П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2018 р.

м.Одеса

Справа № 815/1962/18

Категорія: 10.2.4

Головуючий в 1 інстанції: Бжассо Н. В.

П 'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Турецької І.О.

суддів - Стас Л.В., Шеметенко Л.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Суворовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 червня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Суворовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Суворовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (далі - Пенсійний фонд) в якому просив:

- визнати протиправними дії щодо відмови привести у відповідність до належного розміру пенсії, шляхом включення в її розрахунок складових заробітної плати для призначення пенсії державного службовця, відповідно до Закону України «Про державну службу», із яких були фактично нараховані та сплачені внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;

- зобов'язати привести у відповідність до належного розміру призначену пенсію з 01.06.2017 року, виходячи з окладу 4000, 00 грн., надбавки за ранг 500,00 грн., надбавки за вислугу років 1920,00 грн., з урахуванням сум місячної премії в сумі 4908,53 грн., індексації 128,00 грн., разової премії 800, 00 грн., матеріальної допомоги 2937,40 грн., компенсації за невикористану відпустку 9238,56 грн., з яких були нараховані та сплачені внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що Пенсійним фондом при проведенні розрахунку його пенсії порушено Порядок призначення пенсії деяким категоріям осіб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2016 року №622 (далі - Порядок №622).

Так, позивач вважає, що поділ, суб'єктом владних повноважень, сум «інших виплат» таких як: матеріальна допомога на оздоровлення і на вирішення соціально-побутових питань, компенсація за невикористану відпустку, разова премія та індексація, вказаних у довідці про складові заробітної плати з розрахунку 1/12, суперечить вимогам Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII (далі - Закон №889) та п. 4 Порядку №622.

Позивач наголошує, що такі дії Пенсійного фонду призвели до протиправного зменшення розміру його пенсії.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 червня 2018 року позов ОСОБА_1 - задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із буквального тлумачення положень пункту 4 Порядку №622 та зазначив, що для обрахунку середньомісячної суми «інших виплат», зокрема: матеріальної допомоги, Пенсійному фонду треба було спочатку визначити розрахунковий період (який склав в 2016 році 8 місяців, а в 2017 році 5 місяців) і поділити загальний розмір виплат на кількість місяців у розрахунковому періоді.

При цьому, суд вважав, що індексація у розмірі 128,00 грн., разова премія у розмірі 800,00 грн. та компенсація за невикористану відпустку у розмірі 9238,56 грн. не підлягають діленню оскільки не перевищують розрахунковий календарний місяць.

В апеляційній скарзі Пенсійний фонд, не погоджуючись з вказаним рішенням суду, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Так, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції неправильно розтлумачено Порядок №622, оскільки матеріальна допомога та виплати, які нараховуються за період, що перевищує календарний місяць, враховуються в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. На думку апелянта, для обрахунку місячного розміру заробітної плати позивача, потрібно визначити спочатку розмір матеріальної допомоги, компенсації за невикористану відпустку та разової премії за місяць, для чого загальний розмір кожної окремо виплати, слід ділити на період, за який вони виплачені, тобто, за 12 місяців.

Отже, формула за якою Пенсійний фонд розраховує пенсію складається з наступного:

розмір виплати необхідно поділити на 12 місяців потім помножити на кількість фактично відроблених місяців, у випадку з позивачем у 2016 році це 8 місяців, а у 2017 році це 5 місяців, отриману суму необхідно розділити на фактично відроблені місяці за період з 01 травня 2016 року по день звільнення, у даному випадку це 13 місяців.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає про її необґрунтованість та просить залишити рішення суду без змін.

Враховуючи, що відсутні клопотання від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції, відповідно до п.1 ч.1 ст. 311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновків, що рішення суду першої інстанції належить скасувати, а апеляційну скаргу слід задовольнити, з наступних підстав.

Фактичні обставини справи, що встановлені судом першої та апеляційної інстанцій і які є неоспореними, свідчать про наступне.

ОСОБА_1 у період з 27.07.1998 року по 31.05.2017 року працював на посадах, віднесених до посад державних службовців.

