ПОСТАНОВА

Іменем України

31 жовтня 2018 року

Київ

справа №345/3418/16-а

адміністративне провадження №К/9901/43400/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 345/3418/16-а

за позовом ОСОБА_2

до Управління соціального захисту населення Калуської міської ради Івано-Франківської області

про визнання бездіяльності протиправною та стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги, як учаснику бойових дій,

за касаційною скаргою Управління соціального захисту населення Калуської міської ради Івано-Франківської області

на постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18 жовтня 2016 року (у складі судді Юрчака Л.Б.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2017 року (в складі колегії суддів Шавеля Р.М., Гулида Р.М., Бруновської Н.В.),

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Калуської міської ради Івано-Франківської області (далі - відповідач або Управління), у якому просив:

- визнати бездіяльність відповідача Управління соціального захисту населення Калуської міської ради Івано-Франківської області щодо нарахування йому щорічної одноразової грошової допомоги до 05 травня у розмірі, встановленому в статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII), за 2016 рік протиправною;

- зобов'язати орган соціального захисту населення здійснити перерахунок, нарахувати та виплатити йому щорічну разову грошову допомогу до 05 травня за 2016 рік відповідно до статті 12 Закону № 3551-XII у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, виходячи із розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеної частиною першою статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) на момент проведених виплат, з урахуванням проведених виплат.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він є учасником бойових дій та має, відповідно, право на пільги, встановлені законодавством України. Так, згідно із положеннями статті 12 Закону № 3551-ХІІ, учасникам бойових дій повинна щорічно до 05 травня виплачуватися разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Пунктом 20 розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» була змінена стаття 12 Закону № 3551-ХІІ, а саме зазначено, що щорічно до 05 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України. Однак, рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року вказаний пункт визнано таким, що не відповідає Конституції України. Водночас, Кабінет Міністрів України у підпункті другому пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення» № 141 від 02 березня 2016 року (далі - Постанова КМУ № 141) встановив, що у 2016 році виплата разової грошової допомоги до 05 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» учасникам бойових дій здійснюється у розмірі 920 грн., тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено частиною п'ятою статті 12 Закону № 3551-ХІІ. Посилаючись на частину четверту статті 9 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) позивач вважає, що він як учасник бойових дій, повинен був отримати до 05 травня 2016 року щорічну разову грошову допомогу у розмірі 5650 грн. Оскільки, Управлінням соціального захисту населення Калуської міської ради Івано-Франківської області позивачу виплачено 920 грн., останній звернувся до суду із адміністративним позовом.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18 жовтня 2016 року позов задоволено, визнано бездіяльність відповідача Управління соціального захисту населення Калуської міської ради Івано-Франківської області щодо здійснення перерахунку на нарахування позивачу щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2016 рік відповідно до статті 12 Закону № 3551-ХІІ, за 2016 рік протиправною; зобов'язано орган соціального захисту здійснити перерахунок та виплатити позивачу щорічну разову грошову допомогу до 05 травня за 2016 рік відповідно до статті 12 Закону № 3551-ХІІ у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, виходячи із розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеної частиною першою статті 28 Закону № 1058-IV на момент проведених виплат, з урахуванням проведених виплат.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2017 року апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Калуської міської ради Івано-Франківської області на постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської обл. від 18 жовтня 2016 року залишено без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що при вирішенні даного спору, застосуванню підлягає саме частина п'ята статті 12 Закону № 3551-ХІІ, а не Постанова КМУ № 141.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанції, відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, подав касаційну скаргу на постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18 жовтня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2017 року, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 20 лютого 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 345/3418/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 березня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів: суддя-доповідач Берназюк Я.О., судді Гриців М.І. та Коваленко Н.В.

Верховний Суд ухвалою від 14 травня 2018 року прийняв до провадження адміністративну справу № 345/3418/16-а та призначив її до розгляду ухвалою від 30 жовтня 2018 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 31 жовтня 2018 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією відповідного посвідчення.

З урахуванням наведеного, позивачу на підставі Постанови КМУ № 141 органом соціального захисту населення виплачена щорічна разова грошова допомога до 05 травня у 2016 році в розмірі 920 грн.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що судом апеляційної інстанції незаконно, з порушенням норм матеріального та процесуального права, задоволено позовні вимоги та наголошує, що виплата разової щорічної грошової допомоги учасникам бойових дій урегульована статтею 12 Закону № 3551-ХІІ, відповідно до якої, розмір щорічної грошової допомоги становить п'ять мінімальних пенсій за віком. Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» викладені в новій редакції положення частини п'ятої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, відповідно до яких щорічно до 05 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України». Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 наведені положення визнані неконституційними, а тому починаючи з 22 травня 2008 року, відновлено дію частини п'ятої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, відповідно до якої розмір грошової допомоги учасників бойових дій мав становити п'ять мінімальних пенсій за віком. Однак, з 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи між бюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VIII (далі - Закон № 79-VIII), яким розділ VI Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, і яким установлено, що норми і положення статей 12,13,14,15 та 16 Закону № 3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Закон № 79-VIII був прийнятий пізніше за Закон № 3551-ХІІ та не визнавався Конституційним Судом України таким, що не відповідає Конституції України, тому потрібно використовувати саме Закон № 79-VIII. Враховуючи зазначене, Управління вважає, що діяло на підставі та у межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.

