ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/6638/18 Суддя (судді) першої інстанції: Патратій О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2018 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: судді-доповідача Мєзєнцева Є.І., суддів - Чаку Є.В., Шелест С.Б., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 липня 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Н.В.ІНВЕСТ" (представник Безнощенко К.В., довіреність б/н від 02.11.2018 року) до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (представник Крайня Л.В., довіреність №055-9152 від 16.07.2018 року) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Н.В.ІНВЕСТ" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про:

- визнання протиправним та скасування рішення Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затверджене наказом від 05.03.2018р. № 180;

- зобов'язання Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) скласти та надати ТОВ «Н.В. ІНВЕСТ» містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки площею 0,0601 га, кадастровий номер - НОМЕР_1, вид використання - для будівництва, експлуатації та обслуговування медичного центру зі знесенням існуючого нежитлового будинку, яка розташована по АДРЕСА_1.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 липня 2018 року адміністративний позов задоволено повністю.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Позивач було подано до суду відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого зазначено, що позивачем для отримання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки було подано всі необхідні документи, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, суд дійшов наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що 20.10.2017 року між ТОВ «Н.В. ІНВЕСТ» та Київською міською радою було укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого, Орендодавець, на підставі рішень Київської міської ради від 06.07.2017р. № 576/2819, за актом приймання-передачі передає, а Орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об'єкт оренди або земельна ділянка), визначену цим Договором. Об'єктом оренди, відповідно до цього Договору, є земельна ділянка площею 0,0601 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1, за цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров'я та соціальної допомоги, кадастровий номер - НОМЕР_1.

Відповідне право оренди зазначеної земельної ділянки зі строком дії до 20.10.2027р., вид використання земельної ділянки - для будівництва, експлуатації та обслуговування медичного центру зі знесенням існуючого нежитлового будинку, зареєстроване за позивачем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20.10.2017р.

Наведені відомості, у тому числі щодо цільового призначення земельної ділянки, також підтверджуються витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 06.11.2017р. № НВ-8000664162017.

З метою отримання на вказану земельну ділянку містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, ТОВ «Н.В. ІНВЕСТ» звернулось до Центру надання адміністративних послуг із заявою про надання адміністративної послуги «Містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки», додавши до неї наступні документи:

- засвідчену в установленому порядку копію договору купівлі-продажу будівлі нежилого будинку № 209 від 25.02.2016р.;

- копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.02.2016р. індексний номер 54006166;

- копію договору оренди земельної ділянки від 20.10.2017р. № 1143;

- копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.10.2017р. індекс. № 101034415;

- витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 06.11.2017р.;

- витяг з містобудівного кадастру від 22.09.2016 № 9338/0/12-2/12-03-16;

- ситуаційний план (схему) щодо місцезнаходження земельної ділянки;

- викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000;

- черговий кадастровий план від 23.06.17р.;

- фотофіксацію земельної ділянки (з оточенням);

- містобудівний розрахунок з техніко-економічними показниками запланованого об'єкта будівництва.

Листом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженим наказом Департаменту від 05.03.2018р. № 180 на заяву до ЦНАП від 12.02.2018р. № 72005-2682671-013-12, позивача було повідомлено про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва медичного діагностичного реабілітаційного центру з підземним паркінгом зі знесенням існуючого нежитлового будинку на АДРЕСА_1, у зв'язку з невідповідністю намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, оскільки відповідно до Детального плану території в межах Повітрофлотського проспекту, вулиць Солом'янської, Механізаторів, Кудряшова та залізничних колій, затвердженого рішенням Київською міської ради від 24 вересня 2015 року №46/1949, на зазначеній території передбачено будівництво підземного паркінгу з влаштуванням озеленення на покрівлі (будівництво будь-яких капітальних споруд вище відмітки 0,000 не передбачено).

Не погоджуючись з такою відмовою позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" № 3038-VI від 17.02.2011р. (далі - Закон № 3038-VI) містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об'єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства (ч.2 ст. 24 Закону № 3038-VI).

Згідно з ст. 25 Закону № 3038-VI режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій. Режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, обов'язковий для врахування під час розроблення землевпорядної документації. Режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, за межами населених пунктів встановлюється відповідними районними державними адміністраціями, а в разі відсутності адміністративного району - відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, Севастопольською міською державними адміністраціями. Узгодження питань щодо забудови визначених для містобудівних потреб територій суміжних територіальних громад здійснюється на підставі відповідних угод, відображається у схемах планування зазначених територій та генеральних планах населених пунктів. Встановлення режиму забудови територій, визначених для містобудівних потреб, не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, зміни адміністративно-територіальних меж до моменту вилучення (викупу) земельних ділянок.

