СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/5799/16-ц

пр. № 2/759/215/18

22 жовтня 2018 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Ул'яновської О.В.,

секретаря судового засідання Чернишук К.О.,

за участю: правонаступника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Маковецької-Саєнко І.М., Павлик Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовними вимогами ОСОБА_4, правонаступником якого є ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров'я України, Державної казначейської служби України, Київської міської державної адміністрації, Міністерства оборони України про стягнення компенсації за понесені витрати на лікування та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

у квітні 2016 р. ОСОБА_4 звернувся із позовними вимогами, після уточнення позовних вимог, просив суд стягнути з Міністерства оборони України 43380 грн 26 коп., з Київської міської державної адміністрації 158333 грн 48 коп., 74490 руб. 61 коп. та 124727 грн 43 коп., 24410 руб. 00 коп. за лікування в медичних закладах та 5000 грн 00 коп. моральної шкоди, з Міністерства охорони здоров'я України стягнути 614180 грн 20 коп. за лікування, вирішити питання стягнення судових витрат. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з липня 2014 по серпень 2015 ОСОБА_4 перебував на стаціонарному лікуванні у клініці гематології ГВ МКЦ «Головний військовий клінічний госпіталь» Міністерства оборони України з діагнозом «Лімфома Ходжкіна», на придбання ліків хворий витратив 43380 грн 26 коп. У період 09.09.2015 по 17.11.2015, 01.03.2016 по 22.03.2016 ОСОБА_4 проходив лікування у Київському центрі трансплантації кісткового мозку, де проведено хіміотерапію другої лінії, аутотрансплантацію кісткового мозку. Витрати за період лікування у центрі становили 158333 грн 48 коп. та 74490 руб. 61 коп. Під час лікування у Київській міській клінічній лікарні №9 лікування хворому обійшлося в 124727 грн 43 коп. та 24410 руб. З грудня 2015 р. по 08.02.2016 ОСОБА_4 проходив лікування у Національному інституті раку, де проведено три курси хіміотерапії, вартість лікування становила 614180 грн 20 коп. За проходження лікування хворий сплачував особисті кошти, у той час, коли медична допомога у державних закладах охорони здоров'я надається безоплатно, про що зазначено в ст. 49 Конституції України, а тому вважає правомірним отримати компенсацію витрат за рахунок державних органів. Також зазначає, що йому завдано моральну шкоду, що полягає у приниженні при зверненні до посадових осіб із закликами про допомогу в лікуванні та отримані неодноразової відмови. Моральну шкоду оцінює у розмірі 5000 грн 00 коп.

Під час розгляду справи судом з'ясовано, що позивач ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер (а.с. 190).

Єдиним спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_4 є його батько ОСОБА_1, за заявою якого заведено спадкову справу №15/2017 (реєстрація спадкової справи у Спадковому реєстрі України за №61107752) (а.с. 200-201).

Відповідно до вимог ст. 55 ЦПК України, до участі у справі залучено правонаступника позивача батька ОСОБА_1

У судовому засіданні правонаступник позивача уточнив позовні вимоги, просив стягнути компенсацію понесених витрат без урахування розміру моральної шкоди, про що 15.09.2017 заявив усне клопотання (а.с. 211).

Представник відповідача Міністерства охорони здоров'я України у судовому засіданні проти позову заперечував через безпідставність та необґрунтованість позовних вимог. У письмових запереченнях від 01.08.2016 зазначив, що діяльність Міністерства спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України. Фінансування Міністерства щодо закупівлі лікарських засобів та виробів медичного призначення передбачені Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік. Розподіл придбаних препаратів за бюджетними програмами належить до компетенції структурних підрозділів з питань охорони здоров'я та закладів охорони здоров'я, що підвідомчі відповідачу. Відсутність безоплатного забезпечення лікарськими засобами ОСОБА_4 викликане дефіцитом коштів для закупівлі лікарських засобів та відсутності відповідних асигнувань з державного бюджету. Також представник зазначив, що до сфери управління Міністерства охорони здоров'я України належить клініка Національного інституту раку. В додаткових поясненнях від 30.01.2017 представник зазначив, що Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19.10.2016 ОСОБА_4 направлено на лікування до Республіки Білорусь та оплачено витрати на лікування.

