БЕРЕЗАНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Шевченків шлях, 32, м. Березань, Київська область, 07541

№ провадження 2/356/215/18

Справа № 356/380/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.10.2018 року Березанський міський суд Київської області в складі:

Головуючого судді Лялик Р. М.,

При секретарі Настич Н. А.

За участю позивача ОСОБА_1

Відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Березанського міського суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

До Березанського міського суду Київської області звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно та стягнення коштів. Свою позовну заяву позивачка обґрунтовувала тим, що з 28.01.2004 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3. В шлюбі подружжя збудувало будинок з господарськими будівлями за адресою: Київська область, м. Березань, вул. В’ячеслава Чорновола (колишня вул. ОСОБА_4), буд. 68. 25.02.2015 року ОСОБА_3 помер, не зареєструвавши право власності на новостворене майно. Крім позивачки, спадкоємцем майна померлого є його син від першого шлюбу – відповідач по справі ОСОБА_2. Разом з тим, постановою державного нотаріуса Березанської державної міської нотаріальної контори від 23.09.2015 року позивачці було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом з підстав відсутності правовстановлюючих документів на нерухоме майно спадкодавця. Відтак, вважаючи вказаний будинок спільним сумісним майном подружжя, набутим в період їхнього спільного проживання, просить суд визнати за нею право власності на 3/4 частини вказаного житлового з господарськими будівлями і спорудами, а судові витрати покласти на відповідача.

18.10.2018 року від позивачки надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій остання вказувала, що спадкодавцю ОСОБА_3 на момент відкриття спадщини належав також трактор, набутий під час шлюбу та який згідно ст. 60 СК України є спільним сумісним майном подружжя. На придбання вказаного трактора, а також його оформлення позивачка давала спадкодавцю кошти в сумі 5 000 грн. Після смерті вказаний трактор позивачка віддала відповідачу по справі – ОСОБА_2, що підтверджується розпискою останнього. Так як відповідач заволодів спадковим майном, яке не бажає поділяти, позивачем до раніше пред’явлених вимог додано вимогу про стягнення з ОСОБА_2 на її, ОСОБА_1, користь ? частини вартості спірного трактора. Окрім того, просить витребувати у відповідача документи на трактор та письмові докази його вартості, а також відстрочити сплату судового збору до встановлення вартості трактора (а.с.81).

10.10.2018 року через канцелярію суду відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечив та вказав, що спірний житловий будинок справді побудований позивачкою разом з її чоловіком ОСОБА_3 у період спільного проживання подружжя, проте він у встановленому законом порядку не був введений в експлуатацію та права власності на нього спадкодавець за життя не набув. Відтак, вважає вказаний житловий будинок збудованим самочинно без відповідного документа, який надає право на виконання будівельних робіт, та належно затвердженого проекту. Тому в порядку спадкування до нього та позивачки як спадкоємців може перейти лише право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва будинку та господарських будівель і споруд. Також відповідач зазначає, що крім них, спадкоємцями майна покійного першої черги є його рідні брат та сестра, які відмовились від прийняття спадщини на його, відповідача, користь, тому позивач має право лише на 5/8 частини спірного будинку замість вказаних у позові ?. За таких обставин просить суд відмовити у задоволенні позову (а.с.31-33).

Позивачка в судовому засіданні свої позовні вимоги підтримала у повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог. Просила задовольнити.

Відповідач в судовому засіданні проти задоволення позову не заперечував.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши та проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, суд на основі повно та всебічно з'ясованих обставин встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.01.2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії 1-БК № 244054, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Березанського міського управління юстиції Київської області, актовий запис № 5 (а.с.6,45).

25.02.2015 року ОСОБА_3 помер, про що суду надано свідоцтво про смерть, серія І-ОК № 329867, видане відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Березанського міського управління юстиції у Київській області 25.02.2015 року, актовий запис № 46 (а.с.7,42,71).

Після смерті ОСОБА_3, померлого 25.02.2015 року, за заявою ОСОБА_1 від 11.03.2015 року № 75 про прийняття спадщини Березанською міською державною нотаріальною конторою 11.03.2018 року було заведено спадкову справу № 30/2015, належним чином засвідчена копія якої була надана за клопотанням відповідача на запит суду за вих. № 356/380/18/3215/2018 від 11.10.2018 року (а.с.41-54).

