ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.11.2018 Справа № 904/8223/16

м.Дніпро, пр.Дмитра Яворницького, 65, зал судових засідань 511

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді (доповідача) - Кузнецової І.Л.,

суддів – Подобєда І.М., Кощеєва І.М.,

секретар судового засідання: Мацекос І.М.,

розглянувши апеляційну скаргу громадської організації "Запорізька регіональна асоціація рибопромисловців, орендарів та власників землі "Приазов"я" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2016 у справі №904/8223/16 (суддя Ніколенко М.О., повне рішення складено 12.12.2016)

за позовом громадської організації "Запорізька регіональна асоціація рибопромисловців, орендарів та власників землі "Приазов"я", м. Бердянськ Запорізької області

до публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", м.Дніпро

про стягнення 315408грн.63 коп.

ВСТАНОВИВ :

- рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2016 у справі №904/8223/16 громадській організації (далі-ГО)"Запорізька регіональна асоціація рибопромисловців, орендарів та власників землі "Приазов"я" відмовлено в задоволенні позову, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 21.11.2016 №59, про стягнення з публічного акціонерного товариства комерційного банку (далі-ПАТ КБ) "Приватбанк" пені в сумі 25859грн., втрат від інфляції в сумі 144402грн.88коп. та річних процентів в сумі 23105грн.07коп.;

- приймаючи рішення, господарський суд виходив з того, що за своєю правовою природою борг в сумі 258590грн., на який позивачем нараховані пеня, втрати від інфляції та проценти є коштами, набутими та збереженими відповідачем без достатньої правової підстави, ці обставини встановлені рішенням суду від 08.12.2015 у справі №904/8782/14, з того, що пункт Умов та Правил надання банківських послуг, на який посилається відповідач як на підставу для нарахування пені знаходиться в розділі "Еквайринг" договору надання банківських послуг, договір про надання послуг еквайрингу розірвано 18.11.2013, це встановлено вказаним рішенням суду і застосування пункту Умов та Правил після розірвання договору є неправомірним, з того, що позивачем заявлена до досягнення пеня поза межами строку, встановленого ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, а також з того, що обов"язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення безпідставно отриманих коштів ;

- не погодившись з прийнятим рішенням, ГО"Запорізька регіональна асоціація рибопромисловців, орендарів та власників землі "Приазов"я" подала апеляційну скаргу, в якій з посиланням на невідповідність висновків суду обставинам справи, на неправильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, просить це рішення скасувати та задовольнити позовні вимоги;

- у поданій скарзі йдеться про те, що відносини сторін виникли з договору банківського рахунку, про порушення відповідачем обов"язку щодо належного і своєчасного виконання зобов"язання з завершення грошового переказу та зарахування грошових коштів на рахунок клієнта, про необґрунтоване посилання суду на рішення у справі 904/8782/14, у зв"язку з тим, що у цій справі стягувалася інша сума боргу в розмірі 90000грн. і суд зробив висновки відносно правової природи іншої суми грошових коштів, про те, що посилання у вказаному рішенні на приписи ст.1212 Цивільного кодексу України не можна вважати встановленою обставиною, а лише правовою оцінкою таких обставин, здійснених судом, про неприйняття судом до уваги додаткових пояснень позивача, в яких останній як на правову підставу заявлених позовних вимог посилається на Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", а не на п.3.7.1.5.2 Умов та Правил надання банківських послуг та про те, що кошти в сумі 258590грн. є безпідставно утримуваними банком внаслідок невиконання ним свого зобов"язання, а не безпідставно отриманими або збереженими за рахунок іншої особи;

