ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2018 року справа №805/4253/17-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Ястребової Л.В., Арабей Т.Г., Компанієць І.Д.,

секретар Святодух О.Б.

за участі представника прокуратури Чернякової Г.О.

представника Головного управління ДСНС України у Донецькій області Сологуба А.А., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Селидівської міської ради на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 липня 2018 р. у справі № 805/4253/17-а (головуючий І інстанції Ушенко С.В.) за позовом Керівника Красноармійської місцевої прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області до Української загальноосвітньої школи І-Ш ступенів № 12 Селидівської міської ради Донецької області, треті особи: Селидівська міська рада, відділ освіти і науки Селидівської міської ради про визнання незаконною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Керівник Красноармійської місцевої прокуратури Донецької області (далі - позивач, прокуратура) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області з адміністративним позовом до Української загальноосвітньої школи І-Ш ступенів № 12 Селидівської міської ради Донецької області, треті особи: Селидівська міська рада, відділ освіти і науки Селидівської міської ради, в якому просив: визнати незаконною бездіяльність Української загальноосвітньої школи І-Ш ступенів Селидівської міської ради Донецької області, з питань додержання вимог законодавства у сфері цивільного захисту, техногенної та пожежної безпеки та зобов'язати відповідача вчинити певні дії, пов'язані з усуненням порушень вимог законодавства у сфері цивільного захисту, техногенної та пожежної безпеки які зазначені у акті перевірки зазначеного об'єкту щодо додержання (виконання) вимог законодавства у сферах пожежної та техногенної безпеки, цивільного захисту № 72 від 17.11.2017; застосувати заходи реагування у вигляді повного зупинення експлуатації (роботи) об'єкту, а саме: Української загальноосвітньої школи І-Ш ступенів Селидівської міської ради Донецької області за адресою: Донецька область, м. Українськ, вул. Ватутіна, 7 до повного усунення порушень, шляхом заборони експлуатації та зобов'язання зупинити експлуатацію вищезазначеного об'єкту до моменту усунення порушень вимог законодавства у сфері цивільного захисту, техногенної та пожежної безпеки, які зазначені у Акті перевірки зазначеного об'єкту щодо додержання (виконання) вимог законодавства у сферах пожежної та техногенної безпеки цивільного захисту № 72 від 17.11.2017.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26 липня 2018 року адміністративний позов задоволено частково, внаслідок чого застосовано до Україніської загальноосвітньої школи І-Ш ступенів № 12 Селидівської міської ради Донецької області заходи реагування у сфері державного нагляду шляхом повного зупинення експлуатації (роботи) об'єкту Української загальноосвітньої школи І-Ш ступенів № 12 Селидівської міської ради Донецької області, розташованого за адресою: Донецька область, м. Українськ, вул.. Ватутіна, 7, у зв'язку із загрозою життю та здоров'ю людей до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки роботи об'єкта. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Третя особа - Селидівська міська рада, не погодившись з прийнятим судовим рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на Закон України «Про прокуратуру», практику Верховного суду та зазначає, що викладені твердження Керівника Красноармійської місцевої прокуратури в обґрунтування підстав звернення з позовною заявою не наділяють прокуратуру правом вступу у справу. Наголошує на тому, що обраний позивачем захід реагування є таким, що не в повній мірі відповідає критеріям пропорційності, так як зрозумілого обгрунтування застосуванню повного зупинення та заборони експлуатації будівель (споруд, приміщень) Української загальноосвітньої школи І-Ш ступенів № 12 Селидівської міської ради, позивачем не наведено і належними доказами не доведено, що з урахуванням встановленого факту наявності порушень установлених законодавством вимог пожежної безпеки в будівлях і приміщеннях відповідача не дає підстав для висновку, що саме у такий спосіб буде досягнуто справедливого балансу між публічними інтересами та інтересами відповідача. Звертає увагу суду, що виявлені позивачем порушення установлених законодавством вимог пожежної безпеки самі по собі не створюють безпосереднього ризику виникнення і розвитку пожеж, але можуть створювати небезпеку завдання шкоди життю та здоров'ю людей у процесі самої пожежі. Вважає, що позивач вправі самостійно вжити заходи реагування шляхом видачі приписів, постанов, розпоряджень щодо усунення таки порушень.

Під час апеляційного розгляду представник прокуратури та Головного управління ДСНС України у Донецькій області заперечували проти доводів апеляційної скарги, інші учасники справи до суду не прибули.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, представників позивача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

Українська загальноосвітня школа І-Ш ступенів № 12 Селидівської міської ради Донецької області зареєстрована в якості юридичної особи, включена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, місцезнаходження юридичної особи: 85485, Донецька область, м. Селидове, м. Українськ, вул. Ватутіна, 7, засновником навчального закладу є Селидівська міська рада (а.с. 39-41).

З 13.11.2017р. по 17.11.2017р. посадовими особами Тринадцятого Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області на виконання наказу №482 від 07.11.2017 «Про проведення позапланових перевірок» , на підставі посвідчення на проведення перевірки № 21 від 07.11.2017 проведено позапланову перевірку щодо додержання відповідачем вимог законодавства у сфері цивільного захисту, техногенної та пожежної безпеки.

В ході перевірки встановлено, що суб'єкт господарювання - Українська загальноосвітня школи І-ІІІ ступенів № 12 Селидівської міської ради Донецької області, з урахуванням затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 2012 року № 306 критеріїв розподілу суб'єктів господарювання, за ступенями ризику його господарської діяльності віднесена до високого ступеню ризику.

Актом перевірки зазначеного об'єкту щодо додержання (виконання) вимог законодавства у сферах пожежної та техногенної безпеки, цивільного захисту № 72 від 17.11.2017 встановлені чисельні порушення вимог Кодексу цивільного захисту України, Правил пожежної безпеки в Україні, ДБН В.2.5-56-2014 Інженерне обладнання будинків і споруд. Системи протипожежного захисту, ДБН В.2.5-74:2013 "Водопостачання. Зовнішні мережі", ДБН В.1.1-7-2016 «Пожежна безпека об'єктів будівництва», а саме:

- приміщення не обладнані системою протипожежного захисту (система пожежної сигналізації, система оповіщення про пожежу та управління евакуацією людей) відповідно до ДБН В.2.5-56:2014 «Система протипожежного захисту»;

- дерев'яні елементи горищних покриттів (крокви, лаги) не оброблені засобами вогнезахисту, які забезпечують I групу вогнезахисної ефективності;

- допущено влаштовування незаповненого отвору в протипожежних перешкодах, які відокремлюють електрощитові;

- не розроблено та не вивішено на видимих місцях плани (схеми) евакуації людей на випадок пожежі згідно вимог ДСТУ 7313:2013 «Знаки безпеки та системи евакуаційні фотолюмінісцентні»;

- приміщення не забезпечені відповідними знаками безпеки згідно до ДСТУ ISO 6309:2007 «Протипожежний захист. Знаки безпеки. Форма та колір» (ISO 6309:2007, IDT);

- для зазначення місцезнаходження первинних засобів пожежогасіння н встановлено вказівні знаки згідно з ДСТУ ISO 6309:2007 «Протипожежний захист. Знаки безпеки. Форма та колір»;

- допущено підвищування світильників безпосередньо на струмопровідному проводі у підвальному приміщення;

- допущено експлуатацію світильників зі знятими ковпаками (розсіювачами) у підвальному приміщення, в приміщення кухні, а також біля евакуаційного виходу №3;

- допущено з'єднання, відгалуження та окінцювання жил проводів і кабелів без допомоги опресування. Паяння або затискачів у підвальному приміщенні, на електричному проводі біля електричного розподільного щита-РЩ №4, а також електричних проводах та кабелях для підключення світильників в спортивній залі;

- не проведено замір опору ізоляції і перевірку спрацювання приладів захисту електричних мереж та електроустановок від короткого замикання, які мають проводитися 1 раз на 2 роки, якщо інші терміни не обумовлені ПТЕ;

