Постанова

Іменем України

29 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 428/6363/16-ц

провадження № 61-30684св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: Управління охорони здоров'я Сєверодонецької міської ради Луганської області, комунальна установа «Сєвєродонецька міська багатопрофільна лікарня»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 25 травня 2017 року у складі судді Бароніна Д. Б. та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 05 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Орлова І. В., Авалян Н. М., Стахової Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому у якому з урахуванням уточнень просив стягнути солідарно з Управління охорони здоров'я Сєвєродонецької міської ради та комунальної установи «Сєвєродонецька міська багатопрофільна лікарня» невиплачену заробітну плату в сумі 15 106,77 грн.

На обґрунтування своїх вимог посилався на те, що в період з 28 вересня 2007 року до 27 березня 2014 року він працював у комунальній установі «Сєвєродонецька міська багатопрофільна лікарня» на посаді електромонтера з обслуговування електрообладнання п'ятого розряду.

04 лютого 2008 року Управління охорони здоров'я Сєвєродонецької міської ради в односторонньому порядку без повідомлення змінило умови трудового договору в частині заробітної плати, у результаті чого він став отримувати заробітну плату без урахування наявної у нього професійної кваліфікації п'ятого розряду та 50 % надбавки за інтенсивність і напруженість у роботі.

Вважає, що його права порушені, оскільки він не був повідомлений про зміну розміру зарплати чи розряду.

Посилаючись на те, що добровільно відповідачі не бажають виплатити несплачену заробітну плату, просив позов задовольнити.

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 25 травня 2017 року у задоволені позову ОСОБА_4 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із його необґрунтованості. Крім того, суд зазначив, що Управління охорони здоров'я Сєвєродонецької міської ради та комунальна установа «Сєвєродонецька міська багатопрофільна лікарня» не можуть нести солідарну відповідальність щодо невиплати позивачу заробітної плати.

Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 05 жовтня 2017 року рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 25 травня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та залишив рішення суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, справу направити на новий апеляційний розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішенні спору.

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справу № 428/6363/16-ц передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтею 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» визначено структуру заробітної плати, яка складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, інших заохочувальних і компенсаційних виплат.

За цією нормою основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантії і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Частиною другої статті 97 КЗпП України та частиною першою статті 15 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що форми і система оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів. Умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

В силу частини першої статті 13 Закону України «Про оплату праці» оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань.

Суди встановили, що з 28 вересня 2007 року ОСОБА_4 працював в Управлінні охорони здоров'я Сєвєродонецької міської ради на посаді електромонтера п'ятого розряду дільниці з обслуговування котельні, комунікацій тепло-енерго та водопостачання багатопрофільної лікарні.

Згідно із заявою від 04 лютого 2008 року він був переведений електромонтером енергослужби МБ, при цьому тарифний розряд за посадою визначено не було.

01 червня 2010 року позивач переведений електромонтером з обслуговування та ремонту електрообладнання електротехнічної дільниці технічної служби МБ, тарифний розряд за посадою не вказано.

27 березня 2014 року позивач звільнений із роботи у зв'язку з невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров'я на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України.

Відповідно до акта звірки нарахованої та виплаченої заробітної плати ОСОБА_4 за період із 01 січня 2008 року до 31 грудня 2013 року, який був складений за участю представника останнього, сума виплаченої заробітної плати у цей період відповідає нарахованій сумі заробітної плати. Зазначений акт також враховує виплати позивачу за відповідний тарифний розряд, виплату інших виплат, перебування на лікарняному, у відпустках, тощо.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 212 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи), встановивши, що в наказах про переведення позивача на інші посади від 04 лютого 2008 року № 12-к та від 01 червня 2010 року № 44-к тарифний розряд відповідних посад визначено не було, ці накази ОСОБА_4 не оскаржував, у тому числі в частині відсутності визначення п'ятого тарифного розряду за новою посадою, зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позову.

Тарифний коефіцієнт п'ятого розряду в розмірі 1,36, який позивач просив застосувати з 01 лютого 2008 року, був запроваджений на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2008 року № 74 з 01 вересня 2008 року в якості третього етапу оплати праці на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року № 1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери».

Аналогічні дата запровадження та розмір коефіцієнту з 01 вересня 2008 року вказані в пункті 2.1 Умов плати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров'я України від 05 жовтня 2005 року № 308/519 (зі змінами та доповненнями).

Аргументи касаційної скарги колегія суддів відхиляє, оскільки вони не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки судів попередніх інстанцій, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині судових рішень, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінкистосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судів попередніх інстанцій і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Посилання особи, яка подала касаційну скаргу, на порушення судами норм процесуального права при розгляді справи, колегія суддів також відхиляє, оскільки вони не є такими, що призвели до ухвалення незаконного рішення та відповідно не можуть бути підставою для скасування правильних по суті судових рішень з одних лише формальних міркувань.

Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими.

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 25 травня 2017 року та ухвали апеляційного суду Луганської області від 05 жовтня 2017 року, оскільки судові рішення є законними та обґрунтованими.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 25 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 05 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

В.І. Крат