Єдиний державний реєстр судових рішень
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
08 листопада 2018 року № 826/635/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Мазур А.С., суддів: Аблова Є.В., Літвінової А.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу:
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних сил України, Генерального управління підготовки Збройних сил України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 із позовом до Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних сил України, Генерального управління підготовки Збройних сил України, в якому просив суд: визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних сил України, що полягає у відсутності належної підготовки і подання клопотання про продовження строків виплати грошового забезпечення полковнику ОСОБА_1 у період з 01.05.2015 по 30.06.2016 під час перебування його у розпорядженні начальника Генерального штабу Збройних сил України Головнокомандувача Збройних сил України у списках Центрального управління підготовки та повсякденної діяльності військ (сил) Збройних сил України; зобов`язати Генеральний штаб Збройних сил України, Міністерство оборони України нарахувати та виплатити грошове забезпечення полковнику ОСОБА_1 за період з 01.05.2015 по 30.06.2016 під час перебування його у розпорядженні начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних сил України у списках Центрального управління підготовки та повсякденної діяльності військ (сил) Збройних сил України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.01.2017 відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має статус учасника бойових дій і відповідно до вимог Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці та працевлаштування, однак відповідачі всупереч вказаним нормам Закону не подали клопотання про продовження строків виплати грошового забезпечення, у зв`язку з чим, позивач протягом 01.05.2015 по 30.06.2016 не отримував належного грошового забезпечення.
Відповідачі проти позову заперечили зазначивши, що відповідачами (Міністерством оборони України, Генеральним штабом Збройних сил України) були проведені організаційно-штатні заходи, в результаті яких посаду, яку обіймав позивач було дійсно скорочено, про що повідомлено останнього під час особистої співбесіди. В подальшому, позивача призначено на посаду офіцера резерву офіцерського складу 3 полку резерву, однак убути до нового місця служби позивач відмовився, в результаті чого наказ про призначення позивача на вищевказану посаду було скасовано, а останнього поставлено на всі види грошового забезпечення. Також, Міністерство оборони України та Генеральний штаб Збройних сил України додатково зазначили, що останніми було підготовлено відповідний проект клопотання щодо продовження строків виплати грошового забезпечення позивачу, однак питання про продовження виплати грошового забезпечення вирішується Генеральним управлінням підготовки Збройних сил України, а не Міністерством оборони України та Генеральним штабом Збройних сил України.
Позивач у додаткових поясненнях до позовної заяви зазначив, що посада, яку він обіймав була скорочена 28.02.2015, а документ, який визначив його службове становище було прийнято лише 15.05.2015, що призвело до тривалого невизначення його службового становища. Крім того позивач спростовує твердження відповідачів, що йому доводився зміст наказу №268, оскільки в акті від 20.05.2015 не вбачається, що зміст наказу та припису були доведені позивачу у повному обсязі. Також позивач зазначив, що після ознайомлення його з наказом №28 від 01.02.2016 йому протягом тривалого часу не визначили функціональних обов`язків.
Від Генерального управління підготовки Збройних сил України надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що зміст спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних сил України від 08.12.2014 №322/1/43 було доведено до ОСОБА_1 на службовій нараді. Окрім того, відповідач додав, що позивач уникав бесід, щодо визначення його подальшого службового становища, а з 27.02.2015 взагалі не виконував функціональних обов`язків за посадою, на роботі з`являвся періодично. Також, позивач відмовився від призначення на рівнозначну посаду в оперативному командуванні, приписи про вибуття до нового місця служби від 22.05.2015 №348/1483 та від 26.05.2015 №348/1516 не виконав, що свідчить про те, що призначення на посаду не відбулося з вини позивача, а не відповідачів. Питання продовження строків грошового забезпечення позивача відповідачем не розглядалося з тих підстав, що позивач систематично не виходив на службу, самовільно залишав місце служби на тривалий час.
Позивач у додаткових поясненнях проти викладених у відзивах пояснень заперечував, наполягав на тому, що зміст директиви від 08.12.2014 №Д-322/1/43 дск та наказу № 268 від 15.05.2015 до нього не доводився. Крім того, позивач рапортом від 26.02.2015 надав згоду на переведення його на нижчу посаду, однак вказане переведення не відбулося, що призвело до невизначення посадового становища останнього та порушено його право на оплату праці.
У судовому засіданні, що відбулося 04.04.2018 суд за заявою учасників справи перейшов до розгляду вказаної справи у порядку письмового провадження, відповідно до вимог ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 є учасником бойових дій, перебуває у званні полковника та займав посаду начальника Центрального управління підготовки та повсякденної діяльності військ (сил) Збройних сил України заступника начальника Центрального управління підготовки та повсякденної діяльності військ (сил) Збройних сил України.
Спільною директивою Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних сил України «Про внесення змін до штату Центрального управління підготовки та повсякденної діяльності військ (сил) Збройних сил України від 08.12.2014 №Д-322/1/43 дск, було зобов`язано в строк до 28.02.2015 внести зміни до переліку штату в Центральному управлінні підготовки та повсякденної діяльності військ (сил) Збройних сил України. На виконання вищевказаної директиви в Центральному управлінні підготовки та повсякденної діяльності військ (сил) Збройних сил України було проведено організаційно-штатні заходи, в результаті яких, було скорочено посаду начальника Центрального управління підготовки та повсякденної діяльності військ (сил) Збройних сил України заступника начальника Центрального управління підготовки та повсякденної діяльності військ (сил) Збройних сил України, яку обіймав позивач.
26.12.2014 згідно наявного в матеріалах справи аркушу бесіди, вбачається, що начальником Центрального управління підготовки та повсякденної діяльності військ (сил) Збройних сил України ОСОБА_2 у присутності полковників: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та підполковника ОСОБА_5 на виконання спільної директиви №Д-322/1/43 дск була проведена із полковником ОСОБА_1 особиста бесіда щодо доведення змісту спільної директиви від 08.12.2014 №Д-322/1/43 дск та запропоновано посаду начальника режимно-секретної групи-помічника начальника Центрального управління підготовки та повсякденної діяльності військ (сил) Збройних сил України, однак о 14:49 год., бесіда була перервана з підстав відмови позивача від неї, про що полковником ОСОБА_3 складений відповідний рапорт.
26.12.2014 офіцером для вирішення невідкладних завдань Центрального управління підготовки та повсякденної діяльності військ (сил) Збройних сил України подано на ім`я начальника Центрального управління підготовки та повсякденної діяльності військ (сил) Збройних сил України Швеця О.М. рапорт про те, що станом на 26.12.2014 вимоги розпорядження про ознайомлення із директивою від 08.12.2014 №Д-322/1/43 дск до полковника ОСОБА_1 доведені не були з підстав відмови останнього. Аналогічні рапорти були подані підполковниками ОСОБА_6 та ОСОБА_5
21.02.2015 листом №321/КУ/241 начальником кадрового центру Збройних сил України направлено начальнику Центрального управління підготовки та повсякденної діяльності військ (сил) Збройних сил України подання та додаткові матеріали про призначення полковника ОСОБА_1 на посаду начальника управління бойової підготовки Центрального управління підготовки та повсякденної діяльності військ (сил) Збройних сил України.
21.02.2015 листом №321/КЦ/241 начальником Центрального управління підготовки та повсякденної діяльності військ (сил) Збройних сил України повідомлено Кадровий центр Збройних сил України про те, що рівнозначні посади для розміщення полковника ОСОБА_1 відсутні, у зв`язку з чим запропоновано зарахувати останнього до резерву Сухопутних військ Збройних сил України.
26.02.2015 позивач звернувся до начальника Центрального управління підготовки та повсякденної діяльності військ (сил) Збройних сил України із рапортом про призначення на посаду.
27.02.2015 наказом начальника Центрального управління підготовки та повсякденної діяльності військ (сил) Збройних сил України №14 введено в дію з 27.02.2015 спільну директиву Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних сил України «Про внесення змін до штату Центрального управління підготовки та повсякденної діяльності військ (сил) Збройних сил України від 08.12.2014 №Д-322/1/43 дск.
13.03.2015 листом №362/321/КУ/П начальником кадрового центру Збройних сил України повідомлено начальника Центрального управління підготовки та повсякденної діяльності військ (сил) Збройних сил України, що командувачем Сухопутних військ Збройних сил України не прийнято позитивного висновку щодо призначення полковника ОСОБА_1 на посаду офіцера резерву Сухопутних військ Збройних сил України.
