П О С Т А Н О В А

Іменем України

18 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа № 9901/417/18 (П/9901/417/18)

Провадження № 11-492сап18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

Головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача СаприкіноїІ.В.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,

за участю:

секретаря судового засідання - СергійчукЛ.Ю.,

позивача - ОСОБА_4,

представника позивача - ОСОБА_5,

представника Вищої ради правосуддя - РусаковоїІ.Г.,

представника Вищої кваліфікаційної комісії суддів України - КарлашаД.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (головуючий суддя Юрченко В. П., судді Васильєва І. А., Пасічник С. С., Ханова Р. Ф., Хохуляк В. В.) від 28 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Вищої ради правосуддя, третя особа - Вища кваліфікаційна комісія суддів України, про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИЛА:

У січні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправним та скасування рішення ВРП від 28 грудня 2017 року № 4314/0/15-17 про звільнення його з посади судді Бахмацького районного суду Чернігівської області за вчинення істотного дисциплінарного проступку на підставі п. 3 ч. 6 ст. 26 Конституції України.

Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 березня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням з підстави порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

На обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, як суд першої інстанції, не дослідив усі докази та неповно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відмовляючи в задоволені позову, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що рішення ВРП від 28 грудня 2017 року № 4314/0/15-17 прийняте у спосіб, на підставі та в межах, передбачених Конституцією та законами України.

У відзиві на апеляційну скаргу ВРП просить у її задоволені відмовити, оскільки вважає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду прийняв оскаржуване рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

У судовому засіданні ОСОБА_4 та його представник - ОСОБА_5 апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити з викладених підстав та наведених аргументів.

Представник ВРП - РусаковаІ.Г. та представник Вищої кваліфікаційної комісії суддів України - КарлашД.О. заперечили проти задоволення апеляційної скарги та просили залишити рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 березня 2018 року без змін.

Дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила таке.

Президент України Указом від 04 липня 2001 року № 484/2001 призначив ОСОБА_4 на посаду судді Бахмацького районного суду Чернігівської області строком на п'ять років, а Верховна Рада України Постановою від 14 грудня 2006 року № 470-V обрала його суддею цього ж суду безстроково.

20 жовтня 2009 року голова Ради суддів Чернігівської області БойкоО.В. звернувся до Кваліфікаційної комісії суддів загальних судів Київського апеляційного округу (далі - Комісія) з поданням щодо порушення дисциплінарного провадження відносно судді ОСОБА_4. і застосування до нього дисциплінарного стягнення у зв'язку з допущенням ним грубих порушень законодавства при розгляді цивільної справи. Подання направлено на підставі окремої ухвали Апеляційного суду Чернігівської області від 15 вересня 2009 року у справі № 22ц-1762/2009.

16 грудня 2009 року член Ради суддів України ЯрошенкоМ.П. також звернувся до Комісії з поданням про порушення дисциплінарного провадження відносно судді ОСОБА_4. та вирішення питання про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) про внесення подання про звільнення його з посади судді.

Рішенням Комісії від 26 травня 2010 року зазначені вище подання задоволено і рекомендовано ВРЮ вирішити питання про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Бахмацького районного суду Чернігівської області за свідоме та грубе порушення законодавства, обов'язків судді, передбачених ст. 6 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII «Про статус суддів» (далі - Закон № 2862-XII), а також присяги судді.

Мотивуючи таке рішення, Комісія зазначила, що під час розгляду цивільної справи № 2-1127 за позовом ОСОБА_11 до Закритого акціонерного товариства «Бахмачгазбуд» про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на майно, суддя ОСОБА_4. допустив порушення ч. 4 ст. 130 та ст. 174 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України у редакції, чинній на день ухвалення рішення Комісією), а саме: 10 жовтня 2008 року у попередньому судовому засіданні без участі сторін суддя ОСОБА_4. визнав дійсним вказаний договір купівлі-продажу і визнав за ОСОБА_11 право власності на спірне майно, не з'ясувавши чи не суперечить вимогам закону визнання відповідачем позову, а також факту належності йому спірного майна та повноважень у голови правління товариства на укладення спірного договору. При цьому суддя відкрив провадження у цій справі за позовною заявою, яка не відповідала вимогам ст. 119 ЦПК України в частині оплати позивачем судових витрат, і призначив її до розгляду з пропуском установленого ч. 3 ст. 112 ЦПК України десятиденного строку.

Крім того, суддя ОСОБА_4. 30 жовтня 2009 року постановив рішення у цивільній справі № 2-790 про поновлення ОСОБА_12 на роботі, однак повний текст цього рішення виготовив лише 18 грудня 2009 року, тобто з порушенням строків, визначених ч. 3 ст. 209 ЦПК України, що унеможливило вчасно видати позивачу виконавчий лист. При цьому ОСОБА_13 неодноразово звертався до суду з вимогами надати йому судове рішення та виконавчий лист, однак суддя відмовляв у їх задоволенні, мотивуючи таку відмову перебуванням на лікарняному. Комісія дійшла висновку, що такі дії судді містять ознаки умисного зловживання службовим становищем, що мали наслідком порушення права ОСОБА_13 на працю.

Також Комісія встановила, що суддя ОСОБА_4. не здав до канцелярії розглянуті 02 листопада 2009 року кримінальні справи № 1-147 за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК України) та № 1-158 за обвинуваченням ОСОБА_14 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України у визначений законом строк. При цьому вироки у цих справах не проголошувалися, головуючий суддя до нарадчої кімнати не виходив, а лише повідомив, що особи будуть засуджені до умовної міри покарання. Між тим, у самих вироках суду зазначено, що особи були засуджені строком на 3 роки позбавлення волі. Комісією також зазначено, що вказані кримінальні справи знаходились у сейфі в кабінеті ОСОБА_4, і суддя відмовився виконати вимогу голови Бахмацького районного суду Чернігівської області і пропозицію заступника голови Апеляційного суду Чернігівської області надати ці справи для подальшої видачі копій вироків.

У подальшому суддя ОСОБА_4. оскаржив рішення Комісії від 26 травня 2010 року до ВРЮ, і 03 листопада 2015 року Дисциплінарна секція ВРЮ залишила вказане рішення Комісії без змін.

26 жовтня 2017 року ВРП розглянула скаргу ОСОБА_4 і рішенням

№ 3451/0/15-17 залишила без змін рішення Комісії від 26 травня 2010 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Бахмацького районного суду Чернігівської області ОСОБА_4. У цьому рішенні ВРП дійшла висновку, що рішення Комісії від 26 травня 2010 року обґрунтоване і прийняте на підставі повного та всебічного вивчення дисциплінарної справи згідно з вимогами чинного на час розгляду дисциплінарної справи законодавства.

Відповідно до ст. 1711 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття вказаного вище рішення) акти (…)Вищої ради правосуддя (…) оскаржуються до Вищого адміністративного суду України.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 не реалізував свого права на оскарження в судовому порядку рішення ВРП від 26 жовтня 2017 року, яким було підтверджено обґрунтованість та законність висновків Комісії, викладених у рішенні від 26 травня 2010 року. Отже, рішення ВРП від 26 жовтня 2017 року є чинним та законним.

28 грудня 2017 року ВРП прийняла рішення № 4314/0/15-17 «Про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Бахмацького районного суду Чернігівської області на підставі п. 3 ч. 6 ст. 126 Конституції України за вчинення істотного дисциплінарного проступку» на підставі встановлених Комісією фактів грубого порушення позивачем норм процесуального законодавства та обов'язків, передбачених ст. 6 Закону № 2862-XII, під час розгляду цивільних справ № 2-1127, № 2-790 та кримінальних справ № 1-147, № 1-158.

Не погодившись із таким рішенням ВРП, ОСОБА_4 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані на противагу їм аргументи ВРП, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п. 5 ч. 5 ст. 126 Конституції України (у редакції, чинній на момент прийняття Комісією рішення) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги.

Статтею 31 Закону № 2862-XII визначено, що суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку, а саме за порушення законодавства при розгляді судових справ; вимог, передбачених ст. 5 цього Закону; обов'язків, вказаних у ст. 6 зазначеного Закону.

Згідно із ч. 3 ст. 32 Закону № 2862-XII відповідна кваліфікаційна комісія суддів за результатами дисциплінарного провадження може прийняти рішення про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання про внесення подання про звільнення судді з посади.

З набранням чинності 30 вересня 2016 року Закону України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII) ст. 126 Конституції України, яка визначає перелік підстав для звільнення судді, викладено в новій редакції.

Пунктом 3 ч. 6 ст. 126 Конституції України установлено, що підставою для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Водночас відповідно до п. 1 ч. 9 ст. 109 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов'язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який із таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду.

З огляду на викладене, характер наслідків, передбачених законом для подібних порушень, після набрання чинності Закону № 1401-VIII не змінився, а тому протиправні дії судді ОСОБА_4., які на момент винесення рішення Комісії розцінювались як порушення присяги, згідно із чинним законодавством відповідають ознакам істотного дисциплінарного проступку, що є несумісним зі статусом судді.

Крім того, Конституцією України (у редакції Закону № 1401-VIII) установлено, що відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення, зокрема, розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів і прокурорів (ч. 10 ст. 131).

Так, Верховна Рада України прийняла Закон України від 21 грудня 2016 року

№ 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII), який визначив нову процедуру і порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів та розпочав процес реорганізації ВРЮ у ВРП.

Відповідно до абз. 2 п. 19 розд. ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону

№ 1798-VIII рішення Комісії про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади, прийняті до набрання чинності Закону № 1402-VIII, ВРП розглядає в порядку, встановленому главою 6 розд. ІІ цього Закону. За результатами розгляду ВРП може прийняти рішення про звільнення судді з посади на підставі п. 3 ч. 6 ст. 126 Конституції України.

Отже, держава гарантує контроль за належним виконанням суддями своїх професійних обов'язків шляхом створення єдиного органу - ВРП, що приймає рішення за наслідком розгляду дисциплінарних скарг щодо суддів.

Приписами ч. 2 ст. 57 Закону № 1798-VIII передбачено, що рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених п.3 та 6 ч. 6 ст. 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов'язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії п. 1 ст. 6 Конвенції». У межах скарги за ст. 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі чинники, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, у який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (п. 123 рішення ЄСПЛ від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України»).

З огляду на зміст ст. 6 Конвенції, справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року

№ 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Ураховуючи висновки ЄСПЛ та положення Конвенції, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне повно та всебічно перевірити оскаржуване рішення ВРП, у тому числі на предмет його відповідності вимогам ч. 2 ст. 57 Закону № 1798-VIII, і при цьому встановила:

ВРП складається з 21 члена. Її засідання у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість (ч. 1 ст. 5, ч. 2 ст. 30 Закону № 1798-VIII).

28 грудня 2017 року на засіданні ВРП були присутніми 18 її членів (тобто більшість від складу), які одноголосно проголосували «за» звільнення позивача з посади судді. Наявна в матеріалах справи копія оскаржуваного рішення ВРП свідчить про те, що його підписано всіма членами ВРП, які брали участь у його ухваленні. Отже, спірне рішення ухвалено повноважним складом ВРП та підписано усіма її членами, які брали участь у його ухваленні, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 57 Закону

№ 1798-VIII.

Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновками суду першої інстанції, що оскаржуване рішення ВРП від 28 грудня 2017 року № 4314/0/15-17 є вмотивованим та містить конкретну підставу звільнення позивача, визначену законом.

Як установив суд, доводи, викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_4, фактично зводяться до його незгоди з висновками та рекомендаціями Комісії, зазначеними в рішенні від 26 травня 2010 року, яке ВРП переглянула і залишила без змін рішенням від 26 жовтня 2017 року.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що рішення ВРП від 26 жовтня 2017 року позивачем не оскаржувалось, станом на момент звільнення ОСОБА_4 і на сьогоднішній день воно є чинним і законним, і саме на його підставі прийнято рішення ВРП від 28 грудня 2017 року про звільнення ОСОБА_4 з посади судді за вчинення істотного дисциплінарного проступку.

При цьому правомірність рішення ВРП від 26 жовтня 2017 року не є предметом цього позову, а тому не досліджувалась судом першої інстанції, у зв'язку з чим Велика Палата Верховного Суду не враховує і не оцінює доводи скаржника про нібито порушення Комісією процедури ухвалення рішення від 26 травня 2010 року та необґрунтованість і безпідставність викладених у ньому висновків.

Таким чином ВеликаПалата Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що рішення ВРП від 28 грудня 2017 року про звільнення ОСОБА_4 з посади судді за вчинення істотного дисциплінарного проступку прийнято в межах та у спосіб, що передбачені законодавством, оскільки підстав для скасування цього рішення, визначених ч. 2 ст. 57 Закону № 1798-VIII, немає.

Велика Палата Верховного Суду погоджується й з позицією суду першої інстанції про необґрунтованість та безпідставність аргументів скаржника про нібито пропущення ВРП трирічного строку для вирішення питання про звільнення його з посади судді, оскільки ці доводи стосуються прийняття ВРП рішення від 26 жовтня 2017 року, яке ОСОБА_4 не оскаржував. Такі доводи не підлягають дослідженню та оцінці.

Ураховуючи зазначене вище, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, судове рішення ухвалив з додержанням норм матеріального та процесуального права, натомість скаржник не спростував правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, ч. 1 ст. 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 242, 266, 315, 316, 322 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: В. С. Князєв

Суддя-доповідач: І.В.Саприкіна

Судді:

Н. О. Антонюк Н.П. Лященко

С. В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В. В. Британчук Л.І. Рогач

Д. А. Гудима О.М. Ситнік

О. С. Золотніков О.С. Ткачук

О. Р. Кібенко О.Г. Яновська

Л.М.Лобойко