Постанова

Іменем України

03 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 510/1782/13-ц

провадження № 61-626 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Ступак О. В., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Придунайський»,

третя особа - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Придунайський» на рішення Болградського районного суду Одеської області від 29 травня 2017 року у складі судді Раца В. А. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області

від 14 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Черевка П. М., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Придунайський» (далі - ВАТ «Придунайський»), правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Придунайський» (далі - ПрАТ «Придунайський»), третя особа - ОСОБА_2., про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування майнової та моральної шкоди.

На обгрунтування позовних вимог посилалася на те, що з 1985 року працювала головним бухгалтером радгоспу «Придунайський», а після його реорганізації у 1997 році у ВАТ «Придунайський» на цій же посаді.

З червня 2011 року керівником підприємства став ОСОБА_2, з яким у неї виникали суперечки щодо організації роботи підприємства, порядку ведення бухгалтерського обліку та вирішення фінансових питань. 18 квітня 2012 року на спільному засіданні правління, профспілкового комітету, ревізійної комісії та наглядової ради ВАТ «Придунайський» її було звинувачено у самовільній зміні документообігу і системи обліку на підприємстві, та запропоновано звільнитися з роботи за власним бажанням.

19 квітня 2012 року стан її здоров'я значно погіршився у зв'язку з чим вона була вимушена звернутися до лікаря, який видав листок непрацездатності та направлення на стаціонарне лікування з 20 квітня 2012 року по 02 червня

2012 року.

У цей же день, повернувшись на роботу вона виявила, що її робочий кабінет опечатано, її було ознайомлено з протоколом спільного засідання правління, профспілкового комітету, ревізійної комісії, наглядової ради

ВАТ «Придунайський» від 18 квітня 2012 року, на якому було прийнято рішення про здійснення аудиторської перевірки виконуваної головним бухгалтером роботи та відсторонення її від виконання обов'язків головного бухгалтера.

Наказом ВАТ «Придунайський» від 19 квітня 2012 року № 23 її було зобов'язано передати ревізійній комісії фінансову документацію та печатку.

13 червня 2012 року вона була ознайомлена з наказом від 13 червня

2012 року № 46 про необхідність надання пояснень щодо допущених нею порушень трудової дисциплін.

14 червня 2012 року її було ознайомлено з наказами: від 19 квітня 2012 року

№ 25 «Про винесення догани» у зв'язку з запізненням на роботу у цей день; від 20 квітня 2012 року № 26 «Про оголошення догани» за невиконання вимоги ОСОБА_4 про передачу ключів від її кабінету; від 20 квітня

2012 року № 27 «Про оголошення догани» за невиконання наказу

ВАТ «Придунайський» від 19 квітня 2012 року № 23.

Наказом в.о. голови правління ВАТ «Придунайський» ОСОБА_2

від 27 червня 2012 року № 51 зазначені накази скасовано у зв'язку з порушенням строків ознайомлення з ними працівника. 27 червня 2012 року відповідачем видано накази про оголошення їй доган за № № 52, 53, 54, 55, 56, 57 за порушення трудової дисципліни, а саме: запізнення на роботу 17 квітня 2012 року; невиконання наказу відповідальної особи за пожежну безпеку; невиконання наказу про передачу документів та печатки; запізнення на роботу 19 квітня 2012 року; закінчення робочого дня раніше встановленого часу; систематичне невиконання посадових обов'язків.

17 липня 2012 року відповідач видав наказ № 68 «Про винесення догани» у зв'язку з проведенням нею фотозйомки у приміщенні бухгалтерії, незважаючи на заборону її здійснення.

Наказом ВАТ «Придунайський» від 17 липня 2012 року № 69, з урахуванням наказу від 18 липня 2012 року № 70 про внесення виправлень до наказу № 69, її було звільнено з посади головного бухгалтера у зв'язку з систематичним порушенням трудової дисципліни, на підставі пункту 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Посилаючись на те, що відсторонення від роботи, накладення дисциплінарних стягнень у виді доган та звільнення її з роботи є незаконними, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_3 просила визнати незаконними та скасувати накази від 24 квітня 2012 року № 30 «Про проведення позапланової перевірки» в частині відсторонення її від виконання обов'язків; від 27 червня 2012 року № № 52, 53, 54, 55, 56, 57 «Про оголошення догани»; від 17 липня

2012 року № 68 «Про оголошення догани» та № 69 «Про звільнення ОСОБА_3.»; від 18 липня 2012 року № 70 «Про внесення виправлень в наказ від 17 липня 2012 року № 69»; поновити її на посаді головного бухгалтера; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, майнову шкоду у розмірі 1 964,46 грн та 150 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, заподіяної неправомірними діями відповідача.

