ПОСТАНОВА
Іменем України
14 листопада 2018 року
Київ
справа №826/24498/15
адміністративне провадження №К/9901/62434/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,
суддів - Бевзенка В.М,
Желтобрюх І.Л.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року (головуючий суддя - Васильченко І.П., судді - Вєкуа Н.Г., Федорчук А.Б.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2018 року (головуючий суддя - Бабенко К.А., судді - Кузьменко В.В., Степанюк А.Г.) у справі
за позовом ОСОБА_2
до Кабінету Міністрів України
третя особа ОСОБА_3
про визнання невідповідними частині першій ст. 28 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-ІV (незаконними), дискримінаційними та скасування з моменту прийняття пунктів 4, 8, 12, 15 Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2014 року №722 (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» від 30 вересня 2015 р. №786), -
в с т а н о в и в :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У жовтні 2015 року ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2.) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - КМУ), в якому просила суд: визнати невідповідними частині 1 статті 28 Закону України № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (незаконними), дискримінаційними та скасувати з моменту прийняття пункт 4 повністю, пункт 8 (в частині речень «та подає документ про внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав» і «Посадова особа органу державної реєстрації прав, нотаріус не формує у базі даних про реєстрацію заяв і запитів Державного реєстру прав заяву в разі відсутності документа про внесення плати за надання такої інформації»), пункт 12 (в частині речення «та документ про внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав), пункт 15 (в частині речення «Надання інформації з Державного реєстру прав в електронній формі забезпечується після внесення плати за надання такої інформації через Інтернет з використанням платіжних систем») Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.12.2014 р. № 722 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 р. № 786 «Деякі питання надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно»).
2. В обґрунтування позовних вимог, з урахуванням заяви від 27.06.2016р. щодо підстав позову, ОСОБА_2 зазначила, що оскаржуваний акт відповідача в частині положень про справляння плати за надання інформації з Державного реєстру прав суперечить положенням ч.1 ст.28 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки така інформація стає відкритою та загальнодоступною лише за певної умови: після справляння встановленої плати. Вважає положення оскаржуваного акта дискримінаційними, оскільки позивач зазнала обмеження у реалізації права на інформацію. Крім того, посилаючись на приписи Закон України «Про адміністративні послуги», зазначила, що законами України не встановлено платності інформації з Державного реєстру прав.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
4. Відмовляючи в задоволені адміністративного позову, суд першої інстанції зазначив, що оскільки, на час прийняття рішення у справі, Порядок надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2014 року №722, втратив чинність, суд дійшов висновку, що права та інтереси позивача є відновленими, обставини, якими обумовлено звернення позивача до суду, є усунутими, а, відтак, позов є таким, що задоволенню не підлягає.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
5. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.
6. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2018 року апеляційна скарга залишена без задоволення.
7. Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зазначив, що оскаржувана в частині Постанова Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2014 року № 722 видана на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно та з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямована ця Постанова. Такий висновок викладено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 24 травня 2016 року К/800/947/16 у справі № 826/10368/15 за позовом ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України, третя особа ОСОБА_2 щодо визнання невідповідним частині першій ст.28 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (незаконним), дискримінаційним та скасування п.6 Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання надання інформації про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження» від 24 грудня 2014 року №722. Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 25 грудня 2015 року №1127 затверджено Перелік актів Кабінету Міністрів України, що втратили чинність, в якому зазначено і Постанову Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2014 року №722 «Деякі питання надання інформації про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження».
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
8. ОСОБА_2 (далі - скаржник) у вересні 2018 року звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2018 року.
9. В касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2018 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
10. В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначила, що судом першої інстанції не враховано того, що оскаржувана постанова КМУ втратила чинність на підставі постанови КМУ №1127 від 25.12.2015р., яка містить аналогічні положення щодо необхідності сплати грошових коштів за надання інформації з реєстру. В рішенні суду першої інстанції не наведено мотивованої оцінки кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову; чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку. Посилається на те, що рішення суду апеляційної інстанції також не мітить мотивів відхилення аргументів скаржника. Вважає, що унеможливлення встановлення фактичних обставин справи є підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.
11. Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2018 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
12. Постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2014 р. №722 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 р. №786) затверджено Порядок надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
13. На підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 Постанова Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2014 р. №722 втратила чинність 01 січня 2016 року.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
14. Пункт 4 частини 1 статті 5 Закону України від 06 вересня 2012 року № 5203-VI «Про адміністративні послуги»: виключно законами, які регулюють суспільні відносини щодо надання адміністративних послуг, встановлюються: платність або безоплатність надання адміністративної послуги.
15. Частини 1 та 3 статті 11 Закону України «Про адміністративні послуги»: при наданні адміністративних послуг у випадках, передбачених законом, справляється плата (адміністративний збір).
Розмір плати за надання адміністративної послуги (адміністративного збору) і порядок її справляння визначаються законом з урахуванням її соціального та економічного значення.
16. Частина 13 статті 15 Закону України від 01 липня 2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»: Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також порядок надання інформації з Державного реєстру прав встановлює Кабінет Міністрів України.
За бажанням заявника можуть надаватися інші платні послуги, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Розмір плати за надання таких послуг встановлюється Кабінетом Міністрів України.
