ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/14366/16 Суддя (судді) першої інстанції: Донець В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2018 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого : Бєлової Л.В.

суддів: Безименної Н.В.,

Кучми А.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Прудиус І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційні скарги ОСОБА_3 та Міністерства закордонних справ України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2018 року (повний текст рішення складено 09.07.2018) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Міністерства закордонних справ України про визнання протиправним зменшення нарахування грошового забезпечення та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року позивач, ОСОБА_3, звернулася до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому (з уруванням заяви про уточнення позовних вимог) просила:

- визнати протиправним зменшення суми 21.820,90 грн. МЗС України обсягу нарахованого грошового забезпечення другому секретарю по посаді першого секретаря Посольства України в Сполучених Штатах Америки за період з 07.02.2014 по 07.03.2016 включно;

- стягнути з МЗС України недонараховану суму грошового забезпечення в сумі 21.820,90 грн. (з урахуванням передбачених законодавством України податкових відрахувань та зборів, а саме - податку на дохід, єдиного соціального внеску та військового збору), а також нараховані, проте не виплачені 242,74 грн. та 117 доларів США.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2018 року задоволено частково: стягнуто з Міністерства закордонних справ України на користь ОСОБА_3 242,74 грн. (двісті сорок дві гривні 74 коп.) та 117 доларів США (сто сімнадцять доларів США). У задоволенні решти адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції в частині відмову у задоволенні позовних вимог, позивачем подано апеляційну скаргу у якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема, з посиланням на положення Закону України «Про оплату праці», зазначає, що законодавством України не передбачено заміни мінімальної заробітної плати на компенсаційні виплати, які для співробітників дипломатичної служби України є надбавкою за умови праці, а отже як і всі інші надбавки мають бути виплачені на додаток до посадового окладу, який не може бути меншим за встановлену та гарантовану державою мінімальну заробітну плату. А тому, вважає, що заробітна плата повинна була нараховуватись позивачу відповідно до встановлених розмірів мінімальної заробітної плати на 2014-2016 роки

Також, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, відповідачем подано апеляційну скаргу у якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що судом першої інстанції не було враховано при вирішенні питання про стягнення 117 дол. США на користь позивача визначальним є факт залишення країни перебування та факт перетину кордону, оскільки виплати у валюті припиняються з моменту перетину кордону.

14.09.2018 до Київського апеляційного адміністративного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач підтримує позицію суду першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено та сторонами не заперечується, що наказом МЗС України від 24.01.2014 №151-ос ОСОБА_3 переведено з 07.02.2014 з посади другого секретаря по посаді радника відділу перспективного партнерства Політичного департаменту МЗС України на посаду другого секретаря по посаді першого секретаря Посольства України в США на час довготермінового відрядження та відряджено з цього ж дня до посольства України в США.

Наказом МЗС України від 25.02.2016 №377-ос ОСОБА_4 відкликано в Україну 07.03.2016 у зв'язку з закінченням довготермінового відрядження.

Вважаючи, що відповідачем протиправно нараховано заробітну плату за час її перебування в закордонному відрядженні в період з 07.02.2014 по 07.03.2016 в меншому розмірі , не виплачено нараховану заробітну плату в розмірі 242,74 грн. та 117 доларів США компенсації за перебування в закордонному відрядженні за 07.03.2016, позивач звернулася з даним позовом в суд.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив частково та зазначив, що відповідачем не заперечувалось право на отримання зазначеної суми, однак сума 242,74 грн. відповідачем була перерахована на картковий рахунок який закритий, що виключає можливість отримання позивачем, перерахованих коштів. Крім того, суд першої інстанції вказував, що оскільки наказом МЗС України від 25.02.2016 №377-ос позивача відкликано з відрядження з 07.03.2016, відповідно підлягає задоволенню вимога про виплату компенсації за відрядження за день, в який позивач повинна була відбути з відрядження у розмірі 117 доларів США.

Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог суд першої інстанції вказував на помилковості вимог позивача про необхідність розрахунку заробітної плати, виходячи з відповідного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на відповідний рік, позаяк постановою Кабінету Міністрів України від 13.07.1999 №1246 передбачено встановлення посадового окладу в розмірі 50 відсотків від посадового окладу для працівників дипломатичної служби, які працюють за кордоном.

Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про оплату праці» основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про оплату праці» та ст.95 КЗпП України мінімальна заробітна плата це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці.

Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах.

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.

