ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Господарський суд Одеської області, м.Одеса у складі:

Головуючого судді Малярчук І.А., суддів Д`яченко Т.Г., Волкова Р.В.

при секретарі судового засідання Матвієнко Г.С.,

за участю представників сторін:

позивача – Перетятько С.М., згідно довіреності № 18-0014 від 06.04.18 р.

відповідача – ПАТ „Імексбанк”: Булка С.Є, згідно довіреності від 23.05.18 р.; Мирза К.О., згідно довіреності від 18.04.18 р.

відповідача – ТОВ „Нова-Хвиля”: Новикова Т.О., згідно довіреності від 01.02.18 р.

відповідач – ТОВ „Шевченківський девелопмент”: Фельдман О.А., згідно довіреності № 2/1 від 22.01.18 р.

розглянувши справу №916/145/18 за позовом Національного банку України (01601, м.Київ, вул. Інститутська, 9) до Публічного акціонерного товариства „Імексбанк” (65039, м. Одеса, проспект Гагаріна, 12-А), Товариства з обмеженою відповідальністю „Нова-Хвиля” (65039, м.Одеса, проспект Гагаріна, буд.12-А), Товариства з обмеженою відповідальністю „Шевченківський девелопмент” (65014, м. Одеса, вул. Маразліївська, буд.1/20, офіс 515)

про визнання недійсним договору управління нерухомим майном, укладеного 31.12.14р. між Публічним акціонерним товариством „Імексбанк” (Код ЄДРПОУ 20971504), в особі голови правління Граматика Юрія Івановича та Товариством з обмеженою відповідальністю „Нова-Хвиля” (Код ЄДРПОУ 36155133), в особі директора Богушко Олени Михайлівни, посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Журавлем М.В., зареєстрований в реєстрі за №1887;

про визнання недійсним договору оренди, укладеного 31.12.14 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Нова-Хвиля” (Код ЄДРПОУ 36155133), в особі директора Богушко Олени Михайлівни та Товариством з обмеженою відповідальністю „Шевченківський девелопмент” (Код ЄДРПОУ 35992924), в особі директора Клімова Володимира Володимировича, посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Журавлем М.В., зареєстрований в реєстрі за № 1888.

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача, заяв, клопотань, процесуальні дії суду:

Так, позивач на заявлених позовних вимогах наполягає, подав до суду відповідь на відзив від 04.07.18 р. за вх.№ 13459/18, пояснення щодо поданих доказів від 28.09.18 р. за вх.№ 19821/18, заперечення проти заяви про застосування строків позовної давності від 26.10.18 р. за вх.№ 21906/18, в яких обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги відзначає про те, що АТ „Імексбанк” було передано в управління за договором управління нерухомого майна від 31.12.14 р. ТОВ „Нова- Хвиля” об’єкт нерухомості, який є предметом іпотеки за договором іпотеки від 02.06.09 р. укладеним між НБУ та АКБ „Імексбанк”. Подалі на підставі договору управління ТОВ „Нова- Хвиля” об’єкт іпотеки було передано в оренду ТОВ „Шевченківський девелопмент” за договором оренди нерухомого майна від 31.12.14 р. Зазначені правочини укладені в порушення ст.572, ч.1 ст.574, ч.1 ст.575 ЦК України, ст.1, ч.ч. 3, 4 ст.9, ч.3 ст.12 ЗУ „Про іпотеку”, а саме за відсутності погодження на їх укладення іпотекодержателя. Договір управління майном як проміжна угода, був укладений між АТ „Імексбанк” та ТОВ „Нова-Хвиля” з метою уникнення необхідності отримання згоди іпотекодержателя на укладення договору оренди. З цього приводу установник управління (іпотекодавець майна) не може надати управителю повноважень на вчинення тих дій, на вчинення яких він сам обмежений в силу прямої вказівки закону, у зв’язку з чим, правові наслідки передання без згоди іпотекодержателя в оренду майна є однаковим, як для договорів, укладених іпотекодавцем, так і для договорів, укладених управителем майна в інтересах іпотекодавця. Отже, не зважаючи на те, що сторонами за договором оренди не є ані іпотекодавець, ані іпотекожержатель, статус переданого в оренду майна як іпотечного не змінюється, у зв’язку з чим, на орендні правовідносини безпосередньо впливають законодавчі обмеження, встановлені для користування (розпорядження) майном, яке знаходиться в іпотеці.

Обґрунтовуючи наявність порушених прав НБУ оспорюваними договорами, останній посилається на наявність у нього порушеного як охоронюваного законом інтересу, визначення якого наведено у Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.04 р. №18-рп/2004 так і на наявність у нього відповідного порушеного права, яке полягає у тому, що укладення оспорюваного договору оренди всупереч ЗУ „Про іпотеку” та умовам іпотечного договору від 02.06.09 р. може мати наслідком позбавлення позивача прав на належне йому на праві іпотекодержателя майно, тобто наявність оспорюваного договору не дає можливість банку реалізувати приписи п. 3.1.5 іпотечного договору від 02.06.09 р., відповідно до якого іпотекодержатель має право вимагати від боржника незалежно від настання строку погашення кредиту дострокового виконання зобов’язань за кредитним договором, а при незадоволені його вимоги звернути стягнення на предмет іпотеки у відповідності до закону та цього договору при існуванні також наступних підстав, зокрема, здійснення правочинів щодо відчуження іпотекодавцем предмету іпотеки або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, оренду чи користування без письмової згоди іпотекодержателя.

Також, в поясненнях щодо поданих доказів від 28.09.18 р. за вх.№ 19821/18 позивач обґрунтовуючи свою правову позицію стосовно наявності порушених прав зробив посилання безпосередньо на умови договору управління нерухомим майном від 31.12.14 р., а саме на п.п. 6.3.1., 9.5., 9.6. із змісту яких вбачає можливість вільного розпорядження ТОВ „Шевченківський девелопмент” нерухомим майном, без згоди не тільки НБУ, як іпотекодержателя, а і без згоди власника орендованого майна. У разі реалізації предмету іпотеки у нового власника виникають обов’язки перед Орендарем і фактично новий власник обмежений у праві користування та розпорядження нерухомістю. Припинення договору управління не має наслідком зміни або розірвання правочинів з третіми особами, не впливає на обсяг прав та обов’язків вказаних третіх осіб за укладеними із ними правочинами, крім обов’язку здійснення будь-яких та передбачених правочинами платежів безпосередньо на користь установника управління та вирішення питання приймання-передачі об’єкта.

У відношенні до договору оренди нерухомого майна від 31.12.14 р. позивач вказуючи на п.п. 4.2.5., 10.6., 10.8., стверджує, що у разі проведення ремонту, добудови, прибудови чи поліпшень орендар має право на частку майна, що знаходиться в іпотеці НБУ та/або у АТ „Імексбанк” виникають зобов’язання відшкодувати ТОВ „Нова-Хвиля” вартість поліпшень, які можуть бути проведені без погодження з орендодавцем. У зв’язку з цим у орендодавця виникають додаткові зобов’язання перед третіми особами, які не можуть не впливати на розмір активів АТ „Імексбанк”, які підлягають направленню в рахунок погашення кредитної заборгованості перед НБУ. Умови договору оренди щодо безпідставності розірвання договору при зміні власника майна, фактично обмежують правомочності нового власника майна у праві користування та розпорядження нерухомістю. А також, за положеннями договору оренди ТОВ „Шевченківський девелопмент” має переважне право на придбання орендованого приміщення та дає можливість йому оскаржувати результати торгів заставного майна у разі їх проведення.

В запереченнях на заяву про застосування строків позовної давності від 26.10.18 р. за вх.№21906/18 позивач вказав на існування обставин по неприйняттю до розгляду заяви ТОВ „Шевченківський девелопмент” про застосування строків позовної давності за умови обґрунтування такої заяви доказами, одержаними в порушення закону. Разом з цим позивач стверджує про не віднесення договорів про управління майном та оренди нерухомого майна до банківських операцій, а тому контроль за їх вчиненням на куратора банку не покладається. В матеріалах справи відсутні докази щодо обізнаності куратора НБУ з проведеною АТ „Імексбанк” оплатою нотаріальних послуг по укладенню договору оренди. В підтвердження необізнаності стосовно укладених спірних договорів, НБУ вказує на лист АТ „Імексбанк” від 18.04.17 р. № 978, а тому вважає початком перебігу строку позовної давності саме дату його отриманням, тобто з 24.04.17 р.

Відповідач, ПАТ „Імексбанк”, заявлений позивачем позов підтримує, подав до суду відзив на позовну заяву НБУ від 27.03.18 р. за вх.№ 6901/18, письмові пояснення щодо заяви про застосування строків позовної давності від 25.10.18 р. за вх.№ 21895/18, в яких зазначає, що в забезпечення виконання кредитного договору, укладеного між НБУ та АКБ „Імексбанк” був укладений іпотечний договір за умовами якого ним забезпечено вимоги позивача стосовно повернення боржником отриманої суми кредиту, несплачених відсотків, комісій, неустойок і штрафів у повному обсязі. У зв’язку з цим, укладений між ПАТ „Імексбанк” та ТОВ „Нова-Хвиля” договір управління нерухомим майном від 31.12.14 р. на об’єкти, що є предметом іпотеки за договором іпотеки від 02.06.09 р., є недійсним в силу закону (нікчемним) відповідно до абз. 4 ч. 3 ст.9, ч.3 ст.12 ЗУ „Про іпотеку”, оскільки достеменно знаючи про перебування майна в іпотеці та необхідність отримання згоди НБУ на укладення договору управління, при відсутності такої згоди, уклавши 31.12.14 р. договір управління нерухомим майном з ТОВ „Нова-Хвиля”, голова правління АТ „Імексбанк” Граматик Ю.І., фактично розпорядився предметом іпотеки без згоди іпотекодержателя, чим були порушені норми абз.4 ч.3 ст.9 ЗУ „Про іпотеку” та умови іпотечного договору, зокрема п.4.1.4. іпотечного договору.

Договір оренди від 31.12.14 р., за позицією відповідача, також слід визнати недійсним, так як даний правочин укладений на підставі нікчемного договору управління нерухомим майном від 31.12.14р., підписаного головою правління банку без необхідного обсягу цивільної дієздатності для вчинення правочину, тому він не створює жодних юридичних наслідків для управителя, крім пов’язаних з його недійсністю.

У письмових поясненнях щодо заяви про застосування строків позовної давності від 25.10.18 р. за вх.№ 21895/18 відповідач заперечує проти задоволення даної заяви та вказує про те, що як постановою Правління НБУ від 19.08.14 р. № 505/БТ так і Положенням „Про застосування НБУ заходів впливу” від 17.08.12 р. № 346 куратором здійснюється контроль за проведення банківських операцій, заборону на використання прямих кореспондентських рахунків, а також контроль за використанням коштів, отриманих від НБУ. При цьому, ч.1 ст.339 ГК України відносить до банківських операцій, нагляд за депозитними, розрахунковими, кредитними, факторинговими та лізинговими операціями. Отже, до повноважень куратора не відноситься укладання господарських договорів, до яких відносяться договір управління нерухомим майном та договір оренди нерухомого майна, окрім того, що АТ „Імексбанк” не є стороною договору оренди нерухомого майна, а відповідно навіть неможливо припустити, що про його укладення куратору було відомо. Відсутня у банку і інформація щодо оплати витрат на нотаріальне посвідчення договору управління від 31.12.14 р. та нотаріальних витрат на нотаріальне посвідчення договору оренди нерухомого майна від 31.12.14 р., тим більше, що за умовами цього договору таку оплату мала провести сторона договору.

Відповідач, ТОВ „Нова Хвиля”, заявлений позивачем позов не визнає, подав до суду відзив на позовну заяву від 15.03.18 р. за вх.№ 6083/18, де відмічає, що правовідносини щодо управління нерухомим майном не є тотожними правовідносинам з передання об’єкту нерухомості в спільну діяльність, оренду чи користування. Чинним законодавством не ототожнюється сутність правовідносин управління та користування. Положеннями ст.ст. 1029, 1030 ЦК України передбачено можливість виникнення на підставі договору управління двох видів прав управителя на отримане майно: права управителя на чуже майно (власником майна, що перебуває в управління, залишається установник); або права довірчої власності (право власності на довірене майно переходить від установника до управителя). Управління майном є послугою, що полягає у комплексі дій, які здійснює управитель в інтересах вигодонабувача та (або) установника, за ним не відбувається відчуження об’єкта на користь іншої сторони договору. До правовідносин сторін не застосовуються положення нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері передачі довірчої власності на об’єкт.

Згідно пп.6.3.1. п.6.3. договору управління від 31.12.14 р., управитель має право володіти та користуватися об’єктом у встановлених чинним законодавством та договором межах, зокрема укладати будь-які контракти, угоди та договори з третіми особами, які направлені на досягнення мети цього договору, в тому числі самостійно, без погодження з установиком управління та на власний розсуд, визначати умови договорів, угод та контрактів, які укладаються.

За викладеного, відповідач вважає, що ПАТ „Імексбанк” не було зобов’язане отримувати згоду НБУ для укладання договору управління нерухомого майна від 31.12.14 р., оскільки правовідносини, що виникли між сторонами внаслідок його укладення не підлягають регулюванню ст.9 ЗУ „Про іпотеку”. Окрім викладеного, відповідач довів до відома суду про те, що 20.02.15 р. договір управління від 31.12.14 р. був розірваний на підставі заяви ПАТ „Імексбанк” від 20.02.15 р. № 154, про що приватним нотаріусом ОМНО Журавель М.В. було зроблено відповідну відмітку на договорі управління, а також зареєстроване припинення речового права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Витягом індексний № 33951504 від 20.02.15 р.

Стосовно позовної вимоги позивача щодо визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 31.12.14 р., відповідач вказує, що чинне законодавство України не містить правових норм, якими правочин із оренди нерухомого майна – предмета іпотеки, укладений між управителем такого майна та орендарем, є недійсним (нікчемним). Приписи абз.4 ч.3 ст.9 та ч.3 ст.12 ЗУ „Про іпотеку” чітко пов’язують недійсність правочину щодо передачі предмета іпотеки в оренду без згоди іпотекодержателя із діями іпотекодавця, однак передача в оренду об’єкту нерухомого майна за договором оренди від 31.12.14 р. провадилась не іпотекодавцем, а управителем, який діяв на виконання повноважень, передбачених договором управління нерухомого майна, тобто за наявності необхідного обсягу цивільної дієздатності. При цьому, ні законодавством ні положеннями договору управління нерухомим майном від 31.12.14 р., ТОВ „Нова-Хвиля”, як управитель об’єкту, не був обмежений в укладанні на підставі договору управління подальшого договору оренди, та мало достатній обсяг цивільної дієздатності для вчинення даного правочину.

Також, заперечуючи проти позову позивача, відповідач вважає відсутніми порушені права НБУ як іпотекодержателя, оскільки відповідно до ст.1040 ЦК України, ч.6-7 ст.3 ЗУ „Про іпотеку”, НБУ за законом має пріоритетне право на отримання об’єкту у власність, що фактично і реалізується, оскільки із інформації, розміщеної на інтернет-порталі Prozorro продажі на підставі рішення ФГВФО про затвердження умов продажу від 2018-02-15 № 454, оголошено аукціон із продажу об’єкту: нежила будівля бізнес-центру площею 12 101,4 кв.м за адресою: м. Одеса, проспект Гагаріна, 12-а та інші основні засоби у кількості 5 983 од., №лоту F22G13535, проведення аукціону призначено на 16.03.18 р. Отже, продаж об’єкту здійснюється ФГВФО у межах процедури ліквідації АТ „Імексбанк” з метою отримання коштів для погашення заборгованості АТ „Імексбанк” перед його кредиторами, а враховуючи те, що об’єкт обтяжено іпотекою НБУ, то його продаж здійснюється за згодою позивача, а отримані кошти будуть використані для погашення заборгованості АТ „Імекбанк” перед позивачем, чим спростовуються твердження останнього про наявність його порушених прав як іпотекодавця об’єкту.

Відповідач, ТОВ „Шевченківський девелопмент”, заявлений позивачем позов не визнає, про що в судовому засіданні 26.10.18 р., в якому провадився розгляд справи по суті та заслуховувались вступні слова сторін, в усній формі зазначив представник відповідача, який зауважив щодо підтримання ним правової позиції ТОВ „Нова-Хвиля” з цього приводу. Крім того, відповідач подав до суду заяву про застосування строків позовної давності у порядку ст.267 ЦК України від 23.10.18 р. за вх.№ 2-5280/18, уточнену в усному вигляді в судовому засіданні 24.10.18р. в частині термінів спливу строку позовної давності як з 31.12.14 р. по 26.01.18 р. та в додаткових поясненнях до заяви про застосування строків позовної давності від 25.10.18 р. за вх.№ 21897/18, в яких заявник посилаючись на зазначення інформації в мережі Інтернет про запровадження у серпні 2014 р. особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ „Імексбанк” шляхом призначення куратора служби НБУ та віднайденої копії постанови Правління НБУ від 19.08.14 р. № 505/БТ, в якій відзначено, що згідно п.4.8. Положення про застосування НБУ заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого Постановою Правління НБУ №346 від 17.08.12 р. в редакції, яка була чинна у період особливого режиму контролю НБУ за діяльністю АТ „Імексабанк”, куратор банку здійснює посилений контроль за діяльністю банку шляхом проведення аналізу фінансової, статистичної звітності та іншої інформації, що надається банком до НБУ, та/або перебуваючи безпосередньо в банку. На куратора банку було покладено всі повноваження, передбачені п.4.9. Положення НБУ № 346. Таким чином, куратор АТ „Імексбанк”, який безпосередньо мав перебувати у банку, мав повний доступ до документів АТ „Імексбанк”, відповідних Державних реєстрів, відповідних програмно-технічних комплексів банку для перегляду в режимі поточного часу всіх операцій банку та його клієнтів за всіма рахунками з можливістю формування виписок, у тому числі за період до дати призначення куратора, та володів інформацією щодо укладення АТ „Імексбанк” спірних договору управління та оренди нерухомого майна та понесення АТ „Імексбанк” витрат на нотаріальне посвідчення цього договору. Так як, функції куратора здійснювала посадова особа НБУ, то фактично позивач, міг дізнатися у період особливого режиму контролю НБУ за діяльністю АТ „Імексбанк” з 31.12.14 р. про укладення спірних договорів.

Звідси, враховуючи привила обчислення строків позовної давності, визначені ст.ст. 251-253 ЦК України, загальний строк позовної давності в три роки на оскарження спірних договорів, за умови подання позивачем даної позовної заяви до суду 26.01.18 р. за вх.№152/18, був НБУ прострочений, а тому в задоволені позовної зави на підставі прострочення позивачем строку позовної давності, суду слід відмовити.

Клопотання ТОВ „Нова-Хвиля” про відкладення розгляду справи у судовому засіданні у порядку п.4 ч.2 ст.202 ГПК України та про витребування доказів від 03.10.18 р. за вх.№ 2-4981/18, обґрунтоване положеннями ст.ст. 207, 81 ГПК України було судом задоволено ухвалою від 03.10.18 р.