15.05.2015 на виконання спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних сил України «Про внесення змін до штату Центрального управління підготовки та повсякденної діяльності військ (сил) Збройних сил України наказом Генерального штабу Збройних сил України №268 увільнено полковника ОСОБА_1 із займаної посади начальника Центрального управління підготовки та повсякденної діяльності військ (сил) Збройних сил України заступника начальника Центрального управління підготовки та повсякденної діяльності військ (сил) Збройних сил України та зараховано з 28.02.2015 в розпорядження начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних сил України.
18.05.2015 наказом начальника Центрального управління підготовки та повсякденної діяльності військ (сил) Збройних сил України (по стройовій частині) №26 надано полковнику ОСОБА_1 чотири дні з 18.05.2015 по 21.05.2018 для здавання справ та посади.
20.05.2015 був складений акт, що затверджений начальником Центрального управління підготовки та повсякденної діяльності військ (сил) Збройних сил України ОСОБА_2 , про те, що полковнику ОСОБА_1 було доведено зміст наказу Генерального штабу Збройних сил України №268 від 15.05.2015, однак останній відмовився від підпису про ознайомлення. Вказаний факт був засвідчений полковниками: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , підполковниками: ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10
22.05.2015 приписом №348/1483 зобов`язано полковника ОСОБА_1 в строк до 22.05.2015 вибути в розпорядження начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних сил України для проходження служби.
25.05.2015 був складений акт, що затверджений начальником Центрального управління підготовки та повсякденної діяльності військ (сил) Збройних сил України ОСОБА_2 , про те, що полковнику ОСОБА_1 було повторно доведено зміст наказу Генерального штабу Збройних сил України №268 від 15.05.2015, однак останній відмовився від підпису про ознайомлення. Вказаний факт був засвідчений підполковниками: ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , майорами: ОСОБА_12 , ОСОБА_13
26.05.2015 приписом №348/1516 повторно зобов`язано полковника ОСОБА_1 в строк до 27.05.2015 вибути в розпорядження начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних сил України для проходження служби.
04.06.2015 листом №348/1637 начальника тимчасово в.о. начальника Центрального управління підготовки повсякденної діяльності військ (сил) Збройних сил України повідомлено начальника Військової служби правопорядку у Збройних силах України, що полковник ОСОБА_1 відмовився вибути в розпорядження начальника генерального штабу Головнокомандувача Збройних сил України для проходження служби.
06.07.2015 полковник ОСОБА_1 надав Військовій службі правопорядку у Збройних силах України власні пояснення.
19.06.2015 листом №348/1900 начальник Центрального управління підготовки та повсякденної діяльності військ (сил) Збройних сил України Швець О.М. довів ситуацію, що склалася із полковником ОСОБА_1 до начальника військової служби правопорядку у Збройних силах України, - начальнику Головного управління Військової служби правопорядку Збройних сил України, генерал-майору ОСОБА_14
04.08.2015 був складений акт, що затверджений начальником Центрального управління підготовки та повсякденної діяльності військ (сил) Збройних сил України ОСОБА_2 , про те, що полковнику ОСОБА_1 було повторно доведено зміст наказу Генерального штабу Збройних сил України №268 від 15.05.2015 та припис №348/1483 від 26.05.2015, однак від отримання припису останній відмовився. Вказаний факт був засвідчений полковниками: ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_4 та підполковниками: ОСОБА_5 , ОСОБА_11
04.08.2015 наказом начальника Центрального управління підготовки та повсякденної діяльності військ (сил) Збройних сил України (по стройовій частині) №96 виключено полковника ОСОБА_1 з 04.08.2015 зі списків особового складу, всіх видів забезпечення.
26.01.2016 наказом начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних сил України (по особовому складу) №26 скасовано п. 2 наказу начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних сил України (по особовому складу від 15.05.2015 №268 про призначення полковника ОСОБА_1 офіцером резерву взводу резерву офіцерського складу роти резерву офіцерського складу батальйону резерву офіцерського складу 3 полку резерву Сухопутних військ Збройних сил України як нереалізований та на термін перебування у розпорядженні зобов`язано утримувати на всіх видах грошового забезпечення.
