Справа № 650/110/18

провадження № 2/650/90/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2018 року Великоолександрівський районний суд Херсонської області

в складі головуючого Сікора О.О.,

за участю секретаря Ялаєвої Ю.О.,

інших учасників справи:

позивача ОСОБА_1,

представників позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідача ОСОБА_4,

її представника ОСОБА_5,

відповідача ОСОБА_6,

його представника ОСОБА_7,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в смт. Велика Олександрівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Великоолександрівської селищної ради Великоолександрівського району Херсонської області, ОСОБА_4, ОСОБА_6 про визнання нерухомого майна об’єктом права спільної сумісної власності, визнання права власності, виключення зі спадкової маси частини нерухомого майна,

встановив:

23 січня 2018 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом в якому після уточнень та зміни предмету позову просить: визнати житловий будинок загальною площею 133 кв.м, житловою площею 46,2 кв.м з господарчими будівлями і спорудами та земельну ділянку площею 0,0999 га за адресою: Херсонська область, Великоолександрівський район, смт. Велика Олександрівка, вул. Б.Хмельницького, 28 об’єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_8; визнати за ОСОБА_1 в порядку спільної сумісної власності подружжя право власності на ? частину житлового будинку з господарчими будівлями і спорудами, які розташовані на земельній ділянці площею 0,0999 га за адресою: Херсонська область, Великоолександрівський район, смт. Велика Олександрівка, вул. Б.Хмельницького, 28 та право власності на ? частину земельної ділянки площею 0,0999 га за адресою: Херсонська область, Великоолександрівський район, смт. Велика Олександрівка, вул. Б.Хмельницького, 28; виключити зі спадкової маси ? частину житлового будинку з господарчими будівлями і спорудами, які розташовані на земельній ділянці площею 0,0999 га за адресою: Херсонська область, Великоолександрівський район, смт. Велика Олександрівка, вул. Б.Хмельницького, 28 і ? частину земельної ділянки площею 0,0999 га за адресою: Херсонська область, Великоолександрівський район, смт. Велика Олександрівка, вул. Б.Хмельницького, 28.

Позовна заява мотивована тим, що 03 листопада 2015 року помер чоловік позивача ОСОБА_8, спадкоємцями якого, крім неї, є його рідні діти: ОСОБА_4 та ОСОБА_6, які подали заяви про прийняття спадщини до Великоолександрівської державної нотаріальної контори, на підставі чого заведено спадкову справу.

Рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 30 березня 2017 року № 650/277/17, яким було визнано за позивачем право власності на ? частину житлового будинку з господарчими будівлями і спорудами, що розміщені на земельній ділянці площею 0,0999 га за адресою: Херсонська область, Великоолександрівський район, смт. Велика Олександрівка, вул. Б.Хмельницького, 28 (далі – житловий будинок) встановивши, що воно є об’єктом права спільної сумісної власності, скасоване постановою Апеляційного суду Херсонської області від 30 березня 2017 року у зв’язку з незалученням до участі у справі інших спадкоємців, що призвело до порушення прав останніх.

За таких обставин між сторонами виник спір, оскільки відповідачі не визнають права позивача на частину житлового будинку, що залишився після смерті чоловіка позивача та частину земельної ділянки, на якій розташований вказаний будинок.

Про віднесення спірного майна до спільної сумісної власності свідчать такі обставини.

Будівництво житлового будинку було розпочате під час проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_8 однією сім’єю і здійснювалось за спільні кошти та спільною працею, а завершене вже після реєстрації шлюбу. В період з 2000 року по 2007 рік за рахунок самочинно добудованих до житлового будинку прибудов у виді прибудованого навісу, сараю, підвалу, літнього душу, гаражу, значно збільшилася його житлова площа.

До реєстрації шлюбу 21 січня 1997 року ОСОБА_1 та ОСОБА_8 проживали однією сім’єю, що підтверджується рішенням суду, яке є чинним, а отже має преюдиційне значення.

Земельна ділянка на якій розташований спірний житловий будинок сформована за рахунок об’єднання земельної ділянки площею 0,07 га, яка попередньо була виділена померлому та 0,03 га, яка попередньо була виділена позивачу. Фундамент гаражу, а значить і будинку, був закладений на земельній ділянці площею 0,03 га. Дозвіл на виконання будівельних робіт був наданий на період з серпня 1996 року по серпень 1998 року.

Після отримання дозволу будівельні роботи проводились спільно подружжям за рахунок спільної праці та коштів, які частково відраховувались із їх заробітної плати в 1995 – 1996 роках.

Акт про закінчення будівництва і введення в експлуатацію індивідуального домоволодіння підписаний 15 серпня 1996 року, а правовстановлюючі документи видані на ім’я ОСОБА_8 19 вересня 2018 року.

Фактично будівельні роботи були завершені осінню 2000 року коли подружжя і вселилося в нього. До цього вони проживали за місцем проживання позивача.

Спірне майно є об’єктом спільної сумісної власності з тих підстав, що воно набуте в результаті спільної праці членів сім’ї, а іншої домовленості між ними досягнуто не було.

Право власності на земельну ділянку на якій розташований спірний будинок померлий набув 15 травня 2012 року на підставі державного акту шляхом безоплатної її передачі із земель комунальної або державної власності, а отже вона є об’єктом спільної сумісної власності подружжя.

Зважаючи на те, що ? частина спірного житлового будинку разом з земельною ділянкою на якій він розміщений належить позивачу на праві спільної сумісної власності, відповідна частина не входить до складу спадщини і не включається до спадково майна після смерті іншого з подружжя, а отже відповідачі не мають права на неї.

У відзиві на позов, поданому 06 квітня 2018 року, ОСОБА_4 просить відмовити у позові.

Відзив на позов мотивований тим, що провадження у справі має бути закрито, оскільки справа по суті розглянута, про що свідчить постанова апеляційної інстанції.

Крім того, відповідач вказує, що житловий будинок побудований власними силами та коштами ОСОБА_8, у зв’язку з чим і був за ним зареєстрований. Будинок зведений за земельній ділянці, яка була виділена померлому та до реєстрації шлюбу з позивачем.

Відомості про будинок внесені до Реєстру прав власності на нерухоме майно 14 вересня 2007 року і лише після цього померлий дозволив позивачу зареєструватись у будинку.

Позивач знаючи про оформлення будинку на ОСОБА_8 як особисту приватну власність не була позбавлена можливості заявити про свої права на його частину у межах строку позовної давності. Однак встановлений законом трирічний строк позивач пропустила, а відтак у задоволенні позову має бути відмовлено з цих підстав.

Рішення суду про встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_8 однією сім’єю без реєстрації шлюбу не має преюдиційного значення, оскільки його ухвалено без участі осіб участь яких була обов’язковою і які приймають участь у даній справі.

Померлий не проживав з ОСОБА_1 у зазначений останньою період, оскільки фактично був прописаний та проживав за іншою адресою. А спірний будинок померлий побудував у короткий термін за рахунок коштів, які він отримав від продажу іншого житлового будинку, яким спільно володів з ОСОБА_9 і з якого виписався 18 квітня 1996 року. При будівництві також допомагали усі члени його сім’ї. В період будівництва померлий проживав з ОСОБА_4, тобто зі своєю донькою в с. Білоусове Великоолександрівського району Херсонської області. Дата введення в експлуатацію спірного будинку відповідає даті завершення його будівництва, про що, зокрема свідчить факт реєстрації в ньому померлого в серпні місці 1996 року, тоді як позивач проживала за іншою адресою.

Будівництво спірного будинку не здійснювалось на земельній ділянці, яка складалася з 0,03 га виділеної позивачу та 0,07 виділеної померлому, оскільки вказані земельні ділянки знаходяться за різними адресами та не межують між собою.

Спірна земельна ділянка не може бути об’єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки йдеться не про майно нажите у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Більш того, позивачу була виділена земельна ділянка за іншою адресою під будівництво.

ОСОБА_6 відзив не подав.

У відповіді на відзив, поданій 20 квітня 2018 року, позивач заперечила проти обставин викладених відповідачем ОСОБА_4 у відзиві та зазначила, що справа не може бути закрита з підстав вирішення спору, що розглядається, оскільки відповідне рішення суду скасоване, а апеляційною інстанції по суті позов не вирішений. Трирічний строк позивачем не пропущений з тих підстав, що вона дізналася про невизнання її права лише під час оформлення спадщини у нотаріуса, а померлим за його життя не заперечувалось заявлене позивачем право. Рішення суду першої інстанції щодо встановлення факту проживання однією сім’єю ОСОБА_1 та ОСОБА_8 має преюдиційне значення, оскільки ухвалено на підставі доказів, які також надані при розгляді даного спору. Земельна ділянка є спільною сумісною власністю подружжя в силу її набуття у шлюбі та дії відповідного закону, яким цей факт презумується.

Під час розгляду справи судом були вирішені заяви та клопотання сторін, а також вчинені такі процесуальні дії.

Ухвалою суду від 06 лютого 2018 року позов залишений без руху, у зв’язку з невідповідністю вимогам закону, що було виправлено позивачем відповідно до заяви про усунення недоліків від 20 лютого 2018 року, з одночасним наданням позову в новій редакції.

Ухвалою суду від 26 лютого 2018 року у справі розпочато загальне позовне провадження.

20 березня 2018 року відповідачем ОСОБА_4 подано заяву про застосування строку позовної давності, щодо якої позивач надала письмові заперечення від 26 березня 2018 року.

22 березня 2018 року представником ОСОБА_4 подано заяву про закриття провадження у справі, яка вирішена ухвалою від 23 липня 2018 року.

26 березня 2018 року позивачем подано заяву про внесення змін до предмету позову і уточнення позовних вимог, яка була прийнята судом ухвалою від 23 липня 2018 року.

28 березня 2018 року головуючому був заявлений відвід відповідачем ОСОБА_4, який вирішений ухвалами від 28 березня 2018 року та 06 квітня 2018 року. Провадження у справі було зупинене з 28 березня 2018 року по 09 квітня 2018 року.