Відповідно до ч. 1, 2 та 5 ст. 20 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Аналізуючи зміст наведених законодавчих норм слід дійти висновку, що планування та забудова земельних ділянок здійснюється, у тому числі, їх орендарями, виключно в межах їх цільового призначення.

Відповідно до положень частини першої статті 93 ЗК України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення Київської міської ради від 27 травня 2010 року N 868/4306, між Київською міською радою та ОСОБА_7 23 травня 2012 року було укладено договір оренди земельної ділянки, за яким на 10 років передано в оренду земельну ділянку площею 0,0601 га (кадастровий номер НОМЕР_1), для будівництва, експлуатації та обслуговування медичного центру зі знесенням існуючого нежитлового будинку.

25.02.2016 року між ОСОБА_8, як власником нежилого будинку, та ТОВ «Н.В. ІНВЕСТ» було укладено договір купівлі-продажу нежитлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (літ. В) у Солом'янському районі м. Києва, на земельній ділянці за кадастровим номером НОМЕР_1.

Перехід права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду внормовано ст. 120 ЗК України, відповідно до частини другої якої якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналогічна за змістом норма міститься і в ч.3 ст. 7 Закону України "Про оренду землі" № 161-XIV від 06.10.1998р.

Рішенням Київської міської ради від 6 липня 2017 року N 756/2918 передано ТОВ "Н.В. ІНВЕСТ" за умови виконання пункту 2 цього рішення, в оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,0601 га (кадастровий номер НОМЕР_1, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку N НВ-8000272192016) для будівництва, експлуатації та обслуговування медичного центру зі знесенням існуючого нежитлового будинку на АДРЕСА_1 із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв'язку з переходом права власності на майно (договір купівлі-продажу нежилого будинку від 25.02.2016 N 209), (категорія земель - землі житлової та громадської забудови, код КВПЦЗ 03.03, заява ДЦ N 11331-000238908-014 від 17.03.2017, справа А-23139).

Пунктом другим зазначеного рішення передбачено, що Товариству з обмеженою відповідальністю "Н.В.ІНВЕСТ" доручається: Виконувати обов'язки землекористувача відповідно до вимог статті 96 Земельного кодексу України. У місячний термін надати до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) документи, визначені чинним законодавством, необхідні для укладання договору оренди земельної ділянки. Питання майнових відносин вирішувати в установленому порядку. Забезпечити вільний доступ для прокладання нових, ремонту та експлуатації існуючих інженерних мереж і споруд, що знаходяться в межах земельної ділянки. У разі необхідності проведення реконструкції чи нового будівництва питання оформлення дозвільної та проектно-кошторисної документації вирішувати в порядку, визначеному чинним законодавством України. Питання пайової участі та укладення з Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) договору про пайову участь вирішувати в порядку та випадках, встановлених законодавством.

На підставі наведеного рішення Київської міської ради 20 жовтня 2017 року між Київською міською радою та ТОВ "Н.В. ІНВЕСТ" було укладено договір оренди земельної ділянки, за яким на 10 років передано в оренду земельну ділянку площею 0,0601 га (кадастровий номер НОМЕР_1), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (літ. В) у Солом'янському районі м. Києва, для будівництва, експлуатації та обслуговування медичного центру зі знесенням існуючого нежитлового будинку (а.с. 17-19).

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 06.11.2017р. № НВ-8000664162017, орендована ТОВ "Н.В. ІНВЕСТ" земельна ділянка площею 0,0601 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1, за кадастровим номером НОМЕР_1 за цільовим призначенням призначена для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров'я та соціальної допомоги; категорія земель - землі житлової та громадської забудови; вид використання земельної ділянки - для будівництва, експлуатації та обслуговування медичного центру зі знесенням існуючого нежитлового будинку (а.с. 21-22).

Таким чином, враховуючи те, що ТОВ «Н.В. ІНВЕСТ» є орендарем відповідної земельної ділянки, підприємство має право здійснювати планування та забудову такої земельної ділянки в межах її цільового призначення.

Більш того, відповідно до ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України Київська міська рада власним рішенням від 6 липня 2017 року N 756/2918 визначила категорію земельної ділянки орендованої позивачем (кадастровий номер НОМЕР_1) - землі житлової та громадської забудови, код КВПЦЗ 03.03, заява ДЦ N 11331-000238908-014 від 17.03.2017, справа А-23139).

За приписами пунктів 1, 2, 3 частини 5 статті 26 Закону № 3038-VI проектування та будівництво об'єктів здійснюється власником або користувачами земельних ділянок у такому порядку: отримання замовником або проектувальником вихідних даних; розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації.

Частиною 1 статті 29 Закону № 3038-VI встановлено, що основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

Згідно частини 3 статті 29 Закону № 3038-VI містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються: 1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію; 2) копія документа, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації); 3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000; 4) витяг із Державного земельного кадастру.

Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об'єкта будівництва.

Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним.

Згідно частини 4 статті 29 Закону № 3038-VI підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є:

1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень;

2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці;

3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Відмова у наданні містобудівних умов та обмежень здійснюється шляхом направлення листа з обґрунтуванням підстав такої відмови відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури у строк, що не перевищує встановлений строк їх надання.

Частиною 6 статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову в їх наданні здійснюється відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури протягом 10 робочих днів з дня реєстрації заяви, затверджується наказом такого органу.

Таким чином, з аналізу вищенаведених норм вбачається, що відповідний уповноважений орган містобудування та архітектури протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви повинен прийняти одне з можливих рішень: про надання містобудівних умов та обмежень або про відмову у їх наданні.

Прийняття будь-якого іншого рішення, у тому числі щодо залишення заяви про надання містобудівних умов та обмежень без розгляду та повернення замовнику документів законодавством не передбачено. При цьому, єдиною підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень є власне невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні. Будь-яких інших підстав містобудівним законодавством не закріплено.

Як вбачається з опису документів, що надано ТОВ "Н.В. ІНВЕСТ" до ЦНАП для виконання адміністративної послуги (а.с. 13-14), позивачем для отримання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки було подано всі необхідні документи, визначені частиною 3 статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Таким чином, у відповідача були відсутні правові підстави для відмови у наданні позивачу містобудівних умов та обмежень забудови спірної земельної ділянки.

При цьому, відповідачем не зазначено, які саме документи, з визначеного законом переліку, не були подані ТОВ "Н.В. ІНВЕСТ", а також не надано доказів наявності обставин невідповідності намірів забудови спірної земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні, що могло слугувати підставою для відмови у видачі позивачу містобудівних умов та обмежень.

Наведене підтверджується витягом з містобудівного кадастру від 22.09.2016 № 9338/0/12- 2/12-03-16 (а.с. 24-30), відповідно до якого, земельна ділянка належить до багатоповерхової забудови.

Крім того, як вже було зазначене вище, рішеннями Київської міської ради від 27 травня 2010 року N 868/4306, яким орендовану позивачем земельну ділянку площею 0,0601 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (літ. В) у Солом'янському районі м. Києва, з кадастровим номером НОМЕР_1, передано в користування з видом використання для будівництва, експлуатації та обслуговування медичного центру зі знесенням існуючого нежитлового будинку.

Наразі наведене вище рішення Київської міської ради від 27 травня 2010 року N 868/4306 не скасоване, а Київрада не приймала іншого рішення про зміну функціонального (цільового) призначення відповідної земельної ділянки (категорії землі).

У зв'язку з цим, за цільовим призначенням орендована позивачем вищезазначена земельна ділянка призначена саме для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров'я та соціальної допомоги; категорія земель - землі житлової та громадської забудови; вид використання земельної ділянки - для будівництва, експлуатації та обслуговування медичного центру зі знесенням існуючого нежитлового будинку, що власне підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 06.11.2017р. № НВ-8000664162017.

Водночас, діючим земельним законодавством не передбачена можливості визначення (встановлення та/або зміни) функціонального призначення земельних ділянок Концепцією розвитку міста або детальним планом території.

Отже, наразі відсутні будь-які докази невідповідності намірів забудови ТОВ "Н.В. ІНВЕСТ" земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні, а відтак, у відповідача були відсутні правові підстави для відмови у наданні позивачу містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки.

Доводячи невідповідність намірів позивача з забудови вказаної земельної ділянки положенням містобудівної документації на місцевому рівні, відповідач посилається на те, що рішенням Київської міської ради від 24.09.2015 року №46/1949 було затверджено «Детальний план території в межах Повітрофлотського проспекту, вулиць Солом'янської, Механізаторів, Кудряшова та залізничних колій у Солом'янському районі м. Києва», відповідно до якого земельна ділянка (кадастровий номер НОМЕР_1) відноситься до зони забудови, на якій передбачено будівництво підземного паркінгу з влаштуванням озеленення на покрівлі (будівництво будь-яких капітальних споруд вище відмітки 0,000 не передбачено).

Проте, як вірно зазначено судом першої інстанції, такі доводи є необґрунтованими, оскільки рішенням Київської міської ради від 20.10.2017 року N 756/2918, земельну ділянку площею 0,0601 га (кадастровий номер НОМЕР_1) передано ТОВ "Н.В. ІНВЕСТ", в оренду на 10 років, для будівництва, експлуатації та обслуговування медичного центру зі знесенням існуючого нежитлового будинку. Дане рішення Київської міської ради, яке прийнято пізніше ніж рішення ради, на яке посилається відповідач, на даний час є чинним, і у встановленому законодавством порядку не скасовувалось та не визнавалось недійсним.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до Генерального плану міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року N 370/1804, земельна ділянка (кадастровий номер НОМЕР_1), за адресою АДРЕСА_1 відноситься до громадських будівель та споруд.

Також на земельній ділянці знаходиться нежитлова будівля, що належить позивачу на праві власності, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.02.2016р.

Отже, доказом того, що наміри позивача по забудові земельної ділянки відповідають цільовому призначенню та містобудівній документації на місцевому рівні є договір оренди земельної ділянки та відповідний витяг з земельного кадастру та реєстру прав, витяг з містобудівного кадастру від 22.09.2016 № 9338/0/12-2/12-03-16 та той факт, що рішенням Київської міської ради від 27 травня 2010 року N 868/4306 було затверджено проект землеустрою, та підтверджено рішенням Київської міської ради від 20.10.2017 року N 756/2918, яким було встановлено цільове призначення земельної ділянки за вказаною адресою з передачею її в оренду позивачу саме для будівництва, експлуатації та обслуговування медичного центру зі знесенням існуючого нежитлового будинку.

Наведене також підтверджується листом Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради від 12.06.2018 року № 057029-12577.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до рішення ЄСПЛ в справі «EAST/WEST ALLIANCE LIMITED» ПРОТИ УКРАЇНИ» (Заява № 19336/04) згідно з усталеною практикою Суду стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» [ВП], заява N 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Перепьолкінс проти Латвії» [ВП], заява N 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).

В п. 167 вказаного рішення зазначено, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).

Відповідно до п. 168 зазначеного рішення ЄСПЛ, будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

Таким чином, визначення органом місцевого самоврядування позивачеві цільового використання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування медичного центру зі знесенням існуючого нежитлового будинку і ненадання йому містобудівних умов та обмежень, на підставі яких і реалізується цільове використання земельної ділянки, є порушенням права позивача на мирне володіння його власністю, що полягає у перешкоджанні у цільовому використанні земельної ділянки.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Також, статтею 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них, а містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.

Згідно частини 2 статті 22 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

Враховуючи те, що наміри позивача по забудові належної йому на праві користування земельної ділянки відповідає цільовому призначенню вказаної земельної ділянки, наміри позивача з моменту набуття права користування земельної ділянки не змінилися, а Генеральний план м. Києва не змінювався, суд дійшов висновку, що посилання відповідача на невідповідність намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні не відповідає фактичним обставинам.

За наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправним та скасувати рішення Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затверджене наказом від 05.03.2018р. № 180.

Стосовно вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача надати містобудівні умови та обмеження, суд зазначає наступне.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

У спірних правовідносинах Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не має права відмовити у наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва медичного діагностичного реабілітаційного центру з підземним паркінгом зі знесенням існуючого нежитлового будинку на АДРЕСА_1, оскільки ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачає чіткі підстави для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень, а саме: - неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень; - виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці; - невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Отже підстави для відмови у наданні позивачу містобудівних умов та обмежень забудови вказаної земельної ділянки були відсутні, а обраний спосіб захисту та відновлення прав позивача не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі N 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

У судовому рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року (скарга №10465/83) зазначено, що серед вимог, які суд визначив як такі, що випливають з фрази «передбачено законом», є наступні:

- будь-яка норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію;

- фраза «передбачено законом» не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципу верховенства права. У внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічної влади у здійснення прав;

- закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання влади.

Крім того, згідно пункту 65 вказаного рішення Суду, втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.

Також Європейський суд з прав людини вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду, під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті. При визначенні того, чи є втручання «необхідним у демократичному суспільстві», суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду.

На підставі викладеного, суд вважає за необхідне зазначити, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов'язаний відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі «Класс та інші проти Німеччини», «із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури».

Таким чином, оскільки інших підстав для відмови ТОВ "Н.В.ІНВЕСТ" у наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва медичного діагностичного реабілітаційного центру з підземним паркінгом зі знесенням існуючого нежитлового будинку на АДРЕСА_1 не вбачається, втручання у повноваження Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), як суб'єкта владних повноважень, є виправданим, оскільки відсутній інший дієвий спосіб захисту порушеного права позивача.

У зв'язку з викладеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та як наслідок наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 310, 312, 316, 321, 322, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 липня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

суддя Є.В.Чаку

суддя С.Б.Шелест