Постанова

Іменем України

10 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 305/388/17

провадження № 61-37226ск18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого: Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,

треті особи: Служба у справах дітей Рахівської районної державної адміністрації Закарпатської області, Орган опіки та піклування Рахівської районної державної адміністрації Закарпатської області

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 07 грудня 2017 року, у складі головуючого-судді Ємчук В. Е., та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 23 квітня 2018 року у складі суддів: Кондора Р. Ю., Мацунича М. В., Фазикош Г. В.,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_7, треті особи: Служба у справах дітей Рахівської районної державної адміністрації Закарпатської області, Орган опіки та піклування Рахівської районної державної адміністрації Закарпатської області, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житлового приміщення.

Позов мотивовано тим, що 04 травня 2007 року між Акціонерним товариством промислово-інвестиційний банк (далі - АКПІБ) (закрите акціонерне товариство) та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 606, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 25000,00 доларів США та зобов'язувався в порядку та на умовах, що визначені цим договором, повертати кредит, сплачувати проценти за користування кредитом в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором та додатком до нього - графіком платежів.

17 грудня 2012 року між ПАТ «АКПІБ», який є правонаступником АКПІБ та ПАТ «Альфа-Банк» було укладено договір відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Альфа-Банк» було відступлено право грошової вимоги за кредитним договором від 04 травня 2007 року №606.

Кредитор свої зобов'язання за вказаним договором виконав у повному обсязі, надавши ОСОБА_4 кредитні кошти в сумі 25000,00 доларів США. Однак, позичальником неналежно виконувалися зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим останній має прострочену заборгованість перед банком, яка станом на 03 січня 2017 року складає: 15243,81 доларів США - заборгованість за кредитом та 2383,74 доларів США - заборгованість по відсотках за користування кредитом.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, між банком та відповідачем, 07 травня 2007 року було укладено іпотечний договір №606/606, за умовами якого відповідач передав банку в іпотеку будинок, загальною площею 342,66 кв. м, житловою площею 137,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до пункту 1.3 іпотечного договору - вартість предмету іпотеки становить 300613,00 грн. На виконання умов кредитного договору та іпотечного договору відповідачам було направлено вимогу про усунення порушень, але станом на дату подання позовної заяви вимога залишилася невиконаною.

На підставі наведеного, ПАТ «Альфа-Банк» просило суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №606 від 04 травня 2007 року, яка станом на 03 січня 2017 року складає 17627,55 грн, а саме: 15243,81 доларів США - заборгованість за кредитом та 2383,74 доларів США - заборгованість по відсотках за користування кредитом, звернути стягнення на предмет іпотеки - будинок, загальною площею 342,66 кв. м, житловою площею 137,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною, на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом, на стадії оцінки майна та виселити без надання іншого житла ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, 1984 року народження, ОСОБА_8., 2004 рокународження, ОСОБА_7, 2013 року народження, з будинку, загальною площею 342,66 кв. м, житловою площею 137,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та судові витрати у справі.

Рішенням Рахівського районного суду від 07 грудня 2017 року змінений позов задоволено, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 04 травня 2007 № 606 у розмірі 86669,89 грн боргу відсотками, а також 37078,00 грн пені, звернуто стягнення на предмет іпотеки - будинок загальною площею 342,66 кв. м, житловою площею 137,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на користь ПАТ «Альфа-Банк» шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження», встановивши ціну предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна;

виселено без надання іншого житла ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_8., ІНФОРМАЦІЯ_6, і ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_7, з будинку АДРЕСА_1;

стягнуто з відповідачів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 у рахунок відшкодування витрат із оплати судового збору по 4358,99 грн з кожного на користь ПАТ «Альфа-Банк».

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, а тому виселення з нього одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки відповідає вимогам закону.

Постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 23 квітня 2018 року рішення Рахівського районного суду від 07 грудня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції належним чином визначив фактичні та правові підстави позову, внаслідок чого вірно встановив, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню.

У травні 2018 року ОСОБА_4, подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПАТ «Альфа-Банк» відмовити в частині виселення відповідачів із житлового приміщення.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права оскільки відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР неможливо виселити осіб без надання іншого жилого приміщення, у разі якщо в іпотеку передане житло, яке не було придбане за рахунок отриманих кредитних коштів.

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У серпні 2018 року ПАТ «Альфа-Банк» подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, всі висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстав для їх скасування в цій частині немає.

Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2018 року справу за позовом ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_8., ОСОБА_7, треті особи: Служба у справах дітей Рахівської районної державної адміністрації Закарпатської області, Орган опіки та піклування Рахівської районної державної адміністрації Закарпатської області, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житлового приміщенняпризначено до судового розгляду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини третьої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення судів ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 27 квітня 2007 ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Рахівського районного нотаріального округу Маріною А. С. за реєстровим № 1916, купив у ОСОБА_11 житловий будинок загальною площею 342,66 кв. м, житловою площею 137,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Згідно пунктів 3, 4 договору купівлі-продажу зазначений правочин вчинено за 300000,00 грн, з яких 173000,00 грн покупець сплатив до підписання договору, а решту 127000,00 грн зобов'язався сплатити протягом семи днів після підписання договору (після отримання в банківській установі цільового кредиту для купівлі житла).

