ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

30 жовтня 2018 року

справа №821/1904/17

адміністративне провадження №К/9901/61748/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Оледера І. Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Елена" на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 05 березня 2018 року у складі судді Хом'якової В. В. та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2018 року у складі колегії суддів Димерлія О. О., Єщенка О. В., Шеметенко Л. П. у справі № 821/1904/17 за позовом Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Елена" до Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В :

У грудні 2017 року Приватне підприємство "Виробничо-комерційна фірма "Елена" (далі - Підприємство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20 листопада 2017 року:

№ 0003331422, яким Підприємству нараховано пеню за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 2 180 286 грн 60 коп.;

№ 0003341422, яким до позивача застосовані штрафні санкції за порушення валютного законодавства у розмірі з 740 грн;

№ 0003311422, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченого юридичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості на суму 4 072 грн 86 коп. та застосовано штрафні санкції у розмірі 1018 грн 22 коп.;

№ 0003321422, яким до позивача застосовано штрафні санкції за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів розрахункових операцій у розмірі 32 307 грн;

№ 0002191305, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 7 440 грн 94 грн та застосовані штрафні санкції в сумі 5 354 грн 50 коп.;

№ 0003301422, яким платнику податків збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" на суму 532 грн - за податковим зобов'язанням та 133 грн - за штрафними санкціями;

№ 0003291422, яким Підприємству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" на 93 947 грн - за податковим зобов'язанням, та 23 486 грн 75 коп. - за штрафними санкціями;

№ 0003351422, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за платежем "податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів" за червень 2015 року на 42 177 грн та за червень 2017 року на 3 265 грн, а також застосовано штрафні санкції у розмірі 4 217 грн 70 коп., з мотивів безпідставності їх прийняття.

05 березня 2018 року рішенням Херсонського окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2018 року, позовні вимоги задоволено частково, позов Підприємства задоволено частково, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 20 листопада 2017 року:

- № 0003321422 про застосування штрафних санкцій за порушення норм регулювання обігу готівки в сумі 32 307 грн;

- № 0002191305 про збільшення суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 12 795 грн 44 коп.;

- № 0003301422 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" на 665 грн,

- № 0003291422 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" на 117 434 грн 75 коп.,

- № 0003351422 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на 45 442 грн та застосування штрафної санкції на суму 4 217 грн 70 коп., з підстав недоведення податковим органом складу податкових правопорушень, покладених в основу прийняття відповідних податкових повідомлень-рішень.

Судами попередніх інстанцій відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 20 листопада 2017 року:

- № 0003331422 про нарахування пені за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 2 180 286 грн 60 коп.;

- № 0003341422 про застосування штрафних санкцій в сумі 3 740 грн за невиконання вимог щодо декларування валютних цінностей;

- № 0003311422 про збільшення сум грошового зобов'язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки" на суму 5 091 грн 08 коп.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині, суди попередніх виходили з правомірності податкових повідомлень-рішень № 0003331422, № 0003311422 та № 0003341422 внаслідок доведення податковим органом факту порушення позивачем строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності за результатами зарахування зустрічних вимог, встановлення факту недекларування валютних цінностей, які знаходяться за межами України, а також наявності підстав для сплати позивачем податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік

17 вересня 2018 року позивачем до Верховного Суду подано касаційну скаргу, в якій платник податків посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», пункту 2 постанови Правління Національного банку України від 20 серпня 2014 року «Про врегулювання ситуації на валютному ринку України» (далі - Постанова № 515), статей 204, 601, 602 Цивільного кодексу України, пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України.

Позивач доводить, що жодне положення Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР (далі - Закон № 185/94-ВР) не передбачає неприпустимість припинення зобов'язань за зовнішньоекономічним договором шляхом зарахування зустрічних вимог, тим більше, якщо враховувати дати проведення заліку - 19 квітня 2014 року та дату виходу Постанови № 515 (20 серпня 2014 року).

Обґрунтовуючи протиправність податкового повідомлення-рішення № 0003311422, позивач посилається на неправильне тлумачення судами попередніх інстанцій абзацу «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

У зв'язку із наведеним податковий орган просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким позов задовольнити.

19 вересня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу та витребувано з Херсонського окружного адміністративного суду справу № 821/1904/17.

03 жовтня 2018 року справа № 821/1904/17 надійшла до Верховного Суду.

09 жовтня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив відповідача на касаційну скаргу, в якому він спростовує доводи касаційної скарги та просить залишити її без задоволення.

Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що у жовтні 2017 року посадовими особами податкового органу проведено планову виїзну перевірку Підприємства щодо дотримання, серед іншого, валютного законодавства за період з 01 січня 2014 року по 30 червня 2017 року, за результатами якої складено акт від 18 жовтня 2017 року за №237/21-22-14-01/14124668 (далі - акт перевірки).

20 листопада 2017 року на підставі акта перевірки та згідно з підпунктами відповідно 54.3.2 та 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України прийнято спірні у цій справі податкові повідомлення рішення.

Перегляд касаційної скарги здійснюється Судом в межах доводів касаційної скарги, відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо протиправності податкового повідомлення-рішення від 20 листопада 2017 року № 0003331422

Податковим повідомленням-рішеннями № 0003331422 за порушення вимог статті 1 Закону № 185/94-ВР застосовано пеню за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 2 180 286 грн 60 коп. на підставі статті 4 цього Закону.

Склад податкового правопорушення, покладеного в основу прийняття спірного акта індивідуальної дії, доводиться податковим органом на наслідком аналізу дотримання норм валютного законодавства платником податків при виконанні умов зовнішньоекономічних договорів бербоутного чартеру від 28 червня 2013 року, за мовами яких позивач передав компанії-нерезидентові ("Ноldingson Limited" (Белізе) судна - теплоходи "Аляска" та "Маrіа Тhе Fіrst".

Як встановлено судами попередніх інстанцій, умовами договорів передбачено, що орендна плата за судно т/х "Аляска" становить 150 дол. , орендна плата за судно т/х "Маrіа Тhе Fіrst" становить 200 дол. США за добу, грошові кошти перераховуються щомісячно на банківський рахунок судновласника. Виплата орендної плати провадиться щомісячно авансом в перший день кожного місяця.

За наслідком проведення перевірки податковим органом встановлено, що станом на 30 червня 2017 року виручка за експорт послуг з бербоут-чартеру за Договорами від 28 червня 2013 року (далі - Договори чартеру), суден позивача - теплоходів "Аляска" і "Маrіа Тhе Fіrst", у сумах 57 150 доларів США та 72 000 доларів США відповідно, не надійшла від компанії-нерезидента "Ноldingson Limited" на валютний рахунок позивача протягом передбачених законодавством строків.

Відсутність складу валютного правопорушення позивач пояснює на підставі того, що зобов'язання з оплати за фрахт суден були погашені зустрічними зобов'язаннями позивача перед нерезидентом по оплаті ремонтних робіт.

19 квітня 2014 року між позивачем та компанією "Ноldingson Limited" (Белізе) укладено угоду про погашення витрат компанії "Ноldingson Limited" (Белізе) по технічному обслуговуванню і ремонту суден "Маrіа Тhе Fіrst" і "Аляска", переданих у фрахт згідно Договорів чартеру, як таких, що пройшли ремонт на заводі "Ніdrodinamik Shipbuiding and Tranding Co" (Туреччина). Позивач, як ініціатор ремонту/покращень, відшкодовує понесені фрахтувальником витрати у розмірі погоджених сум у розмірі 299 000 доларів США.

Позивач надав судам попередніх інстанцій копії документів на підтвердження зарахування зустрічних вимог, а саме свідоцтво про право власності на судно "Марія", стандартний бербоутний чартер "Беркон 89", укладений між позивачем та компанією "Ноldingson Limited" від 28 червня 2013 року на т/х "Аляска" , а також на т/х "Маrіа Тhе Fіrst" , з додатками, договір на ремонт судна "Маrіа Тhе Fіrst" № 2014/35 від 25 лютого 2014 року, укладений між компанією "Ноldingson Limited" та "Hidrodinamik Shipbulding & Trading Co", акт прийому судна в ремонт від 28 лютого 2014 року, акт прийому судна із ремонту від 19 квітня 2014 року, з калькуляцією, вартість робіт вказана в акті в сумі 299 000 дол. США.

Відповідальність за спірним податковим повідомленням-рішенням застосована відповідачем на підставі статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Згідно з нею склад відповідного правопорушення полягає у недодержанні строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону.

За приписами цих статей виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.

З метою реалізації таких обмежень при розрахунках Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» запроваджений валютний контроль.

Згідно зі статтею 12 цього Декрету валютні операції за участю резидентів і нерезидентів підлягають валютному контролю. Валютному контролю підлягають також зобов'язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, які випливають з пункту 1 статті 9 цього Декрету.

До органів валютного контролю статтею 13 того самого Декрету віднесений Національний банк України як головний орган валютного контролю та уповноважені банки, які здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці установи.

Статтею 44 Закону України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 року № 679-XIV встановлено, що Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належить видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій.

До таких нормативно-правових актів належить Інструкція про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, що затверджена Постановою Правління Національного банку України від 24 березня 1999 року № 136 (зареєстрована в Міністерстві юстиції України 28 травня 1999 року. за № 338/3631, надалі - Інструкція № 136).

Системний аналіз наведених нормативно-правових актів дозволяє дійти висновку, що Інструкція № 136 прийнята у межах повноважень Національного банку України та підлягає застосуванню при правовому регулюванні відносин щодо контролю за додержанням експортерами строків зарахування валютної виручки. Нею встановлені підстави для зняття операцій з контролю, що має юридичне значення при вирішенні питання додержання строків зарахування валютної виручки.

Згідно з пунктом 1.10 Інструкції № 136 експортна операція може бути знята з контролю за наявності належним чином оформлених документів про припинення зобов'язань за цими операціями зарахуванням, якщо: вимоги випливають із взаємних зобов'язань між резидентом і нерезидентом, які є контрагентами за цими операціями; вимоги однорідні; строк виконання за зустрічними вимогами настав або не встановлений, або визначений моментом пред'явлення вимоги; між сторонами не було спору щодо характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо.

Пунктом 1.11 Інструкції № 136 визначено вимоги, які висуваються до документів, що мають подаватися до банка для припинення зобов'язань за цими операціями зарахуванням.

Таким чином, законодавство допускає випадки припинення валютного контролю без зарахування валютної виручки на банківський рахунок експортера, але за умови дотримання порядку, визначеного Інструкцією № 136.

Судами також досліджено та оцінено зміст акта про зарахування зустрічних вимог, пунктом шостим якого встановлено, що сторони дійшли згоди зарахувати зустрічні однорідні вимоги за зобов'язаннями і з моменту укладання акту вважатимуть зобов'язання Сторони 2 (компанія «Ноldingson Limited», фрафтувальник) такими, що виникли на підставі договору про ремонт судна та закінчуються після оплати грошових зобов'язань в сумі 299000 дол. США за ремонт в повному обсязі; зобов'язання Сторони 1 (Приватне підприємство ВКФ «Елена») таким, що припинено частково, заборгованість Сторони 1 перед Стороною 2 становить 254 600 дол. США.

Станом на 19 квітня 2014 рік позивач та компанія «Ноldingson Limited» домовились, що після зарахування однорідних зустрічних вимог, заборгованість Підприємства перед компанією «Ноldingson Limited» сягає 254 600 дол. США.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем надано акти проведення звірок, відповідно до яких залік зустрічних вимог відбувався до березня 2017 року. Надані судам копії актів звірок взаємних розрахунків за 1 півріччя 2014 року, за 2 півріччя 2014 року, 1 півріччя 2015 року, складені та підписані головними бухгалтерами позивача та компанії «Ноldingson Limited», прізвища та ініціали яких не вказані, підписи керівників обох підприємств відсутні, акти звірок за період 01 липня 2015 року - 31 серпня 2016 року, за період 01 вересня 2016 року - 31 березня 2017 року мають підписи невідомих осіб, завірені печатками, разом з тим зі змісту актів неможливо встановити ні їх посади, а ні прізвища та ініціали осіб. Жодний з актів звірок не підписаний керівниками підприємств.

Крім того, в бухгалтерському обліку позивача взаємозалік не був проведений, що підтверджується відомостями акту перевірки про наявність станом на 30 червень 2017 року простроченої дебіторської заборгованості по договорам бербоут-чартеру від 28 червня 2013 року з нерезидентом «Ноldingson Limited» у сумі 57 150 дол. США та 72 000 дол. США відповідно.

Враховуючи, що станом на 19 квітня 2014 року зарахування зустрічних вимог відбулося частково, Верховний Суд вважає обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положень Постанови № 515 та постанови Правління НБУ від 28 серпня 2014 року №534 "Про внесення змін до постанови Правління Національного банку України від 20.08.2014 № 515", якими у зв'язку із запровадженням вимоги щодо обов'язкового продажу на міжбанківському валютному ринку України надходжень в іноземній валюті із-за кордону уповноваженим банкам заборонено знімати з контролю експортні операції клієнтів на підставі документів про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Пунктом 4 даної Постанови визначено, що у зв'язку із запровадженням вимоги щодо обов'язкового продажу на міжбанківському валютному ринку України надходжень в іноземній валюті із-за кордону уповноважені банки не можуть знімати з контролю експортні операції клієнтів на підставі документів про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Згідно з пунктом 7 цієї Постанови, на час її дії інші нормативно-правові акти Національного банку України діють у частині, що не суперечить вимогам цієї постанови. З урахуванням цього, а також прийняття її пізніш у часі, спеціального характеру за предметом правового регулювання, дана Постанова підлягає переважному застосуванню у порівнянні з положеннями пункту 1.10 Інструкції № 136.

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог впродовж строку дії постанови Правління Національного банку України «Про врегулювання ситуації на валютному ринку України» від 20 серпня 2015 року № 515 не вважається підставою для зняття експортної операції з контролю.

Відтак, встановлений статтею 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» строк зарахування валютної виручки не переривається зарахуванням. Тому визначення відповідачем його пропущення без урахування документів про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог є правомірним.

Верховний Суд не приймає до уваги доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанції вимог статей 601, 602, 204 Цивільного кодексу України.

Відносини між позивачем та його контрагентом за експортною операцією врегульовані нормами приватного права. Ними не встановлені обмеження щодо зарахування зустрічних однорідних вимог при розрахунках з нерезидентами, припинення чи врегулювання зобов'язань на свій розсуд, навіть з відступленням від положень актів цивільного законодавства.

Втім, відповідно до частини другої статті 1 Цивільного кодексу України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

У правовому регулюванні публічно-правових відносин між позивачем та контролюючим органом - відповідачем вказані цивільно-правові норми застосовуються опосередковано.

З огляду на положення частини другої статті 19 Конституції України, при перевірці додержання резидентом строків зарахування валютної виручки, суб'єкт владних повноважень має керуватися нормами, що регулюють здійснення валютного контролю.

Як вже зазначалося, згідно з ними документи про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог не можуть виступати підставою для зняття з контролю експортних операцій.

Верховним Судом не приймаються до уваги посилання позивача на положення Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», якими не встановлено заборони на здійснення заліку взаємних вимог.

При оцінці даного доводу позивача суд керується зазначеними вище висновками про застосування положень договору та цивільного законодавства при правовому регулюванні публічно-правових відносин.