17.02.2016 начальником Центрального управління підготовки та повсякденної діяльності військ (сил) Збройних сил України Швецем О.М. були затверджені обов`язки полковника ОСОБА_1 на час перебування його у списках Центрального управління підготовки та повсякденної діяльності Збройних сил України.
16.04.2016 наказом Генерального штабу Збройних сил України №153 у зв`язку із порушенням полковником ОСОБА_1 абз. 2, 3, 5 ст. 11, ст.12, ст.40, абз. 5 ст. 256, абз. 1 ст. 257 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, абз. 2, 6 ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних сил України за систематичну відсутність на службі, несвоєчасне прибуття на службу та самовільне залишення місця служби без поважних причин накладено на останнього дисциплінарне стягнення «сувора догана».
06.06.2016 позивач звернувся до Міністерства оборони України із рапортом про продовження строків грошового забезпечення.
13.12.2016 листом Міністерства оборони України №316/1/1149 позивача було повідомлено, що питання про продовження виплати грошового забезпечення в період перебування останнього у розпорядженні начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних сил України керівництвом ГУП ЗСУ (01.05.2015 по 01.07.2016 не розглядалося.
Вважаючи бездіяльність відповідачів протиправною та такою, що порушує право позивача на оплату праці, останній звернувся із даним позовом до суду.
Розглядаючи адміністративний спір по суті, суд виходить з наступного.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним Законом, що здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби є Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон № 2232-XII).
Згідно ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Пунктом 4 ст. 2 Закону № 2232-XII передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Правові засади їх організації Збройних сил України регулюються спеціальним Законом України «Про Збройні сили України» від 06.12.1991 № 1934-XII (далі Закон № 1934-XII).
Так, згідно із ст. 1 Закону № 1934-XII Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону № 1934-XII держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов`язки служби у військовому резерві, та військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також членів сімей військовослужбовців, резервістів та військовозобов`язаних, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час виконання службових обов`язків або постраждали у полоні в ході бойових дій (війни), в умовах надзвичайного стану чи під час виконання службових обов`язків за межами України в порядку військового співробітництва або у складі національного контингенту чи національного персоналу у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, а також регулювання відносин, що виникають у зв`язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі Положення №1153/2008).
Відповідно до вимог п. 82 Положення №1153/2008 призначення військовослужбовців на рівнозначні посади здійснюється у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; а уразі неможливості призначення військовослужбовця у зв`язку із скороченням штату або проведенням організаційних заходів, на рівну посаду він призначається на нижчу посаду.
Пунктом 93 №1153/2008 передбачено, що призначення військовослужбовців рядового складу, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, на посади, нижчі від їх фактичного військового звання, може здійснюватися у випадках, передбачених підпунктом 3 пункту 82 цього Положення, а також у разі переміщення військовослужбовців для дальшого проходження військової служби у місцевостях з установленими строками проходження військової служби.
Під час проведення організаційно-штатних заходів, унаслідок яких передбачається скорочення військових посад, на вакантні посади в першу чергу призначаються військовослужбовці, які згідно із законодавством належать до категорій громадян, що користуються переважним правом залишення на службі чи першочерговим правом призначення на вакантні посади. Призначення всіх інших військовослужбовців здійснюється після вирішення питання щодо дальшого службового використання вивільнених військовослужбовців (п. 119 Положення №1153/2008)
Аналогічна вимога передбачена також положеннями п. 13, ч. 1, ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема: переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці та на працевлаштування у разі ліквідації підприємства, установи, організації.
Отже, з аналізу наведених норм слідує, що визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишенні на роботі при скороченні чисельності штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці є саме наявність у працівника статусу учасника бойових дій.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач в період з квітня 1986 по грудень 1987 проходив військову службу у Демократичній республіці Афганістан та має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 . У зв`язку з тим, що позивач має переважне право на залишення на роботі, відповідачами вживалися необхідні дії щодо першочергового працевлаштування полковника ОСОБА_1 . Дане підтверджується листами від 20.02.2015 №348/476 (а/с. 232), від 21.02.2015 №321/КУ/241 (а/с. 233), від 25.02.2015 №348/528 (а/с. 235), від 26.02.2015 №321/К/1716 (а/с. 236).