- не проведено перевірку захисту будівель, споруд та зовнішніх установок від прямих попадань блискавки і вторинних її проявів. Відповідно до вимог ДСТУ Б.В.2.5-38:2008 « 1нженерне обладнання будинків і споруд. Улаштування блисковкозахисту будівель та споруд»;

- допущено улаштування та експлуатацію тимчасових електромереж в підвальному приміщенні; допущено користування пошкодженими відгалуженими та з'єднувальними коробками у підвальному приміщення;

- допущено улаштування на шляхах евакуації до евакуаційного виходу N3 з приміщення харчоблока порогу, який перешкоджає вільній евакуації людей;

- допущено замикання на замок дверей евакуаційного виходу №3 (приміщення харчоблоку);

- не проведено технічне обслуговування вогнегасників згідно ДСТУ 4297- 2004 «Технічне обслуговування вогнегасників. Загальні технічні умови»;

- допущено виконання навісних шаф для пожежних кран-комплектів такими, що не мають отворів для провітрювання та візуального огляду без їх розкриття;

- допущено утримання пожежних плоско складальних рукавів не приєднаними до крана;

- не укомплектовано пожежні кран-комплекти (№ 2,3,4,6,7) стволами;

- працюючий персонал не забезпечений засобами індивідуального захисту органів дихання згідно діючих нормативних актів.

Дані обставини не є спірними.

На час слухання справи судом першої інстанції відповідачем порушення не усунуті.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що існуючі порушення у сфері цивільного захисту, техногенної та пожежної безпеки, в їх сукупності можуть кваліфікуватись, як такі, що створюють реальну загрозу життю і здоров'ю людей.

Оцінка суду.

Згідно з частиною першою статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини сьомої статті 7 Закону України від 05 квітня 2007 року № 877 «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі Закон №877) на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п'яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.

Як визначено статтею 47 Кодексу цивільного захисту України державний нагляд (контроль) з питань цивільного захисту здійснюється за додержанням та виконанням вимог законодавства у сферах техногенної та пожежної безпеки, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру, за діяльністю аварійно-рятувальних служб, а також у сфері промислової безпеки та гірничого нагляду, поводження з радіоактивними відходами відповідно до Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Приписами ст. 4 Закону №877 встановлено, що державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом. Планові та позапланові заходи здійснюються в робочий час суб'єкта господарювання, встановлений його правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Відповідно до частин першої та другої статті 64 Кодексу цивільного захисту України центральний орган виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки, уповноважений організовувати та здійснювати державний нагляд (контроль) щодо виконання вимог законів та інших нормативно-правових актів з питань техногенної та пожежної безпеки, цивільного захисту і діяльності аварійно-рятувальних служб. Центральний орган виконавчої влади, який здійснює нагляд (контроль) у сфері техногенної та пожежної безпеки, реалізує повноваження безпосередньо і через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення.

Головне управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області є органом державної влади, створеного на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 33 від 21.01.2013 року. (а.с. 44).

Згідно зі статтею 66 Кодексу цивільного захисту України центральний орган виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки, здійснює державний нагляд (контроль) шляхом проведення планових та позапланових перевірок відповідно до закону.

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 67 Кодексу цивільного захисту України до повноважень центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки, належить, зокрема, звернення до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об'єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, якщо ці порушення створюють загрозу життю та/або здоров'ю людей.

Аналіз вищезазначених положень дає підстави для висновку, що Головне управління Державної служби з надзвичайних ситуацій наділений повноваженнями звертатися до суду з позовами про застосування заходів реагування шляхом зупинення діяльності суб'єктів господарювання.