Рішенням Ренійського районного суду Одеської області від 25 січня 2013 року позов задоволено частково.

Скасовано та визнано недійсними накази в.о. голови правління

ВАТ «Придунайський» від 27 червня 2012 року № № 52, 53, 54, 55, 56,

від 17 липня 2012 року № № 68, 69, від 18 липня 2012 року № 70.

Поновлено ОСОБА_3 на роботі на посаді головного бухгалтера

ВАТ «Придунайський» з 17 липня 2012 року.

Стягнуто з ВАТ «Придунайський» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 23 098,00 грн за період з 17 липня

2012 року по день поновлення на роботі, з відрахуванням всіх належних платежів та податків.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 30 квітня 2013 року рішення Ренійського районного суду Одеської області від 25 січня 2013 року змінено в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди .

Стягнуто з ВАТ «Придунайський» на користь ОСОБА_3 10 000, 00 грн на відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року касаційну скаргу

ПрАТ «Придунайський» задоволено частково, рішення Ренійського районного суду Одеської області від 25 січня 2013 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 30 квітня 2013 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Ренійського районного суду Одеської області від 10 березня

2016 року зазначену цивільну справу передано для розгляду за підсудністю до Болградського районного суду Одеської області як до найбільш територіально наближеного суду.

Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 29 травня

2017 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано недійсними накази в.о. голови правління ВАТ «Придунайський»

від 27 червня 2012 року № № 52, 53, 54, 55, 56, від 17 липня 2012 року № № 68, 69, від 18 липня 2012 року № 70, пункт 2 наказу від 24 квітня 2012 року № 30 в частині відсторонення головного бухгалтера ОСОБА_3 від виконання посадових обов'язків із збереженням окладу.

Стягнуто з ПрАТ «Придунайський» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 липня 2012 року по 04 лютого 2013 року у розмірі 41 073,50 грн, з відрахуванням всіх належних платежів та податків.

Стягнуто з ПрАТ «Придунайський» на користь ОСОБА_3 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення мотивовано відсутністю встановлених судом обставин, визначених статтею 46 КЗпП України, для відсторонення позивача від виконання покладених на неї обов'язків. Накази про притягнення ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності № № 52, 53, 54, 55, 56, 68 прийнято з порушенням вимог законодавства, оскільки обставини на підставі яких їх було прийнято не знайшли свого підтвердження, зокрема: відповідачем не доведено факт запізнення 17 квітня 2012 року позивача на роботу; у наказі № 53 не зазначено, яке саме порушення вимог з охорони праці та пожежної безпеки допустила позивач; наказ № 23 про передачу фінансової документації та печатки позивач виконала, зміст цього наказу не містив чіткої вказівки про дату його виконання; відсутність позивача протягом декількох годин на робочому місті

19 квітня 2012 року була викликана поважними причинами - зверненням до лікаря з наступною госпіталізацію її до неврологічного відділення; не є порушенням трудової дисципліни також вільне пересування працівника у межах адміністративної будівлі підприємства та фотографування певних приміщень. Звільнення позивача відбулося з порушенням норм трудового законодавства за відсутності доказів систематичного невиконання ОСОБА_3 посадових обов'язків або правил внутрішнього трудового розпорядку.

Вирішуючи питання про поновлення на роботі, суд виходив із того, що

поновити її на роботі не вбачається можливим, оскільки на виконання рішення Ренійського районного суду Одеської області від 25 січня 2013 року відповідач наказом від 01 лютого 2013 року № 8 поновив її на роботі, однак 04 лютого

2013 року позивач звільнена з роботи за власним бажанням. Разом з тим, ураховуючи, що її звільнення відбулося незаконно, суд задовольнив позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 17 липня 2012 року (день звільнення) по 04 лютого 2013 року (день звільнення за власним бажанням).