Ухвалами від 23 липня 2018 року, 20 серпня 2018 року вирішено питання про допит свідків, витребування доказів у виді копії спадкової справи та справи БТІ, відомостей щодо місця реєстрації померлого. Ухвалою суду від 20 серпня 2018 року внесено виправлення в ухвалу від 23 липня 2018 року щодо заяви про зміну предмету позову.

20 серпня 2018 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивач та її представники ОСОБА_10 та ОСОБА_2 позов підтримали, позовні вимоги просили задовольнити з підстав викладених у позові, з урахуванням пояснень наданих у письмових заявах, а також під час розгляду справи.

Представник ОСОБА_2 також вказала на те, що спірний будинок зведений, в тому числі, за рахунок гаражу, який будувався за кошти позивача, що відповідачі не заперечили, а земельна ділянка належить позивачу на праві спільної сумісної власності, оскільки зміни в законі, які визначають особисте приватне право на безоплатно отриману земельну ділянку із комунальної або державної власності за одним із подружжя, який її набув, не мають зворотної дії у часі.

Відповідач ОСОБА_4 проти позову заперечила, вказавши на відсутність підстав для його задоволення. Пояснила, що спірний житловий будинок зведений виключно за кошти її батька, а земельна ділянка є його особистою власністю в силу закону.

Представник відповідача ОСОБА_5 просила відмовити у задоволенні позову, оскільки позивач не надала доказів тих обставин на які вона посилається. Пояснила, що позивач ніколи не проживала з ОСОБА_8 однією сім’єю та не приймала участі у будівництві спірного будинку. Земельна ділянка набута ним на праві особистої власності.

Відповідач ОСОБА_6 у підготовчому провадженні проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні, у судовому розгляді участі не приймав.

Представник відповідача ОСОБА_7 просив відмовити у задоволенні позову, вказавши на його безпідставність. Звернув увагу на неможливість визнання за позивачем права власності на житловий будинок з урахуванням самобудов та перебудов, оскільки такі зміни у будинку не узаконені, на них відсутні правовстановлюючі документи. Дані щодо виділення позивачу будівельних матеріалів за рахунок заробітної плати не підтверджують факт їх використання на будівництво вказаного будинку. Свідки сторони позивача є непереконливими, оскільки фактично є їх власними припущеннями, що не може бути враховано судом.

Заслухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, покази свідків, дослідивши письмові докази, перевіривши наведені сторонами обставини, суд вважає, що позов необхідно задовольнити частково з огляду на таке.

03 листопада 2015 року помер ОСОБА_8, що підтверджується актовим записом № 116 складеним 03 листопада 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Великоолександрівського районного управління юстиції у Херсонській області (свідоцтво про смерть серії І-КГ № 207716 видане 03 листопада 2015 року).

Між ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, 21 січня 1997 року було укладено шлюб, що підтверджується актовим записом за № 2 складеним 21 січня 1997 року Великоолександрівським відділом реєстрації актів громадянського стану (свідоцтво про укладення шлюбу серії І-КГ № 272825 видане 21 січня 1997 року). До укладення шлюбу ОСОБА_1 мала прізвище ОСОБА_11.

21 січня 1996 року вказані особи повінчались, що підтверджується свідоцтвом про вінчання від 21 січня 1996 року та письмовими поясненнями настоятеля Свято Катеринського собору, благочинного міста Херсона, ОСОБА_12 Коваля.

Відповідно до дозволу районного архітектора на право виконання будівельних робіт ОСОБА_11 було надано дозвіл на початок будівництва гаражу з сараєм під одним дахом згідно з планом забудови на земельній ділянці по вулиці Заводській № 13а/6 в смт. Велика Олександрівка Великоолександрівського району Херсонської області. Дозвіл надано на підставі рішення виконкому Великоолександрівської селищної ради народних депутатів від 24 листопада 1995 року № 167. Дата початку будівельних робіт визначна груднем 1995 року, дата закінчення будівельних робіт визначена груднем 1996 року.

Відповідно до архівного витягу з рішення виконавчого комітету Великоолександрівської селищної ради народних депутатів від 24 листопада 1995 року № 167 «Про розгляд заяв громадян, проживаючих на території Ради» виконавчий комітет Великоолександрівської селищної ради народних депутатів вирішив закріпити земельну ділянку в постійне користування в кількості 0,03 га за ОСОБА_11 АДРЕСА_1 та надати дозвіл на будівництво гаражу і сараю.

Заявою від 27 червня 1996 року ОСОБА_11 просила виконавчий комітет Великоолександрівської селищної ради народних депутатів вилучити земельну ділянку розміром 0,03 га зареєстровану за нею по вулиці Богдана Хмельницького, 26а.

Заявою від 27 червня 1996 року ОСОБА_8 просив виконавчий комітет Великоолександрівської селищної ради народних депутатів виділити йому земельну ділянку розміром 0,07 га по вулиці Богдана Хмельницького, 26а для будівництва житлового будинку розміром 6 х 12 метрів, господарчих будівель розміром 3 х 4 метрів.

Відповідно до архівного витягу з рішення виконавчого комітету Великоолександрівської селищної ради народних депутатів від 27 червня 1996 року № 135 «Про розгляд заяв громадян, проживаючих на території Ради» виконавчий комітет Великоолександрівської селищної ради народних депутатів вирішив:

вилучити земельну ділянку в кількості 0,03 га з користування ОСОБА_11 по вулиці Богдана Хмельницького, 26а на підставі статті 31 Земельного кодексу України (добровільна відмова);

закріпити земельну ділянку в кількості 0,07 га в постійне користування ОСОБА_8 по вулиці Богдана Хмельницького, 26а згідно зі статтями 6, 7 Земельного кодексу України та дозволити будівництво жилого будинку розміром 6 х 12 метрів, господарчих будівель розміром 3 х 4 метрів.

Відповідно до ОСОБА_13 від 09 липня 1996 року № 102 здійснено опис меж земельних ділянок площами 0,03 га 0,07 га по вулиці Богдана Хмельницького, 28.

Відповідно до дозволу районного архітектора на право виконання будівельних робіт ОСОБА_8 було надано дозвіл на початок будівництва жилого будинку розміром 6 х 12 метрів, господарчих будівель розміром 3 х 4 метрів, згідно з планом забудови на земельній ділянці по вулиці Богдана Хмельницького, 26а в смт. Велика Олександрівка Великоолександрівського району Херсонської області. Дозвіл надано на підставі рішення виконкому Великоолександрівської селищної ради народних депутатів від 27 червня 1996 року № 135 та ОСОБА_13 про передачу в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального будинку № 102 від 09 липня 1996 року. Дата початку будівельних робіт визначна серпнем 1996 року, дата закінчення будівельних робіт визначена груднем 1998 року.

Відповідно до довідки Великоолександрівської селищної ради від 27 листопада 2017 року № 886 в рішенні виконавчого комітету Великоолександрівської селищної ради народних депутатів від 27 червня 1996 року № 135 адреса: вулиця Богдана Хмельницького, 26а вказана помилково. Фактична адреса вказаної земельної ділянки згідно з земельно-шнуровою книгою Великоолександрівської селищної ради – вулиця Богдана Хмельницького, 28.

Відповідно до архівної довідки об’єднаного трудового архіву селищних, сільських рад Великоолександрівського району від 30 жовтня 2016 року № 01-20/403-1 у документах архівного фонду СК «Дружба», в особових рахунках робітників та колгоспників за 1995 – 1997 роки значиться, що із заробітної плати ОСОБА_1 було відраховано: у червні 1995 року 200 000 карбованців за будівельні матеріали зі складу, у серпні 1995 року 24 000 000 карбованців за цеглу, у квітні 1996 року 9 100 000 карбованців за ДВП, у лютому 1997 року 60 грн за плити Ж/Б, у червні 1997 року 11,80 грн за послуги автотранспорту.

Відповідно до архівної довідки об’єднаного трудового архіву селищних, сільських рад Великоолександрівського району від 30 жовтня 2016 року № 01-20/404-1 у документах архівного фонду СК «Дружба», в особових рахунках робітників та колгоспників за 1995 – 1997 роки значиться, що із заробітної плати ОСОБА_8 було відраховано: у червні 1995 року 5 000 000 карбованців за будівельні матеріали зі складу, у червні 1996 року 1 800 000 карбованців за котел та 2 500 000 карбованців за труби, у вересні 1996 року 66 грн за лінолеум, у жовтні 1996 року 60 грн за плити, 32,08 грн на ремонт дому.

Вказані відомості також підтверджені оглянутими на судовому засіданні особовими рахунками за вказаний період. (а.с. 208 - 234, том. 1).

Відповідно до ОСОБА_13 про закінчення будівництва та вводу в експлуатацію індивідуального домоволодіння від 15 серпня 1996 року № 01-22/10 будівництво житлового будинку за адресою: Херсонська область, Великоолександрівський район, смт. Велика Олександрівка, вул. Богдана Хмельницького, 28 розпочато в липні 1996 року, а завершене в серпні 1996 року. Житлова площа 32 кв.м, корисна площа 52 кв.м.

Відповідно до архівного витягу архівного сектору Великоолександрівської районної державної адміністрації Херсонської області від 28 квітня 2016 року № 01-22/9 з рішення виконавчого комітету Великоолександрівської селищної ради народних депутатів від 22 серпня 1996 року № 174 «Про розгляд заяв громадян, що проживають на території Ради» виконком селищної Ради народних депутатів вирішив в зв’язку з закінченням будівництва жилого будинку та вводом його в експлуатацію видати правовстановлюючі документи на будинок ОСОБА_8 по вулиці Богдана Хмельницького, 28.

Згідно із свідоцтвом на право особистої власності на жилий будинок від 19 вересня 1996 року, виданого на підставі рішення виконкому Великоолександрівської селищної ради від 22 серпня 1996 року № 175, посвідчено право власності ОСОБА_8 на житловий будинок за адресою: Херсонська область, Великоолександрівський район, смт. Велика Олександрівка, вул. Богдана Хмельницького, 28.

