ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 листопада 2018 року № 826/17072/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Клименчук Н.М., суддів Каракашьяна С.К., Шрамко Ю.Т., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Прем'єр-міністра України Гройсмана Володимира Борисовича;

Кабінету Міністрів України

про визнання протиправною та скасування постанови №883 від 10.11.2017 року,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Прем'єр-міністра України Гройсмана Володимира Борисовича та Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та скасування постанови №883 від 10.11.2017 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що оскаржувану Постанову прийнято з порушенням Конституції України, Цивільного кодексу України та Закону України «Про дорожній рух».

Крім того, мотивуючи підстави звернення до суду з даним позовом, ОСОБА_1 вказує, що оскаржувану Постанову підписано від імені Прем'єр-міністра України невідомою особою В.Гройсман, яка, на думку позивача, не має права від імені Прем'єр-міністра України підписувати законодавчі акти.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.02.2018 р. відкрито провадження по справі та призначено до розгляду в підготовче засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.08.2018 року закінчено підготовче провадження у справі та призначено справу до колегіального розгляду.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача зазначив, що оскаржувана постанова Уряду видана відповідно до вимог чинного законодавства України та в межах компетенції Кабінету Міністрів України.

Крім того, відповідач заперечив проти твердження позивача щодо того, що Кабінет Міністрів України перейняв на себе повноваження законодавчого органу, приймаючи оскаржувану постанову.

Враховуючи, що матеріали справи у достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, відсутність потреби у заслуховуванні свідків чи експерта, у судовому засіданні 20.09.2018 судом ухвалено продовжувати розгляд справи у порядку письмового провадження.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів прийшла до переконання, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1 та 2 ст. 113 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією.

Відповідно до змісту ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України: забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України; забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.

Згідно ч. 1 ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

За змістом ст. 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» до основних завдань Кабінету Міністрів України належать:

1) забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України;

2) вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і всебічного розвитку особистості;

3) забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров'я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

4) розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, культурного розвитку, охорони довкілля, а також розроблення, затвердження і виконання інших державних цільових програм;

5) забезпечення розвитку і державної підтримки науково-технічного та інноваційного потенціалу держави;

6) забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності; здійснення управління об'єктами державної власності відповідно до закону;

7) здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби із злочинністю, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

8) організація і забезпечення провадження зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;

9) спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю.

Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» встановлено, що Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Частина друга вказаної статті Закону передбачає, що акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Закон України «Про дорожній рух» визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища.

Відповідно до ст.1 даний Закон регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що до компетенції Кабінету Міністрів України у сфері дорожнього руху належать, зокрема:

- підготовка проектів законів, нормативних актів з питань дорожнього руху та його безпеки, а також відповідальності за їх порушення на території України;

- розробка і затвердження державних програм розвитку дорожнього руху та його безпеки на автомобільних дорогах, вулицях і залізничних переїздах, вимог екологічної безпеки, а також програм координації використання всіх видів транспорту загального користування (автомобільний, залізничний, повітряний, водний);

- контроль за виконанням законодавства про дорожній рух;

- визначення єдиного порядку організації дорожнього руху та його безпеки.

Частиною 2 ст. 50 цього Закону встановлено, що проекти актів Кабінету Міністрів України готуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Відповідно до п. 1 § 32 «Загальні вимоги» Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 № 950 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.11.2011 № 1156), проекти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем'єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту.

Як вбачається з оскаржуваної постанови, останньою внесено зміни до Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року.

Пунктом 1.1. постанови Кабінету Міністрів України №10.10.2001 №1306 «Про правила дорожнього руху» визначено, що ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти. Що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатації транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватись на вимогах цих Правил.

Як вбачається з пояснювальної записки, копія якої міститься в матеріалах справи, дану постанову розроблено з метою наблизити національне законодавство до законодавства Європейського Союзу шляхом зменшення максимально дозволеної швидкості руху транспортних засобів у населених пунктах із 60 до 50 км/год, що в свою чергу сприятиме значному підвищенню рівня безпеки дорожнього руху та збереження життя людей.

