Постанова

Іменем України

07 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 344/1313/16-ц

провадження № 61-14897св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Західний Капітал»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 червня 2016 року у складі судді Бородовського С. О. та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 липня 2017 року у складі колегії суддів: Матківського Р. Й., Малєєва А. Ю., Федяника В. Д.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 (до зміни прізвища та імені - ОСОБА_1) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, про поділ спільного майна подружжя. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 30 вересня 1997 року між ним та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб. 23 лютого 2010 року він змінив прізвище та ім'я на ОСОБА_1. Перебуваючи на роботі у Великобританії, він передавав дружині значні кошти, а саме: 20 липня 2011 року - 20 тис. доларів США, за період з 01 серпня 2011 року по 01 серпня 2012 року - 12 тис. фунтів стерлінгів, за період з 01 серпня 2012 року по 31 грудня 2013 року - 20 тис. фунтів стерлінгів. Крім того, з 2005 року по 2013 рік він фінансував ремонт та благоустрій домоволодіння по АДРЕСА_3,належного ОСОБА_2, на загальну суму 20 тис. доларів США. Рішенням Галицького районного суду від 06 жовтня 2015 року шлюб між сторонами розірвано. Під час шлюбу сторони придбали автомобіль SKODA Octavia, номерний знак НОМЕР_1, двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 та однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 у тому ж місті, які є спільною сумісною власністю подружжя, хоча все майно зареєстровано на ОСОБА_2 Сторони не можуть досягнути домовленості про порядок поділу вищезазначеного майна. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив поділити спільне майно подружжя, виділивши йому у власність двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, а ОСОБА_2 - однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 у тому ж місті та автомобіль SKODA Octavia A5 Elegance, номерний знак НОМЕР_1, і стягнути з відповідача на його користь половину вартості автомобіля.

В лютому 2016 року ОСОБА_1 також звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Західний Капітал» (далі - ТзОВ «Західний капітал») про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що в період шлюбу з ОСОБА_2 ними було придбано автомобіль SKODA Octavia, номерний знак НОМЕР_1, який 07 квітня 2012 року зареєстрований за ОСОБА_2 та є спільною сумісною власністю подружжя. 21 жовтня 2015 року ОСОБА_2 перереєструвала автомобіль на свого брата ОСОБА_3 Цей правочин виходить за межі дрібного побутового, а тому ОСОБА_2 повинна була отримати його нотаріально посвідчену письмову згоду на відчуження, однак такої згоди він не давав. При цьому автомобіль реалізовано за заниженою вартістю, а саме на 252 687,42 грн менше його ринкової вартості, чим грубо порушено його законні права та інтереси. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля, укладений на підставі довідки-рахунку від 21 жовтня 2015 року серії ААЕ № 163564.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 червня 2016 року зазначені позови об'єднано в одне провадження.

Заперечуючи проти позовів, ОСОБА_2 пояснила, що двокімнатна квартира АДРЕСА_1 не є спільною власністю подружжя. Зазначена квартира придбана за грошові кошти, які раніше було передано в позику її батьком за життя останнього, а після смерті батька позичальник віддала її ці кошти, які й було витрачено на купівлю квартири. Виділення позивачу у власність спірної однокімнатної квартири АДРЕСА_2 потягне за собою припинення її права на частку в цій квартирі, а тому позивач зобов'язаний сплатити їй половину вартості вказаного нерухомого майна. Так як у власності сторін перебував відчужений нею автомобіль SKODA Octavia та у зв'язку з передачею квартири позивачу вона не повинна компенсовувати вартість частки позивача в автомобілі.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 червня 2016 року позов про поділ спільного майна подружжя задоволено частково. Виділено у власність ОСОБА_1 однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 площею 39,1 кв. м. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що квартира АДРЕСА_2 та автомобіль SKODA Octavia, номерний знак НОМЕР_1, придбані в період шлюбу за спільні кошти сторін. Частка позивача у спірному автомобілі складає 150 843,71 грн, а частка відповідача у зазначеній квартирі - 364 950 грн. Тому суд дійшов висновку про можливість зарахування зустрічних вимог, так як відповідач не наполягала на стягненні з позивача іншої частини компенсації в сумі 214 106,09 грн. Відмовляючи в задоволенні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля, суд виходив з того, що позивач не надав доказів своїх заперечень щодо користування спірним автомобілем виключно ОСОБА_6 та утримання його у її виключному володінні, а також - доказів своїх заперечень проти його продажу. Відмовляючи у поділі між колишнім подружжям двокімнатної квартири, суд дійшов висновку, що вказана квартира хоч і придбана в період шлюбу, однак за особисті кошти ОСОБА_2

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 липня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4відхилено. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 червня 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

У вересні 2016 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 липня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що ОСОБА_2 з порушенням строків, визначених процесуальним законом, подано підроблені докази, які вплинули на результат вирішення цього спору. Місцевим судом необґрунтовано знято питання, які задавалися свідку ОСОБА_7 щодо обставин повернення коштів за договором позики та дотримання порядку спадкування після смерті позикодавця ОСОБА_8 - батька відповідача. Судами взято до уваги лише доводи відповідача про наявність у неї особистих коштів, що нібито повернуті боржником померлого батька, але не враховано його пояснень щодо відсутності у ОСОБА_8 кошів для надання позики та пояснення ОСОБА_9, які підтверджують факт перебування його на роботі у місті Лондоні. Судом не досліджено фотографій, листів його роботодавця та звукозапису його розмов з ОСОБА_2, які підтверджують вказаний факт, а також факт передання ним колишній дружині коштів для придбання спірного майна. Позов у частині визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля SKODA Octavia і його поділу вирішений з порушенням вимог закону та без встановлення дійсної вартості цього майна.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 19 жовтня 2017 року - справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

21 березня 2018 року справу № 344/1313/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді відзивів на касаційну скаргу не надійшло.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 (до зміни прізвища та імені ОСОБА_1) та ОСОБА_2 30 вересня 1997 року зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження, виданим Кукільницькою сільською радою Галицького району Івано-Франківської області НОМЕР_2.

З 29 квітня 1996 року по липень 2008 року ОСОБА_1 працював на посаді столяра у Приватному акціонерному товаристві «Більшівці-Риба» та отримував винагороду за виконану роботу.

Згідно з наказам зазначеного товариства від 05 вересня 1998 року № 19-к позивачу надавалася відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 06 вересня 1998 року по 05 травня 2001 року. Наказами від 05 травня 2001 року № 19-к, від 05 травня 2002 року № 19 та від 05 травня 2003 року № 30 ОСОБА_1 надавалися відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею чотирирічного, п`ятирічного та шестирічного віку відповідно.

Згідно з довідками про доходи, виданими Приватним акціонерним товариством «Більшівці-Риба», заробітна плата позивача у 2005 році склала 5 328,4 грн, у 2006 році - 6 223,21 грн, у 2007 році - 7 334,84 грн, за сім місяців 2008 року - 7 435,12 грн.

Згідно із свідоцтвом, виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Галицького районного управління юстиції Івано-Франківської області 23 лютого 2010 року серії НОМЕР_4 ОСОБА_1 змінив прізвище та ім'я на ОСОБА_1.

25 жовтня 2005 року ОСОБА_2 та Товариство з обмеженою відповідальністю «Івано-Франківськміськбуд» уклали договір про дольову участь у будівництві першої черги багатоквартирного житлового будинку на розі вулиці Тролейбусної-Галицької у місті Івано-Франківську.

Предметом зазначеного договору було будівництво двокімнатної квартири № 10 на четвертому поверсі багатоповерхового будинку загальною площею 69,0 кв. м за вищевказаною адресою (пункт 1.3. договору).

Згідно з розпискою від 05 травня 2003 року ОСОБА_11 позичила у батька ОСОБА_2 - ОСОБА_12 40 тис. доларів США, які зобов'язалася повернути йому 05 травня 2007 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_12 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_3.

Згідно з розписками ОСОБА_2 від 23 січня, 15 лютого, 19 травня, 14 вересня, 12 грудня 2006 року, 06 липня, 17 листопада, 04 грудня 2007 року, 22 березня 2008 року вона частинами отримувала від позичальника ОСОБА_11 кошти на повернення боргу позичальника перед померлим батьком ОСОБА_12 за розпискою від 05 травня 2003 року на загальну суму 40 тис. доларів США.

Оригінали зазначених боргових розписок оглянуті в засіданні апеляційного суду, а ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 листопада 2016 року задоволено заяву представника ОСОБА_1 та призначено технічну експертизу для встановлення абсолютного часу виконання рукописних записів у зазначених розписках.

Висновком експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 10 квітня 2017 року № 18692/16-34 за результатами проведення судово-технічної експертизи встановлено, що відповісти на питання про час виконання рукописних записів у розписках не видається можливим у зв'язку з відсутністю в експертів впроваджених у судово-експертну практику України відповідних методик.

Згідно з квитанціями до прибуткового касового ордера на виконання договору про дольову участь у будівництві першої черги багатоквартирного житлового будинку на розі вулиці Тролейбусної-Галицької у місті Івано-Франківську ОСОБА_2 внесла: 23 січня 2006 року - 93 210,38 грн, 15 лютого 2006 року - 9 тис. грн, 19 травня 2006 року - 10 тис. грн, 14 вересня 2006 року - 10 тис. грн, 12 грудня 2006 року - 30 тис. грн, 06 липня 2007 року - 20 тис. грн, 04 грудня 2007 року - 5 тис. грн, 17 листопада 2007 року - 10 тис. грн, 12 травня 2008 року - 6 тис. грн, та 22 березня 2008 року - 3 тис. грн.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 10 вересня 2015 року встановлено, що ОСОБА_2 є власником двокімнатної квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 07 червня 2008 року, виданого виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради, та однокімнатної квартири АДРЕСА_2 у тому ж місті - на підставі свідоцтва про право власності від 07 червня 2011 року, виданого виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради.