17. Частина 1 статті 28 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»: інформація про зареєстровані права та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі прав, є відкритою та загальнодоступною.
18. Частина 3 статті 28-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»: порядок надання інформації, визначеної у частинах першій та другій цієї статті, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
19. Частина 5 статті 29 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»: розмір плати за надання інформації з Державного реєстру прав та порядок її використання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
20. Пункт 4 Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2014 року № 722 (далі - Порядок №722): за надання інформації з Державного реєстру прав справляється плата у розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених законом.
У разі надання інформації про відсутність зареєстрованих речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у Державному реєстрі прав та реєстрах плата за надання інформації не повертається.
21. Пункт 6 Порядку №722: інформація з Державного реєстру прав у паперовій формі надається за заявою особи, яка бажає отримати таку інформацію, або уповноваженої нею особи (далі - заявник) шляхом звернення до органу державної реєстрації прав або нотаріуса.
22. Пункт 8 Порядку №722: для формування та подальшої реєстрації заяви у базі даних про реєстрацію заяв і запитів Державного реєстру прав заявник пред'являє посадовій особі органу державної реєстрації прав, нотаріусу документ, що посвідчує його особу, та подає документ про внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав.
Посадова особа органу державної реєстрації прав, нотаріус не формує у базі даних про реєстрацію заяв і запитів Державного реєстру прав заяву в разі відсутності документа про внесення плати за надання такої інформації. &lP;…&gs;
23. Пункт 12 Порядку №722: орган державної реєстрації прав, нотаріус долучає до облікової справи заяву та документ про внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав.
24. Пункт 15 Порядку №722: надання інформації з Державного реєстру прав в електронній формі забезпечується за допомогою програмних засобів ведення цього Реєстру шляхом здійснення користувачем пошуку відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, завантаження та перегляду інформації з Державного реєстру прав в електронній формі для подальшого її використання, у тому числі друку.
Формування інформації з Державного реєстру прав в електронній формі здійснюється автоматично програмними засобами ведення цього Реєстру залежно від зазначених параметрів пошуку користувачем.
Надання інформації з Державного реєстру прав в електронній формі забезпечується після внесення плати за надання такої інформації через Інтернет з використанням платіжних систем.
25. Пункт 5 Переліку актів Кабінету Міністрів України, що втратили чинність, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127: Постанова Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2014 р. № 722 «Деякі питання надання інформації про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження» (Офіційний вісник України, 2015 р., № 2, ст. 31).
26. Підпункт 1 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2012 року № 1204 «Про затвердження розміру і порядок використання плати за внесення змін до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та надання інформації із зазначеного реєстру» (далі - Постанова №1204): установити, що: розмір плати за: &lз;…&?п; надання інформації з Реєстру у формі витягу - 120 гривень; надання інформації з Реєстру в електронній формі через офіційний веб-сайт Державної реєстраційної служби - 17 гривень; надання органом державної реєстрації прав, нотаріусом за зверненням фізичних та юридичних осіб інформації з Реєстру в паперовій формі у вигляді інформаційної довідки - 34 гривні. &?о;…&?а;
27. Пункти 2, 3 та 6 частин 1 статті 1 Закону України від 06 вересня 2012 року № 5207-VI «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»: дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними; непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними; пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
28. Частини 1 та 3 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»: відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації.
Не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: &?м;…&?і; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
29. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
30. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).
31. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).
32. Поняття «юридичного спору» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
33. Конституційний Суд України в пп.3.6 п.3 Рішення від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 (у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)) зазначив, що системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» має один і той же зміст.
34. У вказаній справі Конституційний Суд України вирішив, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
35. Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом. Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.
36. З урахуванням викладеного, відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
37. Отже, з урахуванням того, що позивачем не було змінено предмету позову, судами попередніх інстанцій обґрунтовано враховано втрату чинності Постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2014 р. № 722 та, відповідно, оскаржуваних приписів Порядку №722.
38. Крім того, Суд зазначає, що платність надання інформації з Державного реєстру прав передбачена безпосередньо частиною 5 статті 29 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції чинній на момент звернення позивача до суду), за змістом якої визначено, що певний розмір такої плати встановлюється Кабінетом Міністрів України.
39. При цьому, така вимога як необхідність внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав, розмір якої встановлюється з урахуванням соціального та економічного значення такої адміністративної послуги, не дає підстав вважати про порушення засад відкритості та загальнодоступності інформації про зареєстровані права та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі прав.
40. Також посилання скаржника на її дискримінацію через платність вказаної адміністративної послуги є безґрунтовними. Скаржником не наведено жодних ознак прямої або непрямої дискримінації щодо неї внаслідок встановлення платності зазначеної адміністративної послуги для фізичних та юридичних осіб. Посилання скаржника на безоплатність отримання інформації з містобудівного кадастру або веб-сайту ВККС України взагалі не має стосунку до спірних правовідносин.
41. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
42. Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.
43. З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.
44. Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -
п о с т а н о в и в :
45. Касаційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
46. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2018 року - залишити без змін.
47. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
Суддя-доповідач Н.А. Данилевич
Судді В.М. Бевзенко
І.Л. Желтобрюх