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 10 000,00 грн, суд вважав, що він є справедливим та співмірним, виходячи з тривалості та глибини заподіяних їй моральних страждань, завданих внаслідок неправомірних дій відповідача.

Задовольняючи вимоги про відшкодування ОСОБА_3 витрат на правову допомогу у розмірі 2 500,00 грн, суд виходив з того, що вони документально підтверджені.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 14 грудня 2017 року апеляційну скаргу ПрАТ «Придунайський» відхилено, рішення Болградського районного суду Одеської області від 29 травня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції щодо доведеності порушення трудових прав позивача є законним та обгрунтованим, наведені у апеляційній скарзі доводи не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

У грудні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ПрАТ «Придунайський», у якій заявник просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу, що позивач перебувала на лікарняному з

20 квітня 2012 року, а не з 19 квітня 2012 року. При визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції неправильно здійснив розрахунок середньоденної заробітної плати позивача, розмір якої становить 183,21 грн, а не 289,25 грн. Недоведеними є також вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди та витрат на правову допомогу в розмірі 2 500, 00 грн. При цьому суд помилково застосував положення статті 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), дія якої не поширюється на трудові відносини.

Крім того зазначав, що апеляційний суд не виконав покладені на нього обов'язки щодо перевірки законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції, оскільки у рішенні суду не наведені мотиви відхилення доводів апеляційної скарги. Також суди не надали оцінки тій обставині, що позивач з 24 липня

2012 року перебуває на пенсії, разом з тим ставить вимоги про поновлення її на роботі.

У березні 2018 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив ОСОБА_3 на касаційну скаргу, у якому вона просила рішення Болградського районного суду Одеської області від 29 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 14 грудня 2017 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Відзив мотивовано тим, що на підтвердження її непрацездатності були надані лікарняні листи від 19 квітня 2012 року та від 16 травня 2012 року. Надуманими є також доводи касаційної скарги щодо недоведеності понесених нею витрат на правову допомогу, оскільки їх розмір підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. При вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди, суди правильно застосували статтю 237-1 КЗпП України, а не статтю 1167 ЦК України, на яку незрозуміло з яких підстав послався відповідач. Обраховуючи середній заробіток за час вимушеного прогулу суди виходили з довідок, наданих відповідачем на підставі даних бухгалтерського обліку.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга

ПрАТ «Придунайський» підлягає задоволення частково з наступних підстав.

Згідно з положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК Українипередбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням положень статті 400 цього Кодексу.

Судами установлено, що з 1985 року ОСОБА_3 працювала на посаді головного бухгалтера радгоспу «Придунайський», а після його реорганізації продовжувала працювати на посаді головного бухгалтера ВАТ «Придунайський», правонаступником якого є ПрАТ «Придунайський».

18 квітня 2012 року на спільному засіданні правління, профспілкового комітету та ревізійної комісії ВАТ «Придунайський» прийнято рішення про проведення ревізійною комісією позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності товариства із залученням аудиторської компанії; та про відсторонення

ОСОБА_3 від виконання посадових обов'язків на час проведення перевірки.

Наказом в.о. голови правління ВАТ «Придунайський» ОСОБА_2 від 24 квітня 2012 року № 30, на період проведення перевірки відсторонено головного бухгалтера ОСОБА_3 від виконання посадових обов'язків зі збереженням окладу.

ОСОБА_3 неодноразово була притягнута до дисциплінарної відповідальності за невиконання посадових обов'язків та порушення трудової дисципліни, а

17 липня 2012 року її було звільнено з займаної посади на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП Українитрудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Таким чином, відсторонення особи від роботи можливе за наявності передбачених законодавством обставин. Проведення перевірки не може мати наслідком відсторонення головного бухгалтера ОСОБА_3 від виконання її посадових обов'язків, а тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо незаконності її відсторонення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 147 КЗпП України дисциплінарне стягнення у вигляді догани застосовується до працівника за порушення трудової дисципліни.

Відповідно до положень статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Щодо законності накладення дисциплінарних стягнень на ОСОБА_3 за наказами ПрАТ «Придунайський» від 26 червня 2012 року № № 52, 53, 54, 55, 56, слід зазначити наступне.