Матеріали справи аркушу співбесіди підтверджують, що начальником Центрального управління підготовки та повсякденної діяльності військ (сил) Збройних сил України ОСОБА_2 у присутності полковників: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та підполковника ОСОБА_5 було запропоновано позивачу посаду начальника режимно-секретної групи-помічника начальника Центрального управління підготовки та повсякденної діяльності військ (сил) Збройних сил України, однак позивач відмовився від неї. Крім того, як свідчать матеріали справи, начальником Центрального управління підготовки та повсякденної діяльності військ (сил) Збройних сил України ОСОБА_2 вживалися заходи щодо призначення позивача на рівнозначну посаду офіцера 3 полку резерву Сухопутних військ Збройних сил України, проте, у працевлаштуванні позивача на вказану посаду було відмовлено. З наявних матеріалів справи вбачається, що станом на момент вивільнення позивача із займаної посади у штаті Збройних сил України була відсутня рівнозначна посада для розміщення позивача, про що свідчить лист №321/КЦ/241 від 21.02.2015 (а/с 235).
В той же час, як слідує з пояснень позивача, останній звернувся до начальника Центрального управління підготовки та повсякденної діяльності військових (сил) Збройних сил України Швеця О.М. із рапортом від 26.02.2015 (зареєстрований за вх.№ВН-34 від 26.02.2015) про призначення його на нижчу посаду. Крім того, про згоду позивача щодо призначення його на посаду начальника управління бойової підготовки Центрального управління підготовки та повсякденної діяльності військ (сил) Збройних сил України (шпк «полковник», ВОС -0201002, оклад за посадою 1845 грн.) було повідомлено також начальника Центрального управління підготовки та повсякденної діяльності військових (сил) Збройних сил України листом начальником Кадрового центру Збройних сил України №321/КУ/241 від 21.02.2015 (а/с 233).
Слід зазначити, що рапорт (заява) це письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру ( Інструкція з діловодства у Збройних силах України, затверджена наказом Генерального штабу Збройних сил України 16.09.2013 № 200, в редакції станом на момент подання рапорту).
Пунктом 9 додатку №44 до вказаної Інструкції №200 визначено, що звернення розглядаються не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх надходження. Якщо в місячний строк вирішити порушені у зверненні питання неможливо, то керівник установи або його заступник встановлюють необхідний строк для його розгляду, про що повідомляють особі, яка подала звернення. При цьому загальний строк вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.
Однак, з аналізу матеріали вказаної справи та свідчень відповідачів не вбачається обставин, які підтверджують, що рапорт позивача був розглянутий у визначені Інструкцією строки, крім того, суду не було надано жодних доказів, які підтверджують, що відповідачами вживалися необхідні заходи для призначення позивача на вакантну посаду.
Крім того, у п. 16 листа №306/15378 від 19.06.2015 (а/с 84) начальника Центрального управління підготовки та повсякденної діяльності військових (сил) Збройних сил України, останній повідомив начальника Військової служби правопорядку у Збройних силах України, що не пам`ятає фактів того, що полковник ОСОБА_1 подавав на його ім`я рапорт про призначення його на посаду начальника управління бойової підготовки Центрального управління підготовки та повсякденної діяльності військ (сил) Збройних сил України.
З вищевказаного слідує, що відповідачі не вжили всіх необхідних дій та заходів щодо визначення службового становища позивача, як особи, яка має переважне право на залишення на роботі. Крім того, суд зазначає, що відповідно до вимог п. 82 Положення №1153/2008) уразі неможливості призначення військовослужбовця у зв`язку із скороченням штату або проведенням організаційних заходів, на рівну посаду він призначається на нижчу посаду.