Згідно із свідоцтвом на право власності на нерухоме майно від 14 вересня 2007 року (серія ЯЯЯ № 686949) виданого на підставі рішення виконкому Великоолександрівської селищної ради від 22 серпня 1996 року № 175 та Інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо суб’єкта від 03 квітня 2017 року ОСОБА_8 є власником житлового будинку за адресою: Херсонська область, Великоолександрівський район, смт. Велика Олександрівка, вул. Богдана Хмельницького, 28. Дане свідоцтво видане як дублікат.

Відповідно до технічного паспорта на жилий будинок індивідуального житлового фонду складеного 17 вересня 1996 року на ім’я власника ОСОБА_8 (далі - технічний паспорт від 17 вересня 1996 року), наявність якого сторони визнали, однак який відсутній в справі БТІ № 2606, житловий будинок за адресою: Херсонська область, Великоолександрівський район, смт. Велика Олександрівка, вул. Богдана Хмельницького, 28, складався з житлового будинку літ. А, до складу якого входили перший поверх площею 42,4 кв.м де знаходились: коридор №1 площею 3,4 кв.м, кухня №2 площею 11,3 кв.м, санвузол № 3 площею 5 кв.м, гараж № 4 площею 20 кв.м, сени літ. І площею 2,7 кв.м, другий поверх площею 44,2 кв.м де знаходились: коридор № 5 площею 8,6 кв.м, житлова кімната № 6 площею 13,9 кв.м, житлова кімната № 7 площею 21,7 кв.м, всього 86,6 кв.м, загальною площею 83,9 кв.м, житловою площею 35,6 кв.м, підсобною площею 48,3 кв.м.

Відповідно до ОСОБА_13 про закінчення будівництва та вводу в експлуатацію індивідуального домоволодіння від 02 квітня 2007 року будівництво гаражу розміром 4 х 5 за адресою: Херсонська область, Великоолександрівський район, смт. Велика Олександрівка, вул. Богдана Хмельницького, 28 розпочато в вересні 2006 року, а завершене в лютому 2007 року.

Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 309041 від 15 травня 2012 року виданого на підставі рішення сесії Великоолександрівської селищної ради від 22 березня 2012 року № 395 ОСОБА_8 на праві власності належить земельна ділянка площею 0,0999 га, що розташована за адресою: Херсонська область, Великоолександрівський район, смт. Велика Олександрівка, вул. Богдана Хмельницького, 28. Цільове призначення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Кадастровий номер земельної ділянки 6520955100:01:061:0007.

Відповідно до витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 11 грудня 2017 року № 5016-17 нормативна грошова оцінка земельної ділянки складала 153006,84 грн.

Відповідно до технічного паспорта на жилий будинок індивідуального житлового фонду складеного 24 червня 2016 року на ім’я власника ОСОБА_8 та Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо суб’єкта від 14 березня 2018 року житловий будинок за адресою: Херсонська область, Великоолександрівський район, смт. Велика Олександрівка, вул. Богдана Хмельницького, 28, складається з житлового будинку літ. А, сараїв літ. Б, Г, Ж, навісу літ. В, літнього душу літ. Д, туалету літ. Є, входу до підвалу літ. З, гаражу літ. К, огорожі № 1 – 4, басейну для води № 5. Будинок знаходиться на земельній ділянці площею 999 кв.м, під забудовою 215 кв.м, має загальну площу 133 кв.м, житлову площу 46,2 кв.м. Самочинне будівництво складають: прибудова літ. а, прибудова літ. а2, прибудова літ. а2, сарай літ. Ж, гараж літ. К, приміщення №№ І, ІІІ, ІV, № 1, 2 (переобладнані з підсобного в житлове).

Згідно з висновком експерта № 46 за результатами проведення будівель-технічного дослідження складеного 28 грудня 2017 року разом з фотододатками констатовано наступне:

житловий будинок за адресою: Херсонська область, Великоолександрівський район, смт. Велика Олександрівка, вул. Богдана Хмельницького, 28 не відповідає за своїми технічними характеристиками і розмірами в плані технічному паспорту від 17 вересня 1996 року і свідоцтву про право власності на житловий будинок від 19 вересня 1996 року. Згідно з технічним паспортом БТІ 1996 року в житловому будинку відсутня система опалення та відсутня плита в приміщенні кухні для приготування їжі. Згідно з технічним паспортом БТІ 1996 року на земельній ділянці був побудований сарай літ. Б, але в акті прийомки в експлуатацію надвірні будівлі відсутні;

за умови надання дозволу на право виконання будівельних робіт вказаного житлового будинку 09 липня 1996 року його будівництво не могло завершитись раніше січня 1997 року. Фактично будівництво житлового будинку та надвірних будівель і споруд тривало з 1996 року до 2007 року.

У порядку частини другої статті 239 ЦПК України на судовому засіданні судовим експертом ОСОБА_14 були надані роз’яснення та доповнення відповідно до яких остання пояснила, що при зведенні будинку були використані виробничі плити, які могли бути отримані тільки від підприємства. Будівництво здійснювалось без будь-якого проекту, а зведення другого поверху здійснено на фундаменті гаражу, без підсилюючих конструкцій. Спірний будинок в стані, який зафіксований в технічному паспорті від 17 вересня 1996 року не міг бути введений в експлуатацію, оскільки в ньому були відсутні водопостачання, каналізація, електроенергія, опалення, газопостачання. Оціночний акт від 17 вересня 1996 року (арк. 29 справи БТІ) де зазначено про наявність останнього не спростовує таких висновків, оскільки відповідні комунікації не відображені в технічній документації схематично, які слугували підставою для видачі ОСОБА_13 про закінчення будівництва та введення в експлуатацію індивідуального домоволодіння. Спірний будинок не міг бути зведений впродовж двох місяців, оскільки це суперечить технології будівництва та фізично неможливе. При експертному дослідженні нею не було враховано можливість початку будівельних робіт в 1995 році, тобто до початку отримання дозвільних документів.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 29 травня 1996 року ОСОБА_8 (3/4 частки) та ОСОБА_9 (1/4 частка) здійснили відчуження належного їм житлового будинку, що знаходився за адресою: Херсонська область, Великоолександрівський район, смт. Велика Олександрівка, вул. Комсомольська, 31 вартістю два мільярди двадцять мільйонів карбованців.

Відповідно до листа Білоусівської сільської ради Великоолександрівського району Херсонської області від 24 листопада 2017 року № 342/02-28 згідно з даними органу місцевого самоврядування ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, на території ради в період з травня 1996 року по жовтень 1996 року не проживав та не був тимчасово зареєстрований.

Відповідно до архівного витягу з розпорядження голови Великоолександрівської державної адміністрації від 23 січня 1998 року № 26 «Про державну реєстрацію селянських /фермерських/ господарств «Ліза», «Сокіл» вирішено зареєструвати селянське /фермерське/ господарство «Ліза» / голова – ОСОБА_8, смт. Велика Олександрівка Херсонської області на території Великоолександрівської селищної ради.

Відповідно до розпорядження голови районної державної адміністрації Великоолександрівського району Херсонської області від 22 лютого 2002 року № 83 «Про реєстрацію доповнень до Статуту селянського /фермерського/ господарства «Ліза» внесено доповнення до статуту селянського /фермерського/ господарства «Ліза», відповідно до яких інформація про те, що останньому належать 7,4 га змінені на 22,2 га.

Відповідно до договорів дарування сертифіката на право на земельну частку від 05 жовтня 1999 року (серія АВВ № 662153) та від 12 січня 1999 року (серія ААР № 485348) ОСОБА_15 та ОСОБА_11 подарували ОСОБА_8 належні їм сертифікати на земельні частки (паї) у землі, які перебували у колективній власності КСП «Дружба», розмірами по 8,07 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж кожної з часток в натурі на місцевості.

Відповідно до фотознімку, оригінал якого був оглянутий на судовому засіданні, на ньому зображені ОСОБА_8, ОСОБА_1 та її син на фоні недобудованого спірного житлового будинку, який був зроблений в період часу з 1997 року по 1999 рік.

Відповідно до розписки датованої 17 лютим 1996 року адресованої «Зинушка женушка» ОСОБА_8 зобов’язався вживати лише воду і молоко з 18 лютого. Розписка підписана підписом, який відповідає підпису, що міститься в заяві від імені ОСОБА_8 від 27 червня 1996 року. Справжність підпису відповідачами та їх представниками не заперечувалася.

Відповідно до трудової книжки виданої 20 серпня 1968 року на ім’я ОСОБА_8 та особового листка по обліку кадрів останній працював на посаді голови підприємства «Дружба» з 18 лютого 1993 року по 18 жовтня 1996 року.

Відповідно до матеріалів спадкової справи № 18/2016, розпочатої 24 лютого 2016 року Великоолександрівською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_8, ОСОБА_1, як дружина померлого заявою від 24 лютого 2016 року (зареєстрована в книзі обліку і реєстрації спадкових справ за № 48) прийняла спадщину, в тому числі, у виді житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: Херсонська область, Великоолександрівський район, смт. Велика Олександрівка, вул. Богдана Хмельницького, 28, разом з іншими спадкоємцями першої черги за законом: сином померлого ОСОБА_6 (заява про прийняття спадщини від 26 лютого 2016 року, зареєстрована в книзі обліку і реєстрації спадкових справ за № 51) та донькою померлого ОСОБА_4 (заява про прийняття спадщини від 24 лютого 2016 року, зареєстрована в книзі обліку і реєстрації спадкових справ за № 49).

Родинні відносини між ОСОБА_8 та ОСОБА_6, ОСОБА_4 підтверджуються актовим записом № 37 складеним 08 травня 1968 року Бюро ЗАГС Високопільського району Херсонської області (свідоцтво про народження серія І-ЯК № 507972 від 08 травня 1968 року), актовим записом № 53 складеним 15 вересня 1973 року Бюро ЗАГС Високопільського району Херсонської області (свідоцтво про народження серія І-КГ № 259290 від 15 вересня 1973 року), актовим записом № 18 складеним 20 липня 1991 року Відділом ЗАГСу Високопільського району Херсонської області (свідоцтво про укладення шлюбу І-КГ № 484407 від 20 липня 1991 року).

На судовому засіданні були допитані свідки сторони позивача.