Постанови Правління Національного банку України не регулюють відносини між сторонами контракту, не забороняють проведення розрахунків шляхом заліку. Їх норми адресовані резидентові та уповноваженому банку, що здійснює валютний контроль за експортною операцією. Резидент при здійсненні господарської діяльності не був позбавлений можливості врегулювати договірні відносини з урахуванням загальнодоступних правил валютного контролю або врахувати ризики їх недодержання.

Право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів передбачено частиною другою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що ратифікований відповідним Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.

Посилання позивача на необхідність застосування до спірних правовідносин строків, визначених статтею 102 Податкового кодексу України, є безпідставними, оскільки до позивача застосована пеня за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності за триваюче правопорушення, виявлене під час проведення перевірки.

Щодо правомірності податкового повідомлення-рішення від 20 листопада 2017 року № 0003341422

Податковим повідомленням-рішеннями № 0003341422 за порушення статті 1 Указу Президента України від 18 червня 1994 року № 319/94 «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами» на підставі статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93 (далі - Декрет № 15-93), підпункту 2.3 пункту 2 Порядку застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації від 04 жовтня 1999 року № 542 (далі - Порядок № 542), пункту 2.7 Постанови Національного банку України від 08 лютого 2000 року № 49 «Про затвердження Положення про валютний контроль» (далі - Постанова № 49) застосовано штрафні санкції в сумі 3 740 грн.

Відповідно до пункту першого Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами» від 18 червня 1994 року №319/94 суб'єктів підприємницької діяльності України, незалежно від форм власності, зобов'язано у десятиденний строк продекларувати у Національному банку України наявність (або відсутність) з визначенням сум усіх належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України, в тому числі одержаних у результаті здійснення підприємницької діяльності за межами України, подати Головній державній податковій інспекції України декларацію щодо сум на їх рахунках у банках та інших іноземних фінансових установах, а також щодо сум надходжень валютних цінностей у вигляді доходів (дивідендів), одержаних у результаті здійснення підприємницької діяльності за межами України. Надалі декларування суб'єктами підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, наявності належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України, здійснюється щоквартально.

Мета такого декларування полягає в поверненні в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами. Для досягнення цієї мети уповноважені органи держави повинні знати, які валютні цінності належать суб'єкту господарювання і знаходяться за кордоном. Одним з видів таких цінностей є дебіторська заборгованість. При цьому не важливо, як саме вона утворилася - чи шляхом передоплати за товари, роботи, послуги нерезиденту, чи шляхом реалізації таких товарів, робіт, послуг нерезиденту. Як ті, так і інші кошти підлягають обов'язковому декларуванню.

За змістом частини другою статті 16 Декрету № 15-93 до резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються, серед іншого, фінансові санкції за невиконання резидентами вимог щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, передбачених статтею 9 цього Декрету, - у сумі, що встановлюється Національним банком України.

Положеннями статті 9 Декрету № 15-93 визначено, що валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України.

Абзацом другим підпункту 2.3 пункту 2 Порядку № 542 встановлено, що порушенням порядку декларування є подання недостовірної інформації або перекручення даних, що відображаються у відповідній декларації, якщо такі дії свідчать про приховування резидентами валютних цінностей та майна, що перебувають за межами України.

Згідно з пунктом 2.7 Порядку № 49 визначено відповідальність за порушення резидентами порядку декларування у вигляді накладення штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Склад валютного правопорушення доводиться податковим органом на підставі того, що під час перевірки факти недекларування Підприємством у деклараціях про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами, сум, отриманих протягом 2014-2017 років від нерезидентів - компанії «Holdingson Limited» та TODD CHART AGENCY LTD на підставі Стандартних бербоутних чартерів «Беркон 89» від 28 червня 2013 року та 26 жовтня 2009 року № 1.

Судами попередніх установлено, що 28 червня 2013 року Підприємство уклав контракти з фірмою "Ноldingson Limited" та 26 жовтня 2009 року з TODD CHART AGENCY LTD, за якими отримував платежі, що не декларувалися у деклараціях про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами, поданих позивачем 01 жовтня 2014 року, 01 січня 2015 року, 01 квітня 2015 року, 01 липня 2015 року, 01 жовтня 2015 року, 01 січня 2016 року, 01 квітня 2016 року, 01 липня 2016 року, 01 жовтня 2016 року, 01 січня 2017 року, 01 квітня 2017 року.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що доведеність складу валютного правопорушення, покладеного в основу прийняття податкового повідомлення-рішення від 20 листопада 2017 року № 0003341422, обумовлює правомірність застосування до позивача, визначених штрафних (фінансових) санкцій.

Посилання позивача у касаційній скарзі на те, що відносини з приводу декларування доходів за операціями з TODD CHART AGENCY LTD не охоплювалися предметом позовних вимог, є безпідставними, оскільки предметом позовних вимог визначено, серед іншого, протиправність податкового повідомлення-рішення від 20 листопада 2017 року № 0003341422. Склад валютного правопорушення, покладеного в основу його прийняття доводиться податковим органом в тому числі і на підставі аналізу господарських операцій позивача з означеним контрагентам, а відтак, правомірно досліджений судами першої та апеляційної інстанцій.

Неприйнятними є доводи касаційної інстанції щодо необхідності дослідження додаткових документів, доданих до касаційної скарги, оскільки суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Щодо правомірності податкового повідомлення-рішення від 20 листопада 2017 року № 0003311422.

Податковим повідомленням-рішенням № 0003311422 за порушення підпункту 266.7.5 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки", сплаченого юридичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості на суму 5 091 грн 08 коп., з них за податковими зобов'язаннями у розмірі 4 072 грн 86 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1 018 грн 22 коп.

Підпунктом 266.7.5 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцезнаходженням об'єкта/об'єктів оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально.

Склад податкового правопорушення доводиться податковим органом на підставі того, що Підприємством не включено до податкових декларацій з податку на нерухоме майно за об'єкт - столярну майстерню, розташовану за адресою: м. Херсон, вул. Янтарна, буд. 31. Об'єкт не житлової нерухомості - столярна майстерня належить позивачу на праві власності згідно з договором купівлі - продажу від 28 квітня 2005 року серії ВСВ № 351016, укладеного між Приватним підприємством "ЛОСС" та платником податків про передачу комплексу, столярної майстерні.

Підпункт «є» підпункту 266.2.2. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, на який посилається позивач як на підставу протиправності податкового повідомлення-рішення, встановлює, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від «а» до «л») передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв'язок об'єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами «е» та «і», на відміну від пункту «є». Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування («д»), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу («е»), сільськогосподарський товаровиробник («ж»), громадські організації інвалідів та їх підприємства («з»), релігійні організації («и»)), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання («ґ»), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів («і»), будівлі промисловості («є») тощо).

Буквальний аналіз пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як «будівлі промисловості промислових підприємств». При цьому законодавець використав прислівник «зокрема», який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.

За положеннями підпункту 14.1.1291. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).

Відповідно до пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Говорячи про промислове підприємство, необхідно зауважити, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала дане поняття.

Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар'єрів», C «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».

Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.

Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

Наведені положення дають Верховному Суду підстави здійснити висновок, що застосування пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

Суди попередніх інстанцій, застосувавши цитовані вище норми прийшли до висновку, що позивач не відноситься до промислового підприємства у розумінні Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530. Підприємство не використовує столярну майстерню (об'єкт нежитлової нерухомості) за її функціональним призначенням (промислової діяльності), а використовує її для обслуговування суден.

Відтак, відсутність двох обов'язкових умов для застосування пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України зумовлює правомірність податкового повідомлення-рішення від 20 листопада 2017 року № 0003311422.

Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга позивача залишається без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Елена" залишити без задоволення.

Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 05 березня 2018 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2018 року у справі № 821/1904/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р. Ф. Ханова

Судді: І. А. Гончарова

І. Я. Олендер