- відповідач вважає рішення суду обґрунтованим, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що спірні відносини виникли з договору еквайрингу, який розірвано 18.11.2013, на те, що правова природа коштів в сумі 258590грн. визначена судовими рішеннями у справах №№904/8782/14 та 904/5731/16 і ці факти не потребують повторного доказування, на те, що при розгляді вказаних справ у суду виникали підозри щодо правомірності надходження грошових коштів, які отримані за допомогою терміналу № S1ZH0MVT, а відповідно до п.37.1 ст.37 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" стягнення пені можливе лише у разі правомірності переказу, при цьому скаржником пропущено строк позовної давності щодо стягнення останньої, на те, що апеляційна скарга не містить доводів, які спростовують висновки суду першої інстанції щодо відмови у стягненні відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України втрат від інфляції та процентів річних, на те, що при задоволенні позову у справі №904/8782/14 застосовано статтю 1212 Цивільного кодексу України, на те, що з правової позиції Верховного Суду України вбачається неможливість застосування положень ст.625 Кодексу у разі стягнення безпідставно набутих чи одержаних коштів, на те, що в первісній редакції позову позивач посилається на договір еквайрингу, в уточненій заяві ? на договір банківського обслуговування, що є різними договорами з різними умовами та правилами, тобто, на думку відповідача, позивач заявою про уточнення позовних вимог змінив і предмет, і підстави позову, що суперечить приписам ч.4 ст.22 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню в силу наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, у серпні 2013 року згідно з анкетою-заявою на підключення до послуг "Еквайрингу" між ГО "Запорізька регіональна асоціація рибопромисловців, орендарів та власників землі "Приазов"я" та ПАТ КБ "Приватбанк" укладено договір на підключення до послуги "Еквайринг" банківського терміналу для проведення фінансових операцій, а також у загальному доступі у мережі Інтернет на сайті :/www.privatbank.ua., підписавши який позивач погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг (які розміщенні на сайті банку http://www.privatbank.ua), Тарифами банку, Інструкцією "Порядок проведення операцій з використанням платіжних карток", а також зобов'язався регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті http://www.privatbank.ua.

На виконання вищевказаної заяви, 13.08.2013 був встановлений термінал № S1ZP0MVT в приміщенні ГО "Запорізька регіональна асоціація рибопромисловців, орендарів та власників землі "Приазов"я", що підтверджується актом приймання-передачі обладнання та інструкції.

У період з 13.08.2013 по 26.09.2013 через термінал №S1ZP0MVT, за допомогою пластикових банківських карток, було здійснено трансакції на загальну суму 461121грн.21коп..

19.09.2016 ГО"Запорізька регіональна асоціація рибопромисловців, орендарів та власників землі "Приазов"я" звернулася до господарського суду Дніпропетровської області з позовом, а в подальшому з заявою №59 від 21.11.2016, про стягнення з ПАТ КБ"Приватбанк" пені в сумі 25859грн., нарахованої за період з 29.09.2013 по 29.03.2014, трьох процентів річних в сумі 23105грн.07коп., нарахованих за період з 29.09.2013 по 19.09.2016 та втрат від інфляції в сумі 144402 грн.88коп., нарахованих за період з жовтня 2013 по серпень 2016р.р.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що з прийнятої відповідачем на транзитний (кореспондентський) рахунок в період з 13.08. по 26.09.2013 суми грошових коштів в розмірі 461121грн.21коп. кошти в сумі 258590грн. утримуються ним на цьому рахунку та не перераховані організації, на те, що внаслідок невиконання відповідачем взятих на себе зобов"язань за ним утворилася заборгованість в сумі 258590грн., яка складається з 90000грн. (вирішений спір по справі №904/8782/14) та з 168590грн. (невирішений спір по справі №904/5731/16).

За наслідками розгляду позовних вимог організації господарським судом прийнято оскаржуване рішення.

Одночасно слід зазначити, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 08.12.2015 у справі №904/8782/14 позов ГО"Запорізька регіональна асоціація рибопромисловців, орендарів та власників землі "Приазов"я" задоволено, з ПАТ КБ"Приватбанк" на користь позивача стягнуто грошові кошти в сумі 90000грн..

Вказаним рішенням встановлено, що із здійснених протягом 13.08. ? 26.09.2013 в загальній сумі 461121грн.21коп. трансакцій банк не перерахував на рахунок позивача 90000грн., на момент розгляду справи договір про надання послуг еквайрингу є розірваним, дана обставина підтверджується актом приймання-передачі обладнання від 18.11.2013, у зв"язку з чим, відповідно до ст.1212 Цивільного кодексу України утримання банком вказаної суми грошових коштів є безпідставним.

Також, постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.11.2017 у справі №904/5731/16 за позовом ГО"Запорізька регіональна асоціація рибопромисловців, орендарів та власників землі "Приазов"я" до ПАТ КБ"Приватбанк" про стягнення 168590грн. рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.09.2017 у даній справі скасовано в частині стягнення грошових коштів в сумі 44490грн., в цій частині прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову, з відповідача на користь позивача стягнуто 124100грн..

Постановою апеляційної інстанції встановлено, що на момент розгляду справи договір про надання послуг еквайрингу, укладений між позивачем та відповідачем є розірваним, матеріалами справи підтверджується здійснення перерахування за спірними трансакціями на користь позивача суми 124100грн., які заблоковані відповідачем внаслідок чого відповідно до вимог ст.1212 Цивільного кодексу України утримання відповідачем цієї суми коштів є безпідставним.

Апеляційним судом зазначено і те, що за умовами п.3.6.1.3.2.5 договору банківського обслуговування за послугою "Еквайринг" банк зобов"язався відшкодувати суми трансакцій, проведених у торгово-сервісній мережі позивача за платіжними реквізитами останнього у валюті України та у строки, зазначені в анкеті-заяві на підключення до послуги "Еквайринг". При цьому згідно з п.3.1.1.27.1 договору обов"язком банку є зарахувати кошти, які надійшли по електронних розрахункових документах протягом операційного дня у день їхнього одержання.

Постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду залишена без змін постановою Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №90/5731/16.

Ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

П.п.8.1, 8.4 ст.8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу, банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня. Міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів.

За приписами п.30.1 ст.30 цього Закону переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Ст.37 Закону передбачено відкладальну умову: якщо для встановлення правомірності переказу банк-еквайр, за результатами моніторингу або в разі опротестування переказу держателем, емітентом або платіжною організацією платіжної системи, має право призупинити завершення переказу на час, передбачений правилами відповідної платіжної системи, але не більше ніж на дев'яносто календарних днів. У разі правомірності переказу еквайр має завершити переказ.

Згідно з ст.387 Цивільного кодексу України власник майна має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа їм.

Відповідно до ст.1212 Кодексу особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Щодо досліджуваної справи, то заявлені до стягнення у заяві про уточнення позовних вимог від 21.11.2016 №59 втрати від інфляції в сумі 144402грн.88коп. та проценти річних в сумі 23105грн.07коп. за періоди відповідно з жовтня 2013 по серпень 2016 та з 29.09.2013 по 19.09.2016, розраховані із сум 90000грн. та 168590грн., перерахованих за спірними трансакціями на користь позивача та заблокованих відповідачем.

Отже, апеляційний суд вважає , що предметом спору у справі, є стягнення втрат від інфляції за вказаний вище період та трьох процентів річних за періоди з 29.09. по 18.11.2013 та з 19.11.2013 по 19.09.2016, оскільки розірвання договору про надання послуг еквайрингу відбулося 18.11.2013, що встановлено наведеними вище судовими рішеннями, тобто на грошове зобов"язання, яке виникло на підставі цього договору та на позадоговірне грошове зобов"язання на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч.2 ст.625 Кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому ст.625 Кодексу розміщено у розділі І "Загальні положення про зобов"язання" книги 5 Цивільного кодексу України. Положення розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні так і на недоговірні зобов"язання.

Таким чином, дія ст.625 Цивільного кодексу України поширюється на всі види грошових зобов"язвань незалежно від підстави їх виникнення, у тому числі, й на позадоговірне грошове зобов"язання, що виникло на підставі ст.1212 Кодексу. Тому у разі прострочення виконання зобов"язання, зокрема щодо повернення безпідставно збережених грошей, нараховуються інфляційні втрати та три проценти річних від простроченої суми відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі №910/22034/15, від 01.10.2014 №6-113цс14 та у постановах ОСОБА_1 Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17, від 16.05.2018 у справі №14-16цс18.

З огляду на викладене висновок господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову є таким, що не ґрунтується на вимогах законодавства та суперечить дослідженим обставинам та зібраним у справі доказам.

Як зазначено вище, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 08.12.2015 у справі №904/8782/14 на користь позивача з відповідача стягнуто 90000грн. безпідставно утриманих коштів, сума таких коштів відповідно до постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.11.2017 у справі №904/5731/16 дорівнює 124100грн..

З урахуванням вищезазначених встановлених обставин стягненню з відповідача на користь позивача підлягають втрати від інфляції в сумі 144402грн.58коп. та три проценти річних в сумі 19115грн.58коп..

При цьому за наслідками перерахунку втрат від інфляції, здійсненого апеляційним судом, встановлено, що за період стягнення, запропонований позивачем така сума становить 190184грн.98коп..

Але позовні вимоги підлягають задоволенню в межах заявленої суми.

Отже рішення господарського суду у відповідних частинах слід скасувати частково.

Стосовно стягнення пені слід зазначити, що нарахування її позивачем виконано в сумі 25859грн. за період з 29.09.2013 по 29.03.2014.

Між тим, за період з 29.09. по 18.11.2013 позивачем пропущено строк позовної давності, який ст.258 Цивільного кодексу України встановлено тривалістю в один рік.

Так, якщо відповідно до чинного законодавства або договору пеня підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

У даному випадку, відносно стягнення з відповідача пені за період з 18.11.2013 по 29.03.2014 господарським судом зроблено правильний висновок, що у зв"язку з розірванням договору еквайрингу підстави для нарахування пені відсутні.

З урахуванням викладеного рішення господарського суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 25859грн. слід залишити без змін.

Посилання позивача стосовно застосування положень ст.1212 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин колегією суддів не прийняті до уваги.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми, можна видокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов'язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція ст.1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2)потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Узагальнюючи викладе, можна дійти висновку про те, що кондикція – позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця з використанням правового механізму, установленого ст.1212 Цивільного кодексу України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст.1212 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Разом із тим, відповідно до закріпленого в ст. 387 Кодексу загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Також, відповідно до ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України в редакції після 15.12.2017 обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У справах господарського суду Дніпропетровської області №904/8782/14 та 904/5731/16 встановлено, що оскільки договір про надання послуг еквайрингу є розірваним, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів правомірності призупинення завершення переказу грошових коштів за спірними трансакціями, то відсутні правові підстави збереження цього майна за відповідачем, а тому до спірних правовідносин судом першої інстанції правильно застосовано положення ст.1212 Цивільного кодексу України.

Доводи відповідача про зміну позивачем в заяві про уточнення позовних вимог предмету та підстав позову визнані колегією суддів безпідставними, оскільки фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а саме блокування банком перерахування позивачу за трансакціями грошових коштів при поданні уточненої заяви, так само як предмет позову не змінені.

При цьому зміна правового обґрунтування позову не є зміною його підстав.

Посилання відповідача на практику Верховного Суду України щодо іншого правового висновку стосовно подібних правовідносин є необґрунтованим тому, що згідно з п.1 ч.2 ст.45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" саме ОСОБА_1 Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Керуючись ст.ст.269, 275, 277, 282 – 284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

- рішення господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2016 у справі №904/8223/16 скасувати частково;

- ухвалити нове рішення;

- позов задовольнити частково;

- стягнути з публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на користь громадської організації "Запорізька регіональна асоціація рибопромисловців, орендарів та власників землі "Приазов"я" 19115грн.58коп. трьох процентів річних, 144402грн.88коп. втрат від інфляції та 2452грн.78коп. судового збору, видати наказ;

- в решті в позові відмовити;

- стягнути з публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на користь громадської організації "Запорізька регіональна асоціація рибопромисловців, орендарів та власників землі "Приазов"я" 2698грн.06коп. судового збору за апеляційною скаргою, видати наказ;

- видачу наказів доручити господарському суду Дніпропетровської області;

- постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повної постанови;

- повна постанова складена 13.11.2018

Головуючий суддя І.Л. Кузнецова

Суддя І.М.Кощеєв

Суддя І.М.Подобєд