Частиною другою статті 68 Кодексу цивільного захисту України встановлено, що у разі встановлення порушення вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, що створює загрозу життю та здоров'ю людей, посадові особи центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сферах техногенної та пожежної безпеки, звертаються до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатації будівель, споруд, окремих приміщень, випуску та реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 1 статті 70 Кодексу цивільного захисту України, встановлено, що підставою для звернення центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки, до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи підприємств, об'єктів, окремих виробництв, цехів, дільниць, експлуатації машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів є: 1) недотримання вимог пожежної безпеки, визначених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами, стандартами, нормами і правилами; 2) порушення вимог пожежної безпеки, передбачених стандартами, нормами і правилами, під час будівництва приміщень, будівель та споруд виробничого призначення; 3) випуск і реалізація вибухопожежонебезпечної продукції та продукції протипожежного призначення з відхиленням від стандартів чи технічних умов або без даних щодо відповідності такої продукції вимогам пожежної безпеки; 4) нездійснення заходів щодо захисту персоналу від шкідливого впливу ймовірних надзвичайних ситуацій; 5) відсутність на виробництвах, на яких застосовуються небезпечні речовини, паспортів (формулярів) на обладнання та апаратуру або систем із забезпечення їх безперебійної (безаварійної) роботи; 6) невідповідність кількості засобів індивідуального захисту органів дихання від небезпечних хімічних речовин нормам забезпечення ними працівників суб'єкта господарювання, їх непридатність або відсутність; 7) порушення правил поводження з небезпечними речовинами; 8) відсутність або непридатність до використання засобів індивідуального захисту в осіб, які здійснюють обслуговування потенційно небезпечних об'єктів або об'єктів підвищеної небезпеки, а також в осіб, участь яких у ліквідації наслідків надзвичайної ситуації передбачена планом локалізації і ліквідації наслідків аварій; 9) відсутність на об'єкті підвищеної небезпеки диспетчерської служби або її неготовність до виконання покладених на неї завдань, у тому числі через відсутність відповідних документів, приладів, обладнання або засобів індивідуального захисту; 10) неготовність до використання за призначенням аварійно-рятувальної техніки, засобів цивільного захисту, а також обладнання, призначеного для забезпечення безпеки суб'єктів господарювання; 11) проведення робіт з будівництва будинків та споруд, розміщення інших небезпечних об'єктів, інженерних і транспортних комунікацій, які порушують встановлений законодавством з питань техногенної безпеки порядок їх проведення або проведення яких створює загрозу безпеці населення, суб'єктам господарювання, обладнанню та майну, що в них перебувають.

Частиною 2 статті 70 вказаного Кодексу визначено, що повне або часткове зупинення роботи підприємств, об'єктів, окремих виробництв, цехів, дільниць, експлуатації машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, виконання робіт, надання послуг здійснюється виключно за рішенням адміністративного суду.

Отже, підставою для застосування заходів реагування є встановлення порушення вимог законодавства сфері техногенної та пожежної безпеки, що створює загрозу життю та здоров'ю людей.

Визначення небезпечного чинника міститься у пункті 26 статті 2 Кодексу цивільного захисту України та означає складову частину небезпечного явища (пожежа, вибух, викидання, загроза викидання небезпечних хімічних, радіоактивних і біологічно небезпечних речовин) або процесу, що характеризується фізичною, хімічною, біологічною чи іншою дією (впливом), перевищенням нормативних показників і створює загрозу життю та/або здоров'ю людини.

Отже, законодавець пов'язує настання реальної загрози життю та здоров'ю людей від пожежі з обставинами, які можуть призвести до займання та розповсюдження вогню.

Встановлені у цій справі порушення, безперечно, в тій чи іншій мірі створюють загрозу життю та/або здоров'ю людей, оскільки стосуються, зокрема, протипожежних норм.

Стосовно посилання апелянта на існуючи проблеми з фінансуванням, виконання частини вимог, що вказані в Акті, що на даний час вирішується питання щодо придбання противогазів, встановлення протипожежних дверей, встановлення молнієзахисту, суд зазначає, що вказане свідчить про добросовісність намірів відповідача, проте, оцінюючи встановлені у справі обставини та докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що перелічені в акті перевірки порушення вимог законодавства у сфері пожежної безпеки та які не усунуті до теперішнього часу, створюють реальну загрозу життю та здоров'ю людей.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що звертаючись з позовною заявою, позивач обґрунтував право на звернення у якості позивача тим, що Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області вжити заходів представницького характеру у суді законних інтересів держави не має можливості у зв'язку з відсутністю коштів на сплату судового збору, що може призвести до негативних наслідків та порушення прав дітей та інтересів держави у сфері охорони дитинства.