Судом прийнято до уваги клопотання позивача в порядку ч.7 ст.81 ГПК України від 18.10.18 р. за вх.№ 21211/18 та продовжено строк для виконання ухвали суду від 03.10.18 р.

Клопотання ТОВ „Шевченківський девелопмент” від 23.10.18 р. за вх.№ 21685/18 про залучення доказів до матеріалів справи, заявлене в порядку ст.ст. 46, 207, 73, 80 ГПК України, з посиланням на подання доказу, що не був товариству раніше відомим і який підтверджує обставини щодо прострочення позивачем строку позовної давності на звернення до суду з даним позовом про визнання недійсними договорів, судом задоволено з врахуванням завдань та основних засад господарського судочинства, наведених в ст.2 ГПК України, які превалюють над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі, зокрема задля забезпечення в межах, встановлених ГПК України, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципів рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, пропорційності. Однак, за умови того, що в запереченнях на заяву про застосування строків давності, поданих НБУ до суду 26.10.18 р. за вх.№ 21906/18, останнім викладено позицію про одержання та подання до суду ТОВ „Шевченківський девелопмент” як доказ копію постанови Правління НБУ від 19.08.14 р. №505/БТ „Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ „Імексбанк” шляхом призначення куратора”, з порушенням норм ч.ч. 1, 2 ст.1076 ЦК України та ч.4 ст.61 ЗУ „Про банки і банківську діяльність”, оскільки посилання відповідача на віднайдення даного доказу у власній архівній документації з листування із АТ „Імексбанк” за 2014, без доведення належними доказами щодо дійсності викладених обставин, та з огляду на те, що із копії постанови Правління НБУ від 19.08.14 р. № 505/БТ, поданої позивачем до суду в порядку ст.81 ГПК України, вбачається відзначення її як документу наділеного грифом „Банківська таємниці”, суд, відповідно до п.2 ст.77 ГПК України вважає недопустимим доказом та не приймає до уваги копію постанови Правління НБУ від 19.08.14 р. № 505/БТ, залучену до матеріалів справи за клопотанням ТОВ „Шевченківський девелопмент” від 23.10.18 р. за вх.№ 21685/18.

На виконання ухвали суду від 03.10.18 р., винесеної в порядку ст.81 ГПК України, НБУ додатком до пояснень від 24.10.18 р. за вх.№ 21789/18 було подано до суду постанову Правління НБУ від 26.01.15 р. № 50 „Про віднесення ПАТ „Імексбанк” до категорії неплатоспроможних”, постанову Правління НБУ від 19.08.14 р. № 505/БТ „Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ „Імексбанк” шляхом призначення куратора”, лист АТ „Імексбанк” від 18.04.17 р. № 978, які прийняті судом до розгляду як належні та допустимі докази.

За своїм змістом заява від 24.10.18 р. за вх.№ 21723/18, що надійшла від НБУ до суду електронною поштою, підписана Електронним цифровим підписом, містить повідомлення про направлення на адресу суду 23.10.18 р. з описом вкладення у цінний лист документів, що містять банківську таємницю.

Судом, на стадії судового розгляду справи по суті, прийнято до розгляду заяву ТОВ „Шевченківський девелопмент” про застосування строків позовної давності у порядку ст.267 ЦК України від 23.10.18 р. за вх.№ 2-5280/18, з тих підстав, що положення чинного ГПУ України не обмежують право сторони на подання таких клопотань на будь-якій стадії розгляду справи в суді. Результат вирішення означеної заяви відповідача викладено судом в мотивувальній частині даного судового рішення.

В письмових поясненнях щодо неможливості виконання ухвали ГСОО від 03.10.18 р. про витребування доказів від 23.10.18 р. за вх.№ 21690/18 ПАТ „Імексбанк” відзначив, що у банку відсутня інформація та докази, які б підтверджували понесення АТ „Імексбанк” витрат на нотаріальне посвідчення договору управління, укладеного 31.12.14 р. в день його укладення.

В судовому засіданні 26.10.18 р., відповідно до п.4 ст.233 ГПК України, без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу про відмову в задоволенні заяви НБУ від 26.10.18 р. за вх.№ 1-5329/18 про постановлення згідно п.п. 1, 5, 7, 11 ст.246 ГПК України окремої ухвали про порушення представником та директором ТОВ „Шевченківський девелопмент” законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення, надіслання такої окремої ухвали до прокуратури або органу досудового розслідування для вжиття ними відповідних заходів та визначення строку для надання суду відповіді про вжиті заходи. Дана заява обґрунтована заявником з посиланням на не, що подана ТОВ „Шевченківський девелопмент” до матеріалів справи копія постанови Правління НБУ від 19.08.14 р. № 505/БТ із грифом „банківська таємниця”, є документом з обмеженим доступом під час роботи з яким НБУ керується Положенням про захист інформації з обмеженим доступом, що не належить до державної таємниці, у системі НБУ, затвердженим постановою Правління НБУ від 14.08.08 р. № 246. Посилаючись на п.11 Положення №246, приписи ч.ч. 1, 2 ст.1076 ЦК, ч.ч. 1, 3, 4 ст.60, ч.4 ст.61 ЗУ „Про банки і банківську діяльність” позивач зазначає, що представником ТОВ „Шевченківський девелопмент” Фельдман О.А. та директором Смалюх І.С. в порушення вищенаведених норм здійснено розголошення банківської таємниці шляхом подання до суду клопотання про залучення доказів до матеріалів справи, до якого було долучено постанову Правління НБУ від 19.08.14 р. № 505/БТ без належної та допустимої підстави, а тому дії даних осіб підпадають під кримінальну відповідальність передбачену ст.ст. 231, 232 КК України.

Так, відмовляючи в задоволенні зазначеної заяви позивача, суд враховував приписи п.2) ч.1, п.п.2), 4) ч.2 ст.42 ГПК України, якими передбачені права та обов’язки учасників справи щодо подання усіх наявних у них доказів, не приховування доказів, сприяння своєчасному, всебічному, повному та об’єктивному встановленню всіх обставин справи, а тому подання до суду постанови Правління НБУ № 505/БТ, якою обґрунтовано заяву сторони що має значення для вирішення справи, та за умови не надання станом на 23.10.18 р. у запитуваної судом особи, а саме НБУ, відповідної постанови Правління НБУ № 505/БТ, слід дійти висновку, що відповідач виконуючи обов’язок сторони, передбачений ч.1 ст.74 ГПК України щодо доведення тих обставин, на які посилається як на підставу своїх заперечень, подав до суду письмовий доказ, зміст якого відсутній у відкритому доступі, з посиланням на віднайдення його у документах листування з АТ „Імексбанк” за 2014 р., яке мало місце за умови існування договірних взаємовідносин за участю ТОВ „Шевченківський девелопмент”. У зв’язку з цим, дані дії відповідача судом розцінюються, як вчинення дій по доведенню та обґрунтуванню своєї правової позиції у даній справі. Разом з цим, надання до суду доказів, в підтвердження існування обставин на яких ґрунтуються заперечення сторони не є умисним розголошенням, використанням відомостей, оскільки суд є тим органом державної влади на який покладено обов’язок щодо безпосереднього, всебічного, повного та об’єктивного дослідження доказів, поданих сторонами чи зібраних в процесі розгляду справи з метою вирішення господарського спору, що знаходиться на розгляді суду.

Крім того, проаналізувавши зміст п.11 Положення № 246, посилання на який наведено позивачем в обґрунтування заяви від 26.10.18 р. за вх.№ 1-5329/18, поданої в порядку ст.246 ГПК України, суд дійшов висновку, що даним актом НБУ до суб’єктів відповідальних за отримання, зберігання та використання банківської таємниці віднесено службовців НБУ або уповноважених ними осіб, які в межах повноважень наданих ЗУ „Про Національний банк України”, здійснюють функції банківського нагляду або валютного контролю. Стаття 1076 ЦК України та ч.ч. 1, 3 ст.60, ч.4 ст.61 ЗУ „Про банки і банківську діяльність” також відзначають круг осіб, відповідальних за збереження банківської таємниці, до яких віднесено банк, що надає банківські послуги клієнту, юридичні та фізичні особи, які саме при виконанні своїх функцій, визначених законом, або надані послуг банку отримали інформацію, що містить банківську таємницю.

Звідси, ТОВ „Шевченківський девелопмент” не відноситься до осіб, в діяльності яких наявна банківська таємниця, розголошення якої підпадає під кримінальну відповідальність, а тому як вже судом відмічалось вище, доведення до відома суду доказів, якими відповідач обгрунтовує свою правову позицію у відповідній справі не є підставою для винесення у відношенні до представника та посадової особи останнього окремої ухвали та направлення її до правоохоронних органів.

Ухвалою від 19.02.18 р. судом (суддя Власова С.Г.) було відкрито провадження у даній справі в порядку загального позовного провадження за правилами ГПК України (в редакції ЗУ № 2147-VІІІ від 03.10.17 р.).

Ухвалою від 15.03.18 р. судом було задоволено клопотання позивача про витребування у відповідачів доказів, зокрема оригіналів договору управління нерухомого майна від 31.12.14 р., договору оренди від 31.12.18 р., акту прийому-передачі об’єкта оренди задля огляду в судовому засіданні та залучення до матеріалів справи належним чином засвідчених копій. Як вбачається із тексту протоколу судового засідання від 27.03.18 р. (арк.211-213 том.1), представником ТОВ „Нова-Хвиля” в судовому засіданні було надано на ознайомлення суду оригінали запитуваних договорів від 31.12.14 р.

Ухвалою від 10.05.18 р. судом було відмовлено у задоволені клопотання ТОВ „Нова-Хвиля” за вх.№ 2-1583/18 від 15.03.18 р. про зупинення провадження у справі № 916/145/18.