Допитна як свідок ОСОБА_16 суду пояснила, що працювала к колгоспі «Дружба» разом з ОСОБА_1 та ОСОБА_8 з якими вона також проживала в одному двоповерховому будинку (останні в квартирі № 6, яка була трикімнатною та розташшована на другому поверсі, а вона в квартирі № 3, що розташована на першому поверсі). У зв’язку з цим ОСОБА_8 її часто підвозив до дому і на роботу та вона дуже часто ходила до ОСОБА_8 у гості (по роботі до ОСОБА_8, просто у гості, на святкування, зателефонувати тощо). ОСОБА_8 також приходили і до неї в гості. У вказаному будинку вона проживає з 1992 року. ОСОБА_8 почав проживати із ОСОБА_1, у якої також було двоє дітей, з літку 1995 року, тобто після спливу одного року з моменту смерті дружини першого. Неподалік від місця проживання вони почали будувати маленький будинок та гараж. ОСОБА_1 згодом повінчалися. В кінці літку 1995 року уся контора в якій вона працювала та сусіди приходили допомагати робити толоку в будинку. Після цього ОСОБА_8 запрошував їх пообідати до квартири № 6. До вказаної квартири родичі ОСОБА_8 приїжджали лише кілька разів та вона їх практично не бачила. Заперечила той факт, що ОСОБА_8 мешкав разом з дочкою померлого ОСОБА_4 ОСОБА_7 мешкала ОСОБА_4 не знає. Коли ОСОБА_8 переїжджав до ОСОБА_1 бачила пакети з особистими речами. Постійно бачила речі ОСОБА_8 (сорочки тощо), які разом з жіночими та дитячими речами висихали після прання. Будинок по вулиці Богдана Хмельницького будували обидва ОСОБА_8. В тому будинку вона була дуже часто у 1996 році так як просто заходила, за запрошенням заходила або допомагала робити толоку. У 1996 році бачила будинок зі стінами та дахом, без полу. Жити в ньому було неможливо. На той час ОСОБА_8 проживали в квартирі. Її роботу не оплачували. Щодо розподілу бюджету не обізнана, однак бачила, що вони все робили разом.

Допитна як свідок ОСОБА_17 суду пояснила, що знає ОСОБА_1 зі школи, а її чоловік працював з чоловіком позивачки. ОСОБА_8 проживав поряд з нею через будинок по вулиці Комсомольській до весни 1995 року. ОСОБА_1 та ОСОБА_8 «зійшлися» у 1995 році. При цьому останній залишив будинок в якому він проживав раніше. ОСОБА_8 не проживав зі своєю донькою ніколи. ОСОБА_8 просив її приглянути за будинком в якому він проживав раніше (по вулиці Комсомольській), що вона здійснювала до його продажу. В будинку по вулиці Богдана Хмельницького вона не була, від нього вона живе далеко. ОСОБА_8 постійно проживав ІНФОРМАЦІЯ_3 разом з позивачкою, що було загальновідомо в селищі. Також було загальновідомо, що вказані особи разом будували будинок та гараж. Коли ОСОБА_8 виселявся з будинку по вулиці Комсомольській він їй казав, що переїжджає до ОСОБА_1 Іноді в цей будинок приїжджав померлий. Вночі там нікого не було. Померлий та його дочка перебували в поганих відносинах після смерті дружини в 1994 році. Вказала, що за будинком приглядали також інші сусіди.

Допитна як свідок ОСОБА_18 суду пояснила, що знає ОСОБА_8 як сусіда по вулиці Комсомольській. ОСОБА_8 одружився в 1995 році та вкінці весни переїхав жити до ОСОБА_1 в квартиру, що їй відомо зі слів померлого. Також останній їй повідомив, що починає разом з ОСОБА_1 закладати фундамент будинку. Вважає загальновідомим факт знаходження спільних коштів у ОСОБА_1 Будинок по вул. Богдана Хмельницького жодного разу не була.

Допитний як свідок ОСОБА_19 суду пояснив, що знає ОСОБА_1 та ОСОБА_8 з 1985 року, а з 1995 року працював водієм у останнього. З середини літа 1995 року ОСОБА_8 проживав з ОСОБА_1 Він йому допомагав перевозити речі з будинку по вулиці Комсомольській до будинку по вулиці Заводській, а саме квартири ОСОБА_1, розташованої на другому поверсі. В подальшому він забирав ОСОБА_8 із вказаного місця та туди привозив після роботи. Знає, що на земельній ділянці, яка була видана ОСОБА_1 вони почали будувати гараж, коли потім вони у 1995 році заклали фундамент для будинку та перевели земельну ділянку в жилу з урахуванням виділеної площі ОСОБА_8 В 1996 році ОСОБА_1 та ОСОБА_8 побудували другий поверх, та будинок ще не був готовий для проживання. На момент його звільнення в грудні 1996 року будинок ще не був готовий для проживання, хоча побудований був. З середини 1995 року та в подальшому ОСОБА_8 їздив постійно до доньки в с. Білоусове в гості. Родичі ОСОБА_8 не приїжджали до нього в квартиру по вулиці Заводській. Також син ОСОБА_8 іноді допомагав будувати будинок, як і інші його родичі. Мебель з будинку по вулиці Комсомольській булла перевезена до будинку брата ОСОБА_1 В 1996 році день народження ОСОБА_8 святкували в будинку по вулиці Заводській. Дітей померлого на святкуванні не було. ОСОБА_1 постійно була присутня на будівництві будинку по вулиці Богдана Хмельницького. Не бачив щоб у будівництві допомагали діти померлого. За чиї гроші здійснювалося будівництво будинку не знає.

Допитна як свідок ОСОБА_20 суду пояснила, що є сусідкою з 1995 року, яка проживає через дорогу від будинку № 28 по вулиці Богдана Хмельницького та в 30 метрах від двоповерхового будинку по вулиці Заводській. Бачила як в 1995 році ОСОБА_1 особисто робила розмітку під будівництво гаражу. На початок будівництва будинку ОСОБА_8 проживав у ОСОБА_1 ОСОБА_8 дуже часто ставив свій автомобіль у неї в дворі. В 1996 році ОСОБА_8 святкував 60-річчя, що проходило у квартирі ОСОБА_1 Діти ОСОБА_8 не приходили його поздоровляти. В гостях у ОСОБА_1 та ОСОБА_8 була неодноразово (декілька разів на рік) коли вони проживали по вулиці Заводській. Будівництво будинку почалося в 1996 році, а закінчено в 2000 році коли вони переїхали жити до нього. Будинок будувався ОСОБА_8 та ОСОБА_1 ОСОБА_4 та ОСОБА_6 не допомагали у будівництві. Будівництво здійснювалось також за рахунок будівельних матеріалів, які видавались ОСОБА_6 в рахунок заробітної плати. Це їй відомо зі слів знайомих бухгалтерів. ОСОБА_8 їй повідомляв, що його зарплата та зарплата жінки витрачається на будівництво.

Допитний як свідок ОСОБА_21 суду пояснив, що в будинку по вулиці Богдана Хмельницького він влітку 1996 році робив електричну проводку та приймав участь у толоці, яка здійснюється після проведення проводки. Про це його просила і ОСОБА_1, яка вказувала де і яка має бути встановлена розетка, так і ОСОБА_8 З Іващенками він перебував у дружніх стосунках. У травні 1995 року він бачив ОСОБА_8 проживаючим в квартирі по вулиці Заводській, де також була одежа та особисті речі останнього. В 1996 році будинок не був готовий для проживання. Вказані особи переїхали у нього приблизно у 2000 році. Після роботи в будинку вони всі шли обідати до квартири по вулиці Заводській. На ділянці неможливо було обідати, оскільки там були трактори, глина тощо. Крім того він був часто в гостях у ОСОБА_8 у вказаній квартирі. ОСОБА_8 казав йому, що він повінчався з ОСОБА_1 В період роботи у вказаному будинку дуже часто бачив ОСОБА_1, яка фактично керувала будівництвом та робила різноманітну роботу.

Допитний як свідок ОСОБА_22 суду пояснив, що його сестра ОСОБА_1 та ОСОБА_8 зійшлися в червні 1995 року, та практично одразу почали будувати гараж, а потім потихеньку будинок. З цього часу вони почали проживати разом в трикімнатній квартирі в двоповерховому будинку по вулиці Заводській в смт. Велика Олександрівка. ОСОБА_8 на початку 1996 року повінчалися. Згодом вони уклали шлюб. Спочатку земельна ділянка по вулиці Богдана Хмельницького виділялася ОСОБА_1 під будівництво гаражу та господарських будівель. Пізніше коли ОСОБА_1 зійшлися вони почали разом будувати гараж та свинарник. Будівництво будинку було закінчено в 1998 році. Категорично заперечив факт завершення будівництва станом на літо 1996 року. На той час лише робили толоку. Жити було неможливо ні до толоки не після. Переїхали ОСОБА_1 жити до нього десь в 2000 році. Будинок він допомагав будувати ОСОБА_1 з самого початку та будинок будувався за будівельні матеріали, які виписували в колгоспі. Будівництво здійснювалось силами ОСОБА_1 та ОСОБА_8 Ствердив, що ОСОБА_8 та ОСОБА_1 в рівних частинах приймали участь у будівництві. Про постійне проживання ОСОБА_8 у ОСОБА_1 свідчили місцезнаходження його речей у квартирі по вулиці Заводській та його особисте там знаходження.

Також на судовому засіданні були допитані свідки сторони відповідача ОСОБА_4

Так, допитна як свідок ОСОБА_23 суду пояснила, що є подругою ОСОБА_4 з якою вони проживали в одному гуртожитку в с. Білоусове. З середини 1995 року по 1996 рік ОСОБА_8 проживав постійно з донькою ОСОБА_4 в с. Білоусове. Батько переїхав до доньки разом з особистими речами, серед яких були книги та інші речі, які конкретизувати не може. ОСОБА_8 був щоденно дома, однак іноді він не ночував вдома, що пояснювалось наявністю у нього коханок. Про вінчання ОСОБА_8 не чула, однак ствердила, що з коханками вінчання неможливе. ОСОБА_8 прав свої речі у доньки, харчувався там та давав для цього кошти. За чиї кошти здійснювалось будівництво будинку їй невідомо. Не знає коли ОСОБА_8 одружився не знає і коли померла його друга дружина. В будинку по вулиці Богдана Хмельницького ніколи не була. В гуртожитку у кожного мешканця було по одній кімнаті, в тому числі і у ОСОБА_4, в якій проживали остання, її дитина та чоловік. Після запитання відповідачки, яке містило вказівку на три кімнати, свідок змінили покази та вказала, що на кожну сім’ю було виділено по три кімнати. Однак в подальшому повідомила, що в гуртожитку проживало дванадцять сімей.