Крім позивачки, до Березанської міської державної нотаріальної контори звернулись також ОСОБА_5, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 (дівоче прізвище – ОСОБА_2) ОСОБА_7, які є дітьми покійного ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвами про народження серії VI № 350762, серії IV № 252512 та серії IV № 307234, виданими Березанською міською радою 11.04.1989 року, 26.11.1983 року та 22.10.1982 року відповідно, із заявами про прийняття спадщини, зареєстрованими за № 167, від 28.04.2015 року, № 168 від 28.04.2015 року та № 181 від 07.05.2015 року відповідно (а.с.48-52).

При цьому, 12.08.2015 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відмовились від прийняття спадщини після померлого 25.02.2015 року ОСОБА_3 та користь ОСОБА_2, про що подали до Березанської міської державної нотаріальної контори відповідні заяви від 12.08.2015 року, зареєстровані за № 352 та № 353 відповідно (а.с.53-54).

Постановою державного нотаріуса Березанської міської державної нотаріальної контори ОСОБА_8 про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 23.09.2015 року за вих. № 690/02-31 ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок за адресою: Київська область, м. Березань, вул. В’ячеслава Чорновола (колишня вул. ОСОБА_4), буд. 68, який належав ОСОБА_3, з підстав відсутності правовстановлюючих документів на вказаний будинок (а.с.16).

Як вбачається з свідоцтв про право власності на нерухоме майно від 23.12.2014 року за індексними номерами 31486418 та 31481995, виданими та зареєстрованими реєстраційною службою Березанського міського управління юстиції Київської області, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,1623 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3210400000:06:011:0040 та земельної ділянки площею 0,1 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 3210400000:06:011:0039 (а.с.8-11).

У відповідності до технічного паспорта на одноквартирний (садибний) житловий будинок від 15.10.2015 року, виданого ТОВ «Едванс-інформ», житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: Київська область, м. Березань, вул. В’ячеслава Чорновола (колишня вул. ОСОБА_4), буд. 68, збудований у 2015 році (а.с.13-15).

Крім того, згідно свідоцтва про реєстрацію машини серії ЕА № 063740, виданого 27.03.2014 року Держсільгоспінспекцією у Київській області, ОСОБА_3 є власником самохідного шасі, реєстраційний номер НОМЕР_1, марки Т-16, 2014 року складення, заводський № 389116, двигун № 10-06449 об’ємом 2 080 куб.см. (а.с.83).

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа, як слідує зі змісту ч. 1 ст. 4 ЦПК України, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Так, як вказано в ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

При цьому, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними (частина перша статті 70 СК України).

Крім того, у відповідності до положень статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відтак, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Частка в спільній сумісній власності того з подружжя, хто пережив спадкодавця, не входить до складу спадщини і не включається до спадкового майна після смерті іншого з подружжя.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 року, справа № 6-692цс2016.

Як роз’яснено пунктом 3.1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року (далі – лист ВССУ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року), умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку. Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду.

При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків.

Так, у відповідності до положень ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Разом з тим, ч. 1 ст. 375 ЦК України передбачено право власника земельної ділянки зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. При цьому, як визначено частиною 4 вказаної статті, правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

Так, за змістом ч. 1 ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Враховуючи, що позивачкою при зверненні до суду з позовною заявою було зазначено, що спірний житловий будинок був збудований подружжям у шлюбі, що було також визнано відповідачем, а з наданих суду матеріалів встановити точну дату початку виконання будівельних робіт з будівництва спірного житлового будинку неможливо, враховуючи принцип дії актів цивільного законодавства в часі, встановлений ст. 5 ЦК України, при визначенні переліку належних дозвільних документів, що надавали право замовнику виконувати будівельні роботи, слід керуватися законодавством, яке регулювало вказані правовідносини у період часу з моменту укладення між позивачкою та спадкодавцем шлюбу 28.01.2014 року до моменту закінчення будівництва спірного житлового будинку у 2015 році.

В даному випадку такими дозвільними документами у відповідний період часу були, зокрема, згідно п. 1.1 Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженим наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 05.12.2000 року № 273, п. 1 Порядку надання дозволів на виконання будівельних робіт, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2009 року № 1104, - відповідні дозволи на виконання будівельних робіт, а згідно ч. 1 ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» - повідомлення про початок виконання будівельних робіт, здійснювати будівельні роботи без яких заборонялося.

За загальним правилом, встановленим ч. 2 ст. 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Вказане узгоджується з роз’ясненнями, наведеними в п. 6 постанови пленуму Верховного Суду України від 30.03.2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» (далі – ППВСУ від 30.03.2012 року № 6), згідно яких право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше майно не набувають як особи, які здійснили це будівництво, так і їхні спадкоємці. Права спадкоємців щодо самочинно збудованого майна визначаються судом відповідно до положень ст. 1218 ЦК України та з урахуванням роз'яснень, наданих у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30.05.2008 року (далі - ППВСУ від 30 травня 2008 року № 7).