04 травня 2007 року між АКПІБ та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 606, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 25000,00 доларів США та зобов'язувався в порядку та на умовах, що визначені цим договором, повертати кредит, сплачувати проценти за користування кредитом в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором та додатком до нього - графіком платежів.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, між банком та відповідачем, 07 травня 2007 року було укладено іпотечний договір №606/606, за умовами якого відповідач передав банку в іпотеку будинок, загальною площею 342,66 кв. м, житловою площею 137,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, вартістю - 300000,00 грн.

17 грудня 2012 року було укладено договір про відступлення прав вимоги та договір про передачу прав за договорами забезпечення, відповідно до якого ПАТ «АПІБ» передав ПАТ «Альфа-Банк» Кредитний портфель, внаслідок передачі якого новий кредитор набуває усіх прав вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення, від позичальників належного виконання всіх грошових та інших зобов'язань, правом звернення стягнення за кредитними договорами на заставлене майно, та іншими правами вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення.

Згідно витягу з додатку №1 до договору відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року вбачається, що право вимоги було передано новому кредитору у тому числі за кредитним договором від 04 травня 2007 року № 606.

07 вересня 2015 року №114473, приватним нотаріусом Чуловським В. А. було винесено виконавчий напис, яким пропонується звернути стягнення на житловий будинок АДРЕСА_1, що належить на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 27 квітня 2007 року ОСОБА_4, який зареєстрований в АДРЕСА_2. За рахунок коштів, отриманих від реалізації предмету іпотеки, пропонується задовольнити вимоги стягувача - ПАТ «Альфа-Банк» у розмірі заборгованості, що виникла внаслідок невиконання ОСОБА_4 умов договору про іпотечний кредит від 04 травня 2007 року №606, за період з 01 березня 2015 року по 27 липня 2015 року, а саме: заборгованість за кредитом 336484,54 гривні, заборгованість по відсотках за користування кредитом 8582,85 гривні та суми витрат стягувача за вчинення виконавчого напису 3500,00 гривень, що всього станом на 07 вересня 2015 року становить 348567,39 грн.

Судами встановлено, що на виконання вказаного виконавчого напису ОСОБА_4 не було сплачено жодних коштів на погашення вказаної у написі суми боргу.

09 вересня 2016 року банком було направлено повідомлення про усунення порушень відповідачам, зокрема вимогу щодо виконання умов кредитного договору від 04 травня 2007 року №606, якою запропоновано у строк до 30 днів з дня отримання вимоги, сплатити заборгованість по кредиту, сплатити нараховані проценти і нараховані штрафні санкції або, у якості альтернативи, запропоновано добровільно передати предмет іпотеки для подальшої реалізації. Крім того, позивач вимагав відповідачів добровільно звільнити житлове приміщення, яке є предметом іпотеки, з обов'язковим зняттям всіх мешканців з реєстраційного обліку у тридцятиденний термін.

Вищевказану вимогу відповідачі не виконали.

Постановою начальника ВДВС Рахівського ГТУЮ у Закарпатській області від 20 вересня 2016 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису, виданого 07 вересня 2015 року приватним нотаріусом Чуловським В. А., про звернення стягнення на предмет іпотеки житловий АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_4 та 26 квітня 2017 року арештовано майно боржника.

Відповідачі продовжують проживати в будинку, вимоги позивача про добровільне виселення не виконуються.

Згідно із частинами першою, другою статті 39 Закону України «Про іпотеку» в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина 3 статті 109 ЖК Української РСР регулює порядок виселення громадян.

Згідно із положенням частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до вимог частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК Української РСР.

За змістом вказаних норм особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, а за інших обставин, є підставою для відмови у задоволенні позову про виселення.

При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 14 березня 2018 року № 61-2816цс18, в якій були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.

З матеріалів справи вбачається, що згідно договору купівлі-продажу від 27 квітня 2007 року ОСОБА_4 придбав житловий будинок, загальною площею 342,66 кв. м, житловою площею 137,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, вартістю - 300000,00 грн.

Згідно пункту 4 вищезазначеного договору суму в розмірі 173000,00 грн покупець оплатив продавцю до підписання договору, а суму в розмірі 127000,00 грн покупець зобов'язався оплатити продавцю на протязі семи днів після підписання цього договору (після отримання покупцем цільового кредиту для придбання цього майна в банківській установі).

Аналіз зазначених вище норм матеріального права та обставин справи дає підстави для висновку про те, що суди правильно задовольнили позов про виселення відповідачів без надання іншого житла, встановивши,що в іпотеку передано житловий будинок, який є власністю ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 27 квітня 2007 року та який придбано за рахунок отриманих ним кредитних коштів.

В частині позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотекирішення судів першої та апеляційної інстанцій не оскаржуються, а тому судом касаційної інстанції не переглядаються.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР неможливо виселити осіб без надання іншого жилого приміщення, у разі якщо в іпотеку передане житло, яке не було придбане за рахунок отриманих кредитних коштів є безпідставними, оскільки суди встановивши, що іпотечне житло було придбано за іпотечні кошти, дійшли правильного висновку про виселення відповідачів без надання іншого житла.

З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення в частині позовних вимог про виселення з житлового приміщенняухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 07 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 23 квітня 2018 року в частині позовних вимог про виселення з житлового приміщення залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук Судді:В. О. Кузнєцов С. О. Погрібний О. В. Ступак Г. І. Усик