З наявних матеріалів справи слідує, що наказом №268 від 15.05.2015 позивача було увільнено із займаної посади начальника Центрального управління підготовки та повсякденної діяльності військ (сил) Збройних сил України заступника начальника Центрального управління підготовки та повсякденної діяльності військ (сил) Збройних сил України та зараховано з 28.02.2015 в розпорядження начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних сил України. У зв`язку з тим, що питання щодо призначення позивачу на вільну рівнозначну посаду і на вільну, нижчу за рівнем посаду не відбулося, відповідач правомірно зарахував позивача у розпорядження до начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних сил України, у зв`язку з чим, суд не вбачає протиправної бездіяльності відповідачів в цій частині.
Крім того, суд звертає увагу, що позивач поспішно стверджував, що перебував у невизначеному службовому становищі, оскільки що наказом №268 від 15.05.2015 позивача було одночасно увільнено із займаної посади та зараховано в розпорядження начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних сил України.
Згідно п. 116 Положення №1153/2008, зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі: розформування (реформування) військової частини або скорочення штатних посад, якщо до кінця встановленого строку проведення цих заходів не вирішено питання щодо дальшого службового використання вивільнених військовослужбовців.
Військовослужбовець, якого звільнено з посади, вважається таким, що перебуває у розпорядженні відповідного командира (начальника) військової частини, у списках якої він перебуває, з дня, що настає за днем звільнення, та до дня, з якого він приступив до виконання обов`язків за новою військовою посадою, на яку його призначено (до дня зарахування у розпорядження посадової особи, яка має право призначення на посаду). Матеріальне та грошове забезпечення військовослужбовців, зарахованих у розпорядження відповідних командирів (начальників), здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 120 Положення № 1153/2008 передбачено, що на військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні відповідних командирів (начальників), тимчасове виконання обов`язків за вакантною посадою може бути покладено на строк не більше двох місяців.
Пунктом 122 Положення № 1153/2008 визначено, що Матеріальне та грошове забезпечення військовослужбовців, зарахованих у розпорядження відповідних командирів (начальників), здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Так, відповідно механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі Порядок №260).
Згідно п.3 Порядку №260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження.
Пунктом 8 Порядку №260 визначено, що грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).
Як вбачається із матеріалів справи, наказом начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних сил України (по особовому складу) №26 від 26.01.2016 (а/с. 21) зобов`язано на термін перебування у розпорядженні утримувати полковника ОСОБА_1 на всіх видах грошового забезпечення.
Однак, всупереч існуючим нормам Законодавства та наказу командира, грошове забезпечення позивача у період з червня 2015 по червень 2016 здійснювалося на недостатньому для проживання рівні.
Суд, також, звертає увагу позивача, що згідно довідки №305/533 від 24.06.2016 (а/с.23) позивачу було нараховано та виплачено неналежне грошове забезпечення, саме у період з червня 2015 по червень 2016: за травень 2015 4 288, 65 грн., червень 2015 778, 72 грн., за липень 2015 313, 06 грн., за серпень 2015 320, 13 грн., за березень 2016 -186, 16 грн., за квітень 2016 - 186, 16 грн., за травень 2016 -186, 16 грн., за червень 2016 -186, 16 грн.
Згідно п. 4 XXVIII Порядку №260 грошове забезпечення військовослужбовцям, зарахованим у розпорядження після прибуття з інших державних органів, установ та організацій, виплачується виходячи з посадового окладу за посадою, яку вони займали в цих державних органах, установах та організаціях, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, але не більше ніж два місяці. Якщо не можна прийняти кадрове рішення щодо подальшого службового використання військовослужбовця, у період перебування у розпорядженні протягом двох місяців з поважних причин (відсутність рівнозначних посад, бажання подальшого проходження військової служби, наявність сімейних та інших обставин) грошове забезпечення виплачується йому в розмірі, яке він отримував за займаною посадою до зарахування в розпорядження, за рішенням Міністра оборони України.
Як зазначили відповідачі: Міністерство оборони України та Генеральний штаб Збройних сил України рішення про продовження виплати ОСОБА_1 останніми не приймалося, оскільки відповідне подання не надходило на розгляд Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних сил України. До того ж питання підготовки відповідного подання покладається виключно на Генеральне управління підготовки Збройних сил України, у зв`язку з чим, позивач дійшов передчасних висновків про бездіяльність Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних сил України.