Згідно з п. 5 § 33 «Головний розробник, розробник та заінтересовані органи» Регламенту Кабінету Міністрів України проект акта Кабінету Міністрів підлягає обов'язковому погодженню усіма заінтересованими органами, а також Мінфіном та Мінекономрозвитку (за винятком проекту розпорядження з кадрових питань).

З матеріалів справи видно, що на виконання такого положення, проект оскаржуваної постанови погоджено з Міністерством фінансів України, Міністерством юстиції України та Національною поліцією України.

Відповідно до § 39 Регламенту Кабінету Міністрів України, Міністерство економічного розвитку і торгівлі вважається таким, що погодило проект акта без зауважень.

Не можна залишити поза увагою і те, що дана постанова пройшла правову експертизу на відповідність вимогам Конституції України та, крім іншого, відповідає актам законодавства, що мають вищу юридичну силу.

За змістом п. 1 § 46 «Висновок Мін'юсту» Регламенту Кабінету Міністрів України за результатами правової експертизи проекту акта Кабінету Міністрів Мін'юст оформляє висновок за встановленою ним формою, невід'ємними частинами якого є висновки за результатами експертизи на відповідність проекту акта положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Висновок підписує Міністр, а у разі його відсутності - перший заступник Міністра.

Суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи міститься копія Висновку щодо відповідності положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини, підписаного Заступником Міністра юстиції України - Уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини.

Відповідно до зазначеного Висновку, проект постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Правил дорожнього руху» відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини, підписаного Заступником Міністра юстиції України - Уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини.

Таким чином, приймаючи оскаржувану постанову, відповідач реалізовував надані йому чинним законодавством повноваження шляхом прийняття відповідного акта.

Підсумовуючи вищевказане, колегії суддів приходить до висновку, що оскаржувана постанова Уряду видана відповідно до вимог чинного законодавства України та в межах компетенції Кабінету Міністрів України.

Крім того, колегія суддів не погоджується з позицією позивача щодо того, що оскаржувану Постанову підписано невідомою особою В.Гройсман, з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 статті 6 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» до складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр України, віце-прем'єр-міністри та міністри України.

Відповідно до статті 8 даного Закону Прем'єр-міністр України призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України.

Статтею 117 Конституції України, якій кореспондує стаття 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» передбачено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Частина друга даної статті передбачає, що акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України.

Як вбачається з матеріалів справи, Постановою Верховної Ради України від 14.04.2016 №1093-VIII призначено Гройсмана Володимира Борисовича на посаду Прем'єр-міністра України.

Постановою Кабінету Міністрів України №55 від 17 січня 2018 року затверджено Типову інструкцію з документування управлінської інформації в електронній формі та організації роботи з електронними документами в діловодстві, електронного міжвідомчого обміну.

Відповідно до пункту 48 даної Інструкції посадові особи підписують документи в межах своїх повноважень, визначених актами законодавства, іншими нормативно-правовими актами відповідно до Інструкції з діловодства в електронній формі та інструкції з діловодства установи. Порядок підписання документів іншими особами у разі відсутності керівника установи та посадових осіб, які уповноважені їх підписувати, визначається наказом (розпорядженням) керівника установи.

Відповідно до пункту 49 даної Інструкції підпис складається з найменування посади особи, яка підписує документ (повного - у разі, коли документ надрукований не на бланку, скороченого - у разі, коли документ надрукований на бланку), особистого підпису, ініціалу імені і прізвища.

Відтак, колегія суддів не погоджується з позицією позивача щодо того, що оскаржувану Постанову підписано від імені Прем'єр-міністра України невідомою особою В.Гройсман, яка, на думку позивача, не має права від імені Прем'єр-міністра України підписувати законодавчі акти.

Пленумом Вищого адміністративного суду України у постанові №2 від 06.03.2008р. «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ», підставами для визначення будь-якого акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

З аналізу наведених правових норм варто зазначити, що Постанова Кабінету Міністрів України №883 від 10.11.2017 року «Про внесення змін до Правил дорожнього руху» видана відповідно до вимог чинного законодавства та в межах його компетенції, а відтак, колегія суду приходить до висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог, а тому позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Головуючий суддя Н.М. Клименчук

Судді : С.К. Каракашьян

Ю.Т. Шрамко