Статтею 131-1 Конституції України встановлено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Тобто, Конституція України визначає дві обов'язкові вимоги для виникнення у прокурора права на представництво інтересів держави: доведення, що обставини звернення до суду в інтересах держави є виключним випадком та здійснення представництва в порядку, визначеному законом.

За приписами частини 1 статті 2 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 р. № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII) на прокуратуру покладаються такі функції: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом; 3) нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Статтею 23 Закону № 1697-VІІ врегульоване питання представництва інтересів громадянина або держави в суді.

Відповідно до частини 1 ст. 23 Закону № 1697-VІІ, представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону № 1697-VІІ, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Відповідно до ч. 6 ст. 23 Закону № 1697-VІІ, під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження, зокрема, звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).

Частиною 1 статті 24 Закону № 1697-VII визначено, що право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За змістом ч. ч. 3, 4 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, до суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.

Суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

За приписами частин 3-5 статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Аналіз частин 3, 4 статті 53 КАС України у взаємозв'язку з частиною 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», дає підстави вважати, що участь прокурора в судовому процесі в адміністративних судах стає можливою за умови, крім іншого, обгрунтування підстав для звернення до суду, а саме нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтвердження відсутності такого органу.

Тобто, прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснюється або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або у разі відсутності такого органу.

Відповідно до частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право:

1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб'єктів, у порядку, визначеному законом;

2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

Аналіз частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обгрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також копіями документів, отриманих від суб'єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

Пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді від 08.04.99 N 3-рп/99 вказує на можливість участі прокурора в розгляді судом будь-якої справи за ініціативою прокурора чи за визначенням суду, у тому числі шляхом подання до суду позовної заяви, якщо це необхідно для захисту інтересів держави. Категорія "інтереси держави" є оцінним поняттям. В абзаці другому пункту 3 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційного Суду України йдеться про те, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Верховний Суд в ухвалі від 19.07.2018 року по справі 822/1169/17 зазначив, що захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб'єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

В позовній заяві в обґрунтування підстав звернення до суду з цим позовом Керівник Красноармійської місцевої прокуратури Донецької області вказує, що до прокуратури надійшов лист з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області щодо вжиття заходів представницького характеру у суді законних інтересів держави в особі головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області у зв'язку з порушенням вимог законодавства у сфері цивільного захисту, техногенної та пожежної безпеки з боку Української загальноосвітньої школи І-Ш ступенів Селидівської міської ради. Також, прокурором зазначено, що Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області не має можливості звернутися до суду з позовом про застосування заходів реагування через відсутність коштів, тому інтереси держави залишаються незахищеними.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що ст. 133 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено зменшення розміру судових витрат або звільнення від їх оплати, відстрочення та розстрочення судових витрат, враховуючи майновий стан сторони. Проте Головне управління Державної служби України з надзвичайний ситуацій у Донецькій області з до суду з таким клопотанням не зверталось.

Суд враховує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами судового розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, п. 27).

Пункт 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить про те, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Таким чином, суд приходить до висновку, що прокурором не доведено необхідності захисту інтересів держави та навчального закладу, а також не обґрунтовано підстави звернення до суду.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю і ухвалити нове судове рішення.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції рішення прийняв з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Селидівської міської ради - задовольнити.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 липня 2018 р. у справі № 805/4253/17-а - скасувати.

У задоволенні адміністративного позову Керівника Красноармійської місцевої прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області до Української загальноосвітньої школи І-Ш ступенів № 12 Селидівської міської ради Донецької області, треті особи: Селидівська міська рада, відділ освіти і науки Селидівської міської ради про визнання незаконною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дати складення повного судового рішення відповідно до ст.. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено 19 листопада 2018 року.

Суддя-доповідач: Л.В. Ястребова

Судді: Т.Г. Арабей

І.Д. Компанієць