Допитаний як свідок ОСОБА_24 пояснив, що дуже близько дружив з ОСОБА_8 з 1970 року. Після того як померла жінка ОСОБА_8 і останній вирішив спір із сином шляхом поділу та продажу будинку по вулиці Комсомольській він переїхав жити до своєї доньки в с. Білоусове разом зі своїми речами (в томі числі меблями). Коли саме протягом 1996 року він переїхав не знає. В 1996 році він почав будувати двоповерховий будинок який складався з гаражу, що фактично був першим поверхом та кімнати площею до 17 кв.м, де вони з чоловіками часто збиралися. Періодично бував на будівництві вказаного будинку де допомагав порадами, будівельними матеріалами (деревиною) та бачив як допомагали сестра померлого та її чоловік. В квартирі ОСОБА_1 він не був жодного разу. Познайомився з нею в серпні 1997 року, а коли ОСОБА_1 уклали офіційний шлюб не знає. Чи брала участь дружина померлого у будівництві спірного будинку не знає. Вважає, що у ОСОБА_8 було достатньо коштів для самостійного будівництва будинку. Про вінчання нічого не знає. Будинок був збудований швидко. За місцем проживання ОСОБА_8 в с. Булоусове він був лише один раз коли спілкувався з померлим на дворі. У кімнаті де проживав ОСОБА_8 жодного разу не був, його туди не запрошували. На час будівництва будинку проживав в смт. Високопілля та за характером роботи часто, десь два рази на місяць, був в смт. Велика Олександрівка.

Допитана як свідок - відповідач по справі ОСОБА_4 суду пояснила, що є донькою ОСОБА_8 та прожила з ним та своєю родиною по вулиці Комсомольській у 1995 році, де також проживав пасинок померлого. Після конфлікту з пасинком будинок по вказаній вулиці був проданий, а батько переїхав жити до неї в с. Білоусове, при цьому не взявши меблі, частину яких дозволив забрати пасинку, а нішу частину залишив в будинку. З ОСОБА_1 батько її познайомив в серпні 1996 року. Однієї сім’ї у них не було. Земельну ділянку по вулиці Богдана Хмельницького було виділено за заявою батька і це не було пов’язане із іншими земельними ділянками. ОСОБА_8 не міг проживати з ОСОБА_1, оскільки в період часу з 1995 року по 1997 рік проживав разом з нею. Її батько був комуністом, а тому він не міг повінчатись з ОСОБА_1 Батько самостійно будував будинок, оскільки у нього постійно були власні кошти, адже він займав керівні посади, та у нього були кошти від продажу будинку по вулиці Комсомольській. Також ОСОБА_8 були передані будівельні матеріали із їх власного будівництва (припиненого), яке також знаходилось в смт. Велика Олександрівка. Будівництво будинку № 28 почалось до отримання дозвільних документів, тобто на початку весни 1995 року. Батько переїхав до спірного будинку до введення його в експлуатацію без оздоблювальних робіт, але тоді вже було опалювання, вода, газова плита. Будинок ОСОБА_8 будував тільки для себе.

Наведені докази суд визнає належними та допустимими, адже вони отримані у встановленому законом порядку, містять інформацію щодо предмету доказування.

Інші надані суду докази суд не може прийняти до уваги з таких підстав.

Відповідно до статті 89 ЦПК України визначено порядок оцінки доказів, який вимагає від суду, зокрема, вирішити питання про достовірність кожного доказу окремо.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 76 ЦПК України дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи встановлюються, в тому числі показаннями свідків.

Вимоги до доказів визначені статтями 77 – 80 ЦПК України, якими передбачено, що докази за для можливості підтвердження відповідних обставин мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.

Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Надаючи відповідну оцінку конкретному доказу суд керується своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

Так, під час судового розгляду як свідок сторони відповідача був допитаний ОСОБА_25, який пояснив, що є чоловіком ОСОБА_4 Вказав, що будинок по вулиці Богдана Хмельницького будувався також за рахунок будівельних матеріалів, які свідок віддав зі своєї недобудови, особисто участі у будівництві він не приймав. ОСОБА_8 жив в залі, який був окремою кімнатою в гуртожитку в с. Білоусове куди переїхав до своєї доньки разом з особистими речами, які перелічити не може. ОСОБА_8 проживав у вказаному будинку, який одночасно добудовував. Його день народження вони святкували разом на ящиках на другому поверсі такого будинку, в якому також був санвузол, кухня і одна кімната. Спочатку ОСОБА_8 шукали в квартирі ОСОБА_1, яка відповіла що його немає та бути там не може. Також свідок пояснив, що в будинку для проживання була пристосована лише одна кімната. В квартирі на вулиці Заводській він бачив ОСОБА_8 лише один раз. Про вінчання ОСОБА_8 він дізнався з матеріалів справи та заперечив таку можливість з огляду на комуністичні погляди тестя та неможливість такого вінчання до укладення шлюбу. Заробітна плата ОСОБА_8 дозволяла йому самостійно будувати будинок. Будинок був побудований в період часу з весни до літку 1996 року, а із внутрішніх приміщень була готова лише одна кімната. ОСОБА_8 постійно проживав в с. Білоусове. У ОСОБА_8 не могло бути в 1995 році та 1996 році відносин із ОСОБА_1, оскільки він святкував своє день народження на ящиках. Він не помічав, щоб ОСОБА_1 приймала фізичну або фінансову участь у будівництві. Станом на серпень 1996 рік на другому поверсі в недобудованому будинку у ОСОБА_8 був «лежачок», а опалював кімнату «змійовичком», особисті речі та одяг зберігав в с. Білоусове. В будинку було водопостачання, однак газу не було. На другому поверсі були поштукатурені стіни, електропроводка.

Однак покази даного свідка суд не може взяти до уваги, з причини його дискредитації. Так, 24 вересня 2018 року під час допиту ОСОБА_25 останній заперечив факт його знаходження в приміщенні Генічеського районного суду Херсонської області де перебували відповідач ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_5 при допиті свідка ОСОБА_23, при тому, що він під час цього ж допиту надаючи відповіді тричі послався на покази вказаного свідка, яка допитувалась в приміщенні Великоолександрівського районного суду Херсонської області. Крім того ОСОБА_25 наполягав, що він в цей час знаходився поза вказаним приміщенням в коридорі і не чув показів свідка ОСОБА_23 Факт знаходження свідка ОСОБА_25 у вказаному приміщені суду також підтверджений відеозображенням зафіксованим в порядку проведення відеоконференції, з якого видно що він знаходиться поряд зі своєю дружино відповідачем ОСОБА_4, представник якої наполягав, що це був робітник суду. Дані обставини свідчать про неправдивість свідка як риси його характеру, що унеможливлює сприйняття повідомлених ним даних як достовірних в цілому.

Письмові показання свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_26 (а.с. 166 – 174, том. 1) суд не може прийняти у порядку статті 233 ЦПК України, оскільки відповідачі не довели той факт, що вказані покази надавалися під час судового засідання в якому було ухвалено рішення, що згодом було скасоване, та того факту, що участь таких свідків при даному судовому розгляді є неможливою.

Незважаючи на заперечення представника відповідача ОСОБА_7 щодо недопустимості висновку експерта як доказу з огляду на проведення поверхового дослідження та не з’ясування експертом усіх питань, що мають бути встановлені, суд приймає його до уваги.

Так, висновок експерта № 46 від 28 грудня 2017 року наданий за результатом проведення будівельно-технічного дослідження у порядку пункту 6 частини першої статті 13 Закону України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 року № 4038-XII та статті 106 ЦПК України, а отже в силу пункту другого частини другої статті 76 ЦПК України він є засобом доказування.

Із даним висновком сторони були ознайомлені під час підготовчого провадження і судом було роз’яснено право ініціювати проведення повторної або додаткової експертизи, однак відповідачі та їх представники відповідних клопотань не подали.

Не віднесення судового експерта, який проводив дослідження до фахівців державної спеціалізованої установи, на що звернула увагу представник відповідача ОСОБА_5, не може слугувати підставою для визнання такого висновку недопустимим доказом, оскільки в даному випадку мала місце судово-експертна діяльність не у кримінальному провадженні, та вона не була пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз.

Відповідно до свідоцтва Міністерства юстиції України № 818 від 28 квітня 2017 року, дійсного до 28 квітня 2020 року, оригінал якого було оглянуто судом, ОСОБА_14 присвоєно кваліфікацію судового експерта з правом проведення будівельно-технічних та земельно-технічних експертиз за спеціальністю: 10.6 «Дослідження об’єктів нерухомості, будівельних матеріалів, конструкцій та провідних документів».

Клопотання представників відповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_5 про визнання недопустимим доказу у виді розписки складеної ОСОБА_8 від 17 лютого 1996 року з тих підстав, що неможливо встановити її автора та дату її складання (дата дописана) не може бути задоволено, оскільки вказаний документ має підпис, який візуально відповідає підпису, що міститься в заяві від імені ОСОБА_8 від 27 червня 1996 року (а.с. 32, том 1) справжність якої учасниками не заперечувалася, та дату, яка написана тією самою пастою, а оригінал розписки в цілому не містить будь-яких дописувань та не викликає сумніву в її достовірності.

Не зважаючи на вказані заперечення представників відповідачів позивач не скористалась своїм правом на виключення вказаного доказу з числа наданих доказів (частина одинадцята статті 83 ЦПК України) та представники відповідачів виходячи з загальних правил доказування (статті 12, 13, 81 ЦПК України) не навели доказів та аргументів, які б виключали можливість її складення, а говорячи про сумніви щодо її достовірності не заявили клопотань про призначення експертизи документу (пункт 28 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року № 2).

