 вересня 2015 року УМВС України в Донецькій області відмовило позивачу у проведенні розслідування нещасного випадку, оскільки згідно з висновком ЦМЕК МОЗ України по встановленню зв'язку захворювання, інвалідності та смерті, викликаних іонізуючими випромінюваннями при ліквідації аварії на ЧАЕС та Державної установи «Національний науковий центр радіаційної медицини НАММ України» від 18 серпня 2015 року, всі захворювання, на які позивач хворіє з 2000 року по теперішній час, не пов'язані з отриманою дозою іонізуючого випромінювання.

Аналогічного змісту лист позивач отримав 10 грудня 2015 року від ГУ НП України в Донецькій області.

Задовольняючи позов частково суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що за приписами Порядку №1346 відповідач був зобов'язаний призначити службове розслідування за фактом ураження позивача іонізуючим випромінюванням та утворити комісію, і саме остання уповноважена примати рішення про наявність чи відсутність причинно-наслідкового зв'язку між таким ураженням та подальшими захворюваннями позивача.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 2.1 Порядку №1346 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) розслідуванню підлягають раптові погіршення стану здоров'я, поранення, травми, у тому числі отримані внаслідок ураження іонізуючим випромінюванням, інші ушкодження, що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності переведення потерпілого на іншу (легшу) роботу терміном не менш як на один робочий день, а також випадки смерті в підрозділі.

Гострі професійні захворювання спричиняються дією хімічних речовин, неіонізуючих та іонізуючих випромінювань, значним фізичним навантаженням та перенапруженням окремих органів і систем людини.

Пунктом 2.2 Порядку №1346 визначено, що за результатами розслідування складаються акти за формою Н-1* і беруться на облік нещасні випадки (у тому числі поранення), які сталися з працівниками в період проходження служби при виконанні службових обов'язків.

Згідно з пунктом 2.4 Порядку №1346 якщо за висновками роботи комісії з розслідування прийнято рішення, що про нещасний випадок не повинен складатися акт за формою Н-1*, тобто нещасний випадок не пов'язаний з виконанням службових обов'язків, про такий нещасний випадок складається акт за формою НТ*.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.5 Порядку №1346 про кожний нещасний випадок (у тому числі поранення) працівник, який його виявив, або сам потерпілий повинні негайно повідомити безпосереднього керівника робіт чи іншу посадову особу підрозділу і вжити заходів до надання необхідної допомоги. Керівник підрозділу, одержавши повідомлення про нещасний випадок (у тому числі поранення), крім випадків зі смертельним наслідком та групових випадків травматизму, наказом або розпорядженням організовує його розслідування комісією не менше ніж три особи, до складу якої включаються: керівник (спеціаліст) служби охорони праці підрозділу (голова комісії), керівник (безпосередній або прямий начальник) структурного підрозділу, де працює потерпілий, інші посадові особи, а в разі гострих професійних захворювань (отруєнь) - також спеціаліст СЕС.

Згідно з пунктом 3.19 Порядку №1346 нещасний випадок (у тому числі поранення), про який безпосереднього керівника потерпілого чи керівника підрозділу своєчасно не повідомили, або якщо втрата працездатності від нещасного випадку настала не одразу, незалежно від терміну, коли він стався, розслідується згідно з цим Порядком протягом місяця після одержання заяви потерпілого чи особи, яка представляє його інтереси. Питання про складання акта за формою Н-1* (НТ*) вирішується комісією з розслідування, а в разі незгоди потерпілого чи особи, яка представляє його інтереси, з рішенням комісії - в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Пунктом 3.8 Порядку №1346 передбачено, що комісія з розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення) зобов'язана протягом трьох діб після утворення комісії: - обстежити місце події, опитати свідків і осіб, причетних до неї, і одержати пояснення потерпілого, якщо це можливо; - визначити відповідність умов служби (праці, навчання) вимогам нормативно-правових актів про охорону праці; - з'ясувати обставини і причини, що призвели до нещасного випадку (у тому числі поранення), визначити осіб, які припустилися порушення нормативно-правових актів, а також розробити заходи щодо запобігання подібним випадкам; - визначити, чи трапився нещасний випадок (у тому числі поранення) у період проходження служби при виконанні службових обов'язків (не пов'язаний з виконанням службових обов'язків); - скласти акт розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення) за формою Н-5* у трьох примірниках, а також акт за формою Н-1* (НТ*) у п'яти примірниках і передати їх на затвердження керівнику підрозділу, який призначив комісію.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 неодноразово звертався до відповідачів із заявою про розслідування нещасного випадку (ураження іонізуючим випромінюванням), який стався з ним при виконанні службових обов'язків, однак отримував відмову у проведенні цього розслідування у зв'язку з відсутністю причино-наслідкового зв'язку між нещасним випадком та втратою працездатності.

Однак, як вбачається зі змісту наведених вище положень Порядку №1346, повноваженнями щодо встановлення наявності чи відсутності причинного зв'язку між отриманою особою у період проходження служби при виконанні службових обов'язків травмою (у випадку позивача - ураження іонізуючим випромінюванням) та подальшими захворюваннями, наділена комісія з розслідування нещасного випадку, а не відповідач.

За таких обставин, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що при зверненні позивача із заявою про проведення розслідування нещасного випадку, який з ним стався, відповідачу необхідно було створити комісію з розслідування такого випадку, а не перебирати на себе повноваження комісії з порушеного питання.

Наведені вище висновки суду спростовують доводи касаційної скарги про те, що у відповідача були законні підстави для відмови позивачу у проведенні службового розслідування без створення відповідної комісії.

Стосовно посилань касаційної скарги про те, що стосовно факту ураження позивачем іонізуючим випромінюванням 23 лютого 2000 року вже проводилось службове розслідування у 2000 році, Суд зазначає, що зазначене розслідування було ініційоване на підставі звернення обласної санітарно-епідеміологічної станції, і причинно-наслідковий зв'язок між нещасним випадком, який трапився із позивачем, та втратою працездатності, комісія не досліджувала. Слід також враховувати, що позивачу було відмовлено у проведенні розслідування за його заявою з інших підстав.

Доводи заявника касаційної скарги про те, що судами неправильно розраховано суму судового збору при розподілі судових витрат, не знайшли свого підтвердження в ході касаційного розгляду справи.

Колегія суддів Верховного Суду вважає, що судами не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б привести до ухвалення незаконних рішень, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова Донецького окружного адміністративного суду від 26 липня 2016 року та ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року - без змін.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

постановив :

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26 липня 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року залишити без змін, а касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець