Номер справи місцевого суду: 520/16912/15-ц

Головуючий у першій інстанції Луняченко В. О.

Доповідач Комлева О. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.10.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого -судді Комлевої О.С.

суддів Журавльова О.Г., Кравця Ю.І.

з участю секретаря Бєляєвої А.О.

імена (найменування) сторін:

позивач – ОСОБА_2

представник позивача – ОСОБА_3

відповідач –Товариство з обмеженою відповідальністю «Чорноморський рибний порт» (Товариство з обмеженою відповідальністю «Іллічівський морський рибний порт»)

представник відповідача – Світличний Олександр Вікторович

третя особа – виконавчий директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Чорноморський рибний порт» (Товариство з обмеженою відповідальністю «Іллічівський морський рибний порт») Мелентьєв Вадим Вадимович

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Іллічівський морський рибний порт» (Товариство з обмеженою відповідальністю «Чорноморський рибний порт»), третя особа виконавчий директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Іллічівський морський рибний порт» (Товариство з обмеженою відповідальністю «Чорноморський рибний порт») Мелентьєв Вадим Вадимович про вирішення трудового спору: зміну формулювання підстав звільнення, стягнення вихідної допомоги в розмірі трьохмісячного заробітку, компенсації за вимушені прогули, стягнення витрат за проходження медичної комісії та отримання інформації за апеляційною скаргою ОСОБА_3, представника ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2017 року (суддя Луняченко В.О.)

в с т а н о в и л а:

У грудні 2015 року ОСОБА_3, в інтересах ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, який згодом був уточнений та остаточно поданий до ТОВ «Іллічівський морський рибний порт», третя особа виконавчий директор ТОВ «Іллічівський морський рибний порт» Мелентьєв В.В. про вирішення трудового спору: зміну формулювання підстав звільнення, стягнення вихідної допомоги в розмірі трьохмісячного заробітку, компенсації за вимушені прогули, стягнення витрат за проходження медичної комісії та отримання інформації, в якому просила про внесення в трудову книжку правильне формулювання підстав звільнення позивача з посади машиніста екскаватора ТОВ «Іллічівський морський рибний порт», згідно ч.3 ст. 38 Кодексу законів про працю України, стягнення заборгованості по виплаті заробітної платні, вихідної допомоги в розмірі трьохмісячного середнього заробітку, за вимушеної прогули, за проходження медичної комісії.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, посилалася на те, що як при прийомі на роботу ОСОБА_2 на посаду машиніста екскаватора гаража ТОВ «Іллічівський морський рибний порт», так в період праці і при звільненні, з боку посадових осіб відповідача порушена ціла низка вимог законодавства про працю, а саме: при прийомі на роботі ОСОБА_2 був направлений на проходження медичної комісії, всупереч законодавства про працю, за власні кошти; власник не уклав з позивачем трудового договору при прийомі на роботі; було встановлено випробувальний термін більш ніж один місяць; умови оплати праці були менш нижчі ніж ти які були повідомлені при працевлаштуванні; позивач не був укомплектований спеціальним одягом; надана для праці техніка була у такому неприємному стані, що загрожувала небезпекою для життя при експлуатації; позивач вимушений був постійно займатись роботою, не обумовленою трудовим договором – ремонтувати несправну техніку; було порушено право рівності прав і можливостей позивача як інваліда 3 групи; тому наказ №433-ОК від 27.10.2015 о розірванні трудової угоди за ініціативою власника, у зв’язку із прогулом без поважної причини, є незаконним, підставами звільнення насправді є заява позивача від 15.10.2015 року про звільнення за власним бажанням у зв’язку із порушенням з боку власника законодавства про працю, в зв’язку з чим просила внести в трудову книжку правильне формулювання підстав звільнення позивача.

Також ОСОБА_3, посилаючись на незаконність звільнення, необхідність зміни формулювання підстав звільнення та неотримання позивачем трудової книжки, просила стягнути заборгованість по заробітної платні у вигляді вихідної допомоги в розмірі трьохмісячного заробітку у сумі 10527 гривень та компенсацію за вимушені прогули з 15.10.2015 року до дня видачі трудової книжки.

Також ОСОБА_3 вважає, що з вини відповідача, позивач при проходженні медичної комісії був вимушений сплатити суму 178,88 грн., яка також підлягає стягненню, як і витрати на отримання інформації для підготовки позовної заяви – витягу з реєстру юридичних і фізичних осіб, в розмірі 75,90 грн.

У судовому засіданні представник позивача – ОСОБА_3 підтримала заявлені вимоги.

Представники відповідача – Світличний О.В. та Некрасов І.В., який також є представником третьої особи позов не визнали.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2017 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про зобов’язання внесення в трудову книжку правильної формулювання підстави звільнення з посади машиніста екскаватора гаража згідно ч.3 ст. 38 КЗпП України; стягнення вихідної допомоги в розмірі трьохмісячного заробітку у розмірі 10 527 гривень; стягнення компенсації за вимушені прогули; стягнення витрат за проходження медичної комісії у розмірі 178,88 грн. та за отримання витягу з єдиного державного реєстру юридичних і фізичних осіб в розмірі 75,90 грн.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_3, представник ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на те, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, висновки суду та обставини справи повністю не відповідають матеріалам справи.

У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги ОСОБА_3, представник ОСОБА_2 зазначає, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволені позову, не прийняв до уваги факти, які були встановлені в суді, чим порушив норми законодавства про працю, конституційні права та свободи, права та інтереси позивача ОСОБА_2 та постановив протизаконне рішення на користь відповідача та третьої особи, зв’язку з чим рішення підлягає скасуванню.

У своєму відзиві виконавчий директор ТОВ «Іллічівський морський рибний порт» Мелентьєв В.В. зазначає, що доводи і обґрунтування позовної заяви та апеляційної скарги не підтверджуються жодним доказом, та спростовуються дослідженими в судовому засіданні документами та поясненнями свідків, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, також зазначив, що суд ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального та матеріального права, в зв’язку з чим просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

В порядку п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду в порядку п.8 розділу Х111 Перехідних положень Цивільно-процесуального кодексу України.

Справа розглядається апеляційним судом Одеської області, у межах територіальної юрисдикції якого перебуває місцевий суд, який ухвалив рішення, що оскаржується, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, відповідно до вимог п. 8 ст. 1 Перехідних положень.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, Товариство з обмеженою відповідальністю «Іллічівський морський рибний порт» змінив назву на ТОВ «Чорноморський рибний порт», що підтверджується статутом у новій редакції від 24.10.2018 року (а.с. 27 т. 3).

ОСОБА_2, має права водія відповідної категорії, у 2009 року закінчив курси водія по спеціальності машиніст екскаватора і 04.08.2015 року звернувся для працевлаштування до ТОВ «Іллічівський морський рибний порт» на посаду машиніста екскаватора.

У зв’язку із необхідністю, для працевлаштування на даної спеціальності, довідки про стан здоров’я позивач, отримавши направлення на обов’язковий попередній медичний огляд працівника (а.с. 116 т.1) пройшов у міській лікарні №20 м. Одеси медичний огляд і отримав задовільний висновок №372 від 19.08.2015 року (а.с.117-119 т. 1) та сплатив за проходження медичного огляду 173,88 грн. (а.с. 20 т.1).

Згідно наказу №357-ок від 19.09.2015 року ОСОБА_2, на підставі його заяви, прийнятий з 20.09.2015 року на роботу у гараж ТОВ «Іллічівський морський рибний порт» на посаду машиніста екскаватора з окладом 3529 грн., із строком випробування на один місяць (а.с. 70 т.1). З наказом позивач був ознайомлений, про що свідчить його підпису на наказі.

19.08.2015 року ОСОБА_2 з посадовою інструкцією (трудовими обов'язками), з правилами внутрішнього трудового розпорядку та умовами колективного договору ознайомлено, про що свідчить підпис ОСОБА_2 в особистій картці форми П-2. Також 19.08.2015 року з ОСОБА_2 був проведений ввідний інструктаж з технік безпеки, інструктаж з техніки безпеки на робочому місці, інструктаж з пожежної безпеки, що підтверджено особистим підписом ОСОБА_2 в Контрольній картці інструктажу з охорони праці (а.с. 93 т.1).

Нарахування заробітної плати за період роботи ОСОБА_2 з серпня 2015 року по жовтень 2015 року проведено в розрахункових відомостях на підставі посадового окладу затвердженого штатного розкладу, табелів обліку використання робочого часу і наказів про преміювання. Виплата заробітної плати проводилася два рази на місяць. Так, заробітна плата за серпень 2015 року ОСОБА_2 була нарахована у розмірі 1757,21 грн. за 56 робочих годин (із розрахунку 3529 грн. - оклад, 40% - премії, 28 грн. - оплата харчування) та виплачена 07.09.2015 року, що підтверджено відомістю на виплату грошей №1.

Заробітна плата за вересень 2015 року ОСОБА_2 була нарахована у розмірі 6067,30 грн. за 176 відпрацьованих годин (із розрахунку 3529 грн. - оклад, 30%- премії, 40%- премії, 88 грн. - оплата харчування) 17.09.2015 року виплачена (аванс) за 1 половину місяця (витяг з платіжного доручення зарахування на банківську картку), і за 2 половину місяця 09.10.2015 року, що підтверджено видатковим касовим ордером від 09.10.2015 року №302. Разом з тим, під час перевірки Державною інспекцією України з питань праці – довідка від 11.11.2015 року (а.с. 101 т.1) - нарахування та перерахунку заробітної плати працівникам Товариства, бухгалтером розрахункової групи ОСОБА_8 встановлена лічильна помилка при нарахуванні премії ОСОБА_2, а саме згідно наказу від 02.10.2015 року №775 ОСОБА_2 за вересень 2015 року встановлено премію у розмірі 40% від окладу, натомість ОСОБА_8 нарахувала безпідставної премію у розмірі 70% від окладу, що призвело до зайве нарахованої заробітної плати ОСОБА_2, чим порушено вимоги ч.2 ст.30 ЗУ «Про оплати праці» щодо забезпечення достовірного обліку виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Заробітна плата за жовтень 2015 року ОСОБА_2 була нарахована у розмірі 1620,88 грн. за 75 відпрацьованих годин (із розрахунку 3529 грн. - оклад, 36 грн. - оплата харчування) виплачено (аванс) у розмірі 1274,88 грн., та виплачена 21.10.2015 року (витяг з платіжного доручення зарахування на банківську картку).

ОСОБА_2, також, була нарахована 27.10.2015 року компенсація за 5 днів невикористаної відпустки у розмірі 838,10 грн., до виплати належало ОСОБА_2 703,13 грн. що підтверджено видатковим касовим ордером від - 27.10.2015 року №324 та витяги з каси за 27-28.10.2015 року. 27-2810.2015 року ОСОБА_2 за компенсацією невикористаної відпустки до бухгалтерії не з'явився тому компенсацію у розмірі 703,13 грн. перераховано на банківську картку, що підтверджено витягом з платіжного доручення зарахування на банківську картку грошових коштів від 29.10.2015 року №5799.

Згідно особової картки обліку спецодягу, спецвзуття та запобіжних пристроїв, яка затверджена наказом Міністерства статистики України від 22 травня 1996 р. №145 «Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку малоцінних та швидкозношуваних предметів» ОСОБА_2 машиністу екскаватора передбачено спецодяг, спецвзуття та запобіжні пристрої. ОСОБА_2 спецодяг, спецвзуття та запобіжні пристрої не отримав, підпис про отримання відсутня в особистій картці обліку спецодягу, спецвзуття та запобіжних пристроїв. Згідно особової картки обліку спецодягу, спецвзуття (а.с. 71 т.1) за ОСОБА_2 повинно було бути надано спецодяг та спецвзуття, наявність відповідного спецодягу на складі було перевірено під час вибіркової перевірки Державної інспекцією України з питань праці від 11.11.2015 року (а.с. 101 т.1), однак згідно службової записки від 11.11.2015 року позивач для отримання спецодягу та спецвзуття не з’являвся (а.с. 72 т.1).

Також судом встановлено, що 15.10.2015 року ОСОБА_3 звернулась з заявою до директора Товариства з посиланням на довіреність від 21.09.2015 року, та просила звільнити з 15.10.2015 року ОСОБА_2 з роботи згідно ч.3 ст.38 КЗпП України за власними бажанням. Заява підписана ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с. 23 т.1).

Листом виконавчого директора від 16.10.2015 року №28/04-1151 ОСОБА_2 попереджено про самовільне залишення території підприємства в 12 годину 08 хвилин, та відсутність на роботі і 16.10.2015 року, без повідомлення причин самовільного залишення роботи до закінчення робочого часу та не виходу на роботу свого керівника або керівника підприємства. Також у листі повідомлено про відсутність правових підстав звільнення на підставі заяви про звільнення на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України від 15.10.2015 року. Запропоновано протягом двох робочих днів з дати отримання цього листа надати до відділу кадрів підприємств письмові пояснення щодо причин відсутності на роботі та докази на підтвердження поважності причин. Також попереджено: «при не наданні у визначені строки пояснень та доказів поважності причин відсутності на роботі, час Вашої відсутності може бути визнаний прогулом із розірванням трудового договору за п.4 ст.40 КЗпП України». Зазначений лист був направлений ОСОБА_2 на адресу АДРЕСА_2 (адреса зазначена у заяві про прийняття на роботу 19.08.2015 року

(а.с. 94 т.1), та у особової картки працівника як місце фактичного проживання (а.с. 69 т.1). Згідно поштового повідомлення лист отримано 24.10.2015 року ОСОБА_2, про що свідчить особистий підпис у рекомендованому повідомленні про вручення листа (а.с. 79 т.1 зв.б.).

З 12 годин 08 хвилин 15.10.2015 року по 27.10.2015 року ОСОБА_2 на роботі був відсутній, що підтверджено витягом з електронної системи контролю пропуску на територію та з території Товариства за 15.10.2015 року та актами про відсутність на роботі 15, 16, 19, 20, 21, 22, 23, 26, 27 жовтня 2015 року за підписами начальника гаражу ОСОБА_9, механіка гаражу ОСОБА_10 та водієм ОСОБА_11, та щодо його відсутності з даного часу на робочому місці не заперечувала і представник позивача, вважаючи його відсутність законною.

Наказом від 27.10.2015 року №433 ОСОБА_2, машиніста екскаватора, за прогул без поважної причини звільнено відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України з 27.10.2015 року (а.с. 25 т.1).

Суд встановив, що листом виконавчого директора від 27.10.2015 року ОСОБА_2 (за адресою: АДРЕСА_1, яка зазначена у заяві про звільнення) письмово повідомлено про розірвання трудового договору, у зв'язку з нез'явленням на роботу у період з 15.10.2015 року по 27.10.2015 року без поважних причин на підставі п. 4 ст.40 КЗпП України. Також ОСОБА_2 надіслано копію наказу про звільнення від 27.10.2015 року №433 та запропоновано надати заяву про пересилання трудової книжки поштою з доставкою та зазначити конкретну адресу (а.с. 83 т. 1 зв.б.).

Також судом була прийнята до уваги довідка Державної інспекції України з питань праці від 11.11.2015 року, яка винесена за результатами вибіркової перевірки працевлаштування та звільнення ОСОБА_2 (а.с. 101 т.1).

Відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_2 про вирішення трудового спору: зміну формулювання підстав звільнення, стягнення вихідної допомоги в розмірі трьохмісячного заробітку, компенсації за вимушені прогули, стягнення витрат за проходження медичної комісії та отримання інформації, в якому просила про внесення в трудову книжку правильне формулювання підстав звільнення позивача з посади машиніста екскаватора ТОВ «Іллічівський морський рибний порт», згідно ч.3 ст. 38 Кодексу законів про працю України, стягнення заборгованості по виплаті заробітної платні, вихідної допомоги в розмірі трьохмісячного середнього заробітку, за вимушені прогули, за проходження медичної комісії, суд виходив з того, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки у заяві про звільнення позивачем взагалі не було зазначене, які саме вимоги законодавства про працю не виконувались власником або уповноваженим органом, так як була проведена перевірка умов праці, яка не виявила жодних порушень законодавства про працю, позивачу було у відповідності до вимог законодавство запропоновано надати пояснення стосовно підстав звільнення, від надання яких він відмовився, робітник самостійно покинув робоче місце та не виходив на роботу без поважних причин з 12 годин 08 хвилин 15.10.2015 року по 27.10.2015 року, хоча був належним чином повідомлений про наслідки прогулу за адресою, яку він сам вказав у заяві про прийом на роботу.

Згідно з ч.ч.1,2 ст. 21 КЗпП визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Частинами другою та третьою статті 24 КЗпП встановлено, що при укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу. В період випробування на працівників поширюється законодавство про працю ( ч.1,2 ст. 26 КЗпП).

Коли строк випробування закінчився, а працівник продовжує працювати, то він вважається таким, що витримав випробування, і наступне розірвання трудового договору допускається лише на загальних підставах ( ч.1 ст. 28 КЗпП ).

Згідно ч.1 ст. 29 КЗпП до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний: 1) роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору; 2) ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором; 3) визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами; 4) проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

Власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором ( ч.1 ст. 31 КЗпП).

Підставами припинення трудового договору, відповідно до вимог п.4 ч.1 ст. 36 КЗпП, зокрема є: розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38,39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Частинами 1-3 ст. 38 КЗпП визначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Крім того, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Пунктом четвертим частини першої статті 40 КЗпП встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

При припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток ( ч.1 ст. 41 КЗпП).

Відповідно до ч.1 ст. 139 КЗпП працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту ( ч.1 ст. 141 КЗпП).

Згідно ч.1-5 ст. 153 КЗпП на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці; Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган; Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці; Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників; Власник або уповноважений ним орган не вправі вимагати від працівника виконання роботи, поєднаної з явною небезпекою для життя, а також в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці. Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або людей, які його оточують, і навколишнього середовища.

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, а також щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. Перелік професій, працівники яких підлягають медичному оглядові, термін і порядок його проведення встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони праці ( ч.1,2 ст. 169 КЗпП).

На підставі вищевикладеного, суд прийшов до вірного висновку про необґрунтованість позовних вимог, а тому на законних підставах відмовив у задоволені позову.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3, представника ОСОБА_2 про те, що суд порушив норми законодавства про працю, конституційні права та свободи, права та інтереси позивача ОСОБА_2 та постановив протизаконне рішення на користь відповідача та третьої особи, колегія суддів вважає безпідставними, так як доводи апеляційної скарги містять доводи, які зазначені у позовній заяві та під час розгляду справи судом першої інстанції були розглянуті, також вони перевірені і під час розгляду апеляційної скарги, а саме те, що матеріали справи не містять будь-яких даних про порушення трудових прав ОСОБА_2 при прийомі його на роботу до ТОВ «Іллічівський морський рибний порт».

Також в матеріалах справи відсутні докази примушення використовувати ОСОБА_2 техніку, яка знаходиться в аварійному стані, що підтвердили допитані у судовому засіданні суду першої інстанції свідки ОСОБА_9 та начальник гаражу ІМРП.

Також в доводах посилання на інші порушення трудового законодавства матеріали справи не містять, крім того у заяві про звільнення позивачем взагалі не було зазначене, які саме вимоги законодавства про працю не виконувались власником або уповноваженим органом, оскільки була проведена перевірка умов праці, яка не виявила жодних порушень законодавства про працю, як було встановлено судом, робітник самостійно покинув робоче місце та не виходив на роботу без поважних причин, хоча і був належним чином повідомлений про наслідки прогулу за адресою, яку він сам указав у заяві про прийом на роботу.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення рішення суду, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційної скарги доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги на увагу не заслуговують, та задоволенню не підлягають, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв’язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, представника ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

РішенняКиївського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2017 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 31жовтня 2018 року.

Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева

Судді ______________________________________ О.Г. Журавльов

______________________________________ Ю.І. Кравець