Позивач є інвалідом 2 групи, з 01 червня 2017 року отримує пенсію по інвалідності згідно із Законом України «Про державну службу» в розмірі 86% від середнього заробітку.

21.03.2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою, де зазначив, що вважає невірним розрахунок заробітної плати державного службовця для призначення пенсії, а саме: премія та матеріальна допомога враховуються в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді, тобто, розрахунковий період починається з 01.05.2016 року по 31.12.2016 року = 8 місяців та з 01.01.2017 року по 31.05.2017 року = 5 місяців.

Суму премії та матеріальної допомоги, виплаченої у 2016 році, слід ділити на 8, а суму, виплачену у 2017 році, - на 5. Компенсація за невикористану відпустку не підлягає діленню, оскільки перевищує розрахунковий календарний місяць.

04.04.2018 року Пенсійний фонд, за результатами розгляду звернення позивача, направив на його адресу лист № 102/В-5, де, враховуючи вимоги Порядку №622, зазначив, що пенсію розраховано наступним чином:

- оклад - 4000,00 грн.;

- ранг - 500 грн.;

- вислуга років - 1920,00 грн.;

- премія - 2249,58 (29244,51 грн.:13 міс);

- індексація - 9,85 грн. (128,00 грн. : 13 міс.);

- разова премія - 41,03 грн. (800, 00 грн. : 12 х 8 : 13);

- матеріальна допомога та компенсація - 766,84 грн. (23925,56 грн. : 12 х 5 : 13).

Середній заробіток для обчислення пенсії: 9487,30 грн.

Позивач, не погоджуючись з цим розрахунком, звернувся до суду з даним позовом.

Аналіз фактичних обставин справи та законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини, свідчить про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Предметом спору у даній справі є оцінка правомірності дій Пенсійного фонду щодо розрахунку розміру пенсії ОСОБА_1

Вимоги позивача, з якими погодився і суд першої інстанції, зводяться до того, що сума матеріальної допомоги повинна бути поділена на 5 фактичних місяців роботи і врахована для обчислення розміру пенсії. При цьому, індексація, разова премія та компенсація за невикористану відпустку не підлягають діленню, оскільки не перевищують розрахунковий календарний місяць.

Однак, з такими висновками суд апеляційної інстанції не може погодитись, враховуючи наступне.

Станом на 01 червня 2017 року (день призначення пенсії позивачу) відносини у сфері пенсійного забезпечення державних службовців врегульовано Законом України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу», пунктами 10 та 12 якого, зокрема, передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців; для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Зазначений закон набрав чинності 01.05.2016 року, і станом на цей день, позивач займав посаду державного службовця, мав не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-XII (далі - Закон №3723).

На час призначення позивачу пенсії (01.06.2017 року) вказані норми права продовжували свою дію, як і положення статті 37 Закону №3723.

Частиною 1 ст. 37 Закону №3723 встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених частиною першою цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно цього Закону, призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби (ч.9 ст. 37 Закону №3723).

Визначення заробітної плати для обчислення пенсій державним службовцям здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.8 ст. 37 Закону №3723).

Таким порядком є Порядок №622, пункт 5 якої визначає, що постанова застосовується з 01.05.2016 року.

Згідно пункту 4 цього Порядку пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. При цьому:

посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховуються в розмірах, установлених на день звернення за призначенням пенсії за останньою займаною посадою державної служби (або прирівняною до неї у разі відсутності у державному органі відповідних посад державної служби);

розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв починаючи з 1 травня 2016 року;

у разі коли в осіб, зазначених в пункті 2 цього Порядку (позивач входить до цього переліку), станом на дату звернення немає 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією починаючи з 1 травня 2016 р., середньомісячна сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат за наявні місяці роботи починаючи з 1 травня 2016 року на кількість таких місяців;

матеріальна допомога та виплати, які нараховуються за період, що перевищує календарний місяць, враховуються в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2015 року №500 визначено, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань може надаватися один раз на рік, тобто раз на 12 місяців.

Статтею 57 Закону України «Про державну службу» встановлено, що державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Отже, з урахуванням викладеного матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань і допомога на оздоровлення та разова премія це виплати, які надаються та виплачуються працівнику раз на рік (раз на 12 місяців).