Наказом від 27 червня 2012 року № 52 «Про оголошення догани» ОСОБА_3 оголошено догану за порушення трудової дисципліни, а саме: запізнення на роботу 17 квітня 2012 року на 01 годину 30 хвилин.

Підставами накладення дисциплінарного стягнення зазначено доповідну записку головного інженера ОСОБА_4 від 17 квітня 2012 року, рішення спільного засідання правління, профспілкового комітету та ревізійної комісії

ВАТ «Придунайський» від 18 квітня 2012 року. Разом з тим, судами встановлено, що відповідно до табеля обліку використання робочого часу за квітень

2012 року, ОСОБА_3 17 квітня 2012 року відпрацювала повний робочий день

Наказом від 27 червня 2012 року № 53 ОСОБА_3 оголошено догану за порушення вимог охорони праці та пожежної безпеки, невиконання вказівки відповідального за пожежну безпеку ОСОБА_4

Зі змісту доповідної записки ОСОБА_4 від 19 квітня 2012 року та акту № 2 від 19 квітня 2012 року убачається, що головний бухгалтер ОСОБА_3 відмовилася передати на його вимогу ключі від свого кабінету для забезпечення пожежної безпеки, посилаючись на те, що у ньому знаходяться матеріальні цінності, відповідальність за збереження яких покладено на неї, а також відмовилася прийняти участь в опечатуванні кабінету, ключі не передала і покинула територію підприємства, залишивши у кабінеті не вимкнутим комп'ютер.

Зважаючи на відсутність у наказі про оголошення догани посилань на те, яке саме порушення правил охорони праці та пожежної безпеки допустила позивач, а також відсутність проведеного з нею інструктажу з питань охорони праці та пожежної безпеки, суди дійшли правильного висновку про безпідставне притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та наявність підстав для скасування зазначеного наказу.

Наказом від 27 червня 2012 року № 54 ОСОБА_3 оголошено догану за відмову від виконання наказу від 19 квітня 2012 року № 23 «Про передачу документів та печатки підприємства» та несвоєчасне виконання зазначеного наказу, внаслідок чого було призупинено роботу підприємства.

Судами встановлено, що наказом від 19 квітня 2012 року № 23 головного бухгалтера ОСОБА_3 зобов'язано передати за описом в.о. голови правління ОСОБА_2 печатку підприємства, електронні ключі керівника підприємства, установчі документи, журнал реєстрації актів прийому-передачі печатки.

Відповідно до акту прийому-передачі документів від 19 квітня 2012 року, ОСОБА_3 о 16:40 год. здала ОСОБА_2 витребувані зазначеним наказом документи.

Наведене у наказі від 27 червня 2012 року № 54 обгрунтування накладення дисциплінарного стягнення одночасно містить дві суперечливі підстави, зокрема оголошення догани у зв'язку з невиконанням наказу, та у зв'язку з несвоєчасним його виконанням, тоді як сам наказ не містить вказівки щодо строків його виконання. Позивач виконала наказ у день його видачі, доказів на підтвердження того, що внаслідок несвоєчасного виконання зазначеного наказу підприємству завдано шкоди, призупинено його діяльність тощо відповідач не надав. За таких обставин суди дійшли обгрунтованого висновку про незаконність зазначеного наказу.

Наказом від 27 червня 2012 року № 55 ОСОБА_3 оголошено догану за багаторазове порушення трудової дисципліни, а саме: запізнення на роботу на

01 годину 20 хвилин без пояснення причин, неузгоджений вихід за межі підприємства на 35 хвилин до обідньої перерви, а також запізнення на роботу після обідньої перерви на 50 хвилин без пояснення причин.

Наказом від 27 червня 2012 року № 56 ОСОБА_3 оголошено догану за багаторазове порушення трудової дисципліни, що у тому числі, спричинило фінансові збитки для підприємства, а саме: 19 квітня 2012 року о 17 годині

05 хвилин покинула робоче місце без пояснення причин; відсутність на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня 19 квітня 2012 року, не своєчасне інформування адміністрацій ПрАТ «Придунайський» про наявність листків непрацездатності; відмова від виконання наказу № 43 про надання ключів від кабінету головного бухгалтера для забезпечення доступу до документів підприємства з метою їх надання перевіряючим органам.

Правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з'ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника, яке є однією з важливих гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення.

Позивач не заперечувала, що 19 квітня 2012 року вона була відсутня на робочому місці з поважних причин - у зв'язку з погіршенням стану здоров'я та необхідності звернення до Ренійської районної поліклініки, за наслідками якого вона була направлена на стаціонарне лікування у неврологічне відділення Ренійської центральної районної лікарні, де перебувала до 15 червня 2012 року. Зазначені обставини підтверджуються зібраними у справі доказами, яким суди попередніх інстанцій надали належну оцінку.

Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обгрунтованого висновку, що підстав для притягнення позивача до відповідальності за порушення трудової дисципліни немає. Невідповідність листка непрацездатності у певній його частині Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, не спростовує факт наявності поважних причин (захворювання позивача та лікування у медичному закладі).

Не є обгрунтованим посилання заявника на порушення ОСОБА_3 наказу

від 08 червня 2012 року № 43 «Про забезпечення своєчасного надання документів перевіряючим органам», оскільки зазначений наказ не покладав на позивача будь-яких обов'язків, вчинення певних дій чи контроль за їх виконанням.

Зважаючи на те, що здійснення фотозйомки не є порушенням трудової дисципліни та за відсутності доказів на підтвердження того, що 21 червня

2012 року о 17:10 год. ОСОБА_3 самовільно покинула робоче місце і ображала працівників бухгалтерії, суди обгрунтовано визнали незаконним наказ від

17 липня 2012 року № 68 про оголошення їй догани.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованих висновків про те, що накази від 27 червня

2012 року № № 55, 56 та від 17 липня 2012 року № 68 є незаконними.

Рішення суду у частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним наказу від 27 червня 2012 року № 57 та відшкодування майнової шкоди у розмірі 1 964, 46 грн не оскаржується, а тому відповідно до статті

400 ЦПК України у цій частині у касаційному порядку не переглядається.

Наказом від 17 липня 2012 року № 69, з урахуванням змін внесених наказом від 18 липня 2012 року № 70, головного бухгалтера ОСОБА_3 звільнено 17 липня 2012 року за систематичне невиконання без поважних причин посадових обов'язків покладених трудовим договором на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Для розірвання трудового договору за підставою наведеною вище необхідними є такі умови: порушення має стосуватися лише тих обов'язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; належним чином зафіксований факт протиправного винного невиконання або неналежного виконання працівником трудових обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку; невиконання трудових обов'язків мало систематичний характер; до працівника раніше протягом року вже застосовувалися заходи дисциплінарного або громадського стягнення.

Для застосування цієї підстави для розірвання трудового договору важливим є невиконання працівником обов'язків, передбачених трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. При цьому не може вважатися порушенням трудової дисципліни невиконання ним обов'язків, які виходять за межі трудових або не випливають з трудового договору. Цю підставу не можна застосовувати до працівника, який відмовився виконати незаконне розпорядження роботодавця, або за відмову виконання роботи, яка не входить до кола його посадових обов'язків, а також за дії, що не пов'язані з виконанням службових обов'язків.

Ураховуючи, що ПрАТ «Придунайський» не довів систематичного невиконання ОСОБА_3 без поважних причин обов'язків, покладених на неї трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, суди дійшли правильного висновку, що її звільнення на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося незаконно.

Відповідно до частини першої, другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

На виконання рішення Ренійського районного суду Одеської області

від 25 січня 2013 року, наказом в.о. голови правління ВАТ «Придунайський» ОСОБА_2 від 01 лютого 2013 № 9 ОСОБА_3 поновлено на роботі на посаді головного бухгалтера з 17 липня 2012 року.

04 лютого 2013 року позивач звернулась із заявою про звільнення її з займаної посади за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію, на підставі якої, наказом від 04 лютого 2013 року № 04-к ОСОБА_3 звільнено за власним бажанням за частиною першою статті 38 КЗпП України.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року скасовано рішення Ренійського районного суду від 25 січня 2013 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 30 квітня 2013 року. Разом з тим, наказ від 04 лютого 2013 року

№ 04-к про звільнення ОСОБА_3 за власним бажанням є діючим, а тому суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для поновлення

ОСОБА_3 на роботі на посаді головного бухгалтера ПрАТ «Придунайський», з якої вона була звільнена за власним бажанням 04 лютого 2013 року.

Разом з тим, оскільки звільнення ОСОБА_3 з роботи за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України було здійснено незаконно, суд першої інстанції обгрунтовано задовольнив її вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, однак допустився помилки у його розрахунку, яка залишилася поза увагою апеляційного суду.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Так, абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з абзацами першим, третім пункту 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Двома місяцями, що передували події звільнення ОСОБА_3, є травень та червень 2012 року.

Згідно другого абзацу пункту 4 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

При цьому, Порядком не передбачено, що розрахункові місяці мають бути повністю відпрацьовані, якщо протягом двох місяців відпрацьовано хоча б один день, розрахунки проводитимуться виходячи із нарахованої за цей день заробітної плати.

Ураховуючи, що у травні 2012 року ОСОБА_3 перебувала на лікарняному у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, то розрахунковим місяцем для визначення середнього заробітку є червень 2012 року, заробітна плата отримана нею у цьому місяці становила 3 297,79 грн, відпрацьовано позивачем у цьому місяці 18 днів. За таких обставин середньоденна заробітна плата становить 183,18 грн (3 297,79 : 18).

Визначаючи період, по який слід стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, суди визначили 04 лютого 2013 року (дата звільнення позивача), однак останнім днем нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу є 31 січня 2013 року, оскільки наказом

від 01 лютого 2013 року ОСОБА_3 вже була поновлена на роботі).

Кількість робочих днів за період вимушеного прогулу (з 18 липня 2012 року по

31 січня 2013 року) складає 138 днів, розмір середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу становить 25 278,84 грн (183,18 грн х 138 днів).

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення у частині визначеного розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають зміні.

Щодо відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», судам необхідно враховувати, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, порушення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди мають враховуватись вимоги розумності та справедливості.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

Обгрунтовуючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд має бути враховано характер, тривалість та обсяг спричинених моральних страждань внаслідок незаконного звільнення, вимушених внаслідок цього змін в житті позивача, ступінь вини відповідача, протиправність діяння відповідача, наявність причинного зв'язку між шкодою і діями заподіювача.

Незаконне звільнення з роботи призвело до втрати нормальних життєвих зв'язків ОСОБА_3, її моральних страждань, переживань, необхідності у прикладенні додаткових зусиль для організації свого життя.

Визначаючи розмір відшкодування заподіяної ОСОБА_3 моральної шкоди, суди урахували вищенаведені обставини, та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважали обгрунтованим розміром такого відшкодування 10 000, 00 грн.

У касаційній скарзі ПрАТ «Придуйський» зазначає, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди керувались статтею 1167 ЦК України, однак такі доводи спростовується змістом оскаржуваних судових рішень.

Не заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги щодо помилкового відшкодування витрат на правову допомогу. Зважаючи на доведеність позовних вимог ОСОБА_3, наявність у справі договору про надання правової допомоги, квитанції про сплату за надання правових послуг, розрахунку понесених нею витрат, здійсненого відповідно до Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», судом обгрунтовано стягнуто з відповідача понесені позивачем витрати на правову допомогу у розмірі 2 500, 00 грн.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають зміні в частині розміру стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в іншій частині судові рішення необхідно залишити без змін.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою судді Верховного Суду від 19 січня 2018 року зупинено виконання оскаржуваного судового рішення, його необхідно поновити з урахуванням зміненої за результатами касаційного перегляду частини.

Керуючись статтями 409, 410, 412, 415, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Придунайський» задовольнити частково.

Рішення Болградського районного суду Одеської області від 29 травня

2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 14 грудня

2017 року в частині вирішення вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу змінити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Придунайський» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 25 278 (двадцять п'ять тисяч двісті сімдесят вісім) грн 84 коп. з відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів.

В іншій частині рішення Болградського районного суду Одеської області від

29 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 14 грудня

2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Болградського районного суду Одеської області від 29 травня 2017 року, у частині залишеній без змін після касаційного перегляду.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

С.О. Погрібний

О. В. Ступак

Г.І. Усик