ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 жовтня 2018 року № 760/1794/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Патратій О.В., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до з адміністративним позовом до Солом`янського районного суду м. Києва Військової частини НОМЕР_1 (надалі відповідач), в якому просить зобов`язати командування військової частини НОМЕР_1 зарахувати позивачу у строк військової служби термін навчання у Чернігівському ліцеї з посиленою військово-фізичною /підготовкою з 21.08.1995 року по 13.06.1998 року (2 роки, 9 місяців, 22 дня).

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 22 січня 2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов`язання вчинити певні дії передано на розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.06.2018 року відкрито провадження у даній адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що при обчислені загального строку військової служби не враховано період його навчання у Чернігівському ліцеї з посиленою військово-фізичною з 21.08.1995р. по 13.08.1998р., що призвело до неправильного обрахунку строку військової служби, та, як наслідок порушення прав позивача як військовослужбовця, адже в розумінні законодавства, яке було чинним на момент його прибуття на навчання до такого ліцею, день прибуття на навчання до військово-навчального закладу є початком військової служби.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечив, оскільки ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» визначено, що період навчання у військових ліцеях не може відноситися до військової служби, оскільки Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу» не передбачено одночасне проведення допризовної підготовки та проходження військової служби. Відповідно до Закону України «Про загальну освіту» ліцей - загальноосвітній навчальний заклад середньої освіти з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою. Таким чином громадяни, які навчаються у ліцеї, не відносяться до військовослужбовців, а тому період навчання ліцеїстів не може бути зараховано у вислугу років військовослужбовців.

Дослідивши матеріали справи, Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено, що ОСОБА_1 в період з 21.08.1995 року (наказ №147 від 21.08.1995 року) по 13.08. 1998 року (наказ №100 від 13.06.1998 року) проходив навчання у Чернігівському ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою.

30.01.2017 року ОСОБА_1 звернувся із рапортом на ім`я командира військової частини НОМЕР_2 з проханням зарахувати йому навчання у ліцеї у загальний строк військової служби посилаючись на те, що відповідно до статті 24 Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» початком перебування на військовій службі вважається день прибуття на навчання до військово-навчального закладу.

У лютому 2017 року ОСОБА_1 отримав відповідь на свій рапорт, де зазначено, що командування військової частини НОМЕР_2 не може зарахувати навчання у ліцеї у загальний строк військової служби, оскільки відповідно до пункту 1 підпункту «в» статті 24 Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» (у новій редакції - день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу - для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов`язаних), яким не являється Чернігівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача позивач і звернувся з даним позовом.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить до наступних висновків.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України щодо проходження в Україні військової служби, регулюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі Закон №2232-XII).

Статтею 2 Закону №2232-XII визначено, що час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Положеннями ст.24 Закону №2232-XII (в редакції, чинній на час вступу позивача до військового ліцею, тобто станом на 21.08.1995) передбачалося, що початком перебування на військовій службі вважався, зокрема, день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), вказаний у приписі, виданому військовим комісаріатом, для допризовників, призовників і військовозобов`язаних.

Проте, Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про загальний військовий обов`язок і військову службу" від 18.06.1999 №766-XIV, який набрав чинності 31.07.1999р., внесено зміни до ст.24 Закону №2232-XII, згідно з якою, початком проходження військової служби є: день відправлення у військову частину з районного (міського) військового комісаріату - для громадян, призваних на строкову військову службу; день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом; день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу - для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов`язаних.

Тобто, з 31.07.1999р. положення Закону №2232-XII вже не пов`язують початок перебування на військовій службі з днем прибуття на навчання до військового ліцею.

Разом з тим, Закон №2232-XII (в редакції від 31.07.1999р.) визначає, що військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній з захистом Вітчизни (ч.1 ст.2). До видів військової служби, зокрема, відноситься військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (ч.3 ст.2).

При цьому, проходження навчання у військових ліцеях Законом №2232-XII (в редакції від 31.07.1999р.) визначено як підготовка до вступу у вищі військові навчальні заклади (ст.12), тобто до вступу на військову службу.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014р. №1556-VII, вищий військовий навчальний заклад (вищий навчальний заклад із специфічними умовами навчання) - вищий навчальний заклад державної форми власності, який здійснює на певних рівнях вищої освіти підготовку курсантів (слухачів, студентів), ад`юнктів для подальшої служби на посадах офіцерського (сержантського, старшинського) або начальницького складу з метою задоволення потреб Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, центральних органів виконавчої влади із спеціальним статусом, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Відповідно до положень Закону України «Про загальну середню освіту» від 13.05.1999р. №651-XIV, ліцей (ліцей-інтернат) - навчальний заклад III ступеня з профільним навчанням та допрофесійною підготовкою (може надавати освітні послуги II ступеня, починаючи з 8 класу).

Положенням про військові ліцеї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1087, визначено, що військовий ліцей (далі - ліцей) є загальноосвітнім навчальним закладом III ступеня з військово-професійною спрямованістю навчання та допрофесійної підготовки, що передбачає проведення поглибленої допризовної та посиленої фізичної підготовки і виховання у юнаків готовності до військової служби

Відповідно до Положення про ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.04.1999 № 717, ліцей є середнім загальноосвітнім навчальним закладом з військово-професійною спрямованістю навчання та виховання і належить до середньої загальноосвітньої школи ІІІ ступеня з поглибленим вивченням програми допризовної підготовки юнаків, створений з метою загальноосвітньої та військово-фізичної підготовки юнаків для подальшого вступу до вищих навчальних закладів єдиної системи військової освіти.

За таких обставин, навчання у військовому ліцеї не є навчанням у вищому військовому навчальному закладі в розумінні Закону №2232-XII, а лише підготовкою до вступу у вищі військові навчальні заклади.

Відтак, строк навчання позивача у Чернігівському ліцеї з посиленою військово-фізичною не може бути зараховано у загальний строк військової служби, оскільки навчання в такому учбовому закладі не можна вважати проходженням військової служби згідно з переліком її видів, що закріплений у ст.2 Закону №2232-XII.

Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 16.04.2013 у справі №21-107а13, а також з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалі від 10.02.2015 у справі №2а-7334/12/2670 (№К/9991/68994/12).

Крім того, відповідно до частини 1 статті 2 Закон №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Статтею 2 Закону №2232-ХІІ встановлено вичерпний перелік видів військової служби, до яких відноситься: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Такого виду військової служби, як навчання у ліцеях з посиленою військово-фізичною підготовкою вказаний перелік не містить.

За змістом згаданої вище статті необхідною умовою прийняття на військову службу є, зокрема, досягнення громадянином України відповідного віку, передбаченого ст.15 та 20 цього Закону.

За правилами ст. 15 ч. 1 Закону України "Про загальний військовий обов`язок та військову службу" для статусу військовослужбовця необхідно досягнення 18-річного віку, тоді як набір до Ліцею здійснюється у віці 15-16 років, тобто, на час навчання у Ліцеї позивач не мав статусу військовослужбовця.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 27.03.2012 у справі №21-7а12, від 16.04.2013 у справі №21-107а13, від 01.10.2013 у справі №21-330а13 та у постанові Верховного Суду від 10.10.2018р. у справі №825/1086/17.

У зв`язку з викладеним, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для їх розподілу, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 77, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя О.В. Патратій