В той же час правові засади та порядок організації діяльності дипломатичної служби України як складової частини державної служби, а також особливості правового статусу працівників дипломатичної служби України регулює Закон України "Про дипломатичну службу" (тут та далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Згідно із статтею 2 Закону України "Про дипломатичну службу", відносини, що виникають у зв'язку з проходженням дипломатичної служби, регулюються Конституцією України, цим Законом, Законом України "Про державну службу", Кодексом законів про працю України, Консульським статутом України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 35 Закону України "Про дипломатичну службу" визначено, що заробітна плата працівників дипломатичної служби складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, за науковий ступінь, надбавки за вислугу років, за знання іноземних мов та інших надбавок, передбачених законодавством (частина перша); працівники дипломатичної служби, направлені у довготермінове відрядження, крім заробітної плати, визначеної цією статтею, отримують компенсаційні виплати в іноземній валюті (частина восьма); умови оплати праці працівників дипломатичної служби, розміри їх посадових окладів, компенсаційних виплат, надбавок, доплат і матеріальної допомоги, в тому числі надбавок на непрацюючих членів сім'ї працівника закордонної дипломатичної установи України, визначаються Кабінетом Міністрів України (частина дев'ята).

Тобто, за умови перебування особи за кордоном, виплати, що належать до виплати складаються, зокрема, з посадового окладу у національній валюті та із компенсаційних виплат в іноземній валюті.

При цьому, умови оплати праці працівників дипломатичної служби, розміри їх посадових окладів, компенсаційних виплат, надбавок, доплат і матеріальної допомоги, в тому числі надбавок на непрацюючих членів сім'ї працівника закордонної дипломатичної установи України, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 13.07.1999 №1246 "Про упорядкування умов оплати праці працівників закордонних дипломатичних установ України" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) посадовий оклад у національній валюті працівникам дипломатичної служби, які працюють в закордонних дипломатичних установах України, у розмірі 50 відсотків посадового окладу за посадою згідно з переліком посад працівників дипломатичної служби, які працюють в закордонних дипломатичних установах України, що прирівнюються до відповідних посад державних службовців апарату Міністерства закордонних справ, затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 09.09.1997 №499.

Виплачувати зазначеним працівникам надбавки відповідно за дипломатичний ранг, ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, володіння і застосування в роботі іноземної мови, науковий ступінь у порядку і розмірах, визначених актами Кабінету Міністрів України для працівників дипломатичних представництв і консульських установ України за кордоном.

З матеріалів справи вбачається, що в період з 07.02.2014 по 07.03.2016, позивач перебувала довготерміновому відрядженні на посаді другого секретаря по посаді першого секретаря Посольства України в США.

Відповідно до наказу МЗС України від 24.01.2014 №151-ос позивачу встановлено: посадовий оклад в національній валюті в розмірі 698 грн. на місяць; надбавка за дипломатичний ранг другого секретаря другого класу та вислугу років на державній службі (станом на 01.02.2014 стаж державної служби становить 7 років 6 місяців); надбавка за знання і використання в роботі іноземних мов (англійської, чеської та португальської) у розмірі 25% від посадового окладу з 07.02.2017 по 30.06.2016; надбавки за знання і використання однієї європейської (чеської) мови у розмірі 10% від посадового окладу з 01.07.2016 по 31.01.2017; встановлено норму відшкодування витрат в іноземній валюті в розмірі 3485 доларів США на місяць.

Факт нарахування позивачу за спірний період сум заробітої плати у вказаних вище розмірах підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою Міністерства закордонних справ України від 23.01.2018 № 212/17-927-47( а.с.230) та позивачем не заперечується.

Позивач стверджує, що заробітна плата повинна була нараховуватись відповідно до встановлених розмірів мінімальної заробітної плати на 2014-2016 роки, а тому вважає, що порушено її право на отримання гарантованої державою мінімальної заробітної плати.

Такі доводи, колегія суддів вважає безпідставними, оскілько позивач під час перебування у довгостроковому відрядження отримувала компенсаційні виплати в іноземній валюті (доларах США), які становили 3485 доларів США на місяць.

Тобто позивачу належно компенсувався час перебування у закордонному відрядженні.

Одночасно позивачу додатково виплачувалась заробітна плата в розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України, виходячи з розміру 50 відсотків від посадового окладу.

При цьому у відповідача були відсутні підстави нараховувати та виплачувати заробітну плату позивачу в розмірах інших ніж визначено пунктом 5 постанови Кабінету Міністрів України від 13.07.1999 №1246 "Про упорядкування умов оплати праці працівників закордонних дипломатичних установ України".

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає безпідставними посилання позивача на встановлення йому невідповідного посадового окладу під час перебування у довготерміновому відрядженні.

Враховуючи викладене доводи апеляційної скарги позивача є безпіставними та висновків суду першої і нстанції в цій частині не спростовують.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача колегія суддів зазначає про наступне.