Відповідно до пункту 4 Порядку № 622 матеріальна допомога та виплати, які нараховуються за період, що перевищує календарний місяць, враховуються в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді.

Тобто, для призначення пенсії матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань і допомога на оздоровлення та разова премія, хоча і нараховуються за період, що перевищує календарний місяць (12 місяців), однак, враховуються в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді, який складає 8 календарних місяців, починаючи з 01.05.2016 та по 31.12.2016 та 5 календарних місяців, починаючи з 01.01.2017 року по 31.05.2017 року, а для обрахунку місячного розміру заробітної плати позивача потрібно визначити спочатку розмір виплат матеріальної допомоги та разової премії за місяць, для чого їх загальний розмір слід ділити на період, за який вони виплачені, тобто, за 12 місяців.

Відтак розрахунок органу Пенсійного фонду, зокрема, щодо матеріальної допомоги та разової премії є правильним.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленій у справах цієї категорії у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року по справі № 425/1006/17 та від 22 серпня 2018 року по справі № 562/3484/17.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.5 ст.242 КАС України).

Переходячи до індексації слід виходити з наступного.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-XII (далі - Закон №1282) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до абзацу 3 ч. 1 ст. 2 Закону № 1282, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі оплата праці (грошове забезпечення).

Підпунктом 2.2.7 п. 2.2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713, суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до фонду додаткової заробітної плати.

Тобто, суми індексації заробітної плати, на які нараховані внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, мають враховуватись при обчисленні розміру пенсії державного службовця.

Однак, про те, що сума індексації не підлягає діленню, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, оскільки це не узгоджується з Порядком №622.

Що стосується компенсації за невикористані відпустки, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР (далі - Закон №108/95) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 2 Закону №108/95 визначено структуру заробітної плати, до якої входить: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Статтею 33 Закону № 3723 встановлено, що заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранг, надбавки за вислуги років на державній службі та інших надбавок. Державним службовцям можуть установлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і доплати, а також надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань (ч. 2, 6 цієї статті).

Державні гарантії права на відпустки, визначення умов, тривалості і порядку надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановлені Законом України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР).

Відповідно до ст. 2 Закону № 504/96-ВР право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених ст. 24 цього Закону.

Стаття 24 Закону № 504/96-ВР гарантує, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Стаття 33 Закону № 3723 не містить положень про включення до заробітної плати державного службовця такої виплати, як компенсація за невикористані дні відпустки при звільненні. Правові підстави для її виплати встановлені ст. 24 Закону № 504/96-ВР, які пов'язані зі звільненням особи зі служби.

Отже, грошова компенсація за невикористані дні відпустки є одноразовою виплатою, яка, хоча і включається до фонду заробітної плати (додаткового), проте є виплатою за невідпрацьований час (п.2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної плати), тобто має іншу правову природу - відноситься до разових платежів; не пов'язана з виконанням позивачем своїх службових обов'язків і має компенсаційний характер, пов'язаний, як правило, із фактом звільнення працівника.

Відтак, грошова компенсація за невикористану відпустку при звільненні не входить до системи оплати праці державних службовців згідно Закону №3723, з якої обраховується пенсія, а має інше правове призначення.

Таким чином, оскільки грошова компенсація за невикористану відпустку при звільненні не входить в розрахунок пенсії, то вона, відповідно, і не може бути поділена, за правилами Порядку №622.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 216/1666/17.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду, відповідно до частини 1 статті 317 КАС України, підлягає скасуванню, оскільки неправильне тлумачення закону судом першої інстанції є неправильним застосуванням норм матеріального права.

Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Водночас частина 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Відповідно до п.3 ч.6 ст. 12 КАС України до справ незначної складності відносяться справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі незначної складності, колегія суддів дійшла висновку про відсутність права у учасників справи на касаційне оскарження рішення.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Суворовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі - задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 червня 2018 року - скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Суворовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Доповідач - суддя І.О. Турецька

суддя Л.В. Стас

суддя Л.П. Шеметенко

Повне судове рішення складено 15.11.2018 року.