16 березня 2017 року від позивача надійшло заперечення на касаційну скаргу відповідача, в якому позивач наголошував на тому, що на момент виникнення правовідносин діяла редакція частини п'ятої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, згідно з якою щорічно до 05 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Законом України Про Державний бюджет України на 2016 рік» не встановлено право Кабінету Міністрів України регулювати розмір соціальних виплат учасникам бойових дій у 2016 році, тому до даних правовідносин необхідно застосовувати положення Закону № 3551-ХІІ, адже відповідно до статей 58, 64 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, а також права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків передбачених Конституції України.

НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД

Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до статті 13 Закону № 3551-ХІІ щорічно до 05 травня особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Частиною другою статті 95 Конституції України передбачено, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Пунктом третім статті 116 Конституції України передбачено, що Кабінет Міністрів України забезпечує проведення, зокрема, політики у сфері соціального захисту.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.

Законом № 79-VIII, який набрав чинності 01 січня 2015 року, розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України" доповнено пунктом 26, яким передбачено, зокрема, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Таким чином, із набранням чинності Закону № 79-VIII Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, встановленої статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Наведені положення Закону № 79-VIII не були визнані неконституційними та є чинними.

У 2016 році Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 05 квітня 2016 року № 141 "Про деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та Закону України "Про жертви нацистських переслідувань", якою встановлено, що у 2016 році виплату разової грошової допомоги до 05 травня, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та Закону України "Про жертви нацистських переслідувань", здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - органи соціального захисту населення), які через відділення зв'язку або через установи банків перераховують їх на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання), у таких розмірах, зокрема, учасникам бойових дій та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, ґетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 920 гривень.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є законними та обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Положення Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", яким розділ VІ Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України та постанова Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 року № 141 "Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", яка прийнята на виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України, не визнані Конституційним Судом України неконституційними, отже вони підлягали застосуванню при визначенні суми допомоги до 05 травня у 2016 році.

Виходячи з вищезазначеного, суд відхиляє посилання позивача на те, що для визначення розміру разової грошової допомоги учасникам бойових дій необхідно застосовувати не постанову Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 141 "Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", а частину п'яту статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", яка, в силу рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 з 22 травня 2008 року відновила редакцію: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком".

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України.

Конституційний Суд України в рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 визначив, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Аналогічна позиція вже висловлена Верховним Судом у постанові від 23 жовтня 2018 року у справі № 587/54/17.

З огляду на таке, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до неправильного висновку, адже Кабінет Міністрів України уповноважений на підставі конкретних положень закону, прийнятого Верховною Радою України, та з метою забезпечення проведення політики у сфері соціального захисту, визначати розміри соціальних виплат. Відповідні акти Кабінету Міністрів України є обов`язковими для виконання (частина перша статті 117 Конституції України).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини "Валентина Ніканорівна Великода проти України" від 03 червня 2014 року (заява № 43331/12) зазначено про те, що зменшення розміру пенсійного забезпечення не є порушенням права власності у розумінні Протоколу №1, оскільки таке зменшення відбувається шляхом внесення законодавчих змін до акта, яким встановлено таке право власності. Суд зауважив, що першою і найважливішою вимогою статті 1 Протоколу № 1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості. Необхідний баланс не буде знайдений, якщо особі або особам доводиться нести індивідуальний і надмірний тягар. Зменшення розміру пенсії могло бути обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася Україна.

Відповідно до пункту 36 рішення у справі «Серебрянський проти України» (№54704/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що не погоджується з тим, що вимога заявника щодо виплати разової щорічної грошової допомоги до Дня перемоги у розмірі, рівному п'яти мінімальним пенсіям за віком, становила «законі сподівання» у значенні практики Суду з цього питання. Національний суд розглянув твердження заявника та навів підстави свого рішення, яке не може вважатися свавільним або необґрунтованим. Дійсно, закони України про державний бюджет на 2007 та 2008 роки вплинули на заявника, але національний суд, посилаючись на відсутність зворотної дії рішень Конституційного Суду України, чітко постановив, що заявник отримав виплату, на яку він мав право відповідно до національного законодавства станом на момент, коли вона мала виплачуватися.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання протиправними дій Управління соціального захисту населення Калуської міської ради Івано-Франківської області щодо виплати позивачу разової грошової допомоги до 05 травня в 2016 році, як учаснику бойових дій, у розмірі 920,00 грн., оскільки вказана виплата здійснена відповідно до положень Бюджетного кодексу України та у розмірі, встановленому пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 141 "Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань".

Відповідно до частини першої статті 351 КАС підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18 жовтня 2016 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2017 року ухвалені з неправильним застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права і підлягають скасуванню.

Враховуючи, що рішення суду приймається на користь суб'єкта владних повноважень, підстави для розподілу судових витрат, відповідно до статті 139 КАС України, відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Калуської міської ради Івано-Франківської області задовольнити.

Постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 18 жовтня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2017 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко