Справа № 333/5455/18

Провадження № 6/333/200/18

УХВАЛА

24 жовтня 2018 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі:

судді Холода Р.С.,

за участю: секретаря судового засідання Єрохіної А.Б.,

стягувача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Комунарського районного суду в м. Запоріжжі подання начальника Комунарського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Чорноуса В.М., стягувач: ОСОБА_1, боржник ОСОБА_3 про примусове входження до помешкання, -

ВСТАНОВИВ:

09.10.2018 року начальник Комунарського ВДВС м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області у Запорізькій області Чорноус В.М. звернувся до суду із поданням про надання дозволу на примусове проникнення до житла боржника ОСОБА_3, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, посилаючись на те, що на виконанні в Комунарському ВДВС м. Запоріжжя знаходиться виконавче провадження №55810643 по примусовому виконанню рішення суду за виконавчим листом №812/11631/12, виданого 25.02.2013 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання двох дітей у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку боржника, але не менше 30% прожиткового мінімуму на дітей відповідного віку.

Згідно розрахунку державного виконавця від 01.09.2018 року заборгованість зі сплати аліментів у ОСОБА_3 станом на 01.09.2018 року складає 128 339 грн. 29 коп.

Державним виконавцем були здійснені виконавчі дії, направленні на встановлення майна боржника, на яке можливо накласти арешт, але ОСОБА_3 на податковому обліку та на обліках у ПФУ не перебуває, рахунки в установах банків у останнього відсутні; автотранспортні засоби за боржником не зареєстровані.

Відповідно до Інформаційної довідки з державного реєстру прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_3 зареєстрована на праві приватної власності 1/2 частина квартири № АДРЕСА_1. Саме за вказаною адресою і зареєстрований боржник.

12.03.2018 року державним виконавцем було здійснено вихід за місцем реєстрації боржника, проте потрапити до помешкання боржника не вдалося.

24.04.2018 року під час виходу державного виконавця за адресою реєстрації боржника встановлено, що ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 не мешкає, а у квартирі проживає стягувач – ОСОБА_1 з дітьми та батько боржника – ОСОБА_4, майно, яке належить ОСОБА_3 відсутнє.

07.06.2018 року під час виходу за вказаною адресою державний виконавець склала акт у присутності боржника, що останній у квартирі АДРЕСА_3 не мешкає та за цією адресою знаходиться лише майно його батька – ОСОБА_4

21.09.2018 року під час виходу за місцем реєстрації боржника, двері квартирі державному виконавцю ніхто не відкрив.

У зв’язку з тим, що є підстави вважати, що за адресою місця реєстрації боржника мається його майно, на яке можливо накласти арешт, тому державний виконавець просить суд надати дозвіл на примусове входження державному виконавцю Комунарського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області до житла за адресою: АДРЕСА_2 для перевірки майнового стану ОСОБА_3

Державний виконавець Дідичук Я.В. в судове засідання не з’явилась, про день, місце і час розгляду подання повідомлена належним чином, до суду надала заяву про розгляд справи за її відсутності. У судовому засіданні 19.10.2018 року подання підтримувала, просила його задовольнити, так як виконати рішення суду неможливе, боржник до виконавчої служби не з’являється, офіційно не працевлаштований, за місцем реєстрації не проживає. Під час складання акту від 07.06.2018 року ОСОБА_3 до квартири державного виконавця не пустив для опису майна та на цей час у останнього наявний борг по сплаті аліментів.

Стягувач ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснила, що аліменти за виконавчим листом ОСОБА_3 не сплачує, тому на теперішній час наявна велика заборгованість. За адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_3 не мешкає, його речі та майно за даною адресою відсутні. Деякий час вона після розлучення з боржником мешкала разом з батьком останнього – ОСОБА_4 У червні 2018 року її з дітьми ОСОБА_4 вигнав на вулицю, тому вона за вказаною адресою не проживає, але там знаходяться її та дітей речі.

Суд , вивчивши матеріали подання та додані до нього матеріали, вислухавши пояснення стягувача та державного виконавця, дійшов до такого.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.18 ЦПК України та статті 124 Конституції України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження».

Під час судового розгляду встановлено, що на виконанні у Комунарському відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області знаходиться виконавче провадження № 55810643 по примусовому виконанню рішення суду за виконавчим листом №812/11631/12, виданого 25.02.2013 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку боржника, але не менше 30% прожиткового мінімуму на дітей відповідного віку, починаючи з 29.12.2012 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття (а.с. 6).

З вказаного виконавчого, оригінал якого було досліджено у суді, вбачається, що виконавче провадження №55810643 було відкрито постановою державного виконавця Комунарського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Дідичук Я.В. 23.02.2018 року на підставі заяви ОСОБА_1 (а.с. 7).

Згідно довідки з адресно-довідкової роботи УДМС України в Запорізькій області від 23.02.2018 року та відомостей з відділу департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради боржник зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 33).

23.02.2018 року державний виконавець направила виклик боржника на вказану адресу, проте останній не з’явився до виконавчої служби (а.с. 9).

З відповідей на запити державного виконавця встановлено, що ОСОБА_3 в ДПІ в Комунарському районі м. Запоріжжя на податковому обліку та на обліку у ПФК останній не перебуває, рахунки в установах банків у боржника відсутні; автотранспортних засобів за ОСОБА_3 не зареєстровано (а.с. 10-13). Також, встановлено, що за боржником зареєстрована на праві приватної власності 1/2 частина квартири № АДРЕСА_1 (а.с. 16).

З метою забезпечення виконання вказаних виконавчих документів 12.03.2018 року державний виконавець Дідичук Я.В. винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення його заборони на його відчуження (а.с. 15).

Того ж дня державним виконавцем було здійснено вихід за місцем реєстрації боржника, проте потрапити до помешкання боржника не вдалося, так як ніхто не відчинив двері (а.с. 14).

24.04.2018 року під час виходу державного виконавця за адресою реєстрації ОСОБА_3: АДРЕСА_2 встановлено, що останній за цією адресою не мешкає, а у квартирі проживає стягувач – ОСОБА_1 з дітьми та батько боржника – ОСОБА_4, майно, яке належить ОСОБА_3 відсутнє (а.с. 25).

Того ж дня державний виконавець Дідичук Я.В. винесла постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві: виїзду за межі України; керування транспортними засобами; вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії; полювання (а.с. 21-24).

07.06.2018 року під час виходу за адресою: АДРЕСА_2 державний виконавець склала акт у присутності боржника, що останній у вказаній квартирі не мешкає та за цією адресою знаходиться лише майно його батька – ОСОБА_4 (а.с. 28).

Того ж дня ОСОБА_3 надав до ВДВС квитанції про сплату аліментів на адресу стягувача на суми: 210 від 27.03.2018 року, 180 грн від 27.04.2018 року та 250 грн. від 21.05.2018 року (а.с. 29) та декларацію про доходи та майно боржника, в якій зазначив, що постійного місця мешкання не має, але зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 30-32).

21.09.2018 року під час виходу державного виконавця за місцем реєстрації боржника, двері квартирі ніхто не відкрив, у зв’язку з чим був складений відповідний акт (а.с. 35).

Таким чином, судом встановлено, що рішення Комунарського районного суду № 812/11631/12 від 25.02.2013 року боржником не виконується. Згідно розрахунку державного виконавця від 01.09.2018 року заборгованість зі сплати аліментів у ОСОБА_3 станом на 01.09.2018 року складає 128 339 грн. 29 коп. (а.с. 32).

Відповідно до Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина перша статті 64 Основного Закону України).

Статтею 30 Конституції України та статтею 1 протоколу до Конвенції про захист прав людини та основних свобод передбачається, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Кожному гарантується недоторканність житла, проникнення до якого допускається не інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Конституційна гарантія недоторканності житла не поширюється на випадки, коли суспільні інтереси вимагають правомірного обмеження прав людини, зокрема для захисту прав і законних інтересів інших членів суспільства. Обмеження права особи на недоторканність житла, яке визначено в Конституції України і міжнародно-правових актах, визнається легітимним втручанням держави у права людини з метою забезпечення загального блага.

Згідно з положеннями ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до вимог ч.ч. 1,2 ст. 311 ЦК України передбачено, що житло фізичної особи є недоторканним. Проникнення до житла чи до іншого володіння фізичної особи, проведення у ньому огляду чи обшуку може відбутися лише за вмотивованим рішенням суду.

Одним із судових рішень, що допускає проникнення до житла чи до іншого володіння особи, є ухвала суду про примусове проникнення до житла під час виконання судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб).

Відповідно до ч.1 ст.439 ЦПК України питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи або судом, який ухвалив рішення за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

Підставою для надання дозволу на примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника фізичної особи, відповідно до змісту вище зазначених норм закону, є наявність обставин, які свідчать про те, що боржник безпідставно чинить перешкоди для перевірки його майнового стану, опису, арешту та вилучення з квартири чи іншого житла, належного йому майна, що значно ускладнює чи робить неможливим виконання судового рішення (виконавчого документа).

Аналіз вказаних норм закону підтверджує, що перелік підстав для застосування ст. 439 ЦПК України та здійснення примусового проникнення в житло є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. За змістом наведених правових норм примусове входження до житла - це крайній захід, якому повинні передувати всі інші передбачені законодавством дії щодо виконання рішення суду.

З матеріалів виконавчого провадження та пояснень стягувача в даному випадку не вбачається, що майно, яке належить ОСОБА_3 знаходиться за адресою: АДРЕСА_4. Це підтверджується даними акту державного виконавця від 07.06.2018 року та поясненнями ОСОБА_1, яка зазначила, що по вказаній адресі залишилися особисті її та дитини речі, а майно боржника там відсутнє, так як останній не мешкав за вказаної адресою.

Таким чином, суд вважає, що підстави для задоволення подання начальника Комунарського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Чорноуса В.М.про надання дозволу на примусове проникнення до помешкання боржника ОСОБА_3, відсутні.

Керуючись ст.ст. 30, 124 Конституції України, ст.311 ЦК України, ст. ст. 18, 439 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні подання начальника Комунарського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Чорноуса В.М., стягувач: ОСОБА_1, боржник ОСОБА_3 про примусове входження до помешкання - відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення через Комунарський районний суд м. Запоріжжя до Запорізького апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст ухвали складено 29.10.2018 року.

Суддя : Р.С. Холод