Це майно не є об'єктом права власності, воно не може бути предметом поділу та встановлення порядку користування в судовому порядку; на нього не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, у тому числі продаж його з прилюдних торгів.

При цьому, як визначено абзацом 1 пункту 7 ППВСУ від 30 травня 2008 року № 7, та узгоджується з пунктом 3.2 листа ВССУ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року, якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво (частина 1 статті 376 ЦК), до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.

При цьому, за правилами ч.1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

З урахуванням імперативних вимог ч. 1 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Доказами в розумінні ч. 1 ст. 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому, як визначено ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 264 ЦПК України, суд, ухвалюючи судове рішення, зобов’язаний встановити, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувались вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Так, за правилами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Разом з тим, позивачкою при зверненні до суду не надано та в судовому засіданні не встановлено жодних належних та допустимих доказів того, що спадкодавець ОСОБА_3 за життя отримав документ, що надає право на виконання ним будівельних робіт по спорудженню спірного житлового будинку, розташованого за адресою: Київська область, м. Березань, вул. В’ячеслава Чорновола (колишня вул. ОСОБА_4), буд. 68, у порядку, встановленому чинним на той час законодавством, що потягло за собою неможливість набуття ним права власності на вказане спірне майно як новостворене в порядку ст. 331 ЦК України за умови належного прийняття його до експлуатації та проведення державної реєстрації права власності, та відповідно - неможливість набуття на відповідній правовій підставі і права власності позивачкою на ? його частину як частку в праві спільної сумісної власності подружжя.

В той же час, надане суду повідомлення про початок виконання будівельних робіт, зареєстроване за № КС 062150820202, подане від імені ОСОБА_3 до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області вже після його смерті, а саме 23.03.2015 року, тому з врахуванням ч. 4 ст. 25 ЦК України, не може свідчити про набуття померлою особою відповідного права.

За таких обставин, наявні підстави вважати спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: Київська область, м. Березань, вул. В’ячеслава Чорновола (колишня вул. ОСОБА_4), буд. 68, самочинним будівництвом в розумінні ч. 1 ст. 376 ЦК України, як такий, що споруджений без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, який, відтак, не є об’єктом права власності, в тому числі спільної сумісної власності подружжя, та не входить до спадкової маси після смерті ОСОБА_3 як об’єкт нерухомого майна.

Таким чином, беручи до уваги положення ст. 13 ЦПК України щодо диспозитивності цивільного судочинства, враховуючи межі заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивачки про визнання за нею права власності на відповідну частину спірного житлового будинку, так як суду не надано жодних належних доказів в розумінні ст.ст. 77-80 ЦПК України на підтвердження заявлених позовних вимог.

Щодо вимоги позивачки про стягнення на її користь з відповідача ? частини вартості спірного трактора, суд зазначає наступне.

За змістом ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Так, відповідно до частин першої, другої статті 364 ЦК України, кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Відтак, правовий аналіз вказаної норми дає підстави для висновку, що відповідне суб’єктивне право на стягнення грошової компенсації вартості частки в праві спільної часткової власності виникає лише за умови набуття у встановленому законом порядку відповідного права власності, та є похідним від нього.

Главою 86 ЦК України, а також спеціальним законодавством, зокрема Законом України «Про нотаріат», підзаконними нормативними актами, визначено нотаріальний порядок оформлення права на спадщину.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 67, ч. 1 ст. 71 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, а у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.

Як визначено абз. 1 п. 8 Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.1998 року, документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають

ідентифікаційні номери, є, зокрема, оформлені в установленому порядку свідоцтва про право на спадщину, видані нотаріусом або консульською установою, чи їх дублікати.

За таких обставин суд зазначає, що прийняття спадщини спадкоємцями зумовило виникнення у них відповідних майнових прав на спадщину, разом з тим, не означає автоматичного набуття останніми права власності на конкретне індивідуально визначене майно, відтак, вимоги позивачки про стягнення на її користь з відповідача ? частини вартості спірного трактора є передчасними та безпідставними, а тому не підлягають до задоволення.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 60-65 СК України, ст. ст. 13, 15-16, 25, 177, 179, 182, 190, 316-317, 328, 331, 368, 375-376, 1216-1218, 1222-1223, 1226, 1258, 1261, 1268-1270, 1274 ЦК України, ст.ст. 4, 12-13, 76-83, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно та стягнення коштів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Київського апеляційного суду через Березанський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Р. М. Лялик