Генеральне управління підготовки Збройних сил України не заперечувало вказаного факту та зазначило, що подання було підготовлено, однак не подано до Міністерства оборони України з підстав виключної бездіяльності позивача, що виявлялася у відсутності на службі без поважних причин, несвоєчасного прибуття на службу та залишення місця служби без поважних причин.
Однак, суд звертає увагу Генерального управління підготовки Збройних сил України на те, що за фактом вказаних правопорушень було проведено службове розслідування, за наслідком якого, позивача наказом №155 від 16.04.2016 (а/с.86) було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за вищевказані правопорушення та оголошено сувору догану. Крім того, суд звертає увагу на те, що не призначення позивача на іншу вакантну посаду відбулося не з його вини чи бездіяльності.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що саме Генеральне управління підготовки Збройних сил України є відповідальним органом, на якого було покладене завдання щодо розгляду клопотання про продовження строків грошового забезпечення позивачу, однак всупереч нормам законодавства, відповідач вчинив протиправну бездіяльність щодо неподання клопотання, чим було порушено право позивача на грошове забезпечення.
Пунктом 14 Розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.
Згідно ст. 43 Конституції України кожен має право на оплату праці. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Крім того, суд враховує практику Європейського суду з прав людини та зазначає, що Суд у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Таким чином, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від вчиненого нею дисциплінарного проступку, за яке її було притягнуто відповідним органом державної влади до відповідальності.
Разом з цим, суд звертає увагу відповідачів на підвищені гарантії соціальної захищеності осіб, що перебувають на службі в органах внутрішніх справ.
Так, Конституційний Суд України розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист певних категорій громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечують суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управлінні державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань, тощо (Рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016)
У рішенні від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень статті 5 Закону України "Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист" Конституційний Суд України прямо зазначив, що служба в органах внутрішніх справ має ряд специфічних властивостей (служба в правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей), що повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексом заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби в органах внутрішніх справ, так і після звільнення у запас або відставку.
Крім того, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання Генерального управління підготовки Збройних сил України повторно розглянути та подати клопотання про продовження строків грошового забезпечення полковника ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно із ч. 2 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Суд зазначає, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Як роз`яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму N 14 від 18.12.2009 "Про судове рішення", вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Враховуючи викладене, з огляду на те що позовні вимоги викладені таким чином, що не дають змогу захистити правові інтереси позивача в повній мірі, суд дійшов висновку, що для повного забезпечення захисту прав позивачів необхідно вийти за межі позовних вимог та задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 саме в частині до Генерального управління підготовки Збройних сил України про визнання протиправною бездіяльності Генерального управління підготовки Збройних сил України щодо неподання Міністерству оборони України подання про продовження строків виплати грошового забезпечення полковнику ОСОБА_1 .
Що стосується позовних вимог в частині зобов`язання Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних сил України нарахувати та виплатити за період з 01.05.2015 по 30.06.2016 грошове забезпечення полковнику ОСОБА_1 в розмірі, яке він отримував за займаною посадою до зарахування його у розпорядженні начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних сил України у списках Центрального управління підготовки та повсякденної діяльності військ (сил) Збройних сил України, то суд дійшов висновку про їх передчасність, оскільки законодавством чітко визначено процедуру продовження виплати грошового забезпечення, а відтак позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судові витрати, згідно вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподілу не підлягають, з підстав звільнення позивача від сплати судового збору.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 19,77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Окружний адміністративний суд міста Києва,-
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн НОМЕР_2 ) задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Генерального управління підготовки Збройних сил України (03168, м. Київ, прсп. Пофітрофлотський, 6) щодо неподання Міністерству оборони України подання про продовження строків виплати грошового забезпечення полковнику ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) в розмірі, яке він отримував за займаною посадою до зарахування в розпорядження начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних сил України.
Зобов`язати Генеральне управління підготовки Збройних сил України (03168, м. Київ, прсп. Пофітрофлотський, 6) подати Міністерству оборони України подання про продовження строків виплати грошового забезпечення полковнику ОСОБА_1 в розмірі, яке він отримував за займаною посадою до зарахування його у розпорядження начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних сил України.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Головуючий суддя А.С. Мазур
Суддя Є.В. Аблов
Суддя А.В. Літвінова
