ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а їн и
15 листопада 2018 року
м. Дніпро
справа № 808/2122/18
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),
суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Національної поліції в Запорізькій області
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 серпня 2018 року (суддя Лазаренко М.С., повний текст рішення складено 13.08.2018р.) у справі №808/2122/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
в с т а н о в и В :
ОСОБА _1 звернувся до суду з позовом в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Запорізькій області щодо невиплати грошової компенсації за невикористану позивачем відпустку, у кількості 36 днів;
стягнути з Головного управління Національної поліції в Запорізькій області грошову компенсацію за 36 діб невикористаної відпустки на користь позивача;
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Запорізькій області щодо затримки у виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористану відпустку по день прийняття рішення суду;
стягнути з Головного управління Національної поліції в Запорізькій області середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні належних позивачу виплат по день прийняття рішення суду.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначає, що 15 березня 2018 року його було звільнено зі служби в поліції, проте, відповідачем при звільненні безпідставно не виплачено компенсацію за невикористані позивачем 36 діб відпустки за 2017 рік, а також не здійснено виплату у день звільнення усіх належних позивачу сум, а саме компенсації за 7 діб відпустки за 2018 рік та одноразової грошової допомоги.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 06 серпня 2018 року адміністративний позов задоволено частково, а саме:
визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Запорізькій області щодо затримки у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористану відпустку;
стягнуто з Головного управління Національної поліції в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.03.2018 по 29.03.2018 в розмірі 4914,70 грн. (чотири тисячі дев'ятсот чотирнадцять гривень 70 копійок).
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Рішення суду, в частині задоволених позовних вимог, мотивовано встановленими обставинами справи, які свідчать про несвоєчасність проведення з позивачем розрахунків при звільненні. Так, встановивши, що позивач звільнений зі служби в поліції 15.03.2018 (останній день служби), проте належні йому при звільненні виплати були фактично виплачені 30.03.2018, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки виплати зазначених сум (14 днів).
Рішення суду, в частині відмови у задоволенні позову, мотивовано тим, що згідно з положеннями Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженими наказом МВС України від 06.04.2016 № 260, обов'язковою передумовою для виплати поліцейському компенсації за невикористану відпустку є визначення кількості днів невикористаної відпустки в наказі про звільнення. Оскільки наказ про звільнення позивача не містить відомостей про виплату йому компенсації за 36 діб, такий наказ не був оскаржений позивачем в судовому порядку, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати грошової компенсації за невикористані позивачем 36 діб відпустки за 2017 рік. Щодо вимоги про стягнення з відповідача грошової компенсації за невикористану відпустку, суд вказав, що без внесення відповідних змін до наказу про звільнення, така вимога є передчасною та такою, що суперечить законодавчо закріпленій процедурі проведення таких виплат, визначеній Порядком №260, у зв'язку з чим не підлягає задоволенню.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 та Головне управління Національної поліції в Запорізькій області подали апеляційні скарги, в яких посилаючись на порушення норм матеріального права, просили:
позивач - скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про визнання протиправною бездіяльність ГУНП в Запорізькій області щодо не здійснення компенсації за 36 діб невикористаної ним відпустки, та прийняти нове рішення про стягнення з ГУНП в Запорізькій області грошової компенсації за 36 діб невикористаної ним відпустки, визнати протиправною бездіяльність ГУНП в Запорізькій області щодо затримки компенсації за невикористану відпустку по день прийняття рішення суду, стягнути з ГУНП в Запорізькій області середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні належних йому виплат по день прийняття рішення суду;
відповідач - скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ГУНП в Запорізькій області на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.03.2018 по 29.03.2018 в розмірі 4914,70 грн., та постановити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилався на те, що в наступному календарному році, в тому числі і за умови, що такий є роком звільнення, поліцейський має право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки, що не були використані в попередніх роках. За позицією позивача, вимоги ч.10 ст.93 Закону України «Про Національну поліцію» та п.8 розділу III Порядку №260, якими передбачена виплата компенсації за невикористану в році звільнення відпустку, слід розуміти як право на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення.