З таких саме підстав не може бути задоволене клопотання представників відповідачів про визнання недопустимим дублікату свідоцтва про вінчання, на підтвердження обставин щодо видачі якого надані достатні докази, які не спростовані ними у вищеописаний спосіб.

Не може бути задоволене клопотання представника відповідача ОСОБА_7 про визнання недопустимим (неналежним) доказом фотознімку на якому зображені позивач разом з сином та її чоловік на фоні недобудованого будинку.

Відповідач та представники відповідачів не заперечили справжності фотознімку, а відповідач ОСОБА_4 повідомила, що його зроблено в період з 1998 року по 1999 рік.

Покази свідків сторони позивача допитані під час розгляду справи суд визнає належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, оскільки вони узгоджуються між собою, є послідовими та детальними (з урахуванням можливості бути обізнаними щодо відповідних обставин справи), надані особами, які проживали або працювали разом із ОСОБА_8 та ОСОБА_1, відповідають встановленим обставинами справи, не спростовані наданими відповідачами доказами.

Незначні неточності у показах вказаних свідків не можуть слугувати підставою для висновку про їх недостовірність з огляду на особливості механізму запам’ятовування інформації, її збереження та відтворення, що допускає деяке викривлення фактів, які відбулись близько двадцяти років потому, що судом оцінено у сукупності з іншими встановленими судом обставинами.

Твердження відповідача та представників відповідачів про те, що земельну ділянку площею 0,03 га було виділено ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2, а не за адресою: смт. Велика Олександрівка, Великоолександрівський район, смт. Велика Олександрівка, вул. Богдана Хмельницького, 28, спростовуються іншими доказами відповідно до яких ОСОБА_1 відмовляється, а орган місцевого самоврядування приймає таку відмову саме щодо земельної ділянки площею 0,03 га, яка знаходилася по вулиці Богдана Хмельницького, 28.

Крім того, визначення адреси саме квартирою виключає можливість розташування земельної ділянки за вказаною адресою, яка при цьому відповідала місцю реєстрації позивача.

Рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 30 березня 2017 року № 650/277/17 та постанова Апеляційного суду Херсонської області від 11 січня 2018 року, якою вказане рішення скасоване, а також рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 19 липня 2016 року № 650/813/16-ц та постанова Апеляційного суду Херсонської області від 19 липня 2018 року, якою вказане рішення скасоване, не мають для справи доказового значення, оскільки рішення першої інстанції скасовані, а постановами апеляційної інстанції спір по суті не вирішувався.

Підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи свідчать про те, що між сторонами виникли правовідносини з приводу належності спірного нерухомого майна на праві спільної сумісної власності позивачу та померлому, що врегульовано нижченаведеними нормами цивільного законодавства станом на час виникнення спірних правовідносин.

Так, відповідно до пункту четвертого Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року 435-IV (далі – ЦК України) ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки, відповідно до пункту першого Прикінцевих та перехідних положень ЦК Украхни цей Кодекс набрав чинності з 1 січня 2004 року, а право власності на житловий будинок виникло до вказаної дати спірні правовідносини врегульовані нормами Цивільного кодексу Української РСР в первісній редакції (далі – ЦК УРСР), Законом України «Про власність» від 7 лютого 1991 року № 697-XII в редакції станом на 11 квітня 1995 року (далі – ОСОБА_11 України «Про власність»), Кодексом про шлюб та сім'ю України в редакції станом на 1 квітня 1996 року (далі – КпШСУ), Житловим кодексом Української РСР від 30 червня 1983 року № 5464-X в редакції станом на 19 квітня 2012 року (далі – ЖК УРСР).

При цьому, суд керується роз’ясненнями наданими у постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 в редакції станом на 22 грудня 1995 року (далі – Постанова № 20) та у постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі – Постанова № 16).

Оскільки право власності на земельну ділянку виникло 15 травня 2012 року спірні правовідносини врегульовані нормами ЦК України в редакції станом на 13 березня 2012 року, Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 року 2947-III в редакції станом на 08 квітня 2012 року (далі – СК України), Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III в редакції станом на 06 травня 2012 року (далі – ЗК України).

Так, відповідно до статті 112 ЦК УРСР, частини другої статті 3 Закону України «Про власність» майно може належати на праві спільної власності двом чи кільком громадянам. Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).

Відповідно до частин третьої - п’ятої статті 2 Закону України «Про власність» кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Україна створює рівні умови для розвитку всіх форм власності та їх захисту.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про власність» об'єктами права приватної власності є жилі будинки та земельні ділянки.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про власність» майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У пункті 12 Постанови № 16 роз’яснено, що до спорів про поділ майна осіб, які живуть однією сім’єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі мають застосовуватись положення частини першої статті 17 Закону України «Про власність» і з урахуванням роз’яснень наданих в пункті 5 Постанові № 20, де зазначено про те, що «розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст.16 Закону «Про власність», ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України; майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п.1 ст.17, ст.18, п.2 ст.17 Закону «Про власність»)».

Відповідно до частини другої статті 64 ЖК УРСР до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що станом на 19 вересня 1996 року, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебували у зареєстрованому шлюбі між собою, могло бути об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім’ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. При цьому, факт виникнення права спільної сумісної власності на майно законодавець не пов’язує із розміром вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна, а отже сам факт такого внеску, за наведених обставин, є підставою для виникнення заявленої форми власності.

Правильність таких висновків підтверджується правовим висновком наданим Верховним Судом України у постанові від 25 грудня 2013 року № 6-135цс13 (який підтриманий Верховним Судом у постановах від 01 серпня 2018 року № 280/489/15-ц, 20 вересня 2018року № 372/24/17, 19 вересня 2018 року № 490/12432/14-ц), який також наголошує на тому, що у зв’язку із зазначеним суду під час вирішення спору пов'язаного зі спільною власністю громадян, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно створено (придбано) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту та бюджету. Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін. Тільки в разі встановлення цих фактів положення частини першої статті 17 Закону України «Про власність» вважається правильно застосованим.

Суд установив, що спірне нерухоме майно у виді житлового будинку, що розташований за адресою: Херсонська область, Великоолександрівський район, смт. Велика Олександрівка, вул. Б.Хмельницького, 28 є об’єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_8 оскільки створений внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту та бюджету, в період їх проживання як членів сім’ї.

Так, відповідно до довідки Білоусівської сільської ради Великоолександрівського району Херсонської області від 24 листопада 2017 року № 342/02-28 ОСОБА_8 на території ради, а отже і за місцем проживання доньки в період з травня 1996 року по жовтень 1996 року не проживав, що спростовує показання останньої з даного приводу надані як свідком та показання свідка ОСОБА_23 і ОСОБА_24, які при цьому є непослідовними та неконкретними, а отже такими, що не дозволяють спростувати твердження інших свідків, які в свою чергу є достатньо детальними, впевненими, узгоджуються між собою та з матеріалами справи. Переважно покази свідка ОСОБА_23 побудовані на власних припущеннях та замість відповідей містили риторичні питання. Також даний свідок під час допиту змінював покази на повністю протилежні, а на пропозицію уточнити свої покази емоційно реагувала або ухилялась від прямої відповіді. Наприклад, стверджуючи про дуже близькі стосунки із донькою померлого та постійне спілкування із останнім свідок не змогла приблизно перелічити майно, речі, одежу, яке перевіз із собою ОСОБА_8, зовсім не обізнана щодо обставин будівництва померлим будинку та ніколи його не бачила, коли померла його друга дружина та коли він одружився не знає, де він жив із другою дружиною також не знає. Свідок ОСОБА_24 бачив ОСОБА_8 біля будинку доньки с. Білоусове лише один раз та не повідомив інших обставин, які б давали змогу перевірити або встановити конкретні факти.

На спростування тверджень свідків сторони позивача з приводу факту постійного проживання ОСОБА_8 разом з ОСОБА_1 відповідачі та їх представники не клопотали про допит інших свідків, які були сусідами як по вулиці Заводській так і по вулиці Богдана Хмельницького в смт. Велика Олександрівка, а від свідків, питання про допит яких було вирішено у підготовчому провадженні, відмовились, що судом було прийнято з огляду на фундаментальні засади змагальності та диспозитивності. Зважаючи на обставини, що перешкоджали допиту вказаних свідків, якими представники відповідачів назвали їх похилий вік та стан здоров’я, останні не клопотали про їх допит у порядку частини чотирнадцятої статті 230 ЦПК України, тобто за місцем їх проживання або перебування.

ОСОБА_1 з липня 1995 року по 19 вересня 1996 року включно була зареєстрована та постійно проживала разом із своїми дітьми за адресою: Херсонська область, Великоолександрівський район, смт. Велика Олександрівка, вул. Заводська № 13а/6, що учасниками не заперечується, а отже даний факт не підлягає доказуванню в силу частини першої статті 82 ЦПК України. Суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, оскільки із дозволу на право виконання будівельних робіт (а.с. 28, том.1), архівного витягу від 22 листопада 2017 року (а.с. 30, том.1), договору дарування сертифікату на право на земельну частку від 12 січня 1999 року (а.с. 201, том. 1) зазначене саме таке місце проживання. Фактично ОСОБА_1 проживала за вказаною адресою до липня 1995 року та до моменту реєстрації у спірному будинку 20 листопада 2007 року, однак для правильного вирішення справи юридичне значення має саме зазначений період.

ОСОБА_8 постійно, на правах члена сім’ї, проживав разом із ОСОБА_1 за вказаною адресою в період часу з липня 1995 року по 19 вересня 1996 року, що є датою реєстрації права власності на будинок. Це підтверджується показами допитаних під час розгляду справи свідків, які наведені вище і які прийняті судом із зазначених підстав. Надаючи оцінку показам вказаних свідків суд вважає їх належними доказами, з огляду на можливість підтвердження вказаних фактів у такий спосіб, адже відповідні обставини, що мали місце в силу їх природи зазвичай не залишають письмових доказів та є частиною суспільних стосунків, які в першу чергу залишають сліди у свідомості людини.