Представник відповідача Міністерства оборони України у судовому засіданні зазначив, що до підпорядкування Міністерства належить Національний військово-медичний клінічний центр «Головний військовий клінічний госпіталь» (колишня назва Головний військово-медичний клінічний ордена Червоної Зірки Центр «Головний військовий клінічний госпіталь»), який є бюджетним, багатопрофільним, лікувально-профілактичним та експертним закладом, що фінансується за бюджетною програмою. 21.07.2014 ОСОБА_1, скориставшись пільгами ветерана військової служби Збройних сил України, в добровільному порядку звернувся до центру відносно госпіталізації сина ОСОБА_4 у відділення гематології з оплатою 50% вартості лікування. Щодо прийняття на лікування хворого на платній основі, ОСОБА_4 та Центр уклали відповідні договори. В період з липня 2014 по серпень 2015 ОСОБА_4 періодично знаходився на стаціонарному лікуванні в клініці з діагнозом «Лімфома Ходжкіна». ОСОБА_1 з власної ініціативи, в добровільному порядку та за власні кошти сплачував за надання медичних послуг, в тому числі, на придбання ліків. Кошти на проведення обстеження (багатошарова комп'ютерна томографія, ПЕТ-КТ), дослідження (CSD, патогістологічне дослідження) здійснювались в інших медичних установах, які до сфери Центру не належать, спірні кошти на рахунок відповідача не надходили, а придбання ліків здійснювалось самостійно та добровільно, без виписки рецептів лікаря Центру, а тому стягнення витрат на лікування є безпідставним та таким, що не підлягає стягненню з Міністерства оборони України.

Представник відповідача Київської міської державної адміністрації в судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином, надіслав письмові заперечення на позов від 26.03.2018, в яких зазначив, що ОСОБА_4 проходив лікування в медичних установах, що є самостійними юридичними особами. Київська міська державна адміністрація є органом місцевого самоврядування, а не закладом охорони здоров'я, який надавав медичну допомогу хворому, а тому відповідач прав та обов'язків хворого не порушував.

Представник відповідача Державної казначейської служби України в судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином (а.с. 72, 95, 121, 157, 183), причини неявки суду не відомі.

Суд, всебічно з'ясувавши обставини, на які позивачка посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що відповідно до пенсійного посвідчення від 04.11.2015, ОСОБА_4 був інвалідом першої групи загального захворювання (а.с.3).

21.07.2014 ОСОБА_1 звернувся до Головного військового клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» з письмовою заявою про надання дозволу на госпіталізацію сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у відділення гематології з діагнозом лімфогранулематоз, ІІ А ст. варіант нодулярного склерозу, з 50 % вартістю лікування. Також ОСОБА_1 просив дозволити, у разі відсутності у госпіталі, купувати самостійно ліки для сина (а.с. 137).

Головний медичний клінічний орден Червоної зірки центр «ГВКГ» (далі-Виконавець) в особі начальника ГВМКЦ «ГВКГ» та ОСОБА_1 (Замовник) уклали договір про здійснення медичної практики суб'єктом господарської діяльності у збройних силах України на платній основі (а.с. 136), відповідно до п. 1.1. якого, замовник звернувся з заявою про прийняття на лікування до ГВМКЦ «ГВКГ» на платній основі, а виконавець зобов'язується забезпечити надання усіх видів медичних послуг особі, яка цього потребує за життєвими показниками. Замовник зобов'язується в довільному порядку оплатити вартість лікування згідно з прейскурантом цін центру. 13.11.2014 аналогічний договір укладено з ОСОБА_4 (а.с. 141).