Відповідач стверджує, що належні до сплати позивачу грошові кошти в розмірі 242,74 грн. за період з 01.03.2016-06.03.2016 були перераховані на картковий рахунок позивача, а відтак вимоги про стягнення зазначених сум в судовому порядку є безпідставними. Факт перерахування спірної суми, на думку відповідача, підтверджується листом ПАТ "Ощадбанк" від 20.12.2017 №74/0160 та меморіальним ордером від 29.03.2016 кошти в розмірі 242,74 грн. про зарахування 29.03.2016 на рахунок спірної суми (т.1 а.с.228, 229).

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що станом на 29.03.2016 відповідний рахунок позивача було закрито, що підтверджується повідомлення філії ПАТ "Ощадбанку" про закриття 28.03.2016 рахунку НОМЕР_1. Крім того, позивачем надано виписку по зазначеному рахунку від 28.03.2016, згідно з якою залишок на рахунку на цю дату становив 180,86 грн., будь-які зарахування коштів 29.03.2016, в тому числі, в розмірі 242,74 грн. відсутні ( том 1 а.с. 20-21).

Зазначене виключає можливість отримання позивачем, перерахованих коштів.

Не надано відповідачем доказів перерахування вказаної суми на картковий рахунок позивача або отримання коштів нею в інший спосіб і суду апеляційної інстанції.

А тому вимога про стягнення на користь позивача 242,74 грн. підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення на її користь 117 доларів США компенсації за 07.03.2016.

Наказом Міністерства фінансів України № 59 від 13.03.1998 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31.03.1998 року за №218/2658, затверджено Інструкцію про службові відрядження в межах України та за кордон (надалі - Інструкція №59).

Відповідно до пункту 1 розділу І Інструкції №59 службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади (поїздка державного службовця - за розпорядженням керівника державної служби), підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі - підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

Відповідно до п. 7 Інструкції № 59 днем вибуття у відрядження вважається день відправлення поїзда, літака, автобуса або іншого транспортного засобу з місця постійної роботи відрядженого працівника, а днем прибуття з відрядження - день прибуття транспортного засобу до місця постійної роботи відрядженого працівника. При відправленні транспортного засобу до 24-ї години включно днем вибуття у відрядження вважається поточна доба, а з 0 години і пізніше - наступна доба. Якщо станція, пристань, аеропорт розташовані за межами населеного пункту, де працює відряджений працівник, у строк відрядження зараховується час, який потрібний для проїзду до станції, пристані, аеропорту. Аналогічно визначається день прибуття відрядженого працівника до місця постійної роботи.

Відповідно до підпункту "а" підпункту 16.2 пункту 16 Інструкції №59, добові витрати за час перебування у відрядженні відшкодовуються в межах затверджених сум за кожний день перебування у відрядженні, включаючи день вибуття та прибуття, - за нормами, що встановлені для держави, до якої відряджено працівника.

Відповідач в обгрунтування своїх доводів вказує про відсутність підстав для нарахування для виплати позивачу 117 доларів США, оскільки вона відкликана з відрядження з 07.03.2107, тобто останнім днем, за який нараховувались кошти за перебування в закордонному відрядженні є 06.03.2016.

Зі змісу довідки від 04.03.2016 №6147/36-920-328 вбачається, що позивачу здійснено виплату з 07.02.2014 по 07.03.2016 у розмірі 85448 доларів США (т. а.с. 42). З листа Посольства України в США від 15.03.2016 №6147/3-912-396 вбачається, що позивачу виплачено компенсацію по 06.03.2016 (рахунок атестат від 04.03.2016 №1).

З матеріалів справи вбачається, що наказом МЗС України від 25.02.2016 №377-ос ОСОБА_4 відкликано в Україну 07.03.2016 у зв'язку з закінченням довготермінового відрядження ( т. 1 а.с. 227).

Отже позивач має право на отримання коштів за перебування в закордонному відрядженні за 07.03.2016.

Відтак позовні вимогі в цій частині також є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо посилань Міністерства закордонних справ України на положення Постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2006, то колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки останньою врегульовано питання розміру та надбавок до компенсаційних виплат в іноземній валюті працівникам дипломатичної служби, направленим у довготермінове відрядження та не врегульовано порядок оплати відряджень.

Враховуючи викладене доводи апеляційної скарги відповідача є безпіставними та висновків суду першої і нстанції в цій частині не спростовують.

Крім того колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що до спірних відносин строки звернення до суду не застосовуються, оскільки йдеться про стягнення частини заробітної плати та компенсації за перебування в закордонному відрядженні, тобто фактично спір стосується оплати праці позивача, а з урахуванням частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до Міністерства закордонних справ України про визнання протиправним зменшення нарахування грошового забезпечення та стягнення коштів.

Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 та Міністерства закордонних справ України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2018 року - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 05.11.2018.

Головуючий суддя Л.В.Бєлова

Судді Н.В.Безименна,

А.Ю.Кучма