07 квітня 2012 року за ОСОБА_2 зареєстровано автомобіль SKODA Octavia A5 Elegance, номерний знак НОМЕР_1, що підтверджується листом Управління Державтоінспекції УМВС України у Івано-франківській області від 18 вересня 2015 року № 16/3003

Згідно з висновком будівельно-технічної експертизи від 03 березня 2016 року № 0025/02/2016 вартість двокімнатної АДРЕСА_1 становить 1 079 118 грн, а вартість однокімнатної квартири АДРЕСА_2 в цьому ж місті - 729 900 грн, поділ зазначених квартир неможливий.

21 жовтня 2015 року ОСОБА_2 відчужила автомобіль SKODA Octavia A5 Elegance, номерний знак НОМЕР_1, ОСОБА_3, що підтверджується довідкою-рахунком серії ААЕ № 163564.

Вартість автомобіля SKODA Octavia A5 Elegance, номерний знак НОМЕР_1, на 21 жовтня 2015 року становила 301 687, 42 грн (звіт про оцінку майна від 28 січня 2015 року, складений Товариством з обмеженою відповідальністю «Експерт ІН»).

Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (стаття 372 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 Сімейного кодексу України (далі - СК України) особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (статі 60, 61 СК України).

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як роз'яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбуватися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності на майно кожним з подружжя.

Поділ майна подружжя здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності - присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Згідно зі статтею 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Частково задовольняючи позов, місцевий суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив з того, що квартира АДРЕСА_2 та автомобіль SKODA Octavia, номерний знак НОМЕР_1, придбані в період шлюбу за спільні кошти подружжя, є їх спільним майном та підлягає поділу шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог і визнанням права власності на зазначену квартиру за позивачем, що не заперечувалося ОСОБА_6 При цьому вона не наполягала на стягненні з позивача частини компенсації в сумі 214 106,09 грн. Відмовляючи у поділі між колишнім подружжям двокімнатної квартири АДРЕСА_1, суд на підставі оцінки зібраних доказів дійшов правильного висновку, що вказана квартира хоч і придбана у період шлюбу, однак за особисті кошти ОСОБА_2 Також суд виходив з недоведеності вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля.

Відповідно до статті 212 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 з порушенням строків, визначених процесуальним законом, подано підроблені докази, які вплинули на результат вирішення цього спору, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 58 ЦПК України 2004 року належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За правилами статей 10, 60 ЦПК України 2004 року обов'язок доведення обставин, на які посилаються сторони, покладається на кожну із сторін.

За змістом статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі статтею 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Обставини справи встановлені судами першої та апеляційної інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися встановленого статтею 212 ЦПК України 2004 року принципу оцінки доказів, згідно з яким суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін. З огляду на викладене суди виходили з достатності досліджених доказів для того, щоб зробити висновки по суті спору.

Посилання у скарзі на те, що місцевим судом необґрунтовано знято питання, які задавалися свідку ОСОБА_7, є неспроможними, оскільки відповідно до положень частини другої статті 59 ЦПК України 2004 року обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт виконання зобов'язання за договором позики. Тому доводи ОСОБА_1 про порушення судом його права на захист є необґрунтованими.

Аргументи заявника щодо прийняття судами лише доводів ОСОБА_2 про наявність у неї особистих коштів, що нібито повернуті боржником померлого батька, не заслуговують на увагу, оскільки позивачем не спростовано зазначених обставин, в тому числі і проведеною за його клопотанням судово-технічною експертизою. При цьому суди обґрунтовано спростували доводи ОСОБА_1 про те, що двокімнатна квартири АДРЕСА_1 придбана за спільні кошти подружжя.

Доводи скарги про те, що суди не дослідили поданих позивачем доказів спростовуються матеріалами справи і змістом оскаржуваних судових рішень, в яких дана належна оцінка вказаним доказам.

Аргументи про те, що позов у частині визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля SKODA Octavia і його поділу вирішений з порушенням вимог закону та без встановлення дійсної вартості цього майна, є неспроможними, виходячи з такого.

У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 552/4405/14-цвикладений такий правовий висновок.

За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодерження в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною другою статті 369 ЦК України встановлено, що згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Відповідно до частини третьої статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Разом з тим відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним з подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України в разі вчинення одним зі співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв'язку Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Вирішуючи позов у частині визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля SKODA Octavia, суди дійшли правильного висновку, що на момент його придбання ОСОБА_3 не знав, що цей автомобіль є спільним майном колишнього подружжя та що для його відчуження необхідна згода ОСОБА_1 Позивачем не надано доказів на спростування зазначених обставин, а тому підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля відсутні.

При цьому право позивача на частину автомобіля захищене судом. Під час вирішення цього спору позивач просив врахувати вартість спірного автомобіля в сумі 301 687,42 грн, ця сума не заперечувалася ОСОБА_2, і саме з цієї суми виходив місцевий суд, виділивши позивачу у власність однокімнатну квартиру АДРЕСА_2, без стягнення з нього компенсації на користь відповідача за різницю у вартості присудженого сторонам майна при зарахуванні зустрічних однорідних вимог.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, № 63566/00Л).

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним судом не встановлено.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук Судді:С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов О. В. Ступак Г. І. Усик