Відповідно до п. 2.5 договору замовник зобов'язується понад вартості ліжко-дня сплатити дослідження, послуги, медикаменти, які не входять у вартість ліжко-дня і підлягають додатковій оплаті відповідно з прейскурантом цін.

У період з 21.07.2014 по 24.07.2014, 13.11.2014 по 15.11.2014 ОСОБА_4 знаходився на лікуванні в гематологічному відділенні Головного військово-медичного клінічного ордену червоної зірки центру «ГВКГ» (а.с. 135, 140).

У період з 01.03.2015 по 22.03.2016 ОСОБА_4 проходив стаціонарне лікування у Київському центрі трансплантації кісткового мозку, де проведено високодозову хіміотерапію та аутотрансплантацію кісткового мозку. Наведена обставина підтверджується випискою епікризи до історії хвороби, в якому також зазначено, що маніфестація захворювання розпочалась з 2014, коли збільшився лімфовузел в надключичній області зліва (а.с. 4).

Листом Департаменту хорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.03.2016 повідомлено, що ОСОБА_4, 09.03.2016 проведено аутологічну трансплантацію гемопоетичних стовбурових клітин. Медичне забезпечення здійснювалось за власні кошти пацієнта та частково за рахунок закладу, оскільки високовартісні лікарські засоби за бюджетні кошти вказаний заклад не отримував. 22.03.2016 ОСОБА_4 виписано зі стаціонару у задовільному стані (а.с. 38).

Відповідно до виписки з протоколу №8 Міністерства охорони здоров'я України від 16.06.2016, ОСОБА_4 з діагнозом Лімфома Ходжкіна, 2 А ст. варіант нодулярного склерозу, первинно-рефракторний перебіг захворювання, направлено за кордон для лікування через неможливість лікування захворювання в Україні (а.с. 83).

Наказом Міністерства охорони здоров'я України №1100 від 19.10.2016 вирішено направити ОСОБА_4 на лікування до Республіки Білорусь (а.с.151). 20.10.2016 платіжним дорученням №96 Міністерство охорони здоров'я України здійснило перерахунок коштів у сумі 115600 дол. США 00 центів на рахунок лікувального закладу в Республіці Білорусь (а.с. 152).

23.02.2017 після повернення з Мінська, хворий був госпіталізований до КЦТКМ у тяжкому стані, обумовленому гострою РТПХ, кишкова форма IV ст., різким зневодненням (діарея понад 6 л. на добу), поліорганною недостатністю. Хворому розпочато інтенсивну інфузійну терапію, парентеральне харчування, симптоматичну терапію, імуносупресивну терапію. З метою боротьби з інфекційними ускладненнями хворий отримував антибактеріальну, протигрибкову та противірусну терапію. Стан хворого прогресивно погіршувався, наростала поліорганна недостатність. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер. Лікування хворого здійснювалось частково за кошти КЦТКМ та кошти пацієнта. Вказані обставини наведені у листі Головного лікаря КЦТКМ від 24.04.2017 №01-435/01 (а.с. 208).

ОСОБА_4 звертався з листом до Міністерства охорони здоров'я України стосовно компенсації коштів, витрачених на лікування.

Листом Міністерства охорони здоров'я України №3.14-К/14771-зв від 14.12.2015 повідомлено, що Київський центр трансплантації кісткового мозку є комунальною власністю виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), питання щодо фінансового забезпечення відносяться до компетенції відповідних органів місцевого самоврядування. Головний військовий клінічний госпіталь підпорядкований Міністерству оборони України, а тому щодо компенсації витрат необхідно звертатись до даного Міністерства (а.с.36).

Правонаступник позивача зазначає, що понесені витрати на лікування, наведені в таблицях, із зазначенням назви ліків та їх вартості (а.с. 5-11, 104-109, 160-161), підлягають відшкодуванню, оскільки законодавство України передбачає, що під час лікування у державних, комунальних закладах охорони здоров'я, медична допомога надається безоплатно, проте на лікування витрачались особисті кошти хворого та його cім'ї.

Відповідно до ст. 49 Конституції України, кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно.

Фізична особа має право на надання їй медичної допомоги (ч. 1 ст. 284 ЦК України).

Конституційний Суд України в рішенні від 29 травня 2002 року №10-рп/2002 роз'яснив, що положення частини третьої статті 49 Конституції України «у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно» треба розуміти так, що у державних та комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається всім громадянам незалежно від її обсягу та без попереднього, поточного або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги. Поняття медичної допомоги, умови запровадження медичного страхування, у тому числі державного, формування і використання добровільних медичних фондів, а також порядок надання медичних послуг, які виходять за межі медичної допомоги, на платній основі у державних і комунальних закладах охорони здоров'я та перелік таких послуг мають бути визначені законом.

Також Конституційний Суд України зазначає, що безоплатність медичної допомоги у державних і комунальних закладах охорони здоров'я не виключає можливості солідарної участі населення у додатковому фінансуванні галузі охорони здоров'я через фінансування цієї галузі за рахунок розвитку позабюджетних механізмів залучення додаткових коштів. Джерелами таких додаткових надходжень на фінансування галузі охорони здоров'я в цілому можуть бути і встановлені законом офіційні прямі платежі населення за медичні послуги другорядного значення.

Медична допомога-діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв'язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв'язку з вагітністю та пологами (ст. 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я»).

Статтею 6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» визначено, що кожний громадянин України має право на охорону здоров'я, що, зокрема, включає кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров'я; оскарження неправомірних рішень і дії працівників, закладів та органів охорони здоров'я.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» держава визнає право кожного громадянина на охорону здоров'я і забезпечує його захист. Кожен громадянин має право на безоплатне отримання у державних та комунальних закладах охорони здоров'я медичної допомоги, до якої належать: екстрена медична допомога; первинна медична допомога; вторинна (спеціалізована) медична допомога, що надається за медичними показаннями у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я; третинна (високоспеціалізована) медична допомога; паліативна допомога.

Частиною 4 цієї статті встановлено, що держава гарантує громадянам України та іншим визначеним законом особам надання необхідних медичних послуг та лікарських засобів за рахунок коштів Державного бюджету України на умовах та в порядку, встановлених законодавством.

Відповідно до ст. 36 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» медичне забезпечення інвалідів здійснюється у вигляді грошових виплат, забезпечення медикаментами, технічними й іншими засобами.

Частиною 1 ст. 38 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» визначено, що особам з інвалідністю і дітям з інвалідністю надаються безоплатно або на пільгових умовах на підставі індивідуальної програми реабілітації послуги із соціально-побутового і медичного обслуговування, технічні та інші засоби реабілітації, вироби медичного призначення, а також автомобілі, крісла колісні з електроприводом-за наявності відповідного медичного висновку.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань» від 17.08.1998 № 1303, безоплатний або пільговий відпуск лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування провадиться групам населення та за категоріями захворювань згідно з додатками 1 і 2 (інваліди І та ІІ групи).

Відповідно до Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 року № 467/2011, МОЗ України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я, йому, як головному розпоряднику коштів, щороку передбачаються видатки на централізовану закупівлю лікарських засобів та виробів медичного призначення за бюджетними програмами.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку закладів охорони здоров'я та програм у галузі охорони здоров'я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, видатки на які здійснюються з державного бюджету, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 16.05.2011 №501 затверджено, що до сфери управління МОЗ України належить Національний інститут раку.

Відповідно до статуту Київського центру трансплантації кісткового мозку (нова редакція) від 07.07.2016, установа є бюджетною неприбутковою установою, заснованою на комунальній власності територіальної громади м. Києва, підпорядкованою Департаменту охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Положенням про Головний військово-медичний клінічний ордена Червоної Зірки Центр «Головний військовий клінічний госпіталь» від 16.09.2008 визначено, що Центр підпорядкований Департаменту охорони здоров'я Міністерства оборони України. Центр є бюджетним, багатопрофільним, лікувально-профілактичним та експертним закладом Збройних сил України (а.с. 144-149).

Судом встановлено, що в період з липня 2014 ОСОБА_4 знаходився на стаціонарному лікуванні клініці гематології ГВ МКЦ «Головний військовий клінічний госпіталь» Міністерства оборони України з діагнозом «Лімфома Ходжкіна», у період з 09.09.2015 по 17.11.2015, з 01.03.2016 по 22.03.2016 ОСОБА_4 проходив лікування в Київському центрі трансплантації кісткового мозку, також проходив лікування в Київській міській клінічній лікарні №9, Національному інституті раку. 19.06.2016 хворого вирішено направити на лікування до Республіки Білорусь. 23.02.2017 після повернення з Мінська, ОСОБА_4 госпіталізовано до КЦТКМ у тяжкому стані, де йому надавалась медична допомога. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер. Позивач, а в подальшому його правонаступник зазначали, що кошти на придбання ліків хворий та його родина сплачувала самостійно, з власних доходів, заощаджень, в той час, коли медична допомога у державних закладах охорони здоров'я надається безоплатно, а тому правомірним є отримання компенсаційних витрат за рахунок державних органів.

Статтею 1173 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Необхідними елементами складу цивільного правопорушення, як підстави деліктної відповідальності є шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою винної особи.

З матеріалів справи вбачається відсутність належних доказів порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, його правонаступника саме Міністерством охорони здоров'я України, Київською міською державною адміністрацією, Міністерством оборони України щодо придбання лікарських засобів під час проходження лікуванні у Київському центрі трансплантації кісткового мозку, Київській міській клінічній лікарні №9, Національному інституті раку. Навпаки, матеріали справи містять відомості проте, що під час лікування в Київському центрі трансплантації кісткового мозку лікування хворого здійснювалось за кошти як центру так і пацієнта. Під час перебування хворого в Головному військово клінічному ордена Червоної зірки центрі «ГВКГ», вартість за медикаменти підлягала додатковій оплаті, про що сторони обумовили у відповідному договорі. Наказом Міністерства охорони здоров'я України №1100 від 19.10.2016 хворого направлено на лікування до Республіки Білорусь та оплачено його лікування. Крім того, стороною позивача не надано рецептів ліків, виписаних лікарями вказаних медичних установ, за якими може бути здійснено безоплатний або пільговий відпуск лікарських засобів.

У зв'язку з наведеним, суд приходить до висновку, що позивач не довів, що саме дії відповідача є протиправними та призвели до заподіяння нанесення матеріальної шкоди. Не установлено і винних дій відповідачів, що призвели до таких збитків, відсутній причинний зв'язок у неотриманні позивачем лікарських засобів на пільгових умовах через дії відповідачів, на які вказує сторона позивача.

Таким чином, розглянувши справу в межах визначених правонаступником позивача позовних вимог, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позовних вимог щодо стягнення компенсації за понесені витрати на лікування, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки не ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, з огляду на відсутність порушеного права позивача на безоплатну медичну допомогу сторонами відповідача.

Суд, оцінивши докази у їх сукупності, прийшов до висновку, що вимоги правонаступника позивача є такими, що не обґрунтовані на законі, не доведені матеріалами справи, а тому не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись вимогами ст. 49 Конституції України, ст. 284 ЦК України; ст.ст. 3, 6, 8 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я»; ст.ст. 36, 38 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»; Постановою Кабінету Міністрів України «Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань» від 17.08.1998 № 1303; ст.ст. 12, 13, 19, 48, 76-82, 141, 205, 223, 229, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, правонаступником якого є ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров'я України, Державної казначейської служби України, Київської міської державної адміністрації, Міністерства оборони України про стягнення компенсації за понесені витрати на лікування та відшкодування моральної шкоди відмовити.

Враховуючи п.п. 15.5. п. 15 Розділу 13 Перехідні положення ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Святошинський районний суд м. Києва до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: О.В. Ул'яновська

Повний текст судового рішення складено 26.10.2018.