Покази свідків щодо ведення спільного бюджету вказаними особами також підтверджені архівною копією особового рахунку СК «Дружба» за грудень 1996 року (перший та восьмий рядки) (а.с. 223, том. 1) відповідно до якого заборгованість, яка існувала у ОСОБА_8 перед підприємством в сумі 367,64 грн була утримана із заробітної плати ОСОБА_1 (ОСОБА_11), яка на той час не була його дружиною.

Довірливі стосунки між вказаними особами, а також можливість їх спільного проживання як родини засвідчується фактом вінчання на початку 1996 року тобто в той період коли вони будували спільний будинок, фактом складення зазначеної розписки відповідного змісту, спільним фото зробленим в період будівництва, фактом знайомства ОСОБА_8, своїх дітей з ОСОБА_1 влітку 1996 року.

Показання свідків будучи одним із джерел доказів є обов’язкові для врахування судом при прийнятті рішення за умови відповідності їх вимогам визначеним у статтях 77 – 80 ЦПК України.

Показами свідків сторони позивача також підтверджено, що участь у будівництві спірного будинку приймали ОСОБА_8 та ОСОБА_1 разом. Усі свідки сторони позивача повідомили про обставини, які свідчать про їх спільну працю та спільний бюджет при будівництві.

Також, про обставини будівництва спірного будинку за спільні кошти свідчать факти щодо виділення ОСОБА_8 та ОСОБА_1, в один проміжок часу під час якого здійснювалося будівництво, в рахунок заробітної плати будівельних матеріалів, в тому числі у виді цегли, залізобетонних плит, ДВП, лінолеуму, а також отриманні котлу, труб, плити, послуг з автотранспорту, які були використані для будівництва гаражу, який склав перший поверх будинку, жилого будинку та проведення в ньому ремонту.

Заперечення представника відповідача ОСОБА_7 щодо недоведеності факту використання вказаних матеріалів саме на будівництво спірного житлового будинку спростовуються тим фактом, що будівельні матеріали були виділені вказаним особам саме в період будівництва гаражу та будинку, які при цьому не займались зведенням інших будівель та споруд, а також поясненнями судового експерта ОСОБА_14, яка вказала на те, що для будівництва були використані саме залізобетонні плити виробничого призначення, а лише вони могли бути виділені підприємством в 1995 – 1997 роках, а також цегла, лінолеум та ДВП.

Крім того, невід’ємною частиною будинку є гараж (приміщення 1-4 площею 20 кв.м згідно з технічним паспортом від 17 вересня 1996 року), який почав будуватися позивачем за власний рахунок на земельній ділянці площею 0,03 га, що перебувала в користуванні ОСОБА_1 з листопада 1995 року по червень 1996 року та в подальшому перейшла в користування ОСОБА_8 за їх спільною заявою відповідно до рішення від 27 червня 1996 року № 135 (а.с. 33, том. 1).

Наведені судом докази, а саме: дозвіл на право виконання будівельних робіт щодо гаражу (а.с. 28, том. 1), рішення від 24 листопада 1995 року № 167 (а.с. 30, том. 1), заява ОСОБА_27 від 27 червня 1996 року (а.с. 31, том. 1), заява ОСОБА_8 від 27 червня 1996 року (а.с. 32, том. 1), рішення від 27 червня 1996 року № 135 (а.с. 33, том. 1), ОСОБА_13 від 09 липня 1996 року (а.с. 24, том.1, а.с. 194, том. 2), дозвіл на право виконання будівельних робіт щодо житлового будинку (а.с. 36, том. 1), довідка від 27 листопада 2017 року (а.с. 35, том. 1), покази свідків сторони позивача свідчать про те, що земельна ділянка виділена позивачу для будівництва площею 0,03 га після відмови від неї була передана ОСОБА_8 у складі земельної ділянки площею 0,07 га, тобто фактично будівництво гаража позивачем розпочалось на земельній ділянці, яка перейшла у користування титульного власника.

Про спільне волевиявлення ОСОБА_8 та ОСОБА_1 щодо долі земельної ділянки площею 0,03 га та формування єдиної земельної ділянки площею 0,07 га свідчить також факт написання заяви ОСОБА_27 від 27 червня 1996 року (а.с. 31, том. 1), власноручно ОСОБА_8 (підписана особисто ОСОБА_1А.) в один день із складенням ним власної заяви від 27 червня 1996 року (а.с. 32, том. 1). Автора таких заяв відповідачі та їх представники не заперечили, як не заявили і про те, що даний факт викликає сумніви або заяви фальсифіковані.

Також питання про вилучення земельної ділянки площею 0,03 га та закріплення земельної ділянки площею 0,07 га вирішені одним рішенням від 27 червня 1996 року № 135 (а.с. 33, том. 1) та мають відображення на схемі меж доданого до акту № 102 від 09 липня 1996 року (а.с. 24, том.1, а.с. 194, том. 2), як цілісної земельної ділянки фактичною площею 0,066 га.

Таким чином, фактично для можливості зведення спірного житлового будинку з боку ОСОБА_1 було передано ОСОБА_8 належну їй на праві користування земельну ділянку (яка згодом могла бути приватизована), будівельні матеріали надані в рахунок заробітної плати, передано недобудований гараж, який будувався за її власний рахунок, і який є невід’ємним елементом двоповерхового будинку, вчинено дії щодо організації його будівництва та щодо проведення його ремонту.

Суд вважає встановленим той факт, що будівництво будинку було завершене 15 серпня 1996 року, оскільки це підтверджене ОСОБА_13 про закінчення будівництва та вводу в експлуатацію індивідуального домоволодіння (а.с. 49, том. 1, справа БТІ № 2606), дані зазначені в якому не можуть бути спростовані показами свідків, висновком експерта № 46 від 28 грудня 2017 року та його роз’ясненнями і доповненнями наданими під час розгляду справи в порядку дослідження висновку експерта (частина друга статті 239 ЦПК України).

Суду не надані докази, які свідчать про неможливість в 1996 році введення в експлуатацію індивідуального домоволодіння за умови відсутності в ньому електроенергії, водопроводу, каналізації, газопостачання, таке питання на вирішення експерту не ставилося.

Більш того, відповідно до оціночного акту від 17 вересня 1996 року (оригінал якого мається в справі БТІ № 2606) зазначено, що електроосвітлення, каналізація, газопостачання, телебачення, телефон, радіо, котельня були наявні.

Отже, суд встановив, що право власності ОСОБА_8 як титульний володілець набув 19 вересня 1996 року, що є датою видачі свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок та датою його реєстрації за № 2542.

Зважаючи на встановлені обставини, наявні підстави для визнання житлового будинку № 28 по вулиці Богдана Хмельницького в смт. Велика Олександрівка Великоолександрівського району Херсонської області спільною сумісною власністю ОСОБА_8 та ОСОБА_1, а отже визнання за ОСОБА_1 права власності на його ? частину виходячи з засад рівності часток у праві спільної сумісної власності.

При цьому вирішуючи позовну вимогу щодо визнання права власності суд виходячи з приписів пункту четвертого Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, враховуючи, що права позивача щодо права спільної сумісної власності, які виникли до набрання ним чинності, продовжують існувати на теперішній час, застосовує чинне цивільне законодавство.

Так, відповідно до частини першої статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Відповідно до частин першої – третьої статті 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Згідно зі статтею 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути визнання права.

З матеріалів спадкової справи № 18/2016 заведеної 24 лютого 2016 року, зокрема заяви ОСОБА_4 (а.с. 133, том. 2) та позиції відповідачів встановлено, що заявлене право позивача про належність їй на праві спільної сумісної власності спірного об’єкту нерухомості оспорюється відповідачами, які стверджують про відсутність у неї такого права, що в свою чергу є перешкодою для його реалізації шляхом отримання свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя відповідно до порядку визначеного Главою 11 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 269/5 (далі – Порядок).

Положенням підпункту 1.2 ОСОБА_26 11 Порядку визначена можливість судового порядку вирішення спору у випадку оспорювання спадкоємцями майнових вимог того з подружжя, що залишився живим.

Отже, зважаючи на викладене, переслідуючи мету застосування найефективнішого способу захисту, в порядку поділу майна що набуте на праві спільної сумісної власності, враховуючи зміст оспореного права, характер такого оспорювання та наслідки до яких це призвело, суд вважає за необхідне визнати вказане право власності, що в свою чергу дозволить позивачу підтвердити заявлене право перед відповідачами та нотаріусом та призведе до виключення відповідної частки у майні зі спадкової маси, що залишилась після смерті ОСОБА_8

При цьому, право власності може бути визнане лише із визначенням частки у будинку № 28 по вулиці Богдана Хмельницького в смт. Велика Олександрівка Великоолександрівського району Херсонської області з урахуванням його технічної характеристики на час введення в експлуатацію та здійснення державної реєстрації, тобто без врахування об’єктів самочинного будівництва, яке не було предметом спору.

Позовні вимоги в цій частині були заявлені з урахуванням самочинного будівництва та самочинного переобладнаного приміщення, однак це не охоплювалось підставами позову, а отже не було предметом судового розгляду.

Наявність на час розгляду справи у спірному майні самочинного будівництва та самочинного переобладнання не може свідчити про припинення існування майна у виді житлового будинку за вказаною адресою, не є перешкодою для реєстрації права власності на нього та для оформлення в порядку спадкування, оскільки закон прямо не передбачає таких негативних наслідків для заінтересованих осіб та законодавчо встановлений механізм легалізації самобудів як у позасудовому порядку у відповідності до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року № 3038-VI так і в судовому порядку відповідно до статті 376 ЦК України, що здійснюється титульними власниками об’єкту нерухомості.

У відповідності до частини десятої статті 10 ЦПК України забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Наведені висновки також свідчать про відсутність підстав для задоволення вимог позивача щодо виключення зі спадкової маси відповідної частки спірного майна, оскільки визнання на неї права власності з подальшою державною реєстрацією, унеможливлює віднесення майна, що належить іншій особі, до спадкової маси померлого.

Така вимога заявлена передчасно, адже питання про обсяг спадкової маси з урахуванням рішення суду про визнання права власності на його частину в нотаріальному порядку ще не вирішувалося.

Також, у відповідності до статті 372 ЦК України належить поділити земельну ділянку площею 0,0999 га розташовану за адресою: Херсонська область, Великоолександрівський район, смт. Велика Олександрівка, вулиця Богдана Хмельницького, 28, яка була надана на ім’я ОСОБА_8 згідно з рішенням сесії Великоолександрівської селищної ради від 22 березня 2012 року № 395, яка призначена для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд і на якій розташований спірний житловий будинок.

Вказана земельна ділянка набута ОСОБА_8 в період перебування його у шлюбі з ОСОБА_1, а отже у відповідності до пункту першого частини п’ятої статті 61 СК України є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною п’ятою статті 61 СК України визначено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

Правильність таких висновків також підтверджується положенням частини першої статті 120 ЗК України, яка визначає принцип слідування земельної ділянки за нерухомою спорудою.

При цьому, суд вважає необґрунтованими твердження відповідача ОСОБА_4 щодо виділення її батьку земельної ділянки для будівництва спірного будинку саме площею 0,0999 га, оскільки даний факт спростований наведеними судом доказами відповідно до яких первісно виділена площа земельної ділянки складала 0,07 га. Під час дослідження доказів відповідач не змога пояснити такі розбіжності.

Посилання відповідача на роз’яснення Пленуму Верховного Суду України викладені в постанові від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» надані в пункті 18-2 щодо віднесення земельної ділянки приватизованої у шлюбі до об’єктів особистого майна подружжя, суд визнає немотивованими, оскільки 19 березня 2010 року не було враховано внесення 08 квітня 2012 року змін до статті 61 СК України, а саме доповнення її частиною п’ятою зміст якої наведений вище. Крім того, цивільні та сімейні правовідносини врегульовані, в першу чергу законами, які не можуть відмінятись, змінюватись або встановлюватись шляхом тлумачення діючих норм права.

Наведені висновки також свідчать про відсутність підстав для задоволення вимог позивача щодо виключення зі спадкової маси відповідної частки земельної ділянки, оскільки визнання на неї права власності з подальшою державною реєстрацією, унеможливлює віднесення майна, що належить іншій особі, до спадкової маси померлого.

Така вимога заявлена передчасно, адже питання про обсяг спадкової маси з урахуванням рішення суду про визнання права власності на його частину в нотаріальному порядку ще не вирішувалося.

Також, виходячи з предмету та підстав позову, керуючись принципом неподільності нерухомого майна у виді житлового будинку та земельної ділянки на якій він розташований, переслідуючи мету ефективного захисту оспорюваних прав та запобігаючи виникненню сумнівів щодо режиму спірного майна, суд вважає за необхідне, в межах вимог про визнання житлового будинку спільною сумісною власністю визнати спільною сумісною власністю подружжя також спірну земельну ділянку, що не буде виходом за межі позовних вимог.

Вказана земельна ділянка є невід’ємною частиною нерухомого майна у виді спірного житлового будинку, які в свою чергу були набуті тими самими особами та за тих самих фактичних обставин, а отже суд зобов’язаний вирішити відповідне питання, таким чином остаточно вирішуючи спір, що виник між сторонами. Щодо належності земельної ділянки до спільної сумісної власності сторонами надані пояснення та докази, тобто дане питання було досліджено під час розгляду справи.

Під час розгляду справи відповідачем ОСОБА_4 у відповідності до частини третьої статті 267 ЦК України заявлено про застосування позовної давності щодо вимог позивача, що обґрунтовано тим, що позивач ще за життя ОСОБА_8, тобто у 2007 році (щодо будинку), та у 2012 році (щодо земельної ділянки) довідалася про порушення її прав з боку ОСОБА_8, а отже на час її звернення із даним позовом сплив строк встановлений статтею 257 ЦК України.

Заявлена відповідачем ОСОБА_4 позовна давність встановлена статтею 257 ЦК України для вимоги про визнання права власності на частину житлового будинку та часину земельної ділянки не може бути застосована виходячи з такого.

Відповідно до пункту шостого Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до статей 71, 76 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Зважаючи на те, що суду не надано доказів того факту, що за життя ОСОБА_8, в період часу з 19 вересня 1996 року до моменту смерті, порушив право ОСОБА_1 пов’язане із її правом на частину у спільній сумісній власності щодо житлового будинку, слід визнати, що строк пред’явлення відповідного позову згідно з цивільним законодавством, яке діяло на момент оформлення права власності та його існування, не сплив, а отже в подальшому питання про дотримання строків позовної давності мають вирішуватись відповідно до законодавства чинного на час пред’явлення вимоги.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд установив, що вказане право позивача щодо житлового будинку порушене не було за життя ОСОБА_8, оскільки відсутні дані, що підтверджують такі факти, а отже питання про те чи довідалася особа про таке порушення та чи могла довідатись ставитись не може.

Оскільки відповідач ОСОБА_4 зазначає відповідні обставини, саме на неї покладається обов’язок їх доведення, надання доказів.

Вказівка відповідача на факт обізнаності позивача про оформлення права власності за померлим на спірний будинок у 2007 році само по собі не свідчить про порушення її права, оскільки під цим розуміється фактичне заперечення особою відповідно права, яке може проявлятись як в активних діях так і в пасивних, які повинні мати конкретний вираз.

Питання щодо порушення ОСОБА_8 права позивача на частину у земельній ділянці має вирішуватись не у відповідності до статті 257 ЦК України, як на це вказує відповідач, а згідно зі статтею 72 СК України де зазначено, що позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано.

Оскільки в період часу з 15 травня 2012 року, що є моментом набуття права власності на земельну ділянку померлим, до 03 листопада 2015 року, що є днем смерті чоловіка позивача, укладений між ними шлюб в 1997 році не було розірвано, позовна давність до вказаної позовної вимоги застосована не може бути.

Одночасно слід констатувати, що фактично позивач звернулась до суду за захистом права, яке оспорено відповідачами, а саме ОСОБА_4 26 жовтня 2017 року, що видно із заяви поданої державному нотаріусу (а.с. 157, том. 2), та ОСОБА_6, який заперечив проти позовних вимог позивача у підготовчому провадженні проведеного у даній справі. За таких обставин також не можна стверджувати про перебіг строку позовної давності щодо вимог позивача.

Отже, наведені обставини свідчать про те, що права позивача, за захистом яких мало місце звернення до суду, були оспорені, оскільки між сторонами існує спір з приводу наявності в позивача суб’єктивного цивільного права на частину майна у виді житлового будинку та земельної ділянки на якій він розташований, що зумовлює їх захист з огляду на доведеність позивачем факту набуття житлового будинку на праві спільної сумісної власності з померлим та набуття у шлюбі з останнім земельної ділянки на праві спільної сумісної власності.

Позовні вимоги слід задовольнити у наведений спосіб частково, виходячи з принципу застосування найефективнішого способу захисту, який є дієвим та дозволить позивачу в повній мірі захистити свої права.

Позовні вимоги пред’явлені до Великоолександрівської селищної ради Великоолександрівського району Херсонської області як органу місцевого самоврядування не можуть бути задоволені з огляду те, у даному спорі такий відповідач є неналежним, оскільки не є учасником правовідносин, що виникли між ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_6, які прийняли спадщину після смерті спадкодавця, чим фактично виключили необхідність участі органу місцевого самоврядування при вирішенні спору.

Ухвалюючи рішення, суд також врахував, що при такому вирішенні спору буде досягнуто справедливий баланс інтересів як позивача, яка приймала активну участь працею та коштами у зведенні будинку, а також набула право на частину земельної ділянки як дружина, а отже має розраховувати на отримання відповідного результату такої діяльності, так і відповідачів, дітей спадкодавця, які при цьому не приймали участь у створенні спірної спільної сумісної власності, ніколи не користувались нею, не заявляли про свої права на неї за життя батька, та таким рішенням не будуть позбавленні можливості успадкувати ту частину спадкового майна, яка залишилась після батька і яка має бути розподілена в рівних частинах між усіма спадкоємцями першої черги за законом.

На судовому засіданні позивач просила суд покласти на неї судові витрати понесені у виді суми сплаченого судового збору, що суд задовольняє з огляду на відсутність перешкод для цього.

На підставі викладеного, керуючись статтями ст.ст. 12, 13, 209, 259, 263 – 265 ЦПК України та вищенаведеними положеннями законодавства, Великоолександрівський районний суд Херсонської області

вирішив:

Позов ОСОБА_1 (проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) в частині позовних вимог до ОСОБА_4 (проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2), ОСОБА_6 (проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3) про визнання нерухомого майна об’єктом права спільної сумісної власності, визнання права власності, виключення зі спадкової маси частини нерухомого майна – задовольнити частково.

Визнати житловий будинок, що розташований за адресою: Херсонська область, Великоолександрівський район, смт. Велика Олександрівка, вул. Б.Хмельницького, 28 та земельну ділянку площею 0,0999 га, що знаходиться за адресою: Херсонська область, Великоолександрівський район, смт. Велика Олександрівка, вул. Б.Хмельницького, 28 об’єктами права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_8.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу спільної сумісної власності право власності на ? частину житлового будинку, що розташований за адресою: Херсонська область, Великоолександрівський район, смт. Велика Олександрівка, вул. Б.Хмельницького, 28 та право власності на ? частину земельної ділянки площею 0,0999 га, що знаходиться за адресою: Херсонська область, Великоолександрівський район, смт. Велика Олександрівка, вул. Б.Хмельницького, 28.

В іншій частині позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_6 про визнання нерухомого майна об’єктом права спільної сумісної власності, визнання права власності, виключення зі спадкової маси частини нерухомого майна – відмовити за необґрунтованістю.

У задоволенні позову ОСОБА_1 в частині позовних вимог до Великоолександрівської селищної ради Великоолександрівського району Херсонської області (адреса місцезнаходження: Херсонська область, Великоолександрівський район, смт. Велика Олександрівка, вул. Свободи, 161, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 26348568) про визнання нерухомого майна об’єктом права спільної сумісної власності, визнання права власності, виключення зі спадкової маси частини нерухомого майна – відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Херсонської області через Великоолександрівський районний суд Херсонської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 02 листопада 2018 року.

Суддя ________________ О.О. Сікора