Апеляційна скарга відповідача обґрунтована незгодою з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Заявник вказує на те, що підставою відповідальності власника (підприємства) відповідно до ст. 117 КЗпП, яка застосована судом першої інстанції, є склад правопорушення, який включає два юридичні факти - порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника. Як зазначає скаржник, позивач звільнений зі служби в поліції 15.03.2018, усі належні йому при звільненні виплати були здійснені відповідачем 28.03.2018 та 30.03.2018. Це зумовлено особливостями централізованого бюджетного фінансування ГУНП та необхідністю здійснення замовлення та отримання коштів від центрального органу виконавчої влади - Національної поліції України, що потребує певного часу. Отже, за твердженнями скаржника, відповідачем було вжито всі залежні від нього заходи щодо належного виконання зобов'язання, що свідчить про відсутність в його діях вини, однак, вказаному факту судом першої інстанції не було надало належної правової оцінки. Крім цього, заявник вказує на необґрунтованість висновків суду щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, з огляду на те, що середнє грошове забезпечення не є коштами, які належать позивачу від відповідача, оскільки не є складовими грошового забезпечення поліцейських, які виплачуються в день звільнення.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Встановлені судом першої інстанції обставини справи свідчать про те, що наказом начальника ГУНП в Запорізькій області від 15.03.2018 №97 о/с звільнено зі служби в поліції за п.4 ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) майора поліції ОСОБА_1 (0085413), оперуповноваженого 2-го міжрайонного сектора управління протидії наркозлочинності ГУНП, з 15 березня 2018 року.
Наказом ГУНП в Запорізькій області від 15.03.2018 №97 о/с визначено виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 07 діб невикористаної чергової відпустки за 2018 рік.
Згідно довідки ГУНП в Запорізькій області від 05.04.2018 №109-Ф/05/12-2018 встановлено, що за 15 днів березня 2018 року позивачу нараховано грошове забезпечення у сумі 5354,28 грн., виплачено 5220,42 грн. - 30.03.2018; одноразову грошову допомогу при звільненні у сумі 84252,96 гривень виплачено 28.03.2018; компенсацію за 7 днів невикористаної відпустки за 2018 рік у сумі 2457,38 виплачено 30.03.2018 (а.с.15).
Компенсацію за невикористану частину щорічної основної оплачуваної відпустки та додаткової оплачуваної відпустки за 2017 рік у розмірі 36 діб позивачу виплачено не було.
Не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо невиплати грошової компенсації за невикористані 36 діб відпустки за 2017 рік, та не здійсненням відповідачем виплати у день звільнення позивача усіх належним йому сум (одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за 7 днів відпустки за 2018 рік), позивач звернувся до суду з позовом.
За наслідками перегляду судового рішення, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позову з огляду на наступне.
Питання проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, звільненням із неї, права і обов'язки таких осіб визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема, Законом України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII).
Відповідно до ч.1 ст.92 Закону № 580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки (ч. 2 ст. 93 Закону № 580-VIII).
Відповідно до ч.9 ст.93 Закону № 580-VIII поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення.
Згідно ч.10 ст.93 Закону № 580-VIII за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Частиною 1 статті 24 Закону України "Про відпустки" у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Частиною 1 статті 94 Закону № 580-VIII визначено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Згідно ч.2 ст.94 Закону № 580-VIII порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок №260), які визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських.
Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку №260 визначено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Виходячи з положень наведених норм, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив про те, що обов'язковою передумовою для виплати поліцейському компенсації за невикористану відпуску є визначення кількості днів невикористаної відпустки в наказі про звільнення.
Судом встановлено, що в наказі про звільнення від 15.03.2018 №97 о/с відповідачем визначено, що ОСОБА_1 має право на отримання компенсації за 07 діб невикористаної відпустки за 2018 рік, відомості про виплату компенсації за 2017 рік в наказі відсутні.