Ухвалою від 10.05.18 р. було призначено колегіальний розгляд справи № 916/145/18.

Ухвалою від 11.05.18 р. колегія судів, склад якої визначений протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів від 10.05.18 р., у складі: головуючий суддя Власова С.Г., судді ЛітвіновС.В., Петренко Н.Д., прийняли дану справу до свого розгляду та призначили підготовче засідання.

Ухвалою від 01.06.18 р. колегія суддів, визначена відповідно до розпорядження керівника апарату суду від 31.05.18 р. № 259, у складі головуючого судді Власової В.Г., суддів ПетренкоН.Д., Д`яченко Т.Г. прийняла справу до свого розгляду та призначила підготовче засідання на 19.06.18р.

Відповідно до розпоряджень керівника апарату суду від 16.07.18 р. № 346, від 20.07.18р. №377 було проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями остаточний склад якої згідно до протоколу від 20.07.18 р. визначено у наступному вигляді: головуючий суддя Малярчук І.А., судді Д`яченко Т.Г., Петренко Н.Д. Ухвалою від 20.07.18 р. означена колегія суддів прийняла справу до свого провадження, призначила підготовче засідання суду на 15.08.18 р..

Ухвалою від 12.09.18 р. судом продовжено строк проведення підготовчого провадження, закрито підготовче провадження у даній справі, призначено справу до судового розгляду по суті.

Судом задовольнялись численні клопотання НБУ про проведення судових засідань в режимі відеоконференцій.

Зміст спірних правовідносин, фактичні обставини справи та докази, на підставі яких судом встановлені обставини справи:

Взаємовідносини між Національним банком України та АКБ „Імексбанк” виникли із договору № 48 про надання стабілізаційного кредиту шляхом відкриття не відновлювальної кредитної лінії, укладеного 17.04.09 р., строком повернення до 16.04.10 р. В забезпечення вимог НБУ за даним кредитним договором між Національним банком України (іпотекодержатель) та Акціонерним комерційним банком „Імексбанк” (іпотекодавець) 02.06.09 р. був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Чужовською Н.Ю., зареєстрований в реєстрі за № 1784, предметом іпотеки визначено нерухоме майно: нежитлова будівля бізнес-центру, яка складається із нежилої 16-ти поверхової будівлі, загальною площею 12 101,4 кв.м., що належить іпотекодавцю на праві власності, яка розташована за адресою м. Одеса, проспект Гагаріна, 12-А, на земельній ділянці, площею 12 426 кв.м., яка знаходиться в оренді згідно договору оренди землі від 04.08.08 р.

Відповідно до п.1.7 договору іпотеки, іпотека розповсюджується на всі невіддільні від майна: поліпшення, складові частини та внутрішні системи, що існують на момент укладення цього договору та виникають у майбутньому. Всі зроблені іпотекодавцем, в період дії цього договору всякого роду поліпшення, реконструкції, зміни, доробки тощо, автоматично стають предметом даного договору іпотеки – предметом іпотеки.

Наступна передача майна в іпотеку дозволяється тільки за згодою іпотекодержателя. На строк дії цього договору предмет іпотеки залишається у володінні (користуванні) іпотекодавця. Обтяження предмета іпотеки іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом, який нотаріусом сторонам роз’яснено. Державна реєстрація здійснюється за рахунок іпотекодавця на підставі повідомлення іпотекодержателя. Сторони домовились, що цей договір укладається з накладенням заборони відчуження предмету іпотеки (п.п. 1.8., 1.9., 1.10. іпотечного договору).

Іпотекодержатель має право: у будь-який час протягом дії цього договору перевірити документально і в натурі наявність, стан, умови збереження та експлуатації (використання) предмета іпотеки. Вимагати від боржника незалежно від настання строку погашення кредиту дострокового виконання зобов’язань за кредитним договором, а при незадоволені його вимоги – звернути стягнення на предмет іпотеки у відповідності до закону та цього договору при наявності також наступних підстав: здійснення правочинів щодо відчуження іпотекодавцем предмету іпотеки або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без письмової згоди іпотекодавця (пп. 3.1.1. п.3.1, іпотечного договору).

До зобов’язань іпотекодавця крім інших пп. 4.1.5. п.4.1. іпотечного договору передбачено заборону на відчуження предмету іпотеки у будь-який спосіб та не обмежуючи його зобов’язання з боку третіх осіб (зокрема, не передавати його в оренду, найм, не передавати в наступну заставу тощо), не видавати довіреності на користування та/або розпорядження предметом іпотеки, а також не виступати поручителем за третіх осіб без отримання попередньо письмової згоди на це від іпотекодержателя.

Цей договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до повного виконання боржником зобов’язань за кредитним договором та додаткових договорів/угод до нього... (п.7.1. іпотечного договору).

До іпотечного договору від 02.06.09 р. сторонами було укладено договори про зміни № 1 від 21.09.09 р., № 2 від 26.11.09 р., № 3 від 24.03.11 р., № 4 від 20.10.11 р., зокрема договором про зміни № 5 від 26.03.14 р. було викладено в новій редакції п.1.1. ст. 1 іпотечного договору від 02.06.09 р. та зазначено, що предметом договору є забезпечення вимог іпотекодержателя за кредитним договором № 29 про рефінансування від 26.11.09 р. з додатковими договорами до нього.

Із поданих НБУ, на виконання ухвали суду від 03.10.18 р., доказів, а саме постанови Правління НБУ № 505/БТ від 19.08.14 р. „Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства „Імексбанк” шляхом призначення куратора”, постанови Правління НБУ № 50 від 26.01.15 р. „Про внесення Публічного акціонерного товариства „Імексбанк” до категорії неплатоспроможних” вбачається запровадження у відношенні до ПАТ „Імексбанк” заходів впливу передбачених чинним банківськім законодавством, зокрема Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу, затверджених постановою Правління НБУ від 17.08.12 р. №346, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України від 17.09.12 р. за № 1590/21902.

Так, із змісту постанови правління НБУ від 19.08.14 р. № 505/БТ вбачається, що за результатами безвиїзного банківського нагляду станом на 18.08.14 р. встановлено погіршення показників ліквідності та якості кредитного портфеля АТ „Імексбанк”, погіршення показників ліквідності АТ „Імексбанк”, що становлять реальну загрозу невиконання ним своїх зобов’язань перед вкладниками та іншими кредиторами, а також потребує посиленого контролю за діяльністю банку з метою уникнення можливості невиконання банком своїх зобов’язань перед вкладниками та іншими кредиторами, у зв’язку з чим, НБУ згідно п.4.4. глави 4 розділу І Положення № 346 встановив особливий режим контролю шляхом призначення куратора НБУ за діяльністю ПАТ „Імексбанк”. Відповідно до цього, постановою № 505/БТ Національний банк України: призначив куратором АТ „Імексбанк” службовця НБУ в Одеській області Семиволоса А.В., а на період його тимчасової відсутності службовця НБУ в Одеській області Зарубіну І.Л.; надав кураторові АТ „Імексбанк” право керуватися у своїй діяльності повноваженнями, визначеними в п.4.9. глави 4 розділу І Положення № 346; заборонив АТ „Імексбанк” використовувати для розрахунків у національній валюті прямі кореспондентські рахунки; зобов’язав АТ „Імексбанк” здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у НБУ (крім операцій з розрахунками з міжнародними платіжними системами згідно з укладеними договорами та за правочинами щодо цінних паперів за кореспондентським рахунком у ПАТ „Розрахунковий центр”), у зв’язку з чим, зобов’язав перерахувати кошти в національній валюті з кореспондентських рахунків АТ „Імексбанк” відкритих у банках-кореспондентах, на кореспондентський рахунок, відкритий у НБУ.

З тексту постанови Правління НБУ від 26.01.15 р. № 50 вбачається, що у зв’язку зі здійсненням АТ „Імексбанк” ризикової діяльності, що призвела до втрати ліквідності, виникнення реальної загрози невиконання ним своїх зобов’язань перед клієнтами і кредиторами згідно з постановою Правління НБУ від 15.01.15 р. № 16/БТ „Про віднесення ПАТ „Імексбанк” до категорії проблемних” АТ „Імексбанк” віднесено до категорії проблемних. Водночас, в постанові № 50 зазначено, що за результатами аналізу даних статистичної звітності, що подається АТ „Імексбанк” до НБУ було встановлено станом на 23.01.15 р. погіршення показників діяльності АТ „Імексбанк”, що становить лише 0,3% від зобов’язань останнього, а тому зважаючи на невідповідність діяльності АТ „Імексанк” вимогам банківського законодавства і нормативно- правових актів НБУ, невжиття АТ „Імексбанк” достатніх і своєчасних заходів щодо усунення порушень, що стали підставою для віднесення його до категорії проблемних, відсутність розробленого АТ „Імексбанк” прийнятного плану фінансового оздоровлення, фінансового стану АТ „Імексбанк”, НБУ було прийнято рішення про: віднесення АТ „Імексбанк” до категорії неплатоспроможних; визнано такими, що втратили чинність постанови Правління НБУ від 19.08.14 р. № 505/БТ, від 15.01.15 р. № 16/БТ; зобов’язано Департамент банківського нагляду повідомити Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про прийняття НБУ рішення про віднесення АТ „Імексбанк” до категорії неплатоспроможних; зобов’язано структурні підрозділи НБУ відповідно до своїх функціональних обов’язків здійснювати отримання звітності від АТ „Імексбанк” у встановленому НБУ порядку.

Наразі, 31.12.14 р. між ПАТ „Імексбанк”, в особі голови правління Граматика Ю.І. (установник управління) та ТОВ „Нова-Хвиля”, в особі директора Богушко О.М. (управитель) був укладений договір управління нерухомим майном, посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Журавлем М.В., зареєстрований в реєстрі за № 1887, відповідно до положень якого, установник управління передає в управління нежилу будівлю бізнес-центру, загальною площею 12 101,4 кв.м., що знаходиться за адресою м. Одеса, проспек Гагаріна, 12-а, а управитель прийняв даний об’єкт та зобов’язується за плату здійснювати від свого імені управління ним виключно в інтересах установника управління.

Вигодонабувачем (особою, яка набуває вигоду від управління об’єктом, наданим в управління) за цим договором є установник управління. Якщо наявність згоди іншої сторони обумовлена вимогами законодавства, цього договору, або обгрунтованою вимогою третіх осіб, така сторона зобов’язана у строк, встановлений стороною – ініціатором, надати іншій стороні свою згоду оформити належним чином відповідний документ, або надати вмотивовану відмову. У випадку зацікавленості сторони в узгоджені будь-якої документації та/або окремих дій, така сторона направляє іншій стороні письмове звернення. У випадку неотримання стороною ініціатором звернення погодженої іншою стороною документації (або відповідної позитивної відповіді, або вмотивованої відмови) протягом 10 днів з дати одержання іншою стороною такого звернення, відповідна документація/окремі дії вважаються належним чином погодженими сторонами. Передача об’єкта від установника управління управителю здійснюється у порядку передбаченому цим договором та оформлюється шляхом підписання акта приймання-передачі об’єкта в управління, який оформлюється у термін, додатково погоджений сторонами, але не раніше ніж за 2 робочих днів з моменту отримання установником управління повідомлення управителя про готовність прийняття об’єкту. Акт приймання-передачі об’єкта в управління оформлюється у простій письмовій формі (п.п. 1.5., 1.9., 2.1. договору управління майном).

Цей договір набуває чинності з моменту нотаріального посвідчення у відповідності до законодавства України. Строк дії договору починає спливати в момент зазначений у п.3.1. договору та діє 10 років, надалі – строк управління об’єктом, закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення, яке мало місце під час дії цього договору. Вигода від управління об’єктом, одержана у відповідному календарному місяці, підлягає перерахуванню управителем установнику управління не пізніше 20 місяця наступного за звітним, на поточний рахунок, зазначений установником управління при погодженні звіту управителя (п.п. 3.1., 3.2, 4.6. договору управління майном).

Відповідно до п.п. 5.2., 5.3., 5.4., 5.5. договору управління нерухомим майном від 31.12.14р. на день підписання договору, об’єкт, який є предметом цього договору перебуває під обтяженням іпотекою та забороною відчуження у Національного банку України. Наявність заборони відчуження та обтяження іпотекою нежилої будівлі бізнес-центру підтверджується витягом за результатом пошуку інформації про зареєстровані речові права обтяження нерухомого майна у порядку доступу нотаріусів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31.12.14р., сформованим приватним нотаріусом ОМНО Журавлем М.В. за № 82709031. Факт попередження управителя про обтяження об’єкту іпотекою підтверджується підписанням управителем цього договору. Укладення цього договору відносно об’єкту не припиняє права власності установника управління. Установник управління вправі реалізовувати свої повноваження, щодо розпорядження об’єктом у повному обсязі. З підписанням даного договору установник управління повідомляє управителю про те, що він не дає своєї згоди на відчуження об’єкта (його частини), переданого в управління, укладення щодо нього договорів застави (іпотеки). Вчинення даних юридичних дій установник управління залишає виключно за собою.

Згідно п.14.1. договору на підставі ст.213 ЦК України, сторони вважають за необхідне витлумачити один для одного, а так само й для всіх зацікавлених підприємств, організацій, установ, органів державної влади та місцевого самоврядування свої відносини за даним договором таким чином: правовідносини сторін за договором жодним чином не можуть бути витлумачені як правовідносини із передачі управителю/виникнення у управителя довірчої власності на об’єкт; до правовідносин сторін за договором не застосовуються положення нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері передачі/виникнення довірчої власності на об’єкт; правовідносини сторін за договором не є правовідносинами із постачання/продажу (реалізації) товару, відповідно до пп. 14.1.191, 14.1.202 ст. 14, п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України.

31.12.14 р. між ТОВ „Нова-Хвиля”, в особі директора Богушко О.М. (орендодавець) та ТОВ „Шевченківський девелопмент”, в особі директора Клімова В.В. (орендар) був укладений договір оренди, посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Журавлем М.В., зареєстрований в реєстрі за №1888, за умовами якого орендодавець передає орендарю в тимчасове платне користування на умовах оренди нежилу будівлю бізнес-центру, загальною площею 12 101,4 кв.м., що знаходиться за адресою м. Одеса, проспек Гагаріна, 12-а. Право управління майном на нежилу будівлю бізнес-центру зареєстровано в Державному реєстрі прав на нерухоме майно приватним нотаріусом ОМНО Журавлем М.В. 31.12.14 р., номер запису про інше речове право 8325920, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права за № 31973546 (ч.ч. 1-9 п.1.1. договору оренди).

Протягом строку дії договору орендар має право передати об’єкт оренди повністю або частково в суборенду третім особам без отримання попередньої письмової згоди орендодавця. Об’єкт оренди передається в оренду строком на 10 років. Сторони погодили, що відповідно до положень ч.1 ст.777 ЦК України, орендар, у випадку належного виконання своїх обов’язків за договором, після спливу строку договору буде мати переважне право перед іншими особами на укладення договору на новий строк. У випадку, якщо орендар буде мати намір скористатися своїм переважним правом на укладення договору на новий строк, він зобов’язаний письмово про це повідомити. Право користування об’єктом оренди виникає у орендаря (об’єкт оренди вважається переданим орендарю) з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі об’єкту оренди. В акті прийому-передачі об’єкту оренди фіксується технічний стан об’єкту оренди, а також інші необхідні характеристики. Орендодавець зобов’язується передати орендарю об’єкт оренди протягом 10 календарних днів з дати підписання цього договору. У разі припинення договору (у тому числі при його достроковому розірванні), окрім випадку, передбаченому п.8.2.1. договору, в 15-денний термін повернути орендодавцю за актом повернення об’єкт з усіма зробленими в ньому поліпшеннями, невіддільними без заподіяння йому шкоди (тобто такими діяннями, які в розумінні цивільного законодавства мають статус складової частини речі об’єкту оренди). При цьому, вартість поліпшень, виконаних орендарем і невіддільних від об’єкта оренди без заподіяння шкоди, підлягає відшкодуванню орендодавцем орендарю в повному обсязі. Поліпшення, виконанні з метою обслуговування об’єкта оренди і за своєю суттю є віддільними від об’єкта без заподіяння йому шкоди (тобто поліпшеннями, які в розумінні цивільного законодавства мають приналежності до головної речі - об’єкту оренди), підлягають передачі орендарю. За згодою сторін, приналежність може не відділятися від об’єкта оренди, але при цьому, вартість подібних поліпшень підлягає відшкодуванню орендарю в повному обсязі. Вартість вироблених орендарем поліпшень визначається за згодою сторін та/або на підставі висновків відповідної експертизи, яка замовляється і оплачується орендарем. Вартість вироблених орендарем поліпшень підлягає відшкодуванню орендодавцем протягом 20 календарних днів з дати виставлення орендарем відповідного рахунку на підставі угоди сторін та/або висновків незалежної експертизи, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок орендаря, зазначений у договорі (п.п.1.4., 2.1., 2.2., 3.1., 4.2.5. договору оренди).

Орендар протягом терміну дії цього договору щомісячно оплачує орендодавцю орендну плату в розмірі 115 000 грн., в тому числі ПДВ. Сторони погодили наступний порядок опати орендної плати: оплата проводиться в безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним на підставі виставленого рахунку (рахунків) (п.п. 5.1., 5.2. договору оренди).

Перехід права власності на об’єкт оренди до третіх осіб (нового власника/власників) не є підставою для розірвання цього договору або зміни його умов і він зберігає свою дію для нового власника. Новий власник об’єкту оренди, як особа до якого в повному обсязі перейшли права та обов’язки орендодавця повинен у відносинах з орендарем керуватися умовами цього договору та не має відступати від них. Сторони погодили, що у разі розірвання з будь-яких підстав договору управління нерухомим майном, на підставі якого діє орендодавець, даний договір оренди не вважається розірваним та продовжує свою дію у відношенні до установника управління та орендаря, а орендар у свою чергу несе перед установником управління обов’язок зі сплати орендної плати та інших платежів за даним договором та інші обов’язки, передбачені даним договором. Сторони погодили, що відповідно до положень ч.2 ст.777 ЦК України у разі, якщо протягом строку дії даного договору орендодавець або установник управління приймають рішення про відчуження (продажу) об’єкту оренди, орендар буде мати переважне право на придбання об’єкту оренди за ціною не більше, ніж буде запропоновано потенційним покупцям... У випадку порушення орендодавцем зазначеної послідовності дій, орендар має право звернутися до суду з позовом про переведення на себе прав та обов’язків за укладеною орендарем угодою та стягнути з орендодавця всі збитки та витрати, пов’язані з цим. Відповідно до ст.794 ЦК України право користування об’єктом, яке виникає на підставі даного договору оренди, підлягає державній реєстрації в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (п. 10.6., ч.1 п.10.7, п.10.8., ч.1 п.10.12. договору оренди).

На виконання договору управління нерухомим майном від 31.12.14 р. та договору оренди від 31.12.14 р. сторонами даних договорів був складений трьохсторонній акт прийому-передачі об’єкта оренди від 12.01.15 р.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши пояснення представників сторін, їх мотивовані оцінки кожного аргументу щодо наявності підстав для задоволення чи відмови у позові, проаналізувавши нижченаведені норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.

Засадами чинного Цивільного кодексу України в редакції від 16.01.03 р. передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. (ст. 15 ЦК України від 16.01.03 р.).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; ) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до абз.3 ч.1 ст.1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Положення ст.9 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не припускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу). Іпотекодавець має право одержувати від предмета іпотеки продукцію, плоди і доходи, якщо інше не встановлено іпотечним договором. Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування. Іпотекодавець має право заповідати передане в іпотеку нерухоме майно. Правочин, який обмежує право іпотекодавця заповідати передане в іпотеку нерухоме майно, є нікчемним.

Згідно ч.3 ст.12 Закону України «Про іпотеку» правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Положення ст.10 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що якщо інше не встановлено законом чи іпотечним договором, іпотекодавець зобов’язаний вживати за власний кошт всі необхідні заходи для належного збереження предмета іпотеки, включаючи своєчасне проведення поточного ремонту, відновлення незначних пошкоджень, раціональну експлуатацію та захист предмета іпотеки від незаконних посягань та вимог інших осіб. Іпотекодавець повинен своєчасно повідомляти іпотекодержателя про будь-яку загрозу знищення, пошкодження, псування чи погіршення стану предмета іпотеки, а також про будь-які обставини, що можуть негативно вплинути на права іпотекодержателя за іпотечним договором. Іпотекодержатель має право у будь-який час протягом строку дії іпотечного договору за умови попереднього письмового повідомлення іпотекодавця перевіряти документально і в натурі наявність, стан, умови збереження та користування предметом іпотеки. Іпотекодавець зобов’язаний не перешкоджати реалізації цього права іпотекодержателем, надавати йому всі документи, необхідні для перевірки наявності, стану, умов збереження та користування предметом іпотеки, а також негайно на вимогу іпотекодержателя забезпечити йому фізичний доступ до предмета іпотеки. Проведення іпотекодержателем зазначеної перевірки не повинно призупиняти користування предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення або іншим чином порушувати права іпотекодавця чи іншої особи, в тимчасовому користуванні якої знаходиться предмет іпотеки.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» загальними засадами державної реєстрації прав є: гарантування державою об’єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; обов’язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; публічність державної реєстрації прав; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

За договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача). Предметом договору управління майном можуть бути підприємство як єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права та інше майно. Майно, передане в управління, має бути відокремлене від іншого майна установника управління та від майна управителя. Майно, передане в управління, має обліковуватися в управителя на окремому балансі, і щодо нього ведеться окремий облік. Розрахунки, пов'язані з управлінням майном, здійснюються на окремому банківському рахунку. Майно, набуте управителем у результаті управління майном, включається до складу отриманого в управління майна. Договір управління майном укладається в письмовій формі. Договір управління нерухомим майном підлягає нотаріальному посвідченню. Установником управління є власник майна. Управителем може бути суб'єкт підприємницької діяльності. Управитель, якщо це визначено договором про управління майном, є довірчим власником цього майна, яким він володіє, користується і розпоряджається відповідно до закону та договору управління майном. Договір про управління майном не тягне за собою переходу права власності до управителя на майно, передане в управління. Вигоди від майна, що передане в управління, належать установникові управління. Істотними умовами договору управління майном є: перелік майна, що передається в управління; розмір і форма плати за управління майном. Управитель управляє майном відповідно до умов договору. Управитель може відчужувати майно, передане в управління, укладати щодо нього договір застави лише за згодою установника управління. Управитель управляє майном особисто, крім випадків, встановлених статтею 1041 цього Кодексу. Договір управління майном припиняється у разі дострокового припинення управління майном, якщо це передбачено цим договором, або за рішенням суду (ч.1 ст.1029, ч.ч.1, 3, 4 ст.1030, ст.1031, ч.1 ст.1032, ч.ч.1, 5 ст.1033, ч.1 ст.1034, ст. 1035, ч.1 ст. 1037, ч.1 ст.1038, п.10) ч.1, ч.3 ст.1044 ЦК України).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.1039 ЦК України майно, що є предметом договору застави, може бути передане в управління. Установник управління зобов'язаний попередити управителя про те, що майно, яке передається в управління, є предметом договору застави. Якщо установник управління не попередив управителя і сам управитель не знав і не міг знати про те, що майно, яке передане в управління, є предметом договору застави, управитель має право вимагати розірвання договору та виплати належної йому за договором плати відповідно до строку управління цим майном.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму. Передання речі у найм не припиняє та не змінює прав на неї третіх осіб, зокрема права застави. При укладенні договору найму наймодавець зобов'язаний повідомити наймача про всі права третіх осіб на річ, що передається у найм. Якщо наймодавець не повідомив наймача про всі права третіх осіб на річ, що передається у найм, наймач має право вимагати зменшення розміру плати за користування річчю або розірвання договору та відшкодування збитків. У разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця. Сторони можуть встановити у договорі найму, що у разі відчуження наймодавцем речі договір найму припиняється. Право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється. Плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою (ч.1 ст.759, ст. 761, ст.ст. 769, 770, 794, 795, 797 ЦК України).

Згідно ч.ч.1, 2 ст.793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3, 5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Положеннями ч.ч.1, 2, 3 ст.215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст.217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Як передбачають положення ч.ч.1, 2 ст.236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Як роз’яснено у п.2.10. Постанови Пленуму ВГСУ №11 від 29.05.2013р. „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними”, якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Відповідно до п.2.5.1. постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.13 р. № 11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними” слід мати на увазі, що визнання правочину (господарського договору) недійсним за цими нормами господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону. Для визнання оспорюваного договору недійсним позивач має довести за допомогою належних засобів доказування, що договір суперечить вимогам чинного законодавства щодо його форми, змісту, правоздатності і волевиявлення сторін, на момент укладення договору свідомо існує об’єктивна неможливість настання правового результату, а також, що внаслідок його укладення порушенні права позивача.

Відповідно до ст.ст.256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з’ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

За вимогами ч.ч.3, 4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно ч.1 ст.2 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків; капітал банку - власні кошти, залишкова вартість активів банку після вирахування всіх його зобов'язань.

Банк створює комплексну та адекватну систему управління ризиками, що має враховувати специфіку роботи банку, встановлені Національним банком України вимоги щодо управління ризиками. Система управління ризиками має забезпечувати виявлення, ідентифікацію, оцінку, моніторинг та контроль за всіма видами ризиків на всіх організаційних рівнях та оцінку достовірності капіталу банку для покриття всіх видів ризиків. Банк утворює постійно діючий підрозділ з управління ризиками, що має відповідати за впровадження внутрішніх положень та процедур управління ризиками відповідно до визначених радою банку стратегії та політики управління ризиками. Підрозділ з управління ризиками має бути підзвітний раді банку та відокремлений від підрозділу внутрішнього аудиту, підрозділів, що здійснюють операції, та підрозділів, що реєструють операції. Банк зобов’язаний з метою управління ризиками утворювати постійно діючі комітети, зокрема: 1) кредитний комітет; 2) комітет з питань управління активами та пасивами. Банк має право в залежності від рівня складності та обсягів операцій утворювати також інші комітети (ч.ч.1, 3, 4, 5, 6 ст.44 ЗУ „Про банки і банківську діяльність”).

Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачем достовірної інформації про стан активів і зобов’язань, результати фінансової діяльності та їх зміни. Банк зобов’язаний подавати до Національного банку України фінансову і статистичну звітність щодо роботи банку, його операцій, ліквідності, платоспроможності, прибутковості, а також інформацію афілійованих осіб банку з метою оцінки фінансового стану банку. Національний банк України встановлює для банків, банківських груп: 1) форми звітності та методику її складання; 2) періодичність та строки подання звітності; 3) структуру пояснювальної записки; 4) мінімум відомостей, що підлягають опублікуванню, та строки їх подання; 5) методику складання консолідованої і субконсолідованої звітності. Національний банк України має право в окремих випадках вимагати подання разової та тимчасової звітності від банків та банківських груп. Фінансовим роком банку вважається календарний рік, який починається 1 січня. Банк зобов’язаний протягом місяця, наступного за звітним періодом, розповсюджувати на веб-сайті банку, а також розміщувати у приміщеннях банку, до яких мають доступ клієнти, у тому числі вкладники, квартальний баланс, звіт про фінансові результати банку та примірники до звітів, перелік яких визначається Національним банком України. Банк зобов’язаний оприлюднювати аудиторський звіт та перевірені аудиторською фірмою річну фінансову звітність і річну консолідовану фінансову звітність в обсязі, що включає: 1) баланс; 2) звіт про фінансові результати; 3) звіт про рух грошових коштів; 4) звіт про власний капітал; 5) примітки до звітів, перелік яких визначаться Національним банком України. Банк зобов’язаний не пізніше 30 квітня наступного за звітним року оприлюднювати річну фінансову звітність та річну консолідовану фінансову звітність разом із аудиторським звітом, а також інформацію в обсязі, визначеному Національним банком України, про власників істотної участі у банку шляхом публікації в періодичних виданнях та/або поширення як окремих друкованих видань чи розміщення в мережі Інтернет. Голова правління та головний бухгалтер банку несуть відповідальність, установлену законодавством України, у разі оприлюднення недостовірної (неповної) фінансової звітності, а також недотримання порядку спростування такої звітності (ст.68, ч.ч. 1, 3, 4, 7, 8, 9, 12 ст.69 ЗУ „Про банки і банківську діяльність”).

Як визначено у п.1.1. Глави 1 Розділу V Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затв. Постановою НБУ №368 від 28.08.2001р. ліквідність банку – це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов’язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).

Відповідно до п.4.4. глави 4 Розділу І Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого Постановою Правління НБУ №346 від 17.08.2012р., Національний банк має право встановити особливий режим контролю за діяльністю банку й усуненням ним допущених порушень, який передбачає обмеження щодо діяльності банку шляхом призначення куратора банку (далі - особливий режим контролю). Національний банк для здійснення особливого режиму контролю одночасно з призначенням куратора банку може залучати фахівців з бухгалтерського обліку, юридичних питань, з питань платіжних систем, інформаційних технологій та з інших питань. Національний банк застосовує особливий режим контролю в разі наявності хоча б однієї з таких ознак: невиконання керівниками банку вимог Національного банку щодо усунення виявлених порушень; відсторонення керівників банків від посади; виявлення за результатами безвиїзного нагляду або інспекційної перевірки фактів здійснення ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників та кредиторів, порушень банківського законодавства, а також одержання доходів із порушенням законодавства України, навіть якщо ці порушення не призвели до погіршення фінансового стану банку; виникнення реальної загрози невиконання банком своїх зобов'язань перед клієнтами і кредиторами; потреба в посиленому контролі за діяльністю банку з метою уникнення можливості невиконання банком своїх зобов'язань перед клієнтами та кредиторами; потреба в контролі за діяльністю банку протягом шести місяців із дня втрати ним статусу перехідного; наявність публічного конфлікту в керівництві банку.

Згідно п.2 Положення про організацію внутрішнього аудиту в комерційних банках України, затв. Постановою Правління НБУ №114 від 20.03.1998р., активи банку – це накопичені протягом діяльності банку ресурси, які в майбутньому приносять економічну вигоду і призводять до припливу грошових коштів у банківську установу.

Куратор банку здійснює посилений контроль за діяльністю банку шляхом проведення аналізу фінансової, статистичної звітності та іншої інформації, що надається банком до Національного банку, та/або перебуваючи безпосередньо в банку. Банк зобов'язаний забезпечити куратора, призначеного Національним банком, окремим приміщенням, що обладнане необхідними технічними засобами, з доступом до відповідних програмно-технічних комплексів банку для перегляду в режимі поточного часу всіх операцій банку та його клієнтів. На куратора банку можуть покладатися такі повноваження: здійснювати постійний контроль за проведенням банком операцій; отримувати інформацію та ознайомлюватися з документами щодо проведення банком операцій і визначення рівня ризиків, на які він може наражатися; ініціювати встановлення порядку виконання банком та його відокремленими підрозділами початкових платежів з урахуванням наявності коштів на кореспондентському рахунку і змісту платежів, обрання способів організації управління черговістю початкових платежів (використовуючи засоби системи автоматизації банку, внутрішньобанківської міжфілійної платіжної системи банку, автоматизоване робоче місце "АРМ куратора банку", призначене для управління початковими платежами банку, що надсилаються до СЕП); ініціювати заборону на використання для розрахунків прямих кореспондентських рахунків; ініціювати переведення банку на модель обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку в СЕП, яка дає банку змогу здійснювати початкові платежі від імені відокремлених підрозділів або через внутрішньобанківську міжфілійну платіжну систему; ініціювати проведення нарад з керівництвом банку для отримання пояснень та інформації про вжиття банком заходів щодо усунення порушень і недоліків та забезпечення його фінансової стабільності; бути присутнім на: загальних зборах акціонерів, на засіданнях ради і правління банку з правом дорадчого голосу; засіданнях комітетів (в обов'язковому порядку кредитного комітету, комітету з питань управління активами та пасивами, тарифного комітету); нарадах керівництва, у тому числі щодо реструктуризації зовнішніх зобов'язань банку, та інших структурних підрозділів банку, у тому числі підрозділів внутрішнього контролю та аудиту банку; переговорах з інвесторами банку з питань продажу чи реорганізації банку, шляхів оздоровлення банку за рахунок коштів учасників; здійснювати контроль за своєчасним виконанням банком вимог (заходів), висунутих (застосованих) Національним банком до банку за результатами його діяльності, у тому числі за виконанням банком плану заходів з фінансового оздоровлення та/або прийнятих у письмовій угоді зобов'язань перед Національним банком; інформувати керівництво служби банківського нагляду щодо результатів аналізу фінансового стану банку, а в разі виникнення негативних тенденцій і виявлення проблем у його діяльності, які можуть нести загрозу втрати ліквідності й платоспроможності та інтересам кредиторів і вкладників, оперативно готувати обґрунтовані пропозиції щодо подальших наглядових дій за цим банком; виконувати функції, пов'язані зі здійсненням контролю за використанням коштів, отриманих від Національного банку; звертатися до Національного банку з клопотанням про розгляд питання щодо застосування відповідного заходу впливу згідно з вимогами статті 73 Закону про банки до посадових осіб або осіб, які діють за їх дорученням, якщо вони перешкоджають здійсненню функцій куратора банку, зокрема створюють умови, за яких куратор не може повністю або частково здійснювати повноваження, покладені на нього Національним банком; виносити за межі банку копії документів, що можуть свідчити про факти порушення банком банківського законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку (п.п.4.8., 4.9. глави 4 Розділу І Положення №346 від 17.08.2012р.).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч.1, 2 ст.73, ч.ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України).

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.76, ч.1 ст.77, ч.ч.1, 2 ст.79 ГПК України).

Таким чином, системний аналіз норм законодавства дає підстави суду дійти висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору управління нерухомим майном від 31.12.14 р., оскільки за своєю правовою природою договір управління майном не відноситься до правочинів, передбачених абз.4 ч.3 ст. 9 ЗУ „Про іпотеку”, укладення яких потребує обов’язкового узгодження з іпотекодержателем. Отже договір управління майном є правочином по наданню послуг управління майном з метою його ефективного використання та отримання установником управління відповідної вигоди за таке управління, а тому не є за своїм змістом ні договором про спільну діяльність, ні договором про лізинг, ні договорами оренди чи користування. При цьому, положеннями ст.1039 ЦК України, як особливу умову передачі майна в управління, передбачено повідомлення установником управління управителя про наявність договору застави майна, в даному випадку іпотеки нерухомого майна, що і має місце в п.5.2. договору управління майном від 31.12.14 р., а отже з цього слідує законодавча передбачуваність можливої передачі в управління майна, що перебуває в іпотеці із забороною відчуження. Звідси, є недоречною позиція позивача щодо наявної заборони іпотекодавцю, згідно приписів ст.9 ЗУ „Про іпотеку”, на укладення договору управління майном, оскільки такої прямої заборони означена норма не містить.

Відповідно до викладеного, суд доходить до висновку, що укладений між ПАТ „Імексбанк” та ТОВ „Нова-Хвиля” договір управління нерухомим майном від 31.12.14 р., нотаріально посвідчений та зареєстрований в реєстрі за № 1887, відповідає вимогам законодавства, чинного на момент його укладення, укладений з додержанням форми правочину, передбаченої ст.1031 ЦК України, підписаний особами, наділеними необхідним обсягом цивільної дієздатності, тому підстав для визнання його недійсним за умов, визначених позивачем самостійно, суд не вбачає. Матеріали справи не містять клопотань позивача про зміну підстав позову щодо визнання недійсним договору за іншими обґрунтуваннями або визнання недійсними його частин, а тому, так як суд не наділений повноваженнями самостійно змінювати предмет або підставу заявлених позовних вимог, розгляду підлягає саме позовна вимога позивача.

Разом з цим, слід відмітити, що з огляду на умови п.п. 6.3.1., 9.5., 9.6. договору, якими визначено можливість розпорядження без згоди іпотекодержателя іпотечним майном, обмеження правомочностей нового власника майна, неможливість припинення договірних взаємовідносин із третіми особами через дострокове розірвання договору управління майном, суд вбачає наявними порушення даними положеннями договору прав та охоронюваних законом інтересів НБУ, як іпотекодержателя переданого за договором іпотеки від 02.06.09 р. нерухомого майна – нежилої 16-ти поверхової будівлі бізнес-центру, загальною площею 12 426 кв.м., розташованої за адресою м. Одеса, проспект Гагаріна, 12-а. Однак, за відсутності на даний час, з набранням законної сили 15.12.17 р. Господарського процесуального кодексу України в редакції ЗУ „Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів” від 03.10.17 р. №2147-VIII, процесуальної можливості за власної ініціативи судом визнати недійсними окремі частини договору управління від 31.12.14 р., а саме його п.п. 6.3.1., 9.5., 9.6., суд не вбачає підстав, за умови невідповідності окремих частин правочину вимогам ЗУ „Про іпотеку”, для визнання договору управління майном від 31.12.14 р. недійсним в цілому, оскільки вбачається, що даний договір був би вчинений і без включення до нього даних частин.

Крім того, як відмітив відповідач у своєму відзиві, оспорюваний договір на момент звернення НБУ до суду з позовом про визнання його недійсним вже було сторонами розірвано, тому зобов’язання за спірним договором є припиненими, з огляду на що визнавати його недійсним на майбутнє немає підстав, оскільки сторони розірвали цей договір, і на момент прийняття судового рішення він вже не діяв. Отже, визнання Договору недійсним є неможливим, оскільки предмет спору припинив існування. Такого висновку суд дійшов з врахуванням судової практики, що міститься у постанові ВС від 18.10.2018р. по справі №905/2457/17.

Водночас, розглядаючи заявлену позивачем позовну вимогу стосовно визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 31.12.14 р., нотаріально посвідченого та зареєстрованого в реєстрі за № 1888, суд вбачає наявність підстав з якими ЗУ „Про іпотеку” пов’язує недійсність даного спірного договору, зокрема абз.4 ч.3 ст.9 ЗУ „Про іпотеку” чітко відзначає про неможливість передачі об’єкту іпотеки в оренду без згоди на це іпотекодержателя, оскільки взаємовідносини по оренді передбачають низку зобов’язань сторін, які можуть в подальшому перешкоджати правоволодінню власником свого майна чи розпорядження ним, зокрема такі умови мають місце і в оспорюваному договорі оренди, на зміст яких звертав увагу суду позивач, такі як п.п. 2.2., 4.2.5., 10.6., 10.8 договору оренди від 31.12.14 р.

Враховуючи наявність умов договору оренди від 31.12.14 р., які за своєю суттю звужують права іпотекодержателя на іпотечне майно, та сам правовий характер орендних взаємовідносин, які уявляють собою надання майна в безпосереднє користування орендарю для здійснення підприємницької діяльності з метою отримання прибутку від використання майна за його цільовим призначенням, є обґрунтованою позиція НБУ щодо наявності його порушених прав спірним договором та незважаючи на те, що укладення такого договору провадила особа, управитель, наділена повноваженнями здійснювати управління таким майном, суд вважає, що передавати в оренду нерухоме майно без погодження Національного банку України, як то передбачено абз.4 ч.3 ст.9 ЗУ „Про іпотеку”, ТОВ „Нова-Хвиля” не мало законних підстав.

У зв’язку з цим, враховуючи правовий характер правовідносин оренди нерухомого майна, наявність в ЗУ „Про іпотеку” прямої вказівки про неможливість надання в оренду предмету іпотеки без згоди на це іпотекодержателя, фактичну відсутність такої згоди НБУ, договір оренди нерухомого майна від 31.12.14 р., а саме оренди нежилої 16-ти поверхової будівлі бізнес-центру, загальною площею 12 426 кв.м., розташованої за адресою м. Одеса, проспект Гагаріна, 12-а, слід визнати недійсним, а позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та доведеними.

Між тим, в процесі розгляду даної справи, ТОВ „Шевченківський девелопмент” звернулось до суду із заявою про застосування строків позовної давності в порядку ст.267 ЦК України від 23.10.18р. за вх. №2-5280, обґрунтовану тим, що із запровадженням НБУ у відношенні до АТ „Імексбанк” особливого режиму контролю за діяльністю останнього, позивач міг знати про укладення спірних договорів про управління майном та оренди нерухомого майна, яка з врахуванням того, що судом відмовлено в задоволенні заявленої позивачем позовної вимоги щодо визнання недійсним договору управління майном від 31.12.14 р. за недоведеністю та необґрунтованістю, розглядається в частині вимог про визнання недійсним договору оренди від 31.12.14 р., як такого, що підлягає визнанню судом недійсним.

Так, із проаналізованих судом вище приписів Положення про застосування НБУ заходів впливу від 17.08.12 р. № 346 вбачається, що у випадку запровадження НБУ такого заходу впливу до банку як призначення куратором службовця НБУ, дана уповноважена особа НБУ, згідно п.п.4.8., 4.9. Положення № 346, зобов’язана здійснювати посилений контроль за діяльністю банку шляхом контролю фінансової, статистичної звітності та іншої інформації, що надається банком до НБУ та/або перебуваючи безпосередньо в банку. Робота банку, його ліквідність, платоспроможність, прибутковість має місце у його фінансових звітах, що за своєю суттю є відображенням результатів діяльності банку за відповідний звітний період. В свою чергу результати фінансової діяльності банку, повний облік всіх банківських операцій, стан активів і зобов’язань банку зазначаються в бухгалтерському обліку банку.

Разом з цим, до повноважень куратора банку, п.4.9. Положення № 346 покладено і присутність на засіданнях комітетів, при цьому в обов’язковому порядку кредитного комітету, комітету з питань управління активами та пасивами, тарифного комітету, які згідно ст.44 ЗУ „Про банки і банківську діяльність” є постійними комісіями з управління ризиками, що мають забезпечувати виявлення, ідентифікацію, оцінку, моніторинг та контроль за всіма без виключення видами ризиків, достатності капіталу банку для покриття всіх видів ризиків.

Отже, виконуючи обов’язки куратора АТ „Імексбанк” службовець НБУ Семиволос А.В., контролюючи діяльність банку, проводячи аналіз його фінансової, статистичної звітності, прибутковості, стан активів і зобов’язань банку, що відображалось, окрім бухгалтерського обліку АТ „Імексбанк”, ще й, в тому числі, у щомісячних звітах останнього до НБУ, приймаючи участь в засіданнях кредитного комітету, комітету з питань управління активами та пасивами, мав знати про укладення договору оренди нерухомого майна від 31.12.14 р., оскільки нежила будівля 16-типоверхового бізнес-центру належить АТ «Імексбанк» на праві власності, а отже відноситься до активів останнього. Окрім цього, за змістом ст.69 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» АТ «Імексбанк» мав провадити протягом кожного місяця, наступного за звітним періодом, розповсюдження на веб-сайті банку, а також розміщувати у приміщеннях банку, до яких мають доступ клієнти, а вочевидь і куратор НБУ, квартальний баланс, звіт про фінансові результати банку та примірники до звітів, що спростовує позицію НБУ про необізнаність куратора НБУ з діяльністю банку.

Водночас, заперечуючи проти заяви про застосування строків позовної давності, НБУ та АТ „Імексбанк” обмежились лише посиланням на ч.1 ст.339 ГК України, яка надає викладення поняття щодо банківських операцій, однак діяльність банків, їх контроль та звітність не звужується лине поняттям банківських операцій, до яких відносяться депозитні, розрахункові, кредитні, факторингові та лізингові та є набагато більшим за своїм змістом поняттям, наведеним судом вище в даному судовому рішенні.

Звідси, посилання позивача про початок спливу строку позовної давності з отриманням від АТ «Імексбанк» 24.04.2017р. листа-запиту за вх.№230/42526 стосовно погодження спірних договорів, спростовується встановленням судом обізнаності куратора НБУ в процесі застосування спеціального заходу впливу до АТ «Імексбанк» про існування спірних договорів.

Також, за умови обов’язковості державної реєстрації договору застави, що не заперечується сторонами, до загальних засад якої віднесено публічність державної реєстрації прав, відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав, слід дійти висновку, що куратор міг довідатись із відкритих та доступних для отримання із Державного реєстру прав відомостей про укладення 31.12.14 р. та нотаріальне посвідчення договору оренди нежилої 16-ти поверхової будівлі бізнес-центру, загальною площею 12 426 кв.м., розташованої за адресою м. Одеса, проспект Гагаріна, 12-а, що знаходиться в іпотеці у НБУ.

Наразі, із наведеного судом вище п.3.1.1. договору іпотеки від 02.06.09р. іпотекодержатель був наділений правом у будь-який час протягом дії договору перевіряти документально і в натурі наявність, стан, умови зберігання та експлуатації (використання) переданого в іпотеку майна, однак доказів як здійснення цих дій так і їх не вчинення протягом строку дії договору сторони суду не довели та не обґрунтували належними доказами.

Враховуючи всі вище викладені судом чинники, є підставним заявлення ТОВ „Шевченківський девелопмент” заяви про застосування строку позовної давності до позовної вимоги позивача про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 31.12.14 р., оскільки з поданням до суду позивачем 26.01.18 р. позовної заяви за вх.№ 152/18 та встановлення судом підстав для визнання договору оренди недійсним, НБУ було прострочено трирічний строк позовної давності на звернення до суду з позовною вимогою щодо визнання недійсним даного договору, перебіг якої почався з моменту фактичної передачі майна в оренду за актом прийому-передачі об’єкта в оренду, а саме, 12.01.2015р., як то визначено п.1 ст.795 ЦК України, тобто не з 31.12.14 р., як про це зазначив ТОВ «Шевченківський девелопмент», та закінчився 12.01.18р. відповідно. Про порушення оспорюваним договором своїх прав та про осіб які їх порушили, тобто ТОВ „Нова-Хвиля” та ТОВ „Шевченківський девелопмент”, Національний банк України міг довідатись як із звітності АТ „Імексбанк” так із діяльності куратора НБУ в АТ „Імексбанк” запровадженої згідно постанови Правління НБУ від 19.08.14 р. № 505/БТ, з перебуванням відповідних відомостей в Державному реєстрі прав, а також шляхом скористання своїм правом по перевірці іпотечного майна в натурі, документації у відношенні нього.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється і на питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції наголошує, що “позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу” (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі Відкритого акціонерного товариства “Нафтова компанія “Юкос” проти Росії”; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі “Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства”).

З огляду на зазначене, суд відмовляє за недоведеністю та необґрунтованістю в задоволенні заявлених Національним банком України позовних вимог щодо визнання недійсним договору управління нерухомим майном від 31.12.14 р., а в задоволені заявленої позивачем позовної вимоги щодо визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 31.12.14 р. суд відмовляє з підстав застосування трирічного строку позовної давності.

Згідно ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. Положення п.2 ч.1 ст.129 ГПК України передбачають, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст.129 ГПК України за умови відмови судом у задоволені заявлених позивачем позовних вимог з відповідачів на користь позивача не підлягає відшкодуванню оплачений останнім судовий збір за розгляд двох немайнових вимог в сумі 3526грн. Сплачений позивачем надмірно судовий збір в сумі 1274грн. підлягає поверненню судом з Державного бюджету України за надходження від позивача відповідного клопотання.

Керуючись ст.ст.123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити повністю Національному банку України в задоволенні заявлених позовних вимог до Публічного акціонерного товариства „Імексбанк”, Товариства з обмеженою відповідальністю „Нова-Хвиля”, Товариства з обмеженою відповідальністю „Шевченківський девелопмент”.

2. Сплачений Національним банком України судовий збір за подання до суду даного позову покладається на платника.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст.241 ГПК України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до п.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 01 листопада 2018 р.

Головуючий суддя І.А. Малярчук

Суддя Т.Г. Д`яченко

Суддя Р.В. Волков