У встановленому порядку наказ про звільнення від 15.03.2018 №97о/с, який є актом індивідуальної дії та на підставі якого фінансовим відділом проводиться виплата коштів, позивачем оскаржено не було, доказів протилежного суду не надано.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про не допущення відповідачем у спірних правовідносинах протиправної бездіяльності щодо не виплати позивачу грошової компенсації за невикористану відпустку у кількості 36 діб за 2017 рік, оскільки відповідачем в наказі про звільнення позивача було визначено кількість днів невикористаної відпустки за які повинна бути виплачена компенсація (7 діб за 2018 рік) і відомостей про виплату компенсації за 2017 рік наказ не містить, а позивач в свою чергу з таким наказом погодився та його не оскаржив.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що без внесення відповідних змін до наказу про звільнення, вимога про стягнення з відповідача грошової компенсації за невикористану відпустку є передчасною та такою, що суперечить законодавчо закріпленій процедурі проведення таких виплат, що узгоджується з положеннями Порядку №260.
Аргументи позивача, які наведені в апеляційній скарзі, не спростовують вказаних висновків суду першої інстанції та не стосуються тих підстав, з яких судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позову в цій частині заявлених вимог. Наявність чи відсутність у позивача права на грошову компенсацію за 36 діб невикористаної відпустки не було підставою для відмови у задоволенні позову, як вбачається з рішення суду першої інстанції, відмова у задоволенні позову щодо стягнення грошової компенсації за 36 діб невикористаної відпустки, ґрунтувалася на тому, що в наказі про звільнення зазначено про право позивача на отримання компенсації за 07 діб невикористаної відпустки, а не за 36 діб як про те зазначав позивач. При цьому, суд апеляційної інстанції, як зазначено вище, вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що обов'язковою передумовою для виплати поліцейському компенсації за невикористану відпуску є визначення кількості днів невикористаної відпустки в наказі про звільнення.
Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Законом України «Про Національну поліцію», постановою Кабінету Міністрів України № 988 від 11.11.2015 року «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС України № 260 від 06.04.2016 року, які є спеціальними у спірних правовідносинах щодо позивача, не врегульовано питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Суд першої інстанції правильно виходив з того, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм Кодексу законів про працю України на поліцейських стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських зі служби в поліції (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці поліцейських, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про можливість застосування у спірних правовідносинах норм статті 116 та 117 КЗпПУ як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в поліції.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 01.03.2018 у справах №806/1899/17, 806/1551/17.
Так ст. 116,117 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Враховуючи те, що остаточний розрахунок на користь позивача ГУ НП у Дніпропетровській області здійснено 30.03.2018 року, замість 15.03.2018 (останній день служби), суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 14 календарних днів з 16.03.2018 року по 29.03.2018 року.
Таким чином, встановивши те, що остаточний розрахунок з позивачем проведено не у день звільнення, суд першої інстанції обґрунтовано вказав на обов'язок відповідача виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, у розмірі 4914,70 грн. виходячи із середньоденного розміру грошового забезпечення (351,05грн.) та кількості днів затримки розрахунку (14 днів).
Як вбачається з апеляційної скарги відповідач не заперечує правильність визначення судом першої інстанції розміру середнього заробітку.
В апеляційній скарзі відповідач фактично посилається на те, що в його діях відсутня вина щодо несвоєчасного розрахунку з позивачем, що виключає можливість застосування до нього наслідків, передбачених ст..117 КЗпП України. Таку позицію відповідач обґрунтовує тим, що несвоєчасність здійснення остаточного розрахунку з позивачем пов'язана з особливостями бюджетного фінансування ГУПН та необхідністю здійснення замовлення та отримання коштів від центрального органу виконавчої влади - Національної поліції України, що потребує певного часу. Такі аргументи відповідача, на думку суду апеляційної інстанції, не можуть виправдувати порушення права позивача на остаточний розрахунок у день звільнення, при цьому, питання щодо специфіки бюджетного фінансування ГУНП, є питанням відповідача, який і був зобов'язаний їх врахувати при звільненні позивача.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстав для його скасування не існує.
На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 327 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Національної поліції в Запорізькій області залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06 серпня 2018 року по справі №808/2122/18 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст.ст.328 329 КАС України.
Повний текст постанови складено 15.11.2018р.
Головуючий - суддя Я.В. Семененко
суддя Н.А. Бишевська
суддя І.Ю. Добродняк
